Динаміка складно-суфіксальної деривації іменників в українській мові XI–XVIII ст.

Новоукраїнська літературно-писемна мова XVIII ст. успадкувала з мови попередніх століть кількісно невелику групу складно-суфіксальних іменників з суфіксом -никъ (-ник): слідство у справі фальшивомонетників розпочали (1714 ДНМ 63); бывший сотникъ з(ъ) единомишленниками своими порешилъ (1715 83); таких легкомислников не видели (1732 ДНМ 253) тощо.

Нульовий формант займав позицію високої продуктивності у сфері складно-суфіксальної деривації протягом досліджуваних періодів розвитку української мови. Окремі композити сформувалися ще в праслов'янський період, наприклад: *konovalъ (ЭССЯ X 194) “ветеринар”, утворене шляхом складення двох основ *kon і *valіtі, *val'atі; *kozopasъ (XII 25) “пастух”- складення *koza і кореня дієслова *pastі; *kurojмdъ (XIII 127) “той, хто їсть курей” - складення *kurъ і кореня дієслова *мdtь, *мstі тощо.

У пам'ятках XI - XIII ст. зафіксовані здебільшого назви осіб: чародhй (1076 Ср III 1472) “чарівник”; даролюбъ (XI СДЯ II 430) “той, хто любить приймати подарунки”; зъломыслъ (XI/XIII-XIV III 418); лютодhй (IV 486); моужеженъ (XII СДЯ V 37) “гермафродит”. У середньоукраїнській та новоукраїнській мові к. XVII-XVIII ст. нульовий формант відрізнявся найбільшим спектром лексико-словотвірних значень. Зокрема, крім назв осіб, у пам'ятках досліджуваних періодів функціонували нульсуфіксально-складні похідні, що називали рослини: прошку живокосту (XVIII Тимч 924); тварин: голопупъ (XVII Тимч 553) “пташеня; мала дитинка”; жовтобрухъ (XVIII Тимч 936) “безнога ящірка”; велерыбъ страшный и великий (XVII Тимч 638); явища природи: голощокъ (XVIII Тимч 556) “ожеледь”; конкретні предмети: водонос (1676 Тимч 126) “посуд для зберігання води”; колодезъ в замку с коловротомъ; тые макогоны, що куха(р)ки макъ мну(т) (к.XVII КЗ 152); меду макоте(р)тъ повен натоптавъ (1719 ДНМ 104); зброю (структури з першим займенниковим компонентом): взяв самопа(л) (1649 ДМВН 194); у кутку меч-самосіч (197); самострhл (сер. XVII СлЛекс 100); часові поняття: лhтопроводъ - первое сентября (1637 ВУР I 176); місце дії стихійних сил природи: водотечь (сер.XVII СлЛекс 434) тощо.

Суфікс -telь у праслов'янській мові виступав засобом творення n.agentis. Ця його функція збереглася у сфері складно-суфіксальної деривації. Від інших формантів, які творили лексеми зі значенням особи, -тель відрізнявся тим, що сполучався лише з дієслівними основами. У давньоруськоукраїнській мові творилися переважно назви виконавців дії за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією, наприклад: образоломитель (1073 СлРЯ XII 140) “той, хто знищує ікони”; рукодhлатель (1097 Ср III 194) “той, хто займається ручною роботою”; нищепитатель (XI/XIII-XIV СлРЯ IX 390) “той, хто відає притулком для злидарів”.

У середньоукраїнській мові XVI-XVII ст. поповнюється склад дериватів-назв осіб з цим формантом: маєть бите не басносказатель (1586 БШ 38); гумночиститель (1642 Сл XVI-п.п. XVII 7 118); вhстоносител (сер. XVII СлЛекс 82); перстеносител (86); птицокормител (98); звhроборител (102); книговязател (102) тощо. Сфера їх використання не пов'язана з народно-розмовним мовленням, семантика багатьох похідних визначає належність цих слів до традиційної церковної термінології.

За допомогою суфікса -тель у мові XI-XIII ст. творилися також композити-найменування осіб як носіїв процесуальної ознаки, що визначає їх поведінку, погляди тощо, наприклад: даропри"тель (XI/XIII-XIV СДЯ II 430) “той, хто бере хабарі”; злодhлатель (III 416) “злодій”; лъжесъказатель (1284 IV 440) “хто говорить брехню”.

Обстежені пам'ятки наступних століть фіксують невелику кількість апелятивів, що позначають осіб за їх внутрішніми якостями, уподобаннями, поведінкою: грошовладатель (XVI Тимч I 615); еще еси грътаноигрател убирается (к.XVI В 38); еще еси кровопрагнител (38).

