Комунікативно-прагматичні аспекти текстотворення

Загалом завдяки установці на регулярність текстотворення набуває таких ознак: протиставленість комунікативної діяльності зовнішнім подіям за ознакою “комунікативність-некомунікативність”; екстенсіональний характер окремої комунікативної акції; локалізація перлокутивного ефекту в сфері психіки суб'єкта; формування узусу - тематичного та дискурсивного репертуару діяльності.

Ведення щоденника за відсутності установки на регулярність (напр., щоденник О.Герцена) має такі особливості: інтенсіональний характер окремого комунікативного акту та локалізація перлокутивного ефекту в психічній сфері комуніканта; непротиставленість прагматичної ситуації запису життєвим подіям, у зв'язку з цим її неритмічний характер; неспроможність формувати оригінальній узус; спирання на попередній комунікативний досвід та ін.

До основних прагматичних ролей, які виконує суб'єкт текстотворення при веденні щоденникових записів, належать ролі “діяча”, “носія психологічного стану”, “хронікера”, “того, хто пише”. Прагматична роль “діяча” виявляється в операціях, спрямованих на організацію діяльності, а також у вкладі в окремий комунікативний акт - запис. Діяльність “носія психологічного стану” має наслідком формування текстових блоків, де фіксовано думки, переживання, самооцінки, мрії, здогади, розмови з власним сумлінням, котрі тлумачаться як типові дискурсивні форми внутрішнього мовлення (Н.Д.Арутюнова), напр.: Болять руки, голова болить, і болить серце. А в мене таке почуття, ніби я стою перед катастрофою (О.Довженко, 27.4.1949). Роль “хронікера” пов'язана з фіксацією подій минулого періоду, а його діяльність маніфестується в актах констатації подій, їх описі, характеристиці окремих дат: Играл. Смотрел задачи пришедшего юнкера Стучина. Пошел на выставку изображений Христа. Вернувшись, застал Рахманинова и его ученика Хрущева (Танєєв, 31.3.1891), Сьогодні Жовтневе свято. Гримлять салюти. Вечір. На вулиці сніг (Довженко, 7.11.1945). Виявом ролі “того, хто пише” є записи, що мають меморіальну функцію, - літературні плани, чернетки листів, різні види корисних відомостей, анекдоти, факти, історії, які записуються комунікантом для використання в майбутньому. Цей аспект текстотворчої діяльності виразно представлений у щоденниках О.Довженка, С.Єфремова, В.Кюхельбекера.

Розгляд корпусу щоденникових записів дозволяє стверджувати, що провідними чинниками, які визначають семантико-синтаксичні особливості текстів, виступають фактор відсутності адресата і фактор писемності, котрі мають різноспрямовану дію. Дія фактора відсутності адресата виявляється у згортанні висловлення до окремої номінації (лексема або словосполучення), яке може виконувати комунікативну функцію лише коли адресат збігається з суб'єктом комунікації : Консерватория. Володя Метцль и Коля. Имитация на хорал. Играл Варьяции Коли. Лег рано (Танєєв, 12.3.1898). Такий семантико-синтаксичний засіб подання інформації про події дозволяє говорити про реферативність тексту - ознаку, суть якої полягає в тому, що, називаючи подію, суб'єкт не розкриває характеру її реалізації, і тим самим значуща для “іншого” адресата інформація залишається поза текстом (пор. топікальний тип мовлення, за О.С.Кубряковою). Фактор писемності, навпаки, провокує розгорнутість писемного мовлення, додержання законів логіко-семантичного розгортання тексту, семантичну повноту. Домінування цього фактора означає, що саме писемний спосіб дії є привабливим для суб'єкта, який має навички для цієї діяльності (див., наприклад, щоденникові записи С.Єфремова).

Таким чином, текстотворення при веденні щоденника - це діяльність, яка сама себе організує, тримається на тій традиції, що її створює суб'єкт. Продукти цієї діяльності - текстові записи можуть відтворювати дискурсивні форми інших текстових типів, проте їх поява, як показано, зумовлена механізмом ведення щоденника і не може розглядатись як результат запозичення.

У цілому аналіз процесу текстотворення на матеріалі текстів приватної комунікації свідчить, що у цій сфері особливої ваги набуває фактор суб'єкта: формування тексту розвивається як самореалізація суб'єкта в облігаторних прагматичних ролях, які “пропонує” йому відповідна модельна комунікативно-прагматична ситуація.

