Антитеза в текстах англійської та української мов

Ти, брате, патріот,

А я собі собака.

Ти, брате, любиш Русь

За те, що гарно вбрана, --

Я ж не люблю, як раб

Не любить свого пана.

Бо твій патріотизм --

Празнична одежина,

А мій -- то труд важкий,

Гарячка невдержима.

Такі поезії є у Ліни Костенко:

Є вірші --квіти.

Вірші -- дуби.

Є іграшки вірші,

Є рани.

Є повелителі й раби.

І вірші с -- каторжани.[17,76]

Змінність навколишнього світу, мить і вічність, сучасне й минуле, думки й почуття, рух і спокій, гармонія в природі, розлад у душі -- все це знаходить вираження в антитетичному моделюванні художніх текстів кращих українських письменників. Наприклад:

Півнеба осінь притягла,

Півнеба -- в володінні літа,

Там -- дикість бурі, подих зли,

Тут -- мир і злагода розлити.

І я неначе на грані

Якогось краю чарівного

Де вільно бавитись весні

При домі вересня сумного,

Де жар і холод, блиск і мла

Живуть край себе в супокою.

Як на рослині два стебла,

Одною плекані рукою.[31,87]

(В. Свідзинський)

Світили ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова як сонце сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним. [17,98]

(Л. Костенко)

І ось ти -- все, що снилось

як смертеіснування й життєсмерть.

Я камінь. Ти роса,

холодна і пекуча.

Зле і кату, зле і жертві, а щасливого нема. [34,243]

(В. Стус)

Для загострення поезії, надання їй завершеності, самостійної лірико-філософської форми максимально нагромаджуються антонімічні пари. Суть антитезного методу полягає в тому, що в протилежностях шукається та ознака, в якій вони рівні одна одній.

Отже, антитеза як художній прийом ніби розширює межі людського мислення, світосприйняття, розкриває новий простір пізнання.

2.2 Використання антитези в публіцистичному стилі

Публіцистика є сферою масової комунікації, тому цей стиль має дуже широкий діапазон. З огляду на призначення публіцистичного стилю - формування громадської думки - визначальною рисою є вдале поєднання логізації викладу з емоційно-експресивним забарвленням. Що формувати громадську думку, публіцистичний твір має бути бездоганним стосовно логічної побудови. Водночас навіть найідеальніша в логічному плані річ не буде належно сприйнята, якщо вона викладатиметься безпристрасною, неоковирною, заштампованою мовою. У різних жанрах публіцистики логічний та емоційно-експресивний елементи мають неоднакове співвідношення, але коли говорити про публіцистичний стиль у цілому, то потрібно підкреслити, що в ньому логіка викладу та емоційно-експресивне забарвлення повинні бути взаємно зрівноважені. Якщо офіційно-діловий та науковий стилі прагнуть до найбільшої інформативності, а деякі розмовні та поетичні текти відрізняються дуже високим ступенем емоційності, то публіцистика мусить бути одночасно і впливовою, й інформативною. Їй властиве чергування експресивних та інформативних уривків.

Об'єктом публіцистичного викладу є явища всіх ділянок життя людини - від картинок побуту до подій історії й світової політики. Тому перед публіцистом завжди стоїть проблема пошуку оптимальних засобів впливу, зокрема пошуків експресії. Адже в публіцистичному творі потрібно не тільки подати інформацію, а й витлумачити її з певних позицій, переконати читача в правильності цих позицій. З огляду на це у творах публіцистичного стилю широко використовуються різні стилістичні фігури для надання текстам емоційно-експресивного забарвлення. З поміж інших стилістичних фігур, тут часто використовується антитеза.

У публіцистиці антитеза посилюється і увиразнюється різного типу повторами, градацією, набирає форм чіткого паралелізму -- усе це робиться з метою створення потрібної авторові напруженості тексту. Це визначальна риса публіцистичних текстів: «Він був сином кріпака і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим» (І. Франко); «І так до 1883 року, коли у голій, убогій, холодній келії паризького притулку для інвалідів востаннє прошепотів він (польський поет Ц. Норвід) другові своєму: «Прикрийте мене ліпше!»... Згадаймо його останні слова: «Прикрийте мене ліпше!» Ні. «Розкрийте мене ширше, розкрийте перед народом, перед людством, перед світом!» -- так мусив би сказати поет нині»[2,34] (М. Бажан).

Ця ж риса характеризує публіцистичні вкраплення у художні тексти: «Громико сказав на нараді делегацій: «Навіть найдорожча мирна конференція набагато ліпша, ніж найдешевша війна» (П. Загребельний)[12,56].

У нашій свідомості абстрактні поняття закладені парами і кожне зі слів цієї пари викликає уявлення про друге (холод -- тепло, темнота -- світло, багатство -- бідність та ін.). Ця природна особливість людського розуму є водночас і єдиним наявним у нашому розпорядженні способом закріплення і аналізу наших відчуттів. Тому антитеза і синтаксичні конструкції, в яких вона найчіткіше проявляється, набули значного поширення в усіх стилях нашої мови, зокрема і в науковому стилі.

