Російськомовні повісті Т.Г. Шевченка

У повісті “Капітанша” образ-концепт стає носієм національної своєрідності, демонструючи контраст між Великоросією і Україною через наявність та відсутність дерев [14, 206], через асоціативний для наратора погляд на пейзаж. Концепт хати суміжний з властивими ліриці Шевченка поняттями “рідні (свої) люде” та “батьківщина”, вказуючи і на влаштованість в особистому житті (згадаймо: “Поставлю хату і кімнату.”). У “Наймичці” пустка батьків Лукії нагадує про зруйнованість родини, занедбаний курінь московки символізує її лиху долю, а доглянутий хутір Якима говорить не тільки про заможність, а й про дбайливе ставлення до майбутнього, втіленого у родині.

Одній з провідних тем творчості Т. Шевченка -- доля матері-покритки в тогочасному суспільстві -- присвячена повість «Капитанша».

10. Російські повісті «Близнюки», «Художник» Т. Шевченка крізь призму просвітницьких тенденцій

Ю. Івакін та В. Смілянська вважають, що «найвиразнішим персонажем повістей виступає сам розповідач -- мандрівний художник, «антикварій» -- шукач старожитностей і всього прекрасного -- образ цілковито автобіографічний». Розповідь у повістях «Близнюки» (1855) та «Художник» (1856) ведеться від першої особи автора-наратора. С. Гетьман зазначає часткову синхронність часу «автора» і часу персонажів у повісті «Близнюки», де «...події розгортаються послідовно...», що і характерно для роману виховання. У «Близнюках» образ автора є героєм своїх творів, де він виступає вчителем, посадженим батьком одного з героїв, порадником. У повісті «Художник» повістування ведеться від імені оповідача, в образі якого Шевченко змалював художника І. Сошенка, але наділив його своїми переживаннями і думками. Крім оповідача, автор втілив факти своєї біографії в образі головного героя -- художника. Стиль повістей Шевченка, як зазначає В. Смілянська в книзі «Стиль поезії Шевченка» (К., 1981), вирізняють часті відступи, вставні новели, багато точних деталей і автобіографічних подробиць, що мають неабиякий пізнавальний інтерес, публіцистичні, а іноді філософські коментарі до зображених картин або іронічні зауваження до них, звернення автора до героїв і читачів. Своєрідним відкриттям Шевченка-прозаїка стало поєднання вигаданого сюжету з мемуарно-епістолярними елементами. Ця особливість йде від творів просвітників, що відрізняються збільшеною увагою до значення жанру мемуарів, інтересом до документального факту. Автобіографічними в повісті «Близнюки» є описи життя Саватія Сокири в Оренбурзькому, подорожі до Орської фортеці і на Раїм, пожежі в степу і закінчення цього періоду в Новопетрівському форті, на березі Каспійського моря. Основу повісті «Художник» також складає процес формування і становлення самоцінної творчої особистості, історія душі автобіографічного героя, оскільки жанр автобіографічного роману виховання передбачає звернення до духовної еволюції ге_ роя, що зближує «Художника» з автобіографічною трилогією Толстого.

У першій частині повісті події, що відбуваються в житті художника-кріпака, викупленого з неволі, нагадують факти з життя Шевченка, коли він в юнацькі роки наївно і безпосередньо ставився до людей, переживав захоплення від світу прекрасного. Оповідачем відтворюється оточення поета в Академії мистецтв, атмосфера культурно_суспільного життя Петербурга того часу, дається портретна характеристика реальних діячів мистецтва -- К. Брюллова, О. Венеціанова, В. Жуковського та ін. Молодий художник, наголошуючи на відповідності художнього образу реальним речам, передає своє захоплення від скульптури «Рибак» Ставассера.

У повісті «Художник», як зауважує С. Гетьман, «автор біографічний стоїть... одночасно -- і за оповідачем (Сошенком), і за героєм Художником... Основна тенденція композиційної побудови образу автора і взаємодія наратора і героя у повісті є та, що сюжетні плани автора і героя постійно перетинаються, утворюють різні варіанти взаємопереходів з одного плану в інший» . Проте відповідно до задуму повісті змінені хронологічні рамки подій. Активна, талановита особистість піднімається до вершин духовної культури через залучення високого інтелектуального потенціалу, напруження творчих сил, багатий запас знань у різноманітних сферах буття.

