Каузація в російській мові: онтологія та концептуалізація

Дослідження образного уявлення каузації показує, що поряд з метафорами, які базуються на архетипах людської свідомості, значне місце займають і онтологічні метафори. Вони можуть бути іменним та дієслівними і поділяються на: 1) метафори із семантикою сприяння розвитку певних явищ (Наука движет прогресс; Наука - двигатель прогресса); 2) метафори із семантикою перешкоджання розвитку певних явищ (Излишняя поспешность - тормоз успеха).

Аналіз довів, що сферами-джерелами найпоширеніших онтологічних каузальних метафор є: 1) механізми, машини (двигатель, мотор, рычаг, пружина, винт, тормоз, локомотив тощо); 2) предмети-артефакти (подкладка, изнанка, подоплека, веревка, путы, кандалы, решетки тощо); 3) біохімічна сфера (катализатор, фермент, дрожжи, питательный бульон, плесень тощо). Метафори першої групи є характерними для сучасних публіцистичних текстів (Л.О. Кудрявцева, Н.П. Тропіна). Слід зауважити, що метафори на зразок машина, механизм використовувались і раніше. Наприклад, у філософських працях Г. Сковороди думка як причина дій людини порівнюється з „пружиною“.

Метафори другої групи, донорською сферою яких виступають артефакти, є найбільш різноманітними за своєю семантикою. Умовно їх можна поділити на дві основні підгрупи: метафори із значенням `прихована причина' (подоплёка, подкладка, изнанка тощо) та метафори із загальним значенням `каузація обмеження свободи людини' (кандалы, решетки, путы тощо). Метафори другої підгрупи співвідносяться із семантикою перешкоджання розвитку певних явищ. Серед них виділяються: а) артефакти, призначенням яких є обмеження свободи руху людини чи тварини (цепи, оковы, колодки, кандалы; путы, верёвки, тесемки; узда, ошейник, намордник); б) споруди, призначенням яких є позбавлення свободи (тюрьма, острог, стены (тюрьмы), решетка, забор тощо). Ці метафори вживаються переважно в складі генітивної конструкції: Но ехать было нелегко. На ногах была веревка полицейского надзора... (О. І. Герцен. Былое и думы).

Вважається, що в процесі концептуалізації метафори, сферою-джерелом якої є артефакт, використовуються параметри, характерні саме для артефакту: розмір, маса, форма, температура тощо. Для досліджуваного матеріалу на перше місце виходить функціональна характеристика артефакту. Очевидно, є підстави говорити про функціональну метафоризацію (Л.О. Кудрявцева). Стосовно аналізованного матеріалу суттєвим є також положення про актуалізацію семи `каузування'.

Серед метафор третьої групи, що беруть початок від біохімічної сфери, найактивніше використовується метафора катализатор із семантикою вказівки на причину, яка сприяє пришвидшенню розвитку певного явища.

Метафоризація „потаємності“ причини ґрунтується на давніх міфологічних уявленнях про причину як приховану, невидиму силу. У російській мовній свідомості семантика прихованості причини асоціюється з „параметром глибини“. Як показує аналіз фактичного мовного матеріалу, цей параметр реалізується: 1) у контекстуальному уявленні прихованості причини на великій глибині; 2) у протиставленні "хибності" причин поверхневих і видимих та „істинності“ причин глибинних і невидимих; 3) у спеціалізованих метафорах: корень, исток; подкладка, изнанка, подоплека; обратная сторона медали; пружина; маска, личина тощо.

В образному уявленні культурного концепту Мета особливу роль відіграє концептосфера Путь, джерелом якої є одна з найдавніших міфологем, співвіднесена з ідеєю руху як основи життя, і це життя-рух уявляється в трьох світах: земному, підземному й небесному. У концептосферу Путь включаються концепти Початок, Кінець, Центр, Рух. Концепт Путь як джерело розвитку "мови мети" глибоко досліджено в роботах Н.Д. Арутюнової, Т.В. Радзієвської, В.М. Топорова та ін.

Новизна нашого підходу до образного уявлення культурного концепту Мета полягає в наступному: 1) розширено досліджувану концептосферу шляхом включення таких концептів: Пристановище з образною складовою, представленою метафоричною парадигмою пристанище, прибежище, приют, пристань, гавань, берег, і Провідне світло з метафоричною парадигмою свет, звезда, луч, маяк; 2) для прояснення семантики концепту враховано дані історії мови; 3) в образному сценарії Путь виявлено не тільки цільову, але й загальнокаузальну семантику; 4) обґрунтувано взаємозв'язок образної й ціннісної складових у межах індивідуальної концептосфери.

