Лінгвістична синергетика ідіолекту Євгена Маланюка

З_поміж часових форм дієслова найближчою до логічно-нормативної семантики виявляється форма майбутнього часу. У поезії Євгена Маланюка вона може набувати перехідного описово-нормативного статусу, синкретично передаючи значення впевненості й волевиявлення, як у наступному висловленні, інтонаційний контур якого увиразнений синтаксичним паралелізмом, анафорою, використанням підсилювальної частки: “<…> І все ж звучатиме епоха! І все ж палатиме мета!”

У ході аналізу специфіки мовної реалізації деонтично-модальної семантики в поетичному тексті підтверджується теза сучасної модальної логіки, що речення майже будь-якої граматичної форми спроможне втілювати семантику волевиявлення. При визначенні функцій елементів системи необхідно враховувати контекст і ситуацію використання мовної одиниці, єдність художнього цілого, детермінацію з погляду авторської свідомості, тобто прагматичні за своєю суттю параметри мовного спілкування.

Специфіка реалізації деонтичної модальності в поетичному дискурсі зумовлена насамперед належністю природної людської мови до логічно нечітких множин. На рівні форми поетичного вислову це знаходить вираження в розмитості й розгалуженості периферійної частини ФСП деонтичної модальності. Але й імперативні форми граматикалізованого ядра поля виявляють амбівалентність змістової сфери, можуть виражати багату гаму відтінків волевиявлення: від рішучого наказу до поради й прохання (провідна роль у визначенні характеру норми (типу мовного акту) належить контексту й інтонації - темпу, тембру, модуляціям голосу, емфазі). Цілий ряд перехідних випадків простежується й у співвідношенні об'єктивного та суб'єктивного складників джерела логічної норми.

Фразові частки в деонтично-модальному поетичному висловленні здатні створювати своєрідні “темпові обертони”, додаткову внутрішньодольову пульсацію в межах основного метра вірша. Модальні частки у функції ферментів-інгібіторів уповільнюють перебіг процесів і забезпечують тенденцію до сталості й рівноваги в системі. Переважна більшість часток-інгібіторів посідає фіксовану препозицію у висловленні. Таку роль, наприклад, виконує частка все у взаємодії з імперативом на метричному тлі амфібрахія: “- Все гни під саквами рамена! - Все прустори кроками край!” У наступному прикладі віршова анафора в рядках дактиля затримує темп разом зі складеною часткою так і, при цьому в інфінітиві увиразнюється семантика бажання, мрії: “Так і піти аж до Криму, до моря і синіх хвиль <…> Так і піти по зорях - прадідам, дідові вслід <…>”.

Частки-стимулятори, на противагу цьому, відповідають за позитивні зворотні зв'язки, підсилюють волюнтативну семантику, прискорюють темпи розвитку інформаційних процесів у системі. Провідний фермент-стимулятор на рівні поетичного висловлення Є. Маланюка - частка же (ж). Найчастіше вона генерує внутрішньодольову пульсацію в межах “пруживого”, “переможного” ямба, увиразнюючи категоричне, рішуче волевиявлення ліричного героя: “Вчини ж цей щит мій адамантом!”, “<…> Хай зникне ж скитсько-еллінська краса <…>”, “Страшіться ж!”, “Мій вітре простору, заграй же Про молодість і даль!”, “О, поле бою, закричи ж, Розплющ давно засклеплі очі!”

Частки-ферменти виступають у ролі регуляторів інформаційно-обмінних процесів між ярусами мовної системи, забезпечують зворотні зв'язки на рівні висловлення, виявляючи дію фактора самовпливу, самонаростання (чи самопослаблення) у вираженні деонтично-модальної семантики. В основі зв'язку темпорегулювальних функцій фразових модальних часток і вираження за їх допомогою ступеня інтенсивності волевиявлення лежить принцип діаграматичного іконізму. Дві групи часток-ферментів, проаналізовані й узагальнені в дисертації, - інгібітори та стимулятори деонтично-модальної семантики - мають власні комплекси синергійних чинників на різних ярусах мовної системи (лексичному, морфологічному, синтаксичному, інтонаційному). Наслідками впливу модальних часток на перебіг процесів інформаційного обміну є, з одного боку, акцентування семантичних локусів волевиявлення, з другого - гомеостаз системи, єдність і сталість індивідуального стилю митця.

До периферійної зони поля деонтичної модальності в поетичному ідіолекті Євгена Маланюка належать лексичні, словотворчі засоби, конструкції експресивного синтаксису (стилістичні фігури), особливості структури поетичного тексту. Так, лексеми символічного змісту буря, вир, вітер, грім, ураган; назви предметів зброї кріс, меч, спис і символічна парадигма лексем ніж - меч - хрест; а також лексеми влада, держава; доля і воля; віддієслівні іменники гнів, бунт, чин здатні акумулювати волюнтативний зміст текстового континууму й надалі насичувати ним контекстне середовище. В основі цих процесів - механізми далекої ретроспективної і проспективної пам'яті символів, якими структурована свідомість. Структури пам'яті лексем-символів боротьби визначають поєднання в їхній семантиці безпосереднього вираження деонтичного змісту і тяжіння до опису логічної норми.

Єдність естетичного цілого зумовлює чергування дескриптивного та прескриптивного дискурсів, взаємодію і синтез модальностей - ту особливу логіку розгортання поетичного тексту, яка керує і креативно-еволюційним, і діахронно-еволюційним аспектами формування складності мовно-естетичного змісту: появою стратегічних пунктів морфогенезу (локусів анаграмування, вузлових моментів акцентування граматичної семантики) та еволюційною динамікою системи поетичного ідіолекту в часовому вимірі. Такі опорні моменти текстової архітектоніки, як сильні позиції початку, кінця твору чи поетичної збірки, а також заголовок, епіграф, обрамлення, тричленний принцип композиційної організації тексту, закономірності жанрової структури, - під впливом художнього цілого набувають здатності виражати логічно-нормативну семантику.

