Психобіографічний метод у літературознавстві. Теорія питання та деякі аспекти практичного застосування

Саме фроммівський психоаналіз дав змогу виявити міфопоетичне мислення письменника. Його повісті нагадують, скоріше, казку, міф. Тому можна критично ставитися до його власного психологічного аналізу. Т. Осьмачка дає унікальний психологічний матеріал про період становлення більшовизму, коли несвідома Україна зіштовхнулася з вражаючим за своїми масштабами й жорстокістю політичним терором. Через образність письменник дає уявлення про психологію епохи, її головних бунтарів в українському середовищі. Тут емоційне ставлення до епохи переважає над аналітичним. Тому Т. Осьмачка не може створити роман, де дається аналіз самої системи, він пише повість- свідчення, де над аналітичним баченням гору бере пристрасне звинувачення сталінської системи з уст очевидця.

Якщо підсумувати характер сюжетоскладання в Т. Осьмачки, то він нагадує героїчний міф, у якому український герой, пройшовши колами символічного пекла, бачить своє призначення в тому, щоб залишити правдиве свідчення про нестерпну для вільнолюбної української людини епоху тоталітаризму, яка веде до розщеплення націотворчого суб'єкта і національного світу в цілому. Видається закономірною тенденція до превалювання опису картини світу, який руйнується під впливом зовнішніх, соціальних деструктивних сил, над описом характеру та якості деструкції. Адже ця картина руйнації українського світу, цілісно утворена трьома Осьмаччиним повістями, є художньою проекцією душевної катастрофи письменника, її механізми та чинники також явлені в художніх проекціях.

Так, у "Старшому боярині" розпочинається образне усвідомлення гострих соціальних конфліктів, які викликатимуть психічне розщеплення особистості. Воно тісно пов'язується з бунтом головного героя, в якого Т. Осьмачка проектує автобіографічну історію, спрямовану на процеси самоусвідомлення та пізнання об'єктивної ситуації, які будуть продовжені у повістях "План до двору" і "Ротонда душогубців".

А вже відверто автобіографічна "Ротонда душогубців" розглядається як символічна проекція авторського кризового душевного стану, зосереджено дослідницьку увагу на образі людини, покаліченої деструктивним, смертоносним соціумом, на тих стражданнях, душевних травмах, яких зазнає особистість, опинившись в ситуації тотального переслідування - нехай навіть уявного, але спровокованого агресивним соціумом.

Аналіз творів Т. Осьмачки не є однорідним, адже вони вимагають різних підходів. Тому обрано найбільш адекватний підхід до кожної з трьох повістей, аби докладно проаналізувати творчу проекцію душевної драми автора, спровокованої соціальною деструктивністю. Проте саме з позицій фроммівського психоаналізу проводиться аналіз танатичних мотивів у творах письменника.

Танатичні мотиви, тобто мотиви руйнації, соціальної патології і смерті, є характерними для вихідної позиції героя, позначеного трагічним пафосом. У цій позиції герой може обирати лише між різними формами поразки. Саме симптом поразки характеризує творчість Т. Осьмачки, в якій осмислюється втрата вітчизни і різні форми для трагічного індивідуалістичного бунту. З танатичними мотивами тісно пов'язані демонічні мотиви, що свідчать про концентрацію містицизму; з погляду психоаналітичної інтерпретації це означає, що у суб'єктивному та об'єктивному світі нарощується інстинкт смерті.

Маємо всі підстави вважати три повісті Т. Осьмачки - "Старший боярин", "План до двору" та "Ротонду душогубців" - трилогією, об'єднаною психологічною проблематикою, де тісно переплелися танатичні і демонічні мотиви, через які відбувається пізнання деструктивних інстинктів та породженої ними соціальної патології. Загальна проблематика на підставі здійсненого аналізу має такий вигляд. У повісті "Старший боярин" закодована історія героя в його містичній боротьбі з чоловіком-сатаною Маркурою Пупанем. Ідеться про очищення психіки від демонічних інстинктивних сил. Загалом, психічно структурований світ ще не захоплений темним інстинктом смерті, але це світ втраченої рівноваги, ослабленого контролю. Розщепленість психологічного світу масштабно розгортається в художньому часопросторі наступної повісті "План до двору".

Власне, художній час цього твору - історично-міфологічний, це час кінця старого національного світу. Знову активізована творча тенденція міфологізувати події і художній простір, який тут ніби накритий руйнівною рукою сатанинської влади. Глибоке занурення у світ міфологічних уявлень і власних фантазій є наївним свідченням очевидця, яке нагадує казки і міфи про спуску демонічне підсвідоме (про підземне царство, структуру пекла тощо). Тому у повісті "Ротонда душогубців" міфічний Маркура Пупань набуває історичне ім'я Сталіна. В цілому ж у творі український світ постає частиною системи авторитарного тиску, де суспільна некрофілія породжує патологічний соціальний характер. Проблематика суспільної некрофілії тут тісно пов'язана з пошуками свободи і виходу з нестерпної ситуації пригнічення.

