"Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом" (Улас Самчук)

«Коли ми хочемо зрозуміти якусь епоху, - двічі наводить письменник слова Ортеги-і-Гассета, - то першим нашим питанням має бути: хто правив тоді світом?» Більшовицьке ж панування ніколи не було наслідком природного волевиявлення народу, визнанням авторитету партії. Це була насиллям, хитрістю, настирливістю, зброєю, поліційною системою утримувана влада. Проголошене «Кто бил нічєм, тот станет всем» покликало до життя тисячі тих, «кто бил нічєм». І не тільки, і не стільки через відсутність умов для самовияву і самоствердження, скільки через відсутність для цього здорового глузду й твердої волі. «Панувало повне «ніщо». Нігілізм, від якого це явище відходило, став «кліматом життя». Ініціатива, творче ставлення до життя були небезпечними: у їхньому світлі проявилося б справжнє обличчя тих «ніщо». Тому - ешелони непокірних у Сибір, мільйони покірних - у колгосп. Господарство перестало бути тим господарством, яке вимагало здорового глузду й працьовитих рук. Воно все більше нагадувало «складний, тяжкий, виповнений забобонами ритуал». Це був культ, і «як кожний культ, він засадничо вимагав ентузіязму, фанатизму, жертви, але не логіки й розуму». «Російська система господарства, колись кріпоснича, а тепер колгоспна, позбавляла маси можливости вияву своєї ініціативи. А в господарстві пасивні маси - це лише зайвий небезпечний тягар, який рано чи пізно потягне корабель держави на дно».

Десятки томів Маркса-Енгельса-Леніна, в яких обґрунтовувалася система, виявилися пустопорожньою утопією. Економіку, першу, за словами У. Самчука, після політики й культури, основу держави, може створити лише народ. «Весь народ. Кожна його одиниця. Не партія, не плянувальне бюро, не резолюції державних органів, а воля, ідея, ініціатива кожної живої і діючої одиниці всього народу». Відібравши ініціативу, волю в «творчих одиниць», система передала їх «нетворчим бюрократам», а позбавивши одиниці власності, створила з них пролетаріат, який, як відомо, не має нічого, навіть батьківщини, якому нічого втрачати і яким найлегше, на відміну від селянина, керувати. Слова, що народ є власником держави, так і залишилися словами. Наслідки - відомі. «...Людство майбутнього, з перспективи часу і простору, виділить цей період своєї минувшини як приклад великого затемнення людини в людині»,- з гіркотою констатує письменник.

«Ми» - віра. І все ж У. Самчук вважає, що «у своєму корені цей народ живий і здоровий». Письменник переконаний, що «наш народ культурно і господарсько може дуже швидко відродитися і догнати у цьому відношенні народи Заходу». Віки неволі виробили в народу не лише рабську покору, а й бунтівливий дух. А «денаціоналізація - це образа гідності народу, чого народ ніколи не дарує». Ознакою живого українського духу називає У. Самчук релігійність українців, що проявлялася як жива і діюча сила, «стихійний протест проти індивідуальної несвободи, як... шукання протекції і оборони у небесної сили проти гніту сил земних" і як природний гін до релігійного вияву людини взагалі».

Не до кінця знищена і національна самосвідомість українців. Будучи «плеканою і загостреною» на Заході, вона збереглася і на Сході, особливо серед сільського населення, яке було і залишилося національне сильним «з кореня, з духу, з традиції».

Тому фундаментальним питанням, яке потребує конкретної відповіді, є пошук шляхів допомоги народу, пошук доступу «до вразливих і замкнених місць душі нашої людини», ліків для її душевних ран. Увага до особистості, розвиток особистої ініціативи - ось шлях відродження української людини. «Колективна воля - обман, фікція. Це поле попасу для демагогії і ледарства. На місце колективу має бути поставлене суспільство, тобто збірнота вільних одиниць, об'єднаних інтересами одиниць, а тим самим і інтересами цілості суспільства». Така настанова відповідає українській ментальності і при наявності сильної провідницької індивідуальності український народ підніметься з колін.