Оповідач на початку твору «Близнюки» погоджується з приказкою: «Який з-під пелени, такий і до труни», але подальше повістування повинно довести справедливість цієї приказки. Знайомлячи з місцем розташування хутора старого сотника Сокири, де раніше відбувалися трагічні події, автор немовби провіщує розходження життєвих шляхів основних героїв-братів, що, попри одну кров та однакові умови життя й виховання в дитинстві, стають потім моральними антиподами.

У центрі твору «Близнюки» зображено долю двох братів-близнюків, підкинутих покриткою бездітним, але заможним хуторянам. Останні всиновили та виховали дітей, дали їм, згідно з церковною книгою, імена святих соловецьких чудотворців, заступників і покровителів пасічництва Зосима і Саватія. Щоб передати оточення майбутніх героїв у дитинстві, оповідач описує хуторян, їхній побут, вдачу, звички, вади і чесноти. До чотирнадцяти років близнюки, що вчилися і росли разом, були схожими один на одного як зовні, так і своїм єством. Потім Зосима було віддано на військову службу, а Саватія -- на цивільну. Звертаючись до цілого ряду принципів просвітницької естетики, Шевченко продовжує й національну традицію, зображаючи ідеальну людину Никифора Сокиру передусім як істинного християнина. Через усю повість «Близнюки» проходить думка про необхідність чесної праці для кожної людини, яку насамперед уособлюють батьки Саватія і Зосима. Письменник високо оцінює працелюбство старого пасічника Сокири, узагальнюючи до тези про щастя від праці на землі в єдності з природою: «Щасливий, стократ щасливий той чоловік, що зумів одхилити від себе все недостойне чоловіка і вдовольняється тільки благами, надбаними власною працею» . У цьому він наслідує українського мислителя Григорія Сковороду, який пише про виховання людини, удосконалення природних здібностей, про тісне поєднання релігійного і світського виховання, необхідність змалку плекати в дітях почуття любові до Бога і до своїх ближніх. «Сродна» праця, ставши частиною загальної суспільної праці, повинна принести людині справжнє щастя. Никифор Федорович намагався передати своє захоплення бджільництвом, навички в цій справі іншим людям, зокрема, учителеві своїх дітей Степану Мартиновичу, якого вважав тямущим, смиренним та праведним чоловіком. Крім того, незважаючи на довготривалий досвід і спостереження, він постійно поповнює свої знання, вчиться, застосовує на своєму хуторі німецький досвід ведення сільського господарства. Він опанував розумну науку автора книги «Школа пасічництва», що жив біля Батурина, Петра Івановича Прокоповича, організатора першої в Росії школи бджільництва. Шевченко використовує документальні факти, прізвища реальних осіб.

Письменник бачить один із способів самовдосконалення в освіті через книжки, які вважає «найціннішою спадщиною». Так, у «Близнюках» проводиться тема необхідності навчання, просвіти, блага науки. Згадується, що ще батько Никифора Федір «несвідомо відчував благо освіти і невідступно просив матінку...» про своє навчання в київській бурсі. Там він подружився з церковним оратором Іваном Левандою, з «містиком-філософом» Григорієм Сковородою, з благочестивим і премудрим просвітником протоієреєм переяславським, викладачем Київської духовної академії Григорієм Гречкою, який і подбав про освіту його сина. Переяславський фармацевт українізований німець Карл Йосипович, згадуючи українську приказку, що «за вченого двох невчених дають, та й то не беруть», цитує дещо змінені слова Мефістофеля з трагедії Гете «Фауст»: «Життя коротке, а наука вічна». Саме Карл Йосипович знайшов дітям свого друга Сокири домашнього вчителя, «світоча» Степана Мартиновича Левицького. Н. Демчук слушно зауважує, що «за сюжетною схемою роману виховання образ наставника прикметний антитезою, що реалізувалась у парадоксі пересічної зовнішності героя та філософського потенціалу його внутрішнього єства» . Саме такий портрет-враження, що сприяє вирішенню концепції романтичного двосвіття, пропонує Шевченко для розкриття непривабливої зовнішності та багатства психічного світу наставника братів-близнюків. Образ довірливого Степана Мартиновича близький до «диваків» Л. Стерна (пастор Йорік у «Трістрамі Шенді» та «Сентиментальній подорожі»), О. Голдсміта (пастор Примроза у «Векфілдському священнику»), які приваблюють Шевченка оригінальністю характерів. Узятий з духовної семінарії з прізвиськом «пожежа у шкапових чоботях» і «машина», він змінюється під впливом доброго і людяного ставлення до себе з боку подружжя Сокир: з'являється бажання до духовного збагачення і розвитку, в душі пробуджуються природні моральні чесноти, власна гідність. Шевченко «наголошує на виховному ефекті» таких стосунків між людьми. У результаті Левицький навчив близнят друку, вітального віршування, правил арифметики. Дбаючи про майбутнє своїх учнів, «дяк-педагог» з власної ініціативи пішки пройшов з Переяслава до Полтави, щоб скласти їм протекцію в попечителя гімназії в Полтаві -- знаменитого поета Івана Петровича Котляревського, автора славнозвісної пародії «Перелицьованої Енеїди», образ якого виведено в повісті.

