Шевченко в Італії: від перших відгуків до видання збірника творів (до 200-ліття від дня народження Т.Г. Шевченка)

У період між двома світовими війнами пожвавленню інтересу до Шевченка в Італії сприяли дослідження історії і культури України, які розгорнув створений 1921 р. за підтримки міністерства закордонних справ Інститут Східної Європи у Римі. Виконавцями цих студій виступали професори Е. Ло Гатто, А. Пальмієрі, В. Джусті та ін. Вже на початку своєї роботи інститут заманіфестував як дослідницьку -- шевченківську тему -- статтею його директора Н. Фести «Великі автори ХІХ століття: Тарас Шевченко». Вона й інші студії співробітників інституту публікувалися в його друкованому органі -- журналі «L'Europa orientale» («Східна Європа»). Водночас з інтерпретаціями ролі Т. Шевченка в політичному і культурному розвитку України італійських читачів знайомили публіцисти і дослідники літератури, виступаючи в інших періодичних виданнях -- «Gran Mondo», «La Gazzetta del popolo», «L'Impero», «I Nostri quaderni», «Nuova Antologia», «Ricerca di poesia», «Vita e pensiero» тощо. У цей час ім'я поета увійшло до головного універсального зведення знань -- багатотомної «Італійської енциклопедії наук, літератур і мистецтв», де проф. Е. Ло Гатто у статтях «Шевченко» (т. 31, 1936 р.) і «Література. Україна», (т. 34, 1937 р.) характеризував поета -- виразника «нових соціальних і політичних ідей» в українському письменстві . Інститут Східної Європи утверджував розгляд діяльності Шевченка в контексті історії світової культури. У праці В. Джусті «Українська народна література» (1924 р.) він названий «не лише великим поетом України, а й одним із найбільших європейських поетів». А. Пальмієрі у нарисі про Україну (1926 р.) дав більш об'ємну оцінку:

«великий поет усього людства» .

Якщо в ХІХ ст. італійський читач міг дізнатися про Т. Шевченка та його твори в рамках загальних праць про українську і світову літературу, фольклор, історію слов'янських народів і самої України, то від 20-х років ХХ ст. з'являються спеціальні шевченкознавчі студії. Це розвідки публіцистичного і наукового характеру: «Невідомий поет (Шевченко)» М. Россаро («Gran mondo, 1920»), «Нотатки про Шевченка як художника і критика» В. Джусті («L'Europa orientale», 1921), «Українська література: Маркіян Шашкевич. Тарас Шевченко» В. Джусті (Там само, 1924), «Шевченко і народи Кавказа» Б.Л. Рандоне («L'Impero, 1929»), «Тарас Шевченко -- співець України» Л. Майнарді (Рим, 1933). У ювілейний рік -- 125-річчя від дня народження поета в Італії побачила світ книжка «Тарас Шевченка -- національний поет України» (1939 р.), передмову до якої написав Енріко Інсабато -- проф. римського університету, обраний членом Наукового товариства імені Шевченка.

