Лінгвокультуреми в українській соціально психологічній прозі першої половини ХХ ст.

Серед найбільш продуктивних полів, представлених у соціально_психологічній прозі Івана Багряного, Галини Журби, Уласа Самчука, є поле "божества та пророки". Його домінантою є лінгвокультурема "Ісус Христос", навколо якої інтегруються інші знакові лінгвокультуреми, зокрема "Марія", "Юда", "Ірод" тощо. Лінгвокультуремну парадигму "Ісус Христос" формують лексичні та фразеологічні одиниці ("Христос", "Ісус", "Бог", "христосуватися", "Ісус Христос", "Христос воскрес") у авторських контекстах: Христос. Це Христос. Це ж Вiн ? бiдолашна людина тiлом i Бог душею. Боголюдина! (І. Багряний); ? Христос воскрес, Корнiю! З приїздом! ? Воiстину воскрес! Дякую (У. Самчук).

Лінгвокультурема "сад Гетсиманський", що входить до поля "просторові поняття", функціонує не лише в ізоморфному символічному значенні "зрада/страждання", а й аломорфному ? на позначення домівки ? країни зла, у якій панують зрада, страх, байдужість, сталінські репресії; людської душі, у якій співіснує любов і зрада: Андрій слухав про Юду, думав про братів, і в темряві, що застилала зір, йому ввижався темний, сповнений чорного, задушливого тропічного мороку сад, тоскна тиша й сильвети мірт та кипарисів... (І. Багряний).

Аналіз православно-християнських лінгвокультурем в українській соціально_психологічній прозі свідчить, що вони поряд з ізоморфними значеннями в семантичній структурі містять аломорфні значення, у яких виявляються національні риси віровчення українського народу.

Політичні лінгвокультуреми. Під політичними лінгвокультуремами розуміємо мовні одиниці, які відображають політичне життя нації у взаємозв'язку із культурою народу. У текстах І. Багряного, Г. Журби, У. Самчука актуалізуються лінгвокультуреми, які відображають українську лінгвокультурну ситуацію першої половини ХХ ст. та найбільш вагомі для політичної сфери поняття. За особливостями семантики політичні лінгвокультуреми поділяємо на чотири групи: 1) лінгвокультуреми на позначення суб'єктів політичної діяльності; 2) лінгвокультуреми на позначення органів державної влади; 3) лінгвокультуреми на позначення політичної боротьби та її форм; 4) лінгвокультуреми на позначення країн та народів, що їх населяють.

Ключовими лінгвокультуремами політичної сфери в українській соціально_психологічній прозі першої половини ХХ ст. є "влада", "народ", "ворог народу", "держава", "СРСР (СССР)", "Україна". Вони функціонують у національних картинах світу інших народів, проте в кожній мові лінгвокультуреми отримують оригінальну категоризацію та національну оцінку політичної дійсності. Наприклад, "держава" в текстах конкретизується лінгвокультуремами, найвагомішими з яких є "СРСР (СССР)" та "Україна". Лінгвокультурема "СРСР" осмислюється з аломорфними значеннями "світ, у якому мешкають народи різних націй", "в'язниця українців", "антилюдяність", "антигуманність". Наприклад: В СРСР людей вистачить! (І. Багряний).

Лінгвокультурема "Україна" відзначається різноманітністю значень у контекстах. Вона осмислюється як "молода держава українського народу", "місце вирощування хліба" і водночас "панування страшного масового голоду та смерті". Наприклад: Україна дала вам "хліба". Україна корчиться з голоду колгоспiв, обливається потом, риє свiй чорнозем i видирає з землi "хліб" (У. Самчук).

В українській соціально-психологічній прозі першої половини ХХ ст. політичні лінгвокультуреми, більшість з яких є актуальними в інший час та в іншій культурі, виконують важливу роль у відображенні лінгвокультурної ситуації доби.

