Трансформовані фразеологізми у творах М. Стельмаха

Значно посилює експресивність художньої мови заміна стилістично нейтрального компонента фразеологічної одиниці його стилістично зниженим синонімом: просторічним чи жаргонним: [Магазаник:] Головне в житті - мати казанок на плечах, а не те багатство, що робить біднішим тебе (Дума про тебе) (пор.: мати голову на плечах). Серед варіантних фраземних сполук зафіксовано й оказіональні, такі, в яких один із компонентів є індивідуально-авторським, проте не змінює загального лексичного значення фразеологічної одиниці. Зокрема, у діалогах вони індивідуалізують мову персонажів, створюючи враження невимушеного побутового спілкування: «О, ти ще зараз почнеш квасити кислиці, - набурмосився старшенький на меншенького…» (Чотири броди) (пор.: розводити (розсипати) кислиці).

Одним із авторських прийомів використання трансформованих розмовних фразеологічних сполук зі стилістичною настановою є розвиток на їх основі художнього діалогу. При цьому обігруються один або декілька компонентів фразеологізму, що є своєрідним центром діалогічного мовлення. Цей стилістичний прийом не тільки сприяє образності, експресивності мовної ситуації, а й створює виразний гумористичний ефект: [Марущак - Туровцю:] - Він [Хворостенко] давно мені хоче прищемити хвіст. - Аби тільки хвостом обійшлося. Хвоста йому можна віддати - хай бавиться (Дума про тебе).

Майстерність письменника виявляється не тільки у відборі ним фразеологічних одиниць, оновленні й розширенні фразеологічних контекстів і зв'язків, у тонкому відчутті семантико-стилістичних нюансів загальновідомих сталих словосполучень, а й у створенні нових авторських образних висловів, афоризмів, порівнянь, які становлять примітну рису його ідіостилю й поповнюють фразеологічний склад загальнолітературної мови. Наприклад, у контексті «Оксана бридливо скинула руку і з серцем відказала: - Дядьку, ваша губа як на коловороті літає, то хоч руку ув'яжіть» (Чотири броди) індивідуально-авторський фразеологізм, очевидно, утворений на основі загальновживаного й зафіксованого у словнику язик як помело і реалізує тотожне значення. Структурні видозміни і виникнення нових фразем засвідчують своєрідність індивідуально-авторської манери й уміння письменника трансформувати фразеологічні одиниці з урахуванням особливостей макро- і мікроконтекстів художніх творів. [18, 201-205]

Народна мова, як сама природа, яскрава й різноманітна. Влучні фразеологічні звороти, дотепні порівняння, приказки й прислів'я - це барви її палітри, численні тони її величезного регістру. Серед образних засобів народної мови чи не найперше місце займають приказки й прислів'я, в яких з найбільшою силою виявляється розум народу, кристалічно відкладається його національна історія, суспільний лад, побут і світогляд.

У прозі Михайла Стельмаха народнорозмовна фразеологія є різноманітною за семантико-стилістичними функціями. Фразеологічні одиниці розмовного джерела є засобом створення національного колориту, виступають одним із компонентів розгортання сюжету, допомагають авторові дати яскраву характеристику дійових осіб, посилити експресивність авторської мови. Письменник залучає у свої твори відшліфовані в народній мові традиційні фразеологічні одиниці, а також робить оригінальні зміни й доповнення в структуру фразеологічних сполук, трансформує їх. Діапазон авторських оновлень і видозмін широкий і різноманітний - від омонімічних зіставлень метафоричних компонентів фразеологічної одиниці з вільно вжитими словами до стилістичного мікроконтексту, що несе тільки ідею, образ фразеологічної сполуки.

Можна без перебільшення сказати, що мова творів М. Стельмаха і насамперед його роману «Кров людська - не водиця» насичена прислів'ями, приказками й іншими образними засобами з народної поетики більше, ніж мова будь-якого іншого сучасного письменника. Причому ці образні засоби не інкрустація, а органічний елемент. Саме такою є життєва розмовна мова, якою користуються селяни, а вони - головні герої роману.

Прислів'я, приказки, стійкі ідіоматичні вислови та інші засоби образності надають мові роману емоційної жвавості й натуральності розмовних інтонацій, певної смислової конденсованості, що аж ніяк не переобтяжує твір, як це вважають деякі критики. Бо про яке переобтяження може йтися, коли письменник уміє слухати і відтворювати в книзі живу, реально існуючу, а не вигадану авторами мову.

