Лексико-стилістичний аналіз праці В. Стецюка "Сліди прадавнього населення України в топоніміці"

с. Авратин на південних околицях Любара Житомирської обл. - курд. afret “дружина, жінка”;

с. Девошин на північний захід від Овруча - курд. dewa “ліки”, sin “горе”;

м. Бишів Київської обл. - курд. bisav “розчин”, bisev “розріджувати”;

с. Термахівка на північний захід від Іванкова Київської обл. - курд. term "тіло, труп", ax "земля";

с. Кашперівка південніше Новоград-Волинського - курд. kas “яр, виярок”, pira “міст”;

с. Нараївка на південний схід від Емічина Житомирської оюл. - nar - “вогонь”, e'yal “сім'я”;

м. Наровля в Білорусі на нижній Прип'яті - курд. nar “вогонь”, ewli “святий”; іранці вдомі свом культом вогню.

Оскільки топоніміки балтського походження в давньому ареалі англів дуже мало (ними можуть бути Кекішівка, Кремна, Латаші, Нерч, Тня, Тенька та ін.), найвірогідніше припускати, що англів витіснили протокурди, а вже пізніше сюди балти прийшли і змусили протокурдів рухатися далі. Присутність балтів південніше Прип'яті підтверджується балто-фракійськими мовними зв'язками, відмічені спеціалістами (Duridanov Ivan, 1969). Отож, протокурди рушили далі, але перед тим як вибрати остаточне місце поселення, вони мали на свому шляху ще зупинку на безлісному просторі за смугою лісів півнчніше Шепетівки. Тут є скупчення топонімів курдського походження - Бачманівка, Киликиїв, Мирутин, Нараївка, Хоняків, Манятин. Звідси протокурди поступово просувалися на південь, витискаючи булгар з їхніх місць поселень. Наявність топонімів булгарського походження у Тернопільській, Хмельницькій та Вінницькій областях говорить за те, що тут до приходу протокурдів мешкали саме булгари, сусідуючи з фракійцями на сході.

Ще трохи раніше булгари почали заселяти південь ареалу тевтонів, а далі рушили на схід до Дніпра. Дивним чином топоніми булгарського, часом курдського походження проявляються у вигляді чіткого ланцюга поселень на відстані 10-20 кілометрів одне від одного. Це такі населені пункти як Сокаль, Бишів, Тетевчиці, Радехів, Увин, Корсів, Теслугів, Башарівка, Тетільківці біля Підкаменя, Кокорів, Тетільківці біля Крем'янця, Цеценівка, Шумбар, Дедеркали, Потуторів, Келетенці, Жемелинці, Сохуженці, Саверці, Сасанівка, Пединка, Сулківка, Уланів, Чепели, Шепіївка, Корделівка. Ланцюг цих топонімів тягнеться від Сокаля на півночі Львівської області на Радивилів, потім повертає на схід і йде південніше Крем'янця, Шумська та Ізяслава до Любара, далі повертає на південний схід, проходить вище Хмельника, через Калинівку, і тут уже не ланцюг, а ціла смуга топонімів іде в напрямку Дніпра. Північніше цього ланцюга також є топоніми булгарського походження, але вони розкидані безсистемно. Смуга курдських поселень, яка тягнеться вздовж Дністра на схід може свідчити, що курди, очевидно, рухалися одночасно з булгарами до Дніпра, витісняючи рештки фракійців за Дністер, а далі повернули в причорноморські степи, де вони стали відомі в історії як кіммерійці. Пізніше більша їх частина, можливо, під тиском скіфо-булгарів, через Балкани і через Кавказ відійшла в Малу Азію і певний час затрималася в Кілікії. Однак якась частина з них лишалося в Причорномор'ї, оскільки серед скіфських імен досить часто зустрічаються такі, що добре піддаються розшифровці засобами курдської мови (Стецюк В., 2000, 22-28).

