Нечленовані комунікати як маркери інтенцій адресата: діалогічний дискурс
Вивчення діалогічного дискурсу як двобічного типу людської інтеракції, що його створюють інтенції адресанта й адресата. Аналіз нечленованих комунікатів як релевантних синтаксичних одиниць для вербалізації інтенцій адресата, їхній інтенційний діапазон.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.08.2020 |
| Размер файла | 51,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Функціонування питальних комунікатів як реплік-реакцій у діалогічному дискурсі є закономірним явищем, оскільки такі реченнєві еквіваленти реалізують уточнювальну інтенцію-запит - прагнення адресата уточнити конкретну інформацію. Питальні нечленовані комунікати репрезентують стверджувальні й заперечні комунікеми Так?, Ні?, модальні слова на зразок: Справді?, Правда?, Добре?, частки Невже?, Хіба?, Ну? тощо. Пор.: - Він читає тільки Фолкнера, - обізвався Отава, - до того ж - в оригіналі. - Так? (П. Загребельний); - Я дивуюся вашому вуйкові... - Правда? (Ірина Вільде); - Мило мені почути похвалу з твоїх уст, Мотре. - Справді? (Б. Лепкий). Такі уточнювальні питальні комунікеми адресат використовує для того, аби, з одного боку, надати більшої точності попередньому висловленню, чіткіше пояснити певну інформацію, що нею ділиться адресант, точніше і глибше доповнити повідомлюване, а з іншого, як бачимо з прикладів, увиразнити свій емоційний стан, удаване або невимушене здивування, захоплення чи негативне ставлення до повідомлюваного. Наприклад, заперечний питальний комунікат Ні? виражає сумнів, подив щодо достовірності повідомлення, зробленого співрозмовником. Напр.: - Чи ви посилали що з ваших праць куди-небудь? - Ні. - Ні? (О. Кобилянська).
Питальні комунікати увиразнюють безпосередню реакцію адресата на те, що відбувається чи повідомляється, пор.: - Тоді ми пособимо, - пообіцяв Дзвонар. - Е? - здивувався Левко (М. Стельмах); - О, яка ти сьогодні славна, Христино! - Е? - не засміялась, а зніяковіла, втупивши очі в лід (М. Стельмах); - Ти здурів, брате, чи маковиння напився? Це поле належить мені! - Як?! (М. Матіос); - Буду вам вдячна. -1 все? - спитав хіба для жарту. - Ні... - Ов? Слухаю вас (Ірина Вільде). Вигуки, реалізуючи певні ефекти, емоції, перебувають у тісній взаємодії не тільки з інтонацією, але й з мімікою та жестами комунікантів.
Деякі питальні комунікати виражають пряме спонукання до продовження розповіді, до виконання певної дії. Цю функцію здебільшого виконує частка Ну (можливе її поєднання з іншими словами). Напр.: - Я хотів вам щось сказати. - Ну? (Ірина Вільде); - Хотів чути, як ви вимовляєте титул вашої професії. - Ну, і?.. - Добре вимовляєте, гордо (Іван Багряний). Зі спонукальним значенням у ролі питального комуніката адресат використовує відсполучникову частку і, пор.: - Він бунтує старих проти тебе. - І...? (О. Кобилянська); - Юлько бачив його вчора. - І що? - Стара історія (Ірина Вільде). Треба зазначити, що власне-спонукальні нечленовані комунікати, що передають наказ, заклик що-небудь зробити, припинити виконуване чи розмову, прохання прийти на допомогу тощо, слугують маркерами інтенцій адресанта. Пор.: - Геть! Геть! Не давайте йому слова! (О. Довженко); - Чому не доповів, що порожній? Марш! (О. Гончар); - Цить! - Богдан зупинився, сторожко придивляючись до далини (М. Стельмах). Адресат може певним чином реагувати (погоджуватися, виконувати якусь фізичну дію) на ту чи ту адресовану репліку.
До питальних нечленованих комунікем, що реалізують пряме спонукання до продовження розмови, належать конструкції, які виражають відгук на звернення співрозмовника. Роль таких комунікатів виконують різноманітні частки. Напр.: - Ніно!
- гукає хлоп 'ячий голос з сусідського городу. - Е? - озивається той, в першу хвилину не розуміючи, де він (Н. Кибальчич); - Мамо! - Га? (Остап Вишня); - Мамо! - Ну? (Остап Вишня). Такі нечленовані комунікати слугують засобом установлення та актуалізації мовленнєвого контакту між комунікантами.
