Синтаксичні одиниці в мові української преси початку ХХІ століття

Досить строкатим й емоційно різноплановим є також функціонально-стилістичне використання речень питальної модальності у діалогічних структурах, де вони виконують не власне-питальну, а стилістичну експресивну функцію. Найбільше стилістично навантажені ті питальні речення, які виступають у ролі структурних компонентів початків публікацій та передтекстів, де вони акумулюють центральну ідею, сутність матеріалу й водночас інтригують, передуючи обов'язковому представленню учасника розмови, предмета розповіді, чи лише концентрують увагу на найважливішому. Напр.: Батьки прагнуть виростити з чада „справжній талант“, тому приносять у жертву дитинство сина чи доньки. Чи варто так чинити? Як допомогти дитині досягнути успіху в житті без морального тиску? Про це кореспонденту „ВЗ“ розповів психолог Олексій Пивоваренко (Високий замок, 04.10.2007, с.6).

Простежуємо тенденцію до ширшого використання речень питальної модальності в ролі газетних заголовків. Вони виразно рекламні, експресивні, уносять розмовний струмінь до публіцистичного викладу. Багато з них є метафоричними чи метонімічними одиницями, здатними миттєво заінтригувати читача. Пор.: Ціни їдуть вниз? (Урядовий кур'єр, 24.11.2006, с.7); Конституційний процес пішов? (Голос України, 26.01.2008, с.3).

Найвищої стилістичної конотації в питальних заголовках з різними питальними словами досягають створенням каламбурів, метонімічних перенесень, а також іронічним переосмисленням приказок чи прислів'їв, пор.: Чому Рада журналістам не рада? (Голос України, 31.05.2006, с.13); Як оздоровити українську охорону здоров'я? (День, 08.02.2006, с.6); То який він новий простір? (ідеться про мистецьку виставку під назвою „Новий простір“ - І.З.) (Культура і життя, 01.11.2006, с.5); Що далі в ліс, то більше чвар? (пор.: Чим далі в ліс, тим більше дров) (Голос України, 06.02.2008, с.10). Такі заголовки започатковують абсолютно новий емоціогенний струмінь. Дослідження попередніх років їх не фіксують.

Привертає увагу те, що заголовки (питального і непитального характеру) в сучасній українській газетній мові нерідко „перегукуються“ із зачином статті, її лідом чи ендингом, які самі вирізняються питальною модальністю, пор. заголовок Де ти, краплинко честі? й ендинг публікації: Де вже тут шукати хоч краплину національної честі? (Літературна Україна, 31.01.2008, с.7). У такому разі питальні речення слугують стилістичним прийомом, який забезпечує цілісність, стрункість та ємність композиції публікації.

Речення спонукальної модальності в мові українських газет початку ХХІ ст. менш уживані, ніж речення питальної модальності, проте їхня стилістична цінність досить багатопланова. Схильність журналістів до використання речень спонукальної модальності можна пояснити, на нашу думку, двома причинами. Першу пов'язують з комунікативною стратегією, спрямованою на зближення з адресатом тексту, якої досягають прямим звертанням до нього. Друга причина - прагнення нав'язати адресатові свою волю, власне бачення проблеми, що загострює увагу, сприяє реалізації прагматичної функції тексту - спонукати адресата до діяльності для розв'язання суспільно-політичних питань, відстоювати і пропагувати певні ідеї, думки, переконання, агітувати за втілення їх у життя.

Як у власне-контекстах, так і в заголовках істотно переважають конструкції з формами 2-ї особи множини та 1-ї особи множини наказового способу, що спричинено властивими цим формам семантичними ознаками - прямою комунікативною спрямованістю на адресата й чітким вираженням волевиявлення мовця.

Помітно також переорієнтацію волевиявлень журналістів, дописувачів, респондентів: із всеохопних директивно-імперативних інтонацій, поширених у радянські часи внаслідок політичної тоталітаризації та зміцнення командно-адміністративної системи, на переважно спонукально-закличні інтонації та інтонації-поради.

Спостерігаємо тенденцію до побудови заголовків за типовим принципом діалогічного усно-розмовного мовлення „питання - спонукання“, що інтимізує виклад, надає йому невимушеності, наближає до читача. Пор.: Пишеш російською? Отримай премію! (Голос України, 26.03.2008, с.12); Громаду готовий захищати? Іди за мандатом (Вінницькі відомості, 26.03.2008, с.11).

Окличні речення як одиниці, що реалізують емотивну функцію мови, широковживані в українській газетній мові означуваного періоду, різноманітні за структурою та емоційно-експресивним забарвленням. Переважають розповідно-окличні речення з емоційно-експресивним висновковим змістом наприкінці нарисів, репортажів та публіцистичних роздумів, де вони відтворюють позицію автора стосовно ситуації, що склалася, передають його піднесений або пригнічений настрій. Позитивну чи негативну висновковість нерідко підсилюють розмовні словосполуки що й казати, що вже казати.

Мовною особливістю української преси початку ХХІ ст. є перенасичення її розповідно- та спонукально-окличними реченнями в ролі заголовкових комплексів, спричинене бажанням авторів викликати емоції на початковій стадії сприйняття, актуалізувати психологічно помітний і концептуально значущий дескриптор змісту всієї публікації. Такі заголовки виконують передусім рекламну функцію і пов'язану з нею функцію встановлення контакту з читачем. Пор.: Стус довіку буде з нами! (Культура і життя, 13.02.2008, с.2); Прем'єриада може затягтися ще на тиждень! (Молодь України, 13-17.12.2007, с.1); Зробімо майбутнє яскравим! (Молодь України, 11-15.10.2007, с.2) і под. У спортивних коментарях уживанішими є окличні речення-заголовки з незаповненими синтаксичними позиціями, напр.: На кубку світу - п'яті! (Освіта України, 08.02.2008, с.1); „Шахтар“ - у фіналі! (Голос України, 29.01.2008, с.24).

