Інноваційний менеджмент - один з напрямків стратегічного управління, здійснюваного на вищому рівні компанії. Його метою є визначення основних напрямків науково-технічної і виробничої діяльності фірми в наступних областях: розробка і впровадження нової продукції (інноваційна діяльність); модернізація й удосконалювання продукції, що випускається; подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції; зняття з виробництва застарілої продукції.

Інноваційний менеджмент порівняно нове поняття для наукової громадськості і підприємницьких кіл України. Саме в даний час Україна переживає бум новаторства. На зміну одним формам і методам управління економікою приходять інші. У цих умовах інноваційною діяльністю буквально змушені займатися всі організації. Інноваційний менеджмент - управління науково-технічним прогресом, упровадження досягнень науки і техніки у виробництві , що характерно для централізовано керованої економіки. У ринкових умовах господарювання, де комерційні організації мають повну юридичну й економічну самостійність, ні про яке впровадження чого-небудь не може бути і мови. Процес введення нововведення на ринок прийнято називати процесом комерціалізації.

У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, нововведення, інновація. Нововведенням може бути новий порядок, новий метод, винахід. З моменту прийняття до поширення нововведення здобуває нова якість і стає інновацією.

Будь-які винаходи, нові явища, види або послуг методи тільки тоді одержують суспільне визнання, коли будуть прийняті до поширення (комерціалізації), і вже в новій якості вони виступають як нововведення (інновації). Під інноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру.

Науково-технічні розробки і нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації -- кінцевий результат. Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні інновації -- це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів.

У результаті інноваційної діяльності народжуються нові ідеї, нові й удосконалені продукти, нові або удосконалені технологічні процеси, з'являються нові форми організації і управління різними сферами економіки і її структур.

Результати інноваційної діяльності на внутрішньому і зовнішньому ринках можуть бути представлені шляхом передачі науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, нових технологій.

Роль і місце науки в суспільстві істотно залежать від рівня розвитку суспільної свідомості, інформованості населення про можливості застосування результатів науково-технічної діяльності для рішення соціально-економічних задач, а також реально отриманих практичних результатів такого застосування.

Особливістю сучасного етапу розвитку інноваційної діяльності є утворення в найбільших фірмах єдиних науково-технічних комплексів, що поєднують у єдиний процес дослідження і виробництво. Це припускає наявність тісного зв'язку всіх етапів циклу «наука -виробництво». Створення цілісних науково-виробничо-збутових систем об'єктивно закономірно, обумовлено науково-технічним прогресом і потребами ринкової орієнтації фірми.

В сучасних умовах в великих фірмах склалися стійкі механізми керування науково - технічною діяльністю, що відбивають особливості процесу інтеграції науки і виробництва, все більшу орієнтацію досліджень і розробок на ринкові потреби, посилення впливу ринкових факторів на визначення стратегічних позицій фірм. Нові задачі спричинили за собою зміни в системі зв'язків як по вертикалі - між усіма рівнями керування, так і по горизонталі - між підрозділами науково - виробничо-збутового ланцюга. 8

4.3 Нова соціальна система управління

Комплексний підхід до управління як єдності усіх функцій дозволив виділити нове в характері управління - функцію керівництва персоналом.

Керівництво персоналом як функція управління покликана поєднувати, координувати, з'єднувати і інтегрувати всі інші функції в єдине ціле. Функція керівництва - це мозок усього управління, його центральна нервова система. Ніж складніше система функцій управління, диференціювання, тим гостріше перед керівництвом встає задача постійного удосконалювання управління як усередині кожної функції, так і в міжфункціональному аспекті. У результаті від функції керівництва все частіше уособлюється специфічна функція удосконалювання управління як самостійну функцію.

Система управління, що складає з ієрархії різних ступеней (ланок), припускає закріплення різних етапів управління за окремими керівниками або органами (апаратом) управління. Ці керівники мають різні ранги. Так, при розвинутій ієрархії управління вищий керівник не зайнятий якою-небудь однією функцією управління. 25

У сучасних умовах перетерпіла істотні зміни мотивація керівництва персоналом: переважне значення придбали соціально-економічні і соціально-психологічні методи управління персоналом над адміністративними; керівництво тепер спрямоване на здійснення співробітництва персоналу й адміністрації для досягнення намічених цілей; одержав розвиток принцип колегіальності в керуванні.

Колегіальність у керуванні припускає, що професіонали-менеджери працюють у тісному контакті один з одним і зв'язані узами співробітництва і взаємозалежності, складаючи управлінський штат.