Улас Самчук не безсторонній спостерігач. І на цьому також має наголосити учитель. Руїна, яку він бачив «біля нас і в нас», викликає біль. І сором. «Соромно за нас, за наш світ, за більшовизм, за Леніна, за Маркса. Хотілося в когось просити вибачення, до когось апелювати... Здавалося, як легко було з нашої людської маси зробити людей, народ, націю... Але на місці цього та тотальна, універсальна духова і фізична руїна. Кому і для чого це потрібне?

І це ж не тільки Запоріжжя, Дермань... Це ціла Україна, весь «союз» республік, весь народ, група народів. Всі війни, голоди, недороди, посухи, зриви, саботажі, невиконані плани, кари, заслання, вигнання! Нічні вивози, істерія пропаганди, органи безпеки. Для кого і для чого все це потрібне? Щоб отак виглядало оце квітуче колись гніздо - Запоріжжя?

Мені соромно. Перед цілим світом соромно. Перед історією. Перед розумом і логікою. Чому ми найкращих наших людей знеславили, покарали, вигнали? За їх розум, за їх ініціативу, за їх труд. Чому віддали життя в руки ледарів, бідних духом, хворих і немічних? Яким треба було помогти, але яким не можна було віддавати в руки керма правління...». Цей сором також викликав потребу діяти. Боротися за кожну українську людину, будити її душу, приспану національну свідомість, показувати народові його самого й місце, яке він повинен зайняти у світі. Цьому присвячене все життя, вся творчість Уласа Самчука. І як редактор газети «Волинь» в окупованому Рівному, і як один з організаторів Мистецького Українського Руху в повоєнній Німеччині, і як публіцист, і як письменник він вважав це своїм найпершим обов'язком перед власним народом. Не чекаючи похвали, не сподіваючись на лаври, дбав про народ, бо вірив у його будучість: «Ми вложені творчою силою у течію космосу, як мандрівна невблаганність життя... Що буде далі?.. Одного разу ця війна скінчиться, і люди, що ще виживуть, - будуть жити далі. Одні будуть зватися переможцями, а інші переможеними. Ми не належимо ні до тих, ні до інших. Ми займали на цьому форумі особливе місце, ми мали своє завдання, ми змагалися за нього, і віддано, і чесно, і це завдання на цьому не скінчилося. Наше особливе місце залишається за нами далі. Без огляду на час, на місце, на умови».

Так можна завершити розповідь про Уласа Самчука - людину, громадського діяча, письменника, а насамперед - вірного сина України.

Домашнім завданням для учнів, буде написання письмової роботи «Духовний світ Уласа Самчука - який він?» чи підготовка відповідей на запропоновані на початку уроку запитання.

Прямуємо до витоків духовності (вивчення творчості Уласа Самчука в 7-8 класах). Програмою з української літератури, підготовленою Інститутом педагогіки АПН України, передбачено вивчення творчості Уласа Самчука в сьомому та восьмому класах: 7-ий - уривки з роману «Куди тече та річка» на уроках з позакласного читання; 8-ий - уривки з роману «Війна і революція» текстуально.

На вивчення уривків з роману У. Самчука «Куди тече та річка» (розділи «Великий похід», «Будні», «Там, де казка родиться», «Така земля») відводимо в сьомому класі 2 години:

1-ий урок. Біографічні відомості про письменника. Мета й завдання вивчення твору. Робота над змістом розділів «Великий похід», «Будні».

2-ий урок. Робота над змістом розділів «Там, де казка родиться», «Така земля». Підсумовуюча бесіда за змістом усього твору.

Для оформлення кабінету вчитель може скористатися рекомендаціями, висловленими в інших розділах посібника.

Сьогодні, - розпочинає учитель перший урок, - ми ознайомимося з надзвичайно цікавим твором надзвичайно цікавого письменника. Твором, який відсилає нас до наших джерел, примушує задуматися над тим, звідки й коли починається людина, чому вона виростає такою чи іншою, що сприяє чи перешкоджає цьому; для чого живе людина, якими законами вона повинна керуватися в житті, аби не збочити, не помилитися, не загубитися в цьому непростому світі.