2.3 Використання засобу антитези в інших функціональних стилях

Антитеза як стилістичний прийом у наукових текстах вживається дуже рідко, проте логічне протиставлення понять -- явище тут поширене, узвичаєне. Пояснюється це тим, що антитеза передбачає протиставлення, виражене не лише загальномовними антонімами, а й таке протиставлення, яке будується на додаткових (контекстуальних) значеннях слів, а це суперечить одній з основних вимог до наукового стилю -- однозначності, несуперечливості системи доказів. Антитези у науковому тексті є свідченням того, що в ньому наявні елементи емоційності. Ось типове для наукового тексту протиставлення, яке не можна вважати антитезою:«Не може бути сумніву, що причини математизації наук, які тут підкреслює В.М.Глушков, дійсно мають місце. Але, безумовно, вони ще не вирішують проблему,на що вказує сам автор. Проте В. М. Глушков не обмежується аналізом зовнішньої сторони цього питання. Велика заслуга його, на нашу думку, в тому, що він робить першу серйозну спробу проникнути у внутрішню гносеологічну сутність процесу зростання евристичної ролі математики» (журн.).

Матеріали, викладені в формі офіційно-ділового стилю , задовольняють потреби писемного (рідше усного) спілкування в державному, політичному житті, в ділових стосунках між інституціями й установами. Для цього стилю характерна майже цілковита відсутність емоційності та образності, широкий ступінь стандартизації мовних засобів. Стилістичні фігури дуже рідко використовується в текстах цього стилю.

В цьому розділі ми розглянули функції антитези в текстах різних функціональних стилів. Стилістичні функції антитези включають контрастне протиставлення референтів, ритмічну організацію висловлювання. Антитеза може служити композиційним прийомом. Ми визначили, що найбільшого застосування засіб антитези знаходить у художньому та публіцистичному стилі і значно меншого у науковому та офіційно-діловому стилі.

Висновки

В ході написання курсової роботи на тему «Функції антитези в текстах різних функціональних стилів» ми дійшли висновку, що наука стилістика вивчає найумотивованіше та найдоцільніше послугування мовою та в першу чергу висвітлює виражальні функції мовних одиниць. Одним з найбагатших засобів стилістики є використання виражальних засобів та стилістичних прийомів. В даній курсовій роботі ми провели загальну характеристику стилістичних фігур навели та проаналізували їх класифікації, вирізнивши при цьому три типи виражальних засобів мови: фігури заміщення, фігури сумісності, фігури протилежності. До стилістичних фігур протилежності відноситься антитеза і оксюморон. Антитеза - стилістична фігура, що полягає у зумисне підкресленому зіставленні двох протилежних, але пов'язаних між собою понять, явищ, речей, ідей та образів для підсилення вражень, для більшої переконливості. Використання антитези робить мову виразнішою, багатшою, контрастнішою, дає змогу загострити увагу на певних явищах, виділити їх. Антитеза як художній прийом ніби розширює межі людського мислення, світосприйняття, розкриває новий простір пізнання.

Антитеза як фігура пройшла довгий історичний шлях і вже в риториці давньогрецьких ораторів була визнаною головною риторичною фігурою.

В даній курсовій роботі ми розглянули основні способи реалізації антитези та її здатність сполучуватися з іншими стилістичними засобами.

До того ж в ході роботи ми з'ясували, що в основі антитези лежить явище антонімії, яке дуже часто використовують як виразний стилістичний засіб мови. Це пояснюється тим, що вони дають можливість створити контрастну характеристику образів, понять, предметів, явищ.

Ми також переконалися, що антитеза широко використовується в усіх типах мовлення: в художньому, публіцистичному, науковому та повсякденно-побутовому.

Стилістичні функції антитези різноманітні. Вони включають як контрастне протиставлення референтів, так і ритмічну організацію висловлювання.

Зображальна функція художньої літератури вмотивовує широке використання стилістичних фігур. Художня література, особливо поезія, має багаті традиції у використанні антитези.

Народна творчість постійно вдається до засобу антитези для увиразнення думки. Антитеза використовуються в прислів'ях, приказках, дотепах, каламбурах.

У публіцистиці антитеза посилюється і увиразнюється різного типу повторами, градацією, набирає форм чіткого паралелізму -- усе це робиться з метою створення потрібної авторові напруженості тексту.

Антитеза як стилістичний прийом у наукових текстах та офіційно-діловому вживається дуже рідко, проте логічне протиставлення понять -- явище тут поширене, узвичаєне. Пояснюється це тим, що антитеза передбачає протиставлення, виражене не лише загальномовними антонімами, а й таке протиставлення, яке будується на додаткових (контекстуальних) значеннях слів, а це суперечить одній з основних вимог до наукового стилю -- однозначності, несуперечливості системи доказів.