П'ятий розділ “Довідково-інформаційний текст як об'єкт мовної прагматики” присвячений довідково-інформаційному текстовому типові, який репрезентують енциклопедії, довідники, довідкові посібники тощо. Довідково-інформаційний дискурс в його сучасному розумінні почав формуватися з появою у 18ст. енциклопедій (наприклад, Чемберса, Дідро і Даламбера та ін.), оскільки у добу раціоналізму знання увійшло до системи найважливіших культурних цінностей. Якщо 18ст. надало цій сфері текстового стандарту, створивши низку визначних творів, то в 20ст. у зв'язку з інтенсифікацією інформаційних процесів відбулося зростання у культурі питомої ваги того типу комунікації, яка здійснюється за моделлю довідково-інформаційного тексту, та її проникнення в інші комунікативні сфери.

Фіксація знань у сучасних довідково-інформаційних текстах (енциклопедичних словниках, довідниках різного типу) можлива завдяки використанню двох основних дискурсивних форм, які пропонуємо назвати синоптичною (використовуючи характеристику М.Халлідеєм мовносеміотичних зрушень, викликаних появою письма) та довідковою. Синоптичною є дискурсивна форма, яка відповідає завданню дати багатоаспектний опис об'єкта за комплексом параметрів і включає статичні предикати, що відбивають класифікаційні та інші відношення і в цілому представляє енциклопедичний тип знання, напр.: Дворічна трав'яниста сіро-зелена з молочним соком рослина родини айстрових (складноцвітних). Стебло пряме, борозенчасте, білувато-жовтувате… (ст. “латук”, Лікарські рослини. К.,1990). Довідкову дискурсивну форму утворюють відомості щодо дій, а також їх наслідків, вона фіксує процедурне знання, що передається предикатами динамічного типу (напр., призначають, застосовують, приймають, виробляють, прикладають, дають дітям), в яких значення узуальності заміщується значенням деонтичної модальності (приймають = слід приймати), що виражає приховану прескрипцію.

Комунікативна мета фіксації та збереження інформації виступає тут головним чинником текстотворення, зумовлюючи комплекс семантико-синтаксичних і прагмастилістичних ознак тексту. До них належать: відсутність (або як тенденція - зведення до мінімуму) модальних елементів та інших засобів презентації комунікативного суб'єкта, наприклад, дискурсивних слів типу принаймні, навпаки, до речі; відсутність (або мінімізація) показників зв'язності: тому, таким чином, однак, оскільки тощо; наявність генералізованих висловлень; адитивність, класифікаційність, несюжетність як основні принципи побудови тексту, що відповідає радіальному типу зв'язності. Закономірним наслідком такого процесу текстотворення є інтеграція прагматичної і семантичної підсистем тексту, оскільки носієм прагматичних значень у такому текстовому утворенні виявляються ті номінативні одиниці, які відбивають предметну галузь. Семантичний центр довідково-інформаційного тексту тяжіє до ініціальної позиції, а фінальний блок може розцінюватися як його периферія. У цьому полягає його подібність до тексту газетних новин, які структуруються згідно з принципом релевантності (за Т. ван Дейком).

Особливість текстотворення довідково-інформаційного тексту полягає в тому, що він елімінує одиниці, пристосовані для реалізації контактної функції (наприклад, частки) і постає як текстове комунікативне утворення зі “зниженою” текстуальністю, внаслідок чого головною моделлю його сприйняття є використання, а не читання (пор. користуватися енциклопедією, довідником, словником). Тому однією з девіацій від довідково-інформаційного текстового типу є розвиток у довіднику або енциклопедії механізму, який провокує іншу модель рецепції - читання. Інкорпорацію до тексту цього механізму, який складається з прийому тематичного переключення, наративних структур, посилення зв'язності та суб'єктивізації викладу, показано на прикладі енциклопедичного довідника “Київ”.