Якщо внутрішньосистемна організація поетичного ідіолекту в парадигматичному вимірі ФСП деонтичної модальності виявляє поліфункціональність мовних засобів і поліформність функцій, то синтагматична плинність тексту спричинює синфункціональну дію експресивних мовних засобів, спрямованість на вираження цілісного поетичного змісту. Конвергенція засобів різних ярусів мовної системи та їхнє взаємопідсилення в узгодженому хронотопі текстового континууму підлягають дії універсальних синергетичних закономірностей нерівноважності й напруженого стану системи як основи її еволюційної динаміки.

Четвертий розділ - “Лінгвопоетичний концепт пам'яті мовних одиниць у поетичному дискурсі Євгена Маланюка” - присвячено вивченню механізмів дії мовної пам'яті як фактора наростання складності в організації системи ідіолекту письменника.

Відкритість систем культури становить їхню провідну онтологічну характеристику, а діалог, обмін інформацією характеризує спосіб існування цих когнітивних систем. Механізми зовнішньої пам'яті компонентів мистецької системи слугують підґрунтям явищ цитатності, інтертекстуальності. Це один з фундаментальних процесів і принцип існування самої культури. Традиція в такому аспекті може бути інтерпретована як природний контекст явищ культури. Між минулим і теперішнім тим самим встановлюються не просто відношення часової послідовності, а функціональні зв'язки.

З погляду теорії систем введення контексту - власне лінгвального, ментального, культурно-історичного - означає формування нової синтетичної системи знання, в якій вихідному мовно-когнітивному утворенню відводиться роль одного з компонентів. У такій епістемологічній системі контекст інформаційно доповнює мовну одиницю, підвищує рівень її визначеності, забезпечує необхідні моменти синтезу знань. А слово в структурах своєї пам'яті на основі механізмів зворотних зв'язків і нелінійного синтезу здатне актуалізувати інформацію про попередні контексти свого використання.

Лінгвосинергетичний підхід у дослідженні ідіолекту письменника дозволяє твердити, що традиційне в лінгвістиці уявлення про змістову структуру лексеми як про ієрархію семем і сем (диференційних, потенційних, асоціативних) потребує уточнення з урахуванням нелінійних необоротних процесів, що мають наслідком саме таку, а не інакшу сполучуваність слів у певному контексті. Аналіз детерміністично-стохастичних закономірностей, які керують вибором з наявних у мовній системі можливостей, розкриває значно складнішу структуру семантики слова, передусім її асоціативної сфери. Ця складність на рівні семантичної організації лексеми залежна від феномена мовної пам'яті й, відповідно, пов'язана у формуванні лінгвальної системи з фактором часу.

Вислів “пам'ять слова” передбачає той конкретний зміст, що вибір контекстуального оточення слова, його сполучуваності значною мірою зумовлений попереднім “досвідом” слова, його минулим - попередніми контекстами використання, колишньою сполучуваністю в певній мовній системі. Осягнути змістові глибини авторського висловлення можна лише окресливши - принаймні в найзагальніших рисах - шлях авторської думки, усвідомивши культурологічні корені авторського задуму, встановивши філогенетичну передісторію конкретного мовного явища. Отже, в самій мовній пам'яті втілена нерозривна єдність людини та її мови, знаходить вияв антропоцентрична природа мовних феноменів.

Структури мовної пам'яті належать до асоціативної сфери, конотативного ореолу мовних одиниць і форм. Мовна пам'ять - це інформація про синтагматичні і парадигматичні відношення мовної одиниці в попередніх контекстах її використання, яка впливає на дистрибуцію синтагматичних і парадигматичних зв'язків цієї мовної одиниці в наступних контекстах її використання в межах певної мовної системи (внутрішня пам'ять) або інших, генетично пов'язаних із цією системах (зовнішня пам'ять).

У синтагматичному вимірі організації дискурсу знаходить утілення пам'ять про сполучуваність мовних одиниць, тоді як парадигматичні відношення, по суті, репрезентують пам'ять про місце в системі. Ці виміри слугують вираженням єдиної й цілісної пам'яті, яка забезпечує єдність і континуальність мовної дійсності. Саме тому аналіз сукупності контекстуальних оточень лексеми в дискурс-континуумі дозволяє відновити мовний код, виявити топологію системної організації власне мовного й ментального простору.

Лінгвопоетичний концепт пам'яті мовних одиниць найповніше розкриває закономірності своєї структурної організації при порівняльному вивченні систем поетичних ідіолектів. Діалог художніх систем (у широкому розумінні, згідно з концепцією М. Бахтіна) може бути об'єктом уваги як при порівняльно-типологічному дослідженні ідіолектів (наприклад, зіставленні поезії Євгена Маланюка з творчістю Б._І. Антонича, Л. Костенко), так і при порівнянні генетично споріднених мистецьких явищ (зв'язки з творчістю Й. С. Махара, М. Хвильового, А. Ахматової). Можливе також поєднання типологічного аспекту дослідження з вивченням генетично споріднених явищ у цих системах (наприклад, у творчому діалозі Микола Гумільов - Євген Маланюк).

Порівняльно-типологічне дослідження систем поетичних ідіолектів розкриває, з одного боку, універсальні закономірності постання художніх систем, з другого - специфіку втілення традиційних образів, зумовлену дією домінант ментальної сфери автора. Так, у поетичному ідіолекті Б._І. Антонича пам'ять зовнішня (язичницька слов'янська міфологія і поетичний світ Т. Шевченка як найважливіші її джерела) та внутрішня (інформація про взаємозв'язки компонентів системи в її еволюційній динаміці) визначає закономірності побудови художнього світу митця.