Дедалі помітнішими в мові українських мас-медіа стають живорозмовні елементи - вигуки, вигукові фразеологізми чи функціонально близькі до них слова, які слугують засобами оформлення розповідно-окличних, спонукально-окличних та питально-окличних нечленованих речень і допомагають виразити різнопланові емоції: вимогу, здивування, захоплення, згоду, заперечення і под. Пор.: вимога - Та годі про це! Годі! (Літературна Україна, 07.02.2008, с.4); здивування - Оце так! Якісь дивні звичаї у нашому парламенті (Молодь України, 18?19.12.2007, с.3); заперечення - Як засвідчили 15 незалежних років, Україна не має ані Рузвельтів, ані Рахманінових, або таким в Україні до політики - зась! (Молодь України, 25-29.10.2007, с.13). Такі вигукові окличні речення яскраво ілюструють одну з неодмінних засад усного спілкування - принцип економії мовних засобів, водночас слугуючи маркерами емоційно-оцінної ситуації та суб'єктивно-модального ставлення до неї мовця, що виявляється у відповідній інтонації.

До нових тенденцій, що стосуються оформлення окличних речень, належить графічне виокремлення літер, комп'ютерне „розрідження“ найвагоміших лексем, подвійне-потрійне використання знаків оклику і питання тощо, напр.: Минуле навчило нас, українців, терпіти і страждати. Силою терпіння ми перемогли. Ми Є! Українська держава Є! (Літературна Україна, 23.08.2007, с.3); Це наша культура. Ми - УКРАЇНЦІ! (Культура і життя, 21.02.2007, с.2); У цьому плані (ілюстративного оформлення - І.З.) збірку можна назвати роз-кіш-но-ю! (Літературна Україна, 16.08.2007, с.6); Пиво на морозі?!! Звичайно, буду!!! (Україна молода, 23.02.2008, с.14). У такий спосіб посилюють семантичну та інформаційну значущість певних компонентів реченнєвої структури, актуалізують внутрішню енергетику окличного речення.

У третьому розділі „Складне речення як засіб стилістичного оновлення сучасного українського газетного контексту“ виокремлено й проаналізовано переважно нові явища у функціонуванні складних сполучникових структур, пов'язані з розширенням кола сполучних засобів, інверсією предикативних частин, їхнім структурно-семантичним оновленням.

Сьогодні в українській газетній мові спостерігаємо переважання складносурядних речень із взаємозумовленими предикативними частинами, оскільки ними легше передати складну гаму людських емоцій та значеннєвих відтінків, створити ефективний інформаційно-комунікативний простір. Так, за останнє десятиріччя істотно активізувалося вживання складносурядних речень з єднальним сполучником і між предикативними частинами, причому тих із них, у яких до єднального значення долучаються відтінки інших значень - наслідкові, причинові, умовні, часові тощо.

Результативно-висновкові складносурядні речення виявляють особливу експресію в ролі заголовків газетних публікацій, пор.: Тиждень під дверима - і ти у списку! (Україна молода, 29.02.2008, с.2); Зліт, посадка - і кишеня повна! (Україна молода, 03.10.2008, с.6-7). Експресивне навантаження поданих реченнєвих ілюстрацій підсилює пунктуаційний знак тире та інтонаційна пауза, спричинена опущенням лексичних елементів не лише для спрощення речення, а й для реалізації рекламної функції заголовка, тобто його здатності привернути увагу реципієнта ємною, енергетично сильною актуалізацією змісту. Такі заголовки - нове явище в мові мас-медіа, породжене життям і вимогливішими смаками сучасної читацької аудиторії.

На противагу газетній мові радянського періоду, де в інформаційних текстах найактивніше функціонував протиставний сполучник а як засіб зв'язку між предикативними частинами, нині надають перевагу протиставним складносурядним реченням із сполучниками але, що найзагальніше передає протиставне значення, та проте, що засвідчує тенденцію до надання переваги органічнішому для української мови сполучникові, порівняно зі сполучником однак.

Останнім часом помітна тенденція до створення семантичної симетричності компонентів протиставлення структурною і лексико-семантичною однотипністю предикативних частин. Вона особливо виразна в газетних заголовках, де використовують антонімічні, асоціативно співвіднесені семантичні компоненти, нерідко підсилені повтореннями інших стрижневих лексем для відтворення суб'єктивно-оцінних інтенцій автора. Пор.: Хтось знаходить, а хтось втрачає (Голос України, 13.04.2006, с.2); Зірки підробляють на рекламі, а реклама на них заробляє (Голос України, 12.04.2006, с.16).

Приєднувальні складносурядні речення в мові української преси першого десятиріччя ХХІ ст. - дуже поширене явище, спричинене бажанням авторів не лише передати певний стан життєвих реалій, а й доповнити, поглибити повідомлення для досягнення запланованого комунікативного ефекту. Предикативні частини в такому складносурядному реченні поєднують здебільшого за допомогою приєднувальних сполучників, найуживанішими з-поміж яких є і (й), та й, а ще, а також, напр.: Але цього разу немає іншої ради, й наступного буде те саме (Україна молода, 24.03.2006, с.21); Нині в державі таких коштів немає, та й вони не з'являться найближчим часом (День, 18.10.2007, с.17). Такі речення марковані розмовністю, динамікою висновковості, а тому, подібно до градаційних складносурядних речень, переважають у вузьких інформаційних та аналітичних жанрах: дописах, оглядах, коментарях. Щоправда, приєднувальні складносурядні речення, предикативні частини яких розділені крапкою, використовують значно ширше, аніж ті, що розділені комою. Це зумовлено, на нашу думку, впливом розмовної стихії на публіцистичний виклад.

У функціонуванні складнопідрядних речень простежуємо специфічні для певних газетних різновидів риси, усталені впродовж тривалого часу, і нові, спричинені сучасними підходами до модернізації газетних форматів.