Герої Т. Осьмачки не є переможцями. Саме художнє моделювання структури "герої - система" (мається на увазі руйнівний соціум) виявляє, що система є значно потужнішою, ніж індивідуальні спроби її подолати. В цій ситуації героєві доводиться обирати серед численних варіантів поразки. Але поразка героя означає не пасивне прийняття системи, а активний бунт та свідому жертовність, на зразок: "Я загину, але не скорюся". Таким чином, у прозі Т. Осьмачки постає трагічний герой, бунт якого з позиції даного історичного часу є абсурдним, але з позиції майбутнього він є перспективним, жертвопринесення героя продуктивне у часі. Завдяки такому бунтові є перспектива для майбутнього у боротьбі з системою.

Таким чином, у драматичній історії Т. Осьмачки стався фатальний збіг суб'єктивних і об'єктивних травматичних чинників. Його внутрішні психічні фобії, викликані соціальною деструктивністю, виявили катастрофічний зв'язок його психіки із зовнішнім світом. Творчість Т. Осьмачки являє процес формування опозиційної до більшовицького соціального характеру бунтівної національної особистості, яка шукає способів виживання у катастрофічному світі, що переструктуровується за тоталітарними законами.

Свого часу класичний психоаналіз (фройдизм) породив різні авторські версії психоаналізу. Тому психоаналітична інтерпретація на сучасному етапі розвитку літературознавства передбачає залучення різних версій у психоаналітичній парадигмі і, водночас, дальшу розробку психоаналітичної парадигми із залученням українського матеріалу, зокрема у системі постколоніальних студій. Ідеться про застосування синтетичного психоаналітичного тлумачення. Тобто тлумачення, яке поєднує класичний психоаналіз з розробками сучасної психоаналітичної парадигми та з іншими методами в системі літературознавчого аналізу. Як, наприклад, поєднання класичного психоаналізу з гуманістичним психоаналізом, який виник у системі постструктуралістських студій.

Постструктуралістська методологія є синтетичною: вона активно залучає соціологічний підхід, психоаналіз, філологічний метод, структурний підхід, семіотичний аналіз, завдяки чому суб'єктивна (індивідуальна) психологія розглядається у системі колективної психології. Таким чином, психоаналітична інтерпретація проектується на соціум, культуру, історичну епоху, а сам літературний твір розглядається як складна система, в якій концентруються різноманітні смисли: психологічні, соціальні, світоглядні, естетичні тощо. Тому психоаналіз у системі постструктуралізму постає як один із методів, яким не може вичерпуватися інтерпретація смислів твору. Отже, психоаналіз нашої епохи - це метод, який постає в системі інших методів, інтегрується з іншими підходами.

Висновки. Загалом, за будь-якої з означених методологічних комбінацій цілком вмотивованими є зосередження уваги на психобіографії письменника, першочерговість її дослідження. Адже психоаналітичне тлумачення починається з психобіографії, без якої неможливе дослідження творчості митця. Психобіографічний метод передбачає розгортання на матеріалі біографії талановитої людини психоаналітичного дослідження заради розуміння її творчості. Ідеться про увиразнення психічної сутності в особистості митця, тобто про динаміку психіки від и первинних імпульсів через перетворення 1 розвиток. Психобіографічний метод тісно пов'язаний з психоаналітичною інтерпретацією творчості письменника, адже докладне дослідження його життя, з'ясування суб'єктивних та об'єктивних чинників формування його особистості, його душевної динаміки дає змогу проаналізувати художні проекції відтвореної картини внутрішнього життя митця у його творчість, тобто здійснити психоаналітичну інтерпретацію творчості.

З приводу актуальності й важливості психоаналітичних літературознавчих досліджень Ніла Зборовська зазначала: "У цілому високо оцінюю можливості психоаналітичного літературознавства. Адже воно сприяє тенденції оживлення письменника, наближення його постаті до проблематики нашої душі, коли недоступний раніше "кобзар", "каменяр"... стає неймовірно сучасним завдяки своїй людськості. Олюднюючись у такий спосіб, українська література поставатиме живим, по-сучасному затребуваним текстом [25, 15]".

Список використаної літератури

1. Франко І. Із секретів поетичної творчості // Франко І. Зібр. тв.: у 50 т. / [редкол.: Є.П. Кирилюк (голова) та ін.] / Іван Франко. - К.: Наук, думка, 1981. - Т. 31. - 1981. -С. 45 - 119.

2. Платон. Іон // Платон. Діалоги. - К.: Основи, 1995. - С. 69 - 80.

3. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. - К., 1997.-752 с.

4. Гегель Г. Сочинения: В 14 т. / Под ред. А. Деборина. - Т. 8. - М. - Л, 1935. - 470 с.

5. Арнаудов М. Психология литературного творчества / Михаил Арнаудов; [пер. с болг] - М.: Прогресс, 1970. - 654 с.

