Лінгвістичне Закерзоння

Видатний учений-мовознавець Ярослав-Богдан Рудницький (1910-1995) Зорівчак Р. Рудницький Ярослав-Богдан / Р. Зорівчак // Українська мова. Енциклопедія. - Київ, 2000. - С. 525; ДзираЯ. Ярослав Рудницький / Я. Дзира // Народна творчість та етнографія. - 1996. - № 2-3. - С. 93-94. народився 28 листопада 1910 р. у м. Перемишлі (тепер - Польща). Учився у гімназії в м. Стрию, закінчив в 1934 р. славістику у Львівському університеті, був докторантом визначного польського ономаста В. Ташицького. У 1938-1940 рр. навчався в Берлінському та Празькому університетах. Від 1940 р. - доцент, від 1943 р. - професор Українського вільного університету (Прага). Згодом жив і працював у Канаді (м. Вінніпег). У Манітобському університеті заснував кафедру славістики й керував нею до 1976 р., а з 1977 - професор-консультант цього університету. Читав лекції в Оттавському й багатьох інших університетах Америки, Європи, Азії, Австралії. Вільно володів багатьма мовами, зокрема старогрецькою. Від 1947 р. успішно представляв українську науку на міжнародних форумах: на грудях була табличка "Канада-Україна". Автор кількох тисяч публікацій.

Я. Рудницький - засновник Української вільної академії наук у Канаді. Упродовж 1955-1969 рр. був її президентом. Організував Канадську асоціацію славістів (1954), Канадське лінгвістичне товариство (1954), Канадський інститут назвознавства (1967), Канадську асоціацію порівняльної літератури (1967), Міжнародну академію гуманістичних і суспільних наук Канади (1974) тощо. Видавав низку наукових серій: "Славістика", "Ономастика", "Україніка в Канаді", "Україніка окціденталія" тощо. Був заступником голови Міжнародного комітету спеціальної ономастики при ООН (1972). Я. Рудницький досліджував українські назви в Канаді, США, Австралії, вивчав етнографію. На запрошення уряду опрацьовував упродовж кількох років україніку в Американській конгресовій та Канадській національній бібліотеках, був одним із 10 членів Королівської комісії двомовності й двокультурності в Канаді. 1978 р. організував Могилянсько-Мазепинську академію і був її президентом до 1992 р. Дійсний член НТШ із 1947 р. Один із засновників товариства "Рідна мова" (1964) і річника "Слово на сторожі" (1964-1989), органу Товариства плекання рідної мови. Ярослав Рудницький приятелював з Іваном Багряним, Юрієм Кленом, Василем Баркою, Вірою Вовк тощо. Допоміг західноєвропейським музеям увічнити пам'ять Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Марка Вовчка, Юрія Федьковича й ін. Упродовж життя вивчав і популяризував у Канаді творчість Тараса Шевченка. Перекладав українською мовою твори Шекспіра, Бернса тощо, англійською - вірші Лесі Українки, Богдана Ігоря Антонича. Особливо значний внесок Я. Рудницького в українську ономастику, дериватологію, етимологію та лексикографію. У співавторстві з З. Кузелею він видав великий "Українсько-німецький словник" (Лейпциг, 1943; 2-ге вид. Вісбаден, 1983). Понад 40 років укладав двотомний "Етимологічний словник української мови" - перший слов'янський етимологічний словник англійською мовою An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language: 2 Vols. / [ву Jaroslav B. Rudnyc'kyj]. - Winnipeg; Ottawa, 1962-1982; Етимологічний словник української мови: у 2 т. / [укл. Я. Рудницький]. - Вінніпег; Оттава, 1962-1982.. Він виходив окремими випусками з 1962 по 1977 р. (вип. 1-16 на літери А - Ж), які згодом були перевидані у двох томах із додатком авторських робочих матеріалів на решту літер. Перший том містить слова на літери А - Ґ, другий - на літери Д - Ж та опубліковані на правах рукопису слова на З - Ь. Кожне гасло описано за таким принципом: слово кирилицею, його літературні й діалектні різновиди, семантика, синоніми та переклад англійською мовою, порівняння з відповідниками в інших мовах, вичерпна історія слова. До словника додано значну кількість запозичень різного часу, етноніми, топоніми і власні імена. За його редакцією (спільно з К. Церкевичем) вийшов "Правописний словник української мови" (1979).