Емоційно-оцінні нечленовані комунікати передають безпосередню позитивну або негативну реакцію адресата на те, що відбувається чи говориться. Їх вимовляють з окличною інтонацією. Здебільшого вони виражені вигуками, які за своєю лінгвістичною природою є виразниками афектів, емоцій та волевиявлень. Пор.: - Ти, Василинко, прямо філософ! - О! - здивувалася незвичному слову (М. Стельмах); - Карпе! Скажи-бо, кого ти будеш сватать? - Ат! Одчепись од мене (І. Нечуй- Левицький); - Яка служба, такий зиск. - Ну, ну! - одразу визвірився поліцай. - За такий язик я й до партизанів тебе можу пристебнути (М. Стельмах). Саме на емоційність таких нечленованих комунікатів указує І. Вихованець, зазначаючи, що вони «вигукують, радіють, захоплюються, дивуються, жахаються, бояться, зітхають, журяться, сумують, сердяться, оцінюють, тужать, співчувають, уболівають, жаліють, скаржаться, зневажають, глузують, стогнуть, наказують, спонукають...» [5, с. 81].
Емоційно-оцінні комунікеми часто слугують засобами вербалізації адресанта - антропоцентра комунікації, напр.: - Е, - спало Бронкові на думку. - Якби так познімати покришки з будинків та заглянути в коробки фешенебельних квартир та халуп, - панорама була б куди різноманітніше! (Ірина Вільде); - Пхі! Кому мала сподобатись, то і в ластовинні сподобається! (Ірина Вільде); - Тьху! А тобі навіщо знати? Перебити хочеш? (Ірина Вільде). На семантику таких нечленованих комунікатів нашаровуються різноманітні психічні та емоційно-аксіологічні характеристики: страх, тривога, біль, нерішучість, вагання, недовіра, докір, іронія тощо.
Етикетні нечленовані комунікати реалізують інтенцію поваги до співрозмовника, вербалізовану в традиційних та загальноприйнятих формулах привітання, прощання, подяки, запрошення, побажання. Підставою для зарахування таких конструкцій до нечленованих комунікатів слугують, з одного боку, їхні потенційні можливості виражати ставлення до співрозмовника, а з іншого - нерозкладність синтаксичної будови, відсутність у ній членів речення. Напр.: - Добридень, вродливице, добридень. - Драстуйте, дядьку (М. Стельмах); - Добрий день, Богдане. - Доброго здоров'я (М. Стельмах); - Драстуйте, - каже чоловік. - Драстуй,
- одказує Дробаха (Є. Гуцало); - До зустрічі в Києві! - гукали делегати із сивих тамбурів. - Щасливої дороги! (І. Цюпа); - Бувай здорова, Валюшо, - не насмілився підійти до неї і поцілувати. - На все добре, пане Ястремський!.. (Ірина Вільде); - Будь здорова, чорноброва! - сказав Карпо, не здіймаючи бриля і легенько кивнувши головою. - Будь здоров, нечорнобровий! - обізвалась Мотря (І. Нечуй-Левицький)
Нечленовані комунікати є ввічливими, етикетними формулами, характерними для діалогічного дискурсу. Водночас ці конструкції лише супроводжують основний дискурс, підтримуючи комунікацію, привертаючи увагу співрозмовника. Напр.: - Як, Олександре Максимовичу, маєтеся на здоров'ї? - Як ся маєш? - Хвалити Бога (М. Стельмах); - Добрий ранок, дідусю! - Таки добрий, - говорить у люльку дід Володимир, - і сонечко сходить, і роса роситься, і земля хлібом та грибом пахне (М. Стельмах).
Семантика нечленованих комунікатів перебуває здебільшого у сфері суб'єктивно-модальних та емоційно-оцінних настанов мовця. Такі синтаксичні конструкції передають реакції адресата на висловлення мовця і в ізольованому вжитку, поза контекстом мовленнєвої ситуації, втрачають свою «інформативну вартість». Уміле використання будь-якої синтаксичної одиниці дає змогу мовцеві адекватно реалізувати свої мовленнєві інтенції.
Отже, діалогічний дискурс репрезентує двобічний тип людської інтеракції. Його створюють інтенції адресанта й адресата, увиразнюють ті або ті мовні засоби. Нечленовані комунікати слугують релевантними синтаксичними маркерами інтенцій адресата, зреалізовану в репліці-реакції діалогу. Безперечно, вони й вербалізують інтенції адресанта - основного суб'єкта комунікації. Утім, у діалогічному дискурсі, що відображає комунікативну взаємодію двох учасників спілкувального процесу, яскраво представлену питально-відповідним комплексом реплік стимулу і реплік реакції, нечленовані комунікати найчастіше вербалізують інтенції адресата, виражаючи згоду чи незгоду, заперечення (стверджувальні та заперечні комунікати), увиразнюючи уточнювальну інтенцію запиту, спонукання до продовження розмови (питальні та спонукальні комунікати), яскраво вербалізуючи емоції та оцінки (емоційно-оцінні комунікати), декларуючи повагу до співрозмовника, демонструючи ввічливість людської комунікації загалом (етикетні комунікати). Зазначений комунікативно- інтенційний обшир нечленованих комунікатів забезпечує їм належне місце в системі синтаксичних одиниць, що адекватно передають атмосферу й тональність діалогічного дискурсу, його безпосередність, динамічність та природність. Визначення ролі невербальних засобів комунікації, що супроводжують нечленовані комунікати, формує перспективу наступних наукових студій.
Література
1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. Москва: Искусство, 1979. 424 с.
