Мотив "марнота марнот" в українській поезії другої половини XVII – початку XVIII століття

Індивідуальні особливості розробки вітчизняними поетами мотиву “марноти марнот” на значну міру співвідносяться зі специфікою жанру, в якому працював той чи інший представник українського барокового письменства. Зокрема, схильність І. Максимовича до великих епічних форм зумовлює домінування в його творчості розлогих і часто повторюваних варіацій на тему марності дочасного людського життя: ці варіації входили до складу великих художніх систем, доповнюючи та поглиблюючи розкриття загальної ідеї творів - уславлення Божої Матері (поема “Богородице Д?во”), вшанування діяльності святих та мучеників (збірка “Алфавит”) чи опис євангельських блаженств (епос “Осм блаженства євангелскіє”). Для поезії І. Максимовича характерне накопичення великої кількості тропів і риторичних фігур, а також широке залучення автором ілюстративного матеріалу, зокрема агіографічних сюжетів як взірців перемоги над світом та його спокусами; легенд про чудеса Діви Марії, чиє заступництво допомагає людині в боротьбі з марнотою життя; прикладів з античної історії - насамперед для підтвердження тези про ілюзорність земного щастя та зрадливість людської долі.

Звертаючись до опрацювання ідеї Vanitas у жанрі епіграми, І. Величковський і Д. Братковський прагнули максимальної стислості викладу. Свідомо концентруючи думку, ці письменники досягали бажаного впливу на читача за допомогою використання яскравих, несподіваних концептів або ж оригінальної інтерпретації традиційних образів. Епіграматисти вміло послуговувалися засобами словесної гри і протиставлення понять, широко вживали риторичні запитання та вигуки. У структурі цього жанру можна добачити також суттєві відмінності в розробці ванітативного мотиву: дещо вільний характер потрактування ідеї “світової марноти” в поезії Д. Братковського та поодинокі твори І. Величковського й Л. Барановича, зміст яких балансував на межі дотепності як формального жанрового прийому і власне гумору та сатири, яскраво контрастують із суворою канонічністю духовних епіграм Д. Туптала. Виключно серйозна тональність домінує також в елегіях цього поета: його покаянним пісням властивий особливий ліризм, емоційна наснаженість, органічне поєднання літературних кліше на позначення мізерності людини, страху грішника перед посмертною відплатою тощо із глибоким особистим усвідомленням та переживанням релігійних істин.

Порівняльний аналіз особливостей художнього втілення ідеї “марноти марнот” у панегіриках І. Орновського та С. Яворського засвідчує близькість підходів, що їх застосовували обидва автори для аргументації можливості сполучення величальних мотивів із ванітативними рефлексіями, а також наявність у творах спільного комплексу стилістичних засобів, притаманних українській похвальній поезії барокової доби. Зокрема, письменники активно використовували прийом літературного наслідування візії, послуговувалися сюжетами та образами античної історії та міфології, майстерно узгоджували зміст тексту з графічною композицією творів. Прикметними ознаками панегіриків І. Орновського можна вважати використання поряд із класичною риторичною “матерією” прикладів із сучасного авторові життя, а також інтертекстуальність: роздуми поета над марністю світу нерідко являли собою ефектні словесні конструкції, що складалися з численних парафраз та прямих цитат, запозичених із широкого кола джерел європейської літератури. Відмінності в потрактуванні мотиву Vanitas у похвальних віршах С. Яворського та І. Орновського зумовлені різницею в соціальній приналежності як авторів (Орновський - найімовірніше світський письменник), так і адресатів текстів й оприявнюються щонайперше в наративній частині панегіриків (агіографічні сюжети у творі, присвяченому релігійному діячеві, - елементи героїчної епіки в панегірику козацькому полковникові), образній системі та лексиці.

Своєрідність тлумачення ідеї “світової марноти” у творчості Л. Барановича полягає насамперед в універсальному характері її розробки. У віршованих збірках цього автора подибуємо приклади функціонування майже всіх топосів ванітативного мотиву, кожен із яких репрезентований широким спектром дотепних варіацій, що засвідчують високий рівень художньої майстерності епіграматиста.

На відміну від Л. Барановича, котрий використовував топоси мотиву “марнота марнот” не лише у віршах певних жанрів (зокрема, в епітафіях), але й присвячував тлумаченню ідеї Vanitas численні самостійні твори, С. Климовський звертався до її опрацювання виключно з метою вирішення дидактичних завдань конкретного тексту. Ампліфікуючи ванітативний мотив, письменник спирався здебільшого на біблійну образність, виявив себе талановитим майстром побудови каталогів метафор, реєстрів антитез і риторичних запитань та використання інших стилістичних прийомів, властивих бароковій поетиці.

