Семантико-синтаксична структура простого речення у діалогічному мовленні

Незначну групу модальних синтаксем у реченнях-репліках становлять компоненти на жаль, на щастя, признатися із значенням оцінного, емоційного плану повідомлення та модальні синтаксеми із логічним значенням, із значенням виділення основного у повідомленні, підкреслення висновку типу до речі, нарешті, як правило, можна сказати, власне: - Ти розумієш? - запитала Рина. - На жаль, гарних українських кінокартин мало... - відповів Мокій (М.Куліш).

IV. Специфічною рисою діалогічного мовлення є зверненість, тобто спрямованість на певного адресата, що репрезентовано вокативними синтаксемами (17%), які виражаються кличним відмінком і в основному у реченні-репліці є назвами осіб: - Остапе, дай мені цигарку (В.Яворівський); іменниками назвами-осіб із узагальнювальним значенням, це слова типу людоньки, пані, хлопче, тату, боярине, звірі(у значенні нелюди) та ін.: - Хлопче, неси кави! - покликали усі хором (В.Барка).

Семантика кличного в імперативних конструкціях є вихідною базою для формування його вторинних функцій, за допомогою яких будуються інші типи ускладнених речень-реплік. Найуживанішими в реченнях-репліках є вокативні синтаксеми із вторинною функцією, яким властива семантично знебарвлена супровідна функція потенційного суб'єкта дії. Наприклад: - І я собі так гадав, пане професоре, - почав отець Білецький (Б.Лепкий).

Непоширеними є речення-звертання, які дорівнюють одному компоненту і конденсують у собі предикатно-суб'єктну структуру. Наприклад: - Ждане! - піднімає чашу Стольник (А.Іванов). Комунікативне завдання цих побудов полягає у тому, щоб привернути увагу співрозмовника, інформувати про те, що саме до нього звертаються. Тому їм властива спонукальна інтонація.

Отже, на функціонування в діалогічній єдності ускладнювальних синтаксем із різним семантичним змістом впливає як комунікативна настанова першого учасника діалогу, так і ситуація мовлення. Крім того, має значення емоційність мовленнєвого акту, безпосередність спілкування, спільний досвід.

У четвертому розділі “Комунікативна організація простих речень у діалогічному мовленні” простежено реалізацію комунікативних типів простого речення у репліці-запитанні і репліці-відповіді, проаналізовано особливості актуального членування простої конструкції у діалогічному мовленні, з'ясовано засоби вираження темо-ремного поділу, визначено особливості висловлень-запитань у мовленнєвих актах.

Мовець, будучи учасником діалогу, залежно від конкретної ситуації спілкування та умов її проходження, може ставити перед собою різні комунікативні завдання.

Зміст першої репліки вказує на недостатність, неповноту певної вихідної інформації та потребу адресанта в її розширенні. Тому на основі правил розгортання діалогу репліки з комунікативним завданням мають реалізуватися та логічно завершитися реакцією, а саме: одна з реплік є стимулом, який направлений на продовження розмови, друга - реакцією. Формами відображення найбільш загальних закономірностей діалогічного мовлення в сучасній українській мові є комплекси “питання-розповідь”, “питання-питання”, рідше вживаються - “розповідь-питання” та “спонукання-розповідь”. Периферію становлять єдності “питання-спонукання”.

Комунікативна мета кожного висловлення відображається в актуальному членуванні, здатного поділити конструкцію на дві нерівнозначні частини - тему і рему, які утворюють інформаційну структуру.

Перший елемент діалогу, якому властива питальна модальність, містить центр запиту інформації з відкритою ремою, яка реалізується у репліці-відповіді, виражається у якісно новій конкретній інформації, є обов'язковою для комунікативної організації речення і у даному випадку досить самостійною. Наприклад: - Скільки людей живе в Щасливому місті? - запитав Протагор. - Тисяч десять (І.Білик). Тому тема і рема є елементами цілого, комунікативне навантаження кожного з них існує тільки стосовно один одного, разом створюючи інформаційну структуру.