Праці з ономастики: "Про місцеву назву "Стрий"" (1937), "Українські місцеві назви" (1942), "Слово і назва "Україна"" (1951), "Назви "Галичина" й "Волинь"" (1952), "Галич у Манітобі" (1953), "Студії з назвознавства. І. Слов'янський назвознавчий фольклор у Канаді" (1956), "Канадійські місцеві назви українського походження" (1957), "З австралійської ономастики" (1978). Праці з українського словотвору: "Наростки -ище, -исько, -сько" (1934, 1967), "Суфікс -ера" (1959).

Англійською мовою написав монографію "Українська мова та її говори" (1937), досліджував бойківську говірку ("До бойківсько-наддністрянської мовної межі", 1935; "З фонетики бойківського говору", 1936), написав працю "Нарис української діалектології" (1946). Залишив праці з перекладознавства ("Українська Шекспіріана на Заході", 1977), опис міської говірки Львова ("Українська говірка міста Львова") (1943, 1993, німецькою мовою). Автор праць із культури української мови ("Як говорити по-літературному", 1946), з історії української мови у плані соціолінгвістики ("Лінгвоцид", 1976, англійською мовою; "Емський указ 1876 року і проблема лінгвоциду", 1976, англійською мовою).

Велика заслуга Я. Рудницького у збиранні й публікації українського фольклору на канадській землі. Він видав чотири томи українського фольклору. Зібрав колекції фонетичних записів від українців (починаючи від перших поселенців у Канаді з 1891 р.), які зберігаються в бібліотеках Оттавського та Манітобського університетів. Мріяв дожити до утворення Української соборної держави. Влітку 1992 і 1993 рр. він кілька місяців прожив у Києві, Львові, Чернівцях, Дрогобичі, рідних Стрию і Перемишлі, читав лекції студентам, готував до друку тут свої праці. Я. Рудницький помер 19 жовтня 1995 р. у Монреалі.

Один із найавторитетніших українських фахівців з методики викладання мови Шкільник Михайло Михайлович (1910-1989) Кочан І. Слово про вчителя / І. Кочан // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Львів, 2010. - Вип. 50. - С. 10-14; Сербенська О. Педагог із великою Божою іскрою / О. Сербенська // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Львів, 2010. Вип. 50. - С. 3-9. народився 5 травня 1910 р. у с. Ма- ковиську (тепер - Польща) в селянській родині. Закінчив початкову і семирічну школи. Згодом навчався в Самбірській, а потім у Рудниківській учительській семінарії. Після закінчення навчання в 1930 р. одержав право працювати в початковій школі. Працював у с. Боїсках Люблінського воєводства, однак незабаром разом із тисячами інших учителів-українців його звільнено з роботи. У 1931 р. працював у часописі "Рідна школа" й одночасно навчався на Вищих учительських курсах в Любліні за спеціальністю "Історія", склав кваліфікаційний іспит та одержав право викладати польську мову учням 5-7 класів у с. Бистриця біля Любліна. 1937 р. вступив на факультет педагогіки і психології Люблінського університету, однак навчання перервала Друга світова війна. 1939 р. повернувся до педагогічної діяльності у школах Львівщини. Після війни викладав українську мову і літературу учням 5-7 класів у м. Городку. Згодом став завідувачем кабінету початкової освіти при Львівському інституті підвищення кваліфікації вчителів. Від 1948 р. працював одночасно у СШ № 36 м. Львова. Почав створювати підручники (читанки і підручники з мови для польських шкіл у Львові).

У 1946 р. вступив на філологічний факультет Львівського університету, а в 1950 перевівся на заочне відділення Львівського педінституту і з 1951 працював у СШ № 34. Упродовж 1948-1951 рр. викладав методику в 11-х педагогічних класах, які готували учителів початкової школи. З 1953 р. - асистент Львівського педінституту, продовжуючи працювати у СШ № 34. Від 1958 р. - викладач методики на кафедрі української мови Львівського педінституту. Учений-педагог публікував наукові праці в методичних журналах, працював над створенням підручників, брав активну участь в обласних педагогічних читаннях, керував педпрактикою студентів. У 1956 р. йому присвоєно звання заслуженого вчителя школи УРСР. У 1959 р. став науковим кореспондентом Українського науково-дослідного інституту педагогіки в секторі мови. Після об'єднання Львівського і Дрогобицького педінститутів частина викладачів кафедри української мови (Ю. Редько, Б. Кобилянський, М. Шкільник) перейшла на кафедру української мови Львівського університету. Із вересня 1959 р. М. Шкільник працює на посаді доцента кафедри української мови університету. Він читав курс методики, проводив практичні заняття, керував педагогічною практикою студентів. Водночас учений публікував багато статей у різних виданнях.