Виявляють тенденцію до дедалі ширшого вживання препозитивні підрядні з'ясувальні частини, оформлені різними сполучниками і сполучними словами. Таке нетипове для з'ясувальних складнопідрядних речень розташування підрядної частини надає викладові характеру невимушеного усного мовлення, напр.: Як буде далі - покаже час… (Вечірній Київ, 11.10.2007, с.5); Як вирішиться ситуація, побачимо наступної неділі (Україна молода, 03.03.2009, с.А2 (8).

Актуальним у вживанні з'ясувальних складнопідрядних речень є використання способів їхньої експресивної стилізації, зокрема стилістичної манери невимушеного розмовного мовлення. Цього досягають уведенням до підрядної чи головної (рідше) частин з'ясувального складнопідрядного речення фразеологічних одиниць, що демонструє іманентну рису українського синтаксису. Пор.: Один із „оптимістів“ майже півгодини намагався втокмачити мені, що зсудомлене село не сьогодні-завтра вдарить навприсідки гопака (Голос України, 12.04.2006, с.12); Давно відомо, що силуваним конем далеко не заїдеш (Вінниччина, 26.03.2008, с.1).

Новою є тенденція до помітного збільшення з'ясувальних складнопідрядних речень у ролі газетних заголовків, напр.: Школярам розповіли, як не вскочити в халепу в Інтернеті (Голос України, 04.09.2008, с.6); З'ясували, скільки отримує мер Києва (Вінниччина, 06.03.2007, с.2). Нерідко ці речення подають у складі прямої мови, актуалізуючи основну думку публікації, у цьому разі - інтерв'ю, напр.: Олесь Янчук: „Хочу, щоб українське кіно не було гостем на українських екранах“ (Високий замок, 28.08.2008, с.7). український преса синтаксис літературний

Означальні (атрибутивні) складнопідрядні речення в українській газетній мові початку ХХІ ст. функціонують значно активніше, ніж інші прислівні складнопідрядні речення, причому переважають ті, у яких підрядна частина пояснює опорний іменник у головній частині і приєднується до нього сполучним словом який (яка, яке, які). Спостережено, що цими реченнями дуже часто розпочинають виклад в інформаційних міні-жанрах - дописах, інформативних повідомленнях, хроніках, анонсах.

Сучасною є тенденція до активізації означальних складнопідрядних речень у ролі газетних заголовків. Головна частина цих заголовкових речень вирізняється структурною неповнотою, містить лише опорний іменник, який потребує обов'язкового пояснення, конкретизації в підрядній частині, що типово для заголовків, напр.: Шанс, яким треба ефективно скористатись (Урядовий кур'єр, 26.03.2008, с.6); Книга, яка вчить жити по правді (Голос України, 12.02.2008, с.9); Покоління, яке виросло на базарі (Дзеркало тижня, 06.09.2008, с.1). Такі заголовки легко орієнтують читача, виконують у сучасній українській газетній мові номінативну функцію, актуалізуючи задля цього ключове слово тексту.

На противагу тенденції до переважання прислівних складнопідрядних речень, зафіксованій у газетній мові ХХ ст., нині в українській пресі констатуємо помітне домінування складнопідрядних речень з детермінантними підрядними частинами. Це, на нашу думку, спричинене особливою здатністю їхньої різноманітної будови передавати логічну чіткість виражених думок, диференціювати їх, систематизувати, упорядковувати. Детермінантні складнопідрядні речення по-різному актуалізуються в мові сучасних українських газет: ширше вживані складнопідрядні причинові, допустові, часові та умовні речення.

Використання складних речень із різними актуалізаторами причинової семантики неоднакове. Найуживанішими є причинові сполучники оскільки, адже, бо. Помітне зростання активності сполучника позаяк, який надає реченню стилістичного відтінку книжності, пафосності і вживається насамперед для реалізації значення логічного обґрунтування в інтерв'ю, полемічних та передових статтях, репортажах, а також двох нових складених сполучників - з огляду на те що і зважаючи на те що, які виражають причинові семантико-синтаксичні відношення як причину-підставу, обґрунтування.

У ролі засобу зв'язку частин складнопідрядного допустового речення дедалі ширше використовують новий складений допустовий сполучник попри те що - аналог сполучника незважаючи на те що.

Типовими для мови української преси початку ХХІ ст. є складнопідрядні допустові речення із фразеологізованими підрядними частинами на зразок хай там як, хай там що кажуть, хоч там як, хоч би там як зі значенням „за всіх умов і обставин, незважаючи ні на що“ та рідше вживаною фразеологізованою підрядною частиною як не крути зі значенням „що не роби, як не хитруй, нічого не вдієш“. Пор.: Хай там як, саме збірна України вирушить у червні до Латвії для участі у фінальній частині чемпіонату Європи (Україна молода, 20.01.2009, с.А2 (8); Хай там що кажуть, українське книговидання поліпшується і розвивається (Україна молода, 26.06.2008, с.13); Хоч би там як, але кіровоградці завдяки вікопомному рішенню № 405 одночасно позбулися зеленої Лісопаркової зони, міського саду (пам'ятка архітектури, до речі), частини набережної… (Дзеркало тижня, 02.02.2008, с.4); Як не крути, а надійнішого способу збереження грошей, аніж відкриття депозитного рахунку, немає (Високий замок, 15.01.2009, с.5). Такі національно колоритні конструкції переважають у спортивних оглядах та інформативних повідомленнях, дописах і репортажах, надаючи викладові живорозмовних інтонацій, посиленої експресивної дії, спрямованої на реалізацію висловленого, ствердження його вагомості, усупереч обставинам.

Складнопідрядні речення з часовими відношеннями між предикативними частинами також вирізняються певними особливостями. Зокрема, для акцентування на початковій часовій межі дії головного речення чи проміжкові часу, упродовж якого триває дія або стан у головній частині, журналісти дедалі ширше залучають типові українські сполучні засоби, зокрема аналітичний часовий сполучник відтоді як, що конкурує з активно вживаним досі сполучником з того часу як і поступово витісняє з української газетної мови часовий сполучник з тих пір як, що має кальковану природу (пор. с тех пор как). Зосередження на початковому моментові дії в головній частині чи певних часових проміжках особливо важливе для репортажів та інтерв'ю, які потребують документальної точності у відтворенні дійсності. Саме в цих жанрах згаданий значеннєвий тип складнопідрядних часових речень найактивніший і виконує переважно дейктичну функцію.

