Українська "жіноча" проза 90-х років ХХ-го – початку ХХІ ст.: жанрові й наративні моделі та лінгвопоетика

Інтелектуальна проза у всіх своїх варіаціях, представлених творами О. Забужко, С. Майданської, С. Йовенко, Т. Зарівни, Г. Тарасюк, складає один з найбільш довершених шарів як сучасної “жіночої” прози, так і модерної української літератури взагалі, демонструючи тенденцію сучасної прози до поліфонічності. Інтелектуальний роман у своїй специфіці кореспондується з “химерною прозою”, котру, однак, можна виділити і в окремий шар сучасної літератури завдяки домінуванню в химеріях гротеску, іронії, умовності. Твори “жіночої” прози, що тяжіють до “масової літератури”, можна співвідносити з двома сферами: по-перше, текстами, котрі жорстко повторюють канонічні жанрові схеми творів “маскульту”, що на практиці означає свідоме зниження художніх властивостей прози; по-друге, текстами, які лише замасковані під твори “маскульту”, а насправді виступають варіантами своєрідної “гри в жанр”.

З точки зору лінгвальної природи творів “жіночої” прози можна відзначити значний потяг до змішування інтелектуального, книжного мовлення й колоквіального за рахунок вживання вульгаризмів, варваризмів, жаргонізмів і арготизмів, пейоративної лексики, конотативів і афективів, макаронізмів та запозичень, що створює яскравий контрастивний ефект; тим самим говірка інтелектуальної еліти в умовах сучасного мегаполісу характеризується як дуже залежна від мовлення “міського дна”. Суттєвим чинником лінгвостилістики модерної “жіночої” прози є свідома настанова на еклектизм художньої мови, принципову ускладненість фразової будови, де переважають ампліфікації, багатокомпонентні образи, ланцюжки тропів; помітною є також тенденція до творення оказіоналізмів; тим самим авторки, що їх можна віднести до необарокового напряму модерної прози, виявляють ряд спільних рис мовлення - бароковий “надмір” образності, потяг до зіштовхування дискурсів тощо.

Лінгвокультурні концепти, що властиві “жіночій” прозі, складають багато в чому загальне семантичне поле, де можуть бути виділені такі поняття, як “кохання”, “жінка-чоловік”, “тіло”, “дім”, “родина”, “щастя” тощо. Для концептів цього плану притаманна чітка полярність, бінарна опозиція, де протистоять “щастя” та “сім'я” і “біда”, “старість”, “смерть”, “бездомів'я”, “самотність”, “плоть” і “дух”, “пекло” і “рай”, “справжній чоловік” і “чоловік, позбавлений маскулінності”. Концепти “жіночої” прози можуть також характеризуватися з огляду на розбіжності між патріархальною парадигмою та феміністичним дискурсом: у першому випадку превалює традиційна інтерпретація понять, у другому - форсовано акцентується мілітарна символіка “конфлікту гендерів”.

Нарація сучасної “жіночої” прози в галузі інтелектуального та химерного роману відрізняється, як правило, значною комплікативністю, адже тільки лічена кількість текстів містить однорівневу модель оповіді й розповіді. Більшість же творів цієї сфери - полінаративні за своїми ознаками, включаючи елементи “я-нарації”, “ти-нарації” (повістування з “роздвоєнням” оповідача й “агента безпосередньої дії”), розповіді від третьої особи (“умовного автора”), тексту в тексті, чужомовних вкраплень та ін.

Таким чином, модерна українська “жіноча” проза - це напрочуд багатоаспектне художнє явище, що доводить принципову ускладненість літературного процесу на рівні творчості письменників-жінок. Істотно відмінними тут є і дискурсивні, і жанрові, і лінгвостильові моделі, а також наративні стратегії та поетикальні підходи.

Основні публікації

1. Рижкова Г.-П. Наративні стратегії “жіночої прози”: від суб'єктивності до об'єктивності // Вісник Черкаського університету. - Вип. 118. - Серія “Філологічні науки”. - Черкаси, 2007. - С. 77-84.

2. Рижкова Г.-П. Лінгвокультурні концепти сучасної “жіночої прози” // Українська література в загальноосвітній школі. - 2008. - № 2. - С. 38-40.

3. Рижкова Г.-П. Жанрова природа прозопису Оксани Забужко // Українська література в загальноосвітній школі. - 2008. - № 3. -С. 28-32.

4. Рижкова Г.-П. Новітня “жіноча проза”: жанрові ознаки // Дивослово. - 2008. - № 3. - С. 56-58.

5. Рижкова Г.-П. Жанрові ознаки новітньої “жіночої прози” // Філологічні науки: Збірник наукових праць. - Сум ДПУ ім. А.С. Макаренка. - 2007. - С. 443-451.

6. Рижкова Г.-П. Дискурсивні моделі втілення жанрових форм “жіночої прози” в 1990-2000-х роках // Українська література в контексті світової: теоретичний, методичний і перекладацький аспекти. - Зб. праць Всеукраїнської науково-практичної конференції (17-18.04. 2007) - Черкаси, 2007. - С. 226-236.

7. Рижкова Г.-П. У пошуках щастя і любові (Лінгвокультурні концепти в сучасній українській „жіночій” прозі) // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2008. - № 3. - С. 119-124.

Размещено на Allbest.ru