Григорій Нудьга — шевченкознавець

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Григорій Нудьга -- шевченкознавець

Валентина Кравченко

Щоразу, коли пригадую свою роботу над кандидатською дисертацією «Балади в контексті творчості Т. Шевченка», асоціативно найперше в уяві спливає невеличка потемніла від часу книжечка Г. Нудьги «Українська балада (З теорії та історії жанру)», яку перечитувала кільканадцять разів. У ній дивували майстерність і вміння автора скрупульозно опрацьовувати тексти, намагання заглибитися у творчу майстерню Т. Шевченка. Вона дісталась мені як пам'ятка про мого колегу -- шевченкознавця Олександра Григоровича Барабоху.

Вивчення художньої спадщини Т. Шевченка -- це шлях до розуміння національних коренів. До когорти тих, хто збагачував шевченкознавство, перетворював його на авторитетну галузь української науки про літературу, належав і Г. Нудьга. Г. Нудьга намагався проникнути в багатозначність Шевченкового слова, збагнути семантичну глибину тексту. Справедливою є його думка, що кожний період життя і творчості Шевченка (початок творчості, період «трьох літ», неволя після арешту в 1847 році) своєрідно відобразилися на змісті і поетичному характері баладних творів. На початку поет віддає певну данину романтичній баладі з фантастичними елементами, в період «трьох літ» Шевченко робить наголос на соціальних мотивах, в 1847 --1848 роках в його баладах домінують морально-етичні проблеми [4, с. 108].

Спираючись на теоретичні засади дослідження балад і творів з баладними мотивами та інтонаціями, які запропонував Г. Нудьга, виділимо у творчості Т. Шевченка вісім типових балад: «Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Лілея», «Русалка», «Чого ти ходиш на могилу?», «Коло гаю в чистім полі», «У тієї Катерини».

Про баладу Т. Шевченка «Чого ти ходиш на могилу?» Г. Нудьга писав: «В основі сюжету [...] лежить народна поетична символіка...» [4, с. 122], а «роль явищ природи наближається тут до функції улюблених в народних піснях паралелізмів і символів» [4, с. 136]. Сюжет побудовано на метаморфозі: дівчина перетворюється на пташку. «Згідно з Лойфлером, пташка була символом, наділеним величною силою, що передбачає очищення й натхнення» [2, с. 423]. Пташки уособлюють душі людей. Автор надав символічного виміру реальним фактам і внутрішнім стражданням дівчини. Це твір про порятунок «милої» -- поетична трансформація психологічного стресу в ході ритуалу. В основі твору -- реальний земний зміст: втрата дівчиною нареченого. Авторська розповідь скупа, точна, зведена до мінімуму. Трагедію, що вже сталася, автор залишив поза сюжетною рамкою. Життя без коханого немислиме -- і, закономірно, -- неминуча біда, що обов'язково станеться, бо є наслідком дії. На першому плані у творі -- діалог матері й дочки. Сумний тон розмови, журлива відповідь-згода дочки, плач матері говорять про те, що це -- драма почуттів. До кінця розповіді баладу огорнула похмура безнадія. Для матері її дитина -- голубка сизокрила, безталанна. Трагізму додає й те, що дівчина заручена. Винятково загострене відчуття болю, гіркота втрати, приреченості. Дівчина не хоче скорятися долі. Вона постійно діє: ходить на могилу, ростить калину, просить Бога, звертається до куща -- прагне щастя.

Калина -- це найтиповіший обрядовий символ краси й кохання, надії на краще життя, на одруження. Вона -- красна, червона, гаряча, як вогонь. Символічний зв'язок із вогнем виражений лінгвістично і психологічно мотивований: калина -- символ кохання як внутрішнього горіння загалом. Закохана хоче, щоб калина прийнялася, а для цього потрібна вода, що має здатність творити добро. Дівчина поливає дерево сльозами і мовби віддає йому свою силу: «І сльозами поливає, / І Господа просить, / Щоб послав він дощі вночі / І дрібнії роси» [5, с. 9]. Монолог надії вражає безмірною любов'ю. Вона зов'є кубелечко, і пташки (душі закоханих) прилинуть, будуть разом щебетати, розмовляти і «вкупочці на той світ літати» [5, с. 9]. Пташки на калині, традиційно, -- це символи щасливого родинного життя. Ось чому героїня мріє виростити калину. «І калина прийнялася, / Віти розпустила» [5, с. 9]. Символіка сльози й роси тісно пов'язана з обрядовістю і містить у собі ідею очищення, підсилює образ чистоти. Дівчина звертається до калини: «Росою умий». Роса -- це та животворяща сила, на яку надіється героїня; сльози -- символ запліднюючого начала, і вони допоможуть їй проростити нове життя. Казково- символічне магічне число три теж є у творі, і воно насторожує, бо образ трьох доріжок відомий у народнопісенній ліриці як символ розлуки. За народними віруваннями, тричі можна починати одну й ту ж справу. Якщо і втретє не вдасться довести її до кінця, то тоді вже не поталанить, сподівання на щасливий кінець будуть марними.