Прислів'я і приказки, як і інші художні засоби з усної народної творчості, допомагають письменникові розкрити внутрішній світ героїв, показати їхні погляди й переконання. Вони вводяться в текст як висновок, підсумок у кінці твору чи абзацу, тому часто виступають наскрізними образами. Їм властива більша граматична самостійність, хоч семантикою вони тісно зв'язані з контекстом. Мирон Підопригора, середняк, що «в політику не мішається», а цілком задовольняється своїм маленьким світом-хутірцем, якого ладен відгородити від всього живого, аби тільки ніхто не заважав йому радіти із свого потом і кров'ю здобутого достатку. Його філософія: «Буря дуби на цурпалки трощить, а травичку тільки нагинає. Тому не спіши, Олександре, поперед батька в пекло».

А от Тимофій Горицвіт, що, як і більшість селян, нічим, крім землі, не цікавився: «Наше ремесло - леміш і чересло», «Поле не говіркого - роботящого любить», казав він синові колись, тепер в час великих зрушень, не злякався, як Мирон. Тимофій каже: «Вовків боятися - в ліс не ходити».

Іван Бондар сміється із своєї жінки, яка натякає йому, щоб він хоч пучку солі приніс додому із громадського добра: «Це вона наздогад буряків, щоб дали капусти!»

Отаман Палилюлька розпускає свою банду і заявляє, що робить це добровільно: «Вольному воля, а спасенному рай».

Хитрий Яків Данько сердиться на пропозицію свого приятеля рубати всіх, хто підійде до їхньої землі: «Дурний піп, - дурна його й молитва! В твоїй бороді вже гречка цвіте, а в голові й на зяб не орано. Рубанеш одного - всім селом наваляться і відправлять туди, де козам роги заправляють».

П'яничка-писар, побоюючись розправи, відмовляється від наділу: «Хай вам озеро, хай вам і риба».

Жмикрут Варчук хитрий, але й дуже обережний: «Хто міняє, той штанів не має, відповідає він бандитові, боячись, що той обдурить його.

Руденко так характеризує пристосуванця Кульчицького: «Він такий, що в одно вухо влізе, а в друге вилізе».

Крім прислів'їв, приказок, поетичних порівнянь, у романі надзвичайно багато сталих ідіоматичних словосполучень, в яких, за висловом М.В. Гоголя, «видно надзвичайну повноту народного розуму, що зумів зробити все своїм знаряддям: іронію, глузування, наочність, влучність мальовничого зображення, щоб скласти животрепетне слово».

Ось лише кілька характерних прикладів з величезної кількості фразеологізмів, наведених у романі: «нема часу по хатах посиденьки правити», «пуститися берега в брехні, в Сірка очей позичати», «тягтися з останнього грошика й кошика», «пам'ятати до нових віників», «словами до печінок добиратися», «сидіти в печінках», «на легкий хліб перейти», «від здивування аж у землю вкипіти, 'померти без скорому», «хоч губи посмачити», «насилу відхреститися», «платити два білих, а третій як сніг».

Фразеологізми, використані в романі, виражають поняття з найрізноманітніших сфер життя й діяльності сільських жителів. Майстерним добором фразеологізмів письменник створює відчутно живий, повнокровний потік мови, - в ньому багато гумору, лукавих натяків, почуття переваги позитивних персонажів над негативними. Дотепні фразеологічні звороти дуже пожвавлюють діалоги:

- «Та скоріше, скоріше, гідро, від наших вікон, бо й у свої двері не втрапиш!»

- «Тьху на вашу самшедшу породу!»

- «Плюй собі в борщ!»

- «І ти на зборах, звиняй, не велике цабе».

- «Усе, про що ми говорили, пішло кобилі під хвіст».

- «Бачили такого безсовісного?! - показала пальцем на Івана. - Це ж не чоловік, а варивода, нудьга і печаль! Він же своїм словом до серця і печінок добереться, а насмішкою не пожаліє ні батька, ні матері, ні старого, ні малого».

- «Не чортова баба? А скажи, що десь привезли сіль чи гас, бігцем, як шістнадцят-ка, побіжить!».

- «Та, махнув рукою Мирон, - звиняйте, моя баба життя не дає, мов кліщ, вчепилася за душу, живцем перегризає».