У мові української преси значно активізувалися складнопідрядні речення з часовими сполучниками як тільки, тільки-но, тільки-но… як, як тільки-но, що є стилістичними маркерами швидкого настання дії або стану в головній частині, а створена в такий спосіб темпоральна ситуація виконує не лише дейктичну, а й експресивну стилістичну функцію. Напр.: Як тільки американці дізналися про наш намір створити музей Шолом-Алейхема, вони організували благодійний фонд (Культура і життя, 22.10.2008, с.2); …комунальники готові під'єднати до тепла житлові будинки, тільки-но виникне така потреба (Вечірній Київ, 11.10.2007, с.4); Як тільки-но надходитимуть сигнали про затримку виплат зарплатні бюджетникам, Кабмін разом із Генпрокуратурою з'ясовуватимуть кожний окремий факт (Високий замок, 15.01.2009, с.6).

Помітні активні зміни в структурі тих складнопідрядних часових речень, у яких виразно протиставлений зміст підрядної частини головній. Ці зміни торкнулися передусім функціонування сполучників. Так, калькований з російської мови сполучник у той час як (пор. рос. в то время как) зникає з газетного простору, альтернативою йому слугують часові (часово-протиставні) аналітичні сполучники тоді як, тимчасом як (рідше), що засвідчує позитивну тенденцію до українізації газетної мови, надання рис національної самобутності її морфолого-синтаксичним засобам. Пор.: Ми намагаємося показати усю унікальність України, тоді як росіяни вирішили об'єднати у сімку свої найвизначніші історичні, природні та духовні пам'ятки (Україна молода, 27.06.2008, с.19); Ті перші [хори] роблять монотонне враження, тимчасом як Український Хор своєю винятковою тембральністю і динамічною багатобарвністю якнайкраще передає все багатство і красу відтворюваних пісень (Культура і життя, 07.10.2008, с.1).

У загальному корпусі складнопідрядних умовних речень найбільша частка належить реченням реальної умови. Їхній зміст нерідко узагальнює умову, як це буває в прислів'ях, приказках та афоризмах. Цією особливістю активно послуговуються сучасні журналісти, використовуючи складнопідрядні умовні речення узагальненої семантики в газетному просторі для увиразнення оцінної характеристики певного суб'єкта. Передуючи основній інформації, таке узагальнення спрощує виклад, навіює позитивні асоціації, викликає посмішку, спонукає до „розшифрування“ узагальненої „загадки“, напр.: Зрозуміло, якщо горщиком назвався, то лізь у піч. Я мусив виправдовувати запис у дипломі „артист театру і кіно“ при Спілці письменників (Культура і життя, 15.11.2006, с.1).

Складнопідрядні цільові речення активно вживають у ролі газетних заголовків, де вони влучно актуалізують різнопланові граматичні функції категорії мети. Здебільшого журналісти обмежуються в заголовку лише однією підрядною частиною, висуваючи на передній план цільову настанову, цільовий мотив публікації: Щоб уникнути п'ятого вето (Голос України, 24.01.2008, с.3); Щоб активізувати співробітництво (Урядовий кур'єр, 12.02.2008, с.4); Щоб колеса котились, співаючи (Голос України, 12.02.2008, с.8). Такі заголовки структурно необтяжливі й переважно стилістично нейтральні, що уможливлює вживання їх в інформаційних газетних жанрах.

Специфічним різновидом у мові української преси початку ХХІ ст. постають складнопідрядні речення відповідності, засобом поєднання предикативних частин у яких є сполучник що… то, який набуває дедалі ширшого вжитку. Менш органічний для української мови порівняно з російською сполучник відповідності чим… тим використовують рідше. Пор.: Що довше метро будують, то дорожче воно коштує (Голос України, 06.04.2006, с.12); …що менший магазин, то менше нові ініціативи влади його стосуються (Голос України, 08.04.2006, с.5); Чим менше буде поруч „ненаситних утроб“, тим легше буде нагодувати людей (Україна молода, 20.01.2009, с.4). Помітна тенденція до поступового втягнення згаданих речень у заголовкові комплекси: Що більше рахують, то більше заяв (Голос України, 20.04.2006, с.2).

У четвертому розділі „Функціональний діапазон парцельованих та приєднувальних конструкцій у мові української преси початку ХХІ ст.“ здійснено функціонально-стилістичний аналіз явищ парцеляції та приєднування як на рівні членів речення, так і на рівні його предикативних частин.

Досить поширеним явищем в українській газетній мові початку ХХІ ст. є парцеляція однорідних присудків, напр.: …у лавах динамівців після тривалої перерви, пов'язаної з тяжкою травмою, з'явився воротар національної збірної Олександр Шовковський. Діяв упевнено, відстояв „на суху“ (Голос України, 14.04.2006, с.6). Часто парцельовані повторювані присудки поширюють підрядною частиною, однорідними та відокремленими членами речення, що, безперечно, спрощує структуру основної частини, натомість розширює когнітивно-комунікативну базу парцелята. Напр.: Володимир Базилевський любить таланти. Любить щиро, палко, вимогливо, кладучи руку на твори, що їх аналізує і, клянучись говорити лише правду і нічого, крім правди (Літературна Україна, 02.01.2006, с.6).

З-поміж другорядних членів речення найактивніше парцелюються обставини як компоненти, здатні актуалізовувати часові, причинові, умовні, цільові та інші адвербіальні характеристики, напр.: Україна святкує День Незалежності. Вп'ятнадцяте (Молодь України, 24?30.08.2006, с.1); Ці роботи були зупинені. На рік (Сільські вісті, 05.01.2007, с.2). Виокремлені обставини є відносними кваліфікаторами дій, актуалізованими спонтанно, ситуативно, з особливою експресією.

