Основи культури української мови

У країнах Європи вітають один одного, трохи підіймаючи правою рукою капелюх і роблячи легкий уклін головою. Порушенням етикету у слов'ян є гучні, нестримані вітання.

Вітальні формули

Зустрівшись знайомі люди вітаються. Інколи між собою вітаються і незнайомі. Це залежить від традицій, соціальної приналежності, обставин, нарешті, від вихованості. У селах Західної України вітаються з незнайомою людиною молодші від неї, а подекуди і старші. Вітальними реплікам обмінюються незнайомі, зустрівшись десь далеко у лісі горах, у степу, в черзі біля криниці. Добре й невимушене володіння вітальними формулами дає змогу перенести основну увагу На складніше мистецтво розмови.

Вітальні формули за своїм змістом у різних етномовних спільнотах дуже відмінні, різноманітні, іноді дивні з нашого погляду. Так, стародавні єгиптяни запитували: Як пітнієш? Античні греки закликали: Радуйся! А сучасні монголи з'ясовують: Як кочуєш? Як худоба? Такими фразами обмінюються й поважні люди, які, звісно, не кочують і здебільшого не мають худоби. Всім цим вітанням властива однакова спрямованість: засвідчити увагу до людини, своє ґречне ставлення, побажати їй чогось доброго, спитати, чи з нею все гаразд, тощо.

В українській мові багато вітальних формул: Доброго ранку! - Добрий ранок! - Доброго дня! - Добрий Доброго вечора! - Добрий вечір! - це стилістично нейтральні вислови. Ці вітання у відповідну пору доби можна вживати до всіх людей. При цьому побажання Доброго ранку звучить менш офіційно, тоді як Доброго дня та Доброго вечора - більш церемонію.

Вітальну формулу Добрий досвіток! (словник за редакцією Бориса Грінченка тлумачить Добри-досвіток.) вживали вранці. Після світанку говорили Добридень! Нині вони вживаються рідко, здебільшого мовцями старшого покоління, а Добривечір! майже зовсім не вживається. В активному вжитку із таких стиснених в одне слово етикетні словосполучень залишилося Добраніч! (у вітальному значена, інколи вживається вислів Доброї ночі!). Наведені вітальні. фрази є скороченнями синтаксичних конструкцій на зразок.

Вітаю (тебе; Вас; вас)! - Радий (тебе; вас) вітати! - Моє шанування! - Дозвольте Вас привітати! вітаються переважно інтелігенти старшого покоління. У ширших соціальних сферах використовується вислів Доброго здоров'я!

У Галичині місцеві жителі, здебільшого чоловіки старшого віку вітаються також фразами: Дай, Боже, щастя!, на які чують відповідь: Дай, Боже, здоров'я!

Вислів Дай, Боже, щастя! вживають люди всіх вікових категорій, хто зайнятий якоюсь працею. А відповіддю на це вітання можуть служити слова: Дякую (-ємо)! Дай, Боже, й тобі (Вам; всім). У багатьох місцевостях, вітаючись з тими, хто в цей час працює, послуговуються висловом Боже, помагай!

Подекуди у народному мовленні збереглися вітання-побажання: З неділею святою будьте здорові! - Зі святом будьте здорові! - Будьте здорові з Новим роком!

Вітаючись із друзями, знайомими, молоді люди здебільшого кажуть: Привіт! - Здоров! Вираз Привіт! уживають як хлопці, так і дівчата, а також чоловіки середнього покоління. Словом Здоров! вітаються особи чоловічої, зрідка жіночої статі.

У відповідь на привітання на неофіційній зустрічі сьогодні можна почути Салют! Ще більш неофіційним є загальновживане вітання: Гай! (англ. Ні). Так вітаються між собою давно знайомі люди в англомовних країнах. Інколи можна зустріти жаргонні вітання типу Чао!

Загальноприйняті формули, наприклад: Христос воскрес! - Воістину воскрес! - Слава Україні! - Героям слава! - Здрастуйте (товариші)! - Здоров'я бажаємо (пане полковнику)!