Учитель Левицький вирішив за прикладом інших дяків зайнятися просвітницькою працею і влаштувати на селі школу для початкової освіти, що зробило його щасливим. Шевченко звертається в гоголівському дусі до стилізації розповіді про Степана Мартиновича під старовинний духовно_повчальний твір. У повісті «Художник» Шевченко по-новому підходить до ролі вчителя-наставника в житті учня, якому дається повна свобода у висловленні суджень, у рецепції творів митців. Це сприяє розвитку творчих можливостей митця. Так, Брюллова його учень сприймає не тільки як генія, а як особистість, як добру і приязну людину, в якій його приваблюють ідеали, сповнені краси.

Наступним принципом в естетиці й філософії просвітників, який знайшов відображення в російських повістях Шевченка, була роль літератури як засобу просвіти і виховання людей. Неодноразово звертався Шевченко в повістях до порівнянь з билинними героями, зокрема з могутнім Соловйом Розбійником («Близнюки»). На початку повісті «Близнюки» згадується популярний у ХVІІІ ст. «Письмовник» М. Курганова. Шевченко цитує свого близького знайомого українського письменника Євгена Павловича Гребінку, згадує сюжетну ситуацію популярної лубочної казки про Єруслана Лазаревича. У повісті виведено образи І. Котляревського, Г. Сковороди як учителів, наставників Саватія Сокири, а «Енеїда» Котляревського отримує високі характеристики як чудова «неоціненна» книга.

Згадується у творі Шевченка й оповідання «Малоросійська Сафо» О. Шаховського. Оповідач переживає, що темна публіка побачить у героях цього твору справжніх українців. Шевченко вірить у перетворювальну, очисну силу прекрасного, у можливість виховання прекрасним. У повісті «Художник» герой неодноразово зізнається: «…я до нестями люблю прекрасне як у самій природі, так і в божественному мистецтві». Для духовного росту людини пропонується система самоосвіти за творами світової класики, які перелічуються.

У кожній із розглянутих нами повістей Шевченка важливе місце відведено питанню родини як основи суспільства, побудованій на коханні й взаємоповазі, та проблемі «батьків» і «дітей». Високоморальним є подружжя Сокир («Близнюки»), а сім'я Шмідтів («Художник») є «…просто благодать Господня. …Прехороша, мила сім'я! Я завжди виходжу від них наче чистішим і добрішим» . Діти є обов'язковою складовою такої родини, де особлива увага приділяється їхньому вихованню і просвіті, які, на погляд автора, повинні спиратися на національні й загальнолюдські ідеали і традиції.