Репліки-реакції найчастіше репрезентують у своєму конкретному змісті тільки другий компонент актуального членування, який виражає найбільш істотне у повідомленні. Пропуск теми дає значну економію, а звідси і комунікативну зручність, що допомагає розвантажити мовлення від надмірних елементів. Наприклад: - Кого немає? - Тридцять другого вагона (І.Багряний).

Писемне оформлення діалогу безпосередньо впливає на вибір тих чи інших засобів маркування вихідної й нової інформації. Тому в діалогічних єдностях (питання-відповідь) актуальне членування виражається головним чином порядком слів, який у реченнях-репліках впливає на ступінь розчленованості/нерозчленованості відповіді.

Перший елемент діалогу містить вихідну інформацію, а другий - нове повідомлення. У межах комунікативного блоку актуальне членування має об'єктивний темо-ремний порядок розміщення своїх компонентів.

У репліках-стимулах уживаються займенникові питальні слова або предикати, які програмують ремність деяких елементів репліки-реакції. Вона є важливою для перших компонентів діалогу, оскільки запит про нову інформацію реалізують за допомогою питальності.

Часто в ролі засобів виділення комунікативного центру простих висловлень виступають певні специфічні синтаксичні конструкції (неповні речення, зрідка парцельовані структури): - Хто тобі Ярина? - запитав зацікавлений Гармаш. - Рятівниця... (В.Козаченко); - Язика розпускаєш? - запитав становий. - Мовчу. Безпечніше. - одказав стражник (Панас Мирний). Вони спрямовані передусім на вираження реми як комунікативного центру, без якого не може бути речення.

Висловлення-запитання як особлива форма думки передає позицію активного мовця, який за допомогою комунікативного завдання намагається віднайти відсутні елементи ситуації, щоб довершити цілісну картину події або встановити реальність чи ірреальність основного змісту повідомлення. Тому висловлення, називаючи ситуацію, відображає її в актуальному для мовця аспекті.

У діалогах представлені усі різновиди висловлень питальної модальності: часткові диктальні запитання (32%): - Мамо, ви з ким говорите? - повагом спитав Петро (А.Тютюнник); повні модальні конструкції (25%): - Ви живете в Києві? (А.Дімаров); повні диктальні запитання (23%): - Що ж далі? (Ганна Черінь); часткові модальні висловлення-запитання (20%): - Чи не тебе я вирятував? - пожартував Григорій (І.Багряний). Цим комунікативним одиницям відповідають репліки-реакції: розчленованого загального характеру (42%): - Що з вами сталося? - запитав незнайомець. - Я просто спіткнулась (Ганна Черінь); розчленовані висловлення часткового характеру (32%): - А ноги болять? - запитав єфрейтор. - Я їх уже не чую від біганини (В.Козаченко); загальні нерозчленовані висловлення (26%): - Що з цього? - Нездужає вона (М.Чернявський).

Особливістю простих діалогічних висловлень усіх типів є те, що вони найчастіше є неповними, максимально стислими, що викликане потребами спілкування, і репрезентують передусім мовленнєві варіанти.

ВИСНОВКИ

Семантико-синтаксичний рівень, базуючись на семантико-синтаксичних відношеннях та виділених на їх основі компонентах, виступає проміжною ланкою, що з'єднує глибинну і поверхневу структури.

Реалізація моделі речення в процесах спілкування неможлива без різноманітних видозмін, які спричинені певними факторами.

Мовленнєва діяльність передбачає свідомий добір і опрацювання мовних засобів. Писемне оформлення та природа самого діалогу, об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на його формальну будову, підтекст, зумовлюють структурну організацію реченнєвої конструкції, яка репрезентує ту або іншу інформацію.

У процесі комунікації мовець оперує конкретними реченнями, котрі при реалізації виявляють набір додаткових семантичних функцій, що відображають передусім залежність репліки-реакції від стимулу.