Якщо цикли літ у поезії Є. Маланюка символізують трагічну повторюваність людської історії і вольовий імпульс його творчості повязаний з прагненням розірвати зачароване коло, то кругообертання в поетичному світі Б._І. Антонича втілює вічний колобіг життя, зміст його безупинної повторюваності й незнищенності матерії. У віршах Є. Маланюка лексеми з коренем пруг-/пруж- акумулюють семантику потенційної енергії збройної боротьби, тоді як у поезіях Богдана-Ігоря Антонича, з “пружно-зеленим і в'юнко-рослинним змістом” (за словами Є. Маланюка) його книжок, у цій кореневій морфемі акцентовано семантичний складник 'енергія проростання'.

У мистецьких системах Б._І. Антонича і Є. Маланюка діють зустрічні інформаційні потоки: зростання з землі, релігія життя, “зелена євангелія” Антонича і благовіщення світанку як символ його віри -- і християнська ідея, що в поезії Маланюка освячує збройну боротьбу в імя найвищої мети, свободи рідної землі, і благовіщення війни як основна заповідь. Специфікою індивідуально-авторських картин світу й домінантною ідейно-естетичною настановою митця, механізмами дії зовнішньої та внутрішньої пам'яті зумовлене своєрідне змістове наповнення традиційної метафори “світ - книга” у творчості цих поетів.

Поетичний переклад дає змогу простежити розвиток генетично споріднених явищ у художніх текстах, створених різними мовами. У сфері мистецького діалогу Й. С. Махар - Є. Маланюк яскраво виражена тенденція збагачення “римської” парадигми образів українським національним змістом і насичення тексту деонтично-модальною семантикою. Порівняння оригіналу поезії М. Гумільова “Любовь” та її перекладу виявляє специфіку ладотональнісного забарвлення індивідуально-авторських картин світу: мажоро-мінору як ладової основи поетики Миколи Гумільова і класицистичного мажору, що визначає ідіостиль Є. Маланюка.

Встановити спільну базу для аналізу поетичного й музичного тексту дозволяє теорія ладового ритму видатного українського музикознавця Б. Л. Яворського, яку він в останні роки життя називав теорією музичного мислення або слухового тяжіння. “Внутрішнє слухове настроєння” (лад і його певна тональність) як логічний суб'єкт, тобто дане, заздалегідь наявне в ментальній сфері митця, - існує в ролі обов'язкового вихідного компонента творчого мислення. Ця категорія виступає провідним чинником реалізації спільних естетичних закономірностей креативної діяльності людини у сфері музики й поезії.

Ладотональність, будучи результатом дії емоційної домінанти світовідчуття, слугує важливим чинником цілісності мистецького ідіолекту. Інформація про ладотональнісне підґрунтя креативних процесів ментальної сфери автора - один з базових складників пам'яті мовних одиниць. Виявом цієї інформації в поетичному тексті виступають

- домінування тих чи інших мотивів творчості (наприклад, мотив осіннього листя як вираження мінорної компоненти ладотональності поезій М. Гумільова, П. Филиповича);

- провідна роль певних образів, у тому числі символічних (образи Георгія Побідоносця, Михайла Архистратига, святого Пантелеймона, а також Одіссея, Юдити, Беатріче як “спільні” в Гумільова й Маланюка; аксіологічно амбівалентний образ вовка в їхній творчості - і образ лиса в Б._І. Антонича; ключовий образ стріли в збірці Ю. Дарагана “Сагайдак”);

- системна лексична семантика дібраних автором одиниць тексту. Як у ядерній частині лексичного значення, так і в асоціативному ореолі слова може бути закріплена інформація про емотивну модальність сприймання світу людиною. М'яке, хроматичне, на півтонах будоване, “розмите” лексичне значення співзвучне з мінорним ладом; тоді як різьблена, чітко окреслена семантика слова, а також форсована, згущена гіперсемантика одиниць поетичного тексту створюють мужнє, мажорне звучання мистецького твору;

- інтонація як чинник смислотворення є одним з найважливіших засобів вираження емотивної модальності художнього тексту. У поетичному тексті провідна роль належить віршовій ритміці, передусім метричній схемі вірша. Важливе значення має клаузула першого рядка твору: виконуючи роль однієї з ладових функцій, вона забезпечує інтонаційний зв'язок з тонікою. Чоловіча клаузула втілює твердість мажору, а м'яке звучання жіночої й дактилічної клаузул задає мінорну тональність поетичного тексту.

Особлива поетична логіка встановлення істини виявляється як на рівні структури тексту, так і в межах окремого висловлення. Заперечення в ролі конструктивного принципу текстової організації в мистецькому діалозі А. Ахматова - Є. Маланюк (“Антистрофи”) простежується від макрорівня композиції художнього цілого до мікрорівнів текстової структури (заперечення на рівнях синтаксису, лексичної семантики, морфемної структури слова, а також - під впливом естетичного цілого - на фонологічному рівні (роль протетичного приголосного г українського антропоніма в присвяті “Анні Ахматовій - Ганні Горенко”)).

Справжнім художнім відкриттям Євгена Маланюка можна вважати виявлену ним співзвучність поезій Анни Ахматової з українською народною піснею й творчістю Т. Шевченка. Власне поетичні закономірності розвитку думки дозволили Є. Маланюкові вияскравити українську компоненту - на рівні генетичної програми - в цілісній художній системі Анни Ахматової. Близькість темпоритму віршових рядків та емотивних модальностей поетичного тексту, подібність змістових відтінків ключових слів та їх роль у художньому цілому свідчать про близькість асоціативної бази побудови образного світу. Найглибші структури пам'яті мовних одиниць розкриваються на рівні комбінаторики смислів. Жінка-птах - удова - сніг - чорно_біле тло поетичної оповіді виявляються спільними опорними компонентами змістової “архітектури перекриття” в художніх системах українського фольклору, творчості Тараса Шевченка, Анни Ахматової.

