Преса православної церкви в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст.: тематика і проблематика

Вперше у вітчизняній науці руйнується думка про єдність церковних видань щодо українського питання і доводиться: преса офіційної церкви мала певну позицію, яка збігалася з самодержавними настановами, в той час як автори так званої православної періодики дотримувалися ідей ліберальної української інтелігенції. Завдання православної преси полягало не лише в тому, щоб інформувати читача, але й примусити його замислитися над тим станом, в якому опинився цілий народ внаслідок національної дискримінації.

Наголошено на важливості мовних аспектів для націотворчих та визвольних ідей, що активно обговорювались у тогочасній періодиці. Підкреслено значення позиції українського духівництва для сучасного розвитку України на її шляху до самостійності і незалежності.

Підрозділ 2.4 присвячен темі “Дискусії про роль і місце інтелігенції у суспільному процесі”. Проблеми інтелігенції були популярною темою для обговорення у пресі кінця ХІХ і особливо початку ХХ ст. Цього часу у Росії побачила світ збірка статей “Віхи”, що викликала бурхливу полеміку, яка тривала більше трьох років. Не залишилась осторонь і преса православної церкви в Україні.

У підрозділі акцентовано різні концептуальні засади щодо інтелігенції, на яких стояли російські та українські церковні видання. Досліджуються пропагандистські прийоми, що вживались у засобах масової інформації.

На підставі праць філософів, соціологів минулого і робіт сучасних українських науковців зроблено висновок про різні етапи формування інтелігенції в Україні і Росії, протилежне ставлення представників цієї соціальної верстви до релігійних процесів і, відповідно, різне трактування ролі й місця інтелігенції в суспільному процесі церковною періодикою Росії та України.

Як можна судити з наведених у дисертації публікацій, православна періодична преса приділяла багато уваги проблемі інтелігенції, всебічно висвітлюючи на шпальтах своїх видань майже всі грані цього питання. Така увага свідчить про те, що церква не залишалась осторонь суспільних проблем, намагаючись якщо не керувати ними, то хоча б коригувати їх у християнському руслі. Преса адекватно віддзеркалювала ці спроби, тим самим ще раз підкреслюючи свою роль та функцію у тогочасному суспільстві як регулятора та певною мірою каталізатора соціальних процесів. Разом із тим, актуальністю порушених питань, глибиною розкриття теми та її трактуванням православні періодичні видання піднімали рівень преси вказаних часів, створюючи в суспільстві необхідний для його нормального функціонування поліфонізм думок, ідей, концепцій. “Якісна” преса висвітлювала проблеми інтелігенції об'єктивно та неупереджено, а в часописах для народної аудиторії вони розглядалися вкрай спрощенно, примітизовано, тенденційно, оскільки представники освіченої частини суспільства трактувалися лише як бунтівники-атеїсти.

У підрозділі 2.5. “Критика теоретичних засад марксизму” висвітлюються спроби журналістів і публіцистів, які виступали на шпальтах церковних видань, піддати нищівній критиці раціоналістичні вчення, що були популярними на той час. Підкреслюється, що переважна більшість таких публікацій була спрямована проти марксизму.

Деякі найбільш суперечливі аспекти цього вчення викликали постійну полеміку в пресі православної церкви. У вказаному підрозділі проаналізовано сутність цих полемік, смислові парадигми, динаміку їх розвитку в залежності від аудиторії видання.

Відзначається, що марксизм піддавався критиці не лише як одна з багатьох суспільно-політичних концепцій, а як теоретичне підгрунтя для побудови атеїстичного, а значить, з позицій християнства - аморального суспільства. Підкреслюється, що автори церковних видань виступали і проти практичних дій марксистів-революціонерів, розвінчуючи на сторінках газет і журналів ті негативні явища, ініціаторами і виконавцями яких були пропагандисти цього вчення - соціалісти. Основним аспектом для полемік у пресі було різновекторне ставлення духівництва і соціалістів до особистості. Варто відзначити, що православні публіцисти, згідно з християнським вченням, сприймали людину як прообраз Бога, отже, як найбільшу цінність у світі, соціалісти-марксисти ігнорували особистість, висуваючи на перший план проблеми мас, які вони трактували як суспільні.