Аналіз образу маяк у різних дискурсах (філософські твори Г. Сковороди, літературознавчі статті В'яч. Іванова, радянський і пострадянський політичний дискурс, пісенні тексти) дозволив не тільки простежити в його семантиці розвиток значення мети, але й побачити відмінності в семантичній і лінгвокультурологічній наповненості залежно від індивідуальної концептосфери автора тексту і передбачуваного адресата. При цьому для індивідуальної концептосфери досить істотною є певна шкала цінностей: що саме розуміється під „провідним світлом“.

Проведене дослідження показало, що семантика образу маяк органічно включає значення не тільки мети, але й причини, бо репрезентує світло порятунку, яке для людини є одночасно і метою, і джерелом духовних сил.

У шостому розділі „Місце феноменів Причина і Мета в архітектоніці тексту (на матеріалі роману Ф.М. Достоєвського „Преступление и наказание“)“ розглядаються каузальна основа назви та архітектоніки роману, особливості мовної реалізації феномена Причина, образне уявлення покарання як наслідку злочину, аксіологічний аспект феномена Мета й особливості його реалізації в діалогічному дискурсі роману, а також взаємодія феноменів Причина, Мета, Щастя.

У самій назві роману закладено одну з основних і найдавніших ідей каузації, яка сягає міфологеми “Відплата”. У послідовності іменувань феноменів (Злочин і Покарання) виявляється причиново-наслідковий зв'язок: покарання за злочин. І в той же час феномен Злочин, який сприймається як аномалія соціального життя, завжди відкриває своєрідну „семантичну валентность“ на пояснення причини аномалії. Разом з цим `злочин' як навмисна усвідомлена суб'єктом дія передбачає наявність мотивації і мети її здійснення. Таким чином, назва роману „прогнозу“ каузальний ланцюжок явищ, який значною мірою визначає його архітектоніку.

Мовна реалізація феномена Причина розглядається в аспектах аналізу лексико-синтаксичного вираження стихійності поведінки персонажів роману, концептуальної взаємодії (Причина, Доля, Провина), у дослідженні функції „двійництва“ як каузального пояснення.

Аналіз мовної реалізації в тексті роману феномена Причина не тільки підтвердив відоме положення про „стихійність поведінки“ персонажів Достоєвського (Н. Д. Арутюнова), але й дозволив розширити уявлення про характер „стихійності поведінки“ та „неконтрольованості дій“. Як правило, сприймання каузатора як „якоїсь сили“ є характерним при описі вчинків Раскольникова, які є „вузловими моментами“ в архітектоніці тексту роману, такими, наприклад, як покаяння на Сінній площі і “воскресіння душі” на каторзі. При цьому суттєвими є також номінації “внутрішнього каузатора” (чувство, ощущение, состояние души, размягчение сердца).

Дискурсивний аналіз тексту роману дозволяє зробити спостереження щодо особливостей функціонування прислівника вдруг. У межах тексту, ширших за речення-висловлення, цей прислівник, поряд із семантикою `несподіваність', може включати імпліцитне значення `ще не усвідомлена причина' (частина VI, розділ VIII).

Відмітною особливістю концептосфери роману „Преступление и наказание“ є взаємодія і перетинання найважливіших концептів російської мовної свідомості. Виявлено каузальний характер концепту Доля. У тексті роману неодноразово реалізується міфологема “сліпої долі”: Он стыдился именно того, что он, Раскольников, погиб так слепо, безнадежно, глухо и тупо, по какому-то приговору слепой судьбы. Таким чином, „вирок долі“ зливається з „вироком суду“. Доля перестає уявлятися „сліпою“ жорстокою силою, коли настає духовне прозріння (епілог роману), що відповідає теоцентричній концепції світу, якої дотримується Достоєвський.

Предметом дослідження теми „двійництва“ як каузального пояснення є такі його прояви, як бесы, сон, мечта, сердце і оборотничество. Достоєвський незмінно стверджує першість серця перед розумом. У романі „Преступление и наказание“ „станом серця“ пояснюється не тільки поведінка героїв, але й загальна характеристика тогочасних настроїв: Тут дело фантастическое, мрачное дело современное, нашего времени случай-с, когда помутилось сердце человеческое, когда цитируется фраза, что кровь “освежает”; когда вся жизнь проповедуется в комфорте. Для Порфирія Петровича причиною злочину є „теоретически раздраженное сердце“. Збудження молодого серця слідчий бачить і одним із складників змісту статті Раскольникова, яка стала його першим кроком до злочину: В бессонные ночи и в исступлении она замышлялась, с подыманием и стуканьем сердца, с энтузиазмом подавленным. Під час зізнання Соні в скоєному злочині Раскольников висуває різні причиново-цільові версії вбивства, починаючи з елементарного „пограбування“. Помітивши, що Соня не може зрозуміти його, він, перш ніж говорити про „наполеонізм“, промовляє знаменну фразу про те, що багато чого можна пояснити саме „злим серцем“. А подолання Раскольниковим трагедії роз'єднаності з людьми пов'язується з образом серця, яке покинули злоба і спустошеність: сердце одного заключало бесконечные источники жизни для сердца другого.