Головними учасниками мовленнєвого акту є адресант, який за допомогою питального висловлювання намагається виразити свою зацікавленість ситуацією у цілому або її частковим елементом, указуючи на комунікативне завдання, та адресат, котрий дає відповідь своєму співрозмовникові, констатує або виявляє свої думки з приводу того чи іншого факту дійсності.

Комунікація в межах такого комплексу є повною, однак здійснюється за допомогою різних структурних будов, що співвідносяться за змістом і часто є зрозумілими тільки в складі діалогічної єдності.

Репліка як одиниця діалогу будується за загальною структурною схемою двоскладного чи односкладного речення і не є абсолютно відмінною від побудов монологічного мовлення. Однак її формальному рівню властиві особливості щодо наявності/відсутності семантично наповнених компонентів.

Семантичний рівень речення відображає денотативну ситуацію через поєднання предиката як центрального компонента із непредикатними знаками на основі семантико-синтаксичної валентності. Семантичні особливості предикатів виявляються в складі речення. На відображенні різного роду інформації у мовленнєвих конструкціях спеціалізуються всі різновиди цих компонентів, які зумовлюють значеннєвий тип речення та його формальну будову.

Центральну позицію в реченнях-репліках займають предикати дії. Встановлено, що оскільки дія виконувана певним суб'єктом переноситься на якийсь об'єкт, то найменшою валентністю дієслів дії є дві субстанціальні синтаксеми. У діалогах функціонують усі валентні класи предикатів дії зі значною перевагою три - та чотиримісних ознакових слів дії.

У зв'язку з тяжінням речень-реплік до ущільненості та актуалізацією конкретного комунікативного завдання реалізація залежних іменникових компонентів багатовалентних дієслів дії обмежується звичайно двома - чотирма аргументами.

Продуктивними в мовленнєвих конструкціях є предикати стану, процесу, якості та локативний предикат. Периферійну позицію в діалогах займають предикати кількості. Семантико-синтаксична структура речень з цими компонентами в основному є маломісною і актуалізується в межах одного-трьох аргументів.

Речення-репліка є повноцінною синтаксичною структурою, яка реалізує своє семантичне навантаження лише за наявності предиката, що визначає її модально-часові характеристики. Експліцитність цієї синтаксеми зумовлюється тим, що предикат є центральним компонентом і містить те нове, про що повідомляється в реченні.

Потреба висловлюватися економно, без називання зрозумілого, призводить у діалозі до опущення предикатних синтаксем. Імпліцитність цих одиниць стосується, зазвичай, репліки-реакції, яка інформацію про ознакове слово черпає в основному із попереднього контексту або безпосередньо з умов ситуації.

На відміну від монологічного мовлення, в якому відсутність ознакового слова порушує граматичність і комунікативність будови, діалогічні структури з пропущеним дієсловом є повноцінними одиницями, котрі виконують свою інформативну функцію за наявності різноманітних компенсуючи формальних чинників.

Діалогічне мовлення, яке часто є емоційним, багате на вживання реплік-відповідей, у яких предикатні синтаксеми замінюються словами-реченнями. За їхньою допомогою адресат найчастіше стверджує або заперечує якусь думку, виражає своє ставлення до тієї інформації, яка міститься в запитанні. Їх функціонування повністю виправдане лише за наявності попереднього контексту або умов ситуації. Уживання еквівалентів усуває небезпеку інформативної перевантаженості мовлення, що робить його більш динамічним.

Предикати є несамодостатніми семантичними одиницями, тому їхнє значення доповнюють різні субстанціальні синтаксеми. Реалізація значеннєвих розрядів цих одиниць у реченнях-репліках відзначається певною специфікою. Будь-яка дія, стан, процес, ознака, місцезнаходження та кількісна характеристика пов'язані із суб'єктом, який у діалозі має різноманітне іменникове наповнення. Продуктивними є об'єктні, локативні та адресатні синтаксеми. Зрідка вживаються інструментальні аргументи.

