Оригінальна радіодрама (радіоп’єса): особливості жанру

Сусід: Це, професоре, гіпотеза...

Професор: Але факти їй не суперечать. У другому листі йшлося про мою аспірантку. Талановиту дослідницю... Людину, з якою ми розмовляли одною мовою... Виявилося, вона - теж секретний співробітник спецслужби. Агент з освітою біохіміка і науковими здібностями. Думаю, таких людей у розвідці - обмаль...

Сусід: Мата Харі репана...

Професор: Отже, колишній уряд приставив до мене двох унікальних фахівців. Проблема у тому, що програміст і аспірантка були агентами різних установ. Не логічно.

Сусід: Чому? Конкуренція спецслужб...

Професор: Навколо мене? Навколо літнього викладача біохімії?

Сусід: А що? Ти ж колись у секретній лабораторії працював.

Професор: Припустимо - державну безпеку я цікавив як носій якихось застарілих секретів. А до чого тут МВС?

Вони ніби мають бандитів ловити. Нащо їм за науковцями стежити?

Сусід: У них останнім часом свої спецпідрозділи з'явилися. Навіть власна внутрішня розвідка. Ти ж знаєш. Брудну роботу для старої влади... Ну там провокації різні, вбивства політичні - саме поліція виконувала.

Професор: Спостереження за мною велося постійно. Отже, я комусь був дуже і дуже потрібним.

Сусід: Ну був то і був. Забудь. Тепер їм усім не до тебе.

Професор: Усе це робилося протизаконно. Інакше виконавці не підпадали б під люстрацію. Висновок - простий. Охорона державних таємниць тут ні до чого. Держава не була зацікавленою особою в цій грі. Надто часто гравці порушували правила...

Сусід: Згоден. Давай краще таки у шахи зіграємо. Бо ці теревені тобі тільки нерви псують...

Професор: Ні.

Сусід: Як хочеш. А то, може...

Професор: Зажди. Я зрозумів. Усе почалося саме тоді. Після інфаркту.

Сусід: У тебе інфаркт був?

Професор: П'ять років тому. Я відмовився від одної пропозиції. На мене натиснули. І ось... Здоров'я - шкереберть. З роботи пішов, лабораторія розвалилася... Почав викладати... Науку майже залишив... Так, перевіряв потихеньку деякі гіпотези... Поступово навколо мене сформувалося коло гарних людей. Таких, яким можна було довіряти... Віддана аспірантка. Талановитий помічник - комп 'ютерник. І дивакуватий сусід, в якого - завжди під рукою ліки від моїх хвороб.

(пауза)

Сусід: Про що думаєш?

Професор: Думаю, коли і хто надішле мені третій лист.

Сусід: Що?

Професор: Коли я отримаю третій лист? Третій лист з офіційними вибаченнями? Коли і від кого?

Сусід: Від розвідки генерального штабу. На наступному тижні. Майте на увазі: тоді - я не зможу більше викликати вам “швидку допомогу” і купувати аспірин. З вашого життя зникне остання людина, якій ви були потрібні. Хай не від щирого серця, хай там як - але я вами опікувався. Так сталося, що ви нікого не цікавите у цьому світі. Нікого. Крім нас.

Професор: Якщо можна, я називатиму тебе на “ти”. Як раніше. Прошу не зважати на це. Ти можеш дотримуватися будь-якої форми звернення.

Сусід: Не заперечую. Але не треба ілюзій. Ми насправді ніколи не будемо більше на “ти”. І ніколи не були, якщо чесно. Тому що дивакуватого полковника з сусідньої квартири - не існувало. В мене інше ім'я, звання, біографія.

Професор: Я маю право на якесь пояснення?

Сусід: Повне. Відповідно до статті сьомої “Закону про люстрацію” - маєте право ознайомитися з метою і засобами незаконної оперативної розробки, її матеріалами та небезпечними наслідками.

Професор: Чому?

Сусід: Чому? Чому... Жив на світі один професор, який вирішив обіграти в азартну гру - професіоналів... Приховати від інших своє відкриття. Зупинити прогрес. Скерувати науку в хибному напрямі. Вдав, ніби хвороба не дає йому працювати. Пішов з роботи. Зовсім від своїх ідей не відмовився, ні... Надто вабила його можливість шукати істину. Потихеньку продовжував досліди. Створював віртуальні моделі біохімічних експериментів. І радів, що про це ніхто не здогадується.

