Первинні фонологічні одиниці в системі консонантизму давньогерманьких мов

Найбільший ступінь включення в систему із глухих щілинних спільногерманської мови-основи та зв'язки з двома іншими фонемами того ж ряду мали фонеми /f/ i /X/. Найменшим ступенем включення в систему характеризувалася фонема /q/, яка мала безпосередній зв'язок лише з однією фонемою /р/. Фонема /q/ була в опозитивних відношеннях за ознакою дзвінкості / глухості лише з частиною алофонів фонеми /р/, що стало причиною її нестійкого статусу в системі шумних приголосних фонем і тим самим давало поштовх для подальшого розвитку самої системи. Теоретично цей розвиток міг здійснюватися двома шляхами: один шлях зумовив усунення фонеми /q/ із системи, а разом із нею й усього інтердентального ряду; інший шлях міг призвести до спрощення положення фонеми /q/ у системі в результаті появи нового протиставлення /q/ за тією чи іншою модальною ознакою фонеми.

Одзвінчення глухих щілинних відбувалося самостійно на ґрунті кожного з діалектних угруповань - східногерманського (готського), західногерманського (інгвеонського, ермінонського, іствеонського) і скандинавського (давньоісландського, давньоданського) - як вирішення структурних і функціональних завдань тієї еволюційної лінії розвитку, яка була закладена в систему фонем спільногерманської мови-основи в епоху, що передувала германському етнічному розмежуванню.

Можливість кожної дзвінкої шумної фонеми бути представленою двома алофонами - зімкненим і щілинним - залежно від позиції створювала передумови для подальшого розвитку всієї системи шумних приголосних фонем у давньогерманських мовах. Ці передумови полягали в принциповій можливості фонологізації щілинних алофонів дзвінких шумних фонем, тобто перетворення їх у самостійні фонеми, фонологічно релевантними ознаками яких були б дзвінкість і щілинність. Така фонологізація мала б місце лише в тому разі, якби в результаті певних процесів змінилося співвідношення між щілинними й зімкненими алофонами, якби відношення додаткової дистрибуції, у якому вони (алофони) знаходилися, змінилося на відношення безпосереднього протиставлення в одних і тих же позиціях. Така можливість розвитку нової серії дзвінких щілинних фонем принаймні частково буде реалізована в фонемних системах англійської, нідерландської, нижньонімецької і скандинавських мов, у яких виникає фонема /v/, одним із джерел якої є алофон [-b-], порівн., напр., гот. giban “давати”, але сучасн. ісл. gefa [g_jE:va], сучасн. нідерл. geven, сучасн. англ. give (М.В.Раєвський).

Фонемний статус спільноіндоєвропейських сонорних /?/, /?/, /r/, /l/, /m/, /n/ як класу напівголосних фонем у ранній період розвитку спільногерманської мови-основи було збережено; ці фонеми входили до структури довгого складоносія як друга його частина (мора) і не належали консонантній периферії складу. У пізньогерманський період у зв'язку з перебудовою фонематичної системи спільногерманської мови-основи клас сонорних (напівголосних) фонем розпався: /?/, /?/ злилися в одну фонему зі складотворчим голосним, а сонорні /r/, /l/, /m/, /n/ втратили свої вокалічні характеристики й стали приголосними.

Відправним пунктом дивергенції східногерманської (готської), західногерманської (інгвеонської - давньоанглійської й давньосаксонської) і ермінонської (давньоверхньонімецької), скандинавської (давньоісландської й давньоданської) ліній фонологічної еволюції стало вирішення завдань, що були висунуті на попередньому етапі розвитку системи фонем. Це стосувалося в першу чергу фонематичної опозиції консонантної протяжності, яка опинилася в неоптимальних відношеннях із кінакемами двох інших модальних опозицій - генетично спорідненій опозиції вокалічної протяжності й модальній перепонній опозиції проточності / непроточності, що не сприяло структурному балансу модальних перепонних кінакем. Фонемні системи давньогерманських (давньоісландської, давньоданської, давньоанглійської, давньосаксонської й готської) мов, маючи спільну субстантну базу, у парадигматичному плані виявилися ідентичними: консонантизм кожної з указаних мов характеризувався чотирма модальними (проточність, протяжність, шумність, сонорність) і трьома локальними (лабіальність, палатоальвеолярність, задентальність) фонематичними опозиціями. Найбільших змін система шумних приголосних фонем зазнала в давньоверхньонімецькій мові в процесі другого (давньоверхньонімецького) пересуву приголосних фонем.

