Великий масив документів було виявлено в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Серед фондів архіву найбільший інтерес викликали ф.1 (ВУЦВК), ф.2 (РНК УРCР), ф.5 (Народний комісаріат внутрішніх справ УРСР), в яких містяться факти про культурне будівництво на місцях. Відомості про становище сільських вчителів, їх працевлаштування взяті автором у ф.348 (Наркомат соціального забезпечення УРСР). Цінний матеріал було залучено з ф.166 (Наркомат освіти УРСР), передусім рішення НКО про розвиток освіти, статистичні звіти і зведення.

Важливу інформацію з історії профспілки працівників освіти виявлено у ф. 2605 (Українська республіканська рада професійних спілок). Документи фонду дають змогу з'ясувати становище сільських вчителів, їх професійний рівень, соціально-побутове забезпечення.

Повноту проблеми розвитку культури села доповнюють матеріали, що зберігаються в обласних державних архівах Вінницької, Київської, Харківської, Волинської, Житомирської, Хмельницької, Херсонської, Дніпропетровської, Одеської, Чернігівської та Полтавської областей. У цих архівах було виявлено документальні матеріали про становище сільського вчительства у роки колективізації, шкільне будівництво, підготовку кадрів сільського господарства, матеріальну базу сільських закладів культури та ін.

Архівні документи вимагають критичного аналізу. Замовчування місцевими та центральними органами влади справжнього стану подій послужило основою для перекручень, фальсифікації архівних джерел. Багато з них не відповідають дійсності. Некритичне використання цих документів дає абсолютно нереальне відображення подій. Тому автор намагався співставити компартійну і радянську документацію того часу з даними інших джерел, зокрема, відомостей іноземних авторів.

Опубліковані документальні матеріали можна умовно поділити на ряд груп:

стенограми, звіти з'їздів, конференцій ВКП(б), КП(б)У, конференцій місцевих партійних організацій, матеріали партійних нарад. У цих документах містяться доповіді офіційного характеру, виступи учасників партійних форумів, прийняті на них резолюції та рішення.

стенограми Всесоюзних та республіканських з'їздів рад, республіканських конференцій, нарад з питань розвитку народної освіти, декрети і закони, постанови і розпорядження уряду УРСР. Багатоплановий аналіз розвитку культури села міститься в періодичних щорічних і за п'ятирічки звітах Ради народних комісарів УРСР, місцевих органів керівництва. У 1930-х рр. почали видаватися офіційні документальні збірники, в яких містяться декрети, закони, постанови органів радянської влади щодо розвитку культури КПСС о культуре, просвещении и науке. Сб. док. - М.,1972; Директивы ЦК ВКП(б) и постановления Советского правительства о народном образовании за 1917-1947г.г. - М., 1940.-Т.1-2.; Збірник законів Української РСР. К.,1983.- Т.1-2. та ін..

відомчі документи - рішення народних комісаріатів освіти СРСР та УРСР, наркоматів, відомств, комітетів про розвиток культури. Ці документи цінні передусім тим, що розкривають механізм виконання рішень центральних партійних та радянських органів влади на місцях. Найбільш важливі з них зведені в збірники, які видавалися в радянські часи Культурне будівництво УРСР. 1928 - червень 1941рр.: Зб. док. - К., 1986; Збірники наказів та розпоряджень НКО УРСР за 1929 - 1938 рр. - Х., 1930, 1933, 1935; К., 1938, 1939 та ін..

Деяка частина архівних матеріалів опублікована у збірниках документів, які, однак, потребують сьогодні критичного аналізу.

В дисертації використані статистичні збірники та довідники УРСР в цифрах. Стат. довідник. - К.,1926; УРСР в цифрах. Стат. довідник. - К., 1937; Культурное строительство СССР. - М.- Л., 1940 та ін.. Як показали сучасні дослідження, статистика радянських часів неточна, багато показників не відповідають дійсності. Тому ставитися до статистичних даних необхідно критично, обережно, перепровіряти їх, співставляти з архівними матеріалами.

Важливим джерелом з історії розвитку культури села в досліджуваний період є тогочасна періодична преса: центральна, республіканська, обласна, окружна, районна, багатотиражки МТС, колгоспів та радгоспів. В дисертації використано матеріали, виявлені у багатьох журналах (20 назв) і газетах (70 назв).

У другому розділі “Кадрова політика” розглядаються проблеми підготовки спеціалістів для села. Незважаючи на поліпшення матеріального становища вчителів (підвищення зарплати, надання пільг, збільшення відпусток і т.д.), вирішити кадрову проблему в сільській школі не вдалося. Рівень освіти сільських педагогів залишався низьким, а їх професійна підготовка - слабкою. Тільки близько 10% сільських вчителів мали вищу освіту, решта - середню і незакінчену середню.

Суцільну колективізацію неможливо було здійснити без вирішення кадрових питань - підготовки керівників, фахівців сільського господарства, механізаторів. Було прийнято десятки партійних рішень, але їх реалізація не подолала дефіциту спеціалістів. Тим більше, що вже підготовлені спеціалісти час від часу потрапляли під репресії органів державної безпеки. На кінець 1930-х рр. кадрова проблема не була вирішена повністю.