Важливе значення придбали наступні соціально-психологічні аспекти управління:

стабільність службового становища - головний стимул у роботі;

звільнення з ініціативи адміністрації порівняно рідко, тому що зв'язано з дотриманням безлічі різних правил;

виховання в працівників почуття прихильності своїй фірмі (видання фірмових інформаційних бюлетенів, журналів, у яких висвітлюються діяльність і події життя фірми; показ престижних відео - і кінофільмів; організація свят і днів відпочинку, на які витрачаються значні засоби).

Соціальна система управління покликана забезпечити ефективну роботу технічної системи. Вона створюється в тісному взаємозв'язку з нею і не передається в розпорядження підрозділів по керуванню виробництвом.

Розробка і проведення соціально-економічної політики у фірмах здійснюються по багатьом напрямкам, найважливіші з який6

політика доходів;

політика у відношенні співробітництва з профспілками;

політика соціального забезпечення працівників.

У сучасних умовах підготовці і перепідготовці кадрів менеджерів надається важливе значення як на офіційному рівні, так і на рівні окремих фірм.

Перехід до нових технологій вимагає значних витрат, зв'язаних з відновленням знань, перепідготовкою працівників. Вважається, що перепідготувати працівника дешевше, ніж замінити його. 10

Розвиток нових технологій вимагає більш досконалих знань і умінь. Проблема полягає в тому, щоб знайти механізм постійного підвищення кваліфікації всіх зайнятих у процесі переходу від одного набору необхідних знань і навичок до іншого.

4.4 Значення технологій управління

Технологія , що включає в себе технічні засоби і способи комбінування і використання для одержання кінцевого продукту, створюваного організацією, є предметом найпильнішої уваги з боку менеджменту.

Управління повинне вирішувати питання технологій і здійснення їх найбільш ефективного використання.

Останнім часом з появою усе більш передових технологій відповідні завдання менеджменту стають винятково складними значимими. Це зв'язано з тим, що їхнє рішення може привести до важливого і далеко йдуть позитивним наслідкам для організації. Вони можуть викликати і негативні процеси у внутрішнім житті організації, руйнувати її організаційну структуру, привести до демотивування працівників.

Тому в сучасних умовах менеджмент не може дивитися на технології тільки з погляду підвищення продуктивності й ефективності. Дуже важливо враховувати те, як нові технології можуть уплинути на клімат усередині організації, як вони можуть подіяти на її «організм».

В останнє десятиліття в діловому світі по-справжньому осмислене значення технології управління. Без технологічного забезпечення не можуть дієво проводитися в життя ефективні рішення.

Технологія - це комплекс наукових і інженерних знань, реалізованих у прийомах праці, наборах матеріальних, технічних, енергетичних, трудових факторів виробництва, способах їхнього з'єднання для створення продукту або послуг, що відповідають визначеним вимогам.21

Висновок

Ефективне становлення ринкових відносин в Україні багато в чому визначається формуванням сучасних управлінських відносин, підвищенням керованості економіки. Саме менеджмент, управління забезпечує зв'язаність, інтеграцію економічних процесів в організації.

Менеджмент - найважливіше поняття в ринковій економіці. Його вивчають економісти, підприємці, фінансисти, банкіри і всі, хто стосується бізнесу.

«Управляти - означає вести підприємство до його мети, витягуючи максимум можливості з існуючих ресурсів». Фахівцям нового годині необхідні глибокі знання по менеджменту, а для цього треба чітко представляти суть і поняття менеджменту.

Зміна умов виробничої діяльності, необхідність адекватного пристосування до неї системи управління, позначаються не тільки на удосконалюванні його організації, але і на перерозподілі функцій управління по рівнях відповідальності, формам їхньої взаємодії і т.д. Мова йде насамперед про таку систему управління (принципах, функціях, методах, організаційній структурі), що породжена об'єктивною необхідністю і закономірностями ринкової системи господарювання, зв'язаними з задоволенням у першу чергу індивідуальних потреб, забезпеченням зацікавленості працівників у найвищих кінцевих результатах, що ростуть доходами населення, регулюванням товарно-грошових відносин, широким використанням новітніх досягнень науково-технічної революції. Усе це жадає від промислових фірм, адаптації до ринкових умов, подолання виникаючих протиріч в економічному і науково-технічному процесах. 1

Першорядна задача менеджменту полягає в створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, що стимулюють працівників на нововведення. Керівники підприємств покликані стати ініціаторами в області реалізації технологічних і організаційних змін.