Мовлення часто після вітання може продовжуватись фатичними фразами (це латинське слово, крім іншого означає говорити нісенітниці; провадити пустопорожні балачки). Ці фрази мають призначення не повідомляти інформацію, а надавати природності спільному перебуванню з іншою людиною, привернути до себе її увагу, підготувати до сприйняття певної інформації тощо.

Фатичні фрази називають контактовстановлювальними, потрібними для «обміну словами». Це, наприклад, фрази: Як ся маєте? - Як поживаєте? - Як живеться? - Що нового? - Що у тебе (Вас) доброго? - Як справи? - Як успіхи? - Що чувати?

Тактовність виробляє і гарні манери. Сказати, навіть з найкращим наміром, глибоко засмученій чи занепокоєній чимось людині веселе, наприклад: Привіт пані Агафонова! У Вас сьогодні чудовий вигляд! - буде вкрай нетактовно. Можна питати і про здоров'я: Як здоров'я? - Як почуваєтеся? і про сімейні справи: Як (твоя; Ваша) дружина? - Як почувають себе Ваші діти?, але в такому разі треба бути максимально обачним і добре зорієнтованим щодо справ, характеру і настрою партнера, аби не потрапити в незручне становище.

У відповідь на фатичні запитання було б смішно й нудно почути від співрозмовника докладну розповідь, як йому живеться, в якому стані сьогодні його здоров'я. Ці запитання у переважній більшості ставляться тому, що «так заведено». Достатньо подякувати й обмежитися короткою фразою: Спасибі, прекрасно! - Добре! - Задовільно. - найкраще. - Не скаржусь. - Нічого. - Усе по-старому. - Як тобі (Вам) сказати? - Погані справи. - Гірше нікуди. - Краще не питай.

Репліки з негативною семантикою доречні тільки в тому разі, коли співрозмовник - людина співчутлива, близька, якщо від неї можна очікувати доброї поради чи допомоги.

Після позитивної, нейтральної чи негативної відповіді на тактичне запитання належить запитати: А ти (Ви) як ся маєш (єте)? - А у тебе(Вас) як (ідуть) справи? -А тобі (Вам) як ведеться? - У тебе (Вас) що нового?

Інколи фатичні запитання можуть використовуватися і без формул вітання. В українській мові це насамперед вислів Як ся маєш (єте)?, то став своєрідним запитанням-вітанням. Цим висловом здебільшого супроводжується вітальний потиск руки. У разі неочікуваної зустрічі, візиту гостей застосовуються такі вирази:

Давненько ми в Вами (тобою) не бачились. - Яка приємна зустріч! - Кого я бачу! - Не гадав тебе тут побачити! - Як ти сюди потрапив? - Де Ви пропаали? - Кого-кого, а тебе не чекав побачити!

Правила вітання

Важливою проблемою в ситуації вітання є те, хто має вітатися першим. Деякі люди надають цьому винятково великого значення й оцінюють інших людей за тим, чи ті вітаються першими, чи чекають, що привітаються з ними. За усталеним звичаєм першим вітається чоловік із жінкою, молодий -- із старшим, підлеглий -- з начальником. Молода жінка перша кланяється літньому чоловікові. Ще у Старому (Ветхому) завіті Господь сказав через Мойсея: «Перед лицем сивини встань і вшануй лице старого...» (Лев. 19:32). Це данина поваги старшим за віком, які мають досвід життя і можуть дати добру пораду.

У різних країнах існують неоднакові традиції вітання і вони не завжди збігаються з нормами, узвичаєними в нашому суспільстві. Наприклад, в Англії жінка, щоб уповноважити» чоловіка вклонитися їй, зазвичай вітається з ним першою.

Щодо вітання є дуже розумне правило: першим вітається той, хто краще вихований. І якщо люди добре виховані, то здебільшого вітаються одночасно. Проте, навіть знаючи це правило, багато хто його недотримується, «шанує свою гідність».