Вищі навчальні заклади та технікуми України не справлялися з підготовкою керівних кадрів для села. На 1939 р. у республіці налічувалося 27,3 тис. агрономів, зоотехніків, ветеринарів та інших спеціалістів. Основна маса фахівців (понад 20 тис.) працювала в державних МТС і радгоспах. Натомість у колгоспах їх було ще дуже мало, наприклад, агрономів - лише 3890 осіб. Один агроном обслуговував сім колгоспів, один зоотехнік - 35. Не вистачало голів колгоспів, хоч щороку їх готувалося понад 2 тис. осіб. Основну кількість кадрів готували на різноманітних курсах. Курсова система дозволяла швидко готувати спеціалістів, але при цьому їх якісний рівень був невисоким. Отже, колективізація села не отримала належного кадрового забезпечення. Швидкоруч і поверхово підготовлені кадри в селі надовго не затримувалися. радянський політичний національний культура

Ситуацію не змінили ні партійно-комсомольські мобілізації в села, ні 25-тисячники з числа промислових робітників. З особливою жорстокістю на сільськогосподарські кадри в УРСР вплинула сталінська репресивна машина, що звалила на спеціалістів сільського господарства відповідальність за провали в сільськогосподарському виробництві та створення голоду в 1933 р. За короткий період діяльності політвідділів МТС і радгоспів (1933-1934 рр.) в УСРР було арештовано 36% голів колгоспів, 31,3% завідувачів тваринницькими фермами, понад 30% агрономів тощо. На долі спеціалістів та керівних працівників глибоко відбилися всі негативні процеси 30-х рр. ХХ ст.: „пролетаризація” вищої школи, партизація підготовки кадрів, масові репресії, які цілеспрямовано готували “нового радянського спеціаліста”, виконавця волі ВКП(б), безмовного та безініціативного, без глибокої технічної підготовки. Навальна форсована атака на сільського господаря у формі колективізації означала спробу з боку органів радянської влади замінити його найманим робітником, абсолютно підконтрольним державі.

Автор прийшов до висновку, що основною формою підготовки масових колгоспних кадрів були короткотермінові курси. За 1931-1933 рр. в Україні було підготовлено 174 тис. трактористів, з них працювали у селах в 1933 р. тільки 81,8 тис., тобто менше половини. Ці показники не змінювалися і в наступні роки. Тому станом на 1939 р. більшість трактористів (76%) мала невеликий стаж роботи - до трьох років, що вело до зривів посівної кампанії, низької якості обробки землі, частих поломок і простоїв техніки. Механізатори в селах довго не затримувалися, рівень оплати їх праці був низький, незадовільними були соціально - побутові умови.

Автор вважає, що найбільш вузьким місцем в організації культосвітньої роботи на селі був брак кваліфікованих кадрів. Через низьку оплату праці багато працівників здебільшого працювали на інших посадах і в культосвітніх установах вважалися як на додатковій роботі. Близько 90% культпрацівників мали початкову освіту, працювали в культустановах до 3 років. Штатні спеціалісти нерідко мінялися по 6-8 разів на рік. Заходи щодо зміцнення кадрового потенціалу і росту чисельності культпрацівників шляхом підготовки на різних курсах, через мобілізацію на роботу в селах комуністів і комсомольців, допомогу шефських організацій з міст суттєво ситуацію не покращили. Водночас не вирішувались питання підготовки культпрацівників вищої кваліфікації. Єдиний в УРСР Харківський політосвітній інститут було закрито. На кінець 1939 р. в сільських клубах працювало 17 940 платних працівників, у середньому 98 осіб на 100 клубів, із них середню освіту мали 12%, початкову - 86%. Великою залишалася плинність кадрів. Зокрема, майже 60% завідувачів хат-читалень працювали на одному місці до року. Майже 1 тис. сіл, де були сільради, взагалі не мали своїх культосвітніх спеціалістів.

Дисертант вважає, що становище сільських бібліотечних працівників в УРСР було особливо важким. Майже половина з них мала початкову освіту, а 39% - тільки домашню. Професія культпрацівника вважалася непрестижною, була низькооплачуваною. В більшості випадків на цих посадах працювали за сумісництвом непідготовлені кадри. На кінець 1939 р. на одну сільську бібліотеку України припадало в середньому 190 читачів.

У дисертації розкриті значні недоліки у підготовці сільських спеціалістів, зокрема, недостатнє фінансування, відсутність навчальних планів і програм, слабка навчальна база, погане забезпечення педагогічним персоналом. Валовий випуск сільських кадрів давав низьку продуктивність праці, недбале ставлення до культурних надбань.

У третьому розділі „Політика у сфері освіти” основну увагу звернуто на аналіз двох проблем: ліквідація неписьменності в українському селі та становище сільської загальноосвітньої школи. Підкреслюється, що протягом 1930-х рр. радянське керівництво України зробило спробу ліквідувати неписьменність на селі, яка на кінець 20-х рр. ХХ ст. досягала майже 50%. Масова, насильницька колективізація повинна була підкріплюватися певними діями компартійних та державних органів по піднесенню освітнього рівня сільського населення. Колективізацію вони успішно здійснили, а лікнепробота не принесла вагомих результатів. У досліджуваний період було прийнято ряд загальнодержавних і республіканських рішень, зокрема, постанова ЦК ВКП(б) ”Про роботу з ліквідації неписьменності” (17 травня 1929 р.), в якій було поставлено завдання ліквідувати неписьменність у членів колгоспів у 2-річний термін.

