Лінгвостилістичні засоби створення художнього образу в драматургічному тексті першої половини ХХ століття

Вибір дослідження діалогічних партій персонажів за композиційними параметрами п'єси, зумовлений специфікою драматургічного тексту, дозволяє з'ясувати функціональну роль лінгвостилістичних засобів відповідно до тієї чи іншої комунікативної ситуації, в якій драматург вирішує певні завдання: розкриває світогляд персонажів, стимулює зав'язку конфлікту, розвиваючи протиріччя, покладені в його основу. Композиція розглядається мовознавцями як “певна система засобів організації та розкриття образів, їхніх стосунків, які характеризують зображений у художньому творі життєвий процес” (І.П.Шишкіна), як “авторський спосіб розташування частин твору таким чином, щоб найбільш вдало реалізувати авторський задум і вплинути на думки і почуття читача (А.І.Федоров). Основними взаємопов'язаними компонентами композиції є сюжет і конфлікт. Конфлікт лежить в основі сюжету, керує його розвитком. Для того, щоб зрозуміти конфлікт п'єси, який розкриває систему художніх образів засобами їх власної мови, необхідно проаналізувати трилогію за такими складниками сюжету, як: 1) експозиція і зав'язка; 2) розвиток дії (перипетії, зіткнення); 3) кульмінація; 4) розв'язка.

Аналіз діалогів персонажів за композиційними параметрами п'єси дозволив поділити драматургічний текст на частини, що відображають конкретні комунікативні ситуації, визначити домінантну роль певного лінгвостилістичного засобу у розвитку художнього діалогу і розкритті художнього образу персонажа. Так, прийом контрасту (діалогічні партії Маріус - Ескартефіг, Оноріна - Паніс) дозволяє рельєфно показати, наскільки персонажі різняться своїми поглядами. Художня деталь (“zouli tapis, les fruits de l'arbre а pain, une raquette pour tuer les mouches”) виконує продуктивну роль, в оригінальній формі розкриває біографію персонажів, вносить нові смислові нюанси в характеристику героїв, створює ефект раптовості. Повтор тематичних фрагментів (“capitain, y a du monde”) є засобом семантичного зв'язку між компонентами сюжету. Непрямі висловлювання (“est-ce qu'il a l'air aussi bкte quand il danse que quand il marche”) у прихованій формі повідомляють про глибокі симпатії персонажів і готують адресата до розгортання кульмінації та розв'язки сюжету. Гіперболічні конструкції (“De boire le magasin pendant que je dors”) розкривають схильність персонажа до перебільшень, що виявляється в особливому сприйнятті явищ, суджень, їх критичній оцінці. Стилістична функція топонімів (Paris, Marseille) полягає в розкритті життєвої позиції персонажів, зумовленої віковим фактором і досвідом. Контекстуальні синоніми (“vous n'avez pas su mon malheur?, un miniscule papillon de crкpe”) спричиняють смислову плутанину. Мовні помилки (“rester prиs de l'inventaire, septante-sept”) створюють негативну і комічну характеристику, є засобом типізації художнього образу. Смислова двозначність ґрунтується на майстерній варіації мовленнєвими стимулами, закладених у репліках персонажів. Емоційно незабарвлена лексика (“surtout maintenant, parce que, des choses”) дозволяє приховати справжній мовленнєвий стимул репліки одного з персонажів. Приєднувальні конструкції, що розглядаються стилістами як особлива риса літературного напряму Західної Європи періоду між двома світовими війнами (Є.А.Реферовська), передають додаткову інформацію, різні нюанси значення, слугують засобом емоційної оцінки персонажами явищ. Комічні моменти трилогії розкривають життєрадісну вдачу, гумор, оптимізм героїв. Національно-культурний компонент, представлений у деталях побуту і поведінки персонажів, допомагає краще зрозуміти сюжет твору, є яскравим засобом індивідуалізації й типізації мовлення героїв.

Кожна комунікативна ситуація створює умови, в яких розкриваються індивідуальні риси характеру персонажів. При порівнянні комунікативних ситуацій простежується динаміка розвитку того чи іншого характеру. Так, лейтмотив образу Маріуса представлений мовними одиницями, які зображують романтичну натуру юнака, його цілеспрямованість. Поведінку і мовлення Цезаря визначає схильність до перебільшень (гіперболічні конструкції, яскраві порівняння, влучні характеристики, які підкреслюють фізичні та моральні недоліки людини). В образі Фанні драматург втілює красу (всі герої без винятку наголошують на її привабливості), щирість, порядність, здатність до чистого і безкорисливого кохання, що вже само по собі позитивно характеризує людину. Образ Ескартефіга є об'єктом іронічної акцентуації драматурга, яка втілюється насамперед у гострих репліках Цезаря і Панісса. Мовлення Панісса характеризується особливою виваженістю, делікатністю, влучним словом, що, як не дивно, приводить до плутанини, створює напруженість, конфліктну ситуацію поза його волею. Образ Пікуазо розкривається через інтенсивне бажання допомогти Маріусу влаштуватися на корабель.