Та людина, яка вітається першою, не тільки нічого не втрачає, а, навпаки, виграє. Першими мають вітатися, як уже сказано, молоді зі старшими, чоловіки з жінками, соціально нижчі з соціально вищими.

Незалежно від віку, статі, посади першим вітається той хто проходить повз когось або переганяє його. І звичайно той, хто підходить до гурту, чи заходить у приміщення тощо. У гостинній спочатку вітаються з господинею, потім із господарем, а тоді з рештою присутніх, не обминаючи й дітей.

У разі коли зустрічаються пари, то спочатку вітаються жінки з жінками, тоді жінки з чоловіками і насамкінець чоловіки між собою.

Як правило, акт вітання - короткотривалий. Короткими є і вітальні формули. Тому в ситуації вітання важливого значення набувають фонетичні складники мовлення: сила голосу, тон, тембр, темп, а також невербальні знаки: погляд, вираз обличчя, поза та ін. Наприклад, вітальна репліка, вимовлена тихо, «під ніс» і без зорового контакту, може бути не зауважена або витлумачена як вияв негативного ставлення до адресата. По-різному сприймаються вітальні фрази в поспішному й повільному темпі, з м'яким, несмілим, пригніченим чи злим тембром, з насупленим, іронічним, меланхолійним поглядом, з радісною, удаваною, єхидною посмішкою і т. ін.

Супроводжуючі знаки вітання

Словесні вітання супроводжуються невербальними знаками з такою ж (вітальною) семантикою: жінки - плавним нахилом голови, чоловіки - легким схилянням верхньої частини тулуба і (або) голови, молоді люди - такими ж, але трохи нижчими поклонами. Поклони горбів не роблять, - повчає народна мудрість.

Тим, хто вітається, дуже пасує, зазвичай, привітна усмішка. Поклоном із усмішкою можна привітатись і без слів, але тільки з дуже близькими знайомими, друзями, і це ж стосується вітання піднесеною вгору рукою, стисканням власних рук тощо.

Вітання до того, хто стоїть або проходить у зустрічному напрямку: належить повернути голову в його бік і вклонитися. Якщо ваш супутник з кимсь вітається, то і вам треба це йти. Так само треба відповісти поклоном і тому, хто вітався з вашим супутником. Це правило зобов'язує чоловіків, жінка відповідає на вітання з супутником тільки незнайомої їй особи лише тоді, коли воно виразно стосувалося цієї жінки.

Вітаючись, треба обов'язково вийняти цигарку з рота, а руки з кишень, зняти темні окуляри. Останнє, звичайно, не поширюється на людей із вадами зору.

Непотрібно кричати вітаючись через вулицю: це вважається непристойним. Достатньо зорового контакту і нижчого поклону. Якщо відстань перевищує тридцять кроків, зазвичай не вітаються. Неправильно вітатись аж порівнявшись із адресатом і так само негарно вітатися з надто великої відстані, бо це може бути трактовано як схильність до чиношанування, підлабузництва, улесливості.

Здіймання головного убору

Зазначений етикетний знак поширений здебільшого серед європейських народів. Ця традиція започаткована ще в Стародавньому Римі, де раби мусили знімати головний убір, щоб було видно поголену, рабську голову. Знімали свій шолом середньовічні лицарі на знак добрих намірів і довіри.

Знімання чи незнімання головного убору тривалий час вважалося однією з найприкметніших ознак, за якими народи Європи протиставлялися народам Сходу. Так, в одній із відомих легенд говориться про те, як Іван Грозний наказав турецьким послам, які не зняли головних уборів, прибити їх цвяхами до голови.

Українці головний убір знімають, коли входять до хати і коли споживають їжу. В Англії існує товариство джентльменів, які знімають капелюхи під час телефонної розмови. Не знявши головний убір, не можна цілувати дамі руку. Капелюх рекомендується знімати рукою, протилежною людині, повз яку проходять. Беруть його спереду-згори й описують невелике півколо до висоти обличчя, роблять це за три кроки до знайомого, який стоїть або йде назустріч. Зодягають капелюх щойно розминувшись ізШапку знімають спереду за дашок. Шапку без нього, а також берет для привітання знімати не заведено.