Актуалізація в будовах діалогу усіх можливих іменникових синтаксем не є обов'язковою, а в багатьох випадках зайвою. Експліцитність/імпліцитність цих одиниць зумовлюється комунікативною настановою висловлення, намаганням мовця повідомити дещо нове про дійсність, не повторюючи уже відомої інформації, а також використанням невербальних засобів комунікації. При цьому імпліцитність певних синтаксем у семантико-синтаксичній структурі речення не порушує змісту конструкції.

Тяжіння до економії мовних засобів спричинило вживання в діалогічних конструкціях компонентів із прихованим змістом, що звичайно є похідними від речень. Ними є різні види ускладнення структури простого речення. Це синтаксеми адвербіальні, атрибутивні, модальні, вокативні.

Реалізація в процесі спілкування комунікативного завдання впливає на бажання мовця з'ясувати певні обставини, які супроводжують якусь ситуацію або стали передумовами її появи. Потреба у фіксації будь-якої події впливає на продуктивність у діалогах адвербіальних синтаксем із часовим значенням. Регулярними є причинові та цільові детермінантні синтаксеми. Спорадичними в простих реченнях-репліках є детермінанти умови та допусту. Така нетиповість їх для діалогів пояснюється тим, що більш природним середовищем для реалізації цих одиниць є науковий стиль та складні речення.

Характерним для діалогів є вживання кількох обставинних поширювачів, які як уточнюють один одного, так і вносять різні додаткові значення.

Формам вираження у діалогах самостійного поширювача властиве розмаїття, яке вказує на багатство і гнучкість структур, а також безперервний розвиток літературної мови. Центральне місце займають прийменниково-відмінкові комплекси, що передають численні обставинні значення і є продуктивними у всіх семантичних різновидах детермінантів. Рідше цю роль у конструкціях виконують прислівники, які переважно виражають часові та причинові значення.

Функціонування атрибутивних синтаксем у реченнях-репліках зумовлюється передусім потребою комунікації. Додаткове повідомлення підсилює, конкретизує, уточнює та вносить істотні відтінки в значення об'єкта чи дії атрибуції. Ідентифікуюча функція означальних синтаксем є актуальною для речення. Атрибутивні синтаксеми, як і адвербіальні, є важливим засобом мовної економії.

Потреба при спілкуванні передавати різноманітні емоційно-модальні типи інформації вплинула на продуктивність у діалогах модальних вторинних синтаксем, яким властива функція вставності. Ці одиниці формують повідомлення суб'єктивно-модального змісту. Діалог широко реалізує значення гіпотетичної та стверджувальної модальності, джерела повідомлення. Зрідка вживаються слова із логічним змістом.

Специфічною рисою діалогічного спілкування є спрямованість мовлення на певного адресата, що виявляється за допомогою різних засобів. Мовленнєвий акт є природним середовищем функціонування вокативних синтаксем у формі кличного відмінка, за допомогою яких привертається увага співрозмовника, стимулюється прискорення реалізації певної дії, поява додаткової конкретної реакції, певних відомостей про предмети та явища реальної дійсності.

Розуміння змісту модальних і вокативних вторинних синтаксем у діалогах часто залежить від певних чинників, як-от етапи знайомства співрозмовників, зацікавленість темою розмови, соціальний статус мовців, їх настрій та ін. Вони є одними із найважливіших компонентів будови діалогу.

Функціонування в діалогічній єдності ускладнювальних синтаксем із різним семантичним значенням залежить від комунікативної настанови першого учасника діалогу та ситуації мовлення, емоційності мовленнєвого акту, безпосередності спілкування, спільного досвіду.