Персонажі п'єси від початку до кінця сюжету долають перешкоди, що позначається на манері їхнього мовлення. Виразність художнього діалогу в п'єсі, його емоційну насиченість створюють лексико-семантичні одиниці всіх рівнів: від фонетичного до синтаксичного. На розвиток художнього діалогу, функціонування лінгвостилістичних засобів впливає знання автором особливостей спонтанного діалогу, його вміння втілити ці особливості у своєму творі.

Аналіз мовлення персонажів свідчить, що рушійною силою діалогу є багатство мовленнєвих стимулів, закладених в репліках дійових осіб. Та чи інша реакція героїв твору на ці стимули і впливає на розвиток діалогу, зумовлює використання відповідних лінгвостилістичних засобів, створює комічні ситуації. Поведінка і мовлення персонажів безпосередньо залежать від комунікативної ситуації, в якій вони знаходяться і яка по-різному їх характеризує. Так, наприклад, діалог Ескартефіг - Маріус розкриває юнака як натуру романтичну, цілеспрямовану; діалог Маріус - араб зображує негативні сторони характеру хлопця; діалог Маріус - Фанні показує нерішучість юнака.

Лінгвостилістичний аналіз діалогів персонажів підтверджує положення про те, що розвиток діалогу і вибір лінгвостилістичних засобів залежить від віку, симпатій чи антипатій співрозмовників, їхнього ставлення до предмета розмови, апперцепіюючої маси індивіда. Вважаємо, що художній образ потрібно вивчати тільки в системі, яка є співвідношенням різних якостей і властивостей персонажів, котрі своїми діями розвивають драматичний сюжет. Цілісність твору створює лейтмотив, представлений у кожній сцені за допомогою різних лінгвостилістичних засобів. Художній образ персонажа у драматургічному тексті розкривається через його характеристику іншими персонажами, власні висловлювання, самохарактеристику, вчинки.

ВИСНОВКИ

Для виявлення лінгвостилістичних маркерів реалізації подвійного статусу драматургічного тексту обрано п'єси відомого французького драматурга Марселя Паньоля, які врешті стали трилогією “Marius”, “Fanny”, “Cйsar”. У творі, написаному в період “між двома світовими війнами”, розкриваються актуальні моральні, етичні й естетичні проблеми зазначеної епохи. Через життя трилогії читач має змогу здійснити екскурс у Прованс початку ХХ століття, познайомитися з життям, особливостями побуту та звичками мешканців півдня, неповторною манерою їхнього мовлення, що вплинуло на формування творчої манери драматурга, його світогляду та дозволило створити яскраві й правдиві художні образи.

Основним результатом дослідження є розроблення комплексного підходу до функціонального аналізу драматургічного тексту, що може використовуватися у вивченні й інтерпретації художніх творів, які належать до драматичного жанру і мають потенційні можливості інсценізації.

Лінгвостилістичний аналіз трилогії М.Паньоля, здійснений на основі об'ємно-прагматичного членування тексту, аналізу авторського і персонажного сегментів, дозволяє констатувати наявність певних особливостей у структурно-семантичній і мовностилістичній організації драматургічного тексту, які стають лінгвостилістичними маркерами його подвійного статусу. До структурно-семантичних особливостей організації драматургічного тексту належать компоненти, що виділяються за допомогою процедури об'ємно-прагматичного членування, на розбудову яких впливають особливості спонтанного діалогу та дійова функція художнього діалогу. Художній діалог, організований прагматичними компонентами мовленнєвої діяльності, є експресивною формою здійснення естетичного впливу на свідомість і читача, і глядача. Порушення персонажами прагматичних правил мовлення є ефективним засобом розвитку драматичної дії та експресивним засобом мовленнєвої характеристики.

