Масова людина в літературній критиці Дмитра Писарєва
Аналіз поглядів Дмитра Писарєва на літературну критику. Особливості розуміння Д. Писарєвим маси як явища тимчасового. Висвітлення інструменту подолання маси за допомогою освіти як шкільництва. Визначення участі журналістики у процесі самоосвіти.
| Рубрика | Литература |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.05.2018 |
| Размер файла | 72,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
У цьому висловлюванні прикметним є те, що поруч з художньою літературою в справі піднесення рівня знань у суспільстві поставлена й літературна критика. Вона займає проміжне становище між літературою й наукою, формулюючи для пересічного читача провідні ідеї епохи, репрезентовані в белетристиці.
Проблема третя - громадська думка.
Книжки й часописи здійснюють велику справу - формують громадську думку, яка стала потужною суспільною силою сучасності. У розвитку цілісного вчення про громадську думку Д. Писарєв - так само попередник Х. Ортеги-і-Гассета. Іспанський філософ не втомлювався підкреслювати, що питання влади - це питання громадської думки. У владі можна тільки сидіти, на багнетах сидіти неможливо. Ніхто в світі не правив інакше, ніж спираючись на громадську думку.
За Д. Писарєвим, громадська думка належить масі, виражає погляди масової більшості, але створює її для неї еліта, шляхетна меншість. За спостереженнями критика, громадська думка як явище суспільного життя народилася на межі XVII і XVIII століть. Її родоначальник - Вольтер. Він перетворив літературу на впливову силу, з якою мусили рахуватися володарі. Особі цього французького письменника Д. Писарєв приділив значну увагу:
«Щоб скласти собі поняття про величезні заслуги Вольтера, - відзначив він у статті «Популяризатори заперечних доктрин» (1866), - потрібно судити його не як мислителя, а як практичного діяча, як найбільш спритного з усіх публіцистів і агітаторів, які існували досі. Вольтер особливо великий не тими ідеями, які розвивав у своїх книжках і брошурах, а тим враженням, яке він справляв на своїх сучасників цими книжками й брошурами. Силою цього враження Вольтер зробив Європі такий подарунок, ціна якого зростає досі й буде збільшуватися постійно з кожним століттям. Вольтер подарував Європі громадську думку. Він цілою низкою найбільш наочних прикладів показав європейським суспільствам, що їх доля перебуває в їхніх власних руках і що їм варто тільки розмірковувати, бажати й наполягати для того, щоб керувати за своїм розсудом усім ходом історичних подій, значних і дрібних, зовнішніх і внутрішніх Вольтер відкрив європейським спільнотам таємницю їх власної могутності» [7, т. 4, с. 165].
Поява й посилення впливу журналістики створило цілком нову ситуацію. У XVIII столітті читання вже стало пекучою потребою для тих класів суспільства, які визначали долі народів. Книжки, журнали й газети утворили між тисячами й десятками тисяч індивідуальних умів такий тісний і міцний зв'язок, який до того часу був неможливий і немислимий. Д. Писарєв навів красномовне свідчення члена англійського парламенту Данверза, яке варто тут повторити:
«Я думаю, - говорив політик, - Великобританією керує влада, про верховну перевагу якої досі не було чути ні в який вік, ні в якій країні. Влада ця не полягає в необмеженій волі одного державця, ні в силі війська, ні у впливі духовенства, - це й не влада спідниць; це влада преси. Матеріали, якими наповнюються наші щоденні газети, читаються з більшою повагою, ніж акти парламенту; а думка кожного з цих писак має в очах юрби більше значення, ніж думка кращих політичних людей королівства» [7, т. 4, с. 151].
Д. Писарєв відзначив, що ці слова пролунали в 1738 році, а Г. Т. Бокль вважав, що це найбільш рання вказівка на виниклу владу преси, яка вперше у всесвітній історії зробилася виразницею громадської думки. А що таке громада? - запитує Д. Писарєв і відповідає: - «Ви, я, наші брати й сестри, дядьки й тітки, батьки й матері, родичі й знайомі, родичі родичів і знайомі знайомих і так далі - от вам і громада. Кожний з нас нарізно слабше за першого зустрічного полісмена. Але всі разом ми непереможні й невідпорні» [7, т. 4, с. 167].