Письменник цей - Улас Самчук. А твір, який ми вивчатимемо, - «Куди тече та річка».

Завдання наше - спробувати зрозуміти духовний світ письменника та його героїв: що їх цікавить у житті? чого вони прагнуть? для чого живуть? що цінують? як ставляться до себе, своїх рідних і близьких, свого краю? чому вони такі, а не інші?

Разом з тим, знайомлячись з героями роману, біографією письменника, заглядаючи в потаємні закутки їхніх душ, загляньмо і в наші душі: а що цінуємо ми? для чого живемо? може, на сторінках, твору знайдемо відповіді й на якісь свої запитання.

Використовуючи фактичний матеріал як даного посібника, так й інших джерел, розповідь про Уласа Самчука учитель може побудувати за таким планом.

I. Улас Самчук - «великий Учитель свого Народу»:

1. Доля України й українського народу на сторінках Самчукових творів.

2. Розказати народові правду про нього самого - легко це чи важко?

3. Чому Улас Самчук не став Нобелівським лауреатом?

II. Хто ж він - Улас Самчук?

1. Дитинство: батьки, природа, історія.

2. Про що мріялось і чого прагнулось.

3. Освіта і самоосвіта.

4. Юність: жити - це боротися.

5. Схід і Захід Уласа Самчука.

6. Кожним прожитим днем служити Україні.

III. Що потрібно, щоб стати письменником?

Розділи роману учні читають вдома, тому після знайомства з біографією письменника можна одразу перейти до роботи над аналізом їх змісту та характеристики образів. Головним завданням залишається заглиблення в духовний світ героїв, а не відтворення зовнішнього перебігу подій. Акцентуємо на цьому увагу учнів.

Орієнтовні запитання для аналізу розділів роману «Великий похід».

1. Якими є найперші враження, найперші спогади з дитинства Володька? Чому письменник вирішив розпочати роман з опису роботи, яку виконує батько?

Праця - основа життя людини. Працюючи, вона виконує Божу заповідь (нехай учні знайдуть і прочитають її), забезпечує своє матеріальне існування, працюючи (і на цьому потрібно особливо наголосити!), людина утверджує себе як особистість. Таким є батько Володька, в якому ми без труднощів упізнаємо батька самого письменника: важкою працею він досягнув заможності, довівши, що людина сильніша за обставини, досягнув, утвердивши себе, своє ім'я, завоювавши непохитний авторитет і повагу не тільки в своїй родині, а й серед односельців.

2. Розкажіть про свої перші враження від зустрічі з Володьком. Назвіть риси характеру хлопчика, які підкреслює письменник.

Учні назвуть розум, сором'язливість, допитливість малого, а учителю слід подбати, аби не пройшла непоміченою ще й така надзвичайно важлива для формування характеру (особливо українського національного характеру!) риса, як цілеспрямованість - одна з основ формування сильної волі.

- Якими рядками можна це підтвердити?

- «Перед ними виразна мета, і досягти її вони будь-що-будь мусять...»

3. Що давало маленькому Хведотові сили терпіти всі негаразди та труднощі мандрівки?

Перша причина, що лежить на поверхні, - природна допитливість хлопчика. Друга, яку також неважко помітити,- малий дорожить довірою брата і боїться її втратити. Але є й інші, глибші причини, до розуміння яких повинен підвести учнів учитель. Маємо на увазі, по-перше, такі моральні чесноти, як дотримання слова, відповідальність, порядність, самоповага. Вони закладаються ще в дитинстві і є основою буття людини, критерієм її оцінки. Це розуміє, знає вже малий Володько. Цього ж він вчить свого меншого брата. По-друге, наголосимо, що саме цих рис -самоповаги, почуття власної гідності - так не вистачає українському національному характерові, і поведінка хлопчиків може бути гарним прикладом для наслідування.

Разом з тим наголосимо, що божитися (всує поминати ім'я Господа) вважалося гріхом, і за це Хведот міг бути покараним. Отже, з самого малечку українська дитина виростала з розумінням добра і зла, гріха і покарання за гріх, виростала у світі, основи буття якого визначав Бог, Його заповіді, народна мораль.