Потиск рук

У середні віки рукостискання було знаком шанування і відданості, при цьому нижча за рангом особа ставала на коліно. Потиск рук з легким їх потрясінням в XVI ст. означало єднання і скріплення договору.

Як знак вітання потискання рук з'явилось лише початку XIX ст. в Європі замість раніш прийнятих поклонів реверансів чи розмахування руками.. Це елемент європейської культури спілкування, який поширився на цілий світ. Такий спілкувальний знак, наприклад, у Південній і Східній Азії раніше був невідомий. В Японії ще й нині потиск рук на знак вітання використовується переважно у спілкуванні з європейцями й американцями, а жінки уникають його на загал, бо це сприймається негативно. Самураї, етичний кодекс яких лежить в основі японського виховання, обмінювались рукостисканням лише перед смертельною битвою, оголошуючи цим один одному неминучу загибель.

Так само і в Європі потиск рук застосовується не всюди однаково. Англійці, приміром, використовують його нечасто, а в німців, навпаки, рукостискання настільки поширене, що, як пишуть місцеві гумористи, саме за ним у світі впізнають туристів із Німеччини. За сучасних умов рукостискання відображає вже напрацьовані партнерські зв'язки або вказує на потенційні можливості до співробітництва. І оскільки далеко не з усіма знайомими у нас такі відносини, потиск рук є не обов'язковим жестом. Зазвичай, рукостискання використовується при першій зустрічі, на початку переговорів, на прощання з друзями чи партнерами.

Треба пам'ятати, що першим руку подає господар - гостю, старший - молодшому, жінка - чоловікові, соціально вищий - нижчому, одружений - неодруженому, а не навпаки. Якщо присутніх багато, то доречно обмежитись потиском рук із господарем (господинею) дому чи начальником, а з іншими, вклонившись, привітатися словами.

Якщо люди сидять за обідом, вечерею тощо, то вітатись з ними за руку не треба. Не можна також подавати руку через стіл. Навіть найвищий начальник для цього має вийти з-за столу. Не прийнято вітатись потиском руки через стіл. Подають тільки праву руку. Ліву руку, зап`ясток можна подати для вітання тільки найближчим друзям, і то в крайньому разі, у арабів це взагалі не прийнято. Невихованою буде вважатись людина, яка подаючи праву тримає ліву руку в кишені або залишає в ній цигарку. У першому випадку - це босяцтво, у другому - елементарна неповага.

Подавати руку з розчепіреними пальцями, долонею донизу або догори не заведено. Всі ці жести можуть мати психологічне тлумачення, яке свідчить не на користь людини, що ними послуговується. Владні особи звичайно практикують домінуюче рукостискання: руку подають долонею вниз. Іноді застосовується підлегле рукостискання: руку простягають долонею вгору. Щоб показати себе вихованою людиною, краще руку подавати не долонею вгору чи боком, а під кутом 45° до підлоги.

Обмінюючись потиском рук з представником тих суспільств, де узвичаєно цілувати дам у руку, жінці належить розслабити руку на випадок, якщо чоловік захоче піднести її до губ. «Але, навіть розслаблена рука має залишатися красивою, а не нагадувати вогку ганчірку», - застерігає перша дама американського етикету Емілія Поуст.

Як правило, чоловіки, за винятком старих і хворих, подаючи руку, підводяться. Жінки, особливо старшого віку, коли вітаються з чоловіками або молодшими жінками, подають руку сидячи й не потискаючи. Не можна подавати руку мусульманину. У більшості ісламських країн чоловіки взагалі не мають права вітатися з жінками, якщо вони не є родичами. Жінки можуть подавати руку для вітання не знімаючи рукавичку. До того ж не тільки тоді, коли рукавички є елементом жіночого туалету.

8. Парадигма мовних формул

У сучасному житті більшості людей доводиться виконувати безліч соціальних ролей і потрапляти в різні ситуації спілкування. Ці ситуації складають певну систему, в які можна виділити такі типи спілкування.