Виразність художнього діалогу в драматургічному тексті досягається у комплексі мовностилістичних, лексико-семантичних та лінгвопрагматичних засобів. До мовностилістичних засобів відносяться: повтори, стилістична фігура, що “цементує” текст трилогії; репліки типу “чому? - тому”, які підкреслюють причинново-наслідковий зв'язок, надають відповіді чіткості й лаконічності; мовленнєва характеристика позасценічних персонажів, за допомогою якої робиться акцент на певних рисах головних героїв; інтенсифікація характерної побутової лексики, використання цього засобу створює яскраву конкретизацію зображення художнього простору; гіперболічні конструкції, які передають манеру світосприйняття персонажа; іронія, що показує манеру сприйняття людини в суспільстві; антитеза, використання якої створює контраст діалогічної партії, наголошуючи на відмінних рисах персонажів. До лексико-семантичних засобів створення художньої виразності належать: синоніми, що відрізняються один від одного за ступенем інтенсивності позначення ознаки стану предмета; лексичні одиниці для передачі найвищого ступеня емоційних переживань, результату тривалого процесу; лексичні одиниці на позначення одягу персонажів, що розкривають біографічні моменти їхнього життя; лексика різної стилістичної забарвленості, спрямована на створення градації зображення негативної реакції, слугує засобом індивідуалізації мовлення персонажів; оригінальні порівняння з яскраво вираженим національним забарвленням. До лінгвопрагматичних засобів створення експресивності мовлення персонажів належать: мовленнєві стимули, на які по-різному реагують персонажі, що зумовлює подальший розвиток діалогу; оповідні фрагменти у мовленні персонажів, які у динамічній формі повідомляють про події, не подані у творі, слугуючи таким чином засобом ретроспекції біографії дійових осіб; підтекст, що розкриває нові, експліцитно не виражені смисли твору; непрямі висловлювання, які у прихованій формі повідомляють про почуття героїв; мовні помилки, що є засобом типізації та індивідуалізації мовлення персонажів.

У кожній частині драматургічного сюжету виділено домінантний стилістичний прийом, що є “двигуном” сценічної дії, а тому відіграє провідну роль у характеристиці героїв, формує лейтмотив художнього образу. Виразність і динамічність драматургічного тексту досягається у результаті вибору драматургом максимально експресивних мовностилістичних, лексико-семантичних і лінгвопрагматичних одиниць, які в повному обсязі виражають авторський задум, створюють характерний фізичний і психологічний портрет персонажів. Лінгвостилістичні засоби актуалізують країнознавчі мотиви трилогії, слугують засобом важливого естетичного налаштовування читача на сюжет твору, допомагають проникнути у світ художньої вигадки, відчути всі тонкощі національного темпераменту. Аналіз діалогічних партій за композиційними параметрами показав, що трилогія має чітко структурований композиційний рівень

Робота має перспективи подальшого наукового розвитку. Передбачається зробити частотний словник трилогії, словник мови М.Паньоля, порівняльний аналіз лінгвостилістичних засобів створення художнього образу персонажа у французькій та українській мовах, дослідити експресивні функції стилістичних фігур драматургічного тексту.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

1.Конституирующая функция диалога // Тезисы докладов Международной научной конференции “Проблемы культурной адаптации текста”. - Воронеж: Центр “Русские словари”. - 1999. - С. 72-75.

2.Особливості реалізації лексико-граматичних одиниць у драматичному жанрі художньої літератури // Тези доповідей міжнар. наук. конф. “Іноземна філологія на межі тисячоліть”/ Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. - 2000. - С. 206-207.

3.Стилістичний аспект синтаксичних конструкцій розмовного стилю у драматичному тексті // Наукові записки / Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка: Серія філологічні науки. - Кіровоград, 2000. - Вип. 22. - С. 100-106.

4.Структурні характеристики драматургічного тексту в художній літературі // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць. - К: Логос. - 2000. - С. 247-255.

5.Функціонування категорії “художній образ” у жанрі драматургії // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського лінгвістичного університету: Серія Філологія. Педагогіка. Психологія. - К.: Видавничий центр КДЛУ. - 2000. - Вип.2. - С. 160-167.

6.Лексико-граматичні особливості діалогу у драматургічному тексті // Вісник Київського лінгвістичного ун-ту: Серія Філологія. - К.: Видавничий центр КДЛУ. - 2000. - Т. 3. - №1. - С. 130-136.

7.Иронические характеристики персонажей пьес М.Паньоля, М.Эме // Тезисы докладов второй межвузовской конференции “Риторика в свете современной лингвистики”. - Смоленск: СГПУ. - 2001. -С. 30-32.

8. Теоретичне обґрунтування вибору композиційної форми дослідження діалогу в драматургії // Науково методичні матеріали 5-ої Ювілейної міжнародної конференції “Стратегії та методи навчання в мовах для спеціальних цілей”. - К.: Видавництво Київ. нац. ун-ту. - 2001. - С. 152.

Особистий внесок дисертанта у тезах (7), написаних у співавторстві, полягає у виборі теми, визначенні характерних рис стилістичної манери М.Паньоля.

АНОТАЦІЯ

Мостова Н.А. Лінгвостилістичні засоби створення художнього образу в драматургічному тексті першої половини ХХ століття (на матеріалі п'єс М.Паньоля “Marius”, “Fanny”, “Cйsar”). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 - романські мови. - Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2002.