Парцельовані означення в сучасних українських газетних контекстах реалізують здебільшого функцію уточнення, підсилення, конкретизації й удокладнення змісту компонентів препозитивного речення. Напр.: Сміх - це найкращий поцілунок людству. Найчудодійніший! (Літературна Україна, 20.09.2007, с.8); …даю тему. Реальну. Свіжу (Літературна Україна, 31.01.2008, с.3).

Серед парцельованих додатків найуживанішими є ті, що являють собою низку поширених однорідних членів, виокремлених за змістом та інтонаційно, які слугують для особливого увиразнення певної деталі. Вони ніби продовжують думку, яка міститься в базовій частині, уточнюючи, а нерідко й розгортаючи її. Напр.: Це - вистава-застереження. Від ейфорії та фанатизму, невиважених і невмотивованих рішень… (Молодь України, 28.06-05.07.2006, с.23); Я безнадійно закохалася в Норвегію. В тишу її пралісів і симфонію водоспадів, неповторну мальовничість фіордів і гомін гірських річок (Молодь України, 11-15.10.2007, с.18).

Стилістична маркованість парцельованих компонентів речення сприяє створенню іронічних ефектів. У сучасних українських газетних контекстах почастішало вираження іронії через парцелювання головних і другорядних членів простого речення, причому ця іронія відображає не тільки негативну, а й іронічно-грайливу характеристику позитивного плану, а досягають її переважно контрастним зіткненням думок. Пор.: Бути чесними вже давно не модно. Не гламурно (Українська газета, 11-17.10.2007, с.2); А потім „для відписок“ коригувати програму капітальних вкладень і спрямовувати кошти в „озеленення скверів“. Взимку (Голос України, 08.11.2007, с.3). Таким конструкціям властива висока комунікативна значущість, семантико-контекстуальне навантаження, вони створюють додаткові значеннєві відтінки. Тому-то їх широко використовують у ролі заголовків газетних статей як засіб інтригування, спонукання до прочитання публікації, напр.: Посіви „озеленять“. Грошима (Голос України, 05.04.2006, с.1); Передавайте за проїзд… Більше грошей (Україна молода, 25.01.2008, с.3).

В аналітичних та художньо-публіцистичних газетних жанрах, яким властиві елементи аналізу, полеміки, яскравої оцінки, експресії, визначальною є тенденція до ланцюгового розташування парцелятів - обставин, означень, додатків, що увиразнює повідомлення, актуалізує кожен мовний відрізок.

Парцелювання складносурядних речень у мові української преси першого десятиріччя ХХІст. спричинене орієнтацією автора на прагматику, потребою посилити, актуалізувати інформаційну частину повідомлення, оптимізувати вплив на емоційну та інтелектуальну сфери адресата. Воно відбувається дещо рідше, ніж парцелювання складнопідрядних, що зумовлено, очевидно, відсутністю формальної залежності між структурними компонентами складносурядних речень, через що кожне відчленоване речення можна вважати самостійним.

Найактивніше парцелюють складносурядні речення з єднальними та протиставними семантико-синтаксичними відношеннями між їхніми частинами. Серед них, як і раніше, переважають складносурядні єднальні речення зі сполучником і та протиставні зі сполучником але, рідше - а. Помітно, що сурядний сполучник і, приєднуючи парцельовану сурядну частину, виконує також підсилювальну функцію, тобто уподібнюється до підсилювальної частки. Ця функція ще більше актуалізується, коли парцелят виражає авторську оцінку того, про що йдеться в базовій частині. Зазвичай такі складносурядні парцельовані речення містять постпозитивний займенник це, який, убираючи в себе зміст попередньої частини, разом зі сполучником і сприяє лексичному вираженню оцінки схвалення, несхвалення, подиву тощо. Напр.: Їй не відмовляють, навпаки - заохочують. І це додає сил (Сільські вісті, 05.01.2007, с.4); У житті має бути, як у пісні, а у пісні, як у житті. І це повинно стати альфою і омегою духовного і трудового життя кожного українця (Культура і життя, 28.03.2007, с.3).

Помітною є тенденція до розгортання змісту заголовка в сурядних парцельованих частинах, які бувають початками лідів, самих текстів або ендингів публікацій. Напр. заголовок: Під'їзди та подвір'я стануть чистішими та лід: Проте квартплата у Вінниці зросте (Вінниччина, 26.03.2008, с.1); заголовок: Кажуть, фінанси співають романси і початок тексту: А вони просто спливають не за призначенням (Сільські вісті, 11.10.2006, с.3).

Парцелювання складнопідрядних речень в українській газетній мові початку ХХІ ст. продовжує попередні традиції і водночас набуває нових функціонально-стилістичних рис. Як і раніше, переважає парцелювання відрізків, що за своєю структурою і змістом відповідають підрядній причиновій та цільовій частинам. Найактивнішими сполучними засобами поєднання парцельованої підрядної частини з головною є сполучники бо, адже, щоб.

У прислівних складнопідрядних реченнях найчастіше зазнає парцеляції підрядна означальна частина, що актуалізує в головній іменник, напр.: На обрання президента, безперечно, вкаже Путін. Який фактично залишиться при владі… (Високий замок, 04.10.2007, с.5). Такі парцельовані підрядні означальні частини реалізують передусім функцію розгорнення головної частини.

Більшої сили емоційного впливу на реципієнта журналісти досягають сьогодні повторенням одного з елементів базової частини в парцельованій підрядній частині, залежний статус якої стає помітнішим. У парцельованих складнопідрядних реченнях лексичне повторення є способом його поширення новими підрядними частинами і засобом експресивного виокремлення, що сприяє виконанню важливих синтаксичних і стилістичних функцій, передусім комунікативно-прагматичної та емоційно-впливової. Напр.: Цей проект презентує успіхи країни в Європі і світі, представляє Україну як державу промислову, інтелектуальну, успішну, діючу, процвітаючу. Державу, яка готова до співпраці, спільних дій, перемог (Культура і життя, 04.04.2007, с.4). Повторення пом'якшує розрив між головною і підрядною частинами, сприяє плавному інтонаційному переходові від однієї до іншої.