Разом з тим культурний простір Італії розширює свої межі шляхом приєднання до своїх набутків самих шедеврів шевченківської поезії. Від 20-х рр. їх переклади дедалі частіше з'являються і в текстах літературно- біографічних нарисів, і як самостійні публікації на сторінках преси й різних збірників. 1924 р. А. Пальмієрі у студії «Літературна історія України» надрукував італійською «Заповіт» -- за франкомовною версією. Того ж року В. Джусті опублікував у Римі свої переклади з «Кобзаря»: «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «Думи мої, думи мої, ви мої єдині», а також вірш «Сонце заходить, гори чорніють», написаний Шевченком на засланні. Найбільших зусиль для поширення шевченківського слова в Італії доклала Млада Липовецька, яка 1914 р. приїхала з Волині навчатися співу і відтоді назавжди пов'язала свою долю з країною Данте. До періоду співпраці із часописом «La Voce dell'Ucraina» (1919-- 1920 рр.) належать її перші переклади Шевченка -- «Заповіт», «Чигрине, Чигрине», «І мертвим, і живим...». Завдяки їй італійською вийшли й поезії І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся. Знайомство М. Липовецької із поетом Ч. Меано, яке переросло у творчу співдружність, увінчалося 1926 р. великою спільною роботою -- підготовкою збірника перекладів віршів і поем Кобзаря. З фінансових причин видання тоді не відбулося, але М. Липовецька продовжила популяризацію творчої спадщини поета. Заснувавши у Туріні 1930 р. літературно-історичний збірник «исгаіпа», вона розпочала публікувати на його шпальтах поезії Шевченка у супроводі статей з історії і літератури України. У такій презентації шевченківська поезія побачила світ уже в першому випуску турінського збірника. Це зумовило те, що перекладачка давала творам свої назви. «Україною» було названо фрагмент віршу Шевченка, який починався рядками «Наш древній Дніпро, // широкий серед пагорбів, // здається немовлям у люльці. // Перетинає він усю // Нашу країну.». Йому передували «Нотатки про українську історію», в яких розповідалося про терени, де виникла держава із центром у Києві. Там само невеликий нарис «Історія української літератури» був надрукований після віршу, названого перекладачкою «Святий вечір», з помітками про місце і дату написання поетом: «На засланні в Кос-Аралі, 24 грудня 1848 р.» та про авторство перекладу: «довільна версія Ч. М.» Зазначений кріптонім належав Чезаре Меано. Тут же було вміщено поезії Т. Шевченка під назвами «Свобода», «Уривок». Завдяки другому випуску «України», виданому 1932 р. під редакцією М. Липовецької, в обіг італійського читання увійшла нова низка поезій: «Мені однаково», «Небо», «Тарасова ніч», «Вечір», «Кавказ», а також статті про їх автора -- «Життя Тараса Шевченка» і «Шевченко в сім'ї поетів слов'янського світу» (остання -- розвідка професора Празького університету Д. Дорошенка). Із оцінкою праці М. Липовецької як перекладача Шевченка виступив тут професор літератури Турінського університету, академік Артур Фарінеллі. «Я, -- писав він, -- захоплююсь сміливістю її починання й майстерністю, з якою вона здійснює його на моїй мові» .

Літературному тандему Липовецька-Меано, який плідно діяв на ниві популяризації Шевченка, італійська культура завдячує виходу з друку першої книги перекладів його поезій. Як виявилося, це була праця 1926 р., доля якої довгий час вважалася в шевченкознавстві нез'ясованою. Стверджувалося те, що вона не побачила світу, і те, що вийшла під назвою «Вибране»80. Знайдений нами в одному з іменних фондів Центральної національної бібліотеки в Римі примірник цього видання проливає справжнє світло на її історію: книга вийшла у Мілані 1942 р. під назвою «Тарас Шевченко. Українські поезії» із зазначенням на титульному аркуші: «Переклади, передмова і примітки Млади Липовецької.

Італійська адаптація Чезаре Меано» . Вона має 160 сторінок, на яких представлено вірші і поеми, написані Т. Шевченком у різні періоди творчості, -- «Катерина», «Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Садок вишневий коло хати» та ін. Всі вони згруповані за жанрами у три розділи: «Ідилії», «Гімни і поеми», «Елегії». Шевченківські тексти відкриваються фрагментом «Україна» і закінчуються «Заповітом». До них увійшли 38 творів, значна частина яких з'явилася в 20-30-х рр. в італійській періодиці. Аналіз і співставлення їх засвідчує, що М. Липовецька не задовольнялася варіантами своїх першопублікацій, працювала над їх вдосконаленням, спираючись на допомогу Ч. Меано. Так, зокрема, її перу належать два варіанти «Заповіту», надруковані в 1919 і 1942 рр.

Вміщену у книзі «Передмову», обсяг якої сягає понад третини тексту видання, М. Липовецька виклала у вигляді нарису історії України, презентуючи в контекстів її розвитку постать Т. Шевченка. «Збагнути і оцінити його діяльність, -- пояснювала вона, -- неможливо без знання батьківщини, про яку йому нагадувала її славна минувшина». Відтак увага зверталася на його думки про «сумну долю України», яку поет порівнював з пташиним гніздом на битому шляху. Йшлося також про козацтво як унікальне явище в світовоій історії, якому «Шевченко співав славу» .