На початковому етапі західногерманської (давньоанлійської, давньосаксонської, давньоверхньонімецької) фонологічної еволюції відбулися зміни в модальній категорії системи приголосних фонем. Найбільш суттєвим процесом у ту епоху було становлення модальної опозиції консонантної протяжності, що означало не лише монофонемізацію гемінатів як довгих приголосних, але й розгортання цієї нової фонематичної опозиції майже на всі приголосні.

Успадкований із спільногерманської прамови скандинавський консонантизм не зазнав значних змін парадигматичного характеру впродовж I тисячоліття н.е., крім втрати двох лабіовелярних фонем /k^w/ та /h^w/. Ці фонеми були синтагматично розщеплені на дві фонеми кожна: /k+w/ та /h+w/ (гот. qiqan - двн.-ісл. kveрa “говорити, казати”, гот. ?ar - двн.-ісл. hvar “присл. де”). Важливим синтагматичним процесом у консонантизмі була гемінація як результат повної асиміляції в групах приголосних. Гемінація в спільноскандинавській мові стала можливою в більшості приголосних - скандинавські гемінати довго залишалися біфонемними.

До тембрових пересувів XIII-XVI століть в ісландському вокалізмі додається одна зміна локального плану в консонантизмі. Палатальні алофони активнозацентральних /k/, /g - V/, які раніше були обов'язковими перед незадніми голосними, не виникали перед новими незадніми голосними /шу/, /ш/, /у/. Це свідчить про виділення палатальних приголосних /k'/, /g'/ в окремі фонеми. У результаті синтагматичного злиття наступного приголосного /j/ із новими фонемами вони з'явилися в тих же позиціях, що й материнські фонеми. В ісландській фонематичній системі, на відміну від інших скандинавських ареалів, збереглися гемінати як біфонемні сполучення однакових приголосних. Стабілізація біфонемних гемінат зумовила зміни модального плану в консонантизмі, а також перебудову у внутрішньофонемній синтагматиці консонантних кінакем звукової субкатегорії.

Данська фонологічна система використала для забезпечення значного функціонального навантаження антропофонічну субстанцію однієї з просодем акцентної опозиції, що належала опозиції консонантної протяжності й підлягала ліквідації внаслідок редукції післянаголошених голосних. До фонетичних наслідків цього процесу відноситься десоноризація, тобто ослаблення тонового компонента в голосних та сонорних приголосних, що досягається шляхом припинення або ослаблення роботи голосових зв'язок. Саме таке артикуляційне явище, що дістало в данській фонетиці назву „поштовх” (stшd), набуло в ХІV ст. певної фонологічної значущості. “Поштовх”, що генетично й субстантно зв'язаний з тоновим акцентом, перейшов із просодики до фонематичної сфери, оскільки супрасегментні явища характеризують не внутрішньоскладові, а міжскладові відношення. Становлення двох нових модальних класів приголосних фонем було найважливішою ланкою модальної перебудови в історії данського консонантизму, що дістало в літературі з діахронічної фонології германських мов назву: данський (третій) пересув приголосних (Danish Consonant Shift, klusilsvжkkelse).

Конкретні шляхи вирішення проблем у процесі поповнення інвентарів фонем і первинних фонологічних одиниць - кінакем, які розгорнулися в східногерманському (готському), західногерманському (інгвеонському й ермінонському) і в північногерманському (скандинавському) мовних ареалах, що виникли наприкінці спільногерманської епохи, різні в окремих підгрупах германської мовної групи. Оскільки фонологічна еволюція германських мов із самого початку визначалася спільністю її субстантної бази, неоднакове втілення отримали структурні вирішення проблем у різних давньогерманських мовах. Пізніше дивергенція еволюційних ліній призвела до нагромадження субстантних відмінностей між фонемними системами окремих германських мов, а відмінності в темпах та конкретних реалізаціях діахронічних процесів у мовних макросистемах зумовили висунення перед фонологічними системами окремих мов неоднакових функціональних завдань. Своєрідність цих шляхів є результатом взаємодії функціональних, структурних і субстантних факторів на кожному історичному етапі розвитку давньогерманських мов у період етнічного відокремлення їх носіїв.

Розділ 3. “Синтагматика первинних фонологічних одиниць у консонантних групах давньогерманських мов”. Інвентар двофонемних ініціальних консонантних груп (ІКГ) давньоанглійської мови становить 32 сполуки, давньосаксонської мови - 31 сполуку, давньоісландської мови - 46 сполук:

Дослідження синтагматики модальних і локальних кінакем в ініціальних і фінальних консонантних групах давньоанглійської, давньосаксонської й давньоісландської мов показало, що конструктивну основу двофонемних ініціальних і фінальних консонантних груп складають переважно контрастні сполучення модальних і локальних кінакем.