Доводиться, що православна преса в Україні у 1916-1918 рр. виступала не лише проти марксистів, але й проти їх опонентів - російського самодержавства. Разом із тим, визначається, що тільки в досліджуваному нами сегменті періодики висвітлювалися проблеми впливу дій марксистів - пропаганда і реалізація ідей атеїзму, вседозволеності, жорстокості й терору - на ментальність цілого народу.

У дисертації підлягають аналізу лексичні особливості статей церковних і православних часописів, мовна палітра яких змінювалася під впливом історичних подій від академічно-безпристрасного до експресивно-забарваленого тону публікацій. Простежуються жанрові модифікації: в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. марксизм висвітлювався як одне з матеріалістичних учень в наукових та науково-популярних статтях, у 1917-1918 рр. він став об'єктом боротьби, проти якого вживалися агітаційно-пропагандистські засоби.

Наголошується на актуальності критики ідей марксизму, що була здійснена на шпальтах православної преси для сьогоднішнього суспільного поступу. Висвітлюються ті аспекти, що досі “замовчувалися” чи недостатньо акцентувалися в українській науці та засобах масової інформації, зокрема питання ідейного протистояння духівництва соціалізму і більшовизму.

У підрозділі 2.6 “Ідейно-тематична парадигма православних часописів” наводяться аргументи на користь існування терміна “православна преса”, визначення якого дається на початку автореферату. На прикладах функціонування газети “Народ”, журналів “Христианская мысль”, “Церковно-общественная мысль”, кількох часописів, що виходили у 1917-1918 рр. і були концептуально наближені до вищевказаних видань доводиться теза про принципові розбіжності церковної преси і православних видань у трактування та висвітленні суспільно-політичних подій. Наголошується на тому, що періодика, які ми вважаємо зразками православної преси, була опозиційнійною до започаткованих офіційною церквою газет і журналів, дискутувала з ними з приводу багатьох важливих і актуальних на той час питань. Автори вказаних часописів виступали проти представників “відомства православного сповідання”, підкореності церкви самодержавству, бюрократизму серед духівництва, відстоювали право народу на проведення богослужіння та переклад Біблії та Евангелія українською мовою тощо.

На підставі проблемно-тематичного, лексичного і жанрово-стилістичного методів обгрунтовується думка про спрямованість цих часописів на певний аудиторний прошарок - інтелігенцію. Складні синтексичні конструкції, термінологічна насиченість, звернення до праць філософів та письменників минулого і тогочасності, загальний стиль публікацій, вільна орієнтація в суспільно-політичному та історичному контекстах свідчить про те, що вказані часописи зверталися до високоосвіченого читача.

Вказується тип цих періодичних видань - журнал, щоденна і щотижнева газета - і аргументується їх типологічна доцільність. Простежується динаміка розвитку націотворчих і визвольних ідей у контексті тогочасної православної преси. Наголошується на різноаспектності суспільно-політичних проблем, що висвітлювалися на сторінках вказаних часописів. Відзначено, що ці видання можна зарахувати до “якісної” преси, оскільки рівень теоретичних узагальнень, аналізу подій, відображення та коментування тогочасного життя суспільства був високим.

У цьому підрозділі реферованої роботи також висвітлюється діяльність тих представників духівництва, які на шпальтах церковних видань проводили ідею звільнення церкви від самодержавства і обстоювали право на українізацію богослужіння, активне введення української мови у сфери культури, літератури, журналістики, науки, державного функціонування, зокрема

Послідовність позицій привела В.Екземплярського, В.Завитневича, В.Зінківського, П.Кудрявцева, М.Петрова, Ю.Сіцинського та ін. до співробітництва з урядом Української Держави і до роботи в друкованих періодичних органах, що виходили під егідою УНР.

Підрозділі 2.7 означений як “Доробок духівництва в розвиток газетно-журнальної публіцистики в Україні”. На тлі біографічних даних, взятих переважно з архівних матеріалів, що вперше введені в науковий обіг, розглянуто персональний внесок церковних публіцистів у розвиток періодики досліджуваного сегмента.