Побутові лінгвокультуреми. Термін "побутова лінгвокультурема" визначаємо як мовна одиниця, що відображає повсякденне життя українців у взаємозв'язку з поняттям традиційної культури побуту. Побутові лінгвокультуреми займають важливе місце в українській соціально_психологічній прозі першої половини ХХ ст. Вони віддзеркалюють культурно-побутовий колорит доби, поняття та предмети матеріального, громадського, сімейного побуту, як ті, які архаїзувалися, так і ті, що органічно ввійшли в сучасну культуру.

Побутові лінгвокультуреми в українській соціально_психологічній прозі першої половини ХХ ст. представлені полями, зосередженими навколо домінант "домівка", "одяг", "їжа", "народні свята та обряди", "ремесла та промисли", "мовний етикет" тощо. У дослідженні розглядаємо найпродуктивніші з них.

Стійкий комплекс образів сформувався у свідомості українців щодо житла, його частин та атрибутів, що й перетворило їх назви на культурні знаки та символи, які становлять лінгвокультурологічне поле "домівка". Найбільш культурно значущою в полі є лінгвокультурема "хата", яка традиційно вживається на позначення селянського житла. Багатозначність лексеми зумовлена поліфункціональністю хати в побутовому житті українського народу. Лінгвокультурема "українська хата" характеризується асиметрією сем та асоціативно-смислових зв'язків її сполучення з концептами "безсмертя", "національна святиня", "гордощі нації" та "злидні", "холод": Безсмертна українська хата! Зворушливо-трагічна "національна святиня", гордощі всіх "пророків" і "апостолів" його бідолашної нації!.. Чорна й перекошена, з манюсенькими запотілими віконечками, з мокрою слизькою глиняною долівкою, з купами сміття і лахміття в закутках, холодна, вогка, ще й з смердючою помийницею біля дверей… Апотеоза злиднів! (І. Багряний).

Звичаєвою традицією українського народу зумовлено вживання лінгвокультуреми "хата" зі значеннями "гостинність", "відкритість", "захист", "порятунок", наприклад: Я не знаю, хто ти, але моя хата - твоя хата. Такий тут закон. Наш закон (І. Багряний).

Побутові лінгвокультуреми, окрім узуального номінативного значення, у мовленнєвому контексті актуалізують конотативні та символічні значення, що відображають окремі аспекти фонової інформації лінгвокультурологічних одиниць, ритуальної та звичаєвої культури народу.

У творі лінгвокультуреми відображають сутність творчої особистості письменника, його філософсько_естетичні переконання, індивідуальні пріоритети митця. Письменники звертаються до різних мовно_стилістичних засобів вираження лінгвокультурем, створюючи національний тип людини, формуючи поверхневий та глибинний смисли твору.

Прийоми відображення культурних явищ дійсності в художньому тексті зумовлені авторським психосоціотипом. Зокрема, лінгвокультурем на позначення образів зовнішнього світу у Г. Журби та У. Самчука значно більше, ніж тих, що експлікують внутрішній світ героїв. Очевидно, це пов'язано з особливим світовідчуттям письменників, прагненням осмислити закономірності життєвих подій, довкілля. У досліджуваних текстах І. Багряного переважають лінгвокультуреми, що відображають внутрішній світ людини, створюють образ сучасника в умовах лінгвокультурної ситуації доби.

Твори української соціально-психологічної прози першої половини ХХ ст. характеризуються єдністю концептосфери. Серед лінгвокультуремних одиниць у художньому мовленні І. Багряного, Г. Журби, У. Самчука наскрізними є лінгвокультуреми "українець", "дух", "душа", "серце", "доля". Порівнюючи функціонування лінгвокультурем у творах письменників, можна зробити висновок про варіювання їхнього лінгвокультуремного значення при незмінності архісеми.