4. Як ставиться до Володька сам письменник? Свою думку підтвердіть посиланням на текст.

5. Назва першого розділу - «Великий похід». Чи справді похід хлопчиків був великим? Який зміст вклав автор у цю назву?

Будні.

1. Чим подобалася Володькові роль підпасича?

2. Як ви розумієте вислів «пустомел», яким він називає діда Кошіля? Чому такі люди не подобалися Володькові? А які люди найбільше подобаються вам?

3. Чому Володько любив бувати в млині?

4. Перечитайте уважно, як Володько слухає оповідання завізників. Опишіть цю картину своїми словами.

5. Розкажіть про внутрішній стан хлопця, коли він побачив, якої шкоди наробили забуті ним корови.

6. Чи був Володьчин батько розгніваним? Чому ви так вважаєте? Як це передано письменником у його портреті?

7. Чого найбільше злякався малий підпасич, заховавшись від розгніваного батька?

8. Яку заповідь дає Матвій своїй родині? Чому потрібно бути дуже бережливим і ощадливим?

Там, де казка родиться.

1. Що дізнається Володько в млині про минуле свого краю?

2. Перекажіть почуту в млині легенду про заснування Дерманя. А що ви знаєте про своє місто (село), походження його назви?

3. Що змінилось у Володьчиних краях за минулі роки? Чому?

4. Які негативні риси українського національного характеру називають завізники? Чим, на їхню думку, вони зумовлені?

5. Як впливало на душу хлопця почуте? Які думки і бажання будило?

Така земляю

1. Що відчували односельці Матвія, виїжджаючи весною на своє поле? Якими словами можна передати їхній настрій?

2. Матвієві, для якого його чотирнадцять десятин - це «м'язи, нерви, кров», під час оранки «нічого не болить». Так стверджує сам Матвій. Чи автор? Кому належать ці слова? І чи можливо це?

3. Чому з приходом весни в школі настає порожнеча? І чому її не залишає Володько?

4. Прочитайте уривок від слів «На городі безліч праці...» до слів «Бадьорого недільного ранку...». Про що розповідається в ньому? Кому належать ці слова? А чи міг би їх сказати Матвій? Настя? Володько? Вивчіть цей уривок напам'ять.

5. Чому, коли Володько слухає батька, в його уяві постають діди-велетні? Чому він такий гордий «своїм татом»?

Запитання до всього твору.

1. Чи сподобався вам уривок з роману і герої твору? Чим саме? Який епізод найбільше запам'ятався? Чому?

2. Яка мета життя Володька? Матвія?

3. Чи щасливі вони? Чому ви так вважаєте?

4. Що є найбільшими цінностями в житті членів Матвієвої родини?

5. На які власні запитання допоміг вам дати відповідь роман?

6. Що б ви запитали у Володька, якби зустрілися з ним? А про що розповіли б?

Зрозуміло, що розподіл матеріалу, годин і перелік запитань є орієнтовними.

Учитель внесе корективи відповідно до рівня підготовки учнів, місцевості. Незмінною, на наш погляд, повинна залишатися настанова: за допомогою роману, думок, міркувань, вчинків його героїв закласти емоційну основу духовного світу сучасного школяра - завтрашнього громадянина незалежної України.

Уже будучи зрілим майстром, У. Самчук писав: «Дитинство живе в людині від початку до кінця її життєвого кола, бо це найкраща частина її центру, вічно освіжаюча субстанція, яка утримує в чистоті й оптимізмі».

Таким ми повинні показати дитинство Володька. І таким воно повинно залишатися в душах учнів.

Як домашнє завдання можна запропонувати семикласникам письмову роботу на тему «Подорож у дитинство» за таким планом:

1. В чому подібність і відмінність мого і Володькового дитинства?

2. Чи хотів би я бути поряд з Володьком у його мандрах, роздумах, радощах і нещастях?

3. Які заповіді Матвія і діда Юхима я візьму для себе?

4. Які моральні цінності героїв роману є цінностями і для мене?