Мовній пам'яті лексем-символів та граматичних форм, експресивним можливостям темпоритму художнього тексту належить важлива роль у виникненні асоціацій з музичним мистецтвом під час сприймання новел Миколи Хвильового та присвяченої цьому письменникові поезії Є. Маланюка.

Фрактально-польовий принцип організації семантики ключових слів, індивідуально-авторських символів зумовлює концентрацію в їхній смисловій структурі інформації про ціле - мистецький ідіолект письменника. В основі цих процесів - ущільнення, стиснення даних про численні випадки безпосередньої синтаксичної сполучуваності мовних одиниць у вузькому контексті та про їхні функції в межах художнього цілого. Фрактальну природу мовної пам'яті виявляють у своїй семантичній структурі не лише ключові, символічні лексеми, а й певні граматичні форми, здатні виступати носіями інформації про специфіку художньої моделі світу автора (у новелах М. Хвильового таку роль, зокрема, виконує форма недоконаного виду минулого часу дієслова).

У сфері діалогу систем ідіолектів письменників зростає рівень складності в семантичній організації лексем-символів. Зберігаючи інформацію про специфіку художнього світу Миколи Хвильового, лексема символічного змісту зазнає також дії мовно-естетичних закономірностей самоорганізації мистецького ідіолекту Євгена Маланюка - таку особливість виявляє багатошарова змістова структура символів Марія, вишневий цвіт. За голографічним принципом, об'ємна змістова структура лексеми-символу здатна висвітлювати, залежно від кута зору, ті чи ті феноменологічні фрагменти, в яких упізнається цілий художній світ письменника. У царині мистецького діалогу на ґрунті явища літературної цитатності можливий також розвиток художнього образу, поглиблення його змісту й вияскравлення специфіки як результат творчої праці іншого письменника (загірна комуна М. Хвильового - заобрійні квітнуть пісні в присвяченій цьому письменникові поезії Євгена Маланюка).

Близькість ідейних позицій, історіософських концепцій Ліни Костенко та Євгена Маланюка зумовлює актуальність розгляду поетичної інтерпретації проблем, названих ключовими словами тавро поразки, комплекс малоросійства, й у зв'язку з цим - діалектики поразки й перемоги, що є осердям філософії національної історії.

В історичному романі у віршах Ліни Костенко “Берестечко” особлива поетична правда розкривається іманентними засобами і прийомами поетичної мови, спроможної видобувати істину з джерел мовно-національної пам'яті. Пошук істини на шляху власне поетичної логіки впливає на свідомість читача через його естетичне чуття й чуття мови; провідна роль у цьому належить таким власне поетичним прийомам пошуку істини, як актуалізація внутрішньої форми слова, паронімічна атракція, поетична етимологія, додаткова семантизація граматичних форм і категорій. Особлива поетична логіка вселяє віру в майбутнє України, допомагає знаходити оптимістичну настанову на майбутнє в безцінній скарбниці мовно-історичної пам'яті, у назвах Немиринці і Гнівань, в іменах Іван і Богдан, у самому етнонімі слов'яни, у внутрішній формі лексеми держава.

Діалог мистецьких ідіолектів Євгена Маланюка і Ліни Костенко розкриває особливе призначення поетичного слова-Логосу, слова національної мови як утілення історичної істини. Найважливіші здобутки філософського осмислення національної історії постають унаслідок відродження генетичної пам'яті слова шляхом актуалізації зв'язку плану вираження й плану змісту за законами розгортання поетичного дискурсу. Мовно-естетичний вплив поезії на читача спричинений злагодженою, синергійною організацією тексту, яка забезпечує необхідні моменти синтезу знань із джерел етномовної пам'яті.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й принципово нове розв'язання наукової проблеми розбудови методологічної бази дослідження поетичного тексту як складної відкритої нелінійної нерівноважної системи у зв'язку із зовнішніми та внутрішніми чинниками системотворення, у динаміці відношень з іншими типами дискурсу в загальній системі ідіолекту письменника, а також вироблення практичної методики системного аналізу художнього тексту в руслі цієї дослідної моделі. Досягнення мети дисертаційного дослідження дає можливість зробити такі висновки.

1. Природна людська мова і поетичний текст як потенційний максимум її реалізації з погляду синергетики є складною відкритою нелінійною нерівноважною системою, яка, підлягаючи дії універсальних закономірностей формування складних систем, яскраво виявляє при цьому специфіку законів самоорганізації. Теорія самоорганізації відкриває в складній нерівноважній системі поетичної мови її принципову гетерогенність, поєднання підсистем другого, третього та інших порядків, з чим пов'язана внутрішня різноманітність системи, її гнучкість і динамічність, а отже й історизм системних утворень.

2. Осягненню онтологічної цілісності творчої спадщини митця слугує гносеологічна цілісність системної моделі поетичного ідіолекту. Логічна категорія модальності в ролі базового концепту системного уявлення дозволяє розкрити внутрішню складність поетичної творчості, її суперечливість і водночас цілісність.

Модальності мислення й почування є вихідним, основоположним чинником у формуванні картини світу людини, вони визначають когнітивну базу творчої діяльності - екстралінгвальне ціле, яке неминуче відтворюється в системі ідіолекту письменника. Аналіз текстових маніфестацій категорії модальності, її вияву в тексті як продукті духовної діяльності людини дає змогу встановити зв'язки екстра- та інтралінгвальних системотворчих чинників, на поєднання яких орієнтована сама людська мова своєю знаковою сутністю.