Опозиція “користуватися - читати” окреслює дві найважливіші ознаки функціонування довідково-інформаційного тексту як засобу комунікації. Поєднання у ньому в результаті текстотворення комунікативних механізмів, які програмують дві рецептивні моделі - користування й читання, можна вважати його конститутивною ознакою. Вони відбивають своєрідну комунікативну діалектику двох начал, присутніх у цьому текстовому типі. Механізм, який зумовлює модель рецепції як користування, має доцентровий характер: завдяки йому довідково-інформаційний текст набуває семантико-синтаксичних ознак, що відрізняють його від інших текстів. Механізм, що програмує рецептивну модель читання, має відцентровий потенціал, який становить передумову для перетворення довідково-інформаційного тексту на текст для читання.

Окреме питання, розглянуте в цьому розділі, становить адресатна диференціація у сфері довідково-інформаційної літератури, досліджена на прикладі двох категорій текстів, орієнтованих на адресата-неспеціаліста (аматора, початківця) та на школярів. Так, процес текстотворення енциклопедій для школярів (Энциклопедический словарь юного биолога. М.,1986 та ін.) відбиває ситуацію створення науково-популярного тексту, що пояснюється подібністю співвідношення між обсягами знань і комунікативним досвідом суб'єкта й адресата у двох випадках текстотворення. Це явище слід тлумачити як вияв дії аналогійних процесів (Ф.О.Нікітіна) у сфері текстотворення.

Розгляд випадків використання моделі довідково-інформаційного тексту для створення інших типів текстів, зокрема астрологічних (гороскопів), текстів науково-популярної спрямованості, а також гібридних (Музыкальный словарь в рассказах. М., 1988, Популярная библиотека химических элементов. М.,1977, Вітаміни на грядці. К.,1989) дозволяє твердити про активізацію моделі довідково-інформаційного тексту в сучасній комунікації: факт її використання у нестандартній ситуації побудови тексту є ознакою того, що носій мови розцінює її як комунікативно ефективну.

Аналіз процесу формування довідково-інформаційного тексту в аспекті виявлення кореляцій між комунікативною інтенцією тексту та його прагмастилістичними й семантико-синтаксичними ознаками свідчить, що одне з центральних понять лінгвістики тексту - поняття текстуальності у свідомості носія мови співвідноситься з оповідністю, наративними структурами, зв'язністю, послідовністю викладу. Завдання створення тексту з домінуючою інформаційною функцією розв'язується комунікативним суб'єктом як елімінація оповідності, зв'язності, як побудова тексту за моделлю списку (реєстру).

Шостий розділ “Комунікативна компетенція автора як суб'єктивний чинник текстотворення” присвячений вивченню ролі комунікативної компетенції автора у процесах побудови тексту. Поняття комунікативної компетенції, одне з головних у соціолінгвістиці, розроблене в працях Д.Хаймсa, Ю.Хабермаса та ін. (Hymes D. On communicative competence // J.Pride, J.Holmes (eds). Sociolinguistics. -Hammondworth: Penguin, 1972. -P.269-285. Habermas J. Vorbereitende Bemerkungen zu einer Theorie der Kommunikativen Kompetenz // Habermas J., Luhmann N. Theorie der Gesellschaft oder social Technologie. - Frankfurt, 1971. - S.101 -141.) визначається як знання носія мови щодо використання в певних соціокомунікативних ситуаціях відповідних дискурсивних форм, що передбачає здатність/уміння правильно оцінювати ситуацію спілкування та породжувати доречні висловлення. Спорідненими поняттями в сучасній лінгвістиці є введені за останні роки поняття стилістичної, текстової, прагматичної, інтерактивної, текст-типової компетенції (праці Ю.М.Скребнєва, В.В.Богданова, Р.де Богранда, Р.Лукса), які, на відміну від поняття мовної компетенції, орієнтовані на вивчення мовленнєвої діяльності у широкому соціальному контексті.

З метою виявлення ролі комунікативної компетенції автора в процесі створення тексту розглядається корпус українських мемуарів, написаних як у дореволюційний, так і в післяреволюційний періоди (М.В.Лисенко у спогадах сучасників, К., 1968, С.Тобілевич. Мої стежки і зустрічі. К.,1957, Л.Кривицька. Повість про моє життя (спогади артистки). К., 1965, М.К.Садовський. Мої театральні згадки 1881-1917. К.,1956 та ін.). Їх аналіз з огляду на використані мовні засоби (типи номінацій, синтаксичні конструкції, дискурсивні форми) засвідчив, що в цьому корпусі можна виділити три групи текстів.