В основі роману лежить розгадування джерел злочину, що, з нашої точки зору, виявляється насамперед у діалогічності дискурсу, яка безпосередньо пов'язана з текстово-дискурсивною категорією антропоцентричності (С.Я. Єрмоленко, О.О. Селіванова, Л.М. Синельникова та ін.). Саме таке широке розуміння діалогічних зв'язків виявилось актуальним для дослідження концепту Мета в романі Ф.М. Достоєвського. Лінгвоконцептологічний аналіз діалогів дозволяє зробити висновок, що особливої драматичності їм надає тяжіння до глобальних концептів Причина і Мета. Роман наскрізь пронизаний діалогами: у безперервний діалог включені всі дійові особи твору, “діалогічними” за своєю суттю є і внутрішні монологи героїв (насамперед Раскольникова і Свидригайлова). Саме в діалогах роману передусім виявляється прагматика Мети, а також її ціннісна складова.

Основний прагматичний зміст діалогічних реплік Раскольникова полягає у виявленні “істинної мети”. На перший погляд, ідеться про мету злочину і його мотивацію, насправді ж мається на увазі пошук мети життя. Виявляються такі характеристики відображення Мети в російській мовній свідомості, як її глобальний характер і наполегливість пошуку “істинної мети”. У вирішальній розмові із Сонею (частина V, розділ ІV) Раскольников, відкидаючи одну версію мети злочину за іншою, ніби зриваючи верхні, видимі шари і добираючись до потаємного, розкриває головну мету: Не для того, чтобы матери помочь, я убил - вздор! Не для того я убил, чтобы, получив средства и власть, сделаться благодетелем человечества. Вздор! Я просто убил; для себя убил, для себя одного (…) Мне другое надо было узнать (…) вошь ли я, как все, или человек?(…) Тварь ли я дрожащая, или право имею? Звернемо увагу на багаторазове заперечення “неістинної” мети: Не для того, чтобы і повторення справжньої мети: для себя. Але й таке випробування себе - лише перший крок до глобальної мети: власть над всем человеческим муравейником. Мотив злочину формулюється гранично ясно: Вот что: я хотел Наполеоном сделаться, оттого и убил. Причина і Мета цілком органічно зливаються в одне ціле. До того ж Мета співвідноситься з випробуванням свого Призначення. Таким чином, аналіз мовної реалізації культурного концепту Мета в діалогах роману Достоєвського дозволяє виявити його специфіку в російській мовній свідомості, його кореляцію з іншими важливими концептами, а також розширити уявлення про прагматику висловлювань із семантикою мети.

Лінгвокультурологічне дослідження концептів Причина і Мета показало їх перетинання з іншими важливими концептами російської культури: Призначення, Щастя, Серце, Гордість, Покаяння. Для характеристики концепту Мета в романі основоположною є аксіологічна оцінка змісту визначення мети з християнських позицій. Така оцінка зумовлює співвіднесеність концепту Мета з концептом Щастя. „Оновлення людини“ (а не соціальних умов) уявляється Достоєвським як “полное воскресение в новую жизнь”. Саме таке розуміння Щастя поєднується з розумінням Найвищої Мети як здійснення людського Призначення.

Ціннісна складова концепту Раціональний Розум, що асоціюється з розрахунком і механічною логікою, сприймається негативно, як ворожа до природних законів життя. Розсудливий підхід до визначення мети і способів її досягнення вважається згубним для людини. При цьому відзначається негативна аксіологічна оцінка мети.

Отже, лінгвоконцептологічне дослідження тексту роману, доповнене функціонально-комунікативним аналізом, дає підстави для твердження про домінуючу роль каузації в його архітектоніці.

мегакатегорія лінгвістичний каузація генетивний

ВИСНОВКИ

1. Правомірність розглядання каузації як релятивної мегакатегорії, що відображає генетивні зв'язки у світі й мові, доводиться результатами аналізу дискурсів різних типів, лексикографічних матеріалів, а також даних історії російської мови та інших мов.

2. Онтологічна суть каузації розкривається в безперервній взаємодії з гносеологією, тому що події та їх причини складають первинну категорію природної онтології, але сам по собі факт встановлення людиною каузального зв'язку між „породжувальною“ та „породженою“ ситуаціями належить до царини гносеології.

3. Для виявлення онтологічної суті каузації в такому розумінні недостатніми є традиційні парадигми логіко-синтаксичного та функціонально-семантичного підходів до вивчення мовної реалізації логічних відношень обумовленості.