Приєднування також досить поширене в мові української преси означеного періоду. На противагу газетній мові 60-70-х рр. ХХ ст., де найуживанішими були атрибутивні приєднувальні конструкції, нині помітне переважання обставинних приєднувальних речень, що, на нашу думку, спричинене їхньою здатністю окреслювати час, місце події, спосіб її перебігу, мету реалізації тощо. З-поміж засобів морфологічного вираження обставин, які оформилися в неповне речення, істотно переважають прийменниково-відмінкові форми та прислівники; інші засоби вираження - дієприслівники, дієприслівникові звороти, інфінітиви - використовують рідше, проте вони експресивніші, емоційно впливовіші, оригінальніші, іноді ще й пафосніші. Пор.: Свідзинський впритул наблизив нас до теми смерті. Але без надривної ноти (Літературна Україна, 09.02.2006, с.7); Уряд Януковича в цьому разі залишається „виконувачем обов'язків“. Назавжди (Експрес, 08-15.11.2007, с.4); Солдати ж не плачуть! Навіть гинучи… (Голос України, 06.05.2006, с.11); Володимир Литвин на кілька тижнів поїхав до Криму. Подумати і відпочити (Експрес, 08-15.11.2007, с.4).

Атрибутивні приєднувальні конструкції, виражені прикметниками, дієприкметниковими зворотами, словами інших частин мови з означальною функцією, уживають рідше, ніж обставинні приєднувальні речення, проте їхнє функціонально-стилістичне навантаження також вагоме: вони виконують передусім роль конкретизатора, акцентують на важливості певної ознаки, її незвичності, специфіці. Атрибутивні приєднувальні речення досить часто бувають заголовками газетних публікацій, слугуючи засобом полемічного загострення проблеми, відтворення живорозмовних інтонацій, чим зацікавлюють, миттєво привертають увагу читача. Напр.: Бандеру - в обіг. Грошовий (Україна молода, 20.02.2008, с.3); Очікується інтервенція до Москви. Культурна… (Голос України, 25.03.2006, с.12). Активізація таких заголовків, на нашу думку, репрезентує нову сучасну тенденцію до особливого маніпулювання увагою реципієнта за допомогою прийому синтаксичної аплікації. Відокремлення власне-приєднувального речення атрибутивної семантики подібне до оказіонального, грайливого подання семантичної подвійності опорного слова базової частини. Унаслідок накладання значень компонентів аплікаційна структура набуває нового змісту. Таке творче мовне експериментування, гра спрямовані передусім на створення комічного ефекту, виконання емоційно-експресивної функції та функції впливу.

Дещо поступаються сьогодні перед обставинними та атрибутивними власне-приєднувальними конструкціями власне-приєднувальні речення об'єктної семантики. У їхньому функціонуванні спостережено тенденцію до використання єднальних, протиставних та градаційних сполучників, транспонованих у сферу приєднувальних. Окреслені в цих реченнях об'єкти здебільшого уточнюють об'єкти, названі в основному реченні, поглиблюють їхню семантику або містять абсолютно нову, додаткову інформацію. Пор.: Відповідно до нововведень, Президент призначити Прем'єр-міністра уже не може - це право надане Верховній Раді. Однак не просто собі Верховній Раді, а парламентській коаліції (Україна молода, 11.01.2006, с.4).

В українській газетній мові початку ХХІ ст. помітне істотне переважання власне-приєднувальних речень, оформлених за допомогою приєднувальних сполучних засобів, над приєднувальними реченнями, оформленими без сполучників. Функцію приєднувальних сполучних засобів виконують переважно власне-приєднувальні сполучники, сполучники різних семантичних груп, транспоновані в приєднувальні, вставні слова та частки.

Останнім часом особливо активізувалася тенденція до збільшення кількості неповних приєднувальних конструкцій з повторюваними підметами чи присудками. Помітно зростає і їхня експресивна сила, що виявляється зазвичай у виконанні інтеграційної текстової функції. Пор.: Від того, як він здасть їх суворому і непідкупному екзаменаторові - Президенту, і залежить, мабуть, його доля як генпрокурора. Втім, не лише його доля (Літературна Україна, 10.02.2005, с.3); Словом, з Польщі ми повернулися геть іншими. І ми, і батьки (Літературна Україна, 12.01.2006, с.6).

Повні приєднувальні речення вирізняються своєю структурно-семантичною різноманітністю та стилістичною багатоплановістю, проте найактивніше функціонують ті, що приєднуються до основного речення власне-приєднувальними сполучниками та й, та ще, та ще й, а ще, а ще й, а також, причому, які більшою чи меншою мірою увиразнюють стилістичне навантаження приєднувальних речень.

Для всіх структурних різновидів повних приєднувальних конструкцій, пов'язаних з основним реченням за допомогою вставних слів принаймні, щоправда, до речі, власне, утім (втім), спільною є семантика додаткового повідомлення, на яку нашаровуються їхні додаткові значеннєві відтінки.