3. Множинності шляхів розвитку, складному характеру взаємодії зовнішнього впливу на мовну систему та внутрішніх механізмів її саморегулювання найбільшою мірою відповідає детерміністично-стохастичний опис мовних явищ. Імовірнісна природа причинності виступає основою явища стилю, який постає на ґрунті самої можливості вибору одиниць з ряду синонімічних або варіантних.

У складній нелінійній дискурсивній системі детерміністичність і випадковість перебувають у відношеннях взаємного доповнення. Стохастичний вибір альтернатив подальшої еволюції відбувається в межах певного, детермінованого поля можливостей: картина світу автора визначає стохастичні її відображення в мовних творах; моделювання можливих світів має місце в межах цілісної авторської концепції художнього твору; актуально нескінченні інтерпретації потенційно закладені в завершеному творі словесного мистецтва. Отже, цілісність і поліваріантність тексту виявляють новий, синергетичний аспект Гумбольдтової опозиції “процес - результат”.

4. Концептуальна і мовна моделі світу Євгена Маланюка виявляються організованими навколо домінанти - змістового комплексу “рідна земля, її свобода і державність, боротьба за визволення Батьківщини”. Образ України в його поезії формує сталий тип фазової траєкторії, підмножину, на якій зосереджуються всі розв'язання системи, тобто стійку структуру-атрактор. Творчість Є. Маланюка - взірець витриманої на високому естетичному рівні соціально ангажованої літератури - розкриває особливу роль деонтичної модальності мислення в концептуальній моделі світу письменника. Акцентована деонтично-модальна сфера репрезентує констеляцію домінант, яким належить атрактивна роль у процесі взаємодії модальностей та в організації засобів мовної виразності.

5. Епістемічний оператор Я знаю в поезії Євгена Маланюка - засіб актуалізації значущості інформації в процесі творення мистецької дійсності. Щаблі функціонування епістемічного оператора, визначені відповідно до ступеня вияву персуазивної ознаки, змістової глибини й дієвості знання, експлікують процесуальність структури поля епістемічної модальності, а з урахуванням текстового вияву взаємодії модальностей слугують фундаментом для аналізу синкретичної природи процесів мислення й мовно-естетичного спілкування.

Гранично щире поетичне висловлення є необхідно істинним у суб'єктивному мистецькому світі, об'єктивно існуючи при цьому в модусі можливого, представляючи один з уявних світів. Можливий світ, поряд з іншими модально-логічними індексальними характеристиками, виступає одним з аргументів функцій істинності. Гармонійність, злагодженість компонентів побудованого інтенсіонального поетичного світу є важливим чинником естетичного впливу мистецького твору.

6. Функціонально-семантичне поле засобів безпосереднього вираження деонтично-модальної семантики в поетичному ідіолекті Є. Маланюка виявляє парадигматичні зв'язки мовних засобів вираження волюнтативного змісту, а синтагматичний вимір текстового континууму експлікує синфункціональну дію експресивних мовних засобів, їх конвергентну спрямованість на вираження єдиного поетичного змісту.

Акцентування локусів резонансної взаємодії мовно-естетичної й деонтично-модальної семантики має у своєму підґрунті чітку просторово-часову архітектуру, ізоморфізм рівневої організації поетичного дискурсу і спирається на механізми зворотних зв'язків. Саморекурсивний зворотний зв'язок як універсальна закономірність, основа самоорганізації складних нелінійних систем знаходить вияв на мікро- та макро- рівнях організації поетичного тексту.

7. Синергетика модальностей поетичної творчості відкриває в субзистенційній царині референтів художнього світу аспект постійного й невпинного становлення буття, а семіотичне ахронне буття мистецьких ідей і нескінченне змістове збагачення поетичного тексту з плином часу пов'язує зі сферою інтенсіоналів. Базовий процес інтенсіоналізації в поетичному тексті полягає в акцентуванні інтенсіональної сфери внаслідок актуалізації зв'язку імені з інтенсіоналом, форми вираження мовного знака - із сигніфікатом, а вже через нього - з референтом. Носіями інформації в складній нерівноважній системі поетичного дискурсу виступають не лише її компоненти, а й актуалізовані зв'язки - як між компонентами, так і всередині їхньої структури, між різними аспектами мовного знака.

Поетичний текст має специфічне структурування: над функціонально необхідними зв'язками одиниць національної мови надбудовуються зв'язки другого порядку, які не є функціонально необхідними в широких межах природної мови, але значно підвищують рівень організації й структурної складності системи, максимально реалізують можливості національної мови. Зв'язкам другого порядку належить провідна роль у формуванні інтегральної структурно-концептуальної складності поетичного тексту.

8. “Розтяжка інтенції” як енергетичний чинник, який виводить мовно-естетичну систему зі стану рівноваги, зумовлює динамічно-цілісне сприймання форми й змісту поетичного вислову, а також відношень цілого та його частини - завершеного мистецького твору і лексеми символічного змісту, яка на основі фрактально-польового принципу організації здатна виступати носієм інформації про цілісний поетичний твір.

Частина і ціле в художньому творі наділені здатністю взаємовпливу і взаємної модифікації. Змістова організація лексеми-символу формується в процесі згортання, стиснення змістової структури цілого висловлення й моделювання найсуттєвіших зв'язків між його компонентами. А зміст цілого тексту, у свою чергу, може бути інтерпретований як результат актуалізації й розгортання ієрархічної смислової перспективи мистецького символу.

Інформативність просторово-часової конфігурації фрактально-польових структур полягає в тому, що ядерна частина структури є осердям ретроспективної пам'яті, а в периферійних зонах закладені потенції майбутнього розвитку системи. Взаємозв'язки центру і периферії зумовлюють процес безупинного й нескінченного становлення в смисловій перспективі мистецького символу. Доцентровий рух у динамічній внутрішній топології феноменів ментальної сфери та символічної семантики лексем свідчить про негентропійні процеси вияскравлення індивідуально-стильової специфіки авторського письма.