Так, у дослідженні синтагматики модальних кінакем в ІКГ давньогерманських (давньоанглійської, давньосаксонської і давньоісландської мов) зареєстровано по 8 кінакемних модальних комплексів (КМК) у давньоанглійській і давньосаксонській мовах і 9 КМК у давньоісландській мові. Для опису лінійної міжфонемної синтагматики кінакем доцільно ввести термін “контрастне сполучення” (контраст), тобто сполучення двох рівно- або різнознакових кінакем, що утворюють у системі контрарну або контрадикторну опозиції, і “гомогенне сполучення” (гомогенність) - сполучення двох рівнознакових однорідних кінакем.

Установлено, що в цілому в трьох досліджуваних нами давньогерманських мовах переважна більшість двофонемних ІКГ побудована на контрасті модальних перепонних кінакем непроточність / проточність: КМК 1, 3, 9 (лише в давньоісландській мові), що становить майже 36,3% від сумарної частоти всіх зареєстрованих у трьох досліджуваних нами мовах ІКГ (36,1% у давньоанглійській, 33,8 % у давньосаксонській, 36,7% у давньоісландській мовах); проточність / непроточність: КМК 6, 7, що становить 23,7% від сумарної частоти усіх зареєстрованих у давньогерманських мовах слів, що містять двофонемні ІКГ (21,6% у давньоанглійській, 22,7% у давньосаксонській і 25,9% у давньоісландській мовах).

Таким чином, на фонологічних контрастах модальних перепонних кінакем побудовано 60% усіх зареєстрованих у давньоанглійській, давньосаксонській і давньоісландській мовах слів, що починаються двофонемними ІКГ. У давньоанглійській мові цей показник становить 57,7%, у давньосаксонській мові - 56,6%, у давньоісландській мові - 62,6%.

Внутрішньофонемна комбінаторика модальних перепонних кінакем у давньогерманських мовах може бути реалізована в двох варіантах: 1) проточність; 2) непроточність, а внутрішньофонемна комбінаторика модальних звукових кінакем - у трьох варіантах: 1) позитивна кінакема шумності + негативна кінакема сонорності; 2) позитивна кінакема сонорності + негативна кінакема шумності; 3) позитивна кінакема шумності + позитивна кінакема сонорності. Таким чином, ми фіксуємо шість теоретично можливих внутрішньофонемних комбінацій модальних перепонних і звукових кінакем та тридцять шість теоретично можливих міжфонемних об'єднань модальних перепонних і звукових кінакем.

У табл. 2 представлено тридцять шість теоретично можливих міжфонемних об'єднань консонантних кінакем у давньоанглійській, давньосаксонській і давньоісландській мовах. Незаповнені клітинки вказують на випадки їх несполучуваності). У нижній, лівій частині таблиці подано всі теоретично можливі комплекси модальних перепонних і звукових кінакем першого сегмента двофонемних ІКГ, у верхній, правій частині - усі теоретично можливі комплекси модальних перепонних і звукових кінакем другого сегмента двофонемних ІКГ. На перетині першої й другої кінакемних комбінацій, що представляють внутрішньофонемну структуру приголосних фонем, які утворюють ІКГ, реалізовано відповідний номер КМК.

Частота двофонемних ІКГ давньоанглійської, давньосаксонської і давньоісландської мов, що мають у своїй структурі фонологічний контраст шумність / сонорність, становить 78,8% від сумарної частоти усіх зареєстрованих у трьох досліджуваних мовах слів, що мають у своїй структурі двофонемні ІКГ (КМК 1, 2, 3, 4, 5, 6). По мовах цей показник становить: 79,5% у давньоанглійській, 75,2% у давньосаксонській і 77,4% у давньоісландській. Частота двофонемних ІКГ, конструктивною основою яких є гомогенність позитивних модальних кінакем шумність / шумність, становить 19,2%, сонорність / сонорність (КМК 8, КМК 9 лише в давньоісландській мові) - менше 2% від сумарної частоти всіх зареєстрованих у трьох досліджуваних нами давньогерманських мовах ІКГ.

Визначальним моментом лінійної (міжфонемної) синтагматики консонантних кінакем у двофонемних ІКГ, що зумовлює реалізації модальних перепонних кінакем, є спосіб сполучуваності модальних звукових кінакем.