- «Над такою жінкою дідька лисого покомандуєш». [26, с. 35]

Михайло Стельмах правдиво відобразив у своїх творах діалектні особливості подільских говірок. Характерна риса використання фонетичних і лексичних діалектизмів полягає в позначенні місцевої матеріальної обстановки, що допомагає авторові глибше розкрити і конкретизувати реальні умови, в яких діють його герої. Рельєфно виділяючись на загальному мовному тлі, діалектні слова передають своєрідний колорит мови людей Поділля, є потужним засобом індивідуалізації характерів персонажів через особливості їх мовлення. Прагнення до більш точного й правдивого відображення усно-розмовного колориту зумовило широке застосування Михайлом Стельмахом емоційно-експресивної лексики, що відтворює невимушену мовну ситуацію спілкування з відтінками пестливості, фамільярності, вульгарності, згрубілості, зневажливості тощо. Експресивна розмовна лексика в мовотворчості письменника виконує важливу стилістичну роль, тут вона є засобом відтворення особливостей живого мовлення, а отже - характеристики персонажів. Підсиленню експресивності висловлення, інтимізації викладу, створення колориту пестливості підпорядковано вживання демінутивів. Письменник використовує ці елементи в портретній характеристиці персонажів, а також у пейзажах, де вони виконують традиційну описову функцію і є засобом емоційного впливу на читача. Автор застосовує стилістичний потенціал зменшувальних утворень і з метою вираження негативного ставлення до персонажа, а також для індивідуалізації його мови, створення іронічної експресії.

Стилізація усного характеру мовлення персонажів із використанням просторічних елементів поєднує в собі три функції: соціолінгвістичну, функцію індивідуалізації мови персонажів і надання їм оцінки, опосередкованої через мову. Письменник з цією метою залучає не тільки периферійні пласти лексики - просторічні слова, деформовані з погляду літературної норми, а й лексеми, які за сферою вживання межують з позалітературними елементами - вульгаризми і слова інвективної лексики. Їх вживання завжди є вмотивованим, письменник залучає їх лише в репліки персонажів з метою мовної характеристики героя або для висвітлення його емоційного стану. Мову персонажів характеризують і елементи суржикового мовлення, які свідчать про правдиве відображення живого народного слова, на якому негативно позначилося явище інтерференції. У мові прози Михайла Стельмаха українсько-російський суржик виконує, окрім функції мовної характеристики, ще й експресивно-оцінну функцію. [13, с. 9]

Висновки

У ході дослідження ми проаналізували стан проблеми на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки. Дійшли висновку, що проблема дослідження елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно перебуває в полі зору українських мовознавців (І. Білодіда, В. Ващенко, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, В. Русанівського, Н. Сологуба, І. Чередниченко). Більшість науковців зазначало, що в мові художнього твору відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменником характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відповідного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, синтаксично-інтонаційну будову речень.

В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови традиційно розглядаються у зв'язку з вивченням індивідуальних стилів письменників.

Творчість Михайла Стельмаха репрезентує українську літературу й українську літературну мову 40-70-х років ХХ ст. Різні аспекти індивідуального стилю письменника привертали увагу мовознавців. Зокрема, лексичну синоніміку його творів досліджував А. Бевзенко, фразеологію - Л. Авксентьєв, лексику -

М. Миронюк, епітети в образній системі митця - Н. Сидяченко. Мовотворчості Михайла Стельмаха в контексті української народнопісенності присвячене дослідження Л. Козловської.

Слід зауважити, що функціонування трансформованих фразеологізмів у творчості Михайла Стельмаха розглядалося досить поверхово у сучасному мовознавстві, що і зумовило вибір теми нашої курсової роботи.

Також, розглянули сутність понять: «фразеологічна одиниця», «трансформовані фразеологічні одиниці», «фразема», «фразеологічні зрощення», «фразеологічні єдності», «фразеологічні вислови» та ін.

З'ясували, що у сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні й для української фразеології. За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеологічні зрощення, б) фразеологічні єдності, в) фразеологічні сполучення (класифікація В.В. Виноградова). До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М.М. Шанського).

Виявили і дослідили у текстах М. Стельмаха особливості творення трансформованих фразеологічних одиниць. Дійшли висновку, що всі фразеологізми у творах Михайла Стельмаха можна поділити на дві групи: трансформовані і фразеологізми, які зафіксовані в словниках без змін

Простежили стилістичний потенціал трансформованих фразеологічних одиниць розмовного походження у творчості М. Стельмаха.

На основі дослідженого матеріалу розмежовуються два шляхи використання стилістичних властивостей розмовних фразеологічних сполук: 1) узуальне використання, тобто вживання стійкого звороту в традиційній формі та значенні, які фіксуються у фразеологічних словниках; 2) оказіональне використання - цілеспрямована заміна, трансформація семантики, форми, сполучуваності, структури фразеологічної одиниці.