З кінця 20-х рр. ХХ ст. в Україні проходив “культурний похід з ліквідації неписьменності”. Зокрема, працювало товариство “Геть неписьменність” (голова - Г. Петровський), було створено мережу різних курсів, шкіл для дорослих, великий загін культармійців (людей, що займалися лікнеп роботою), в першу чергу, сільські вчителі. Водночас проводилася робота по забезпеченню лікнеп роботи навчальним обладнанням, до неї були залучені шефи-робітники міст, громадські організації, комсомол, профспілки, кооперація. Активну позицію в лікнепі зайняли підприємства, розміщені в сільській місцевості, в основному, цукрові заводи. Профспілкові організації республіки направили на роботу з лікнепу в села десятки тисяч своїх працівників, на кошти профспілок навчалося 25% всіх неписемних і малописемних. Проблеми лікнепу постійно знаходилися під контролем партійних і радянських органів, про це свідчать численні документи архівів України, введені у науковий обіг автором дослідження. Однак на середину 1930-х рр. рішення про повну ліквідацію неписьменності за два роки так і залишилось невиконаним. ЦК ВКП(б) 16 січня 1936 р. прийняв нову постанову “Про роботу по навчанню неписьменних та малописьменних”, яка визначала новий термін - завершити лікнепроботу серед дорослого населення до 1937 р. Всю лікнепроботу держава брала в свої руки. Звичайно, ці рішення були прийняті з великим запізненням. Робота з ліквідації неписьменності, яка проводилась до цього часу, в основному, за рахунок населення (шляхом так званого самооподаткування, проти якого виступали селяни України), по суті провалилася. Формально працювали школи для дорослих, в їх роботі автор виявив серйозні недоліки. Зокрема, не бажали безплатно працювати культармійці. У звітах по лікнепу стали масовими приписки. На виконання ухвали ЦК ВКП(б) від 16 січня 1936 р. відповідну постанову прийняв ЦК КП(б)У 27 червня цього року, якою зобов'язував “усі партійні, радянські органи, політвідділи радгоспів вжити всіх необхідних заходів для того, щоб найближчим часом забезпечити повну ліквідацію неписьменності й малописьменності”. За офіційною статистикою, результати були позитивними. Масова неписьменність була ліквідована.

Документи свідчать про те, що рішення приймалися ґрунтовні. Їх було багато, однак на місцях вони не виконувалися. Тоталітарна система виявила свою неефективність у справі піднесення культури народу. Навіть офіційний повторний перепис 1939 р. (результати перепису 1937 р., який викрив страхітливі демографічні наслідки голодомору 1933р., були знищені), показав, що в УРСР на кінець 30-х рр. ХХ ст. майже 15% населення залишалися неписьменними. На думку автора, ці показники із врахуванням рецидивів неписьменності необхідно збільшувати майже удвічі.

У чому причина такого явища? Автор прийшов до висновку, що радянська держава, в першу чергу, дбала про розвиток базових галузей індустрії та воєнно-промислового комплексу. Розвиток культури, в тому числі лікнепробота, не були забезпечені фінансово. Статистика прикривала провали в роботі, зумовлені залишковим принципом фінансування розвитку освіти, соціальної сфери, культури в цілому. На кінець 1930-х рр. плани з лікнепу не були виконані.

Проаналізувавши стан шкільного будівництва в селах УРСР протягом 1930-х років, автор зробив певні висновки. Реформи в радянській школі 30-х рр. ХХ ст. мали важливе значення. Була створена навчальна система від початкової школи і до вищої, організовано єдиний режим отримання знань.

Однак у радянській системі навчання було закладено немало недоліків. Перш за все, відбулася уніфікація школи. Було ліквідовано диференціацію навчання у відповідності із здібностями учнів. Завдання політехнічного навчання звелися до мінімуму. Сільська школа України була колективізована разом із селянськими господарствами і прикріплена до колгоспів. Керівництво навчальним процесом у школах з боку компартійно-радянських органів було зведене до постійних перевірок та контролю, а також ідеологічного впливу. Величезна кількість управлінських рішень з проблем розвитку освіти свідчила не стільки про активізацію процесу, скільки про безсилля органів влади. Фактично жодне з прийнятих рішень не вдалось виконати вчасно. Сільська освіта постійно відставала у своєму розвитку від міської.

У 30-х рр. було проголошено курс на загальне початкове, а згодом і середнє навчання. Однак ці плани не були виконані повністю через недостатнє фінансово-матеріальне забезпечення. Дисертант вважає, що особливо гострими залишалися проблеми приміщень для сільських шкіл, забезпечення їх обладнанням, меблями тощо. Надто мало будувалося нових шкіл. Школи розміщувалися у пристосованих приміщеннях - будинках виселених ”куркулів”. Держава намагалася економити на освіті, заявляючи при цьому про швидкий ріст освітнього рівня населення. Господарники знали, що за зрив будівництва промислових підприємств вони будуть суворо покарані, тоді як запізнення у будівництві об'єктів культури не вважалося злочином. До кінця 30-х рр. сільські школи не були забезпечені підручниками, методичною літературою, навчальним приладдям.

Однак найстрашніші події були пов'язані в Україні із втратами сільських шкіл від розкуркулення, голодомору та інших репресій. Під прес сталінської держави потрапили 54% сільських вчителів. Тисячі й тисячі учнів були виключені із шкіл як “діти куркулів”.

Державна політика в галузі освіти в Україні була пов'язана з особливостями становлення компартійного режиму. З одного боку, було ліквідовано масову неписьменність, здійснено перехід у селах до обов'язкового початкового навчання, введено чітку систему навчального процесу. Однак, в ці роки відбулася унітаризація навчання, знищено національні особливості освіти в Україні, не вирішено кадрові проблеми сільської школи, залишались гострими питання матеріальної бази освіти. Сільська школа України значно потерпіла від репресій 30-х рр. ХХ ст.