Уперше в науковий контекст вводяться суспільно-політичні статті та публікації світоглядно-філософського змісту, що належали перу В.Екземплярського, В.Зінківського, В.Завитневича, П.Кудрявцева, П.Левітова, П.Ліницького та ін. Акцентується позитивне значення виступів цих авторів для формування громадської думки, світоглядних засад суспільства і розвитку публіцистики та журналістики.

Аналізуються жанрово-стилістичні прийоми, якими користувалися ці публіцисти, висвітлюється суспільна значущість тематики і проблематики їх виступів у пресі, актуальність, заглибленість у соціально-політичний та культурний процес тих часів. Доводиться, що місію журналіста вони сприймали як місію священнослужителя, з повагою ставилися до читацької аудиторії, отже, сповідували відповідальність за свої слова у пресі. Тематика і проблематика статей вищезгаданих авторів грунтувалася на прагненні прищепити суспільству християнську мораль, вільну від офіційної церковної ідеології.

Публікації В.Екземплярського, П.Ліницького, П.Левітова, П.Кудрявцева та інших на сторінках православних часописів свідчать про високий рівень філософських узагальнень, об'єктивність інформації, неупередженість, вимогливість авторів до себе та повага до читацької аудиторії тощо. Таким чином, публікації вказаних авторів надавали можливість створенню якісної преси в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Досі творчість вищезазначених публіцистів розглядалася лише побіжно у руслі богословсько-філософської або історико-політичної традиції, а з позицій історії журналістики аналізується вперше. Це дає змогу ввести у пресознавство нові імена, тим самим значно розширивши історико-журналістський контекст.

РОЗДІЛ 3 “Літературно-художня критика на шпальтах церковних часописів” присвячений висвітленню концепцій літературної критики та мистецтвознавства, яким приділялася велика увага в церковній пресі.

Тут досліджуються концептуальні особливості статей, в яких висвітлюється вищеозначена проблематика. Також на тлі біографічних даних, уперше введених у науковий контекст, здійснено аналіз літературознавчої та мистецтвознавчої публіцистики. Наголошено на ролі літературно-критичних статей у загальному журналістському процесі, на їх значенні для розвитку церковної преси та впливі на формування світоглядних засад суспільства тощо.

У підрозділі 3.1 “Теми та ідеї художньо-літературних та мистецтвознавчих статей на шпальтах церковної періодики” досліджуються позиції духівництва у сфері естетичного виховання аудиторії, де заслуговує на увагу націотворчий аспект, оскільки мистецтво, особливо народна творчість, розглядалися священнослужителями - авторами церковних часописів - як неодмінна і важлива складова самосвідомості нації. Вони усвідомлювали необхідність прищеплення суспільству християнських ідей, що мали втілюватися, на думку духівництва, в літературі та мистецтві.

Висвітлений внесок авторів часописів вказаного сегмента в дослідження церковної музики і співів, збирання і фіксацію фольклорних творів, їх публікацію в пресі. Вказано, що в часи тоталітарного радянського режиму надбання церковного мистецтва і величезна художня спадщина православної церкви були не лише забуті та заборонені для вивчення, але й значна частина цих витворів варварськи зруйнована.

Відзначено, що на сторінках “Церковно-общественной мысли”, “Церковного вісника Запоріжжя”, газети, що була друкованим органом Української Держави і мала назву “Віра і Держава”, постійно публікували протести проти руйнації церковного майна і нехтування духовною спадщиною церкви.

Наголошено на протидії церковних публіцистів розповсюдженню масової культури і захопленню нею широких верств суспільства, оскільки масова культура розглядалася ними як руйнівний для християнських засад і формування нації.

Акцентуються позиції духівництва у ставленні до масової культури, виступи у пресі проти поширенні небажаних церкві видів мистецтва, моральних ідей, що пропагуються ними тощо. Підкреслюється свідомий консерватизм церковників у питаннях естетичного виховання аудиторії тощо.