Так Д. Писарєв формував у російського читача розуміння величезної ваги в суспільному житті громадської думки. Знову ж таки - всупереч реаліям російської дійсності, де відточувалися механізму придушення громадської думки. Російська державам була зацікавлена в тому, щоб її в Росії зовсім не було.
Замість висновків, або «Можливо, світле майбутнє зовсім не так незмірно далеко...»
Таким чином, другий напрямок освіти в Д. Писарєва, репрезентований самоосвітою, забезпечується книжками й часописами. Вони не тільки створюються межах приватної ініціативи, але й споживаються так само в межах і з доброї волі кожної людини. За Д. Писарєвим, це найпростіший шлях подолати бар'єр масової людини і увійти в число еліти, розвинути свій розум для сприйняття світових ідей. За Д. Писарєвим, цей урок можливий для кожної людини, без будь-яких винятків і обмежень. Зазначимо принагідно, що Х. Ортега-і-Гассет живе вже в ту епоху, коли стало зрозуміло, що за допомогою (навіть запровадження загальної) освіти подолати масову людину не вдалося. Звідси його песимізм.
Д. Писарєв же утворив для себе зручну й заспокійливу картину: масова людина - явище тимчасове в історії людства, причини масової людини - в соціальному становищі більшості народонаселення; нагодувавши голодних і одягнувши роздягнутих можна легко усунути з суспільної ієрархії й масову людину. Метод її усунення - освіта, яка складається з двох рівнів: шкільництва й наступної самоосвіти. У самоосвіті величезну роль відіграють книжки й часописи. Особливо, в останній історичний період, піднеслася роль журналістики, яка перебрала на себе місію творця й репрезентанта громадської думки, громадська думка - то величезний важіль контролю суспільства за владою. Розвиток потужності громадської думки вирве владу в держави й передасть її суспільству, яке буде управлятися як саморегулівний організм за допомогою самоврядування. Зрозуміло, що це суспільство складатиметься вже не з маси, а з самодостатніх індивідів.
Критик заплющив очі на головну суперечність свого вчення. Назвавши одну із своїх програмових статей «Освічена юрба» (1867), він мусив визнати, що таке явище можливе. Можливе існування юрби в самому освіченому класі. Скільки не надавай нових знань певній категорії людей, вони, знання, залишаться незасвоєними, ці люди й далі будуть жити своїми ужитковими інтересами й задовольняти шлункові потреби. Але якщо звернути на цю проблему увагу й поставитися до неї поважно, то концепція російського критика розсиплеться як карткова хатка. Тому він цю очевидність не помічає, цілком ігнорує.
У літературній критиці Д. Писарєва відсутнє поняття зайвої людини. Ні, звичайно ж, у статті «Пушкін і Бєлінський» (1865) Д. Писарєв розглядає образ Євгенія Онегіна, але в цьому місці стаття перетворюється на літературний фейлетон, головна проблема роману Пушкіна зведена до того, що Євгеній і Тетяна не одночасно закохалися одне в одного; Пушкін і його герой висміяні з позицій реалізму (в розумінні Д. Писарева) і прагматизму.
Натомість у критиці Д. Писарєва з'являється інше поняття - людини нової. Варто відзначити, що роман М. Г. Чернишевського «Що робити?» мав підзаголовок «З оповідань про нових людей». Про роль і значення цього твору в історії російської думки говорити не доводиться. Прикметним є те, що М. Г. Чернишевський ужив це поняття у множині «про нових людей», підкресливши, що це не поодиноке явище, а таке, що має тенденцію до поширення й утвердження в російському житті.