Першу групу становлять спогади, написані у дореволюційний період або за кордоном (С.Тобілевич, О.Кошиць, Ф.Стерня), які цілком відповідають основному текстовому типові, відображають процес спогадів, що маніфестується у первинних мовленнєвих жанрах, які оформляються структурами первинного синтаксису та модусами безпосереднього сприйняття: я побачив, відчув, зрозумів, що…, я був свідком того, як . Пор. Вперше театральну виставу я побачив на 18-му році свого життя. Це була маленька мандрівна українська трупа. Найсильніше враження на мене справили танці. Я сам танцював хвацько (О.Дорошевич). Раз якось сидимо ми з Марком Лукичем у його номері і балакаємо про всяку всячину…. Коли це одного дня в обідню добу вбігає… (М.Садовський).

До другої групи належать тексти, в яких відбилась професійна компетенція автора - вміння й навички створювати ті типи текстів, які відповідають його професії та становлять її складову частину. Так, у спогадах композитора і музикознавця Ф.Колесси про М.Лисенка відтворюються форми науково-аналітичного тексту, що засвідчує професійну компетенцію в створенні музикознавчих (науково-теоретичних) текстів: формулювання мети, численні характеристики творчості й окремих творів Лисенка, оцінки творчості (напр.: Оці ювілейні свята дають підставу говорити вже про культ Лисенка в Галичині й Буковині), посилання на текстові джерела інформації (переважно листи Лисенка). Нарешті, важлива ознака текстотворення у спогадах Ф.Колесси, що віддаляє їх від мемуарного текстового типу, - це хронологічне висвітлення подій, яке відповідає завданню наукового опису. Він позбавлений асоціативних переходів - однієї з головних ознак мемуарної оповіді, що, зокрема, маніфестується у кліше пам'ятаю ще, як…, не можна забути, як…

Третю групу становлять тексти, написані авторами, професійна діяльність яких не пов'язана зі створенням текстів (актори, співаки, службовці, художники). Це негомогенні у стилістичному відношенні текстові утворення, які поєднують ознаки художніх, біографічних, критичних, але найбільше - суспільно-політичних текстів, що свідчить про актуалізацію пасивної комунікативної компетенції авторів, сформованої завдяки рецептивній діяльності. До виявів комунікативної компетенції, яка була сформована суспільно-політичними текстами радянського періоду, належать запозичення різного рівня. Це не лише окремі лексико-синтаксичні засоби, властиві ідеологічним текстам - кліше, словосполучення, частотні конструкції (незабутні художні оформлення, неповторна творча індивідуальність, світлі і радісні сторінки моєї творчої біографії; Овація слухачів, широкий розголос по всій Україні про нову виставу свідчив про те, що наше мистецтво було дійовим), а й запозичення “перформативного репертуару”, зокрема актів подяки. Текстотворення тут визначається розвитком низки ідеологічних тем (“любов до народу/Батьківщини”, “боротьба з поневолювачами”, “гноблення народу”, “суспільна діяльність”), відбитих як у цілому висловленні або текстовому блоці, так і в окремих компонентах речення - дієприкметникових зворотах, атрибутивних конструкціях, підрядних реченнях тощо. Пор. Сміх, гостра сатира, що линули зі сцени, йшли в народ і сприяли справі викриття антинародної суті всієї системи (О.Петляш-Барілотті). Воно було міцно пов'язане з українською культурою, яка в ті часи зазнавала тяжкого гноблення (М.Павловський). До особливостей текстотворення тут належить і використання прийому демагогічної генералізації (Т.М.Ніколаєва), який реалізується за допомогою семантико-синтаксичного типу генералізованого висловлення із словами всі, кожний, ніколи, завжди та ін., що виражають семантику узагальненості: Петрицький завжди був дуже активною людиною і кожну справу виконував із завзяттям і старанням (С.Єржиковський). Всі образи, створювані цими великими акторами, мали глибоке соціальне значення (В.Рубчак).