Складно-суфіксальні деривати на -ица чоловічого роду реконструюються в праслов'янській мові: *krъvopijьcа (ЭССЯ XIII 63) “кровопивець; жорстока, люта, жадібна до вбивства людина”, утворене на базі словосполучення *krъvъ piti шляхом складення *krъv- та *piti в поєднанні з суфіксацією. У давньоруськоукраїнській мові на базі іменників зі значенням чоловічого роду розвиваються деривати спільного роду: послоуша црЮЮЮь и свинобоицу Леwнту (XI/XIII-XIV ХА 530); кровопиица прозванъ (XI/XVI ИФ 200); винопиица (XII СДЯ I 433) “п'яниця”. У середньукраїнській та новоукраїнській мові побутують в основному деривати, успадковані з давньоруськоукраїнської мови. Складно-суфіксальні іменники спільного роду з суфіксом -ица представлені в пам'ятках досліджуваних періодів лише конструкціями з опорним вербальним компонентом. На відміну від них, композити жіночого роду з суфіксом -ица (-ница; -льница) існували в двох різновидах: з опорним дієслівним та іменниковим елементами. У давньоруськоукраїнській мові вони служили засобом номінації осіб: мироносица (1057 СлРЯ IX 174) “жінка, що приносила миро для помазання Ісуса Христа в гробниці”; гигантородица (XII СДЯ II 318) “жінка, що народжує велетнів”; святыа богородица (XIII/XVI КП 9); приміщень: кънигохранильница (XI СДЯ IV 356) “бібліотека”; страньноприимьница (XII Ср III 540) “притулок для бездомних бідняків”; нищепитальница (XII СлРЯ IX 390) “благодійний заклад, де годують бідних”. Зрідка іменували тварин та конкретні предмети: мъногоножица (XIII СДЯ V 65) “вид морської тварини”; ногоомывальница (XIII/XIV 428) “таз для обмивання ніг” та ін.

У мові наступних століть спостережені композити як з другою вербальною, так і субстантивною основами. У ролі першого елемента виступали основи іменникові та займенникові: болвохвалница поганская (1666 ПК 123) “ідолопоклонниця”; колhнопоклонницы, nixij (сер. XVII СлЛекс 281) “набожні”; иноколhнница (сер. або др.пол. XVII Син 122); указъ самодєржици вручили (1726 ДДГ 44); поющи бгЮородици надъ плємєнємъ (XVIII ЛГр 41).

Близьким до типу композитів на -ець за словотвірною та лексичною семантикою є дериваційний тип складно-суфіксальних іменників з формантом -ца (-ця) для позначення осіб чоловічого роду. Названі типи можна кваліфікувати як словотвірні синоніми. Похідні з аналізованим формантом функціонували ще в давньоруськоукраїнській мові, вони представлені лише конструкціями з опорним вербальним компонентом: злотворца всеи сквернh (XI/XVI ИФ 221); пhснотворца стараго времени (СПІ 386); всемоу миру животодавца (XII/бл.1425 ЛГВ 924). Суфікс -ца (-ця) займав у давньоруськоукраїнській мові позицію найменшої продуктивності. У середньоукраїнській та новоукраїнській мові його продуктивність дещо зросла, оскільки спостерігається творення нових дериватів: всякий мужобойца не маєт живота вhчного (60-ті рр. XVI КА 214); быдлокрадца (I пол.XVII Cл XVI-п.п.XVII 3 110) “злодій худоби”; листоподавцу отправил назадъ з бранними словами (1720 ЛВел I 167); на правдомовцу Пушкара за тое узлился еси (355); детогубца (XVIII Тимч 706) “той, хто загубив дитину”. Аналізовані похідні співвідносяться з об'єктними підрядними словосполученнями (чинити зло; красти злато; пhти псалмы).

Основні результати дослідження складно-суфіксальної словотвірної системи української мови XI-XVIII ст. сформульовані в загальних висновках.

1. Складно-суфіксальні похідні - результат розвитку всієї дериваційної системи української мови, її надзвичайно розгалужена й активна ділянка. Аналіз мовних фактів показав, що розглядана група мотивованих слів - це система, що має вихід у різні сфери функціонування мови. Структурні типи композитних іменників у давньоруськоукраїнській, середньоукраїнській та новоукраїнській мові мали різноманітне вираження і стали невід'ємним компонентом формування значення слів і вираження думки. Такі одиниці значно збагатили лексичний склад української мови за писемний період її розвитку. Вони є яскравою самобутньою рисою українського словотвору.

2. Зародження основних моделей складно-суфіксальної деривації іменників простежується уже в найдавніших пам'ятках давньоруськоукраїнської мови. Окремі деривати сягають ще праслов'янської епохи, походження багатьох аналізованих лексем пов'язане з калькуванням іншомовних утворень, здебільшого давньогрецьких. Остаточне формування основних структурних типів композитів припадає на XVII ст., коли здійснювалися інтенсивні процеси уніфікації та нормалізації всіх підсистем української мови. Саме з цього часу спостерігається розширення дериваційної бази та інтенсивний ріст численності досліджуваних похідних.

