Поетика керроллівського "нонсенсу" в історико-літературній перспективі

П'ятий розділ «Керроллівські образи у філософсько-психологічному романі XX століття» складається з двох підрозділів: перший підрозділ - «Слід Керролла у романістиці Вірджинії Вулф» - присвячений вивченню керроллівського впливу в романах Вулф, а саме, розглядається роль відтворення «дитячого» мислення в модерністській техніці «потоку свідомості», досліджується керроллівський принцип «нешанобливості» як атрибут свідомості, вільної від стереотипів. Керроллівська образність також нерідко зустрічається в романах письменниці, особливо в першому романі «Плавання» (1915), де Рейчел - варіант Аліси у процесі пізнання дійсності як «країни див». Однак цим керролліанство Вулф не вичерпується. Необхідно зазначити, що вже перший роман В.Вулф, який зазвичай вважають традиційно реалістичним, має модерністські риси, що особливо чітко проявляється в описі свідомості Рейчел, захопленої лихоманкою. По-перше, це не оповідь у традиційному розумінні, не зовнішнє називання симптомів хвороби, а внутрішнє їх переживання: тяжка боротьба зі словами Мільтона, які не хотіли ставати на свої місця, відчуття безкінечної ночі, незрозумілі марення. По-друге, ці симптоми набувають не тільки суб'єктивно-конкретного, але й чіткого літературного забарвлення: і примхливий час, і тунель, арки, карти, і непідконтрольні слова - все це керроллівські образи. Тонка психологічна деталізація, зображення найбільш потаємних глибин мозку, а не їх описання свідчить про приналежність до модернізму вже цього першого роману В.Вулф, треба підкреслити, що це водночас - моменти керролліанські. «Нешанобливість» - бунт проти умовностей і ритуалів світу дорослих - це позиція і самої письменниці: сміх, що його викликають «ритуали смерті», принцип М.Цвєтаєвої - «Смеяться, когда нельзя» - Вулф пронесла через роки й змогла втілити у своїй творчості вже в першому романі. Саме тому Артур Венінг («Плавання») повинен кричати про смерть Рейчел, бо місіс Пейлі погано чує; коли він втретє повторює «Miss Vinrace is dead», він ледь стримується від сміху, а про смерть місіс Ремзі взагалі повідомляється у дужках («До маяку»).

Своє розуміння дитинства - «приймати все буквально; знаходити все на-стільки дивним, що нічому не дивуватись; бути безсердечним, безжалісним і одночасно настільки вразливим, що легке засмучення чи глузування занурюють весь світ в темряву» - Вулф послідовно втілювала у своїх романах. Рейчел («Плавання»), Джеймс і Кем («До маяку»), Бернард («Хвилі») - всі ці герої неоднаково зберігають у собі той самий «кристал дитинства», безпосередність сприйняття, не обмежену умовностями й символами. Таким чином, «дитячість» сприйняття світу, яка вкорінена у дитячій класиці XIX століття (Керролл, Лір), є невід'ємною частиною світобачення героїв психологічної прози Вірджинії Вулф. Дитяча неупередженість мислення, звільнена від «дорослих» умовностей, є способом перевірки дійсності на істинність та будування особистої реальності, якщо навколишній світ не збігається з уявленням про нього. Такою «дитячою» свідомістю у Вулф зазвичай наділені герої-протагоністи - неординарні та творчо обдаровані особистості.

У другому підрозділі «Керроллівська присутність в романах Айріс Мердок» вивчається трансформація керроллівського нонсенсу і вікторіанського типу свідомості в філософському романі реалізму XX ст. Досліджується чотири романи різних періодів творчості письменниці («Політ від чарівника» (1956), «Італійська служниця» (1964), «Чорний принц» (1973) та «Дитина слова», 1975), що дозволяє простежити розвиток і зміни поглядів А.Мердок на ключові питання естетики і філософії письменниці: боротьба з міфологізованою свідомістю, проблеми «дитячості», казковості і «чарівництва у житті». Казка, що в естетиці Мердок віднесена до розряду міфів, неодноразово стає фокусом романів А.Мердок: письменниця постає проти «казковості» повістей-фантазій про Алісу Л.Керролла, «Пітера Пена» Дж.М.Баррі, проти універсального закону казки, втіленого в «Сплячій красуні» Ш.Перро (наприклад, гостра полеміка з «казковим» ладом спостерігається у романі «An Unofficial Rose» - «Неофіційна роза»).