Найбільш перспективним є лінгвокогнітологічний підхід з притаманною йому підвищеною увагою до ментальних процесів мовної особистості. Лінгвокогнітологічна парадигма дослідження дає можливість вивчати каузацію не лише як менталінгвістичне явище, але і як феномен загальнолюдської та національної культури. Такий підхід реалізовано в роботі на рівні лінгвоконцептологічного аналізу різних дискурсів.

Проведене дослідження показало, що каузація реалізується на різних мовних рівнях, але сферою її конвергентного вияву є дискурс, який уможливлює найбільш повне та коректне вивчення цієї мегакатегорії.

4. Вважаємо, що до культурних концептів можуть бути зараховані тільки Причина і Мета з додаванням Наслідку як невід'ємної поняттєвої складової. Умова і допуст, при всій їх важливості для мовної свідомості, не зараховуються до культурних концептів. Концептуалізація Причини і Мети обґрунтовується, крім даних еволюціоністського підходу до їх вивчення, такими положеннями: а) наявністю національної специфіки в осмисленні цих концептів та особливостей їх мовної презентації; б) існуванням системного зв'язку між ціннісною та образною складовими концептів, а також аксіологічним характером Причини і Мети, що реалізується через мовну модальність і конотативний фон слів із семантикою причини та мети.

5. Доведено доцільність розробленої та реалізованої в дисертації нової методики лінгвістичного аналізу мовної реалізації категорії каузації, суттю якої є:

- дослідження внутрішньої форми слова-найменування концепту як шлях до прояснення його еволюції;

- виявлення й аналіз лексико-семантичних груп слів, що виражають причину, мету і наслідок;

- характеристика співвідношень між лексичною семантикою і концептуальним значенням слів, що іменують не тільки каузальні концепти, але й інші найважливіші концепти російської культури (Любов, Серце, Душа, Провина, Покаяння тощо), які включаються в поле каузації в широкому розумінні;

- системний опис і лінгвокультурологічний аналіз метафоричних каузальних реляторів.

6. Досліджено такі ментальні механізми становлення категорії каузації:

- уявлення про загальний генетивний зв'язок між явищами життя природи та людини, притаманне міфологічній свідомості;

- еволюція досліджуваних концептів втілена у внутрішній формі та у етимології слів-найменувань концептів (причина, следствие, цель) і як понятійна основа, і як культурний компонент, суттєвий для народної свідомості. Використання методів порівняльного, контрастивного та лінгвокультурологічного аналізу каузальної лексики, зокрема прийменника ради, відкриває нові можливості для дослідження взаємодії концептів Мета, Причина, Радість у концептосфері російської мовної свідомості і в контексті світової культури;

- розвиток феномена „двійництво“ як архетипової проекції каузації, звернення до якого не лише допомагає виявити шлях до формування каузальних відносин, але й відкриває нові можливості для усвідомлення каузації як феномена психології та культури;

- становлення каузації в ментальній сфері порівняння, що підтверджується фактами історії мови, а також пареміологічними текстами.

Для виявлення цих ментальних процесів необхідним є використання різноманітного мовного матеріалу та інформації з інших антропологічних наук (психології, етнології, етнопсихології, етнографії тощо).

7. Основними джерелами виявлення ціннісної складової культурних концептів є конотативне забарвлення лексичних одиниць і контекст. Дослідження фактичного матеріалу показало, що аналіз модального плану відкриває реальні можливості для виявлення власне лінгвістичного вираження ціннісної складової Причини і Мети як культурних концептів.

8. Дослідження підтвердило доцільність запропонованого в роботі нового підходу до аналізу образної складової каузації, основними принципами якого є:

- визнання основоположної ролі порівняння в становленні каузальних відношень;

- орієнтація на лінгвокультурологічний аналіз образного виявлення всіх компонентів каузальної ситуації на рівні висловлення і дискурсу;

- аналіз образного сценарію каузації.

9. Дискурсивний аналіз роману Ф.М. Достоєвського „Преступление и наказание“ довів домінуючу роль феноменів Причина і Мета в його змісті та архітектоніці.

Вивчення мовної реалізації цих феноменів пов'язується з діалогічністю дискурсу як „когнітивною універсалією“. Лінгвоконцептологічний аналіз тексту роману, доповнений функціонально-комунікативним, дозволив виявити перетинання концептів Причина і Мета з іншими важливими концептами (Призначення, Щастя, Серце, Любов, Гордість, Покаяння тощо) та їх місце в концептосфері російської мовної свідомості.

10. Як показало проведене дослідження, зв'язок концептів Причина і Мета з граматичною системою російської мови виявляється в різноманітності граматичних форм вираження каузації. Така різноманітність свідчить про виняткову значущість каузації в російській мовній свідомості та можливість якнайтоншої диференціації значень. Аналіз метафоризації каузальних відношень підтвердив релятивність „параметру глибини“ для російської мовної свідомості.