Найбільш типовою формою мовного спілкування, в якій комунікативне завдання має вплив на актуальне членування, є форма діалогу типу питання-відповідь. У діалогічній єдності, на відміну від монологічного мовлення, чітко простежуються темо-ремні відношення, які визначаються реплікою-запитанням. У репліці-відповіді звичайно наявна лише рема. Використання теми, яка є відомою з репліки-запитання, переважно зумовлюється стилістичними чинниками, а також комунікативними потребами.

Висловленню властиво свій актуальний зміст передавати різними структурами залежно від умов комунікативного акту й ситуації. Тому потреби діалогічного спілкування призводять до компресії речень-реплік, що допомагає розвантажити мовлення від тих елементів, які гальмують інформаційний обмін.

Порядок слів, інтонування та специфічні синтаксичні конструкції є засобами доведення до свідомості слухача нового змісту висловлення.

Основним чинником, що впливає на проходження акту комунікації як передачі думки, є повнота або частковість змісту репліки-запитання, який у свою чергу залежить від суб'єктивної позиції адресанта, оскільки виражає спрямованість інтересів людини, зацікавленої тим чи іншим невідомим аспектом ситуації.

Діалогічна форма створює складну організацію структур, яка залежить безпосередньо від загального комунікативного акту, а саме характеру ситуації.

Семантико-синтаксична структура простого речення діалогічного мовлення, на відміну від монологічних конструкцій, звичайно є ущільненою, оскільки репліка часто містить лише одну синтаксему, необхідну для розуміння ситуації. Комунікативна структура у діалогічних комплексах типу питання-відповідь визначається мовленнєвою ситуацією, а отже, зумовленим цією ситуацією комунікативним завданням.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Щербачук Н.П. Особливості структури простого речення у діалогічному мовленні //Актуальні проблеми сучасної філології. Зб. наукових праць. - Рівне, 2000. - Вип. 8. - С. 35-38.

2.Щербачук Н.П. Особливості семантико-синтаксичної структури простого елементарного речення в діалогічному мовленні // Лінгвістичні дослідження. Зб. наукових праць. - Харків, 2001. - Вип. 6. - С. 157-163.

3.Щербачук Н.П. Комунікативна організація простого речення в діалогічному мовленні // Філологічні науки. Зб. наукових праць Полт. держ. пед. ун-ту ім. В.Г Короленка. - Полтава, 2001. - Вип. 5(19). - С.122-128.

4.Щербачук Н.П. Аспекти дослідження простого речення в діалогічному мовленні // Актуальні проблеми сучасної філології. Зб. наукових праць. - Рівне, 2001. - Вип. 9. - С. 39-45.

5.Щербачук Н.П. Семантико-синтаксична структура ускладненого речення у діалогічному мовленні // Південний архів. Зб. наук. праць. Філологічні науки. - Херсон, 2001. - Вип. 10. - С. 199 - 202.

6.Щербачук Н.П. Морфологічне і семантичне членування субстанціальних синтаксем у структурі простого елементарного речення діалогічного мовлення // Научный журнал. Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2002. - С. 242-249.

7.Щербачук Н.П. Предикатні синтаксеми у простому елементарному реченні діалогічного мовлення // Актуальні проблеми сучасної філології. Зб. наукових праць. - Рівне, 2002. - Вип.10. - С. 45-49.

8.Щербачук Н.П. Адвербіальні синтаксеми в семантично ускладненому простому реченні діалогічного мовлення // Актуальні проблеми сучасної філології. Зб. наукових праць. - Рівне, 2003. - Вип. 11. - С. 39-44.

9.Щербачук Н.П. Особливості семантико-синтаксичної структури простого елементарного речення діалогічного мовлення з предикатами дії // Актуальні проблеми сучасної філології. Зб. наукових праць. - Рівне, 2004. - Вип. 12. - С. 24-27.

10.Щербачук Н.П. Особливості функціонування слів-речень у семантико-синтаксичній структурі простого елементарного речення діалогічного мовлення // Актуальні проблеми сучасної філології. Зб. наукових праць. - Рівне, 2005. - Вип. 13. - С. 37-39.

Размещено на Allbest.ru