У 1962 р. вийшла його монографія "Формування в учнів граматичних понять іменника". Згодом, у 1965 р., на цю тему захищає кандидатську дисертацію й здобуває ступінь кандидата педагогічних наук. Читав лекції з методики викладання української мови не лише у Львові: його запрошували у Дрогобицький та Івано-Франківський педінститути. М. Шкільник одним із перших почав складати алгоритми з метою застосування їх при вивченні окремих тем української граматики й орфографії. Він був ентузіастом у застосуванні нових ефективних методів навчання мови. В останні роки працював над виданням посібника Шкільник М. Проблемний підхід до вивчення частин мови: посібник для вчителів / М. Шкільник. - Київ: Радянська школа, 1986. - 136 с., який був опублікований у 1986 р. Він також був співавтором підручників для шкіл із польською та російською мовами викладання Пор., наприклад: Українська мова: підручник для 5-6 класів з російською мовою навчання / [Беляєв О., Плиско К., Симоненкова Л., Шкільник М.]. - Київ: Радянська школа, 1988. - 256 с.. Необхідно зауважити, що деякі, автором чи співавтором яких був М. Шкільник, перевидавали по 18-20 разів Шкільник М. Українська мова: підручник для 6-7 класів шкіл з російською мовою навчання. - 20-те вид. - Київ: Радянська школа, 1990. - 256 с.; Українська мова: підручник для 5 класу шкіл з російською мовою навчання / [Беляєв О., Плиско К., Симоненкова Л., Шкільник М.]. - 18-те вид. - Київ: Радянська школа, 1990. - 159 с.. Вийшли таблиці, які він уклав, до розділів "Фонетика", "Будова слова" з методичними вказівками щодо їх використання.

Відомий український лінгводидакт прагнув передати студентам-філологам та учителям усе багатство своєї досконалої педагогічної майстерності. 22 серпня 1989 р. М. Шкільник помер у Львові.

Отже, стислий огляд життєвого шляху і наукового доробку персоналій переконує нас у значному внеску цих людей в українську мовознавчу науку в різних її царинах (діалектології, дериватології, історії мови, лексикології, лексикографії, синтаксису, фонології, етимології, ономастики, термінології, лінгвостилістики, методики викладання мови тощо). Щедра і плодюча нива Закерзоння, куди сягають своїм генетичним корінням відомі сьогодні, а деякі відновлені в пам'яті особистості, залишила певний відбиток у їхній науковій спадщині (пор., наприклад: Ковалик І. Типологія системи словотвору прізвиськ жителів села Млинів Жешівської області ПНР // Повідомлення української ономастичної комісії / [відп. ред. К.К. Цілуйко]. - Київ, 1967. - Вип. 4. - С. 15-30; Бучко Д. Г Назви найдавніших поселень Закерзоння // Українсько-польський симпозіум "Проблеми трансформації в гуманітарній, соціально-економічній та науково-освітній сферах". Збірник тез. - Тернопіль, 1997. - С. 16-17; Бучко Д. Г Назви найдавніших поселень Надсяння. Ойконіми на -*jb // Слов'янська ономастика. Збірник наук. праць на честь 70-річчя П. Чучки. - Ужгород, 1998. - С. 45-57; Бучко Д.Г. Надсяння: Назви найдавніших поселень // Наш край - Любачівщина. - Львів, 2000. - Вип. 1. - С. 6-16 (співатор М.І. Бучко); Бучко Д.Гю Відродинні ойконіми Надсяння // Acta albarnthenica, rossia, polonica. Беларуска - руска - польскае мавазнауства, літературознауства. - Віцебск: В-во ВДУ, 2006. - С. 294-296 тощо). Пам'ятають рідну землю своїх предків і досліджують її мовне багатство сьогодні й ті мовознавці, які народилися вже після депортації їхніх батьків. Пригадаймо слова талановитої української поетеси Ірини Жиленко: "Коли немає болісного співчуття до своєї батьківщини і до її історичної долі, людина якоюсь мірою - духовна каліка" Жиленко І. Homo feriens: спогади / І. Жиленко; [передм. М. Коцюбинської]. - Київ: Смолоскип, 2011. - С. 346.. Наукові здобутки представників цієї багатої на таланти землі - вагомий внесок в українську лінгвістику. Вони послужать надійною підмогою і важливим дороговказом для наступних поколінь українських мовознавців.

Размещено на Allbest.ru