Новою є тенденція до ланцюгового розташування декількох повних приєднувальних речень, які різноаспектно доповнюють зміст основного речення чи попереднього приєднувального. Якщо приєднувальні речення в ланцюгах пов'язані однаковими сполучними засобами, то в такому разі спостерігаємо особливу динаміку, ритмічність оповіді, досягнуту вживанням сполучників-анафор, напр.: …у сухому залишку маємо різне бачення не суті стратегії, а тактики її реалізації. І знову тактику диктують реалії. І немає ніякої військової таємниці (Голос України, 21.03.2006, с.3). Різносполучникове оформлення зв'язку між основним та приєднувальним реченнями в їхньому ланцюговому розташуванні є набагато уживанішим, ніж попереднє, і дає змогу увиразнити послідовність розвитку подій, акцентувати на розгортанні кількох важливих повідомлень як доведень, переконань, аргументації та акцентування уваги читача на раніше викладеному. Пор.: Навряд чи якесь солідне підприємство звертатиме увагу на листівки про ненадійність банку, з яким вони працюють роки. Але репутацію підпсувати таким чином можна... Втім, за допомогою добре спланованої акції можна пустити з торбами навіть успішний банк (Високий замок, 02.10.2008, с.8). Нерідко одне, переважно останнє, з приєднувальних речень може слугувати журналістським прийомом потенційного, тривалого привернення уваги читача до публікації, прямим натяком на продовження роздумів і спостережень за цією проблемою в наступних публікаціях. Напр.: Таке от воно непросте життя у вінценосних осіб. Тим-то вони й намагаються урізноманітнити його різними забаганками й чудасіями. Та про це ми поговоримо наступного разу (Молодь України, 04-10.01.2007, с.17). Таким повним приєднувальним конструкціям властива градація, що передає наростання виразності, відтворює динаміку і послідовність думок.

У висновках узагальнено результати виконаного дослідження.

Мова української преси початку ХХІ ст. постає оновленим феноменом у контексті національної культури, відбиваючи її соціально-творчий стан, детермінований демократичними суспільними змінами: посиленням інформативності викладу, активізацією особистісної тенденції, утвердженням принципу діалогічності, актуалізацією нових змістів і нових оцінок унаслідок гри з цитатним фондом тощо. Сучасні газетні тексти послуговуються досить гнучким арсеналом різнорівневих мовних засобів, спрямованих на реалізацію двох основних функцій - функції повідомлення та функції впливу. Стилістично потужним і самобутнім постає синтаксис мови преси.

Зміни й тенденції, що актуалізувалися в синтаксисі сучасної української газетної мови під впливом соціальних, комунікативно-прагматичних і власне-мовних чинників, посприяли активізації стилістично нейтральних синтаксичних засобів, посиленню експресії синтаксичних одиниць, залученню до широкого вжитку конструкцій розмовного синтаксису.

Функціонування простих речень у мові української преси початку ХХІст. детерміноване симбіозом попередніх і нових тенденцій, виявлених у межах простого двоскладного й односкладного та простого ускладненого речень, а також речень, різних за модальністю та експресією.

Стилістичне навантаження двоскладних речень зумовлене передусім функціональними виявами головних і другорядних членів. Істотно змінилася їхня семантика: замість номінацій радянських часів активно вживають нові назви часів демократизації передусім на позначення осіб та груп осіб (частіше) сучасного політикуму, зокрема: депутат, урядовець, парламентар, активіст, посадовець, опозиціонер, соратник, лідер, фракція, парламент і под.

Стилістично марковану, оновлену на тлі традиційних уживань предикативність у газетному контексті переважно репрезентують:

-субстантивовані, метонімічні та оказіональні способи вираження підмета;

-вигуково-дієслівні форми, форми, ускладнені частками, у ролі простого дієслівного присудка та метафоричні чи метонімічні підметово-присудкові поєднання;

-фразеологізми модальної семантики як допоміжні компоненти дієслівного складеного присудка;

-деякі форми зв'язкового компонента іменного складеного підмета (форма теперішнього часу є в поєднанні з часткою і для посилення категоричності, нульова форма дієслівної власне-зв'язки бути в поєднанні з часткою це для вираження кваліфікацій та оцінок).

У функціонуванні другорядних членів речення простежено видозміну семантики їхніх стрижневих компонентів: зникнення стандартних, усталено-затертих елементів радянської епохи і поширення українських лексем часів демократизації. Їхнє функціональне призначення зумовлене синтаксичною специфікою конкретного члена речення - актуалізувати атрибутивні, об'єктні чи адвербіальні ознаки суспільної реалії. Деякими способами вираження другорядних членів речення (фразеологізацією, цитацією, ненормативним словотворенням тощо) реалізують додаткові стилістичні функції: акцентуаційну, експресивізації газетного контексту, впливу на читача.

Різне функціональне навантаження в мові сучасних українських газет виявляють односкладні речення. Досить виразною є тенденція до дедалі активнішого використання в ролі головного члена односкладного речення предикативних форм на -но, -то, що за своїм функціональним призначенням є найбільш оптимальним засобом відтворення результативності життєвих реалій. Ширшого вжитку, порівняно з попередніми роками, набувають предикативні форми на -но, -то як компоненти газетних заголовків. Уживання таких незмінних форм становить національну специфіку української мови, сприяє відродженню та увиразненню живомовних процесів.

Якісно змінилося семантичне наповнення головного члена неозначено-особових речень: на зміну словосполученням, які здебільшого відображали специфіку трактування культури праці в соціалістичному суспільстві, прийшли дієслівні словосполучення, що репрезентують сучасні суспільні та економічні явища. Помітно модифікувався комунікативно-інтенційний зміст інфінітивних речень у функції газетних заголовків: директивні закличні інтонації радянських часів замінено на модальні відтінки побажань, порад, некатегоричне спонукання до дії.

Новою є тенденція до компактного, ланцюгового розташування односкладних речень одного типу, кожне з яких розширює інформаційне тло, поглиблює модальні та емоційно-експресивні відтінки висловленого, відтворює масштабність подій, розгортає їхню динаміку.

Неповні та еліптичні речення як засоби економної експлікації в мові українських газет початку ХХІ ст. здебільшого стилістично марковані і виконують емоційно-виокремлювальну, лаконізаційну та констатаційну роль. У їхньому функціонуванні зазнали оновлення дві тенденції: 1)до збільшення кількості (до двох-трьох і більше) пропущених членів у структурі неповних речень, що активізувалася в газетних міні-жанрах - дописах, інформативних повідомленнях, політичних коментарях, спортивних оглядах для економного оформлення думки й оперативного сприйняття її читачем; 2)до ланцюгового розташування неповних речень з одним чи кількома пропущеними членами, простеженого здебільшого в дописах та репортажах; це дає змогу журналістам швидко, словесно не обтяжливо розширювати інформаційний простір. Новою є тенденція до врізноманітнення заголовків складними синтаксичними побудовами із неповними реченнями в їхній структурі.