Отже, на шпальтах часописів православної церкви мистецтво трактувалось як допоміжний засіб формування громадської думки та виховання аудиторії в дусі християнської моралі. Церковна преса відігравала значну роль у збереженні православної культури як однієї з найважливіших частин духовної спадщини українського народу.

Підрозділ 3.2 “Літературно-художня критика як публіцистичний засіб прищеплення православної моралі” присвячений висвітленню тієї ролі і місця, що приділялись у часописах православної церкви художній літературі.

Варто відзначити, що майже в кожному числі всіх без винятку газет і журналів, що належали до вищеозначеного сегмента журналістики, віддзеркалювалися деякі аспекти літературного процесу або публікувалися художні твори. Проте більшість церковних публіцистів ставилася до художньої літератури не як до самоцінного засобу опанування дійсністю, а як до допоміжного у вихованні в аудиторії часописів християнських чеснот і прищепленні духовних цінностей. Особливо чітко й однозначно така позиція виявлялася в газетах і журналах для масової аудиторії та в спеціалізованих педагогічних часописах, як-от: “Западно-русская начальная школа”, “Церковно-приходская школа” та багатьох інших.

У цьому підрозділі висвітлюються засади робіт у галузі художньо-публіцистичної критики професора Київської духовної академії, талановитого літературознавця і публіциста М.Петрова, постійного автора “Трудов Киевской Духовной Академии”, “Руководства для сельских пастырей”, “Киевских епархиальных ведомостей”, “Киевской Старины”, газети “Киевлянин” тощо, чиї праці, присвячені українській літературі, не втратили актуальності й нині. М.Петров одним із перших серд науковців ХІХ ст. довів самостійність української літератури, запропонував розглядати її не як відгалуження російської, а як самоцінне, глибоке оригінальне явище світової культури.

Відзначено також спроби авторів “Почаевского листка”, “Православной Руси”, “Почаевских известий”, “Благовеста”, “Света Печерского” та інших періодичних видань, що були започатковані офіційними колами православної церкви для широкої народної аудиторії, протистояти розвиткові української літератури. Аналізуються концепції статей, спрямованих проти творчості Т.Шевченка, І.Франка, П.Куліша, Марка Вовчка та інших українських письменників і діячів культури.

Подано стислу характерику жанрових особливостей художніх творів, що містилися на шпальтах церковних часописів, та пояснено доцільність їх публікацій у періодичних виданнях для різних аудиторних груп.

У висновках зазначено, що більшість авторів церковних часописів трактувала художні твори як світоглядно формуюючі, користуючись естетичними категоріями як засобами прищеплення православної моралі, а іноді - відвертої маніпуляції громадською думкою. Проте відзначається, що більшість літературознавців, зокрема В. Барвінок, М.Гумілевський, М. Петров, В. Соколов, К. Шероцький зробили певний внесок у висвітлення багатьох аспектів історії та теорії літератури.

У підрозділі 3.3 “Характер та концептуальні особливості висвітлення деяких культурознавчих теорій” досліджується специфіка трактування творчості Л.Толстого та Ф. Ніцше у пресі православної церкви. Застосовуючи метод контент-аналізу, автором зроблено висновок, що релігійно-публіцистичні й художні твори цих двох видатних осіб найчастіше потрапляли в поле зору авторів церковних часописів. Відзначено, що в цьому періодика досліджуваного сегмента не виокремлювалася з контексту тогочасної журналістики, різниця полягала лише в концептуальних особливостях трактування творчості Л. Толстого та Ф. Ніцше. Духівництво розглядало філософські концепції вказаних письменників як антихристиянські й полемізувало з основними положеннями їх вчень з позицій православної догматики. Разом із тим, відзначається, що деякі автори церковних часописів зазначали руйнівний вплив філософії Л. Толстого та Ф. Ніцше на ментальність певних соціальних груп, зокрема інтелігенції.

