Синтаксис знахідного відмінка новогрецької мови

3. Відмінки давньогрецької мови, що послужили моделлю для формування відмінкової системи новогрецької мови, походять із праіндоєвропейської мови. Ті з них, які збереглися з розвитком мови, окрім первинних функцій (у називного - суб'єктна, у родового - атрибутивна, у знахідного - об'єктна, у кличного - апелятивна), розвинули і низку вторинних (обставинна у знахідного); посилилося також їхнє вживання з прийменниками, які компенсували недостатню семантичну виразність відмінкових флексій (останні внаслідок морфологічних змін зазнали часткового синкретизму). З цієї ж причини на сьогоднішній день про різні відмінки сигналізують також порядок слів, інтонація, артиклі (що разом із іменною частиною мови утворюють відмінкову форму).

4. На сьогодні існує два варіанти новогрецької мови - катаревуса і димотика. Катаревуса - офіційна мова першої незалежної грецької держави; це очищений від запозичень та простонародних слів варіант новогрецької мови, лексика й граматика якого взяті переважно з давньогрецької. Димотика - жива народна мова, в якій відображені різні етапи історії грецького народу (іншомовні лексичні та граматичні запозичення, спрощена орфографічна і граматична система). Через багаторічне співіснування (катаревуса вживалась переважно в освіті, діловій сфері, пресі, димотика - в літературі, народній творчості, усному спілкуванні), аж до освітньої реформи 1976 р., яка проголосила офіційною мовою Греції димотику, лексика і граматика новогрецької димотичної мови несуть на собі відбиток катаревуси. У лексиці це наявність застарілих слів і виразів (часто стереотипних), у морфології - збереження відмінкових флексій у катаревусному вигляді, в синтаксисі - збереження конструкцій із давальним відмінком (навіть за наявності семантичних відповідників, оформлених знахідним), та функціональне переродження інших відмінків (вживання у функціях, для димотики нехарактерних: родовий у функції прямого об'єкта, знахідний у функції адресата дії). Так само і при дослідженні вживання відмінкових грамем із прийменниками (такими, наприклад, як бнфЯ, кбфЬ) необхідно брати до уваги, як на їхнє функціонування впливають димотика і катаревуса.

5. В новогрецькому синтаксисі співіснують дві системи відмінків, не тотожні одна одній: кожна має свій синтаксис і повинна розглядатись окремо. Це безприйменникова та прийменникова системи. Розвиток та закріплення цих двох систем у мові можна представити так: 1. Зменшення кількості відмінкових грамем у мові веде до перевантаження тих, що залишилися, і внаслідок цього - до розвитку додаткових засобів (зокрема прийменників), або: 2. Збільшення кількості в мові прийменників (які

розвинулися з колишніх прислівників) веде до скорочення відмінкової парадигми, оскільки прийменник здатний виразити більше значень, ніж відмінкова флексія (схильна до звукового варіювання та сематичної омонімії). Внаслідок дії цих двох факторів новогрецька мова з флективної стає частково аналітичною. Судячи з того, що на сьогоднішній день спектр, зокрема, обставинних значень знахідного відмінка з прийменниками значно ширший, ніж спектр таких значень безприйменникового знахідного, ці процеси (нарощення відмінковими грамемами прийменників, їхнє активне функціонування на противагу „чистим” відмінковим формам) триватимуть і в майбутньому.

6. В позиційному складі новогрецького речення знахідний відмінок виконує функцію прямого об'єкта перехідних дієслів (і як його різновиду - внутрішнього/тавтологічного об'єкта). Вторинними є функція адресата дії, предиката об'єкта та апелятивна). Несинтаксичні функції знахідного відмінка - це обставинна та емотивна (у стереотипних виразах). Він і тут зустрічається переважно при дієсловах, однак перебуває з ними у відношеннях вільного зв'язку (не залежить від їхньої валентності).

7. З усіх прийменників, що поєднуються зі знахідним відмінком, синтаксичні функції виконують уе, брь, гйб та ме. Синтаксичне функціонування чистих відмінкових форм зі знахідним відмінком ширше, ніж в аналогічних конструкцій із прийменником: останні більше спеціалізуються на вираженні конкретних (несинтаксичних) значень: часу, місця, причини, способу, мети, вмісту, інструменту, володіння або супроводу, кількості, джерела і походження, зв'язку і відношення - у чистому вигляді або за допомогою прийменників: димотичних (уе, брь, ме, гйб, мЭчсй/щт, чщсЯт/дЯчщт, убн) і катаревусних (кбфЬ, рспт, ерЯ, ресЯ, хрЭс, хрь) Прийменниково-відмінкові утворення зі знахідним відмінком здатні повніше виразити обставинну функцію, ніж аналогічні безприйменникові форми, зокрема й тому, що деякі прийменники мають власну

семантику, а також здатні об'єднуватись між собою або з прислівниками, таким чином набуваючи нових відтінків значень.