Система художніх засобів, що їх застосовував для втілення ідеї “світових марностей” К. Зіновіїв, певною мірою поступається різноманітністю та вишуканістю класичним зразкам української поезії високого бароко. Разом з тим, суто ідеологічні аспекти інтерпретації письменником ванітативного мотиву, попри складне переплетіння народних і релігійних елементів у світогляді поета, вписуються в загальну парадигму вітчизняної барокової традиції. З-поміж текстів, що стали об'єктом нашого дослідження, найменшою мірою мотив Vanitas представлений у творчості Т. Прокоповича. З одного боку, цей висновок не є беззастережним, оскільки, по-перше, велика частина поетичного доробку митця досі залишається невідомою (оприлюднено лише близько тридцяти віршів), по-друге, виписки автора із творів класиків античної літератури, зокрема висловлювань Сенеки, Овідія, Горація та ін. щодо нетривкості речей, зрадливості щастя, швидкоплинності життя й неминучості смерті, засвідчують пильну увагу письменника до цієї проблематики й намір використати відповідні сентенції у власних художніх текстах. З іншого боку, справді обмежену кількість варіацій на тему Vanitas у віршах Т. Прокоповича можна пояснити активною життєвою позицією видатного церковного й державного діяча, що певною мірою стримувала культивування ним песимістичного мотиву марності дочасних людських прагнень, а також реформаторськими підходами митця в галузі літератури: прагнучи оновлення змісту та зміни естетичних орієнтирів вітчизняного письменства, Т. Прокопович міг уникати розробки деяких традиційних мотивів барокової поезії. Підсумовуючи огляд творчості українських письменників другої пол. ХVІІ - поч. ХVІІІ ст., слід підкреслити важливість та перспективність детального аналізу мотиву “марнота марнот” у вивченні особливостей тематики, образності, стильової та жанрової природи вітчизняної поезії. Подальший розгляд цієї проблеми на матеріалі віршованих пам'яток пізнього бароко, а також творів періоду становлення та розвитку нового українського письменства дасть можливість переглянути інтерпретацію й оцінку деяких явищ літературного процесу ХІХ ст., розширити та поглибити наші уявлення про тяглість національної духовної традиції.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ РОБОТИ ВИСВІТЛЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Зосімова О. Мотив “марнота марнот” у поетичній спадщині Івана Максимовича // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія “Літературознавство”. - Харків: Вид-во ХНАДУ, 2003. - Вип. 4 (36). - С. 11-23.

2. Зосімова О. Мотив “марнота марнот” у поетичних епітафіях Лазаря Барановича: особливості жанрового втілення // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наук. праць. - Рівне: Перспектива, 2005. - Вип. ХІV. - С. 34-45.

3. Зосімова О. Основні топоси мотиву “марнота марнот” в українській бароковій поезії // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - К.: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2005. - Вип. 8. - С. 117-123.

4. Зосімова О. Специфіка жанрової інтерпретації ванітативного мотиву в панегірику І. Орновського “Багатий сад” // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія “Літературо-знавство”. - Харків: ППВ “Нове слово”, 2005. - Вип. 1 (41). - Ч. І. - С. 3-13.

5. Зосімова О. Своєрідність художнього втілення ідеї Vanitas в українській бароковій епіграмі // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія “Філологія”. - Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2005. - № 666. - Вип. 45. - С. 46-50.

6. Зосімова О. Мотив “марнота марнот” в українському бароковому епосі // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Серія “Літературознавство”. - Харків: ППВ “Нове слово”, 2006. - Вип. 3 (47). - Ч. І. - С. 19-26.

7. Зосімова О. Відображення культу Діви Марії в українській поезії барокової доби // Від бароко до постмодерну: Зб. праць кафедри української та світової літератури [ХДПУ ім. Г. С. Сковороди]. - Харків: Майдан, 2002. - Т. І. - С. 64-74.

8. Зосімова О. Особливості потрактування образу Божої Матері в українській бароковій проповіді // Від бароко до постмодерну: Зб. праць кафедри української та світової літератури [ХДПУ ім. Г. С. Сковороди]. - Харків: Майдан, 2003. - Т. ІІ. - С. 36-52.

9. Зосімова О. Ідея марності дочасного людського життя в повісті Григорія Квітки-Основ'яненка “Маруся” (до питання про тяглість національної літературної традиції) // Від бароко до постмодерну: Зб. праць кафедри української та світової літератури [ХНПУ ім. Г. С. Сковороди]. - Харків: Майдан, 2005. - Т. ІІІ. - С. 43-52.

10. Зосімова О. Мотив “марнота марнот” у поетичній спадщині Григорія Сковороди // Від бароко до постмодерну: Зб. праць кафедри української та світової літератури [ХНПУ ім. Г. С. Сковороди]. - Харків: Майдан, 2006. - Т. ІV. - С. 69-78.

Размещено на Allbest.ru