Рубаї в жанрово-стильовій системі української поезії другої половини ХХ ст.

Основні результати дослідження синтезовано у Висновках. З'ясовано, що рубаї були запозичені з персько-таджицької лірики як канонічна строфа, яка набула в українських варіантах ознак жанру, отже, утвердилася спочатку як строфожанр, а згодом - як жанр і поліжанр медитативної лірики за рахунок розширення тематичного діапазону при збереженні основних формальних особливостей. Як наслідок, були створені українські жанрові різновиди - екорубаї, рубаї-паліндроми, рубаї-пародії та ін.

Рецепція поезії народів Сходу, зокрема рубаїв, у нашій культурі відбувалася шляхом перекладання оригінальних творів перських поетів і встановлення інтертекстуальних зв'язків між рубаями східними та українськими.

Основним мотивом звернення українських поетів, зокрема Д. Павличка, до рубаїв і введення їх в український версифікаційний репертуар, було прагнення збагатити нашу поезію ще одним лаконічним, дуже містким, філософським жанром, який попри свою канонічність, добре надається до модифікацій, стаючи додатковим джерелом жанротворення. А певними передумовами, які сприяли входженню в нашу поезію досліджуваного жанру, було побутування лемківських співанок і коломийок, наявність у поезії Д. Туптала, Т. Шевченка, І. Франка, Б.-І. Антонича, Я. Славутича катренів із римуванням рубаїв, наукова й перекладацька діяльність А. Кримського, І. Франка, П. Лозієва та ін.

Комплексний текстовий аналіз українських рубаїв дає підстави стверджувати, що рубаї в нашій поезії еволюціонували двома шляхами: 1) канонізації, тобто максимального наближення до канону східних рубаїв, згідно з чим рубаї складається з 4 рядків, римується переважно за схемою ААхА, рідко з редифом і внутрішніми римами або без них; написаний зазвичай 4-6-стопним ямбом, він чітко структурований, вирізняється афористичністю, лапідарністю, граничним смисловим навантаженням кожного слова, наявністю узагальнюючої філософської думки, лаконічністю мови, відточеністю форми й глибиною змісту; 2) деканонізації, тобто експериментування, що призвело до розхитування східного канону, і, при збереженні схеми римування, на рівні форми відбулося зменшення кількості складів у віршорядку, повернення до асонансних і появи заміщених рим, послаблення принципу зчеплення рядків, появи гетерометричних катренів та ін.; а на рівні змісту, поряд із філософічністю, домінувати починають публіцистичність і пейзажність, зберігається афористичність, великої ваги надається тонкому спостереженню, місткій деталі, нюансові, парадоксу.

Важлива роль у становленні власне жанру рубаїв у нашій літературі належить Д. Павличку: особливості ідіостилю у поєднанні з перекладацькою діяльністю, розробленням і модифікацією жанру сонета дали змогу поетові написати власне перші українські рубаї (оскільки, як ми зазначали, рубаї М. Ореста тривалий час не були відомі в Україні), що містять автентичний зміст, саме українське осмислення всіх елементів світобудови, закорінені в національний ґрунт. Водночас глибина розроблення загальнолюдських проблем, широта й усеохопність тематики, високий ступінь філософського узагальнення, властиві рубаяні цього поета, роблять її надбанням світової літератури. Рубаяна Д. Пав-личка є своєрідним архетекстом, із яким рубаї інших поетів перебувають в інтер-текстуальних відносинах, проявляючись на трьох рівнях міжтекстових зв'язків.

Усього в дисертації проаналізовано понад 6 тис. рубаїв близько 40 авторів, що забезпечило глибшу аргументованість і доказовість висновків дослідження. З'ясовано, що в українській літературі представлені і світські, і релігійні рубаї. В основу класифікації світських рубаїв покладено тематично-змістовий принцип, оскільки саме він був тим змінним чинником, який забезпечив стале й плідне побутування канонічного жанру. Згідно з цим принципом було виділено філософські, морально-етичні, громадсько-політичні, дидактичні, любовні й гедоністичні рубаї. Причому для рубаян окремих поетів властиве переважання якогось одного-двох напрямів. Так, переважна більшість рубаїв Д. Павличка - філософські, В. Вихруща й О. Довгого - дидактичні й морально-етичні, В. Простопчука - гедоністичні, Б. Януша - рубаї-скарги тощо. Окремо можна виділити рубаї-паліндроми, рубаї-монорими та ін. М. Мірошниченка, які постали як синтез двох класичних східних жанрів - рубаїв і туюга, увібравши в себе паліндромні традиції українського бароко, і є вислідом експериментів з формою. Загалом великі рубаяни - Д. Павличка, В. Вихруща, Б. Залізняка, В. Простопчука, Ю. Хабатюка, П. Шкраб'юка та ін. - є цілісною світоглядною системою, правдивим документом становлення, розвою, випробувань і змагань духу митця.

Рубаї органічно увійшли в українську літературу другої половини ХХ - початку ХХІ ст. на рівні оригінальної творчості багатьох поетів, увібравши в себе традиції та світобачення народу й відобразивши на рівні змісту особливості національного менталітету. У жанровій ієрархії української поезії рубаї посіли досить помітне місце у 60-80-х рр. ХХ ст., у 90-х зацікавлення ними зменшилося, а від кінця 90-х і дотепер спостерігається нова хвиля піднесення.

Основні результати дослідження відображено у публікаціях автора

1. Сьомочкіна О.М. Рубаї в українській поезії: від канонізованої строфи до поліжанру: Монографія. - К.: КиМУ, 2005. - 252 с. (15,75 др. арк.)

2. Сьомочкіна О.М. Мотиви рубаїв Д. Павличка // Вісник: Літературознавчі студії. - Вип. 5. - К.: КиМУ, 2003. - С. 182-205. (1,5 др. арк.)

3. Сьомочкіна О.М. Рубаї в українській літературі // Вісник: Літературознавчі студії. - Вип. 6. - К.: КиМУ, 2004. - С. 89-112. (1,5 др. арк.)

4. Сьомочкіна О.М. Дорога як «велика подорож життя»: На матеріалі рубаїв Д. Павличка // Дивослово. - 2005. - №4. - С. 53-55. (0,3 др. арк.)

5. Сьомочкіна О.М. Жанр рубаї в поезії Дмитра Павличка та Михайла Клименка // Волинь-Житомирщина: Історико-філол. зб. з регіональних проблем. - №13. - 2005. - С. 36-46. (0,7 др. арк.)

Размещено на Allbest.ru