Новій людині присвячені найбільш видатні статті Д. Писарєва «Базаров» (1862) і «Реалісти» (1864), які ми щедро цитували. Нова людина для Д. Писарєва - це прорив у світі масової людини, відсутня раніше ланка, яка пов'язує минуле з майбутнім через сучасність. Для нової людини Д. Писарєв придумав і нову назву - «Мислячий пролетаріат», найменувавши так свою статтю 1865 року. Публікувалася ця стаття в журналі «Русское слово» під назвою «Новий тип» і лише для прижиттєвого зібрання творів критика була перейменована.
Чергова суперечність: з одного боку, автор визнав, що юрба (маса) може бути освіченою; з іншого боку, визнав, що й пролетаріат (маса) може бути мислячим. Але Д. Писарєв зручно обминає суперечності в своїх концептуальних побудовах, ігнорує їх.
Нова людина в статті «Мислячий пролетаріат» охарактеризована таким чином:
«Основні особливості нового типу, про які я говорив досі, можуть бути сформульовані в трьох головних положеннях, що перебувають у найтісніших зв'язках між собою.
Нові люди приохотилися до громадської праці.
Особиста вигода нових людей співпадає із загальною вигодою, і егоїзм їх вміщає в себе найширшу любов до людства.
Розум нових людей перебуває в найбільш повній гармонії з їх почуттям, тому що ні розум, ні почуття їх не спотворені хронічною ворожнечею проти решти людей.
А все це разом може бути висловлене ще простіше: новими людьми називаються працівники, які люблять працю. Значить, і злитися на них нема чого» [7, т. 4, с. 25].
Сприймаючи людину як сукупність суспільних відносин, у яких вона існує і які формують її світогляд, ставлення до довкілля, легко уявити, що позитивні приклади заохочуватимуть масу приєднуватися до освіченої верстви, а з неї прямим ходом прямувати до кола еліти. І вже Д. Писарєв і сам сумнівається у своїй концепції російського народу як «міри жолудів», які ще треба посіяти й століття чекати на появу «будівельного лісу». Якщо в російському житті є базарови, рахметови, лопухови, кірсанови й віри павлівни, то чому б не чекати, що їх коло розшириться в майбутньому, аж поки всі не стануть такими, як вони. «А якщо ці явища справді існують, - розмріявся Д. Писарєв, - то, можливо, світле майбутнє зовсім не так незмірно далеко, як ми звикли гадати» [7, т. 4, с. 49].
Заслуги Д. Писарєва: дивовижне вже саме те, що він вийшов на тему масової людини на початку 1860-х років; дивовижне, що Х. Ортега-і-Гассет мало не через сімдесят років повторив окремі, але найбільш продуктивні ідеї Д. Писарева. При чому найбільш очевидним є те, що іспанський філософ не знав праць російського критика. Х. Ортега-і-Гассет підкреслював, що для нього Європа - це Німеччина, Франція й Англія. Неймовірно припустити, що він міг читати Д. Писарєва. Дивовижним є те, що Д. Писарєв створив оригінальну концепцію масової людини, не розгубився перед її ймовірною навалою, а запропонував прийнятний для свого часу спосіб її подолання. А того, що його сподівання утопічні, він знати ще не міг. Попри всі суперечності, які ми бачимо з дня сьогоднішнього, він довів свою концепцію до логічного завершення, запропонувавши російській інтелігенції продуктивний шлях її власного розвитку та праці для народу.
Список використаних джерел
1. Демидова Н. В. Писарев / Н. В. Демидова. М.:Мысль, 1969. 205 с.
2. Каллер А. И. Этические взгляды Д. И. Писарева / А. И. Каллер. М.: Высш. шк., 1992. 103 с.
3. Коротков Ю. Писарев. Серия «Жизнь замечательных людей»/ Ю. Коротков. М.: Молодая гвардия, 1976. 368 с.
4. Кузнецов Ф. Ф. Нигилисты? Д. И. Писарев и журнал "Русское слово" / Ф. Кузнецов. М.: Худ. лит., 1983. 598 с.
5. Мир Писарева: исследования и материалы / отв. ред. и сост. И. В. Кондаков. М.: ИМЛИ РАН, 1995. Вып. 1. 256 с.
6. Мир Писарева: исследования и материалы / отв. ред. и сост. И. В. Кондаков. М.: ИМЛИ РАН, 2005. Вып. 2. 158 с.
