Епічні стильові домінанти художньої прози Уласа Самчука

Письменник скрупульозно, як середньовічний літописець, фіксує різноманітні факти, епохальні й нібито малозначимі, у їх часовій послідовності, навіть якщо вони не мають між собою безпосереднього зв'язку, інколи навіть можуть видаватися випадковими і зайвими. Такий виклад подій дуже чітко узгоджується з календарно-сезонним способом життя селянина. Земля, праця біля землі диктують авторові не лише моральні устрої героїв, але й сюжетно-композиційні та нараційні особливості його “автобіографічної” романістики.

Твори У.Самчука насичені питальними інтонаціями. У них оживають сумніви і думки головних персонажів, що постійно дає можливість автору переключати розповідь про найінтимніші переживання героїв у загальний, історичний план і навпаки. А принципова незавершеність розмови про історію, про життя людини в суспільстві дає можливість робити висновки як героєві, так і читачеві.

Виклад подій У.Самчук найчастіше будував на хронологічному, однолінійному способі розгортання сюжету, в якому визначальними є соціальні і побутові виміри, розлогі описи-пейзажі, деталізовані способи-розкриття образів персонажів. Детальний аналіз прози митця показує, що вона постає звільненою від етнографічної та соціально-побутової описовості, але не від описового інгредієнта загалом. Це свідчить про те, що новаторські елементи прози письменника глибоко імпліковано у загалом традиційну реалістичну манеру літератури.

Прикметною стильовою особливістю епічних творів У.Самчука є введення у художню структуру тексту документа, який є не тільки переконливим аргументом, а й предметом для довгої і ґрунтовної бесіди, характеристики певної суспільної ситуації. Захоплення письменника історичним матеріалом призвело до збіднення і спрощення характерів у творі, до появи образів, мета яких - лише ілюструвати ту чи іншу подію (товариш Андрій, “Кулак”, Калиниченко, “Темнота”). Авторська присутність робить художні тексти тенденційними.

Романом “Марія” У.Самчук довів, що “монологічний роман”, тобто з одним героєм у центрі, може бути не менш епічним, панорамним, ніж роман, що складається із багатьох сюжетних гнізд, людських доль, однаково зображених першим планом. Все залежить від того, наскільки широко мислить герой, як він діє, з ким зводить його автор.

Аналіз художнього часу і простору дає підстави говорити про особливості хронотопу у творчості У.Самчука, про масштабність авторського осмислення дійсності, коли діяльність окремої людини чи певного колективу постає у глобальних масштабах. Ця глобальність і духовна висота не просто проголошуються у творі, а випливають як закономірність із зображуваного.

Домінантою часової площини хронотопу в трилогії “Ост” є постійне наголошення на спадкоємності у розвитку суспільства. Характер поведінки головного персонажа визначається часом епохи. На відміну від “Морозового хутора” в романах “Темнота” та “Втеча від себе” спостерігається інтенсивніший вияв цієї ознаки, що зумовлено прагненням письменника максимально глибоко проникнути в сутність вагомих історичних реалій, адекватного пізнання і окреслення минулого, сучасного та майбутнього України. Зв'язок часів здійснюється різними способами: інколи через спогади та розповіді головних персонажів, інколи через зіставлення, переплетення часових планів або парадоксальне порівняння різних історичних епох.

Перцептуальний час у романах “Темнота” і “Втеча від себе” часто переривається, наявне забігання вперед або звернення до минулого. Час у них постійно зазнає певних деформацій залежно від авторського задуму.

Категорія часу в аналізованих романах У.Самчука стає фактором не тільки стильовим, а й смисловим. Сюжетний час у цих творах виступає як такий, що організовує, зв'язує матеріал.

Семантика просторової площини хронотопу творів У.Самчука пов'язана з семантикою топосів порогу, хутора, кімнати-салону, темноти та реалізацією в його художньому просторі мотиву дороги, яка здебільшого є метафорою життя людини.

Топоси темноти, міста пов'язуються з простором хаосу і протиставляються при цьому семантиці топосу хутора.

У системі ідіостилю художньої прози У.Самчука домінує аналітико-реалістичний та хронікальний спосіб зображення дійсності, що простежується на всіх рівнях художнього тексту.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Стасик М.В. Художнє вирішення проблеми землі (на прикладі роману-трилогії “Волинь” та роману “Марія” У.Самчука)// Вісник ЗДУ: Збірник наук. статей: Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2000.- № 1.- С.181 - 183.

2.Стасик М.В. Формування національної свідомості та еволюція характерів персонажів у романі У.Самчука “Чого не гоїть огонь”// Вісник ЗДУ: Збірник наук. статей: Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2001.- № 2.- С.123 - 125.

3.Стасик М.В. Традиції Т.Шевченка у творчості У.Самчука// Вісник Луганського пед. університету ім. Т.Шевченка. - Луганськ, 2002. - № 3 (47). - С. 135 - 142.

4.Стасик М.В. Хронотопічні особливості романів У.Самчука “Морозів хутір” та “Темнота”// Вісник ЗДУ: Збірник наук. статей: Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - № 2. - С. 147 - 157.

5.Стасик М.В. Засоби досягнення епічності в романах Уласа Самчука// Вісник ЗДУ: Збірник наук. статей: Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2004. - №2. - С. 166 - 172.

6.Стасик М.В. Побутова конкретика у романах У.Самчука// Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство/ Улас Самчук: художнє осмислення української долі в ХХ столітті. Зб. наук. праць за матеріалами Всеукраїнської наукової конференції 11-13 травня 2005 р. (Рівне - Дермань - Тилявка - Кременець). Випуск ХУ спеціальний. - Рівне: Волинські обереги, 2005. - С. 189 - 195.

Размещено на Allbest.ru