Четвертий розділ - “Культурно-масова робота” присвячений аналізу матеріально - технічної бази, напрямків діяльності культурно-освітніх закладів, антирелігійної політики партійних і радянських органів влади на селі. Підкреслюється, що уряд радянської держави, керівництво ВКП(б) приділяли важливу увагу культурно-освітній роботі, яка була тісно пов'язана з ідеологічним курсом партії.

Після утвердження тоталітарного ладу були закриті національно-патріотичні організації “Просвіти”, які набули великої популярності в 1920-х рр. На зміну “Просвіт” виникли клуби і хати-читальні, що були повністю підконтрольні компартійним і радянським органам влади. Як свідчать джерела, мережа нових культосвітніх закладів не була широкою, один клуб чи хата-читальня припадали на шість населених пунктів. Майже всі перебували на утриманні місцевих бюджетів, по суті, існували на кошти селян через самообкладання. План культурного будівництва на першу п'ятирічку не був виконаний . Матеріальна база сільських культзакладів залишалася слабкою, зокрема, в бібліотеках налічувалося в середньому по 200-300 книг. Бібліотеки містилися переважно в селянських хатах. На кінець 1939 р. в республіці працювало понад 17 тис. клубних закладів. В середньому один культзаклад припадав на три села. Характерно, що на кошти держбюджету в селах УРСР за другу п'ятирічку було відкрито тільки 60 культосвітніх закладів, тоді як решту - на кошти колгоспів, самого сільського населення або шляхом використання будинків репресованих сільських жителів.

В кінці 1920-х - на початку 1930-х рр. відносно швидко розвивалися культосвітні заклади національних меншин в Україні. Однак після 1933 року культзаклади національних меншин поступово були закриті.

Як встановлюється в дисертації, в українських селах почала формуватися система культосвітніх закладів радянського типу. Незважаючи на значні недоліки в організації роботи, вона мала певний вплив на політичну ситуацію на селі. Найбільш впливовими серед сільських культзакладів були клубні установи. Компартійні і радянські органи постійно тримали їх діяльність під суворим контролем. Аналіз архівних матеріалів засвідчує, що клубні заклади працювали неефективно, не було системності, переважали різні кампанії. Це добре видно на прикладі найбільш впливової форми культосвітньої роботи - організації художньої самодіяльності. За офіційними даними, наприклад, у селах в 1930 р. працювало 3 тис. хорів, які об'єднували 150 тис. осіб, вистави сільських драмгуртків відвідали 12 млн. осіб. Натомість у донесеннях ДПУ УСРР, уперше введених автором у науковий обіг, говориться протилежне: гуртки в більшості існували формально, в селах були поширені пияцтво, хуліганство, бійки.

Автор встановив, що на всі види художньої самодіяльності з 1929 р. було накладено жорстку цензуру. Заборонялися будь-які виступи гуртків без дозволу інспекторів політосвіти або уповноважених облліту району. Художня самодіяльність національних меншин України з середини 30-х рр. ХХ ст. була згорнута під приводом боротьби з проявами націоналізму. За допомогою народної самодіяльності посилено пропагувалися комуністична ідеологія, культ особи Й. Сталіна. Усе, що не вкладалося у визначені компартією рамки, знищувалося або каралося. Час від часу проводилися ідеологічні кампанії (по пропаганді Конституцій СРСР 1936 р. та УРСР 1937 р., колективних форм господарювання через різні гуртки та лекції з агролікнепу, розвінчуванню ворогів народу тощо). Після проведення чергової кампанії культосвітня робота в селах на деякий час завмирала.

У 1930-х рр. в побут українського селянства увійшло кіно, яке мало великий вплив на формування свідомості. Кінематографія систематично сприяла насадженню культу особи Сталіна, розвінчувала “ворогів народу” і пропагувала переваги колгоспного ладу. Українська кінопродукція була взята під суворий контроль партійної цензури. О. Довженко після різкої критики в ЦК КП(б)У кінофільму ”Іван” у 1932 р. був переведений у Москву та ізольований від України до кінця життя.

Важливе місце в системі культосвітніх закладів на селі займали бібліотеки. Партійні і радянські органи тримали їх роботу під постійним контролем. Сільські бібліотеки мали багато гострих проблем: слабка мережа (в середньому одна бібліотека припадала на сім сіл); застарілі малочисельні книжкові фонди, які протягом 1930-х рр. практично повністю були замінені новою суспільно-політичною літературою догматичного змісту. Книги так званих “ворогів народу” і репресованих письменників були знищені. Протягом першої половини 30-х рр. продовжувалося зростання випуску книг українською мовою. Питома вага українських книг досягла 1933 р. 84% щодо всього тиражу. На 1939 р. цей показник знизився до 43%, почалася масштабна русифікація.

Особливе значення в насадженні комуністичної ідеології в селах України відводилося періодичній пресі та радіо. Особливо зріс вплив засобів масової інформації на селянство в період колективізації. Наприклад, “Селянська газета” виходила в 1932 р. тиражем 2,3 млн. примірників. Жодна газета у світі у той час не мала такого тиражу. В районах суцільної колективізації працювали виїзні редакції газет, випускали свої газети політвідділи МТС. В дисертації використані матеріали з багатьох газет - пересувок, що випускалися під гаслом “Дайош колгоспи!”. Своєрідною агентурою компартійних комітетів були сількори (сільські дописувачі), які доповідали про найважливіші події в селах республіки. Аналогічні функції виконувало радіомовлення, що почало вводитися в селах України і працювало під строгим контролем цензури. В основі щоденної трансляції радіо перебували передачі ідеологічного змісту.