На Лівобережжі булгарські топоніми тягнуться головно вздовж Ворскли, Псла, нижньої Сули, а також спорадично трапляються на великій території у вигляді трикутника від Києва до Харкова і Курська. Тут же трапляються і топоніми, походження яких можна вважати загалом іранським, але впевнено про це можна говорити лише відносно деяких. Наприклад, назву села Шенгури, що недалеко від Кобеляків Полтавської області, можна пов'язувати не тільки з курд. singari "гарний" або з афг. љ?ngara "дівчина, яка втекла, щоб одружитися з коханим", але навіть з іншими подібними словами в тюркських і фінно-угорських мовах. Саме село розташоване в ареалі формування давньої перської мови. В такій ситуації можуть бути різні варіанти. Або подібне слово в іранській мові не виявлене, або ареали формувнь окремих іранських мов визначені неточно, або село заснували іранські переселенці з північніших ареалів і дали йому свою назву, або це слово фінно-угорського походження, бо не є виключеним, що колись якась західно-фінська етнічна група просунулася в пониззя Ворскли і залишалася тут довший час. Можливі і зовсім непередбачувані пояснення. В ситуації, коли статистичний матеріал дуже бідний, якісь узагальнення робити ризиковано. Тим не менше, інколи сумніви бувають мінімальні. Для прикладу, смішну назву невеличкої річки Тарапунька, пп Лютеньки, лп Псла можна вважати іранського походження і перекласти як “Чорний гриб”, бо в усіх іранських мовах tar(a)означає “чорний”, а pongo, ponka, fank - будь-який маленький круглий предмет. Раніше це слово означало просто “гриб”, і воно в цьому значенні присутнє в багатьох мовах (крім іранських також лат. fungus, морд. панга та ін.), однак тільки іранське слово добре підходить для його означення. Кидається у вічі, що іранського походження частіше бувають гідроніми, ніж назви населених пунктів. Назву р. Ворскли можна зрозуміти з уваги на курд. war “місце” і афг. skv?l “стрижка овець”. В ягнобському (согдіанському) ареалі є річка Обеста, лп Клевані, пп Сейму. Для пояснення її назви добре підходить загальноіранське ab, ob “вода” і ягн. asta “шумливий”. Для назв іншого допливу Клевані, Есмані, та допливу Свапи Османі підходить загальноіранське asman, osmon “небо”. Назва річки Харасеї, пп Свапи, пп Сейму утворена від загальноіранських xur, xor “сонце” та saia “сяяти”.

З населених пунктів можливе іранське походження можуть мати наступні:

с. Шаболстасівка на сході Чернігівської обл. - афг. љabel “вістря”, хоча друга частина не має доброго іранського відповідника, натомість логічно підходило би тюркське taљ “камінь”. Загадкова назва;

с. Варва на південний схід від Прилук - афг. varva “стерв'ятник”;

м. Ніжин - афг. nix.an, перс. niљan “знак, ознака”;

м. Яготин - афг. j?g “ведмідь”, atan. “танець”, цілком можливе також і українське походження назви.

Однак невдалі спроби відшукати переконливі іранські сліди в назвах населених пунктів давніх іранських ареалів мають хоча б той позитивний результат в тому, що доводять неможливість довільного трактування значної кількості топонімічних матеріалів на базі довільно обраної мови.

В процесі роботи з топонімами були виявлено досить багато населених пунктів з коренем угр: Угорське, Угерське, Угрів, Угри, Угринів, Угриновець і под. Наявнсть таких назв свідчить про те, що серед переважаючого українського населення де-не-де були поселення угорців. Таке припущення може бути підтверджене також наявністю широко поширинего, зокрема в Західній Україні, топоніму Теребеж/Теребіж/Тербіж. Нема сумніву, що він походить від уг. terep “місцевість, поле” із закінченням, характерним для угорських прикметників. Є в Західній Україні і інші топоніми угорського походження. У “Повісті минулих літ” під 898 р. зазначено, що угорці в цей рік пройшли повз Київ, а далі, переваливши через Угорські гори (Карпати), захопили давні слов'янські землі. Історики вважають, що переселення угорців у Паннонію пройшло дуже швидко, на протязі трьох-чотирьох років. Однак дані топоніміки свідчать, що це був досить тривалий процес, і якісь поселення угорців в Західній Україні існували довший час.

Висновки

Підводячи короткий підсумок, можна сказати, що топонімічні дані в цілому підтверджують визначені графоаналітичним методом ареали формування деяких германських та іранських мов, а також дають можливість уточнити шляхи і час міграцій носіїв як цих, так і інших мов (давньобулгарської, угорської). Зрозуміло, що взяті самі по собі, “непрозорі” топоніми допускають довільне тлумачення, тому їх дослідження має вестися у поєднанні з іншими методами, у нашому випадку - разом з графоаналітичним. Однак і при такій умові елементи суб'єктивізму абсолютно не виключені, тому, знову ж таки, має бути присутня кількісна оцінка отриманого статистичного матеріалу. Безсумнівно, і у цій роботі є фактичні помилки в розшифровці окремих топонімів, але не може бути випадковим те, що в певних місцевостях переважають топоніми, яким знаходиться тлумачення на основі одної певної мови.