9. Феномен мовної пам'яті, локалізованої в конотативній сфері лексичної і граматичної семантики, експлікує нерозривну єдність людини та її мови, антропоцентричну й етноцентричну природу мовних явищ. Зі збільшенням еволюційної передісторії - філогенетичного минулого, яке зберігається в структурах пам'яті компонентів художнього цілого, - зростає функціональна складність когнітивних мистецьких систем. Різні види мовної пам'яті (внутрішньої та зовнішньої, ретроспективної та проспективної) пов'язані між собою відношеннями діалектичних взаємозв'язків і взаємоперетворень.

Актуалізація зв'язків другого порядку в складній нелінійній системі поетичного тексту сприяє відновленню структур етномовної пам'яті, закодованої в лінгвальних одиницях. Відродження структур пам'яті національної мови формує історичну глибину індивідуального стилю письменника.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Синергетика поетичного слова. - Кіровоград: Імекс ЛТД, 2004. - 338 с. (рецензія: С. О. Швачко // Вісник СумДУ. - Серія: Філологія. - № 5 (77). - Суми, 2005).

Поетика акмеїзму і мовно-образна парадигматика творчості М. Гумільова і Є. Маланюка // Наукові записки. - Вип. 59. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. - С. 162 - 172.

Культурологічна пам'ять мовних одиниць: синергетичний аспект // Вісник Львівського університету. - Серія філологічна. - Вип. 34. - Ч. ІІ. - Львів, 2004. - С. 403 - 409.

Логічна організація конвенційного та поетичного тексту // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. - Серія: Мовознавство. - № 1 (11). - Тернопіль, 2004. - С. 55 - 60.

Феноменологічна модель поетичного тексту в аспекті модальної логіки // Мова і культура (Науковий щорічний журнал). - Вип. 6. - Т. І: Філософія мови і культури. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. - С. 254 - 262.

Іконічна природа експресивних поетичних знаків // Наукові записки. - Вип. 48. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2003. - С. 155 - 166.

Синергетика модальностей у поетичній творчості // Філософські науки: Зб. наук. пр. (за матеріалами Всеукраїнської наук. конф. “Філософські проблеми синергетики: постнекласична трансформація наукового знання”). - Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2003. - С. 112 - 120.

Семиотическая специфика поэтического текста // Текст. Речь. Коммуникация: Сб. науч. тр. / Сев.-Осет. гос. ун-т. - Вып. 2. - Владикавказ: Изд-во СОГУ, 2003. - С. 115 - 126.

Поетична логіка поразки й перемоги в романі Ліни Костенко “Берестечко” // Дивослово. - 2002. - № 11. - С. 9 - 14.

Парадигматика лексем музичної семантики в поетичних ідіолектах М. Гумільова і Є. Маланюка // Наукові записки. - Вип. 44. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2002. - С. 84 - 89.

11.Структуры памяти элементов системы поэтического идиолекта (А. Ахматова - Т. Шевченко - Е. Маланюк) // Идиолект: Сб. науч. тр. - Вып. 3. - Курск: Изд_во Курск. гос. пед. ун-та, 2002. - С. 10 - 21.

Концепти лексем доля й воля в ідіолекті Євгена Маланюка // Наукова спадщина професора С. В. Семчинського і сучасна філологія: Зб. наук. пр.: У 2 ч. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2001. - Ч. 2. - С. 357 - 364.

Ідіостиль і поетичний жанр: динаміка взаємодії // Наукові записки. - Вип. 35. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. - С. 19 - 31.

Картина світу письменника як чинник формування ідіостилю // Вісник Черкаського університету. - Вип. 24. - Серія: Філологічні науки. - Черкаси: РВВ ЧДУ ім. Б. Хмельницького, 2001. - С. 15 - 20.

Концептуальная картина мира в творчестве писателя // Актуальные проблемы исследования языка и речи: Материалы Междунар. науч. конф.: В 2 ч. - Минск: БГПУ им. М. Танка, 2001. - Ч. І. - С. 114 - 115.

Функціонально-семантичні особливості дериваційної парадигми з коренем пруг-/пруж- у поетичному ідіолекті Є. Маланюка // Наукові записки. - Вип. 31. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. - С. 105 - 111.

Лексеми-символи у сфері діалогу систем поетичних ідіолектів (М. Хвильовий - Є. Маланюк) // Проблеми зіставної семантики: Зб. наук. статей. - Вип. 5. - К.: КДЛУ, 2001. - С. 333 - 336.

Волюнтативна семантика безособових, ґенітивних та номінативних речень у поетичному тексті // Наукові записки Вінницького держ. пед. ун-ту ім. Михайла Коцюбинського. - Серія: Філологія. - Вип. 3. - Вінниця: ВДПУ, 2001. - С. 193 - 196.

Естетична концепція Є. Маланюка у вивченні творчості поета // Наукові записки. - Вип. 33. - Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. - С. 156 - 165.

Організація художнього простору в поезії Є. Маланюка (гори та їх темпоритм) // Українське і слов'янське мовознавство: Матеріали Міжнар. наук. конф. на честь 80_річчя проф. Й. О. Дзендзелівського / Ужгородський нац. ун-т: Зб. наук. пр. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. - Вип. 4. - Ужгород, 2001. - С. 471 - 474.

Семантика символу в системі поетичного ідіолекту // Семантика мови і тексту: Зб. статей VІ Міжнар. наук. конф. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С. 494 - 498.

Символ як виразник специфіки ідіолекту письменника // Наукові записки. - Вип. 30. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2000. - С. 109 - 120.

