Тарас Шевченко

Кров'ю вона умивалась.

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах.

Обкрадених трупах!

Водночас Шевченко надає свою оцінку «славним українським Брутам:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття - ваші пани,

Ясновельможнії гетьмани.

Шевченко говорить: нема чого вам сьогочасним безвольним і безхребетним «патріотам», чванитись, бо ви самі «добре ходити в ярмі», навіть краще, як батьки ходили. Справжній патріотизм повинен виявлятись не в оманливому змилуванні історичною минувшиною, а у важкій щоденній праці, у справі визволення свого народу з-під колоніального ярма. Треба зрозуміти Шевченка, зауважує Г. Клочек, аналізуючи творчість поета, який, подорожуючи по місцях Запорозької Січі, побачив, як хазяйновиті німці вирощували на Хортиці картоплю. Цей факт, що так красномовно засвідчував національний занепад України, боляче вразив Шевченка, як і боляче вразили його зруйнована церква («стоїть в селі Суботові…»), і позаштатність колишньої гетьманської столиці Чигирина [18,197].

Третій смисловий мотив твору - це заклик до єднання всіх національно свідомих сил України. Спочатку цей мотив звучав тільки у словах «Розкуйтеся, братайтеся». Але на завершення послання він став головним. Недаремно Шевченко виніс тему єднання у кінцівку твору. Вона наділена певним очищаючим смислом. Це своєрідний завершальний акорд, який своїм оптимізмом немовби зрівноважує ту гірку розпачливу правду, що звучала упродовж усього твору:

Обніміте ж брати мої,

Найменшого брата -

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

Слово «обніміте» Шевченко ставить в анафорі і повторює його двічі. Перший раз воно звернене до всіх представників суспільної верхівки. Удруге поет звертається до всіх станів українського суспільства.

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

Заклик «Розкуйтеся, братайтеся» на початку та прикінцеві рядки «Обніміться ж брати мої, молю вас, благаю!» творять своєрідну композиційну єдність, обрамлення. Ці найважливіші слова-звертання розгортаються в сюжеті за принципом градації, що не тільки посилює емоційність твору, а й акцентує увагу на шляхах реалізації поетової програми. Шевченко вірить: прийде час, настане радісний день, і оживе добра слава (слава України). Ця думка посилена наступними рядками, що нагадують біблійний стиль:

І світ ясний невичерпний

Тихо засяє…

Послання «І мертвим, і живим…» типовий зразок політичної поезії. У стилі цього твору переплилися найрізноманітніші поетичні літературні традиції, що йшли з одного боку, від біблійної, давньоукраїнської громадянської поезії, а з другого - від власного досвіду автора-тираноборця, в поезіях якого поєднувався високий ораторський стиль з народно розмовним забарвленням. Цей твір став класикою жанру послання.

Переосмислення біблійних та євангелійних мотивів («Ісайя»)

Біблія як велика і вічна книга є супутницею життя багатьох поколінь у історії людства. Була вона і супутницею життя Т. Шевченка від народження до самої смерті. А тому без Біблії, без її морально-етичного і естетичного досвіду неможливо зрозуміти всю глибину і багатогранність Шевченкової творчості.

Інтерес Т. Шевченка до Біблії стимулювався особливим змістом його релігійності. Він свого Бога («великого Бога») шукав, вів з ним нескінченний діалог, і процес тих болючих богошукань, внутрішніх монологів і дискусій породжував не тільки поклоніння, а й сумнів, і докір, і богоборство, бо замість правди поет бачив скрізь лише «кровавії ріки сльоз» - «а Бог бачить, та мовчить, гріхам великим потурає».

Але докори і неприйняття Бога змінювалися смиренністю і побожністю. ї поет знову звертався до Біблії, шукаючи відповіді на одвічні питання й водночас духовну опору у світі.

Біблія була для Шевченка не лише джерелом духовних істин, а й високохудожньою книгою, джерелом мотивів, сюжетів, образів. Т. Шевченко переосмислював біблійні мотиви, шукав у них теми, що могли бути зв'язані з тогочасною дійсністю. Такий характер переосмислення в поемі «Марія», поезіях «Ісайя. Глава 35», «По-дражаніє Ієзекіїлю». Так, поема «Марія» не тотожна біблійній легенді про Богоматір і народження Христа. Біблійний сюжет послужив Шевченкові лише поштовхом для втілення вселюдської ідеї святості материнства, створення узагальненого поетичного образу жінки-матері, величальної молитви їй:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая!

