Образ України у творчості Тараса Шевченка

Я так ії, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого бога,

За неї душу погублю!

Поезія була для Шевченка тими ліками, якими він намагався хоч як угамувати тугу за рідним краєм, творячи в своїй поетичній уяві дорогий йому образ України, ії сіл, ії зелених ланів, степів з могилами, ії народу:

І ніби сам перелечу

Хоч на годину на Вкраїну,

На неї гляну, подивлюсь,

І, мов добро кому зроблю,

Так любо серце одпочине.

Після повернення з заслання в 1857 році з'являється Шевченкова поема «Неофіти». Любов творить-ненависть руйнує. Щоб ворога полюбити, треба йому простити його гріхи, треба забути кривду, яку він нам заподіяв. Поет навчився ціеї високої штуки, цього мистецтва над мистецтвами у важкій школі життя, в довгім перебуванні на розмовах з самим собою. Очистився, став сущим християнином. До того й нас заохочує в поемі «Неофіти». Правдиве щастя не дістається дешевою ціною, за нього треба заплатити інколи власною кров'ю, цілим своїм життям. Народ український дорого заплатив за своє майбутнє щастя, а тепер, коли воно наближається (надія на нового царя і на скасування крiпацтва), хай же він стане того щастя гідним. Хай не допускає до свого серця поганських почувань помсти. Будьмо, мов той Алкід, що товаришам своїм велів молитися за брата лютого, вірмо, що вже зачалися внучата, які без крові проженуть погані полчища насилля.

Жертва, велика жертва, приводить до великого добра, до тієї правди, яку поет ототожнює з братолюбіем і волею. Треба бути християнами, але не казенними, не фарисеями, а сущими послідовниками Христа.

Треба на торжища й у чертоги нести проповідь любові, всепрощення, братання. Такий глибокоідейний зміст робить «Неофітів» твором загальнолюдським, а в українській літературі дає йому виняткове, передове місце.

Незважаючи на гарне петербурзьке товариство, рвався Шевченко на Україну, між бідний рідний народ, тужив за українською природою і нарікав у листах на повітря над Невою, у якому можна задихнутися. В червні 1859 р. Тарас Шевченко втретє поїхав на Україну. Зустріч з сестрою Яриною змалював Тарас у вірші «Сестри». У Переяславі обвіяли поета спомини про Хмельниччину й Переяславський договір, і він написав вірш, у якому докоряє Богданові Хмельницькому за його політику. Вірш “Якби та ти, Богдане п'яний витриманий у дуже різкому тоні.

Після повернення в Петербург була написана поема з біблійного життя «Марія». Поет пише «Марію» як молитву за братів-кріпаків, щоб вони щасливо діждали скорого визволення. «Марія» була причиною переслідувань творів Шевченка як богохульного поета. Але хто знає Шевченкову любов до поневоленого селянства, той розуміє, що поет щиро, а не богохульно молився.

Наприкінці 1860 р. в Петербурзі з'явився «Буквар» для народних шкіл. Шевченко вирішив прикласти свою руку до просвітньої роботи для широких верств. З педагогічного боку, як підручник для неграмотних, праця Шевченка не має великої вартості, але добір творів вказує на велике розуміння нашої народної душi.

Братолюбіє, справедливiсть, віра у перемогу добра, охота до праці для добра ближнього пробиваються з кожного твору. З релігійним змістом «Букваря» гармонізує світський. Є тут дві найкращі з ідейного погляду українські думи: «Про пирятинського поповича Олексія» і «Про Марусю-попівну Богуславку». У першій-фарисейське лицемірство стає причиною кари Божої, а щире каяття - причиною ласки. У другій-лакомство нещасне веде українську душу в неволю і віддаляє її від ясних зір і тихих вод, від краю веселого й миру хрещеного. У доборі приказок-цей самий принцип: «Брехнею увесь світ пройдеш, та назад не вернешся», «Застав дурного Богу молитися, то він і лоб поб'є».