Кожен митець по_своєму усвідомлює лінгвокультуреми, виокремлює актуальні для нього смисли, надає їм різного функціонального навантаження. Показовим для ідіостилю Івана Багряного є художньо-словесне моделювання українського світу інтелігенції, на відміну від мовотворчості Г. Журби та У. Самчука, які відображають світобачення селянина. Тому у кожного з них відрізняється значеннєвий план лінгвокультуреми "українець": зокрема, якщо в Г. Журби в основному - це "мужик", "Іван", "селянин", в У. Самчука - "господар", "ґазда", то в І. Багряного - "інженер", "архітектор", "художник".

Досліджуючи парадигму лінгвокультурологічних полів "людина", "народ", "громада", "родина", "душа", "дух", "серце", "доля", визначаємо співвідношення в ній лексичних та фразеологічних лінгвокультурем (мал. 3.1).

Діаграма показує стійку кількісну перевагу лексичних одиниць над фразеологічними (за винятком домінування фразеологічних експлікацій у лінгвокультурологічному полі "дух"), що зумовлено, на нашу думку, більшим ступенем відкритості лексичної системи мови для новотворів.

Мал. 3.1. Діаграма динаміки лексичних та фразеологічних експлікацій лінгвокультурологічних полів:

1 - людина;

2 ? народ;

3 - громада;

4 ? родина;

5 - дух;

6 ? душа;

7 ? серце;

8 ? доля.

Загальна закономірність у досліджуваних текстах соціально_психологічної прози залишається незмінною щодо співвідношення лексичних та фразеологічних одиниць серед художньо-мистецьких, православно_християнських, політичних та побутових лінгвокультурем (мал. 3.2).

Мал. 3.2. Діаграма динаміки лексичних та фразеологічних експлікацій лінгвокультурем:

1 ? художньо-мистецьких;

2 ? православно-християнських;

3 ? політичних;

4 ? побутових.

Визначені вище типи лінгвокультурем за функціональними сферами культури (художньо_мистецькі, православно-християнські, політичні, побутові) різною мірою представлені в текстах письменників. Художньо_мистецькі та православно_християнські найпродуктивніші у творах І. Багряного, політичні та побутові рівнозначно представлені в усіх аналізованих творах.

Лінгвокультуреми в художньому мовленні І. Багряного, Г. Журби, У. Самчука виконують різні стилістичні функції, що зумовлено багатством і складністю їхньої семантико-смислової структури. Аналіз лінгвокультуремних одиниць у горизонтальному та вертикальному контекстах дозволяє виокремити такі їх функції: етнокультурологічну (збагачення тексту національною інформацією); аксіологічну (фіксація національно_культурних цінностей народу разом із закріпленими за ними оцінними значеннями); образну (формування ядра художнього образу); сакрально_символічну (актуалізація образів_ідей, які мотивуються фоновими знаннями); текстотворчу (забезпечення цілісності і зв'язності тексту); кумулятивну (зберігання та нагромадження сегментів культурної інформації).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Дисертаційне дослідження надає підстави сформулювати термін "лінгвокультурема" як мовну одиницю, яка вербалізує загальнолюдську та національну інформацію про культурні цінності, реалії тощо.

Лінгвокультурема перетинається з лінгвокультурним концептом, який вона вербалізує. Проте на відміну від концепту (когнітивно-лінгвістичного утворення) лінгвокультурема є одиницею лінгвокультурного простору мовосвідомості, вербальною репрезентацією образу культурної інформації.

Лінгвокультурні тексти зберігають та транслюють через лінгвокультуремні одиниці різні типи культурної інформації (загальнолюдську, національну та індивідуальну культуру мовної особистості автора). Знаковою з цього погляду є соціально_психологічна проза першої половини ХХ ст., зокрема твори представників української діаспори ? Івана Багряного, Галини Журби, Уласа Самчука. Мова їхніх творів характеризується багатством лексичних та фразеологічних лінгвокультурем, які об'єднуються навколо ключових концептів "людина" та "суспільство". Особливістю вживання лінгвокультурем у соціально_психологічній прозі є поєднання соціального, психологічного та культурного значеннєвих планів у їхній структурі, формування тропів соціально_психологічної семантики.