Жадана пташка не прилітала. Дівчина зовсім знесилилась у безрадісному плачі, втратила всяку надію. Її почали зневажати люди. Автор підказує, що причини її страждань -- соціальні: калину зросили ріки-сльози. У баладі маємо градаційне напруження сюжету. Фігура умовчання («На четверте...») драматизує дію, готує до нової трагедії. У повному відчаї дівчина навіки заснула під калиною. Контраст прикінцевих рядків -- «пташка щебетала», а «дівчина спала, не вставала» -- зм'якшує трагічну розв'язку. Автор не говорить, що дівчина померла від туги -- вона просто заснула: «Утомилось молодеє, / Навіки спочило...» [5, с. 10]. Шевченко веде розповідь у соціальному плані: дівчина напівсирота, отже нещаслива. Вона свідома своєї безвиході, але нічого не може вдіяти. Її почуття концентрується в єдиному рядку-відповіді: «-- Так, мамо, так». Тяжкий настрій дочки передається і матері: «А мати й спати не лягала, / Дочку вечерять дожидала / І тяжко плакала, ждучи» [5, с. 10]. Ці рядки створюють реальну, побутово-психологічну картину, «яка мовби відтінює всю фантастичну умовність стилізації» [3, с. 191 --192]. Слова «смерть» у баладі немає, проте гнітючий настрій твору обумовлює місце, де відбувається дія: на могилі. Образ самотньої матері, який фігурує на початку і в кінці балади, пригнічує ще більш.

Складний психологічний стан дівчини поет передав через внутрішній монолог. Журливі слова- звертання до калини, слова надії до нареченого посилюють ліризм твору: «-- Може, пташкою прилине / Милий з того світа. / Зов'ю йому кубелечко...» [5, с. 9]. Драматично напруженою є сцена смерті дівчини. Вона передана «в енергійній епічно-короткій словесній формі [...] Шість рядків [...] витримано в суворій логічній і хронологічній послідовності, мальовнича градація -- неухильне наростання дії, почуття, думки -- поглиблює враження, поет схоплює психологічні кульмінації становища дівчини, що стисло й виразно передають зміст внутрішніх переживань героїні і приводять до логічного кінця» [1, с. 63]. Сонце, що встає «з-за могили», зосереджує увагу на місці, де розгортається трагічна дія. Особливого емоційного навантаження дія набирає тоді, коли вранці, вже після смерті дівчини, з'являється довгождана пташка. Суворо- урочиста тональність епілогу.

Стильова народнопісенна домінанта поезії обумовлена зверненням до традиційних фольклорних образів і символів, використанням пестливих слів і суфіксів. Заперечний паралелізм, що двічі повторюється («Не сон-трава на могилі вночі процвітає») виконує функцію градаційного наступу дня. Мовна тканина балади милозвучна. У виділенні контекстуальних моментів важливу роль відіграють різні форми дієслів, передовсім часові та наказового способу, що мотивують поведінку дівчини та передають плин людського життя. Динамічності розповіді сприяє нагромадження однорідних дієслів-присудків. Напруженість у текст вносять складені форми дієслівних присудків. Шевченкові звукові образи об'єдналися в цілу звукову картину. Постійне ритмічне повторення плавних приголосних ([л], [н]) створило ніжну й теплу картину, додало м'якості сюжету.

Отже, балада «Чого ти ходиш на могилу?» -- це твір не тільки про почуття героїнь, не тільки вираження їхніх дум, а це й вияв настроїв автора. Справедливо зазначив Г. Нудьга: «Мистецтво творення балади -- нової, оригінальної, в основі якої лежать суспільні проблеми, -- Шевченко підніс до незвичайної висоти» [4, с. 139]. Неоціненною є роль літературознавця й критика Г. Нудьги, який по-новому осягнув високі обрії балад Т. Шевченка.

Література

Ващук Ф. Редакційна робота над циклом «В казематі» / Ф. Ващук // Збірник праць 14-ї наукової шевченківської конференції. -- К. : Наукова думка,1966. -- С. 51--68.

Керлот Х. Словарь символов / Хуан Керлот. -- М. : REEL-book, 1994. -- 608 с.

Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка / Михайлина Коцюбинська. -- К. : Радянський письменник, 1990. -- 272 с.

Нудьга Г. Українська балада (З теорії та історії жанру) / Григорій Нудьга. -- К. : Дніпро, 1970. -- 257 с. нудьга шевченко могила

Шевченко Т. Чого ти ходиш на могилу?.. / Тарас Шевченко // Тарас Шевченко. Повне зібр. тв. : у 12 т. / редкол.: М.Г. Жулинський (голова) та ін. -- К. : Наукова думка, 2003. -- Т. 2: Поезія 1847 -- 1861. -- 784 с.

Размещено на Allbest.ru