Найпродуктивнішим типом синтагматики модальних перепонних і звукових кінакем є гомогенність позитивних модальних перепонних кінакем проточність / проточність при одночасній реалізації звукового (тонального) контрасту шумність / сонорність (КМК 5), що становить 36,2% від сумарної частоти всіх зареєстрованих у давньоанглійській, давньосаксонській і давньоісландській мовах ІКГ. Указане поєднання кінакем характерно для таких слів, як, напр., двн.-англ. flзon “втікати”, frohtian “боятися”, sweord “шабля”; двн.-сакс. frкsa “небезпека, ризик”, swerian “давати клятву, клястися”, slutil “ключ”; двн.-ісл. fregna “питати, взнавати”, flу “блоха”, qjур “народ”.

Високою продуктивністю характеризується також і модальний перепонний контраст непроточність / проточність при одночасній реалізації модального звукового контрасту шумність / сонорність (КМК 1, 3), що становить 36,1% від сумарної частоти всіх зареєстрованих у досліджуваних нами давньогерманських мовах ІКГ. Цей тип синтагматики консонантних кінакем характерний для таких слів, як, напр. двн.-англ. pleoh “небезпека, ризик”, cl1ne “чистий, cweрan “говорити, розповідати, казати”; двн.-сакс. plegan “піклування”, treo “балка, стовбур, брус”, klif “скала, скеля”; двн.-ісл. prэрi “орнамент”, plуgr “плуг”, pjцnkur “вантаж”.

Найменшу продуктивність в окремих давньогерманських мовах має гомогенність позитивних перепонних кінакем непроточність / непроточність при одночасній реалізації гомогенності позитивних звукових кінакем сонорність / сонорність. Така синтагматика кінакем представлена КМК 4 і зустрічається лише в одному давньосаксонському слові gnornon “скаржитися, нарікати, ремствувати”. До найменш продуктивних відносяться також модальний перепонний контраст непроточність / проточність при одночасній реалізації гомогенності модальних позитивних кінакем сонорність / сонорність (КМК 9), що становить менше 0,8% від загальної частоти зареєстрованих у давньоісландській мові двофонемних ІКГ, гомогенність модальних перепонних кінакем непроточність / непроточність при одночасній реалізації гомогенності модальних звукових кінакем сонорність / сонорність (КМК 4), що становить менше 5,5% від загальної частоти зареєстрованих у давньоанглійській мові двофонемних ініціальних консонантних груп.

Аналіз синтагматики локальних (активних і пасивних) позитивних і негативних кінакем у двофонемних ІКГ давньоанглійської, давньосаксонської й давньоісландської мов дозволив виявити кінакемні локальні комплекси (КЛК): 10 комплексів у давньоанглійській і давньосаксонській мовах, 13 - у давньоісландській мові (табл. 3).

Найпродуктивнішим типом сполучуваності локальних кінакем у двофонемних ініціальних консонантних групах досліджуваних нами давньогерманських мов є рівнознаковий контраст лабіальність / задентальність, що представлений КЛК 1, та його дзеркальне відображення задентальність / лабіальність, що представлене КЛК 7.

Вказана синтагматика кінакем характерна для таких слів, як, напр., двн.-англ. friр “мир”, swegel “небо (у фізичному розумінні)”; двн.-сакс. friund-skepi “дружба”; двн.-ісл. breiрr “широкий”, wrungu “3 особа мн. мин. часу скрутили” (24,6% від загальної частоти усіх зареєстрованих комплексів локальних кінакем).

Найменш продуктивним типом синтагматики локальних кінакем є гомогенність позитивних локальних кінакем палатоальвеолярності в давньоісландській мові (КЛК 15), що становить 3,8% від загальної частоти зареєстрованих у давньоісландській мові двофонемних ініціальних консонантних груп, напр., двн.-ісл. kjarni “ядро”, gjald “плата, мито”, hjбlpa “допомагати”.

Позиція кінця слова представлена як синтагматичними типами модальних кінакем, що характерні й для ініціальної позиції давньоанглійської й давньоісландської мов (КМК 1-8), КМК 9 (лише в давньоісландській мові) і КМК 5, 7, 8 - у давньосаксонській мові, так і такими КМК, які не були й за законами побудови складу не могли бути реалізованими на початку слова: КМК 9-20, 26-28 у давньоанглійській мові, КМК 10-15, 18-20, 28 у давньосаксонській мові, КМК 9-21, 27-28 у давньоісландській мові. Конструктивну основу двофонемних фінальних консонантних груп давньоанглійської, давньосаксонської та давньоісландської мов складають усі можливі комбінаторні типи перепонних кінакем: контрасти проточність / зімкненість, зімкненість / проточність, гомогенність позитивних модальних перепонних кінакем проточність / проточність, гомогенність негативних модальних перепонних кінакем непроточність / непроточність.