Характеризуючи в цілому три групи спогадів, слід констатувати, що тільки перша з них відповідає мемуарному текстовому типові, а дія чинника комунікативної компетенції виявляється в його межах у пріоритетному використанні певних первинних жанрів, лексико-граматичних засобів конкретними авторами. Друга група відходить від мемуарного текстового типу: оскільки автори спираються на свою комунікативну, особливо текстову, компетенцію, пов'язану з професією, створюється текст гібридного типу, а актуалізація чинника комунікативної компетенції зумовлена конкретними умовами процесу текстотворення, передусім недостатньою кількістю мемуарної інформації. У спогадах, належних до третьої групи, використовуються семантико-синтаксичні та дискурсивні форми художніх, ідеологічних текстів, що репрезентують значно складніші форми мовлення, порівняно з тими, яких вимагає мемуарна оповідь. При цьому актуалізацію чинника комунікативної компетенції, особливо її ідеологічного складника, слід пояснювати конкретно-історичними умовами створення цих текстів - ідеологічним контекстом радянського періоду.

Продовженням вивчення ролі комунікативної компетенції у процесі текстотворення в умовах соціокомунікативної системи радянського періоду є аналіз корпусу наукових рецензій з журналу “Русский язык в школе” за 1948р. (12 текстів). Аналіз цього корпусу текстів засвідчив, що вплив комунікативної компетенції, сформованої завдяки знайомству з ідеологічними текстами, має різні вияви. Це, по-перше, обрані автором рецензії номінативні засоби й типи висловів, запозичені з репертуару ідеологічних текстів, які часто суперечать завданням наукового тексту, наприклад, “проблемні” та риторичні запитання (Дальше говорится, что в них находит свое выражение сфера оценок. Но каких? - Интеллектуальных? Эмоциональных? Экспрессивных? / Что может дать школьнику такое формалистическое упражнение? / Кстати, удачны ли эти термины?), оцінні прикметники здоровый, правильный, ценный, принципиальный (Это представляется здоровым фонологическим принципом). По-друге, це формування у тексті рецензії блоків, які не передбачаються типом тексту і відображають експертизу відповідності змісту рецензованої книги змістові ідеологічних текстів, напр.: Известное определение языка и связи языка и сознания, данное К.Марксом и Ф.Энгельсом в “Немецкой идеологии”, в книге дано в очень сокращенном виде и совершенно не комментировано.

Важливо зазначити, що в розглянутому корпусі текстів можна виділити дві підгрупи, які відбивають різний ступінь впливу ідеологічного мовлення на текстотворення через комунікативну компетенцію носія мови. З одного боку, до цього корпусу належать рецензії, в яких ідеологічні запозичення поодинокі, мають швидше орнаментальний або ритуальний характер; з другого боку, тут представлено тексти, де вияви впливу ідеологічного мовлення можна спостерігати в номінативній діяльності автора, у плані логіко-семантичного розгортання тексту та його прагматиці.

Ці підгрупи текстів відбивають водночас і ступінь деформації наукового тексту в радянський період, і механізм цього процесу, що складається з кількох етапів: надання регістру ідеологічного мовлення вершинного статусу в ієрархії мовних регістрів --> проникнення окремих “ідеологічних” запозичень в науковий текст --> заміна дискурсивних форм наукового тексту на дискурсивні форми ідеологічного тексту.

Комунікативна компетенція автора, як переконує матеріал, може впливати на формування будь-яких аспектів тексту: його лексики, синтаксису, композиційної будови тощо, вона може привносити до нього індивідуальне, пов'язане з особистістю автора, надавати текстові ознак, зумовлених конкретним соціальним контекстом. Цей чинник спричиняє варіативність текстових одиниць у межах одного функціонального класу.

Висновки. Комплексне дослідження комунікативних особливостей текстів, належних різним соціокомунікативним сферам, в аспекті їх текстотворення дозволяє зробити висновки і щодо специфіки цього різновиду мовно-мисленнєвої діяльності, і щодо її результатів - текстових творів.

1.Текстовий тип, як наслідок модельного процесу текстотворення формується дією текстотворчих чинників, закладених у структурі модельної комунікативно-прагматичної ситуації, та залежить від організації тієї соціокомунікативної сфери (дискурсу), яку він представляє, а знання про нього і його “врахування” в позитивному або негативному плані належать до необхідних умов побудови тексту. Розглянутий матеріал показує, що значимість облігаторних чинників у різних процесах текстотворення неоднакова: так, при створенні мемуарів, щоденників провідним виступає фактор суб'єкта, при побудові науково-популярного або довідково-інформаційного тексту - комунікативна мета. Конкретний текстовий твір або конкретний корпус текстів “означений” також дією суб'єктивних факторів та позамовних обставин. Без їх урахування неможливе вивчення конкретного текстового корпусу в соціолінгвістичному дослідженні мовної ситуації.