Наголошено на особливостях полеміки авторів церковних часописів з ідеологічними засадами творчості Л. Толстого, висвітлено суспільно-культурний, політичний та журналістський контекст тих часів. Відзначається роль виступів Іоанна Кронштадського у боротьбі проти поширення вчення Л. Толстого. Зауважується, що в контексті преси православної церкви майже не висвітлювалися літературознавчі аспекти творчості Л.Толстого, оскільки увага приділялася поширенню його соціально-філософських ідей та тому значенню, яке вони набували в суспільстві.

Піддаються аналізу смислові парадигми публікацій у церковній пресі, присвячених літературній та філософській творчості Ф. Ніцше; висвітлюються концепції цих статей, їх місце в журналістському контексті. Ніцшеанство православними публіцистами розглядалося переважно в соціальному плані як теорія, що покликана не лише пропагувати атеїзм, але й руйнувати усталені моделі поведінки людей, негативно впливати на громадську думку, нищити засади суспільного життя, в основі якого знаходяться християнські принципи.

Наголошено на значенні полемік у пресі, центром яких була творчість Ф. Ніцше, для формування українського модернізму. На основі праць сучасних науковців відзначено специфіку мистецтвознавчих та модерністських журналів, що виходили на теренах України у вказані часи.

У дисертації досліджено особливості публіцистичних та стильових засобів, що застосовувалися авторами церковних часописів залежно від типу видання, його спрямованості на певну аудиторію, мети публікації тощо. При цьому відзначається, що у “Трудах Киевской Духовной Академии”, журналах “Вера и разум”, “Христианская мысль” та інших, аудиторією яких була інтелігенція, ніцшеанство висвітлювалося на широкому культурно-історичному тлі, у часописах для масового читача це вчення розглядали лише як атеїстичне та зближували його з соціалістичними ідеями.

Нами обгрунтована думка про те, що духівництво за допомогою преси намагалося створити певну систему ціннісних орієнтацій індивіда і суспільства, яка б служила домінантою у формуванні світоглядних засад соціуму.

У підрозділі 3.4 “Внесок православних публіцистів у розвиток журнальної літературно-художньої критики та мистецтвознавства” міститься побудована на архівних матеріалах, що вперше введені в науковий обіг, а також на джерельній базі - газетах і журналах - інформація про літературно-критичну діяльність авторів церковних часописів, зокрема І. Артинського, В. Барвінка, М. Петрова, Л. Соколова, О. Закржевського та ін. Їх журнальні публікації аналізуються на біографічному та історичному тлі. Встановлено конкретний внесок кожного з цих публіцистів у розвиток літературно-художньої критики і мистецтвознавства. Так, відзначається, що І.Артинський та О.Закржевський спеціалізувалися на модерністській літературі, тенденційно висвітлюючи майже всі аспекти сучасного їм художнього життя. М.Петров досліджував українську літературу ХVІ - ХVІІІ ст., фольклор, народну драму тощо. Наголошується на значенні наукових розвідок М. Петрова у становленні національної самосвідомості - він одним із перших довів, що українська культура формувалась у принципово іншому історичному контексті, ніж російська. Вказується на значенні публікацій В. Барвінка для збереження та вивчення художньої спадщини українського народу, зокрема на його спробі психологічного обгрунтування народних обрядів, свят тощо.

Акцентується роль вказаних публіцистів у становленні та оформленні неповторного обличчя кожного з часописів, з якими вони співпрацювали. Підкреслюється, що літературознавчі та культурологічні статті, що з'являлися на шпальтах церковних часописів, підвищували рівень культури аудиторії, допомагали виховувати художній смак, орієнтуватись у мистецькому контексті.

Висвітлено роль вищеозначених осіб у розвитку української культури. Відзначено домінантні особливості їх публікацій, концепції та жанрово-стильові особливості статей, місце у тогочасному журналістському процесі, тощо. Акцентується значення виступів у пресі цих представників духівництва для збереження церковної спадщини, розвитку культури України, формування художніх смаків та уподобань тощо.

Наголошено на прагненні духівництва прищепити суспільству повагу до високої культури, пропагувати художню літературу і досягнення мистецтва на шпальтах церковних часописів і тих видань, які ми відносимо до православної періодики.