5. Чи варто читати роман Уласа Самчука?

Дві години відводимо на вивчення уривка з роману «Війна і революція» у 8 класі. Розпочинаючи роботу, насамперед попросимо учнів пригадати, що їм уже відомо про Уласа Самчука з 7 класу. Вступну бесіду на уроці побудуємо за планом:

1. Улас Самчук - нова зустріч із старим знайомим:

а) життєвий шлях автора «Волині»;

б) поговоримо з письменником про нього.

2. І знову простуємо стежками Волині:

а) доля і недоля українського народу на сторінках роману «Війна і революція»;

б) Володько Довбенко - шлях із дитинства в юність.

Нагадавши восьмикласникам відомості про життєвий шлях Уласа Самчука, (це можна зробити за допомогою хронологічної таблиці), учитель каже:

- Волею долі письменник опинився у вирі великих подій: перша світова війна - революція - громадянська війна... царська Росія - Українська Народна Республіка - Польща... російські війська - більшовики - вояки української армії - білополяки... Але ж і найбурхливіші події можна пересидіти, як герой поезії В.Самійленка, «на печі». Улас Самчук цього не зробив. Він свідомо прагнув бути у вирі подій. Чому? І добре це чи погано: прагнути бути в гущі життя?»

Для підлітків, у яких формується свідоме ставлення до життя, які саме співвідносять себе з навколишнім світом, утверджують своє «я», такі запитання є надзвичайно актуальними.

На перше з них відповідей буде кілька: активне ставлення У. Самчука до життя зумовлене кількома чинниками: вроджені риси характеру (душевний неспокій, прагнення до нового, незвіданого); приклад батька, який не замикався тільки на особистому, а й турбувався громадським; прочитані книги, приклад письменників (Т.Шевченко) та їх героїв. Саме на цій основі формувалося життєве кредо майбутнього письменника: не коритися обставинам, боротися за право бути самим собою, бути корисним людям, рідній землі.

На друге запитання нехай учні знайдуть відповідь самі.

- А хто ще з письменників прагнув прожити і прожив життя так, як Улас Самчук?

Учні назвуть імена Т. Шевченка, І.Франка, Лесі Українки. Так перекинеться місточок між Західною і Східною Україною, між XIX і XX століттями.

Уривками (зі спогадів «На білому коні» та «На коні вороному», наведеними в розділі «Я тому письменник, що відчуваю обов'язок перед народом» учитель доповнить розповідь учнів про духовний світ письменника, а нагадавши зміст творів, проілюструє, як втілювалися мрії і прагнення У. Самчука в життя.

- Яким же був Володько Довбенко, коли ми з ним розсталися? - переходить учитель до розмови про виучуваний твір.

Пригадавши з учнями зміст розділів, що вивчалися в 7 класі (для цього можна скористатися вже пропонованими запитаннями), учитель коротко переповість, що ж відбулося в житті малого Довбенка за час, що минув до нової зустрічі.

Хлопчик дорослішає. Вдивляючись відкритими очима в навколишній світ, вбирає нові враження, замислюється над побаченим і почутим.

Це і роздуми батька про радість праці на своїй землі: «Не люблю того спільного. На своєму хоч стань, хоч сядь, хоч покотом. Я тут пан...» Це і розмови з учителькою:

«- Хто були ті запорозькі козаки?..

- Такі були воїни... На Дніпрі Січ свою мали і за землю руську та царя православного ляхів-єзуїтів та татар шаблями воювали.

- А що то є Україна?..

- То, кажеться, така область над Дніпром... Там десь коло Києва».

... Дорогами Волині котилася війна. Москалі... набір до війська... проводи... вісті з фронту, куди пішов і Василь, син дядька Ялисея. Школа... Книги... У переджнив'я вступили до села валки біженців. Зустріч з дівчинкою - «галіціянткою» відіграла виняткову роль у Володьчиному житті. Від неї він вперше почув про Шевченка, про те, що його рідна мова -українська, і що Пушкін, Лермонтов, Кольцов і Нікітін - російські, або московські, поети (уривок від слів «У ті самі дні...» (с. 297) до слів «...У глуб десь» (с. 303.)