Але з «Букварем» не поталанило Шевченкові. Замовлень не було. Митрополит і єпископи неприхильно поставилися до цього діла. Замість принести відразу, останнє діло для народу принесло поетові тільки розчарування. Ще в останніх днях життя доводилося йому з прикрістю дивитися на те, як його «Буквар» купами заповнював хату.

Висновки

Не дочекався Шевченко царського маніфесту про звільнення народу від кріпацтва. У віршах помітне хвилювання з цієї причини. Уряд неначе навмисно гаявся з оповіщенням маніфесту, щоб не почув його той, хто можна сказати, життя своє за нього поклав. Судилося йому, як Мойсеєві, здалека тільки бачити обітовану землю.

Жив Тарас 47 років. З того 24 був кріпаком, 9 - вільним, 10 карався на засланні, а решту провів під поліційним наглядом. Працював тяжко, страждав важко, щастя зазнав мало. Що любив, чого бажав, до чого рвався душею - завжди втікало від нього.

Навіть слова, велика світова слава, осінила ім'я Шевченка щойно по смерті. Посмертна доля Тараса Шевченка так само незвичайна і ні з чим незрівнянна, як і його життя. Мало хто і з великих людей був за життя такий легендарно славний, такий любимий своїм народом-і водночас такий гнаний його ворогами; рідко кому випадало стільки страждань і рідко хто, так багато віддавши людям, так мало від них дістав; рідко кому доля ставила стільки перепон і так люто переслідувала, здавалося, все роблячи для того, щоб він не став тим, ким усе-таки став. Та ось він помер, і минали роки, і світ жив без нього, а любові й ненависті до нього не зменшилося, вони наростали обидві однаковою мірою; і його ім'я, його поезія, його могила, його пам'ять ставали предметом такої боротьби, таких поклонінь і поруг, таких осягнень і фальсифікацій, що якусь аналогію знайти нелегко.

Боротьба за Шевченка тривала дуже довго, була гострою, тому що це-боротьба за душу українського народу.

Нині Україна самостверджується для себе і для світу під знаком Шевченка, під знаком Шевченка наш народ повертає собі національну самосвідомість і гідність, хоче, як сказав Янка Купала, «людьми бути». А Шевченків ідеал-Україна великої сім'ї, «вольної, нової». Україна без зла. Не було в ньому ні краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів, і Україну він любив, за Україну стояв, за Україну себе віддав не тому, що хотів би її підняти над іншими народами, а тому, що хотів бачити її рівною з іншими в сім'ї світовій.

Шевченко належить не тільки Україні, а всьому людству, хоч кожне його слово-про Україну. Тут відбувається часте в історії літератури перетворення: поезія, народжена злобою дня, живе вічно, поезія, зміст і характер якої безпосередньо національні, поєднуючись із світовими змаганнями, набуває загальнолюдського значення, виростає до загальнолюдських масштабів.

Загальнолюдське значення поезії Шевченка не лише в тому, що він, як і кожний генiй, збагатив духовний баланс людства, світ його ідей і почуттів, зробивши надбанням інших народів те, що пережив, передумав і зазнав народ український і чого він досягнув у царстві духу.

Загальнолюдське значення поезії Шевченка і в тому, що вона самому українському народові дала розуміння його долі, потреб і завдань перед обличчям майбутнього-з погляду загальнолюдської історії та боротьби, загальнолюдських завоювань розуму і духу; з висоти найпередовіших ідеалів і уявлень свого часу. Давши людству краще з українського, він водночас дав Україні краще із уселюдського-в самому рівні та якості своєї думки, свого слова.

Поезія Тараса Шевченка давно стала нетлінною і важливою частиною духовного єства українського народу. Шевченко для нас-це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть, з чого черпають сили й надії. А те, що його досі світ знає менше, ніж інших великих поетів, пояснюється тим, що й саму Україну, яка тепер виборсується з руїн Російської імперії, світ тільки почав пізнавати.

