Аналіз та вдосконалення організації контролю якості продукції на ДП "Красноармійськвугілля" ВП шахта "Центральна"

3.2 Проблеми вугільної галузі та шляхи їх подолання

У структурі енергетичного балансу України частка імпорту енергоресурсів перевищує власний їх видобуток та виробництво, що ставить країну в серйозну залежність від імпорту попри те, що Україна має всі можливості повністю забезпечити себе енергією. Оскільки на підвищення обсягів вироблення енергії з альтернативних джерел потрібно ще багато років, основним енергоносієм на близьку перспективу залишається вугілля, у тому числі продукти його переробки - синтетичні газ і нафта.

Повільний занепад вугільної промисловості в Україні розпочався ще із 70-х років. Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги реконструкції і будівництва нових шахт з 1975 р. стали різко зменшуватися. За останні 15-20 років у Донбасі не було закладено жодної шахти.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугільної промисловості України. Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення стану вугільної промисловості в Україні.

На цей час 96 відсотків функціонуючих шахт працюють без реконструкції понад 20 років. Дві третини основного стаціонарного устаткування відпрацювало нормативний строк експлуатації і потребує термінової заміни, до числа таких щахт відноситься і шахта «Центральна» [5]

Головна проблема галузі - дуже малий обсяг інвестицій. Через поганий технічний стан шахти працюють з низькою продуктивністю, їх вугілля має високу собівартість. Не більше, ніж 20 шахт фінансово збалансовані. А нерозвиненість паливної галузі призводить до виникнення проблем інвестування в теплоенергетиці.

Крім того, вугільна галузь України лідирує за рівнем травматизму та смертності на виробництві. За офіційною статистикою, кожен видобутий мільйон тонн вугілля забирає життя двох гірників (для порівняння: у США - 0,03, в Росії - 1,1 тощо).

Зношене шахтне обладнання не дозволяє гарантувати якість вугілля. Воно характеризується високою зольністю, що веде до прискорення зносу обладнання на теплових станціях. Коефіцієнт корисної дії українських ТЕС складає 30 %. Для порівняння, в Європі навіть електростанції, які працюють на низькосортному бурому вугіллі, мають ККД понад 40 %. Іншими словами, Україна марно спалює мільйони тон палива, при цьому забруднюючи навколишнє середовище.

Вугільна галузь - лідер по кількості й гостроті соціально-економічних проблем, пов'язаних із забезпеченням зайнятості населення і необхідністю фінансування галузі з держбюджету. Небезпечними є також наслідки дії вугільної промисловості на довкілля у вигляді відходів вуглевидобування і вуглезбагачення, що накопичуються, викидів шкідливих речовин в атмосферу, забруднення водних ресурсів тощо.

Вже декілька років на території Донецької, Луганської та Дніпропетровської областей (основних вугледобувних регіонів) діють нелегальні шахти - так звані «копанки». Ця проблема виникла після закриття шахт в малих містах цих областей, де вони були містоутворюючими підприємствами, тобто фактично єдиним місцем зайнятості населення. Крім того, вугільні поля закритих державних шахт мали запаси твердого палива, тому на місці колишніх великих шахт почали з'являтися дрібні - «копанки».

Низький рівень власного видобутку вугілля, погіршення його якості й висока ціна змушують споживачів вугільної продукції імпортувати необхідну їм сировину. Однак зміни у кон'юнктурі зовнішньої торгівлі роблять вигідним для українських металургійних корпорацій придбання за кордоном не готової вугільної продукції, а вугільних виробництв, що більш вигідно з точки зору забезпечення енергетичної безпеки. Проте розширення вугільного імпорту обмежене через транспортний чинник, перш за все, через високі тарифи залізничних перевезень і нерозвиненість портової інфраструктури.

Ефективність глобального експорту коксівного вугілля забезпечується, перш за все, використанням суден місткістю понад 100 тис. т. Україна такої можливості практично позбавлена: лише три порти (Одеський, Іллічівський і Южний) є глибоководними (13-15 кубічних метрів), але і в них судна водотоннажністю понад 50 тис. тон заходять рідко. Зараз чи не єдиним містом для завезення вугілля до України залишається румунський порт Констанца (глибина 18 кубічних метрів). Звідси дрібними суднами вугілля переправляється до Ізмаїла і Маріуполя, де перевантажується в залізничні вагони. Така багатоланкова схема значно ускладнює транспортування і здорожує сировину.