8. В новогрецькій мові існують дієслова, здатні водночас на перехідне й неперехідне функціонування без зміни своєї морфологічної форми. Суб'єкт таких дієслів, ужитий у називному відмінку, семантично є не самостійним діячем, а реципієнтом дії (фактично, його об'єктом). Дієслова, які вживаються таким чином, називаються ергативними, оскільки відроджують у новогрецькій мові ергативний лад, притаманний праіндоєвропейській мові (на думку вчених) та сучасним ергативним мовам. В новогрецькій мові це переважно дієслова фізичної дії і стану (ергативні і передавальні), і їхній обсяг є значним, а функціонування в лексиці - активним. Вони не архаїчні, а живі й продуктивні і в перехідному, і в неперехідному використанні. Хоча номінативний та ергативний лад не можуть існувати в мові одночасно, новогрецький синтаксис має таку унікальну особливість завдяки існуванню класу цих дієслів. Називний і знахідний відмінки в реченнях із ергативними дієсловами відповідають давнім ергативному та абсолютному відмінкам.

9. Виділити різні відтінки в значенні прямого об'єкта/адресата дії допоможе семантична класифікація дієслівних предикатів, що керують у реченні грамемою знахідного відмінка (тому що функція знахідного відмінка залежить не тільки від

синтаксичної поведінки при дієслові, а й від значення дієслова). Лексичне значення іменника-об'єкта теж важливе, оскільки він як додаток із синтаксичного погляду є необхідним елементом таких словосполучень, а з семантичного - носієм відповідних семантичних ознак, завдяки яким поява на його місці інших контекстних партнерів виключена. На основі семантичних груп перехідних дієслів, що сполучаються зі знахідним відмінком, виділених І.Р.Вихованцем, Т.Є.Масицькою, Д.Перлмуттером, Х.Клерісом та Г.Бабінйотісом, ми створили власну класифікацію: дієслова конкретної фізичної дії; переміщення в просторі; відчуття, ставлення і зацікавленості; розумової діяльності; чуттєвого сприймання і бажання; належності (володіння і позбавлення); мовлення; руху. При цьому значення партнерів-іменників - це зазвичай живі істоти або неживі предмети; абстрактні поняття; місце; продукт розумової діяльності тощо. Так само ми розбили на семантичні групи корпус перехідних дієслів, що керують грамемою знахідного відмінка зі значенням адресата дії: це дієслова передачі і дарування; дієслова руху; позбавлення і присвоєння; відчуття і спілкування.

10. У функціонуванні знахідного відмінка в новогрецькій мові можна помітити дію принципу функціональної еквівалентності. Фактично, цей принцип є одним із креативних механізмів мови, що збагачує висловлювання новими виразними можливостями. Виявляється це у виконанні певними словоформами невластивих їм функцій, коли спостерігається транспозиція слова в інший мовний клас. У вузькому значенні ілюстрацією дії цього принципу може послужити виконання однією відмінковою грамемою функції, більш характерної або домінантної для іншої. Серед таких еквівалентних пар: називний - кличний у функції звертання; родовий безприйменниковий - знахідний із прийменниками у функції адресата дії. Причини для існування в мові функціональних еквівалентів (тобто для гнучкої взаємозамінності різних синтаксичних елементів) такі: по-перше, мовна система як надзвичайно складна ніколи не буває повністю правильною, а лише наближається до рівноваги; по-друге, в системі відмінків новогрецької мови з часів праіндоєвропейської триває перерозподіл

функцій. Знахідний відмінок увібрав у себе функції зниклих із мови відмінків (місцевого, орудного, давального) і частково - існуючих у мові (наприклад, родового, який на цю мить характеризується деяким звуженням свого функціонального поля). Оскільки сама мова є живою і плинною, граматична система (в нашому випадку - функціональна картина новогрецьких відмінків) ще не до кінця сформувалась; зміни в ній триватимуть і в майбутньому.