Професор: Я шукав ліки. Нові ліки. Мене не цікавили... інші прикладні аспекти дослідження.

Сусід: Препарат, який ви випадково відкрили, підсилює біологічну активність деяких речовин у дві-три тисячі разів. Це справді робить певні лікарські засоби - ефективнішими. А більшість звичайних продуктів - токсичними. По суті, ця сполука сама є отрутою. Універсальним знаряддям вбивства. її сліди неможливо відшукати в організмі. Вона вбиває людину тим захворюванням, до якої жертва потенційно схильна.

Професор: Якщо дати дикуну проносне - він і з ним лиха накоїть.

Сусід: Ну от ви вирішили не давати... Втекти. Піти потихеньку - зі своїм відкриттям під пахвою. А це неможливо - отак просто взяти і піти. Ніхто не зміг. Ніхто. Жодного разу. Жодний геній. За всю історію людства.

Професор: Я так не думаю.

Сусід: Можете і далі так думати. Будь ласка.

Професор: Я знаю, що ви помиляєтесь.

Сусід: Якщо птах вилетів - його не спіймаєш. Якщо відкриття зроблене - воно вже є, воно існує, джина до пляшки не заженеш! Ну відмовився ГугоБорхард удосконалювати свій пістолет... Знайшовся інший конструктор, який цю роботу з успіхом закінчив. Гарна зброя вийшла. “Парабелум” називається. Табельна зброя офіцерів СС. Ну пішов з фізики ЛеоСцилард, проклинаючи атомну бомбу та армію. Хіба це врятувало Хіросіму? Ні.

Професор: Ми ніколи не обговорювали з вами це. Але я говорив на ці теми... Ну, з іншою людиною говорив, а вас тут не було. Не було тебе тут, з нами тоді. Моя квартира прослуховується, так? Ти все чув?

Сусід: Не чув. Читав.

Професор: Що читав?

Сусід: Роздрук магнітофонного запису цієї розмови. Ви не уявляєте, наскільки серйозно до ваших досліджень ставилися.

Професор: Отже, ви ніколи не відпускали мене. Нібито дали можливість піти... Потім - повернутися у науку... Непомітно... Крізь задні двері, на кафедру біохімії провінційного університету... Я взявся до роботи... А ви були поруч. Допомагали і спостерігали.

Сусід: І підстраховували. І захищали. Якось ваша квартира сподобалася місцевому рекетиру... Власне, він весь будинок забажав. Старий проект, центр міста... Неприємний був хлопець, настирливий. Земля йому пухом.

Професор: Я не знав.

Сусід: Було б про що... Не знали - і добре. До чого вам зайвий клопіт?

Професор: Розвідка генерального штабу, кажете? А хіба може зовнішня розвідка працювати проти громадян власної країни? Це незаконно...

Сусід: Останні десять років такою дрібницею, як закон, у нас мало хто переймався.

(пауза)

Професор: Ви гарно граєте в шахи.

Сусід: Майстер спорту. Вибачте, що одразу не попередив.

Професор: З таким талантом - і стільки часу згаяти на такого гравця, як я...

Сусід: Справа була того варта. Ви таки довели свою роботу до необхідних нам результатів. Ваш препарат виявився дуже ефективним. Він допоміг вирішити кілька серйозних проблем. Бездоганно вирішити. Без будь-якого розголосу і політичних наслідків. Бачите, наскільки я з вами відвертий?

Професор: Ви не відвертий. Ви знову граєте у якусь свою гру. Переконуєте мене, що держава - може бути гіршою за бандита. Що вона здатна вирішувати політичні проблеми - отрутою...

Сусід: З вами дуже нецікаво грати, повірте... Що таке держава? Умовність. Механізм. Інструмент у руках тих, хто має гроші і владу. І якщо ці люди - злочинці, то і держава стає злочинною. Поліцаї починають давити зашморгом журналістів. Військові - стріляти в юрбу співвітчизників. Офіцери розвідки - підливати отруту опозиційним політикам. Ну що я вам пояснюю? Самі розумієте. Ви ж не дитина...

Професор: Чаю хочете?

(пауза)

Сусід: Цікава пропозиція.

Професор: Жартую. Ні, не хвилюйтеся. Того, про що ви подумали, у мене нема. Не тримаю вдома. Знаєте, потреби не виникало... І взагалі. Я вже десь понад рік виключно з комп 'ютерними моделями біохімічних процесів працюю. Останній раз справжній препарат синтезував знаєте коли... Навіть і не згадаю. Дуже давно. Але вираз вашого обличчя мені сподобався.