Список використаних джерел

1. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. - М., 1990.

2. Бажан М. "Полет сквозь бурю". Москва, 1967. Илл. О. Г. Верейского - 256с.

3. Васильченко С.В. Оповідання. Повісті. Драматичні твори/ К.: Наук. думка, 1988. - 600с.

4. Вомперский В. П. Стилистическое учение М. В. Ломоносова и теория трех стилей. -- М. : Изд-во Моск. ун-та, 1970. - 210с.

5. Виноградов Г.В Теория поетической речи. Поэтика. М., 1963. - 141с.

6. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. - М.: Изд-во АН СССР, 1963. - 255с.

7. Гальперин И.Р. Очерки по стилистике английского языка. «Искра революции» Москва. 1958. - 456с.

8. Гончар О. Вибрані твори: У 4-х т. Т1. - К. Сакцент Плюс, 2005. - 544с.

9. Драч І.Ф. Вибрані твори: В 2 т./ Іван Драч; К.: Дніпро, 1986. - 342с.

10. Дудник П.С. Стилістика української мови. Київ. «Академік» Навчальний посібник 2005. - 303с.

11. Єфімов Л.П., Ясінецька О.А. Стилістика англійської мови і дискурсивний аналіз. - Вінниця, 2004. - 145с.

12. Загребельний П.А. Збірник творів: В 5 т. - М.: Худож. літ., 1986 - 321с.

13. Кацнельсон А. Правдива іскра Прометея: Особливості віршованого слова. -- К. : Дніпро, 1968. -- 178с.

14. Качуровський І. Основи аналізу мовних форм (стилістика): Фігури і тропи. - Мюнхен; Київ, 1995. - 234с.

15. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. Вища школа.1978. с.37 Мацько Л.І. Стилістика української мови. К.: Вища школа. 2003. - 462с.

16. Кононенко В.І. Мова. Культура. Стиль. - К., 2002. - 321с.

17. Костенко Л.В. Поезії. - К.: Дніпро, 1986. - 420с.

18. Кухаренко В.А. Практикум з стилістики англійської мови. - Вінниця, 2000. - 160с.

19. Леся Українка Вибрані твори: - К.: Просвіта, 1996. - 235с.

20. Малишко А.С. Твори: В 5 т. Т.1. Поезії. Упоряд. В.А. Малишко. - К.: Дніпро, 1986. - 429с.

21. Мацько Л.У. Стилістика української мови. К.: Вища школа. 2003 - 462с.

22. Мороховский А.Н., Воробйова О.П., Лихошерст Н.И., Тимошенко З.В. Стилистика английского языка. - Киев, 1991. - 342с.

23. Олійник Б.І. Вибрані твори. К.: Просвіта, 2007. - 128с.

24. Олесь О. Твори: в 2 т. / Олександр Олесь - К.: Дніпро 1990. 234с.

25. Пеледина Н.Ф. Стилестический анализ художественого текста. Л., «Просвещение», 1980. - 227с.

26. Пилинський М.М. Розвиток стилів сучасної української літературної мови. Стиль і час: Хрестоматія К, 1983. - 234с.

27. Плужник Є.П. Вибрані твори. К.: Просвіта,1987. - 231с.

28. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. - Тернопіль, 2000. 324с.

29. Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво. -- В кн.: Прокопович Ф. Філософські твори. К. : Наук. думка, 1979, т. 1, с. 103 -- 507..

30. Рильський М. Про двох поетів// Збір. тв.: У 20 т. - Т.13. - Київ., 1989. 234с.

31. Свідзинський В.Ю.Твори. - К.: Просвіта, 1989. - 345с.

32. Скребнев Ю.М. Основы стилистики английского языка. - М., 2003. 324с.

33. Соколов А. Н. Теория стиля. -- М.: Искусство, 1968. -- 223 с.

34. Стус. В.С. Вибрані твори. К.: Дніпро,1985. - 213с.

35. Франко І. Із секретів поетичної творчості. -- Твори. К.: Держлітвидав, 1955, т. 16, с.

36. Фрейденберг К. Античніе теории язика и стиля. - Л.: Соцєкгиз, 1946 - 343с.

37. Шевченко Т.Г. Кобзар / Укладач О. Д. Сиплива. - Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. - 416 с.

38. Dickens Ch. BLEAK HOUSE. London. 2002

39. Guiraud P. La Stylistique. - Paris, 1961

40. Galperin I.P. Stylistics. - M., 1981

41. Kuharenko V.A. Seminars in Style. Higher school publishing house. -M., 1971

42. Parkman F.Montcalm and Wolfe - FRANCIS. PARKMAN. Book digitized by Google from the library of Harvard University and uploaded to the Internet Archive by user tpb.

43. Shakespeare. W. Вest poems. London. 1987.

44. Wilde O. A Tale of Two Cities. Act I of The Importance of Being Earnest. 2003.