А ми повинні пам'ятати заповіти, які посилав у глибини майбутнього великий Шевченко. Серед цих заповітів перший і останній -

Свою Україну любить,

Любить її… во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Примiтки

1. Костомаров М.І. Спомини про Шевченка// Шевченко Т.Г. Кобзар.-Прага, 1876.- С.95.

2. Кулiш П. Спогади про Шевченка.- К.- 1930.- С.56.

3. Шевченко Т.Г. Кобзар.- К.- 1987.- С.48 (Далi, посилаючись на це видання, у текстi зазначатиму лише сторiнку).

4. Єфремов С. Історiя українського письменства.- К.- 1989.- С.233.

5. Белецкий А.И. Мировое значение творчества Тараса Шевченко // Тарас Шевченко.- М.- 1962.- С.23.

6. Полiн Бентлi. Український поет свободи//Свiтова велич Шевченка.-К.-1964.-Т.3-С.97.

7. Щурат В. Шевченкiв “Буквар”/Недiля.- 1911.- С.11.

Список використаної літератури

1. Бондар М. Образ України в поезiї Т.Г. Шевченка // Вiсник АН України.-№6.- 1993.- С.56-60.

2. Дзюба І.М. У всякого своя доля: Літ-критичний нарис.- К., 1989.- 261с.

3. Донцов Дмитро. Вогонь з Холодного Яру. // Дивослово.- №3.- 1994.

4. Жмурiна О.І. Образ Батькiвщини у творчостi Т.Шевченка i О.Пушкiна // Т.Шевченко i загальнолюдськi iдеали. Тези доповiдей та повiдомлень на обласнiй мiжвузiвськiй науково-теретичнiй конференнцiї, присвяченiй 175-рiччю вiд дня народження, що вiдбулася 19-21 квiтня 1989р.- м.Одеса.- 1989.

5. Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання.- К., 1984.- 236 с.

6. Кирилюк Є. Войовничий характер Шевченкiвського реалiзму // Зб. праць XV наук. Шевченкiвської конференцiї.- Одеса, 1968.

7. Коцюбинська М.Х. Етюди про поетику Шевченка.- К., 1990, 270 с.

8. Лепкий Богдан. Про життя і твори Тараса Шевченка.- К.- 1994.

9. Маланюк Євген. Три літа// Дивослово.- №3,- 1993.- С.8-11.

10. Мойсеїв І. Нацiональний iдеал: iдеалiзм i прагматизм // Слово i час.-№9.-1995.- С. 105-115.

11. Мушкетик Ю.Вiчно з нами // Голос України.- №39.- 1993.- С.12.

12. Неділько Г.Я. Тарас Шевченко: життя і творчість.- К.- 1988.- 245 с.

13. Носань С.Л. Геній правди (до 175-річчя від дня народження/- К.: Література і мистецтво, 1989.

14. Павлів І. Поема - містерія «Великий льох» Тараса Шевченка. // Слово і час.- №1.-1991.

15. Пiльчук І.І. Народнопоетична основа образу України в лiрицi Шевченка // Зб.праць ювiлейної десятої наукової Шевченкiвської конференцiї.- Канiв,1961.- С.120-134.

16. Пріцак О.Й. Шевченко-пророк (АН України).- К.- 1993.- С.56.

17. Смілянська В.Л. Біографічна Шевченкіана.- К.- 1984.- 245 с.

18. Чамата Н.П. Поетика контрасту в поезiї Т.Шевченка // Рад. лiтературознавство.- №3.- 1976.- С.19-64.

19. Чамата Н.П. Розрита могила.// Слово і час.- №3.- 1991.- С. 8-15.

20. Шагiнян М. Тарас Шевченко.- К., 1970.- 256 с.

21. Шевченко Т.Г. Повне зiбрання творiв у 12 томах.- Т.1-2.- К.- 1989.

22. Шевченко Т.Г. Кобзар.- К.- 1987.- 503 с.