Засоби вираження внутрішнього мовлення в художньому тексті

2. У номінативних реченнях суб'єкт думки без попереднього контексту не зрозумілий; дієслова в цих реченнях вживані у формі теперішнього часу, тоді як авторська розповідь зображена в минулому часі: Тоді я зрозумів врешті, що мене мулить. Ой! Ті страшні, чорні, жахливі очі… (М. Коцюбинський). Звідси номінативні речення визначаються як включно-видільний засіб.

3. Як включно-видільний засіб інфінітивні речення, хоча й зустрічаються у складі ВМ першого типу, але більш типові для ВМ третього типу в російській та українських мовах, тому що у тривалих уривках вони менш помітні й підпорядковуються іншим засобам вираження. Названі речення, якщо мають модальне забарвлення, сполучаються з питальною чи окличною інтонацією: Он не хотел понять этой нотки, а бранился и хватал себя за длинные волосы. Плевать ему на страдания, если вечером спектакль! (А.П. Чехов). Хоча займенник он і використаний з точки зору автора (об'єктивно), а займенник ему - з точки зору героя (суб'єктивно), за формою вони єдині й зберігають синтаксичну однорідність розповіді. Перехід від авторського мовлення до ВМ нерізкий через те, що в інфінітивних реченнях немає вираженої граматично незалежної форми активного діяча. Для англійської мови використання інфінітивних речень не властиве.

4. Безособові речення мають пропущений додаток у давальному відмінку, що сприяє перенесенню авторської розповіді до сфери ВМ; у смисловому аспекті не містять вказівки про суб'єкт мовлення, тому відсутність займенника свідчить про розмежування сфер авторського і ВМ: В доме только что встали, и повар шел за провизией. Надо было прожить еще по крайней мере два часа (Л.Н. Толстой). Пропущений займенник переносить розповідь до сфери мовлення героя. Це дає підстави виділити безособові речення як включно-видільний засіб зв'язку ВМ з контекстом.

5. Конструкції з подвійним значенням віднесені до включно-видільних засобів унаслідок того, що одне значення (з точки зору авторської розповіді) з'єднує в одне ціле авторське мовлення й ВМ, а інше (з точки зору характеристики елементів мовлення героя) відзрізняє одне мовлення від іншого: За этой комнатой есть еще другая, куда не пускают и где мелькает папа - личность в высшей степени загадочная! (А.П. Чехов). Тут ВМ як частина всього речення є додатком до підмета (папа). Але як елемент мовлення героя цей додаток набуває смислової та інтонаційної самостійності й сприймається як самостійне речення.

У висновках підсумовуються результати дослідження:

1. Наявність у ВМ лінгвістичних, фізіологічних, комунікативно-когнітивних та психолінгвістичних параметрів дає підстави для визначення внутрішнього мовлення як лінгвістичної категорії, яка представлена в таких аспектах: 1) психологічному - понятійною категорією, яка має зовнішньоситуативний і прагматичний зміст; 2) нейрофізіологічному - мовленнєвою категорією, яка враховує сприйняття та породження мовленнєвого акту; 3) лінгвістичному (психолінгвістичному) - конотативною категорією, яка враховує локутивні та перлокутивні ефекти мовця (автора).

2. ВМ, яке характеризується особливою структурою і спрямованим характером, не може бути точно зафіксоване за допомогою коду природної мови. Його репрезентація в сучасній літературі є повністю умовною формою художнього уявлення психічних процесів мислення. Зображене ВМ являє собою художню репрезентацію ВМ і є його аналогом.

3. ВМ у художньому тексті виражається включними, видільними та включно-видільними засобами, які визначені на лексичному, морфологічному й синтаксичному рівнях за основною одиницею.

3.1. Включні - засоби, за допомогою яких автор вводить ВМ у контекст (сполучники, зчіпні слова, займенники, ступені порівняння прислівників і прикметників, вставні слова та сполучення слів).

3.2. Видільні - засоби, які сприяють створенню чіткої межі між авторським контекстом і ВМ (емоційно-експресивні та стилістично-забарвлені слова, прислівники часу, вказівні частки, особові займенники, модальні слова, деякі форми дієслів, номінативні речення, зміна часових та модальних відношень у структурі надфразної єдності).

3.3. Включно-видільні - засоби, які включають ВМ у контекст і разом з тим служать засобом його виділення (уводжувані та сполучні слова, номінативні, безособові, узагальнено-особові й інфінітивні односкладні прості речення, конструкції з подвійним значенням).

4. Наявність типових засобів:

- в українській мові (сполучників та(але), але, і, та (і), що, зчіпних слів, займенників він, вона, це, ступенів порівняння прислівників типу краще, вставних слів та сполучень слів наприклад, словом тощо, неповних речень, вставлених конструкцій; емоційно-експресивних та стилістично-забарвлених слів, модальних слів, уводжуваних слів типу було цікаво, міркував, майнула думка, односкладних речень),

- у російській мові (сполучників но, а, и, да(и), что, зчіпних слів, займенників он, она, ему, это, ступенів порівняння прислівників типу краще, вставних слів та сполучень слів например, между тем, значит, одним словом тощо, неповних речень, вставлених конструкцій; емоційно-експресивних та стилістично-забарвлених слів, модальних слів, номінативних речень, уводжуваних слів типу усмехнулся, удивился, думал, односкладних речень),

- в англійській мові (сполучників but, and, what, that, when, how, зчіпних слів, займенників he, him, вставних слів та сполучень слів so, example й т. п., неповних речень, вставлених конструкцій; емоційно-експресивних та стилістично-забарвлених слів, дієслів мислення, номінативних речень, уводжуваних слів типу thought, recognize, smiled) свідчить про те, що ВМ є універсалією.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях

1. Сєнічева О.А. Внутрішнє мовлення: структура, семантика та функції // Актуальні питання слов'янської філології: Зб. наук. праць. - Вип. 8: Лінгвістика і літературознавство. - Київ: Знання України, 2003. - С. 34-42.

2. Сєнічева О.А. Визначення внутрішнього мовлення в категоріях лінгвістики тексту // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. праць / Відп. ред. Н.М. Корбозерова. - Вип. 9. - Київ: Вид. центр КНЛУ, 2003. - С. 354-361.

3. Сєнічева О.А. Внутрішнє мовлення та його функції в художньому тексті // Актуальні питання слов'янської філології: Зб. наук. праць. - Вип. 10: Лінгвістика і літературознавство. - Київ: Знання України, 2005. - С. 154-163.

4. Сєнічева О.А. Процес породження мови тексту як загальнотеоретична проблема // Мови й культура народів Приазов'я: Зб. наук. праць: В 2 ч. - Ч. 1. - Бердянськ, 2000. - С. 31-38.

5. Сєнічева О.О. Внутрішнє мовлення в аспекті дискурсивного аналізу // Дискурс у комунікаційних системах: Зб. наук. статей. - К.: КиМУ, 2004. - С. 217-224.

6. Сєнічева О.А. Текст як лінгвістичне та екстралінгвістичне явище // Актуальне проблемы вербальной коммуникации: язык и общество: Сб. научн. трудов / Под общей ред. Л.А. Кудрявцевой - Киев: КНУ имени Тараса Шевченко, 2004. - С. 377-381.

7. Сеничева О.А. Явление языковой мены при изучении русского языка как иностранного // Тр. Восьмого международного симпозиума МАПРЯЛ «Теоретические и методические проблемы русского языка как иностранного в начале ХХІ века» - Болгария, Велико-Тырново, 2002. - С. 428-431.

Размещено на Allbest.ru