7. Писарев Д. И. Сочинения:: в 4 т. М. ГИХЛ, 1955-1956. Т. 1-4.
8. Плоткин Л. А. Писарев и литературно-общественное движение 60-х гг. / Л. А. Плоткин. М. Л.: АН СССР, 1945. 245 с.
9. С. Лурье. Литератор Писарев: роман / С. Лурье. Л.: Сов. Списатель, 1987. 352 с.
10. Тарасевич И. Примирения нет: повесть о Дмитрии Писареве / И. Тарасевич. М.: Политизват, 1990. 381 с. Серия «Пламеные революционеры».
11. Цыбенко В. А. Мировоззрение Д.И. Писарева./ В. А. Цыбенко. М.: Изд-во МГУ, 1969. 308 с.
12. Щербаков В. И. Писарев и литература эпохи нигилизма / В. Щербаков. М.: ИМЛИ РАН, 2016. 416 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Аналіз проблеми "Адам Міцкевич і Україна" в українській літературній критиці. Загальна характеристика та особливості творчості А. Міцкевича, її оцінка українськими літературними митцями. Дослідження українських перекладів та публікацій творів Міцкевича.
дипломная работа [109,3 K], добавлен 22.10.2010Історія французької літератури. Творчість Наталі Саррот; аналіз художньої специфіки прози, висвітлення проблем Нового Роману як значного явища культури ХХ століття, етапу підготовки нових культурологічних поглядів, психологізму та теорії постмодернізму.
курсовая работа [54,9 K], добавлен 17.04.2012Дослідження сфери митецького сходження на олімп світового визнання видатної особистості національної музично-театральної культури України – Д.М. Гнатюка. Аналіз злету українського оперного виконавства на щаблі європейського та світового визнання.
статья [24,6 K], добавлен 24.04.2018Дослідження мовотворчості Михайла Коцюбинського в сучасній лінгвокогнітивній парадигмі. Стилістичні та лексико-фразеологічні особливості творів письменника. Фонетичні та морфологічні особливості прози літератора. Мовні особливості ранніх оповідань.
реферат [20,7 K], добавлен 06.05.2015Роль С. Пилипенка у національному літературному процесі ХХ ст. Зазначено вагомий внесок митця у літературну полеміку. Виділено домінантні риси творчого почерку письменника у різних жанрових формах. Перспективи аналітичної оцінки творчості С. Пилипенка.
статья [20,6 K], добавлен 24.04.2018Аналіз літературної діяльності уродженця Покуття І. Киріяка в умовах імміграційної дійсності в Канаді. Аналіз просвітницької діяльності педагога, його внесок у розбудову рідномовного шкільництва й культурно-просвітницького життя українців у Канаді.
статья [20,2 K], добавлен 06.09.2017Основне визначення та причини використання псевдонімів, механізми творення. Загальні пріоритети української літературно-мистецької псевдонімії XX століття. Засоби псевдонімної номінації. Сучасне розуміння поняття "псевдонім". Псевдоніми діячів культури.
курсовая работа [47,3 K], добавлен 21.02.2014Біографічні відомості Володимира Винниченка в загальному історичному процесі. Політичні питання у драмах письменника. Співпраця літератора з видавництвами "Знание" та "Рух". Значення публіцистики В. Винниченка для подальшого розвитку журналістики.
курсовая работа [68,1 K], добавлен 03.06.2014Аналіз книги відомого американського соціолога, філософа і політолога Ф. Фукуями "Кінець історії і остання людина". Основні погляди автора, відображені у творі. Ідеологеми, антропологеми та соціальна онтологія твору. Антиномії у видатному бестселері.
реферат [18,8 K], добавлен 12.08.2016Передумови формування революційних настроїв і поглядів у Генріха Гейне. Дитячі роки під впливом французької окупації, життя у Франції. Елементи Просвітництва в політичній ліриці. Особливості творчого стилю, поетики, композиції та жанру поетичних творів.
курсовая работа [65,8 K], добавлен 15.11.2015