Вважаємо, що проведене комплексне дослідження функціонального аспекту знахідного відмінка іменних частин новогрецької мови дає цілісну характеристику цього відмінка, висвітлює його функціональну природу. Здобуті результати можуть допомогти в побудові нових принципів функціональної граматики, оскільки ця парадигма ще не сформована остаточно. Наше дослідження може бути застосоване до створення єдиної теорії відмінка. В майбутньому можливе проведення порівняльного дослідження на базі кількох мов, що сприяє створенню типології відмінкових значень. Також важливі практичні результати може принести статистичний аналіз вживання знахідного та іншого відмінків у різних мовних стилях (ми не проводили частотний аналіз, оскільки в цьому немає необхідності для досягнення мети нашої роботи). Дисертація є внеском в

елліністику, якій на сьогодні бракує теоретичних праць, проведених у функціонально-категорійному вимірі.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Синтаксична деривація називного та знахідного відмінків у новогрецькій мові // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 16., кн. 2. - С. 28-30.

2. Кличний відмінок у новогрецькій мові: відмінок чи форма? // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 18, кн. 2. - С. 50-53.

3. Називний і знахідний відмінки новогрецької мови у реченнях з ергативними та передавальними дієсловами // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. - Вип. 21. - Ч.3. - С. 3-7.

АНОТАЦІЯ

Павловська З.В. Синтаксис знахідного відмінка новогрецької мови. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.14 - класичні мови. Окремі індоєвропейські мови - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Дисертацію присвячено розв'язку наукової проблеми, яка полягає у висвітленні та дослідженні функціональної природи грамеми знахідного відмінка в новогрецькій мові. Дослідження проводиться в дусі функціональної стилістики, завдяки чому детально описана функціональна природа знахідного відмінка новогрецької мови. Охарактеризовано історію грецької відмінкової системи (від праіндоєвропейських до новогрецьких відмінків), в якій особливо виділене місце знахідного, проведено генезу його функцій та становлення системи прийменників, завдяки яким деякі з функцій родового і давального відмінків повністю перейшли до знахідного. Розглянуто функції відмінків давньогрецької і новогрецької мови і проаналізовано взаємодію знахідного відмінка з родовим (синтаксична похідність). Також охарактеризовано мовну ситуацію в сучасній Греції, викликану попереднім протистоянням катаревуси і димотики, яка певною мірою пояснює деякі відмінкові явища новогрецької мови. Окремо описані первинні і вторинні функції знахідного відмінка, а також проаналізоване його власне-відмінкове та не власне-відмінкове вживання. Безприйменникова та прийменникова системи відмінків новогрецької мови розглянуті в їхній взаємозалежності, зокрема виділені функціональні еквіваленти в цих системах. Подано вдосконалену семантичну класифікацію дієслівних предикатів, що керують знахідним відмінком, складену на основі поняття дієслівної валентності. Доведено, що новогрецька мова відтворює ергативний лад, притаманний праіндоєвропейській мові, за допомогою класів ергативних та передавальних дієслів.

Ключові слова: грамема, знахідний відмінок, дієслівна валентність, ергативний лад, функціональний еквівалент, димотика, катаревуса.

Павловская З.В. Синтаксис винительного падежа в новогреческом языке.- Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.14 - классические языки. Некоторые индоевропейские языки - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена рассмотрению функциональной природы винительного падежа новогреческого языка. Проблема падежа остается в центре внимания лингвистов в течение столетий, при этом традиционное решение проблемы основывается, как правило, на принципе «от формы к значению». Тем временем возникает необходимость изучать падежные, а также другие связанные с ними грамматические явления уже не только в морфологическом, а и в семантическом плане, учитывая и формально-грамматическое оформление синтаксических элементов, и их функциональную нагрузку. Одновременное функционирование падежа на двух уровнях языка (морфологическом и синтаксическом) требует нового подхода к этой грамматической категории и изучение ее с позиций синтаксиса, поскольку падежная форма выражает в первую очередь синтаксические связи между членами предложения. Современная необходимость поисков нового подхода к категории падежа непосредственно связана с формированием грамматики нового типа - функциональной; в целом же актуализация целого ряда падежных проблем обусловлена видоизменением научной парадигмы и сути языка как изменяющегося явления.