Сусід: А ви - максималіст. Вам таки хочеться перемоги добра і справедливості. Повної і остаточної. У вашому окремо взятому житті. І в усьому світі. Власне, це вас і погубило. Ви не сприймали реальність такою, як вона є. Чекали від людей більшого, ніж вони можуть дати. Розуміння ваших ідеалів. Підтримки ваших персональних мрій. Відданості науці - у вашому специфічному розумінні... От вас і оточили такими людьми. Талановитими, добрими, самовідданими. Збудували навколо - теплицю. Такий собі персональний рай. Мікрокосм, який сам утворитися - ніяк не може. Тому що насправді від вас - кіт би утік. Не те що учні і друзі... А тепер - усе. Люстрація. Час ввімкнути світло. І подивитися в очі брудній смердючій правді.

Професор: От я і дивлюся. Брудній і смердючій.

Сусід: Дякую. Якось ви зблідли. Я можу знову викликати “швидку допомогу”. Якщо хочете.

Професор: Обійдуся.

Сусід: Тоді до побачення.

Професор: Прощавайте.

(кроки, відчиняються двері)

Сусід: Ви хоч уявляєте, що нікому крім нас - не потрібні? Нікому! У цілому Всесвіті. Коли я вийду - у ці двері самотність зайде. І не піде. Залишиться. Разом з думками про ваш винахід. Який за призначенням працює. І буде працювати! Попри все - буде. Ви розумієте, що справжня жертва люстрації - не ми?

Професор: Не варто повторюватися. На все добре.

Сусід: Бувайте.

(двері зачиняються. Зміна акустики)

Сусід: Коли я пішов - він певний час лежав і не рухався. Потім, о тринадцятій двадцять сім, підвівся з ліжка. До вечора - розбирав і знищував якісь папери. Служба технічного контролю не зафіксувала жодної спроби зателефонувати комусь. Утім, йому не було кому і куди дзвонити. О дев'ятнадцятій нуль-нуль до центрального управління нашої установи надійшло урядове повідомлення про початок люстрації у збройних силах, зокрема, в органах зовнішньої розвідки. О дев'ятнадцятій тридцять - відповідно до статті сьомої “Закону про люстрацію” - квартиру і телефон професора зняли з про- слуховування. Операцію “Циклон”, головним фігурантом якої був літній біохімік, припинили як протиправну і несанкціоновану. Подальша доля цієї людини мені невідома. (звучить пісня до останньої серії радіовистави “Люстрація”) Ілля Хоменко (текст), Володимир Фоменко (музика)

Самотність

(пісня до 3 серіїрадіодрами “Люстрація ”)

Гості не прийдуть сьогодні,

Збився годинника рух.

Двері відкриє самотність - Старий і відданий друг.

Сядете поруч і келих Вип'єте мовчечки вдвох.

Дощ буде стукати в стелю,

А, може, плакати - Бог

Тобі - страва на столі,

Тобі - щастя і жалі,

Тобі, все лише тобі,

Тільки тобі...

Радість спливає водою.

Хмарою стала вода.

Ладен ти бути з бідою - Тільки пішла і біда.

Золотом літо заплатить,

Сріблом холодним - зима...

Сяде за стіл у кімнаті Якось самотність - сама.

Її - страва на столі,

Її - щастя і жалі,

Її, все лише її,

Тільки її...

Диктор: Ми передавали останню - третю серію радіоп'єси “Люстрація” Іллі Хоменка і Володимира Фоменка.

Список використаної літератури

1. Бараневич Ю. Жанры радиовещания (Проблемы становления, формирования, развития) / Ю. Д. Бараневич. - Киев - Одесса, “Вища школа”, 1978. - 193 с.

2. Лизанчук В. Оригінальна радіодрама (радіоп'єса) / В. В. Лизанчук // Основи радіожурналісти- ки : підручник / В. В. Лизанчук. - К. : Знання, 2006. - С. 576-611.

3. Хоменко І. Оригінальна радіодрама: історія, теорія, практика: навч. посібник; за ред. В. Я. Мирон- ченка. - Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, - К., 2002. - 320 с.

4. Хоменко І. А. Соціальна функціональність художнього радіомовлення : монографія / І. А. Хоменко. - Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2012. - 314 с.

Размещено на Allbest.ru