Найпродуктивнішим типом сполучуваності перепонних кінакем у досліджуваних нами давньогерманських мовах є гомогенність негативних перепонних кінакем непроточність / непроточність (КМК 2, 4, 13, 14, 19, 27, 28) в усіх досліджуваних нами давньогерманських мовах, що становить понад 32,1% від сумарної частоти зареєстрованих у давньоанглійській, давньосаксонській і давньоісландській мовах двофонемних фінальних консонантних групах, напр., двн.-англ. wlanc “гордий”, un-gelimp “нещастя, лиха доля”, bзcn “провідна зірка, сигнальний вогонь, маяк”; двн.-сакс. ant “прийм., що керує знахідн. відм. у значенні “аж до якогось певного часу”, drank “напій”; двн.-ісл. gest-kvжmt “прикм. часто відвідуваний мандрівниками, прочанами”, mynt “монетний двір”, stank “метушня”.

Найменш продуктивним є модальний перепонний контраст непроточність / проточність (КМК 1, 3, 9, 15, 16, 17), що становить 9,8% від сумарної частоти, напр., двн.-англ. trymq “сила, підтримка”, hynq “образа, шкода”, ge-swins “мелодія”; двн.-сакс. tins “прибуток, податок”; двн.-ісл. grun-semр “підозра”, gems “насмішка, знущання, сарказм”, glens “жарт, забава, розвага”.

Сполучуваність модальних звукових кінакем у двофонемних фінальних консонантних групах характеризується звуковими контрастами шумність / сонорність, сонорність / шумність і звуковими гомогенностями шумність / шумність, сонорність / сонорність.

Найпродуктивнішим у фінальній позиції в окремих давньогермагських мовах є контраст сонорність / шумність у давньоанглійській, давньосаксонській і давньоісландській мовах (КМК 10-15), що становить 46,2%, і 76,5% від загальної частоти двофонемних ФКГ (у давньосаксонській мові така синтагматика кінакем є непродуктивною), зареєстрованих відповідно у давньоанглійській і давньосаксонській мовах, напр., двн.-англ. brim-wylf “вовчиця”, hвls “здоров'я”, eolh “лось”; двн.-сакс. hwarf “купа, груда, зграя, натовп”, norр “у північному напрямку”, wirs “порівн. ступінь присл. “гірше”, ferh “світ, життя”; двн.-ісл. fors “водоспад”, gуlf “підлога”, frjбls “вільний”.

Найменшою продуктивністю характеризується кінакемний контраст шумність / сонорність (КМК 1-6) у давньоанглійській і давньосаксонській мові, що становить 2,5% і 0,8% від загальної частоти двофонемних фінальних консонантних груп, зареєстрованих відповідно у давньоанглійській і давньосаксонській мовах, напр., двн.-англ. seрl “лавка, стілець”, hrзofl “прокажений”, fжsl “потомство”; двн.-сакс.wesl “обмін, мінова торгівля, крамарство”; гомогенність шумність / шумність у давньоісландській мові (КМК 7, 16, 27), що становить 12,6% від загальної частоти двофонемних ФКГ, зареєстрованих у давньоісландській мові, напр., двн.-ісл. ups “повіки, вії”, hцgg-eyx “сокира, томагавк, тесак”, eng “лука”.

Аналіз комбінаторики локальних кінакем у двофонемних фінальних консонантних групах давньогерманських мов показав, що для фінальної позиції слова характерні кінакемні локальні комплекси, які були реалізовані на початку слова (КЛК 1-9 у давньоанглійській і давньосаксонській ідавньоісландській мовах), а також КЛК, які не могли бути реалізовані в кінці слова (КЛК 13, 15-18 у давньоанглійській, КЛК 10, 15-18 у давньосаксонській і давньоісландській мовах). Дослідження комбінаторики локальних кінакем у двофонемних фінальних консонантних групах давньоанглійської, давньосаксонської й давньоісландської мов дозволило виявити найбільш продуктивні кінакемні локальні комплекси, серед яких переважну більшість (67,9% від сумарної частоти всіх зареєстрованих у давньоанглійській, давньосаксонській і давньоісландській мовах ФКГ) складають рівнознакові й різнознакові контрасти активнолокальних і пасивнолокальних кінакем.