Оскільки ця зустріч стала першим поштовхом до пробудження національної самосвідомості хлопця, учителю варто зупинитися на аналізові цього епізоду детальніше, переповівши його, зачитавши окремі місця та проаналізувавши за допомогою таких запитань.

1. Яким був настрій біженців? Свої міркування підтвердить посиланням на текст.

2. Чому Володькові дуже хотілося поговорити з маленькою галичанкою? Про що він розпитує її?

3. Якою мовою навчалася дівчинка в школі? Що стало причиною суперечки про «рускіх» поетів? Чому Володько вперто захищав їх?

4. Перекажіть епізод з «трьома копійками». Як характеризує Володька його поведінка?

5. Чому усміхнулася мати, коли син попросив у неї гроші?

Саме «Кобзар» приносить Володькові «нову віру». І, може, саме він допоміг йому вистояти в ті дні, коли світ руйнувався «до основанья» тими, хто проповідував свободу, мир, агітував за «землю - селянам», а насправді убивав, грабував, нищив людську гідність, віру, мораль.

Через «Кобзар» Володько приходить до Кащенка. Пізнає не тільки природу, мову, обряди, звичаї рідного краю, а й його історію. Він уже не тільки відчуває, він уже знає: «То була Україна. Так. Це Україна, його батьківщина, дивна й незнана земля...»

Не всі розуміють Володька. Bін і сердиться, і співчуває своїм землякам, які «українцями ніколи не були» і тільки зараз тяжко і болісно приходять до свого імені, своєї землі, своєї історії. Вони найбільше хочуть землі, їм ще чужі слова «українська держава». Вони вірять то петлюрівцям, то більшовикам, а здебільшого - нікому не вірять.

Але Володько вже живе Україною, марить нею, вірить у неї. В Україну повірили і батько, і старший брат Василь.

«Тепер... землю відвоювати треба... Тепірка не перечекаєш... Я цілий свій вік лив за неї піт свій, а тепер сина післав, хай кров проллє, як треба буде»,- говорить старий Матвій.

На очах у Володька «росте новий народ». Прокидається і змінює назву могутня раса - творець великої минувшини, великих імперій». Зустріч з оборонцем рідної землі, оборонцем України, зустріч з сином і братом стала великим святом для всієї сім'ї (Уривок від слів «На другий день до Тилявки» (с. 505) до слів «...Сховався...» (с. 508).

Роботу над уривком можна провести за такими запитаннями:

1. Як письменник передає радість Матвієвої сім'ї від зустрічі з Василем? Знайдіть відповідні місця й зачитайте їх.

2. Про що розповідає Василь батькові? Якими словами можна передати його настрій?

3. Яку пісню співали козаки за столом? Чи знаєте ви її? Про що свідчить факт, що селяни не змогли підспівати козакам, хоча й хотіли це зробити?

4. Про що говорив Матвій за столом? Який заповіт він дає своїм дітям?

5. Намалюйте словесно (а хто вміє, і фарбами чи олівцем) картину «Заповіт старого Матвія».

6. Перечитайте опис зовнішності Матвія. З ким порівнює його У. Самчук? Як ви гадаєте, чому?

7. Чому козак вважає, що Матвій і його сини щасливі? Що дає йому впевненість, що Україна буде жити?

8. Придумайте заголовок до уривка. Підготуйтеся до його переказу.

9. Пофантазуйте, як склалася доля героїв далі.

Як домашнє завдання, можна запропонувати восьмикласникам кілька робіт на вибір:

I. Скласти цитатний план уроку;

II. Написати цитатний план промови Матвія за столом від третьої особи.

III. Написати письмову роботу «А Україна жити буде....» за таким орієнтовним планом:

1. «В той час розгонисте в'їхав на подвір'я якийсь вершник».

2. Оповідь про бої.

3. Козацька пісня.

4. Промова старого Матвія.

5. «Ми є діти землі - нашої землі».

6. А Україна жити буде!..

Размещено на Allbest.ru