Сталінське керівництво усвідомлювало, що неможливо підкорити селянство без нейтралізації впливу Церкви. Релігійні аспекти не вписувалися в комуністичну модель духовності, ставлення до людини, як ”гвинтика“ у величезному державному механізмі. Антирелігійна боротьба в 1930-ті рр. деморалізувала суспільство, різко понизила рівень духовності та гуманістичних засад на догоду класовій моралі. Автор вважає, що розгром Церкви був, по суті, складовою частиною колективізації. По всій країні закривалися культові споруди, тисячами були піддані арештам священики, створювалися осередки “Спілки войовничих безвірників”, працювали гуртки з атеїстичного виховання. Було заборонено відзначення релігійних свят. З 12 380 церковних споруд в Україні було закрито до 1936 р. 7 341.

Все це негативно відобразилося на моральному і психологічному стані суспільства, стало однією з причин деградації культурного розвитку українського населення.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнені результати дослідження, викладені основні положення, які виносяться на захист, а саме:

комуністичний штурм 1929--1939 рр. був періодом стрімких соціально-економічних і культурних перетворень, які цілком змінювали спосіб життя народу. Вожді більшовицької партії створювали державу з сильною економікою, орієнтованою, перш за все, на обслуговування воєнно-промислового комплексу. У свою чергу, така економіка вимагала істотних зрушень у рівні освіченості і культури народу. На цьому загальному тлі відбувався розвиток культури українського села. Основні завдання культурної політики радянської держави в українському селі були досить простими: лікнеп, всеобуч і культурно-масова робота. Ці напрями культурної роботи забезпечували той мінімум, який задовольняв державу, передусім у підготовці працівників масових професій. Одночасно культурна робота на селі допомагала виховувати “гвинтиків”, тобто покірних людей, які були необхідним придатком ВПК. Вона виконувала й іншу, не менш важливу функцію ідеологічного зомбування. Політика держави у сфері культури активно сприяла, з одного боку, піднесенню освіченості сільського населення. З другого боку, вона примітизувала культурний процес;

нестача матеріальних ресурсів, брак освічених кадрів, тоталітарна система управління, репресії, залишковий принцип фінансування сільської культури стали гальмом у її розвитку;

у 1930-ті роки компартійно-радянське керівництво здійснило уніфікацію культурного життя на селі. Були введені єдина загальна система освіти, єдина трудова школа, єдині підручники, єдині навчальні програми, культмасова робота за єдиним планом тощо;

зміни у галузі культури в СРСР міжвоєнного періоду більшовицька партія розглядала як складові частини так званої “культурної революції”, основним змістом якої вважалося утвердження марксистської ідеології. Сталінське керівництво зводило все багатство і різноманітність функцій культури до обслуговування політичних цілей ВКП(б). Це призвело до спотворення культурних процесів в українському селі;

у радянські часи офіційно вважалося , що релігія відімре сама по собі в міру “зникнення класового суспільства”, яке її породило. Власті розгорнули боротьбу проти релігії адміністративним шляхом, що стало складовою частиною сталінського терору. Антирелігійна кампанія 1930-х рр. деморалізувала сільських жителів, викликала зниження рівня духовності населення;

національно-культурна політика Кремля на початку 30-х рр. стала більш жорсткою. Українізація за межами УСРР була оголошена “петлюрівською” і припинена. Українці, як національна меншина, були змушені русифікуватися. Навпаки, політика українізації всередині УСРР продовжувалася до 1938 р., хоч і уповільненими темпами;

соціально-економічні і культурні перетворення 1929-1939 рр. були спрямовані на створення суспільного ладу, здатного перебувати під постійним контролем вождів ВКП(б). Культурне будівництво в тоталітарному суспільстві забезпечувало функціонування такого ладу. Він потребував фахівців, і нарощування чисельності інтелігенції відбувалося швидкими темпами як в місті, так і на селі. Але інтелігенція завжди являла собою особливу небезпеку для держави, заснованій на диктатурі. Щоб зменшити цю небезпеку і попередити можливий протест, держава тримала її у стані постійного тероризування. Отже, держава, з одного боку, доклала величезних зусиль для вирощування кадрів фахівців, здатних підняти в лічені роки культурний рівень країни, а, з другого боку, постійно здійснювала вибіркову зачистку створених нею же кадрів;

політика керівників державної партії щодо інтелігенції мала ще один вимір: фахівці з дореволюційними дипломами були першочерговим об'єктом уваги органів безпеки. Кадри з життєвим досвідом погано піддавалися впливу марксизму і являли собою більшу небезпеку, ніж молодь робітничо-селянського походження, вихована в радянських школах. Оскільки радянські фахівці вирощувалися ударними методами і мали непорівнянно гіршу загальнокультурну і спеціальну підготовку, остільки “пролетаризація” системи вищої і спеціальної середньої освіти призводила до загального зниження культури і спеціальної підготовки. Фахівці з низькою культурною підготовкою могли готувати тільки собі подібних. Культурний рівень села за 30-ті рр. істотно зріс порівняно з дореволюційним рівнем за кількісними параметрами, але істотно погіршився за якісними показниками. Зокрема, практично повністю зник прошарок земської інтелігенції - лікарів, вчителів, працівників просвіти;