11. Відображення каузації в російській мові пов'язується з такою особливістю російської самосвідомості, як спрямованість на емоційно-інтуїтивне, „серцеве“ пізнання. Не заперечуючи корисності логічних міркувань загалом, вважаємо, що для традиційної російської мовної свідомості „внутрішнє розуміння“ є важливішим від раціонального логічного доказу.

12. Обґрунтований у дисертації новий підхід до вивчення каузації як феномена мови і культури переконує в можливості виявлення національної специфіки мовної інтерпретації універсальних логіко-філософських понять.

Основні положення дисертації висвітлено в публікаціях автора

Ященко Т. А. Каузация в русском языковом сознании: монография. - Симферополь: “ДИАЙПИ”, 2006. - 478 с. (Рецензії: Синельникова Л., Прадід Ю. // Мовознавство. - 2007. - № 3. - С. 93-95; Стряпчая С.А. // Русский язык, литература и культура в школе и вузе. - К., 2007. - № 6. - С. 64 - 66; Маслова В.А. // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Т.20 (59). - № 1. Филология. - Симферополь. - С. 400 - 401).

Ященко Т. А. О некоторых особенностях выражения каузальных отношений в русских народных сказках // Язык и культура. V Международная научная конференция. - Киев, 1998. - Т. 3. - С. 128 - 135.

Ященко Т. А. Каузальные связи в поэзии и прозе М.Волошина // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 1998. - № 3. - С. 305 - 308.

Ященко Т. А. „Крымские сонеты“ А. Мицкевича как диалог культур // Диалог культур в аспекте проблем обучения в высшей школе. - Луганск, 2001. - С. 159 - 163.

Ященко Т. А. Этимология и семантика лексемы „причина“ как аспекты исследования культурного концепта // Ученые записки Таврического национального университета. Серия, Филология. - № 3. 15 (54) - Симферополь, 2002. - С. 106 - 112.

Ященко Т. А. Концептуальная метафора каузальности (каузирование неволи) Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2002. - № 34. - С.76 - 79.

Ященко Т. А. О причинных и следственных средствах связи в текстах русских пословиц // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. - № 1. 15 (54). - Симферополь, 2002. - С. 230 - 233.

Ященко Т. А. Современные лингво-методические основы изучения причинно-следственных отношений в иноязычной аудитории // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - № 2. 15 (54). - Симферополь, 2002. - С. 97 - 104.

Ященко Т. А., Петренко А. Д. Сопоставительное изучение русских и немецких фразеологизмов с каузальным значеним // Культура народов Причерноморья. Симферополь, 2003. - № 42. - С. 27 - 31.

Ященко Т. А. Сравнение как одна из основ развития отношений обусловленности // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2003. № 37. - С. 191 - 194.

Ященко Т. А. Концептуальное представление `Причины` и `Цели` в „Толковом словаре живого великорусского язика“ В. И. Даля // Вісник Черкаського університету. Серія, Філологiчні науки. - Черкаси, 2003. - Вип. 46. - С. 55 - 62.

Ященко Т. А. Изучение отношений обусловленности в иноязычной аудитории: грамматический и лингвокогнитологический аспекты // Гуманітарнi науки. - К., 2003. - № 1. - С. 123 - 129.

Ященко Т. А. Семантика „Ради“ как область пересечения культурных концептов „Радость“, „Цель“, „Причина“ // Мова і культура. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. - Вип. 6. - Т. 111. - Ч. 1. - С. 381 - 388.

Ященко Т. А. Лингвокогнитологический подход к изучению отношений обусловленности // Мова. Науково-теоретичний часопис з мовознавства. - Одеса: Астропринт, 2003. - № 8. - С. 276 - 279.

Ященко Т. А. Метафоризация отношений обусловленности в современном публицистическом дискурсе // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - Т. 16 (55). - № 1. - Симферополь, 2004. С. 15 - 22.

Ященко Т. А. Мифологические основы метафоры обусловленности // Система і структура східнослов'янських мов: 3б.наук.пр. - Київ: Знання України, 2004. С. 267 - 272.

Ященко Т. А. Пересечение культурного концепта „Цель“ с другими культурными концептами (на материале романа Ф. М. Достоевского “Преступление и наказание”) // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - Т. 17 (56). - № 1. - Симферополь, 2004.- С. 127 - 142.

Ященко Т. А. О некоторых особенностях реализации культурного концепта „Цель“ в романе Ф. М. Достоевского „Преступление и наказание“ // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2004. - № 49. - Т. 1. - С. 72 - 74.

Ященко Т. А. Внутренняя форма именования культурного концепта „Причина“ // Система і структура східнослов'янських мов: Зб.наук.пр. - Київ: Знання України, 2005. - С. 129 - 137.

Ященко Т. А. Культурный концепт и концептосфера как объект анализа (на материале повести В.Шукшина) // Система і структура східнослов'янських мов. - К: Знання України, 2005. - С. 211 - 218.