Новогреческий язык как флективный унаследовал свою падежную систему от древнегреческого, а через него от праиндоевропейского языка. На разных этапах развития одни падежи исчезли, остальные сузили или расширили круг своего функционирования. Из четырех современных падежей новогреческого языка наибольший интерес представляет винительный, который вместе с именительным оформляет субъектно-объектные отношения в семантико-синтаксической структуре языка. Эта падежная форма полифункциональна, в ней выражена как первичная падежная, так и вторичная (обстоятельственная) семантика. Каждую из функций конкретизируют предлоги.

Центральными понятиями концепции функциональной грамматики являются функция и значение. Их необходимо разграничить так: функция выражает цель употребления, назначение определенного средства и не всегда связана со структурой языкового механизма. Значения же грамматических форм обычно касаются смысловой стороны языка, представляют собой знаковое содержание формы. Функциональная грамматика различает синтаксические, семантические и прагматические функции. В диссертации выделены формально-синтаксические (дополнение, дополнение сказуемого) и соответствующие им семантико-синтаксические (объект, адресат, предикат объекта) функции винительного падежа новогреческого языка. Функцию обстоятельства мы относим к не собственно-падежным, поскольку она транспонирована от другой части речи (наречия) и в случае ее использования отсутствует связь с глаголом-предикатом.

На сегодня существует два варианта новогреческого языка - кафаревуса и димотика. Кафаревуса - официальный язык первого независимого греческого государства; это очищенный от заиствований и простонародных слов вариант новогреческого языка, лексика и грамматика которого взяты главным образом из древнегреческого. Димотика - живой народный язык, в котором отображены разные этапы истории греческого народа (иноязычные лексические и грамматические заимствования, упрощенная орфографическая система). Из-за многолетнего сосуществования вплоть до образовательной реформы 1976 г. лексика и грамматика новогреческого димотического языка несут на себе отпечаток кафаревусы. В синтаксисе это функциональное перерождение падежей (употребление в функциях, для димотики нехарактерных: родовой в функции прямого объекта, винительный в функции адресата действия). Точно так же при рассмотрении падежных граммем с предлогами (такими, например, как бнфЯ, кбфЬ) необходимо принимать во внимание, как на их функционирование влияют кафаревуса и димотика.

В функционировании винительного падежа в новогреческом языке нельзя не заметить действие принципа функциональной эквивалентности. Проявляется это (в широком значении) в выполнении некоторыми словоформами нехарактерных для них функций, когда наблюдается транспозиция слова в другой языковой класс; так, при выполнении обстоятельственной функции существительное в форме винительного падежа функционально эквивалентно наречию. В узком значении иллюстрацией действия этого принципа может послужить выполнение одной падежной граммемой функции, более характерной или доминантной для другой. Среди таких эквивалентных пар: именительный - звательный в функции обращения; родительный беспредложный - винительный с предлогами в функции адресата действия.

Ключевые слова: граммема, винительный падеж, функция, значение, функциональная эквивалентность, димотика, кафаревуса.

Pavlovska, Zoia V. Syntax of the Accusative Case in Modern Greek. - Manuscript.

Thesis for Candidate Degree in Philology: Speciality 10.02.14 - Classical Languages. Some Indoeuropean Languages (New Greek). - Kyiv National Taras Shevchenko University.- Kyiv, 2008.

The thesis is aiming at solving the scientific problem of studying the functional nature of the Modern Greek accusative case. The research is conducted from the position of the functional linguistics, due to that the peculiarities of the accusative case in Modern Greek language are fully described. The history of Greek case system is characterized (from the Ancient Indoeuropean till the Modern Greek cases), the place of accusative is underlined, the genesis of its functions is conducted and the forming of prepostions system is analysed. Such phenomena as transferring the functions from genitive and dative cases to the accusative case is being in the focus of attention. Functions of Ancient and Modern Greek cases are described, as well as the cooperation of accusative and genitive (syntactic derivation). The language situation in today's Greece is characterized, provoked by the opposition of demotic and catharevousa, due to which some case phenomena of the modern Greek language can be explained. Primary and secondary functions of the accusative case are described separately, as well as the prepositional and non-prepositional use (the differences and the cooperation of the two systems). The improved semantic classification of verb predicatives governing the accusative case is presented, made on the basis of verb valency. Its is proved that the Modern Greek language reconstructs the ergative system of the Ancient Indoeuropean language, with the help of special class of verbs (ergative and transmissive).

Key words: functional linguistics, accusative case, verb valency, ergative system, functional equivalent, demotic, catharevousa.

Размещено на Allbest.ru