рівень освіченості сільського населення України зростав повільно. Школа була перетворена на бюрократичну організацію, яка в умовах командно-адміністративної системи виконувала суворо визначені функції щодо пропаганди комуністичних ідей і виховання будівника світлого майбутнього. Ідеологізація, побудова навчально-виховної роботи на основі вузькокласових підходів мали негативний вплив на гуманістичний характер і напрями розвитку освіти та культури;

важливі зміни відбулися в освіті дорослого населення, була ліквідована масова неписьменність. Однак повністю завершити лікнепроботу до кінця 1930-х років не вдалося, неписьменність разом з її рецидивами ще охоплювала майже половину сільського населення України;

на селі в 1930-х рр. була створена мережа радянських культосвітніх закладів нового типу: сільбуди, колбуди, клуби, хати-читальні, червоні кутки, повністю прочищено фонди бібліотек. Всі вони активно насаджували в селах колективні форми господарювання, комуністичну ідеологію, радянський спосіб життя, формували нового радянського громадянина. Водночас організації національно-патріотичного спрямування, насамперед ”Просвіти”, були остаточно знищені.

дослідження політики радянської держави у сфері культури в українському селі в 1930-х рр. становить науковий і громадсько-політичний інтерес в умовах розбудови сучасної суверенної Української держави. Без правильно визначеної, науково обґрунтованої культурної політики становлення України як європейської держави неможливе. Необхідно звернути увагу на становище сільської школи, особливо її матеріально-технічного, методичного та кадрового забезпечення; подальшого вдосконалення вимагає система підготовки спеціалістів сільськогосподарського виробництва, їх закріплення в селах України, вплив на сільську культуру; необхідна перебудова мережі та напрямків роботи сільських культосвітніх закладів, особливо покращення їх матеріально-технічного, кадрового забезпечення, вдосконалення національно-патріотичної виховної роботи серед сільських жителів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

Книги

Культура українського села в період сталінізму 1929-1938 рр. - Івано-Франківськ, 1998. - 254 с.

Українська культура: історія та сучасність. Посібник. - Івано-Франківськ, 2002. - 216 с.

Статті у наукових журналах та збірниках

Репресії проти освітян України в роки сталінщини // Джерела: Науково-методичний вісник. - 1996.-№3. - С.23-27.

Суспільно-культурне життя України в умовах сталінського тоталітарного режиму (1923-1938рр.) // Обрії: Науково-методичний вісник для освітян. - 1996.-№1. - С.49-53.

Переслідування працівників освітніх закладів Української СРСР в роки сталінщини // Проблеми освіти. Науково-методичний збірник . -1996.- Вип. 5. - С. 121-126.

Сільське вчительство України в роки колективізації // Обрії. Науково-методичний часопис для освітян. -1999.-№2. - С.31-34

До питання дослідження проблеми державної політики у сфері освіти та культури в українському селі наприкінці 20-х -у 30-ті роки ХХ ст. істориками суверенної України // Наукові записки Інституту народознавства НАН України. - 1999.- Вип. 4. - С.38-42.

Підготовка спеціалістів та керівних кадрів сільського господарства УРСР у роки проведення масової колективізації // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. - Серія Історія. -1999. - Вип. IX. - С.77-83.

Стан роботи з ліквідації неписьменності в українських селах на початку масової колективізації // Волинь у новітній історії української державності. Зб. наук. праць. -Луцьк, 1999. - С.199-206.

Становище сільських бібліотек в УРСР наприкінці 20-х - у 30-ті роки ХХст. // Вісник Харківської державної академії культури. -2000. -Вип 3. -С.67-75.

Державна політика щодо прискореного забезпечення сільського господарства УРСР спеціалістами в роки суцільної колективізації. // Питання історії України. Зб. наук. ст. Чернівецький національний університет. Кафедра історії України. -2000. - Т. 4. - С. 155-159.

Церковні погроми в селах УРСР наприкінці 20-х - у 30-ті роки ХХ ст. // Науковий вісник Ужгородського державного університету. - Серія Історія.-2000. -Вип.5. - С. 109-112.

Підготовка та забезпечення сільського господарства України спеціалістами і керівними кадрами в період завершення масової колективізації // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. - Серія Історія. -2000. - Вип. X. - С.86-90.

Насильницька колективізація в Україні: невдала спроба замінити господаря найманим робітником // Вісник Прикарпатського університету. -Історія. -2000.- Вип. III - С.107-118.

Кадрове забезпечення сільських культосвітніх закладів УРСР наприкінці 20-х - у 30-ті роки ХХ ст. //Херсонський державний педагогічний університет. Зб. наук. праць ”Південний архів” (історичні науки). -2000. -Вип. ІІІ. - С.72-75.

Закріплення колгоспних кадрів у селах УРСР у роки проведення масової колективізації: досягнення і недоліки // Науковий вісник Волинського державного університету. - Історичні науки.-2000. -№3. - С. 21-25.

Культурно-масова робота в селах УРСР наприкінці 20-х - 30-ті роки ХХ ст.// Харківський державний педагогічний університет. Зб. наук. праць. Серія. Історія та географія. -Вип.5. - Історичні науки. -2000. - С. 21-25.

Становище сільських вчителів в роки завершення масової колективізації // Проблеми освіти. -2000. -Вип. 21. - С.76-83.

Матеріально-технічна база сільських шкіл УРСР (1929-1932 роки) // Джерела: Науково-Методичний вісник. -2000. -№ 1-2. - С. 13-17.

Становище сільських культурно-освітніх закладів УРСР в період сталінізму (кінець 20-х-30-ті роки ХХ ст.) //Вісник Харківської державної академії культури. - Харків, 2001.- Вип.5.-с.39-45.