Ященко Т. А. Лингво-методологические основы изучения каузации в иноязычной аудитории // Русский язык и литература: Проблемы изучения и преподавания в школах и высших учебных заведениях Украины: Сб. науч. тр. К., 2005. - С. 88 - 91.

Ященко Т. А. Внутренняя форма слова-именования культурного концепта `Цель' // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - Т. 18 (57). - № 1. - Симферополь, 2005.- С. 79 - 83.

Ященко Т. А. Внутренняя форма РАДИ в аспекте лингвоконцептологического исследования // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. - Симферополь, 2005. - Т. 18 (57). - № 2. - С. 377 - 382.

Ященко Т. А. Образное представление культурного концепта Цель // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2005. - № 69. - С. 157 - 162.

Ященко Т. А. Каузация: лингвистический и логико-философский аспекты исследования // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. Серия, Филология. - Т. 19 (58). - № 1. - Симферополь 2006. - С. 229 - 241.

Ященко Т. А. Каузация как категориальная доминанта текстов М. Волошина // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия, Филология. - Т. 19 (58). - № 3. - Симферополь 2006. - С. 177 - 182.

Ященко Т. А. Концептуальная метафора ПУТЬ в публицистическом дискурсе Русский язык и литература: Проблемы изучения и преподавания в школах и высших учебных заведениях Украины: Сб. науч. тр. - К., 2006. - С. 220 - 227.

Ященко Т. А. Культурный концепт `Сердце' в архитектонике текста романа Ф.М.Достоевского „Преступление и наказание“ // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія, Лінгвістика. - Вип. 4. - Херсон, 2006. - С. 208 - 211.

Ященко Т. А. Дискурсивное исследование каузальных версий в плане эпистемической модальности // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. - Т. 20 (59). - № 1. - Симферополь, 2007. - С. 97 - 107.

Ященко Т. А. Модальность как языковой механизм выявления ценностной составляющей каузации // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки. - Вип. 102. - Черкаси, 2007. - С.15 - 21.

Ященко Т. А. Реализация концептуального подхода к изучению `Причины' и `Цели' // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. - Т. 20 (59). - № 3. - Симферополь, 2007. - С. 374 - 378.

Ященко Т. А. Анализ семантической структуры фразеологизмов в связи с преподаванием русского языка полякам // „Beitrдge zur Slavistik“ Die russische Sprache im Vergleich zur polnischen und deutschen Sprache. - Frankfurt am Main; Bern; New York; Paris, 1988. - С. 145 - 157.

Ященко Т. А. Контекстуальные условия проявления каузальной семантики некоторых имен существительных // Studia i Materiaіy Wyїszej Szkoіy Pedagogicznej w Olsztynie. Nr.30 Olsztyn. - Польша, 1991. - C. 139 - 145.

Ященко Т. А. Функционирование наречий в роли причинного компонента // Studia z Filologii Rosyjskiej i Sіowiaсskiej. Zagadnienia jкzykoznawcze. Т. 21 Wyd. Uniwersytetu Warszawskiego. - Warszawa, 1992. - С. 49 - 63.

Ященко Т. А. Особенности функционирования несвободных сочетаний с каузальным значением // Przegl№d Rusycystycny. Zeszyt 1-2 (57-58). - Warszawa, 1992. - С. 75 - 81.

Ященко Т. А. Взаимодействие различных языковых уровней при выражении причинно-следственных отношений // Каузальность и структуры рассуждений в русском языке: Межвуз. сб. науч. тр. - Москва, 1993. - С. 5 - 12.

Ященко Т. А. О семантической периферии каузальности // Вестник Приазовского государственного технического университета: Сб. науч. тр. - Вып. 4. - Мариуполь, 1997. - С. 134 - 136.

Ященко Т. А. Гендернi начала мовної каузалiзацiї // Уповноважена освiта - шлях у третє тисячолiття. - К., 2000. - С. 110 - 114.

Ященко Т. А. Образное представление концепта `Душа` (В.Шукшин „Калина красная“) // Межкультурные коммуникации: пространство и время: Сборник докладов 3-й Международной научной конференции. Крым, Алушта, 25-29 мая 2004 г. - М.: Изд-во РУДН, 2004. - С. 75 - 79.

Ященко Т. А. Предлог ради в аспекте лингвоконцептологии // Труды и материалы III Международного конкресса исследователей русского языка „Русский язык: исторические судьбы и современность“. Москва - 2007. - С. 301 - 302.

Ященко Т. А. Роль лексических средств в организации одного из фрагментов функционально-семантического поля каузальности Вопросы обучения иностранцев русскому языку. Лингвистика и методика Киев, 1990. - C. 54 - 58.