У «Передмові» підкреслювався зв'язок «великої і багатогранної історії України» з історією інших слов'янських народів, що, зазначала М. Липовецька, дає можливість «уявити у справжньому світлі поезію Тараса Шевченка», який презентує Україну «серед великих поетів усього світу». Наголошувалося на глибоких традиціях інтелектуально-культурної спадщини України, яка підготувала «шлях для її генія -- Шевченка», на ролі його політичних ідей та втіленні їх у створенні «братства св. Кирила і Мефодія». Шевченко й інші «визначні особистості України» переймалися «визволенням батьківщини, мріями про вільну федерацію слов'янських народів, яка має привести до вільної федерації всіх народів». Липовецька вказувала на громадянські ідеали його поезії, усвідомлення ним «своєї місії поета, покликаного пожертвувати собою заради народу [...] Український народ, пробуджений ним й відроджений, іде за ним, обожнює й називає його батьком і пророком». Сповнені палкого патріотичного пафосу, зроблені М. Липовецькою описи історичного шляху України і праць Шевченка перевершували академічний тон звичайної студії, набували політичного звучання в умовах сучасних драматичних подій, які розгорталися на батьківщині поета. Але про них -- жорстоку війну, розпочату Німеччиною, -- опосередковано нагадувала лише позначка наприкінці передмови: «Рим, літо 1941 року» . Отже, з виходом «Українських поезій» Італія здобула найповнішу за майже столітній період знайомства з

Шевченком працю, в якій її автори М. Липовецька і Ч. Меано представили одночасно біографію поета і зібрання його творів.

Резюмуючи італійську історію Кобзаря, мусимо відзначити, що визначальним у перебігу її подій стала його політична діяльність провісника і поборника свободи й національного відродження України, народів інших країн. Із проголошеними Шевченком ідеалами були пов'язані плани і дії доби Рісорджименто -- створення італо-слов'янського союзу, спрямованого проти гегемонії імперій, співпраця російської і української еміграції із гарібальдійським рухом. Від початку ХХ ст. Шевченко перетворюється на символ італійської солідарності із змаганнями за незалежну українську державу. Шевченкознавчі інтерпретації увійшли у різні сфери інтелектуального життя Італії -- в політичну думку, славістику, дослідження всесвітньої літератури і фольклору, історіографію України. Від цих часів беруть початок спеціальні студії, присвячені життю і творчості великого українського поета, перекладання його творів, а головними осередками поширення шевченківської думки і слова виступали найбільші центри італійської культури -- Турін, Флоренція, Рим, Мілан, Венеція. Сама шевченкіана набула роль постійного рушія усього комплексу політичних і культурних взаємозв'язків і взаємовпливів між Італією і Україною.

Література

ГреськоМ. В країні Данте // Жовтень, 1964. -- № 5. -- С. 19-23.

Італійська література і Т.Г. Шевченко // Шевченківський словник. -- 1976. -- Т. 1. -- С. 263-264.

Пахльовська О.Є.-Я. Італійська шевченкіана // Шевченко і світ: Літературно-критичні статті. -- К., 1989. -- С. 201-225.

Наливайко Д. Драгоманов -- популяризатор Шевченка в Західній Європі // Зб. пр. вісімнадцятої наукової шевченківської конференції. -- К., 1971. -- С. 155-157.

Sgambati E. L'ucranistica e la bielorussistica in Italia nel settantennio passato (19201990) e i loro compiti futuri // La slavistica in Italia. -- Roma, 1994. -- Pp. 256, 268.

Пахльовська О.Є.-Я. Італійська шевченкіана. -- С. 201.

Шевченківський словник. -- Т. 1. -- С. 263.

Российский государственный исторический архив. ф. 789, оп. 1, ч. ІІ, єд. хр. 2472, л. 25.

Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 10 т. -- К., 1951. -- Т. 1. -- С. 69.

Ланской Л. Неизданное... затерянное... забытое... // Наука и жизнь. -- 1974. -- № 10. -- С. 124.

Цит. за: Жур П. Шевченківський Петербург. -- К., 1972. -- С. 94.

Листи до Т.Г. Шевченка. -- К., 1962. -- С. 19.

Там само. -- С. 227.

Rinascimaento dei yugo-russi // II Corriere mercantile. -- 1849. -- 22 febbraio.

Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. -- К., 1990. -- Т. 1. -- С. 87.

Venturi F. Esuli russi in Piemonte dopo il'48. -- Torino, 1959. -- P. 30.

Lorenzo Valerio. Carteggio. -- Torino. 2003. -- Vol. IV. -- P. 80-81.

De Gubernatis A. Dizionario biografico degli scrittori contemporanei. -- Firenze, 1880. -- P. 401.

Lorenzo Valerio. Сarteggio. -- P. 8 (коментар укладача).

Venturi F. Op. cit. -- P. 37.

Lorenzo Valerio. Op. cit. -- P. 93.

Agli slavi, boemi, illirici, ruteni e bolgari. La societa per l'alleanza italo-slava // La Concordia. -- 1849. -- 7 marzo.

Questione italo-slava // La Concordia. -- 1849. -- 23 marzo.