Другим важливим висновком дослідження топоніміки є те, що на території сучасної України є дуже багато населених пунктів, які інують не сотні, як прийнято вважати, а тисячі років, ще з доскіфських часів. Відзначаючи ювілеї міст з року згадки в літописі, ми часом на багато століть зменшуємо їх справжній вік. Святкування 1500-ліття Києва, проведене у 1982 році, було сприйняте скептично деякими науковцями як безпідставне перебільшення віку нашої столиці. Але з огляду на давність інших населенних пунктів України час заснування Києва треба відносити щонайменше до початку 2-го тис. до н.е. Міркування для такого твердження такі. У вірменському літопису Зеноба Глака з 7-го чи 8-го ст. міститься легенда про заснування міста Куара, подібної до легенди про заснування Києва, відомої нам з “Повісті минулих літ”. Цей факт, відкритий М. Марром, викликає велике зацікавлення вчених. Виходить, що найдавніша згадка про заснування Києва знаходиться у вірменському джерелі. Але чому саме у вірмен існує ця легенда, як вона до них потрапила? Адже Вірменія розташована далеко від України, і який би вірмени мали мати інтерес до нашої історії? Деякі історики на загадкове питання відповідають так, ніби цю легенду у Вірменію занесли полонені арабським полководцем Мерваном слов'яни після його перемоги над хазарами у 737 р. Пояснення сумнівне, бо Мерван, хоч і переселив 20 тис. сімей полонених, воював далеко від місць слов'янських поселень, а з другого боку, сама по собі легенда не могла зацікавити вірменського хроніста більше, ніж переселення великої маси чужинців, які цю легенду принесли. Він же нічого про це переселення не пише, та і саме переселення відбулося не у Вірменію, а у Кахетію. Крім того, є дані, що Зеноб Глак, сірієць за походженням, взагалі жив у 5-му ст., задовго до Мервана.

Отож, ніщо серйозно не перешкоджає нам прийняти інше припущення. Ми знаємо, що правірменська мова як основа вірменського етносу почала формуватися в ареалі, утвореному Дніпром, Десною і Сулою у третьому тисячолітті до н.е. Це як раз навпроти Києва, на Лівобережжі. І легенда про побудову міста Куара могла виникнути у вірмен ще в ті давні часи. Перевіз через Дніпро, про який з нехіттю згадується у літописі, але який бути міг, дозволяв контактувати між собою мешканцям обох берегів, тому і давні вірмени знали про легенду своїх сусідів. Дещо суперечать такому припущенню дані вірменського літопису про те, що місто Куара було побудоване в країні Полуні, тобто “полян”, а вони поселилися на території біля Києва значно пізніше того часу, коли в тих місцях мешкали предки вірмен. Та назва країни Полунь не є обов'язково слов'янського походження, вона може бути лише слов'янізованою, бо ніяких “полів” біля Києва не було в ті часи. Навіть літописець пише, що там був “бір велик”. Самоназвою мешканців ареалу полян здавна могло бути слово, скажімо, подібне до грецького ?????? “рід, плем'я”, бо прикладів самоназв типу “люди”, “народ”, “плем'я” в етнології є багато. З часом, первісна назва була переосмислена як “жителі полів”. Таким чином, зроблене припущення має підстави для існування, але повинно мати ще якісь додаткові підтвердження, скажімо, археологічні. Якщо би вони знайшлися, то тоді ми би могли з гордістю говорити, що Київ є старший від Афін чи Рима.

Література

1. УСУМ - Етимологічний словник української мови. 1985-1989. Наукова думка. Київ.

2. ЭСРЯ - Фасмер Макс, перевод с немецкого и дополнения О.Н. Трубачева. 1964-1974. Этимологический словарь русского языка. Москва.

3. AEW - Holthausen F. 1974. Altenglisches Etymologisches Worterbuch. Heidelberg. Давньоаглійський етимологічний словник.

4. EWDS - Kluge. Friedrich. 1989. Etymologisches Worterbuch der deutschen Sprache. 22 Auflage. Walter de Gruyter. Berlin-New York. Етимологічний словник німецької мови.

5. REW - Meyer-Lubke W. 1992. Romanisches Etymologisches Worterbuch. Heidelberg. Етимологічний словник романських мов.

6. SEJP - Aleksander Bruckner. Slownik etymologiczny jezyka polskiego. Етимологічний словник польської мови.

7. Геродот. 1993. Історії в дев'яти книгах. Київ.

8. Егоров Геннадий. 1993. Воскресение шумеров. Чебоксары.

9. Гарскова И.М.. Изместьева Т.Ф. Милов Л.В. и др. 1984. Количественные методы в исторических исследованиях. П/р И.Д. Коваленко. Москва.

10. Корнилов Г.Е. 1973. Евразийские лексические параллели. Чебоксары.

11. Крушельницька Л. 1993. Черепинсько-лагодівська група пам'яток. Зб. Пам'ятки гальштатського періоду в межиріччі Вісли, Дністра і Прип'яті. Київ.

12. Рыбаков Б.А. 1979. Геродотова Скифия. Москва.

13. Стецюк В.М. 1987. Определение мест поселения древних славян графоаналитическим методом. Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка. Москва.

14. Стецюк Валентин. 1998. Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі. Перша книга. Львів-Київ.

15. Стецюк В.М. 1998. До питання про етничну приналежність скіфів. Зб. Археометрія та охорона історико-культурної спадщини. Київ.

16. Стецюк Валентин. 2000. Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі. Друга книга. Львів-Київ.

17. Duridanov Ivan. 1969. Die Thrakisch- und Dakisch-Baltischen Sprachbeziehungen. Sofia.

Подяка

Автор висловлює щиру подяку Андрію Квятковському, який перечитав рукопис і висловив слушні зауваги відносно окремих топонімів, які розглядаються в цій роботі.