Факторний аналіз текстотворення дозволив виявити антиномії, що виникають у цьому різновиді мовної діяльності, а також пояснювати наслідки їх невирішення. Так, у процесі створення науково-популярного тексту виникає антиномія, пов'язана з суперечливим характером відношення між комунікативною метою та іншими компонентами структури прагматичної ситуації. Нерозв'язання цього протиріччя призводить, як правило, до виникнення текстового твору, адресованого спеціалістам, з усіма ознаками наукового викладу (домінування логічних зв'язків, похідні семантико-синтаксичні конструкції, номіналізації) і тому не придатного виконувати функцію популяризації, позбавленого комунікативної ефективності.

2.Однією з особливостей мовної діяльності при побудові тексту є прагматичне розшарування суб'єкта текстотворення, який в процесі побудови тексту виконує певний набір ролей. Прагматичне розшарування властиве всім розглянутим у роботі текстовим класам. Так, суб'єкт мемуарного тексту має дві прагматичні ролі (“згадувач” та “оповідач”), ведення щоденника відбиває чотири ролі. Виконання цих ролей є обов'язковою умовою для побудови текстів певних жанрів, хоча їх реалізації властива неоднакова інтенсивність та співвіднесеність з іншими. Представленість цих ролей у текстовому творі не завжди рівнозначна, деякі з них можуть бути репрезентовані виразніше, інші - менш відчутно. Проте невиконання хоча б однієї з них призводить до створення неповноцінного у функціональному відношенні тексту чи тексту іншого (гібридного) типу. Так, непредставленість ролі “згадувача” у мемуарах перетворює спогади на текст так званої автобіографічної прози; невиконання референтом ролі “редуктора” створює реферат, який неповно відображає зміст первинного документа, залишає суттєву для реципієнта інформацію поза текстом; непредставленість у щоденникових записах ролі “носія психологічного стану” із властивими цій ролі засобами вираження веде до відхилення від текстотипу щоденника, внаслідок чого виникають або літературний щоденник, або текст типу записної книжки, суднового журналу.

3.Проаналізовані класи текстів дозволяють визначити типові комунікативні стратегії як види мовно-мисленнєвої діяльності, притаманні саме сфері побудови тексту. До найпоширеніших у текстовій комунікації стратегій належать конструктивно-генеративна стратегія, за якою побудову тексту визначає комунікативна мета, завдяки чому діяльність суб'єкта спрямована на створення текстової конструкції, яка б стала найефективнішим засобом для її досягнення (науково-популярні тексти); транспозитивна, що ґрунтується на феномені “переведення” форм безпосереднього спілкування у писемний регістр (епістолярні, розповідні тексти); аналогійна, що передбачає побудову тексту за певним взірцем (афористичні тексти, щоденникові записи); трансформуюча, яка втілюється у переробленні тексту певного типу для створення тексту іншого типу (реферат, довідкова або енциклопедична стаття); автокомунікативна, за якою здійснюється відображення певних внутрішніх, емоційних та інтелектуальних, станів комуніканта (щоденникові записи).

4.За співвідношенням між семантичною (референційною) та прагматичною підсистемами в процесі текстотворення в текстовій комунікації виявляються тексти двох прагмасемантичних (або функціонально-семантичних) типів організації - аналітичної та синтетичної. Аналітичну прагмасемантичну організацію має текст, який тяжіє до автономізації семантичної і прагматичної підсистем, що співвідносяться з різними одиницями плану вираження. Такий текст розвиває у собі потужний прагматичний механізм контакту з адресатом, що має окрему мовну репрезентацію на поверхневому рівні. Аналітичну прагмасемантичну організацію мають науково-популярні тексти, мемуари, щоденникові записи. Текстам із синтетичном типом прагмасемантичної організації властива інкорпорація прагматичної підсистеми у семантичну, маніфестованість цих систем в одних дискурсивних формах. Цей тип організації представляють афоризми, довідково-інформаційні та реферативні тексти. Якщо текст аналітичної організації намагається, як правило, відбити певні аспекти текстотворчого процесу, то текст синтетичної організації, навпаки, позбавляється слідів прагматичної ситуації і процесу текстотворення, що визначили його остаточний вигляд.