Часте звертання Айріс Мердок до керролліанських мотивів у її ранніх романах і гостру полемічність її точки зору відносно вікторіанства можна пояснити загальною його критикою в європейській літературі після другої світової війни. Таким чином, ми спостерігаємо полеміку з Л.Керроллом і новий погляд на пригоди Аліси в Країні Чудес у світлі жахливих подій XX ст. на відміну від більш спокійного XIX ст. А.Мердок полемізує з дитячими письменниками: спростовує романтичну ідею про дитинство як спосіб життя (це втілено в образах Едмонда Неревея, «Італійська служниця»; Джуліан Баффін, «Чорний принц»; Гіларі Берда, «Дитина слова»), про невинність дитини (Флора Неревей, «Італійська служниця»). В образі Пітера Пена, хлопчика, який відмовився дорослішати, А.Мердок вбачала, по-перше, незрілу духовність; письменниця, на відміну від пізньовікторіанських романтиків, не заперечувала, що для правильного розуміння світу дитина повинна стати дорослою. Інша важлива відмінність світобачень Л.Керролла і А.Мердок - відношення до сну, «фантазування»: для Керролла сон, фантазія - це перехід в інший, кращий світ, тоді як у концепції Мердок «фантазування» породжує ілюзію і розвиває соліпсизм та егоїзм.

У роботі аналіз роману «Політ від чарівника» (1956) вперше проводиться в термінах наслідування керроллівських образів та принципів: три головних жіночих образи роману розглядаються як три можливі втілення образу керроллівської Аліси в сучасному світі. Аннет Кокейн здається нам класичним керроллівським dream-child, яке, однак, нездатне вижити в реальному світі; Роза Кіп є дорослою Алісою, що змінилася під дією страшної реальності XX століття; Ніна-швачка здається нам Анти-Алісою, якій також не місце в реальному світі з її трагічним сприйняттям дійсності. В романі «Політ від чарівника» спостерігаємо не тільки діалог мотивів і образів, але й полеміку з керроллівською позицією: «розмноження» Аліс і неоднозначність трактування її образу свідчить про переосмислення традицій вікторіанства в літературі XX століття. Треба зазначити, що в інших романах письменниці слова «вікторіанський» і «вікторіанець», особливо в романі «Італійська служниця», набувають негативної конотації, значення непристосованості людини до життя і неможливості контакту з оточуючими. Здається, що парадигма «Аліса і світ дорослих», що простежується в багатьох творах другої половини XX століття, набуває якісних змін, образ спрощується або до єдиної яскравої риси героїні, а країна чудес стає лише країною здійснення бажань, - або зводиться до одного з численних потрактувань образу головної героїні (невинність дитинства).

У висновках узагальнюються результати дослідження. Класичний нонсенс Л.Керролла і Е.Ліра в XX ст. стає предметом дослідження найрізноманітніших дисциплін, його успадковує література XX ст. і якісно змінює в умовах «страшного» століття тяжінням до трагічного, до екзистенціального абсурду.