Сьогодні при вирішенні багатьох проблем, зокрема й у вугільній промисловості, необхідно підходити з іншого боку, вишукуючи причину цих проблем, особливо з наукової точки зору.

Таким чином, для якісного та ефективного розвитку вугільної галузі необхідно:

- забезпечити координацію та взаємозв'язок стратегій національної безпеки та енергетичної політики; усунення енергетичних загроз національній безпеці визначити як пріоритетні напрями енергетичної політики;

- розробити науково обґрунтовану методику визначення стійкості вуглевидобувних виробничих систем на національному та регіональному рівнях, яка має визначати систему критеріїв оцінки процесів виходу з кризи й розвитку антикризового керування; дослідження взаємозв'язку стійкості, ризиків й економічної безпеки функціонування системи вугільних підприємств;

- розробити методичні підходи до оцінки стійкості підприємств за економічними показниками;

- розробити економіко-математичні моделі стійкості розвитку системи вуглевидобувних підприємств в умовах екологічних і соціальних обмежень;

- у системі енергетичної безпеки забезпечити відстеження ризиків, пов'язаних із процесами глобалізації, а на цій підставі забезпечити запровадження та регулювання державної політики щодо їх попередження, мінімізації та подолання;

- визначити ризики і загрози вугільних підприємств на різних рівнях управління;

- на засадах держзамовлення забезпечити проведення наукових досліджень з упровадження новітніх наукових розробок у виробництво вугільної продукції та обладнання, що його обслуговує;

- розробити та реалізувати програми економічного розвитку вугільних регіонів України на короткострокову й довгострокову перспективи з використанням методології ефективного керування стійкістю системи вугільних підприємств;

- перенести Міністерство вугільної промисловості до одного з регіонів, де видобувається вугілля, що дозволить залучати до роботи міністерства більш досвідчених у цій галузі кадрів;

- прийняти Закон про державну підтримку, де повинні бути вказані чіткі адресні напрями й об'єкти фінансування, що враховують регіональні рекомендації й особливості, а не тільки досвід інших держав;

- на державному рівні зобов'язати вирішувати соціальні питання, що виникають після закриття шахти, обласні державні адміністрації, а не виконкоми районних рад, які не мають достатніх для цього коштів;

- підвищити обсяги фінансування з держбюджету розвитку портової інфраструктури (перебудувати споруди причалів і порти, провести днопоглиблюючі роботи), що дозволить Україні приймати у своїх портах багатотонажні судна, що, у свою чергу, знизить ціну вугілля, яке транспортується;

- впровадити промислове виробництво синтетичного газу та нафти з вугілля, розробляти промислові відходи;

- розробити підходи до оцінки безпеки роботи підприємства з позиції оцінки ризику;

- впровадити комплексну та збалансовану інвестиційну оцінку шахтного фонду;

- удосконалити на державному рівні механізм передачі соціальних об'єктів закритої шахти (житлових і нежитлових об'єктів, комунікацій, відходів промислового характеру) на баланс міста;

- проводити моніторинг безпеки праці на вуглевидобувних підприємствах;

- впровадити ефективні форми взаємодії органів нагляду і власників шахт, особливо «копанок», які будуть направлені на підвищення рівня безпеки праці шахтарів і дотримання всіх соціальних прав робітників;

- удосконалити нормативно-правову базу, що регулює видачу ліцензій і дозволів на виконання видобувних робіт, пов'язаних із підвищеною небезпекою;

- розробити типове положення про корпоративну культуру вугільних підприємств;

- розробити стратегію ефективного використання й розвитку трудового потенціалу у вугільній галузі;

- розробляти прогнози з потенційного використання вугільних підприємств.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі, в умовах подорожчання нафти та газу, вугільна промисловість набуває значення стратегічної галузі в Україні і її розвиток визначається пріоритетним напрямом державної політики.