Художні системи Б.-І. Антонича і Є. Маланюка: закономірності поетичної мови та ідіостиль // Наукові записки. - Вип. 27. - Серія: Філологічні науки (літературознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2000. - С. 317 - 328.

Взаємодія систем поетичних ідіолектів у сфері перекладу (Й. С. Махар - Є. Маланюк) // Проблеми романо-германської філології: Матеріали міжнар. наук. конф. “Міжмовні та міжлітературні контакти: теорія і практика”. - Ужгород: Закарпаття, 2000. - С. 232 - 236.

Аналіз вірша в понадконтексті творчості поета (На прикладі “Тринадцятої осені” Є. Маланюка) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2000. - № 3. - С. 96 - 105.

Отрицание как доминанта системной организации поэтического текста (А. Ахматова - “Антистрофы” Е. Маланюка) // Русская филология. Украинский вестник: Республ. науч.-метод. журнал. - № 3-4 (17). - Харьков, 2000. - С. 102 - 105.

Деонтична модальність у поетичному тексті: семантика імператива й інфінітива // Наукові записки. - Вип. 22. - Ч. ІІ. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2000. - С. 285 - 297.

Функції епістемічного оператора “Я знаю” в поетичному тексті // Наукові записки. - Вип. 20. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 1999. - С. 44 - 51.

Епістемічна модальність і філософія часу в поезії Є. Маланюка // Записки з українського мовознавства / Одеський держ. ун_т: Зб. наук. пр. / Відп. ред. Ю. О. Карпенко. - Вип. 8. - Одеса: АстроПринт, 1999. - С. 68 - 73.

Образна парадигма прокляття в поезії Є. Маланюка: текстові засоби актуалізації // Наукові записки. - Вип. 16. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 1999. - С. 75 - 89.

Історіософія як стилетворчий чинник поезії Є. Маланюка // Творчий доробок Юрія Шевельова і сучасні гуманітарні науки / Вісник Харківського ун_ту. - № 426. - Харків: Лівий берег, 1999. - С. 294 - 299.

Метатекстові оператори в діловому тексті // Світогляд: Наук.-метод. зб. - Вип. 4. - Кіровоград: КННПК, 1998. - С. 87 - 90.

Ономастикон образу Батьківщини в поезії Є. Маланюка // Українська ономастика: Матеріали наук. семінару, присв. 90-річчю К. К. Цілуйка / Відп. ред. І. М. Желєзняк. - К., 1998. - С. 149 - 154.

“Євангелія піль” Є. Маланюка: точка зору як смислотворчий чинник // Євген Маланюк: література, історіософія, культурологія: Матеріали міжнар. наук. конф., присв. 100-річчю від дня народж. Євгена Маланюка. - Ч. ІІ. - Кіровоград: КДПУ, 1997. - С. 101 - 106.

Семантика і функціонування українських етноміфологем у художньому тексті // Семантика мови і тексту: Матеріали V Міжнар. наук. конф. - Ч. 1. - Івано-Франківськ, 1996. - С. 161.

Шляхи аналізу етнокультурної інформації у художньому тексті // Нові підходи до філології у вищій школі: Матеріали ІІІ Всеукр. наук. конф. - Мелітополь: МДПІ, 1996. - С. 38.

Місце курсу стилістики у мовній підготовці учнів // Елітарна освіта: історія, теорія, методика: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. - Кіровоград: Українська гімназія, 1996. - С. 258 - 259.

“На тім шляху до давньої дідизни” (образи давньоукраїнської міфології в поезії Євгена Маланюка) // Етнографія Кіровоградщини. - Вип. 2. - Кіровоград, 1995. - С. 31 - 37.

“Степова Еллада” Євгена Маланюка (концептосфера античної культури у створенні образу рідної землі) // Українська національна ідея: минуле, сучасне, майбутнє: Матеріали доповідей міжнар. наук. конф. - Одеса, 1995. - С. 209 - 210.

Семантика рекурсії в новелах М. Хвильового // Функціональна семантика слов'янських і германських мов: Тези Всеукр. наук. конф. - Житомир, 1995. - С. 171 - 172.

Культурологічні аспекти образу рідної землі в поезії Є. Маланюка (лінгвістичний аналіз творів у вузі та школі) // Гуманітарна освіта і проблеми виховання молоді: Матеріали і метод. реком. Всеукр. наук.-практ. конф. - Вип. ІІ. - Херсон: ХДПІ, 1995. - С. 18 - 19.

АНОТАЦІЯ

Семенець О. О. Лінгвістична синергетика ідіолекту Євгена Маланюка. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - НАН України. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. - Київ, 2005.

Дисертацію присвячено встановленню синергетичних закономірностей формування ідіостилю письменника. Інтегративна методологія дослідження будується на основі синтезу ідей синергетики, традиційної лінгвістики (в її межах - фоностилістики, лексичної семантики, функціональної граматики, семантичного синтаксису), а також філософії мови, модальної логіки, лінгвосеміотики. Розкриваються системотворчі функції алетичної, епістемічної, аксіологічної, деонтичної, емотивної модальностей ментальної сфери Є. Маланюка в процесі розвитку його мистецького ідіолекту. З позицій синергетики модальностей проаналізовано зв'язки сфери інтенсіоналів і царини референтів поетичного тексту, іконічну природу мовно-естетичної зображальності. Розглянуто механізми дії структур пам'яті мовних одиниць як лінгвопоетичного концепту, чинника наростання змістової складності українського поетичного тексту.

Ключові слова: лінгвістична синергетика, ідіолект письменника, ідіостиль, філософія мови, модальність, інтенсіонал, референт, лінгвосеміотика, іконічність, пам'ять мовних одиниць.