Ященко Т. А., Петренко А. Д. Особенности изучения фразеологизмов с каузальным значением в немецкой аудитории // Юбилейный сборник научно-методических статей. - Гамбург, 1990. - С. 25 - 33.

Ященко Т. А. Русские пословицы как материал для исследования функционально-семантического поля каузальности // Актуальные проблемы теории и практики современной лингвистики. - Бэльц, Молдова, 1991. - С. 133 134.

Ященко Т. А. Типовая ситуация „Воздаяние - действие“ с когнитивной точки зрения // Когнитивные процессы в языковом общении: теории и приложения. Симферополь, 1995. - С. 99.

Ященко Т. А. Место каузативных глаголов и их дериватов в функционально - семантическом поле каузальности // Принципы и методы функционально-семантического описания языка: итоги, направления, перспективы. - М. - Симферополь, 1997. - С. 348 - 350.

Ященко Т. А. Истинные и ложные мотивы поступков (Языковая реализация в тексте) // Когнитивные стратегии языковой коммуникации. - Симферополь, 1998. - С. 134.

Ященко Т. А., Бурлай М. Н. Компьютерная обучающая программа как средство оптимизации усвоения русских каузальных конструкций // Технические средства и Интернет в обучении русскому языку как иностранному.Techniczne њrodki i Internet w nauczaniu jкzyka rosyjskiego jako obcego. Материалы международной научной конференции (20-21 сентября 1999 г.). Materiaіy miкdzynarodowej konferencji naukowej (20-21 wrzeњnia 1999 r.). - Јуdџ: Wydawnictwo uniwersytetu Јуdzkiego, 2000. - С. 29 - 31.

Ященко Т. А. О некоторых особенностях выражения „Причины“ и „Цели“ в современном публицистическом дискурсе // Прикладна лінгвістика у XXI столітті: лінгводидактичні та культурологічні стратегії. Праці міжнародної наукової конференції. - Львiв, 2003. - С. 47.

Ященко Т. А. Концептуальное представление Цели в аспекте диалогичности романа Достоевского “Преступление и наказание” // XII Международная конференция по функциональной лингвистике. „Функционализм как основа лингвистических исследований“. Сборник научных докладов. - Симферополь: Доля. - 2005. - С. 383 - 384.

Ященко Т. А. Каузация как релятивная категория // `Mega Ling' 2006 Горизонти прикладної лінгвістики та лінгвістичних технологій / Ред. В. А. Широков, С. С. Дікарєва. - Сімферополь: „ДиАйПи“.- С. 43.

АНОТАЦІЯ

Ященко Т. А. Каузація в російській мові: онтологія та концептуалізація. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.02 - російська мова. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню лінгвістичної реалізації каузації як релятивної мегакатегоріі, що відображає генетивні зв'язки у світі та мові і включає категорії умови, причини, наслідку, допусту і мети. Пропонується новий підхід до аналізу мовної моделі каузації в межах лінгвістичної концептології, що дає можливість вивчати каузацію не тільки як менталінгвістичне явище, але й як феномен культури. Лінгвокогнітологічний підхід здійснено на рівні лінгвоконцептологічного аналізу різних дискурсів. Розглянуто ментальні механізми становлення каузації, а саме: встановлено співвіднесеність між внутрішньою формою слова і змістом концепту, розкрито питання про каузальність у міфологічному мисленні, подано результати дослідження феномена двійництва як архетипової проекції каузації, обґрунтовано положення про порівняння як концептуальну базу каузативного генезису. Доведено правомірність визначення модальності як фундаментальної характеристики каузації, з'ясовано мовні механізми реалізації її ціннісної складової. Розроблено нові принципи дослідження образного плану каузації з орієнтацією на лінгвокультурологічний аналіз та реконструкцію міфологічних джерел метафор.

Лінгвоконцептологічне дослідження тексту роману Ф.М. Достоєвського „Преступление и наказание”, доповнене функціонально-комунікативним аналізом, дає підстави для твердження про домінуючу роль каузації в його архітектоніці.

Ключові слова: каузація, ментальність, лінгвоконцептологія, дискурсивний аналіз, модальність, метафора.

АННОТАЦИЯ

Ященко Т.А. Каузация в русском языке: онтология и концептуализация. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.02 - русский язык. - Киевский национальний университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию лингвистической реализации каузации как релятивной мегакатегории, которая отражает генетивные связи в мире и языке и включает категории условия, причины, следствия, уступки и цели. Предлагается принципиально новый подход к анализу языковой модели каузации в рамках лингвистической концептологии, что открывает возможность для изучения каузации не только как менталингвистического явления, но и как феномена культуры. В работе представлены классические и современные философские теории трактовки каузальных и телеологических отношений в проекции на лингвистические проблемы исследования каузации.