Аналізуючи долі двох братів-близнюків у повісті «Близнюки», С. Притолюк зазначає: «Новаторський прийом бінарного образу відобразив амбівалентність людської природи. Діалектична єдність антиномічних категорій добра і зла втілена в образах головних героїв повісті Саватія та Зосима» . З від'їзду від батьків до Полтави почався новий етап у самостійному житті братів: подальше моральне вдосконалення Саватія через захоплення медициною, музикою, фольклором, літературою, живописом та одночасне падіння Зосима під впливом різних обставин. О. Сидоренко припускає, що архетипи «блудний син» (Зосим) і «старший брат» (Саватій) допомагають розкрити історію душі братів-близнюків, де «сюжетна схема блудного сина -- характерна ознака виховного сюжету в романі виховання взагалі (Андрій з «Тараса Бульби», Михайло Чарнишенко з однойменної повісті, Чіпка з «Хіба ревуть воли, ...», Роман із повісті «Серед темної ночі» та ін.). Тут цей архетип набуває значно глибшого змісту завдяки соціальній зумовленості конфлікту поколінь, окресленню стану душі героя до і після блукання світами» і нового трактування порівняно з біблійним братовбивчим мотивом. Характери братів саморозкриваються насамперед у щоденникових записах і в листах до батьків, які контрастно зіставляються автором «як на зовнішньо-формальному рівні -- за обсягом, частотою кореспон_ дування, стилем, так і на внутрішньому -- емоційно-змістовому. Уведення епістолярію як художнього прийому свідчить про прагнення Шевченка проникнути у внутрішнє життя героя, що, власне, й становить необхідний елемент виховного жанру» , причому в його ж інтерпретації. Якщо Зосим вимагав від батьків тільки гроші, то Саватій детально розповідав про своє життя і враження. Оповідач-герой Саватій Сокира викладає авторові-розповідачу історію власної долі, правда, опосередковано, через листи.

Шевченко в «Близнюках» звертається до оспіваної М. Гоголем знаменитої картини К. Брюллова «Останній день Помпеї» та лубочної літографії «Тінь Наполеона на острові святої Олени», до «Мертвих душ» М. Гоголя та «Ніколас, Ведмежа лапа» Р. Зотова. Таке зіставлення за принципом контрасту виконує функцію порівняльної морально-естетичної характеристики героїв-антиподів Саватія та Зосима, який гине від бездуховності. Процес формування Саватія Сокири простежується письменником з дитячих років, починаючи з впливу матері Парасковії Тарасівни, батька Никифора Федоровича, домашнього вчителя-наставника Степана Мартиновича Левицького, потім попечителя гімназії І. Котляревського, філософа-просвітника Г. Сковороди, самого життя і навколишнього середовища і до отримання посади повітового лікаря в Переяславі й одруження. Патріотизм, повага до батьків та інших людей, близькість до природи, зацікавлення мистецтвом, історією і культурою своєї держави характеризують Саватія, зображеного Шевченком, як передового представника різночинної інтелігенції, ідеального героя. Серед персонажів повістей Шевченка літературознавці виділяють «однозначно позитивних» героїв, яким протиставляються «однозначно негативні». До першої групи відносять героїв «з певним комплексом психоемоційних та морально-етичних рис, в основі якого християнсько-просвітницькі поняття «гармонії», «міри» і «благочестя». Це щирі, працьовиті, з розвиненим почуттям власної і національної гідності істинні християни, наділені естетичним чуттям і справжньою життєвою мудрістю тощо..., виразним «етичним максималізмом», притаманним героям просвітницької літератури»: родини хуторян Сокир і вдови Калитихи, наставник Степан Мартинович Левицький, лікар Саватій Сокира («Близнюки»), Художник з однойменної повісті. Окрім того, це реальні особи -- Г.Сковорода, І. Котляревський, К. Брюллов та багато інших, що виступають героями творів «Близнюки», «Художник».

Хоча названі герої належать до різних класів суспільства і соціальних груп, серед яких є священники, дрібні службовці, представники наукової та творчої інтелігенції, більшість «ідеальних людей» Шевченко знаходить серед сільського середовища -- це кріпаки, вільні селяни, заможні хуторяни, часом і поміщики, образи яких втілюють етичні риси християнського й загальнолюдського ідеалів. Проте найбільш повним втіленням ідеалу людини є сам автор, який використав увесь життєвий досвід для написання російських повістей.

Отже, російські повісті «Близнюки», «Художник» Шевченка, які можна розглядати як версію просвітницького жанру європейського роману виховання, просякнуті просвітницькими тенденціями створення ідеального взірцевого героя, протиставлення позитивного і негативного персонажів, пропаганди просвіти, знань, любові й поваги до чесної праці, розробки проблеми виховання, самовиховання, самовдосконалення, значення образів наставників, взаємодії розуму і добра, залежності людини від впливу середовища, значення видів мистецтва для становлення особистості, звернення до читачів з відкритим вираженням своєї ідейно-естетичної позиції та ставленням до подій і героїв, втручання автора в повістування у вигляді відступів із загальними роздумами про життя, звичаї й мораль тощо. Водночас треба наголосити на значенні російських повістей Шевченка не тільки в контексті творчої спадщини митця, а й для розвитку літературного процесу, де вони посідають належне і вагоме місце як змістовне і багатогранне мистецьке явище.