Дисертація присвячена виявленню лінгвостилістичних маркерів реалізації подвійного статусу драматургічного тексту шляхом встановлення структурно-семантичних характеристик даного типу тексту і виявлення особливостей функціонування лінгвостилістичних засобів у створенні художнього образу в авторському і персонажному сегментах. У дисертації розроблено комплексну методику дослідження драматургічного тексту з огляду на його подвійний статус, основу якого складає об'ємно-прагматичне членування тексту Результати дослідження дозволили виділити п'ять функціональних типів ремарок, охарактеризувати всю систему персонажів, встановити лейтмотив образу, текстотвірні фактори трилогії, визначити особливості стилістичної манери драматурга.

Ключові слова: драматургічний текст, подвійний статус, структурно-семантичні характеристики, авторський сегмент, персонажний сегмент, художній образ, ремарка, лейтмотив, функціонування лінгвостилістичних засобів, текстотвірні фактори трилогії.

АННОТАЦИЯ

Мостовая Н.А. Лингвостилистические средства создания художественного образа в драматургическом тексте первой половины ХХ столетия (на материале пьес М.Паньоля “Marius”, “Fanny”, “Cйsar”). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.05 - романские языки. - Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2002.

Диссертация посвящена определению лингвостилистических маркеров реализации двойного статуса драматургического текста путем установления его структурно-семантических характеристик, а также исследования особенностей функционирования лингвостилистических средств в процессе создания художественного образа в авторском и персонажном сегментах. Основу драматургического текста составляет диалог. Лингвистика текста рассматривает диалог как своеобразный текст, коллективным автором которого являются все его участники и в котором взаимодействует несколько (минимум две) речемыслительные стратегии-программы, стимулирующих обмен репликами. Диалог как разновидность художественной речи близок по выбору языковых средств к спонтанному диалогу и является самостоятельной речевой формой, стилистически обработанной автором. Специфика драматургического текста объясняется семантикой слова “drama”, которое в переводе с греческого означает “действие”. В основе драмы лежит изображение целостного действия, развивающего основной конфликт пьесы. Драматическим действием называют деятельность, объединяющую физическое движение и речь и возникающую как результат проявления волевых усилий персонажей, направленных на достижение запланированной цели, преодоление противоречий и преград. Драма является особым жанром художественной литературы, который от эпоса и лирики отличается своей двойственностью: представляет самостоятельный вид словесного и основу сценического искусства, а значит, имеет двойной статус.

В диссертации впервые в украинской романистике осуществлен комплексный анализ драматургического текста, основу которого составило изучение лингвостилистических особенностей сценической ремарки и диалогов персонажей по композиционным параметрам пьес. Такой подход позволил охарактеризовать всю систему персонажей, определить их речевые особенности, установить лейтмотив художественного образа, текстообразующие факторы трилогии, стилистическую манеру драматурга.

Результаты лингвостилистического исследования трилогии М.Паньоля “Marius”, “Fanny”, “Cйsar”, проведенного на основе объемно-прагматического членения, позволяют говорить о наличии определенных особенностей в структурно-семантической и лингвостилистической организации драматургического текста, делающих возможной успешную реализацию одновременно двух уровней коммуникации: литературного (драматургический текст и читатель) и сценического (драматургический текст как письменная форма потенциального спектакля и зритель).

Ключевые слова: драматургический текст, двойной статус, структурно-семантические характеристики, авторский сегмент, персонажный сегмент, художественный образ, ремарка, лейтмотив, функционирование лингвостилистических средств, текстообразующие факторы трилогии.

RESUME

Mostova N.A. Linguostylistic Means of Creating a Literary Character's Image in the Dramatic Text of the first half of the XX th century: A Study of M.Pagnyol's “Marius”, “Fanny”, “Cesar”. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology, speciality 10.02.05 - Romance Languages. - Kyiv National Linguistic University. - Kyiv, 2002.

The thesis focuses on the examination of linguostylistic means that actualize a twofold status of the dramatic text. To achieve the goal set, structural and semantic traits of the given type of text are defined. Alongside, functional peculiarities of linguostylistic means designed to create a literary character's image are identified. The dissertation presents a complex methodology of the dramatic text analysis with regards to its twofold status. Linguostylistic means of forming a literary character's image are investigated in the author's and character's text segments. The research resulted in distinguishing five types of functional stage directions, describing the whole system of characters, determining the image leitmotif and text-generating factors of the trilogy, identifying distinctive features of the playwright's stylistic manner.

Key words: dramatic text, twofold status, structural and semantic traits, author's segment, character's segment, literary character's image, stage direction, direct speech, leitmotif, functioning of linguostylistic means.

Размещено на Allbest.ru