Тому, найважливішим фактором успіху, стає безупинне теоретичне і практичне навчання керівників нового типу: високопрофесійних, компетентних у широкому колі економічних, соціальних і технологічних питань, з високим почуттям відповідальності за результати діяльності підприємства.

Яким би прогресивним і передової ні був закордонний досвід, цінність його складається не тільки в тім, щоб служити зразком для наслідування, але головним чином у тім, щоб бути ключем до аналізу власного досвіду і практики, вміти в них розібратися й одержати матеріал для порівнянь і зіставлень.

Сучасна теорія і практика менеджменту, здобувають особливе значення:

По-перше, перехід української економіки на ринкові відносини вимагає вивчення форм і методів управління, на рівні основної господарської ланки -- виробничого відділення (малі підприємства). Практичне використання такого досвіду, на вітчизняних підприємствах -- одна з першочергових задач.

По-друге, широкий вихід вітчизняних малих підприємств на ринки, обумовлюють необхідність глибокого вивчення і знання практики менеджменту.

Це висуває високі вимоги до підготовки фахівців-менеджерів і в першу чергу тих, котрі будуть зайняті в економічній сфері діяльності і зв'язані з підготовкою і прийняттям рішень у цій області. Знання ними проблем теорії і практики менеджменту є обов'язковим.

Список використаної літератури

Бабаев Л.В. Малий бізнес. Ринок і суспільство. 1--2. М -- МП. 1992.

Бакуров Т., Заславский С. Об'єднання малих і середніх підприємств.//Питання економіки, 1994. -- №11.

Бєляєв Ю.А. Енциклопедія починаючого підприємця. М.: Изд- во. РУНД, 1992.

Балабанов И.Т. «Основи фінансового менеджменту», М., - 1995, (с.284).

Віханський О. С., Наумов О. І. Менеджмент : Підручник. - М.: Гардарики, 1999. - (528с.)

6 . Веснін В.Р. «Основи менеджменту», М., - 1997, (с.412).

7. Галькевич Р.С. Набоков В.И. «Основи менеджменту», М., - 1998, (с.467).

8. Герчикова И.Н. «Менеджмент: підручник для вузів», - М., ЮНІТІ “Банки і біржі”, 1997, (с.375).

9.Гуськова Н.Д., Макаркин Н.П., Неретина Е.А. Підприємництво. Саранськ: МГУ, 1994.

10. Кабанов А.Я. «Управління персоналом організації», - М., 1997, (с.435).

11.Кохно П.А., Мікрюков В.А., Коморов С.Е. «Менеджмент», -М., Фінанси і статистика, 1993, (с.411).

12.Кредісов А. І. Панченко Є. Г. , Кредісов В. А. Менеджмент для керівників. - К.: “Знання” КОО, 1999. - (556с.)

13. Ленд П.Е. «Менеджмент - мистецтво управляти», М., - 1995, (с.284).

14. Любінова Н.Г. «Менеджмент - шлях до успіху», - М., Агропроміздат, 1992, (с.189).

15. Максимцов М.М. Ігнатьєва А.В. «Менеджмент», М., - 1998, (с.389).

16.Маршалл А. Принципи економічної науки./Пер. с англ. -- М.: Видавнича група “Прогрес“, 1993. Т.3.

17.Мескон А., Хедоури. Основи менеджменту. М.: Демо, 1992.

18.Основи підприємницької справи/Під ред. Осипова.-- М.: Гуман. знання, 1992.

19.Румянцева З.П., Саломатин Н.А. Менеджмент організації.-- М.: Инфра-- М, 1995.

20.Рябинский Л.С. Абетка бізнесу.-- М.: Освіта, 1993.

21.Сучасний менеджмент: теорія і практика . / під. Ред. Г. В. Щекіна. - К.: МЗУУП,1994 (144с.)

22.Телор Фредерік Уїнслоу, «Менеджмент», - М., 1992, (с.175).

23.Туленков М.В. Вступ до теорії і практики менеджменту. - К.: МАУП, 1998. (136с.)

24.Уткин Є.А. «Управління фірмою», - М., 1996, (с.312).

25.Фатхутдінов Р.А. «Система менеджменту», - М., 1996, (с.274).

26. Ховард До., Коротков Є. «Принципи менеджменту», - М., 1996, (с.377).

27.Хоскинг А. Курс підприємництва: практичне керівництво.-- М.: Міжнародні відносини, 1993.

Размещено на Allbest.ru