Учені української діаспори та зарубіжні автори про українське село наприкінці 20-х - у 30-х рр. ХХ ст. // Науковий вісник Волинського державного університету ім.Л.Українки.-2001.-№5.-С.36-39.

Сільські вчителі радянської України в роки завершення масової насильницької колективізації: правда і вимисли // Вісник Харківської державної академії культури. Збірник наукових праць.-Харків.-2001.-Вип.7.-с.25-30.

Підготовка колгоспних кадрів у роки завершення насильницької колективізації сільського господарства в УРСР // Галичина: Науковий і культурно-просвітній часопис. -2001. -№5. - С. 279-284.

Кінофікація українського села наприкінці 20-х - у 30-ті роки ХХ ст. як засіб насадження комуністичної ідеології //Вісник Прикарпатського університету. Історія.- 2001.- Вип. 4-5.-С. 95 - 100.

Діяльність партійних та радянських органів УРСР по використанню преси і радіомовлення для насадження комуністичної ідеології в українському селі в кінці 20-х - у 30-ті рр. ХХ ст. // Зб. праць науково-дослідницького центру періодики. - Львів.- 2001. -Вип. 9 - С. 402-408

Партійно-радянська преса і радіомовлення в українському селі наприкінці 20-х-30-х рр. ХХ ст.: джерелознавчий аспект //Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. -Львів.-2002. - Випуск 9/10.-С.470-477.

Соціально-професійна характеристика сільськогосподарських кадрів УСРР в роки завершення масової колективізації//Питання історії України. Збірник наукових статей .Т. 5. Чернівецький національний університет. Кафедра історії України.-Чернівці.-2002.-С.80-8.3.

Навчання дорослого населення в селах радянської України на початку 30-х рр. ХХ ст.// Вісник Харківської державної академії культури.-Харків.-2002.-Випуск 9.-С.40-44.

Сільська школа радянської України в першій половині 30-х рр. ХХ ст.: правда і міфи // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - Івано-Франківськ.- 2002.- Вип. VI. - С. 100-106.

Тези наукових доповідей і повідомлень

До питання про саморозпуск Української автокефальної православної церкви// Тези 5-ої Всеукраїнської наукової конференції з історичного краєзнавства. Кам'янець-Подільський, 1991. - С. 241-242.

Українське село під владою Сталіна. // Тези науково-технічної конференції професорсько-викладацького складу Івано-Франківського інституту нафти і газу .- Івано-Франківськ, 1992. - С. 46-47.

Становище в сфері культури України в 20-х - 30-х рр. ХХ ст.// Поліття. Зб. статей. - Івано-Франківськ, 1992.- С. 40-42.

Суспільно-політичне життя України в умовах сталінського тоталітарного режиму // Поліття. Зб. статей. - Івано-Франківськ, 1992. - С. 42-44.

Використання матеріалу досліджень з теми “Культурно-технічний розвиток українського села 1928-1941 рр.” під час викладання історії України в технічному вузі. // Тези Всеукраїнської науково-методичної конференції “Проблеми поширення досвіду вивчення історії України у вищих технічних навчальних закладах”.- Одеса, 26-28 травня 1993 р. - С. 112-113.

Репресивна політика сталінського режиму щодо церкви в Україні в 1930-их роках.// Матеріали Міжнародної конференції „ Українська національна ідея і церква”. - Київ, 1993, 23 листопада. - С. 115-116.

Боротьба українського селянства проти масової колективізації. (1929-1930 рр.) // Тези науково-технічної конференції професорсько-викладацького складу Івано-Франківського інституту нафти і газу: В 2-х ч. - Івано-Франківськ, 1994. Ч.1. - С. 42-43.

Жіночі бунти в селах України в час голодомору 1933р. // Тези міжнародної науково-методичної конференції “Жіночий рух в Україні: історія і сучасність”. - Одеса, 1994, 27-29 жовтня. - С. 24-25.

Репресії проти працівників освіти в Україні в період 1929-1938 рр. // Тези науково-технічної конференції професорсько-викладацького складу Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу. - Івано-Франківськ, 1994. Ч.1. - С. 42-43.

До питання про історіографію проблеми “Культура українського села в 1928-1938 рр.”. // Тези науково-технічної конференції професорсько-викладацького складу Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу. - Івано-Франківськ, 1994. Ч.1. - С. 44-45.

Релігійні рухи в селах України напередодні колективізації // Тези науково-технічної конференції професорсько-викладацького складу Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу. 1995р., 2-4 травня. - С. 24-25.

Освіта в період гетьманщини та в 30-ті роки ХХ ст. Української РСР: порівняльний історичний аналіз. // Тези міжвузівської науково-теоретичної конференції до 400-річчя Б. Хмельницького. - Івано-Франківськ, 1995р., 26 грудня. - С. 14-15.

Сталінщина і культура села радянської України в 1929-1938 рр. // Тези науково-технічної конференції професорсько-викладацького складу Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу - Івано-Франківськ, 1997 - С. 53-54.

Національна ідея в історії українського культурного процесу //Українська національна ідея. Дослідження, переклади, публікації. Збірник наукових праць. - Івано-Франківськ, 1998.- Вип.VI. - С. 27-28.

Репресії серед працівників сільського господарства УРСР у 30-х роках ХХ ст. // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції ”Україна між минулим і майбутнім” - Івано-Франківськ, 2002.-С 29-33.