3. У сфері складно-суфіксальної деривації діяла тенденція до залучення найпродуктивніших формантів. Формування словотвірного значення, поєднання словотворчого форманта з твірною основою в структурах, утворених способом основоскладання в поєднанні з суфіксацією, відбувалося за іншими законами, ніж у похідних, утворених чисто суфіксальним способом, зокрема, суфікс додавався не до готової композитної основи, а одночасно з поєднанням двох основ у цільнооформлену одиницю.

4. У системі творення складно-суфіксальних іменників з абстрактним значенням використовувалися суфікси -и~; -ни~; -ени~; -ти~; -ьство; -ость. Найбільшою продуктивністю протягом досліджуваних періодів відзначалися форманти -и~; -ни~; -ени~; -ти~; менш продуктивними були -ьство та -ость.

5. Найбільшою продуктивністю в системі творення назв осіб протягом досліджуваних періодів розвитку української мови характеризувалися суфікси: -ьць(-ець); -ьникъ(-ник); -тель; -Ш, вони освоювали дедалі більшу дериваційну базу, розширювали коло лексико-словотвірних значень. Менш продуктивними були -ица та -ца. Крім того, суфікси відрізнялися сполучуваністю з основами різних типів. Так, форманти -ьць(-ець) та -Ш активніше сполучалися з дієслівними основами, -ник - з іменниковими, а -тель та -ца - лише з дієслівними.

6. Аналізовані складно-суфіксальні іменники української мови XI-XVIII ст. поділяються на два структурні різновиди відповідно до основного поділу всіх похідних цього способу словотвору: складення з опорним субстантивним та вербальним компонентами. Морфологічна репрезентація першого елемента складення мала значно більше різновидів і була представлена субстантивними, ад'єктивними, прономінальними, нумеральними та адвербіальними основами. Місце опорного компонента в розгляданих лексемах не завжди є фіксованим, трапляються випадки, коли він знаходиться на початку складення.

7. У складно-суфіксальних похідних досліджуваних періодів спостерігається тенденція до трансформації високочастотних елементів складення в афіксоїди. Зокрема, до суфіксоїдів тяжіють такі опорні компоненти розгляданих дериватів: -любие; -носїе; -творие; -словие; -славие; -дhяниє (-дhянїє); -вhрие; -властие; -сердіе; -разумїє; -умїє; -дhйство; -любьство; -губьство; -верство; -любєцъ; -носєцъ; -давєцъ; -дhльникъ; -приимьникъ; -словьникъ; -носъ; -дhй; -любъ; -пасъ; -єдъ; -продатель; -делатель.; до префіксоїдів - такі перші елементи: бого-; благо-; зъло-; добро-; єдино-; слово-; славо-; отце-; свободо-; мудро-.

8. Успадкувавши загальну слов'янську словотвірну типологію в сфері композитотворення, дериваційна система української мови надала різним структурним типам неоднаковий ступінь продуктивності, який міг знижуватися чи навпаки - підвищуватися з часом. Розвинена система суфіксальних формантів середньоукраїнської та новоукраїнської мови успадкована з давньоруськоукраїнської доби. У міру формування дериваційних норм національної української мови починають набувати особливої активності структурні типи композитів, властиві живій народно-розмовній мові.

Основні публікації

1. Складно-суфіксальні іменники з суфіксом -ьць (-ець) на позначення осіб в українській мові XI-XVIII ст. // Ономастика і апелятиви (проблеми словотвірної дериватології). Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. - Вип. 16. - С. 113-122.

2. Складно-суфіксальні іменники з абстрактним значенням в українській мові XI-XVIII ст. (структури з першим субстантивним компонентом ) // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. - № 2, 2002. - Запоріжжя, 2002. - С. 54-59.

3. Складно-суфіксальні іменники з суфіксом -тель в українській мові XI-XVIII ст. // Актуальні проблеми слов'янської філології. Міжвузівський збірник наукових статей “Лінгвістика і літературознавство”. Випуск VIII. - К.: Знання України, 2003. - С. 123-128.

4. Суфікс -ьникъ (-ник) у словотвірній структурі складно-суфіксальних іменників української мови XI-XVIII ст. // Тез. доповід. X Міжнар. конф. з функціональної лінгвістики “Функционирование русского и украинского языков в эпоху глобализации”. - Ялта, 2003. - С. 200-205.

5. Розвиток структурних типів складно-суфіксальних іменників з формантом -ица в українській мові XI-XVIII ст. // Загальні питання філології: Зб. наук. праць: В 2-х т. - Том II. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С. 32-36.

6. Складно-суфіксальні іменники з абстрактним значенням в українській мові XI-XVIII ст. (структури з першим ад'єктивним елементом) // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: Філологія. № 631.- Харків, 2004. - Вип. 41. - С. 38-42.

Размещено на Allbest.ru