Для стабілізації роботи підприємств галузі та нарощування вуглевидобутку в Україні необхідне комплексне вирішення проблеми розвитку шахтного фонду на сучасній техніко-технологічній основі та відтворення шахтобудівельного комплексу з його подальшим роздержавленням.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт, зокрема ВП шахта «Центральна» й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки будівництву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

Подальше освоєння нового для нашої країни економічного середовища відтворення, тобто ринкових відносин, диктує необхідність постійного поліпшення якості з використанням для цього всіх можливостей, всіх досягнень прогресу в області техніки й організації виробництва.

Найбільш повне і всебічне оцінювання якості забезпечується, коли враховані усі властивості аналізованого об'єкта, які виявляються на всіх етапах його життєвого циклу: при видобуванні, транспортуванні, збереженні, застосуванні, ремонті машин, техобслуговуванні.

Аналіз розвитку форм і методів організації робіт з якості, виявлення можливості застосування до робіт по якості принципів загальної теорії управління, розробка схем механізму управління якістю, визначення характеру потреб, стан кон'юнктури ринку як вихідного елемента управління якістю продукції, критичний розгляд визначень основних термінів свідчать про наступне:

- сучасну організацію робіт з якості теоретично допустимо, а практично доцільно й ефективно будувати не на загальному глобальному контролі, а на принципах загальної теорії управління на основі схем механізмів управління якістю продукції;

- сучасне управління якістю продукції повинне прямо орієнтуватися на характер потреб, їхню структуру і динаміку; ємність і кон'юнктуру ринку; стимули, обумовлені економічною і технічною конкуренцією, характерні для ринкових відносин;

- сучасне управління якістю на підприємстві, незалежно від форми власності і масштабу виробничої діяльності, повинне оптимально сполучати дії, методи і засоби, з одного боку, виготовлення продукції, що задовольняє поточні запити і потреби ринку, а з іншого боку - розробку нової продукції, здатної задовольняти майбутні потреби і майбутні запити ринку.

Формування якості здійснюється в складній багатостадійній і багатофакторній системі процесу. У результаті проведеного аналізу були виявлені причини, які формують дану проблему. Процес дослідження був здійснений з використанням підходів маркетингу і комплексних систем управління якістю продукції.

По досліджених факторах і причинах були запропоновані необхідні рішення по усуненню дефектів і підвищення якості. У роботі були використані статистичні методи контролю і управління якістю, які широко використовуються за кордоном.

Зважаючи на проведений аналіз, можна сказати, що аналізована шахта немає ніякої цінності і ії функціонування лише гальмує розвиток галузі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Господарський кодекс України вiд 21.01.2010 №436-15.

2. Указ Президента України «Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції» // Голос України, 24.12.2001 р.

3. Наказ « Про затвердження Програми стабілізації розвитку вугільної галузі на 2010 рік, Міністерство вугільної промисловості України» №24, 29.01.2010.

4. Розпорядження « Про організацію контролю якості на вугледобувних і вуглепереробних підприємствах» №41-р 27.04.2006 р.

5. Гличев А.В., Круглов М.И. Управление качеством продукции. - М.: Экономика, 2000. - 198 с.

6. Ильенкова Н.Д. Спрос: анализ и управление. - М.; Финансы и статистика, 2002 г. - 215 с.

7. Мазур И.И. Управление качеством. - М., 2005.

8. Новицкий Н.И. Организация производства на предприятиях: Учеб.-метод. пособие.-М.:Финансы и статистика, 2001. - 392 с.

9. Петрович Й.М., «Організація виробництва» Видавництво «Манголія плюс» Львів - 2004.

10. Шаповал М.І. Менеджмент якості: Підручник. - К., 2003.

11. Швайка Л.А «Планування діяльності підприємства» «Новий світ-2000» Львів - 2004.

12. Макогон Ю. Вугільна Галузь України: Проблеми Та Перспективи Сталого Розвитку - Http://Old.Niss.Gov.Ua/Monitor/Desember08/5.Htm.

13. Чайка И.И. За какими системами качества будущее? // Методы менеджмента качества. - 2000. - №7.

Размещено на Allbest.ru