Семенец Е. А. Лингвистическая синергетика идиолекта Евгения Маланюка. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - НАН Украины. Институт языкознания им. А. А. Потебни. - Киев, 2005.

Диссертация посвящена изучению синергетических закономерностей формирования идиостиля писателя. Интегративная методология исследования построена на основе синтеза идей синергетики, традиционной лингвистики (в ее границах - фоностилистики, лексической семантики, функциональной грамматики, семантического синтаксиса), а также философии языка, модальной логики, лингвосемиотики.

Установлено лингвистическое содержание основополагающих понятий синергетики в аспекте исследования системно-динамической природы идиолекта писателя (нелинейность, неравновесность, хаос и порядок, аттрактор, бифуркация, сложность, морфогенез, память компонентов системы, темпоритм, диссипация и акцентирование локусов и т. д.). С позиций лингвистической синергетики описаны феномены ментальной сферы, отраженные в произведениях Евгения Маланюка: картина мира писателя, историософская концепция, эпистемическая рефлексия над поэтическим творчеством, - установлена их системообразующая роль в процессе формирования идиостиля.

Изучение способов реализации алетической модальности в поэтическом тексте определяет необходимость анализа проблемы истинности (логической валентности) высказывания в лирическом дискурсе, раскрытия логической сущности интенсиональных контекстов, установления перспектив применения семантики возможных миров в лингвопоэтике.

Базовый процесс интенсионализации в поэтическом тексте заключается в акцентировании сферы интенсионалов, промежуточной области между языковыми выражениями и феноменами художественной действительности, вследствие актуализации связи имени с интенсионалом, формы выражения языкового знака - с сигнификатом, а через него - с референтом. Синергетика модальностей поэтического творчества открывает в сфере референтов художественной действительности аспект постоянного и непрерывного становления бытия, а семиотическое ахронное бытие художественных идей и бесконечное смысловое обогащение поэтического текста связывает со сферой интенсионалов.

Рассмотрена семиотическая специфика поэтического текста, с позиций теории сложных нелинейных систем описана сущность узловых моментов (стратегических точек) в поэтическом дискурсе, их релевантные факторы, структуры-аттракторы креативно-эволюционных процессов. Вертикальное измерение поэтического текста и спациальная, пространственная организация поэтических знаков выполняют роль матрицы, на которую накладывается конкретика иконично-языковой изобразительности: ритмообразы, актуализация внутренней формы слова, паронимическая аттракция, поэтическая этимология, ономатопея, звукосимволизм, анаграммирование, дополнительная семантизация грамматических форм и категорий. Благодаря актуализации и взаимоусилению таких языковых связей второго порядка достигается экспрессия, синергизм в организации художественной системы.

Акцентированная сфера деонтической модальности в социально ангажированной поэзии Е. Маланюка представляет констелляцию доминант, которым принадлежит аттрактивная роль в процессе взаимодействия модальностей. Проанализирована система средств выражения волюнтативного содержания, представленная функционально-семантическим полем, ядро которого образуют формы императива, инфинитива, побудительные определенно-личные и инфинитивные предложения, а периферию - лексические, словообразовательные средства, конструкции экспрессивного синтаксиса (стилистические фигуры), особенности структуры поэтического текста. Единицы ФСП языкового выражения деонтической модальности рассмотрены в аспекте межуровневого взаимодействия и информационно-обменных процессов; исследованы механизмы морфогенеза и синергического действия экспрессивных языковых средств в поэтическом тексте.

В диссертации рассмотрены механизмы действия структур памяти языковых единиц как фактора нарастания смысловой сложности украинского поэтического текста. В ходе сравнительного анализа поэзии Евгения Маланюка и творчества Й. С. Махара, Б._И. Антоныча, Н. Хвылевого, Н. Гумилева, А. Ахматовой, Л. Костенко и других писателей установлены основные закономерности трансляции языковой информации в процессе диалога систем художественных идиолектов.

Раскрыта системная природа ключевых слов и лексем-символов как носителей идиостилевой информации, описан фрактально-полевой принцип организации феноменов ментальной сферы и символической семантики лексем. Установлено, что разные виды языковой памяти (внутренней и внешней, ретроспективной и проспективной) связаны между собой отношениями диалектических взаимосвязей и взаимопреобразований.

Ключевые слова: лингвистическая синергетика, идиолект писателя, идиостиль, философия языка, модальность, интенсионал, референт, лингвосемиотика, иконичность, память языковых единиц.

Semenets' O. O. Linguistic Synergetics of Euhen Malaniuk's Idiolect. - Manuscript. Thesis for a Doctoral Degree in Philology by speciality 10.02.01 - Ukrainian Language. - NAS of Ukraine. O. O. Potebnia Institute of Linguistics. - Kyiv, 2005.

The dissertation is devoted to the establishment of synergetic regularities of a writer's idiostyle. Integrative research methodology is based on the synthesis of ideas of Synergetics, Traditional Linguistics (within its boundaries - Phonostylistics, Lexical Semantics, Functional Grammar, Semantic Syntax), as well as Philosophy of Language, Modal Logic, Linguistic Semiotics. The system formative functions of aletic, epistemological, axiological, deontological, emotive modalities of E. Malaniuk's mental sphere in the process of his artistic idiolect development are revealed. On the ground of the synergetics of modalities there have been analyzed the correlations between the sphere of intensionals and the sphere of referents of the poetic text, iconic nature of linguo-aesthetic representation. There have been examined the processing mechanisms of language units memory structures as a linguo-poetic concept, the factor of increase of semantic complexity of Ukrainian poetic text.

Key words: linguistic synergetics, writer's idiolect, idiostyle, philosophy of language, modality, intensional, referent, linguistic semiotics, iconicity, memory of language units.

Размещено на Allbest.ru