У прозі Михайла Стельмаха народнорозмовна фразеологія є різноманітною за семантико-стилістичними функціями. Фразеологічні одиниці розмовного джерела є засобом створення національного колориту, виступають одним із компонентів розгортання сюжету, допомагають авторові дати яскраву характеристику дійових осіб, посилити експресивність авторської мови. Письменник залучає у свої твори відшліфовані в народній мові традиційні фразеологічні одиниці, а також робить оригінальні зміни й доповнення в структуру фразеологічних сполук, трансформує їх. Діапазон авторських оновлень і видозмін широкий і різноманітний - від омонімічних зіставлень метафоричних компонентів фразеологічної одиниці з вільно вжитими словами до стилістичного мікроконтексту, що несе тільки ідею, образ фразеологічної сполуки.

Можна без перебільшення сказати, що мова творів М. Стельмаха насичена прислів'ями, приказками й іншими образними засобами з народної поетики більше, ніж мова будь-якого іншого сучасного письменника.

Список використаних джерел

1. Авксентьєв Л. Сучасна українська мова. Фразеологія. - Харків: Вища шк., 1983. - 137 с.

2. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. - Харків, 1987. - 198 с.

3. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. - К.: Наукова думка, 1989. - 154 с.

4. Ганич Д., Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вища шк., 1985. - 360 с.

5. Гнатюк І. Деякі особливості використання фразеологізмів у мові сучасної художньої прози // Українська мова і література в школі. - 1981. - №9. - С. 62-64.

6. Демський М. Деривація фразем на базі слів та вільних синтаксичних конструкцій // Мовознавство. - 1988. - №1. - С. 37-45.

7. Демський М. Лексичні і граматичні особливості українських іменникових фразеологізмів // Мовознавство. - 1981. - №2. - С. 35-41.

8. Демський М. Українські фраземи і особливості їх творення. - Л., 1994. - 62 с.

9. Жуков В. Русская фразеология. - М.: Высшая шк., 1986. - 310 с.

10. Коломієць М. Питання фразеологічної синоніміки. - Дніпропетровськ, 1987. - 52 с.

11. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. - 2-ге вид., стер. - К.: Либідь, 1996. - 432 с.

12. Пономаренко А. Чи закинути кругле слівце… (про фразеологізми в

художніх текстах) // Урок української літератури. - 2003. - №5 - 6. - С. 21-32.

13. Скрипник Л. Видозміни форми фразеологічних одиниць // Мовознавство. - 1969. - №4. - С. 3-13.

14. Стельмах М.П. Вибрані твори. Видавництво художньої літератури «Дніпро». - К.:1969. - 735 с.

15. Стельмах М.П. Вибрані твори у 2-х томах. Том 1-й. Чотири броди: Роман. - К.:Укр. письменник, 2003. - 594 с.

16. Стельмах М.П. Вибрані твори у 2-х томах. Том 2-й. Гуси-лебеді летять…; Щедрий вечір: Повісті. - К.:Укр. письменник, 2003. - 266 с.

17. Стельмах М. Кров людська - не водиця. - К., 1957.

18. Сучасна українська мова: Довідник /Л.Ю. Шевченко, В.В. Різун,

Ю.В. Лисенко; За ред. О.Д. Пономаріва. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Либідь, 1996. - 320 с.

19. Сучасна українська мова: Підручник /О.Д. Пономарів, В.В. Різун,

Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. - 2 - ге вид., перероб. - К.: Либідь, 2001. - 400 с.

20. Телия В. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингво-культурологический аспекты. - М., 1996. - 287 с.

21. Ткаченко Т.В. Стилістичні функції розмовності у мові роману Михайла Стельмаха «Чотири броди» // Система і структура східнослов'янських мов: До 60-річчя наук. і пед. діяльн. проф. М.Я. Брицина. Зб. наук. праць. - К.: Знання України, 2004. - с. 351-352.

22. Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови у 2-х томах. Том 1-й: А - М. - К.: Головне видавництво видавничого об'єднання «Вища школа». - 1984. - 303 с.

23. Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови у 2-х томах. Том 2-й: Н - Я. - К.: Головне видавництво видавничого об'єднання «Вища школа».

24. Фразеологічні засоби стилізації розмовності в прозі Михайла Стельмаха // Мова і культура. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 8. - Т. ІІІ. - Ч. 1. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. Мова сучасного мистецтва. - С. 201-205.

Размещено на Allbest.ru