2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник. Київ: «Академія», 2004. 344 с.
3. Болотнова Н. С. Филологический анализ текста: учебное пособие. Москва: Флинта: Наука, 2007. 520 с.
4. Валгина Н. С. Теория текста: учебное пособие. Москва: Логос, 2004. 280 с.
5. Вихованець І. Р. Дивосвіт слова: У світі граматики. Київ: Планета, 2015. 146 с.
6. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. Київ: Наукова думка, 1992. 224 с.
7. Городенська К. Г. Вигуки як нечленовані слова-речення. Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови / за ред. І. Вихованця. Київ: «Пульсари», 2004. С. 383-386.
8. Грищенко А. П. Слова-речення. Українська мова: енциклопедія / редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), М. П. Зяблюк та ін. Київ: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2000. С. 562.
9. Дудик П. С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. Київ: Наукова думка, 1973. 289 с.
10. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
11. Кондратенко Н. В. Синтаксис українського модерністського і постмодерністського художнього дискурсу: монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. 328 с.
12. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2010. 844 с.
13. Слинько 1.1., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. Київ: Вища школа, 1994. 670 с.
14. Чхетиани Т. Д. Метакоммуникативные сигналы слушающего в фазе поддержания речевого контакта. Языковое общение: Единицы и регулятивы. Калинин: КГУ, 1987. С. 103-106.
15. Шабат-Савка С. Дискурсивно-жанрові репрезентанти інтенції розмовності: толерантний / атолерантний діалог. Dialogul slavi^tilor la mceputul secolului al XXI-lea: / еditori: Katalin Balazs и loan Herbil. Cluj-Napoca: Cаsa Carpi de §tim(a, 2015 С. 148-157.
16. Шатілова О. С. Спонукальний потенціал еквівалентів речення. Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. Донецьк: ДонНУ, 2012. Вип. 25. С. 79-83.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Дискурс як тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище та мовленнєвий потік. Особливості дистрибуції та значення дієслів заборони, їхній вплив на адресата політичного дискурсу. Специфіка та будова лексико-семантичного поля дієслів заборони.
статья [80,2 K], добавлен 08.07.2011Дискурсивна парадигма сучасної лінгвістики, об’єкт та предмет дослідження, актуальні питання дискурсології. Політична промова як жанр політичного дискурсу. Аналіз засобів вираження адресата на морфологічному, семантичному та прагматичному рівнях.
курсовая работа [85,0 K], добавлен 25.10.2011Дослідження граматичних особливостей та функціональних характеристик синтаксичних конструкцій зі звертаннями у поетичному тексті. Реалізація звертання як компонента комунікативного акту. Аналіз статусу номінацій адресата мовлення у структурі висловлення.
дипломная работа [141,6 K], добавлен 19.09.2014Аналіз особливостей вербалізації авторських інтенцій у тексті. Визначення суспільно-політичних поглядів митця на основі аналізу мовних особливостей "Щоденника" В. Винниченка. Стилістичні функції різних лексичних груп, репрезентованих у "Щоденнику".
статья [24,0 K], добавлен 07.11.2017Дослідження авторства і варіативності місця розташування анотацій й текстів-відгуків. Порівняльний аналіз синтаксичних конструкцій, що є типовими для даних текстів. Зв’язок засобів, що використовуються в анотаціях із функціональною навантаженістю текстів.
статья [19,7 K], добавлен 18.08.2017Опис просодичного оформлення діалогічного англомовного та російськомовного дискурсу в квазіспонтанних ситуаціях офіційно-ділового спілкування. Огляд реплік, що входять до складу діалогічних єдностей, виокремлених з офіційно-ділового діалогічного дискурсу.
статья [83,1 K], добавлен 31.08.2017Базові категорії комунікативної лінгвістики: мовленнєвий жанр та акт. Перлокутивний ефект як вплив на адресата. Дискурс спілкування дітей та батьків. Утішання як жанр спілкування лікаря та пацієнта. Головні моделі "мовленнєвого жанру" за Т.В. Шмельовою.
курсовая работа [45,0 K], добавлен 04.12.2014Теоретические основы интерпретации дискурса в отечественной лингвистике, его особенности и типологии. Системообразующие признаки и коммуникативные тактики бытового диалога. Роль адресата в управлении развития диалога и в мене коммуникативных ролей.
курсовая работа [55,7 K], добавлен 21.04.2011Поняття дискурсу в сучасній лінгвістиці. Характерні риси і відмінності офіційного й неофіційного дискурсу. Характерні й прагматичні особливості адресованості в офіційному дискурсі. Особливості дискурсу у сучасній мовознавчій науці, його мовні відмінності.
курсовая работа [37,5 K], добавлен 26.10.2015Поняття наукового дискурсу та його компоненти, оцінка ролі та значення в сучасній моделі комунікації. Основні характеристики сучасного німецькомовного наукового дискурсу і прийоми його перекладу, прийоми культурної адаптації та граматичні аспекти.
курсовая работа [66,3 K], добавлен 21.06.2013