Дедалі ширшого вжитку й стилістичної ваги у мові української преси означеного періоду набувають вставні та вставлені одиниці. Вставні слова забезпечують реалізацію кількох комунікативно-прагматичних функцій: адресно-маркованої, функції текстової зв'язності, акцентно-стверджувальної, акцентно-гіпотетичної, фатичної, функції експресивізації мовлення та оцінної. Активізація вставлених конструкцій тут значною мірою інноваційна. Це виявляється насамперед у розширенні їхнього семантичного та стильового навантаження - доповнювати, уточнювати думку, конкретизувати кількісні характеристики, виконувати інформаційно-довідкову функцію.

У використанні вставних і вставлених одиниць спостережено кілька нових тенденцій: 1)до врізноманітнення вставних конструкцій унаслідок видозміни їхнього граматичного оформлення, зокрема уникнення сполучника як, заміна його прислівниками, імплікація суб'єкта, якому належить вислів, реалізація структурної неповноти речення опущенням головних компонентів тощо; 2)до переважного вживання розмовних українських вставних слів, словосполучень і речень, які дедалі впевненіше витісняють з ужитку поширені донедавна, здебільшого кальковані з російської мови вставні одиниці, що засвідчує прагнення української газетної мови до самобутності; 3)до збільшення кількості вставлених одиниць у межах одного речення - до двох-трьох і більше, що часто призводить до семантичного конкурування вставлених конструкцій з основним змістом речення.

Досить активними в мові української преси початку ХХІ ст. є речення питальної та спонукальної модальності. Поєднання „питання?відповіді“, уведені до газетного контексту з розмовного синтаксису ще на початку ХХ ст., нині зазнають деякого структурного ускладнення: частішає нанизування питань у межах згаданої конструкції. Новим є дистантне чи суміжне нагромадження речень спонукальної модальності в межах однієї публікації, що експресивізує мову, надає їй вагомих семантико-стилістичних відтінків.

Помітна тенденція до збільшення кількості різнотипних за модальністю та експресією речень у ролі газетних заголовків. Активізувалося використання метафоричних та метонімічних питальних заголовків на тлі обмеженого функціонування в радянські часи. Найвищої стилістичної конотації в згаданих заголовках досягають за допомогою каламбурів, метонімічних перенесень, іронічних переосмислень прислів'їв та приказок.

Найактивнішим композиційним прийомом, застосовним до різнотипних за модальністю та експресією речень, є „перегукування“ заголовка питального, спонукального чи окличного типу з ендингом, що надає контекстам ефекту композиційно-стилістичної завершеності.

Типовими засобами стилістичного увиразнення контексту, відсвіження його змісту в мові української преси досліджуваного періоду слугують складні сполучникові речення.

Оновлена стилістична конотативність складносурядних речень спричинена їхнім призначенням - увиразнювати описові характеристики життєвих реалій. Найбільшого функціонально-стилістичного оновлення зазнали градаційні та приєднувальні складносурядні речення через власну комунікативно-стилістичну природу слугувати ємним засобом вичерпності інформації в дописі, огляді та коментарі.

Функціональні зміни простежено також у використанні сполучників складносурядних речень, зумовлені намаганням журналістів повернути до активного вжитку національно-самобутні сполучники, поповнити арсенал сполучникових засобів газетно-публіцистичного стилю художньо-розмовними функціональними замінниками, які конкурують із раніше вживаними сполучниками.

У функціонуванні складнопідрядних речень новими є такі тенденції: 1)до розширення набору сполучних засобів за рахунок аналітичних одиниць: вони потрапляють переважно з художнього чи розмовного стилів; 2)до змін у структурі складнопідрядних речень, які торкаються передусім функціонування сполучників: ускладнення їхньої структури препозитивними протиставними сполучниками для увиразнення протиставлення між предикативними частинами, активізація похідних українських сполучників та сполучних слів і дедалі помітніша пасивізація калькованих сполучників; 3)до надання газетній мові розмовного стилістичного колориту за допомогою похідних сполучних засобів із стилістичним відтінком розмовності та врізноманітнення лексичного компонентного складу головної і підрядної частин, якого досягають, використовуючи метонімічні чи метафоричні вислови, розмовні лексеми, фразеологізми; 4)до переважного препозитивного розташування підрядних частин, що актуалізує, висуває на передній план вагомість умовних, часових, допустових та ін. відношень; 5)до збільшення кількості складнопідрядних речень у функції заголовкових комплексів, де вони виконують не лише функцію актуалізації змісту, а й експресивно-стилістичну функцію впливу на емоційну та інтелектуальну сфери читача.

Реєстр стилістичних функцій, що їх виконують складнопідрядні речення у газетному контексті, досить великий: він охоплює констатаційну, оцінну, експресивну, довідкову, номінативну, дейктичну, узагальнювальну та ін.

В українських газетних текстах початку ХХІ ст. найширше представлені такі синтаксичні інновації, як парцеляція та приєднування, що є відхиленням від загальноприйнятих закономірностей організації речення і тексту.

Парцеляції зазнають нині компоненти простого речення і предикативні частини складного речення. Парцельовані головні та другорядні члени речення здебільшого удокладнюють, поглиблюють, конкретизують виражений зміст, водночас експресивізуючи, увиразнюючи контекст, надаючи йому стилістичних ознак нестандартності, невимушеності і навіть іронії.

На тлі традиційних синтаксичних побудов контрастно-виразним стилістичним засобом постають парцельовані складнопідрядні речення. Найтиповішими є причинові, цільові, умовні та допустові підрядні парцеляти. Експресивно-видільну функцію, яку вони виконують у газетному контексті, посилюють використанням факультативних засобів увиразнення: фразеологізмів, розмовних лексем, приєднувальних структур та ін.