5.Запропонований нами метод опису й моделювання текстотворчого процесу дозволив уточнити уявлення щодо одного з головних понять лінгвістики тексту - текстуальності. Аналіз діяльності суб'єкта текстотворення при побудові реферату та довідково-інформаційного тексту, а також деякою мірою аналіз мемуарного тексту в аспекті його комунікативних властивостей засвідчує, що комунікативне завдання побудови текстового твору, в якому зростає інформаційна функція за “редукції” комунікативної функції, вирішується через елімінацію оповідності, зв'язності, розгорнутості, докладності викладу. Тому текст як концепт мовної діяльності і текстуальність у свідомості носія мови корелює з оповідними структурами, послідовністю та докладністю викладу - процесуально-динамічними ознаками текстотворення.

6.Комунікативна компетенція автора як суб'єктивний чинник текстотворчої діяльності може виявляти відцентровий щодо текстотипу потенціал. Цей чинник найвиразніше виявляється при створенні мемуарів, приватних листів, щоденникових записів - у ситуаціях, де закладено передумови для використання автором різних шарів комунікативної компетенції. Варіативність цих текстів у межах одного функціонального класу пояснюється активізацією комунікативної компетенції суб'єкта текстотворення. Аналіз текстотворчого процесу на матеріалі конкретних корпусів мемуарів і рецензій розкриває обмеженість тлумачення комунікативної компетенції як здатності породжувати доречні висловлення, що відповідають умовам соціокомунікативної ситуації. Можна стверджувати, що комунікативна компетенція відіграє роль механізму адаптації у складній для автора ситуації текстотворення.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Текст як засіб комунікації. К.: Інститут української мови, 1993. -194с. 2-е вид. стер. - 1998 (рецензія: Ю.С.Лазебник. Радзієвська Т.В.Текст як засіб комунікації. - Мовознавство. - 1995, №1. - С.78-79).

2.Лингвистические пресуппозиции рассказывания. // Известия АН СССР. -Сер. лит. и яз. -Т.42. -1983. -№5. -С.475 - 480.

3.Научный текст как представитель особого типа коммуникации // Научно-техническая информация. - Сер.2. -1984. -№4. -С.1-6.

4.Семантика і прагматика речень із зв'язковими предикатами типу “означает” // Мовознавство. -1986. -№1. -С.31-36.

5.Реферативный текст в лингвопрагматическом аспекте // Научно-техническая информация. -Сер.2. -1986. -№8. -С.1-5.

6.Прагматический аспект афористических текстов // Известия АН СССР. -Сер. лит. и яз. - Т.47. -1988. -№1. -С.89-99.

7.Ведение дневника как вид коммуникативной деятельности // Референция и проблемы текстообразования. -М.: Институт языкознания АН СССР, 1988. -С.95-115.

8.Прагматические противоречия при текстообразовании // Логический анализ языка: Противоречивость и аномальность текста. -М.: Наука, 1990. -С.148 -163.

9.Про один з напрямів сучасної лінгвістики тексту // Мовознавство. -1991. -№3. -С.53-58.

10.Слово “судьба” в современных контекстах // Логический анализ языка: Культурные концепты. -М.: Наука, 1991. -С.64 - 72.

11.Текстовая коммуникация. Текстообразование // Человеческий фактор в языке: Коммуникация, модальность, дейксис. -М.: Наука, 1992. -С.79-108.

12.Деякі проблеми текстової комунікації: до постановки питання //Мовознавство. - 1992. -№2. -С.14-20.

13.Семантика слова цель //Логический анализ языка: Модели действия. -М.: Наука, 1992. -С.30-35.

14.Прагматические свойства высказывания-объяснения // Каузальность и структуры рассуждений в русском языке. - М.: РГГУ, 1993. -С.167-171.

15.Сучасні астрологічні тексти: соціокомунікативний механізм впливу // Мовознавство. - 1994. -№4-5. -С.31-36.