1) Анонімне спілкування, тобто стосунки між незнайомими людьми, тимчасові контакти, які не передбачають подальшого знайомства. Таке спілкування спостерігається на вулиці, в транспорті, у громадських місцях.

2) Функціональне спілкування, тобто стосунки, пов'язані з діяльністю людей.

3) Неформальне спілкування, тобто стосунки в різноманітних колективах за інтересами (спортивні секції, різноманітні товариства і т. п.), взаємини між друзями, приятелями, знайомими, сусідами та ін.

4) Інтимно-сімейне спілкування, тобто стосунки між подружжям, батьками та дітьми, родичами.

Мовленнєвий етикет - це сукупність словесних форм увічливості, прийнятих у певному колі людей певного суспільства, певної країни, але без яких не обходиться жоден народ.

Різні мови світу виробили спеціальні (лексичні, морфологічні, синтаксичні) засоби вираження ввічливості, спеціальні етикетні мовленнєві формули, що, власне, і становлять мовленнєвий етикет. Це насамперед такі усталені мовленнєві формули, що вживаються для зав'язування контакту між комунікантами - формули вітань і звертань, для підтримання контакту - формули вибачення, прохання, подяки тощо, для припинення контакту - формули прощання, побажання, тобто власне етикетні мовленнєві формули. Сам же мовленнєвий етикет, крім цих формул, включає ще й соціально-мовні символи етикетного рівня, напр., етикетні форми заперечення (незгоди) і ствердження (згоди), форми питань, що використовуються в певних соціально-культурних групах.

Мовний етикет позначений рисами національної самобутності, він пов'язаний з традиціями кожного народу, його історією, культурою, ментальністю.

У європейському культурному ареалі виділяють п'ять тональностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамільярну (дружню), вульгарну.

За умовами і змістом мовленнєвої ситуації (або ситуації спілкування) розрізняють 15 різновидів мовленнєвого етикету: 1) вітання; 2) скарга; 3) звертання, привертання уваги; 4) втішання; 5) знайомство; 6) комплімент; 7) запрошення; 8) несхвалення; 9) прохання, порада, пропозиція; 10) поздоровлення; 11) погодження; 12) подяка; 13) вибачення; 14) прощання; 15) незгода, відмова.

В українській мові існують різноманітні можливості для висловлення подяки, прохання, запрошення, вибачення, співчуття, заборони тощо

9. Запитання та завдання для самоконтролю

1. Як ви розумієте унормованість літературної мови?

2. Якими нормами регулюється усне літературне мовлення?

3. Які норми властиві писемному літературному мовленню?

4. Чому не можна порушувати літературну норму?

5. Назвіть основні правила правопису прізвищ та географічних назв іншомовного та слов'янського походження.

6. Розкрийте поняття „культура мовлення”.

7. Яку роль відіграє мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.

8. Назвіть основні ознаки культури мовлення.

9. Наведіть приклади орфоепічної правильності.

10. Що таке граматична правильність мови.

11. Розкрийте основні складові точності й логічності мовлення.

12. Від чого залежить, на вашу думку, багатство і різноманітність мовлення.

13. Що містять у собі поняття „чистота”, „доречність”, „виразність” мовлення.

14. Наведіть приклади, у яких відбувається подовження та подвоєння приголосних.

15. Що входить у поняття мовленнєвий етикет.

16. Назвіть стандартні етикетні ситуації.

17. Наведіть приклади парадигми основних мовних формул.

18. У яких випадках уживається суфікс -иво(о)?

19. Як розрізнити, коли у суфіксах -еньк-, -оньк- пишеться літера е, а коли о?

20. Які суфікси використовуються під час творення чоловічих і жіночих імен по батькові?

21. За яким правилом розрізняють написання прикметникових суфіксів -ичн(ий), -ічн(ий), -їчн(ий)?

22. Яке правило правопису суфіксів прикметників пов'язане з літерами д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р?

Размещено на Allbest.ru