La Concordia. -- 1849. -- 20 giugno.

М. Записки гарибальдийца // Русский вестник. -- 1861. -- Сентябрь. -- С. 142.

Объединение Италии в оценках русских современников. Сб. док. и материалов. -- М., 1961. -- С. 185.

Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів. -- Т. 2. -- С. 275.

Шевченківський словник. -- Т. 1. -- С. 133.

Листи Марка Вовчка. -- К., 1984. -- Т. 1. -- С. 111.

Там само. -- С. 113.

Там само. -- С. 116.

Основа. -- 1861. -- Июнь. -- С. 6.

Колокол. -- 1861. -- 1 апреля.

Добролюбов Н.А. Собр. соч. -- М.-Л., 1963. -- Т. 6. -- С. 142, 146.

Там само. -- Т. 9. -- С. 440.

Там само. -- Т. 4. -- С. 98, 106.

Н. А. Добролюбов в воспоминаниях современников. -- М., 1986. -- С. 316.

Листи Марка Вовчка. -- Т. 2. -- С. 226.

Юнге Е. Воспоминания. -- СПб., 1913. -- С. 164-165.

Щербина Н. Из Неаполя // Современная летопись. -- 1861. -- № 21. -- С. 12.

Листи Марка Вовчка. -- Т. 1. -- С. 322.

Giornale ufficiale di Napoli. -- 1861. -- 28 aprile; 31 maggio.

Щербина Н. Из Неаполя. -- С. 11, 13, 14.

Мясоедов Г.Г. Письма, документы, воспоминания. -- М., 1972. -- С. 34.

Николай Николаевич Ге. Письма, статьи, критика, воспоминания современников. -- М., 1978. -- С. 371.

Летопись жизни и творчества А.И. Герцена. 1859 -- июнь 1864. -- М., 1983. -- С. 238.

Николай Николаевич Ге. -- С. 235.

Де Губернатис А. Эскизы итальянского общества // Вестник Европы. -- 1874. -- Июль. -- С. 111.

Ukraino. Il movimento letterario ruteno in Russia e Gallizia // La Rivista Europea. -- 1873. -- Marzo. -- P. 72.

Ibid. -- P. 73.

Ibid. -- P. 74.

Ibid. -- P. 74.

Ibid. -- P. 75.

La Rivista Europea. -- 1874. -- Gennaio. -- P. 416.

Ibid. -- 1876. -- Febbraio. -- P. 524.

Dragomanov M. La Letteratura di una nazione plebea // Rivista minima di scienze, lettere ed arti. -- 1881. -- Agosto. -- P. 596.

Ibid. -- Pp. 596, 599.

Шевченківський словник. -- Т. 1. -- С. 175.

DragomanovM. Op. cit. -- P. 599.

Шевченківський словник. -- Т. 1. -- С. 175.

De Gubernatis A. Dizionario biografico degli scrittori contemporanei. -- Firenze, 1880. -- P. 1191.

De Gubernatis A. Storia universale della letteratura. -- Milano, -- 1883. -- Vol. 1. -- Pp. 564, 567.

Ibid. -- Vol. 3. -- Pp. 427, 428.

Ciampoli D. Letterature slave. -- Milano, 1889. -- Vol. 1. -- P. 124.

Ibid. -- P. 125.

Pavolini P.E. Poesie tradotte dal magiaro, greco moderno e piccolo russo. -- Venezia, 1889. -- Pp. 8, 9.

Tissot V. La Russie et les russes, impressions de voyage. -- Paris, 1882. (2 ed. 1893).

Tissot V. L'Ucraina-Kiew. -- Milano, 1899.

Шевченківський словник. -- Т. 2. -- С. 269.

Цит. за: Гресько М. В країні Дайте. -- С. 21.

La coltura ucraina // La Voce dell'Ucraina. -- 1919. -- 22 giugno, № 2. -- P. 1.

Lo sviluppo dell'idea di nazionalitа politica nell'Ucraina // La Voce dell'Ucraina. -- 1919. -- 18 novembre, № 11. -- P. 1.

Festa N. Grandi autori del secolo XIX: Taras Scevcenko // L'Europa orientale. -- 1921. -- № 4. -- P. 295-296.

Enciclopedia italiana di scienze, lettere ed arti. -- Roma, 1936. -- Vol. 31. -- P. 553; 1937. -- Vol. 34. -- P. 600.

Шевченко і світ. -- К., 1989. -- С. 205.

Размещено на Allbest.ru