Досить часто Шевченко відштовхується від якоїсь біблійної тези, філософський зміст якої служить алегоричним вираженням його думок та ідей. Так з'явилися епіграфи до політичних поем «Сон», «Кавказ», «Неофіти».

У посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим.», поет свої докори, вбивчі характеристики, звинувачення попереджає цитатою з Біблії: «Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата свого ненавидит, ложь єсть». У цьому разі слід говорити не про переосмислення, а про повне прийняття як змісту, так і форми біблійного тексту.

Шевченкові як поету-громадянину найбільш духовно співзвучними були викривальні мотиви біблії, пристрасть біблійних пророцтв та псалмів. Найактивніше розробляє він мотиви «Псалмів Давидових». Шевченко обирає для переспіву передусім тексти з виразними викривальними тенденціями, які під пером поета набули громадянського пафосу, сучасного Шевченкові соціального звучання»

Провідний мотив циклу - відстоювання народних ідеалів, пророкування всенародної розправи над гнобителями і майбутньої перемоги «добра» над «злом»:

Діла добрих обновляться,

Діла злих загинуть.

Трактування Бога як найвищої істини і правди верховного суду над «беззаконієм і злом» обумовлювало часте звертання до його образу саме в політичних поемах.

Переспів з Біблії - «Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)» - сповнений світлої, піднесеної, емоційної тональності: в ньому показана всезагальна радість людей, які отримали волю, вийшли на «шляхи святії», закриті для владик. Це чи не єдина поезія у творчості Шевченка, яка повністю присвячена темі щастя народу, що дочекався волі. Переспів 35 глави у вірші Т.Г. Шевченка «Ісаія. Глава 35» майже повністю співпадає з біблійним текстом. Ісаія вважається біблійним пророком, що провіщав нове пришестя Ісуса і майбутнє райське життя на землі, коли люди позбудуться усіх вад, стануть жити у відповідності з Божими заповідями.

Прозова спадщина Шевченка

Тарас Григорович Шевченко - слава нашого народу - залишив по собі величезну творчу спадщину: чудові твори, славнозвісний «Кобзар», який уславив нашу поетичність. Та окрім величезної поетичної спадщини, Шевченко має і прозову:

Наукові праці:

Буквар

Археологічні нотатки

Записи народної творчості

Листи:

Листи до А. Лизогуба. 1847 рік

Листи до різних осіб

Повісті:

Художник (російською мовою)

Близнецы (російською мовою)

Несчастный (російською мовою)

Музыкант (російською мовою)

Капитанша (російською мовою)

Варнак (російською мовою)

Прогулка с удовольствием и не без морали (російською мовою)

П'єси:

Назар Стодоля

Творчість Шевченка - багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем.

Провідним мотивом творчості Шевченка, що пронизує також весь його життєвий шлях, була самовіддана любов до України і нерозривно пов'язана з нею ненависть до всіх її гнобителів. Його революційний заклик «…вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте» був зовсім новим словом не лише в українській літературі. У розвитку національної і соціальної самосвідомості українського народу творчість Шевченка відіграла величезну роль.

Список використаних джерел

творчість шевченко національний біблійний

1. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: У 12 т. - К.: Наук. думка, 1989-1990.

2. Барабаш Ю. Я так її люблю…Шевченкова Україна:словообраз концепція, текст // Сучасність. - 2003. - №78,9.

3. Бондар М. Поезія пошевченківської епохи: Система жанрів.-К.: Наук. думка, 1986.-326 с.

4. Василенко Л.Т. Шевченко Заповіт // Все для вчителя.-

2004. №10-11.-С. 8-9.

5. Вічний як народ: Сторінки до біографії Т.Г. Шевченка: Навч. посібник /автори упорядники О. Руденко, Н. Петренко.-К.:Либідь, 1998.-272 с.

6. Гоголь і українська література ХІХ ст.: Збірник статей.-К.: Вид. худож. літ., 1956.-167 с.

7. Дарда В. Переяславські дзвони.-К., 1990.-С. 236-238.

8. Дзюба І. Довіку насущний // Сучасність. - 1989. - №5.-С. 154-162.

9. Дзюба І. Поет супроти імперії // Сучасність. - 2004. - №3.-С. 3-15.