Найпродуктивнішим комплексом локальних кінакем у давньоанглійській, давньосаксонській і давньоісландській мовах є локальна гомогенність негативних кінакем (КЛК 10), що становить 22,3% від сумарної частоти всіх зареєстрованих у давньоанглійській, давньосаксонській і давньоісландській мовах фінальних консонантних груп. Цей синтагматичний тип локальних кінакем представлений такими словами, як двн.-англ. qыsend-eoldormann “тисячник, начальник тисячі воїнів”, mealt “солод”, eln “лікоть (міра довжини)”; двн.-сакс. lкriand “субстант. дієприкм. теперішн. часу учитель”, werold “світ, земля”, god-spell “Євангеліє”; двн.-ісл. jцkul-vatn “крижана вода з лідника”, iрn “заняття, професія”, fjцlq “багато”.

Найменшу продуктивність мають локальна гомогенність позитивних кінакем палатоальвеолярності (КЛК 15), що становить 0,7% від сумарної частоти ФКГ. Указана кінакемна синтагматиа притаманна для таких слів, як, напр,. двн.-англ. pocc “виразка, гнійник, прищ”, зagen-bregh “повіка”, crohh “глечик, кувшин”; двн.-сакс. wigg “кінь”; двн.-ісл. jukk “суміш, змішування, усяка всячина”, hregg “буря, дощ”.

Під час дослідження зареєстровано 50 трифонемних ФКГ давньоанглійської мови, 7 ФКГ давньосаксонської мови, 96 ФКГ давньоісландської мови, що представлені такими групами: а) ФКГ, складені за моделями комплексів модальних і локальних кінакем двофонемних ФКГ, до яких додається третій сегмент - проточнi (щілиннi) /q/, /s/; сонорні /r/, /l/, /m/, /n/; проривні (зімкнені) /t/, /k/, /d/; б) ФКГ, у яких другий та третій сегменти зареєстровані як такі, що реально існували у двофонемних ФКГ. Продуктивність трифонемних ФКГ набагато нижча в порівнянні з двофонемними ФКГ: у давньоанглійській мові вони закінчують - 287, у давньосаксонській - 19, у давньоісландській мові - 2620 слів.

У дослідженні синтагматики модальних і локальних кінакем виявлено 8 чотирифонемних ФКГ у давньоанглійській мові, які закінчують десять слів; 24 ФКГ у давньоісландській мові, які зустрічаються у 102 словах. Низька продуктивність не применшує їх ролі як конструктивних елементів побудови слів у цих мовах.

Структурно чотирифонемні ФКГ можна поділити на послідовність двох двофонемних фінальних або ініціальних консонантних груп. Зареєстровано також три п'ятифонемні фінальні консонантні групи давньоісландської мови, які закінчують по одному слову кожна. Це такі консонантні групи, як /rnskr/ - bernskr “дитячий”, /nnstr/-- synnstr “найвищ. ступінь порівн. прикметн. найпівденніший”, /nnskr/- mennskr “людський”.

У давньоанглійській мові з вісімнадцяти приголосних фонем не беруть участі в ІКГ лише три фонеми: палатальні /k'/ i /g'/ і /j/; у давньоісландській мові всі шістнадцять приголосних беруть участь у формуванні ініціальних консонантних груп. Чотири фонеми /m/, /n/, /r/, /l/ у давньосаксонській мові i давньоанглійській мовах не займають першу позицію в двофонемних ІКГ; у давньоісландській мові фонеми /m/, /n/, /r/, /l/ можуть виступати першими сегментами консонантних сполук лише за умови входження другим сегментом сонорної фонеми /j/; сім фонем в усіх досліджуваних нами давньогерманських мовах /f/, /q/, /s/, /h/, /b/, /d/, /g/ не виступають другим сегментом сполучення.

Дослідження синтагматики модальних і локальних кінакем у двофонемних ФКГ виявило факти несполучуваності приголосних фонем у давньоанглйській, давньосаксонській і давньоісландській мовах. Дві давньоанглійської фонеми /k'/, /j/, дві фонеми /j/, /w/ давньосаксонської мови, три фонеми давньоісландської мови /h/, /v/, /j/ взагалі не сполучаються з іншими приголосними фонемами в двофонемних ФКГ; давньоанглійська фонема /w/ може займати лише другу позицію, а давньосаксонські фонеми /p/, /b/, /t/, /d/, /k/, /q/ можуть займати лише другу позицію у двофонемних ФКГ. Решта фонем у всіх досліджуваних нами мовах можуть виступати як першими, так і другими сегментами ФКГ. Таким чином, приголосні фонеми давньоанглійської, давньосаксонської й давньоісландської мов мають більшу “дистрибуційну свободу” у заповненні позицій у двофонемних ФКГ у порівнянні з ІКГ, де така “свобода” обмежується законами побудови складу.