У розкритті глибинного змісту концептосфери "людина ? суспільство", характерної для творів І. Багряного, Г. Журби, У. Самчука, пріоритетними є соціальні, психологічні та екзистенційно-аксіологічні лінгвокультурні концепти ("народ", "громада", "родина", "душа", "дух", "серце", "доля") та їхні лінгвокультуремні вербалізатори, які відображають національне традиційне світобачення й авторське осмислення змін у житті народу, які відбувалися у першій половині ХХ ст.

Концептосфера "людина ? культура" найширше представлена художньо_мистецькими, православно_християнськими, політичними та побутовими лінгвокультуремами. Із застосуванням компонентного аналізу, методів лінгвокультурологічного поля та лінгвокультурологічної інтерпретації виділено та описано ключові одиниці названих типів.

У текстах української соціально_психологічної прози першої половини ХХ ст. різною є динаміка вживання лінгвокультурем письменниками, неоднакове співвідношення лексичних та фразеологічних лінгвокультуремних одиниць. Спорідненість у мовній оцінці авторами об'єктивної дійсності дозволяє твори І. Багряного, Г. Журби, У. Самчука відносити до єдиного соціально_психологічного мегатексту.

У художніх творах лінгвокультуреми визначаються поліфункціональністю. Комплексний аналіз їхніх функцій ? етнокультурологічної, аксіологічної, образної, сакрально_символічної, текстотворчої, кумулятивної ? узагальнює уявлення про сутність лінгвокультуреми як мовно-культурного явища та стилістичної одиниці тексту.

Лінгвокультурема є невід'ємним складником мови української соціально_психологічної прози першої половини ХХ ст., який віддзеркалює культурний досвід української нації та людства в цілому.

У перспективі подальших пошуків вбачаємо: 1) вивчення лінгвокультурем в українській мовній картині світу; 2) укладання словника лексичних та фразеологічних лінгвокультурем української соціально_психологічної прози першої половини ХХ ст.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. Медвідь Н.С. Індивідуально-авторська картина світу та засоби її вираження у художньому творі / Н.С. Медвідь // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 9 : Актуальні проблеми сучасного мовознавства. - К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. ? № 2. - С. 28?30.

2. Медвідь Н.С. Лінгвокультурна репрезентація мовної універсалії "людина" у творчості Івана Багряного / Н.С. Медвідь // Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наукових праць. Випуск 382?384. Слов'янська філологія. - Чернівці : Рута, 2008. - С. 250?253.

3. Медвідь Н.С. Мова соціально-психологічної прози як джерельна база лінгвокультурологічного дослідження / Н.С. Медвідь // Філологічні науки: збірник наукових праць. - Суми: СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2008. ? С. 92?97.

4. Медвідь Н.С. Проблема статусу лінгвокультурології у мовознавстві / Н.С. Медвідь // Наука і сучасність: збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Том 59. - К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. ? С. 212?217.

5. Медвідь Н.С. Семіотичний підхід до лінгвокультуреми, методологія та методи її дослідження / Н.С. Медвідь // Мовознавчий вісник: зб. наук. пр. / МОН України; Черкаський нац. ун-т імені Б. Хмельницького; відп. ред. Г. І. Мартинова. ? Черкаси, 2008. - Вип. 6. - С. 263?268.

6. Медвідь Н.С. Формули мовного етикету у лінгвокультурному аспекті (на матеріалі прозових творів Івана Багряного) / Н.С. Медвідь // Наукові записки. - Випуск 75 (4). Серія: Філологічні науки (мовознавство) : у 5 ч. - Кіровоград: РВВ КДПУ імені В. Винниченка, 2008. - С. 246?250.

Размещено на Allbest.ru