10. Жулинський М. Шевченкознавство: стан і перспективи // Слово і час. - 2004. - №3.-С. 61-66.

11. Збірник праць сімнадцятої наукової шевченківської конференції.-К.: Наук.думка, 1970.-311 с.

12. Івакін Ю. Коментар до «Кобзаря» Т.Г. Шевченка: Поезії до заслання. К., 1964.-329 с.

13. Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця: Літературно-критичні нариси.-К.:Рад. письменник, 1986. - 311 с.

14. Івакін Ю. Образний світ // Творчий метод і поетика Т.Г. Шевченка /За заг. Ред. Є.П. Кирилюка.-К.:Наук. думка, 1980.-С. 179-180.

15. Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання.-К.:Наук.думка, 1984.-237 с.

16. Іваничук Р «А слава - заповідь моя» // Дзвін. - 2001. - №5-6.С. 144-146.

17. Клочек Г. До істинного Тараса Шевченка: Національна ідея - домінанта творчості Шевченка // Літ. Україна. - 2001. - 17 травня.

18. Клочек Г.Д. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація.-К.: Освіта, 1998.-238 с.

19. Лихачев Д. Древнеславянские литературы как системы // Славянские литературы: IV съезд славинистов (1968 г. Прага). - М.: Прогресс, 1968. - С. 3-42.

20. Марко В. Поема Шевченка «І мертвим і живим…»:концептуально-стильовий аналіз // Диво слово. - 1997. - №5-6.-С. 26-30.

21. Мовчанок В. Медитативна лірика Т.Г. Шевченка /відп. ред. В. Шубровський.-К.:Наук. думка, 1993.-148 с.

22. Мойсеїв І. Заповіді Тараса Шевченка: колізії кодування у вірші «Чи не покинуть нам, небого» 1861 // Укр. мова таліт. - 2002. - №6.-С. 9-12.

23. Ненадкевич Є.О. Творчість Т.Г. Шевченка після заслання (1857-1858).-К.: Держ. вид. худ. літ., 1956.-105 с.

24. Пахаренко В. Художнє слово. Короткий нарис практичної поетики // Українська мова та література. - 2001. - №40 (додаток).

25. Рахманний Р. Ми - українці шевченкового роду // Народна творчість та етнографія. - 2001. - №3.-С. 55-60.

26. Рильський М. «Заповіт» // Рильський М. Твори у 20 т. - К., 1986. - Т. 12. - С. 362.

27. Рудницька Г. Вивчення послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим…» // Дивослово. - 2000. - №12.-С. 33-37.

28. Рудницький Л. «А до того - я не знаю Бога»: ключ до духовного світу поета // Сучасність. - 1989. - №5.-С. 47-48.

29. Салига Т. Шевченко і ми // Дзвін. - 2001. - №5-6.-С. 140-143.

30. Самчук У. Тарас Шевченко /вступне слово Л. Реви // Слово і час. - 1999. - №3.-С. 22-23.

31. Скуратівський В. Шевченко в контексті світової літератури // Диво слово. - 2003. - №6.-С. 68-72.

32. Смілянська В. «Святим вогненим словом»:Тарас Шевченко: Поетика.-К.: Дніпро, 1990.-289 с.

33. Смілянська В.Л. Стиль поезії Шевченка.-К.: Наук. думка, 1981. - 263 с.

34. Смілянська В. Чамата Н. Структура і смисл: спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка.-К.: Вища школа, 2000.-206 с.

35. Соколова В. Національна ідея в творчості Тараса Шевченка // Слово і час. - 1999. - №3.-С. 33-35.

36. Тимофеев Л.И. Основы теории литературы.-М: Просвещение, 1966.-460 с.

37. Творчий метод і поетика Т.Г. Шевченка.-К, 1980.-502 с.

38. Франко І. Із секретів поетичної творчості // Зібрання творів у 50 т. - К.: Наук. думка, 1981.-Т.31.

39. Шевченківський словник у 2 т. - К.: Наук. думка, 1978.-Т.1-2.

40. Шупта-В`язовська О. Наближення до абсолюту (три з останніх поезій Шевченка) // Слово і час. - 2001. - №3.-С. 41-44.

41. Яременко В. «Як понесе з України…» (Непроминальна символіка Шевченкового «Заповіту»: християнський та історіософський шари) // Сучасність. - 2002. - №6.-С. 141-147.

Размещено на Allbest.ru