АНОТАЦІЇ

Мандрик Я.І. Політика радянської держави у сфері культури в українському селі (кінець 20-х - 30-ті роки). Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича Національної академії наук України. - Львів,2005.

В даній роботі розглядаються проблеми культурної політики радянської держави в українських селах в кінці 1920-х і в 1930-тих рр. З метою створення сильної економіки, орієнтованої, перш за все, на обслуговування воєнно-промислового комплексу, держава вжила рішучих заходів по боротьбі з неписьменністю і в розвиткові освіти та культури. В той же час управління культурною діяльністю мало тоталітарний характер. Духовне життя розглядалося в контексті комуністичної ідеології. Тотальний контроль над всіма сферами життя суспільства, інтенсивний терор та репресії, а також жорсткі антирелігійні кампанії призвели до духовного спустошення українських селян, стирання з їх свідомості загальнолюдських цінностей.

Ключові слова: політика радянської держави, культура, сталінізм, освіта, культмасова робота, Церква, тоталітарна система, централізація, політизація, ідеологізація, уніфікація, антирелігійна боротьба, терор, репресії.

Mandryk Y.I. Policy of the Soviet State in the Sphere of Culture Conducted in Ukrainian Village (late 1920-30). Manuscript

This dissertation was written to obtain the academic degree of Doctor in History, specialization: 07.00.01- History of Ukraine. The Krypyakevych Institute of Ukrainian Studies. National Academy of Sciences of Ukraine. Lviv, - 2005.

This work deals with problems of cultural policy of the Soviet state in the villages of Ukraine in the late 1920s and 1930s. Having the aim to create a strong economy directed, first of all, to the military industrial complex the state took decisive measures to eliminate illiteracy, to develop education and cultural policy. At the same time the regulation of cultural activities had a totalitarian nature. The spiritual life was seen in the context of communist ideology. The totalitarian control of the state over all domains of social life, extensive terror and repressions and violent antireligious campaigns caused the decline of religion of the Ukrainian villagers and efforts to eliminate generally accepted values from the social consciousness.

Key words: policy of the Soviet state, culture, Stalinism, education, cultural enlightenment, church, totalitarian system, centralization, communist ideology, unification, antireligious campaigns, terror, repression.

Мандрик Я.И. Политика советского государства в области культуры в украинском селе (конец 20-х - 30-е годы). Рукопись

Диссертация на соискание учёной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. Институт украиноведения им. И. Крипякевича Национальной академии наук Украины, - Львов, 2005.

В диссертации исследуется проблема политики советского государства в области образования и культуры в украинском селе в конце 20-х-в 30-е годы. В работе комплексно проанализированы проблемы развития образования на селе, в т.ч. ликвидация неграмотности, формирования сельской интеллигенции, культурно-просветительная работа в сёлах советской Украины, в т.ч. состояние Церкви.

Анализ историографии подтверждает, что вышеназванные проблемы исследованы недостаточно. Для написания работы использован значительный массив документов центральных архивов Киева, а также материалы Винницкого, Киевского, Харьковского, Волынского, Житомирского, Хмельницкого, Херсонского, Днепропетровского, Одесского, Черниговского областных архивов. В диссертации также широко использованы опубликованные документы, материалы прессы.

Диссертант комплексно проанализировал основные направления государственной политики в основных областях культуры украинского села 1930-х годов, подчеркнул пагубное влияние тоталитаризма сталинского образца на культуру.

Анализируя развитие образования, диссертант сделал вывод о том, что в 30-е годы были предприняты усилия, в частности, для ликвидации неграмотности сельского населения УССР. Фактически же ликвидация неграмотности в селах УССР до Второй мировой войны не была завершена. В тяжёлом положении оставалось сельское образование. Предпринимались усилия по решению проблемы обеспечения материально-технической базы обучения, кадрами, помещениями для школ. Но ни одна из вышеназванных проблем полностью решена не была. Кроме того, сельские учителя Украины, школьники понесли тяжелейшие потери в результате голодомора 1933 г., раскулачивания и репрессий. Школы УССР были полностью вмонтированы в систему советского образования и потеряли национальный характер.

Коллективизация сельского хозяйства была проведена с помощью насилия и репрессий. Партийные и советские органы приложили усилия, чтобы превратить сельского хозяина в наемного работника. С этой целью была создана сеть учебных заведений (школ, техникумов, вузов, краткосрочных курсов) для подготовки массовых кадров и специалистов. Для них была характерная низкая профессиональная подготовка.

В диссертации проанализированы существенные изменения в деятельности сельских культурно-просветительных учреждений: клубов, библиотек, изб-читален. Исследованы основные направления работы партийных и государственных органов по развитию кино, радио, распространению прессы. Как утверждал в те годы А. Жданов, все эти направления воздействия на умы людей находились в руках партии и советского государства.

Основной вывод, который можно сделать при исследовании поставленной проблемы, заключается в следующем: советское государство добилось больших успехов в культурном подъёме села, что было абсолютно необходимо для функционирования крупного сельскохозяйственного производства в форме колхозов и совхозов. Вместе с тем, достижения в культурном строительстве оказались сугубо количественными. Новое поколение сельских тружеников, получившее образование и профессиональную квалификацию в советских учебных заведениях, имело ограниченный кругозор. Советская власть воспитывала и выращивала людей - винтиков, в которых нуждалась государственная машина.

Ключевые слова: политика советского государства, культура, сталинизм, образование, культмассовая работа, Церковь, тоталитарная система, централизация, идеологизация, унификация, антирелигиозная борьба, террор, репрессии.

Размещено на Allbest.ru