6. Донцов Д. Микола Хвильовий / Д. Донцов // Українське слово: хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: у 3 кн. - Кн. 1. - К.: видавництво "Рось", 1994. - С. 654 - 671.

7. Фуко М. История безумия в классическую эпоху / Мишель Фуко; [пер. с франц.]. - СПб.: Питер, 1997. - 576 с.

8. Юнг К.Г. Психология и литература // Юнг К., Нойманн Э. Психоанализ и искусство / [пер. с англ.] / К.Г. Юнг. - М.: "Рефл-бук"; К.: "Ваклер", 1998. - С. 30 - 54.

9. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: монографія. - [2- ге вид., перероб. і доп.] / Соломія Павличко. - К.: Либідь, 1999. - 447 с.

10. Фрейд 3. Леонардо да Винчи и его воспоминание о детстве // Юнг К., Нойманн Э. Психоанализ и искусство / [пер. с англ.] / Зигмунд Фрейд. - М.: Рефл- бук; К.: Ваклер, 1998. - С. 250 - 298.

11. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство: [посібник] / Ніла Зборовська. - К.: Академвидав, 2003. - 392 с.

12. Фрейд 3. Достоевский и отцеубийство // Классический психоанализ и художественная литература / [сост. и общая редакция В.М. Лейбина] / Зигмунд Фрейд. - СПб.: Питер, 2002. - С. 70 - 88.

13. Фройд 3. Лекція 16. Психоаналіз і психіатрія // Фройд 3. Вступ до психоаналізу / [пер. з нім. П. Таращук] / 3. Фройд. - К.: Основи, 1998. - С. 240 - 253.

14. Гуревич П. Человек в авантюре саморазвития // Фромм Э. Психоанализ и этика / [пер. с англ.; сост. П.С. Гуревич, С.Я. Левин] /П. Гуревич. -М.: Республика, 1993. - С. 5 - 16.

15. Фройд 3. Лекція 23. Шляхи утворення симптомів // Фройд 3. Вступ до психоаналізу / [пер. з нім. П. Таращук] / 3. Фройд. - К.: Основи, 1998. - С. 362 - 381.

16. Юнг К.Г. Психоанализ и невроз // Аналитическая психология и психотерапия / [сост. и общ. ред. В.М. Лейбина] / К. Г. Юнг. - СПб.: Питер, 2001. - С. 14 - 23.

17. Фромм Э. Психоанализ и этика / Эрих Фромм; [пер. с англ. / сост. П.С. Гуревич, С.Я. Левин]. - М.: ACT-ЛТД, 1993. - 415 с.

18. Фромм Э. Человеческая ситуация / Эрих Фромм; [пер. с англ.]. - М.: Издательство "Смысл", 1994. - 238 с.

19. Фромм Э. Психоанализ и религия // Сумерки богов: сборник / [Ф. Ницше, 3.Фрейд, Э. Фромм и др. / сост., общ. ред. и предисл. А. А. Яковлева] / Эрих Фромм. - М.: Политиздат, 1989. - С. 143 - 221.

20. Ортега-і-Гасет X. Кант // Ортега-і-Гасет X. Вибрані твори / [пер. з ісп.] / X. Ортега-і-Гасет. - К.: Основи, 1994. - С. 94 - 126.

21. Овсянико-Куликовский Д.Н. Литературно-критические работы: в 2 т. / Д.Н. Овсянико-Куликовский; [сост., подгот. текста, примеч. И. Михайловой; вст. ст. Ю. Манна]. - М.: Худож. лит., 1989. - Т. 1. - 1989. - 541 с.

22. Пахаренко В. Геній у світлі психоаналізу // Балей С. З психольоґії творчості Шевченка / Василь Пахаренко. - Черкаси: Брама, 2001. - С. 5 - 19.

23. Павличко С. Сто років без Фройда// Павличко С. Теорія літератури / Соломія Павличко. - К. Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. - С. 565 - 581.

24. Зборовська Н. До проблеми психоаналітичної інтерпретації в українському літературознавстві / Ніла Зборовська // Вісник Черкаського університету. Серія: філологічні науки. - Випуск 47. - Черкаси: Черкаський національний університет, 2003.-С. 25-ЗО.

25. Зборовська Н. Моя Леся Українка / Есей. - Тернопіль: Джура, 2002. - 228с.

26. Піскун О. Письменник і тоталітаризм. Психоаналітична інтерпретація прози Тодося Осьмачки: монографія. - Черкаси: видавець Чабаненко Ю.А., 2010. - 262 с.

27. Эткинд А. Филология, психология и политика Ефима Эткинда // Эткинд Е. Психопоетика / А. Эткинд. - СПб.: "Искусство-СПБ", 2005. - С. 5 - 18.

28. Зборовська Н. Код української літератури: проект психоісторії новітньої української літератури: [монографія] / Ніла Зборовська. - К.: Академвидав, 2006. - 504 с.

Размещено на Allbest.ru