ВИСНОВКИ

Матеріал давньогерманських мов засвідчує, що спільногерманська система приголосних фонем є якісно новим явищем порівняно зі спільноіндоєвропейською, оскільки в її основу покладено інший набір первинних фонологічних одиниць - кінакем, комбінації яких відповідно дають інші фонеми, що відрізняються своїм фонологічним змістом (внутрішньою структурою) від фонетично однотипних їм спільноіндоєвропейських фонем.

Процеси поповнення інвентарів фонем та первинних фонологічних одиниць інтенсивно розгорнулися в фонемній еволюції окремих германських мов. Конкретні шляхи вирішення проблем, які виділилися в спільногерманську епоху, виявилися різними в окремих мовах германської мовної групи. Фонологічна еволюція германських мов із самого початку визначалася спільністю її субстантної бази. Проте по-різному вирішувалися структурні завдання, що нагромадилися в різних давньогерманських мовах. Дивергенція еволюційних ліній неминуче призводила до збільшення субстантних відмінностей між фонологічними системами германських мов, а відмінності в темпах і конкретних реалізаціях типологічних процесів у мовних макросистемах зумовили висунення перед фонологічними системами неоднакових функціональних завдань.

Шляхи фонемної еволюції виявилися неоднаковими в східно-, західно- і північногерманській підгрупах германської групи мов. Своєрідність цих шляхів є результатом взаємодії функціональних, структурних і субстантних факторів на кожному історичному етапі розвитку давньогерманських мов у період етнічного розходження їх носіїв.

Закономірності кінакемної синтагматики в групах приголосних фонем на початку й у кінці слова в давньоанглійській, давньосаксонській і давньоісландській мовах пов'язані із законами побудови складу.

Конструктивною основою двофонемних ініціальних консонантних груп слугують модальні перепонні контрасти непроточність / проточність, проточність / непроточність, а також перепонні гомогенності проточність / проточність, непроточність / непроточність.

Визначальним моментом лінійної синтагматики консонантних кінакем в ініціальній позиції, що зумовлює реалізації модальних кінакем перепонної підкатегорії, є спосіб об'єднання кінакем звукової підкатегорії. Наслідком такої жорсткої регламентації послідовності звукових кінакем є найменший порівняно з фінальними консонантними групами інвентар двофонемних ініціальних консонантних груп.

Позиція кінця слова представлена такими синтагматичними типами модальних кінакем, які не були й не могли бути реалізованими на початку слова. Конструктивну основу двофонемних фінальних консонантних груп складають усі можливі комбінаторні типи перепонних кінакемних об'єднань: контрасти непроточність / проточність і проточність / непроточність; гомогенності проточність / проточність і непроточність / непроточність.

Найбільш продуктивними способами лінійної синтагматики модальних кінакем перепонної підкатегорії у фінальній позиції є перепонний контраст непроточність / проточність і перепонна гомогенність проточність / проточність. Такі об'єднання перепонних кінакем, як контраст проточність / непроточність і гомогенність непроточність / непроточність значного поширення в давньоанглійській, давньосаксонській і давньоісландській мовах не отримали.

Комбінаторика модальних кінакем звукової підкатегорії в двофонемних фінальних консонантних групах характеризується звуковими контрастами шумність / сонорність, сонорність / шумність і звуковими гомогенностями шумність / шумність, сонорність / сонорність. Поширеними серед сполучень приголосних у цій позиції є звукові контрасти сонорність / шумність і гомогенність шумність / шумність.

У три-, чотири-, а також у п'ятифонемних сполученнях приголосних давньогерманських мов реалізуються модальні й локальні контрасти кінакем, характерні для двофонемних консонантних груп, що надає можливість виділити в їх структурі дві або більше консонантних груп.

Перспективи проведеного дослідження ми вбачаємо в подальших теоретичних розробках не лише з діахронічної й синхронічної фонології, а й у дослідженнях типологічних рис функціонування фонологічних систем як у споріднених, так і в генетично віддалених мовах, а також у роботах із проблематики мовної еволюції й механізмів розвитку мовних систем. Досконале вивчення еволюції фонемних систем споріднених мов дозволить визначити, яким чином єдина система фонем мови-основи розвивається у фонемні системи окремих мов та в який спосіб генетична спорідненість мов впливає на розвиток їхніх фонемних систем.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Васько Р.В. Давньогерманський консонантизм: парадигматика і синтагматика. Монографія. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. - 304 с.

2. Васько Р.В. Принципи побудови парадигматичних систем первинних фонологічних одиниць // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. Філологія. Педагогіка. Психологія. - Вип. 8. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2003.- С. 52-63.