Правомерность рассмотрения Причины и Цели как культурных концептов обосновывается следующими положениями: а) наличием национальных особенностей в осмыслении этих концептов; б) явно выраженным ценностным характером Причины и Цели, который реализуется в плане языковой модальности; в) наличием системы образных средств языка, характерных для манифестации Причины и Цели; г) системной связью между ценностной и образной составляющими концепта.

Лингвокогнитологический подход к исследованию материала осуществляется в работе на уровне лингвоконцептологического анализа дискурсов различных типов. Рассмотрены ментальные механизмы становления каузации: установлена соотнесенность между внутренней формой слова и содержанием концепта, представлены результаты исследования феномена двойничества как архетипической проекции каузации, обосновано положение о сравнении как концептуальной базе каузативного генезиса. Доказана правомерность определения модальности как фундаментальной характеристики каузации, выявлены языковые механизмы реализации её ценностной составляющей.

Исследование каузации в аспекте аксиологической и эпистемической модальности включает анализ причинных и целевых версий. Формирование и иерархия этих версий рассмотрены в плане отражения ценностной составляющей индивидуальной концептосферы на материале дискурсивного анализа произведения М. Цветаевой „Пушкин и Пугачев“ и эпилога романа М. Булгакова „Мастер и Маргарита“.

Разработаны новые принципы анализа образного плана каузации, а именно: 1) признание основополагающей роли сравнения в развитии каузальных отношений; 2) ориентация на лингвокультурологический анализ образного представления каузации; 3) реконструкция мифологических источников метафор каузации; 4) исследование образного представления всех компонентов каузальной ситуации на уровне высказывания и дискурса; 5) обращение к образному сценарию каузации.

Анализ метафор при выражении каузации в русских текстах разных типов (XIX, XX и начала XXI века) позволяет выдвинуть положение, что основные базовые каузальные метафоры восходят к мифологическим представлениям и, соответственно, к архетипам. Важнейшим из них является архетип родовой памяти, который реализуется в архетипических образах родства; именно на их основе формируются каузальные метафоры. Метафорическая парадигма порождение включает в свои парадигматические ряды и вегетативные метафоры, которые входят в широкий контекст как мировой, так и национальной культуры. Образное представление Цели связывается с концептосферой Путь, в которую включаются базовые метафоры пристанище и свет, когнитивный фон которых в значительной степени определяется индивидуальной концептосферой автора. Лингвоконцептологическое исследование текста романа Ф.М. Достоевского „Преступление и наказание“, дополненное функционально-коммуникативным анализом, даёт основания для утверждения о доминирующей роли каузации в его архитектонике. Проанализирована каузальная основа названия романа. Языковая реализация феномена Причина рассмотрена в плане анализа лексико-синтаксического выражения „стихийности“ поведения персонажей романа, в аспекте концептуального взаимодействия (Причина, Судьба, Вина), а также в исследовании функции „двойничества“ как каузального объяснения. Изучение языковой реализации феномена Цель проведено на основе анализа диалогического дискурса романа, что сделало возможным выявить ценностную составляющую Цели в русском языковом сознании, пересечение с другими важнейшими концептами (Счастье, Гордость, Покаяние), а также расширить представление о прагматике целевых высказываний.

Обоснованный в диссертации новый подход к изучению каузации как феномена языка и культуры убеждает в возможности выявления национальной специфики в языковой интерпретации универсальных логико-философских понятий.

Ключевые слова: каузация, ментальность, лингвоконцептология, дискурсивный анализ, модальность, метафора.

SUMMARY

Yashchenko T.A. Causation in the Russian language: ontology and conceptualization. - Manuscript.

Dissertation for the competition of Doctor of Philology degree on specialization 10.02.02 - Russian language. -National Taras Shevchenko University of Kyiv. - Kyiv, 2007.

The Dissertation deals with the research of linguistic realization of causality as a relative megacategory which reflects the genetic relations in the world and language, and includes the category of condition, cause, consequence, concession and purpose. The new approach to the analysis of the language causality model in the framework of linguistic conceptualization is offered. The linguistic and cognitive approach to the research of the material is realized in this work on the level of linguistic and conceptual analysis of the various discourses. The mental mechanisms of causality formation are considered: the correlation between internal word form and the concept content is established, the results of the research on dualism phenomenon as an archetypical projection of causality are presented, the thesis on comparison as a conceptual base of causality genesis is proved. The propriety of modality determination as a fundamental causality description is proved, the language mechanisms of its meaningful constituent are singled out. The new research principles of a figurative causality plan directed to the linguistic and cultural analysis and revelation of mythological metaphor sources are worked out.

The linguistic and conceptual research of F.M. Dostoevsky's novel “Crime and Punishment” supplemented with the functional communicative analysis gives us the reason to affirm the dominant role of causality in its architectonics.

Key words: causality, mentality, linguistic conceptualization, discourse analysis, modality, metaphor.

Размещено на Allbest.ur