16.Мемуарист и мемуаристика в условиях социокоммуникативной тоталитарной системы // Мова тоталітарного суспільства. -К.: Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні, Інститут української мови НАН України, 1995. -С.115-126.

17.Ціннісні орієнтації у семантиці мовних одиниць // Мовознавство. - 1996. -№1. -С.14-19.

18.Соціолінгвістика в Болгарії. Рецензія. // Мовознавство. -1996. -№2-3. -С.75-77.

19.О некоторых особенностях текстообразования в советский период // Езикът на тоталитарното и посттоталитарното общество. - София:Изд-во “Прохазка и Качармазов” , 1996. -С.48-55.

20.Концептуалізація ментального простору в українській мові // Мовознавство. - 1998. -№2-3. -С.107-117.

21.Сумління й совість крізь призму української мови // Мовознавство. - 1999. -№1. -С.31-39.

22.Моделі рецепції довідково-інформаційного тексту // Лінгвістичні студії. -Черкаси, 1999. -№3. -С.67-75.

23.On some modes of expression of axiomatic knowledge in Russian // Symposium on Grammar of Analysis and Synthesis and their Representation in computational structures. -Tallinn, 1983. -P.77-78.

24.Тип коммуникации, отражаемой текстом, как вопрос прагматики текста // Тез. конф. аспирантов и молодых научных сотрудников. -М.:Институт востоковедения АН СССР. -Т.1, Ч.2, 1985. -235-237.

25.К вопросу о коммуникативных основаниях организации текста // Четвертая школа молодых востоковедов. Тезисы. Т.3. -М.: Институт востоковедения, 1986. -С.155-157.

26.Об одном из видов коммуникативной деятельности //Тез. конф. аспирантов и молодых научных сотрудников. -Т.2. -М.: Институт востоковедения, 1987. -С.118-121.

27.Метакоммуникативные высказывания в текстах разных классов // Тез. конф. аспирантов и молодых сотрудников. Языкознание. -М.: Институт востоковедения, 1988. -С.113-115.

28.Типология мемуарных текстов: прагматический аспект //Материалы У1 республиканской конференции молодых лингвистов. -Ереван: Издательство АН Арм. ССР, 1988. -С.289.

29.Текстообразование и коммуникативная компетенция // У Всесоюзная школа молодых востоковедов. Тез. Т.2.Языкознание. -М.:Институт востоковедения, 1989. -С.155-158.

30.Коммуникативный аспект информационно-справочных текстов // Проблеми створення машинних фондів мов. Матеріали конференції. -К., 1991. -С.58-60.

31.Гороскопы как класс неаргументативных текстов // Дискурс и аргументация. Тезисы. - Пятигорск: Пятигорский государственный педагогический институт иностранных языков, 1992. -С.95-96.

32.Инструктивный потенциал комментария (художественные и мемуарные тексты) // Принципы изучения художественного текста. Материалы конференции. -Саратов: Саратовский госуниверситет, 1992. -С.48-49.

33.Явления аналогии в текстообразовании // Текст и методика его анализа. Материалы У11 международно научной конференции по проблемам семантических исследований. Ч.1. -Харьков: ХГУ, 1994. -С.69-73.

34.Информационно-справочный текст как источник дискурсивных инноваций // Язык и культура. Материалы конференции. - Ч.2. - К.: Издательство “Collegium”, 1996. -С.135 -137.

35.Лінгвістика тексту і прагматика: результати взаємодії // Провідні лінгвістичні концепції кінця ХХ століття. Тези. - Львів, 1996. -С.203.

36. До проблеми прагмастилістичної інтерференції // Проблеми зiставної семантики. Доповіді і повідомлення конференції. -К.: Київський державний лінгвістичний університет, 1997. -С.334-335.

37.Фактор адресата і проблема номінативного вибору // Українська мова: з минулого в майбутнє. Матеріали конференції. - К., 1998. - С.163-164.

38.Модальні оператори на позначення ментального стану в українській мові // Матеріали міжнародної конференції пам'яті проф. К.Трофимовича. - Львів: Літопис, 1998. -С.313-315.

39.Довідково-інформаційний дискурс: особливості формування текстотворчої стратегії // Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності. Матеріали наукової конференції. - Львів: Львівський держуніверситет ім. І.Франка, 1999. - С.5-9.

Размещено на Allbest.ru