3. Васько Р.В. Комбінаторика локальних первинних фонологічних одиниць в ініціальних консонантних групах готської мови // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. 200-річчя харківської мовознавчої школи. - №635. - Харків, 2004. - С. 13-17.

4. Васько Р.В. Комбінаторика модальних первинних фонологічних одиниць в ініціальних консонантних групах готської мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. пр. - Вип. 12. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2004. - С. 24-33.

5. Васько Р.В. Про статус первинних фонологічних одиниць у системі мови // Вісник КНЛУ. Серія Філологія. - Т. 7. - №2. - 2004. - С. 154-160.

6. Васько Р.В. Синтагматика модальних первинних фонологічних одиниць в ініціальних консонантних групах давньоанглійської мови // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. Філологія. Педагогіка. Психологія. - Вип. 9. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2004. - С. 42-49.

7. Васько Р.В. У пошуках первинних фонологічних одиниць // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Зб. наук. пр. - Вип. 5. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2004. - С. 16-22.

8. Васько Р.В. Внутрішня (нелінійна) та міжфонемна (лінійна) синтагматика первинних фонологічних одиниць // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Зб. наук. пр. - Вип. 8. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. - С. 39-47.

9. Васько Р.В. Еволюція системи консонантних кінакем сучасної ісландської мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. пр. - Вип. 14. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2005. - С. 35-40.

10. Васько Р.В. Закономірності синтагматики локальних первинних фонологічних одиниць в ініціальних консонантних групах давньоанглійської мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. пр. - Вип. 13. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2005. - С. 65-72.

11. Васько Р.В. Закономірності сполучуваності локальних первинних фонологічних одиниць в ініціальних консонантних групах давньоісландської мови // Мовні і концептуальні картини світу. Бібліотека Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. - Вип. 16. - Кн. 1. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - С. 48-55.

12. Васько Р.В. Консонантні кінакеми у давньоісландській мові // Вісник КНЛУ. Серія Філологія. - Т. 8. - №1. - 2005. - С. 15-21.

13. Васько Р.В. Особливості комбінаторики модальних кінакем в ініціальних групах давньоверхньонімецької мови // Вісник КНЛУ. Серія Філологія. - Т. 8. - №2. - 2005. - С. 103-110.

14. Васько Р.В. Специфічність синтагматики консонантних локальних первинних фонологічних одиниць давньоверхньонімецької мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. пр. - Вип. 15. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2005. - С. 47-54.

15. Васько Р.В. Становлення парадигматичної системи консонантних кінакем від спільноіндоєвропейської прамови до сучасної німецької мови // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. Філологія. Педагогіка. Психологія. - Вип. 10. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2005. - С. 32-37.

16. Васько Р.В. Становлення системи приголосних фонем данської мови // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. Філологія. Педагогіка. Психологія. - Вип. 11. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2005. - С. 41-44.

17. Васько Р.В. Фонемна структура односкладових словоформ готської мови // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Зб. наук. пр. - Вип. 7. - К.: Київський національний ун-тет імені Тараса Шевченка, 2005.- С. 35-41.

18. Vasko R.V. Development of the Consonantal System from Proto-Scandsnavian to Old West Scandinavian and Old East Scandinavian // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Зб. наук. пр. - Вип. 6. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. - С. 50-55.

19. Васько Р.В. Проблема первинних фонологічних одиниць у теоріях Петербурзької і Мoсковської фонологічних шкіл // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. пр. - Вип. 17. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. - С. 54-63.

20. Васько Р.В. Рефлекси спільногерманської фонеми /ч/ у давньогерманських мовах // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. Філологія. Педагогіка. Психологія. - Вип. 12. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. - С. 48-51.

21. Васько Р.В. Становлення системи приголосних фонем і системи консонантних фонематичних опозицій в історії англійської мови // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. - Вип. 10. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2006.- С. 39-45.

22. Васько Р.В. Фонологічна опозиція stшd vs. no- stшd в історії данської мови // Вісник КНЛУ. Серія Філологія. - Т. 9. - №1. - 2006. - С. 103-110.

23. Vasko R.V. Diachronic Phonology as a Core Course in the University English Language Training // IATEFL Newsletter. - Issue №12. - 1998. - P. 18-19.

24. Vasko R.V. Factors in the Evolution of the Old Germanic Consonantism // 37^th Poznaс Linguistic Meeting. Book of Abstracts. - Poznaс: Adam Mickiewicz University, 2006. - P. 79.

Размещено на Allbest.ru