Повісті-фантазії Л.Керролла про «Алісу», залишаючись класикою дитячої літератури середини XIX ст., набувають нового змісту і одержують нові інтерпретації у творчості письменників XX ст.; стають важливим інтертекстуальним ресурсом для митців усіх напрямів англійської літератури XX ст. і для розуміння їх творів. Наслідування керроллівського принципу набуває у сприйнятті художників XX ст. різноманітних форм: гра словами й ідеями, гра з читачем як основа твору (В.Набоков, Т.С.Еліот); відтворення «дитячого» бачення світу як основи світосприйняття героїв-протагоністів (В.Вулф, В.Набоков); сприйняття і розвиток таких «модерністських» рис керроллівських казок, як відмова від принципу всезнаючого автора, психологізація оповіді, «дитячий зір», «дитячий слух» і дитяче слово - замість традиційних для класичного наративу сумарних характеристик дитячого періоду життя героя (В.Вулф, В.Набоков); розвиток «одвічних» тем і образів (дзеркало, двійництво, сон-реальність, сон-життя, сон-смерть) у дусі керроллівського нонсенсу - вільне зчеплення асоціацій, вільний взаємоперехід і сплав, нерозривна суміш - «реальність-нереальність», «логіка-безумство», «сміх-страждання» (В.Набоков, Т.С.Еліот); критика вікторіанскої моралі і дидактизму (В.Вулф - слідом за Керроллом, А.Мердок - у полеміці з ним); подолання романтичної концепції «дитинства» як образу життя, полеміка з «казковістю» повістей-фантазій про Алісу Л. Керролла, «Пітера Пена» Дж.М.Баррі, боротьба з універсальним законом казки, втіленим в «Сплячій красуні» Ш.Перро (А.Мердок).

Аналіз художніх текстів англійських авторів XX ст. показав, що під вплив дитячої класики XIX - XX ст. так чи інакше підпадає творчість майже всіх ху-дожників XX ст. В окремих письменників знаходимо загальні тенденції відносно осмислення керроллівської спадщини: в ранній період творчості спостерігається екстенсивне керролліанство - наслідування чи полеміка з принципами фантазійності, казковості, нонсенсу, - що в пізніші етапи трансформується в стійку творчу позицію щодо дитинства, дитячого сприйняття і фантазування. Стосовно загальної тенденції осмислення керроллівського сліду в літературі XX ст., то неможливо говорити про однозначну направленість такого сприйняття Керролла в англійській літературі, бо кожен індивідуальний художник приймає (чи не приймає) певні грані творчості такого багатогранного філософа і письменника, як Л.Керролл. Важливо, що керроллівські образи і, головне, принципи керроллівського фантазування знайшли відображення, продовження і нове життя у письменників усіх напрямків англійської літератури XX ст.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Исакова М.Л. Юмор Льюиса Кэрролла как черта позднего романтизма и проблемы передачи юмора (В.Набоков «Аня в стране чудес») //Від бароко до постмодернізму: Зб. наук. пр. - Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2005. - Вип.. VII. - С. 118-123.

2. Исакова М.Л. Айрис Мердок - против сказки //Від бароко до постмодернізму: Зб. наук. пр. - Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2005. - Вип.. VIII. - С. 76-82.

3. Исакова М.Л. Концепция кэрролловского dream-child в историко-литературной перспективе // Сучасні літературознавчі студії. Вип.2. Дитина і світ: проблеми культурного діалогу. Зб. наук пр. Гол. ред. В.І.Фесенко. - К.: Вид. центр. КНЛУ, 2005. - С. 50-55.

4. Исакова М.Л. Ирония, радость и страдание в нонсенсе Т.С.Элиота и Э.Сьюэлл // Сучасні літературознавчі студії. Вип.3. Радість і страждання як чинники культури. Зб. наук пр. Гол. ред. В.І.Фесенко. - К.: Вид. центр. КНЛУ, 2006. - С. 88-93.

Додаткові публікації

5. Isakova Maria. Anya, Aleesah, and Al'ka The Metamorphoses of Alice in Russian // Knight Letter. The Lewis Carroll Society of North America, Winter 2004, Vol. II Issue 4, Number 74. Р. 1-8.

6. Исакова М.Л. «Нонсенс», «абсурд», «бессмыслица» как философско-эстетические концепты и термины поэтики //Materials of final international scientifically-practical conference “The Science theory and practice. Vol 30. Philological sciences. - Dnepropetrovsk, Ukraine. 2005. - С. 57-60.

7. Исакова М.Л. Мердок и Кэрролл: формы интертекстуальности // Філологічні науки. Матеріали підсумкової конф. викладачів ДНУ., Дн-ськ: Пороги, 2006. - С. 139-141

Размещено на Allbest.ru