Література

1. Дзюба І. М . Тарас Шевченко. Життя і творчість. -- 2-ге вид., доопрац. -- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008., стор. 464--465

2. Кодацька Л. Ф. Художня проза Т. Г. Шевченка. -- Київ, 1972. -- С. 82-85.

3. Барабаш Ю. “Коли забуду тебе, Єрусалиме.” Гоголь і Шевченко: Порівняльно-типологічні студії. - Харків: Акта, 2001. - 373 с.

4. Білецький О. Російська проза Т. Г. Шевченка / Білецький О. Зібр. праць: У 5-ти т. Т.2. - К.: Наукова думка, 1965. - С.219-242.

5. Грицюта Н.М. Проза Т.Шевченка в контексті розвитку європейського роману виховання: Автореф.дис.канд.філол.наук: 10.01.02 / АН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. - К., 1993. - 20 с.

6. Демчук Н.Р. Художній світ прози Т.Шевченка (проблема психологічного аналізу): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Львівський держ. ун-т ім. Івана Франка. - Львів, 1999. - 19 с.

7. Зеров М. Російські повісті Шевченка // Зеров М. Твори в 2 т. Т.2. - К.: Дніпро, 1990. - С.174-179.

8. Кожолянко Г. Тарас Шевченко - етнолог // Час. - 2004. - №10.

9. Кононенко В. Мова. Культура. Стиль. - К. - Івано-Франківськ: ПЛАЙ, 2002. - 459 с.

10. Світличний І. Духовна драма Шевченка // Світличний І. Серце для куль і для рим. - К.: Радянський письменник, 1990. - С.349-377.

11. Терещенко В.Г. Проблема автора в повістях Т.Г.Шевченка: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Дніпропетровський держ. ун-т. - Дніпропетровськ, 1997. - 18 с.

12. Ткачук О.М. Наратологічний словник. - Тернопіль: Астон, 2002. - 173 с.

13. Шевченківський словник. - К., 1978. - Т.2. - С.113-114, 144-146.

14. Шевченко Т. Повести. - К.: Радянський письменник, 1952. - 527 с.

15. Грабович Г. Г. Шевченко, якого не знаємо // Сучасність. - 1992. - № 11. -С. 100-106. 5. Івакін Ю. О., Смілянська В. Л. Тарас Шевченко // Історія української літератури / За ред. М. Т. Яценка: У 3-х кн. - К.: Либідь, 1996. - Кн. 2. - С. 97-145.

16. Барабаш Ю. Історіософія Тараса Шевченка // Слово і час. -- 2004. -- № 3. -- С. 15_37.

17. Білецький О. Російська проза Т.Г. Шевченка // Білецький О. Зібр. праць : У 5 т. -- К. : Наукова думка, 1965. -- Т. 2. -- С. 219_243.

18. Гетьман С.В. Просвітницький ідеал людини та його образна інтерпретація у повістях Т. Шевченка : автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. -- К., 2003. -- 21 с.

19. Грицюта Н.М. Проза Т. Шевченка в контексті розвитку європейського роману виховання : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.01.01 / Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка АН України. -- К., 1993. -- 20 с.

20. Демчук Н.Р. Художній світ прози Т. Шевченка (проблема психологічного аналізу) : автореф. дис. ... канд. філол. наук. -- Львів, 1999. -- 19 с.

21. Зеров М. Лекції з історії української літератури (1798_1870). -- Канада : Мозаїка, 1977. -- 271 с.

22. Сидоренко О. Повість «Близнецы» в контексті духовних пошуків поета // Слово і час. -- 1991. -- № 12. -- С. 68_73.

23. Шевченко Т. Повісті. -- К. : Держ. Вид_во худ. Літ_ри, 1964. -- 685 с.

24.Жур П. Літо перше: З `ронічки життя і творчості Тараса Шевченка. -- К., 1979. -- С. 239 -- 245

25.Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете.-- М., 1948.--№ 8. -- С.71

26. Повести Т. Г. Шевченко «Наймичка» и «Варнак»: К вопросу о времени написания повестей. -- Днепропетровск, 1958

27Кодацька А. Ф. Однойменні твори Т. Г. Шевченка. -- К., 1968. -- С. 86 -- 124.

Размещено на Allbest.ru