Довідковим апаратом у дисертаційній роботі служить бібліографічний покажчик, в якому зафіксовані усі відомі нам періодичні видання православної церкви, що виходили на теренах України з 1837 р. (“Воскресное чтение”) і до 1918 р. (“Православная Волынь”, “Пробуждение”, “Свободная церковь”, “Свободное слово Христианина”, “Церковно-общественная мысль” та ін.). Відзначено поширений для церковної преси тип видань - листки. У бібліографічному покажчику вказано роки і місця видання часописів, видавці, прізвища редакторів. Покажчик складається з 112 найменувань періодичних церковних та приватних православних видань, уведених до наукового обігу.

Науково об'єктивне, неупереджене і незаангажоване дослідження преси православної церкви кінця ХІХ - початку ХХ ст., що було виконане на широкому історичному і культурному тлі з урахуванням журналістського процесу вказаних часів, залученням до наукового обігу періодики та архівних матеріалів дало змогу зробити певні висновки:

1. У другій половині ХІХ ст. в Україні із загального журналістського контексту виокремилася своєрідна гілка православної преси. Ці періодичні видання були створені за ініціативи офіційних кіл російської православної церкви, але в Україні набули певних національних рис, оскільки висвітлювали регіональну проблематику, відповідали інтересам і прагненням української аудиторії. У роботі над створенням часописів активну участь брало українське духівництво, що збагатило тематику і проблематику цих видань своїм досвідом праці з народом, духовним керівництвом паствою тощо. Це відбилося не лише на тематичній палітрі, але й вплинуло на жанрово-стилістичні особливості публікацій, їх зовнішнє оформлення тощо.

2. До кінця ХІХ ст. церковна періодика сформувалася у ментальну систему, в якій кожна група видань була спрямована на певний аудиторний прошарок - релігійно-філософські й богословські часописи, періодичні видання для священнослужителів, журнали для інтелігенції, преса для “середнього класу”, селянства, спеціалізовані часописи для представників різних професій та військовослужбовців.

Кожна група характеризувалася певним типом періодичного видання, його обсягом, дизайном, тематикою публікацій, рівнем осмислення проблем, жанрово-стилістичними особливостями тощо. Відповідно до освітнього рівня аудиторії застосовувалася й широка палітра виражальних засобів журналістики і публіцистики - від інформаційно-аналітичних до пропагандистських.

3. Преса православної церкви в Україні була створена не лише для віддзеркалення подій, а передусім для трактування їх з християнських позицій з урахуванням інтересів офіційних церковних кіл Російської імперії. Тому й жанровий діапазон цих видань коливався від філософсько-богословської та художньої публіцистики, проблемно-аналітичних статей, портретно-психологічних нарисів до дидактико-повчальних та пропагандистських статей, що мали “гасловий” характер, а також некоментованої або упереджено-коментованої, викривленої інформації тощо. Характер публікацій залежав від спрямованості часопису на певну аудиторію. Отже, системотворчим принципом вважаємо розподіл видань за аудиторним принципом.

4. Разом із тим, церковна періодика була покликана виконувати ціннісно-орієнтуючі та виховні функції, прищеплюючи суспільству норми християнської моралі. Ці функції реалізувалися переважно в тематиці й проблематиці преси православної церкви.

Висвітлені у дисертації теми означеного сегмента періодики є суспільно-важливими для того часу, а трактування більшості з них залишається актуальним і нині. Протистояння духівництва і церкви руйнівним впливам позитивістських теорій, розвитку атеїстичних концепцій у філософії та літературі, антирелігійному мистецтву, масовій культурі тощо відбилось у пресі православної церкви, публіцистичні засоби, що вживалися для переконання аудиторії, заслуговують пильної уваги і ретельного вивчення та застосування у релігійній періодиці ХХІ століття. Вони важливі для самосвідомості нації, формування єдиної Помісної Церкви в Україні, усвідомлення і засвоєння вищих духовних цінностей і необхідності їх проекціювання на повсякденне життя народу і особистості.

5. Проблемно-тематичне і жанрово-стилістичне дослідження текстів, що були опубліковані на шпальтах церковної преси, дозволяє зробити висновки про великий внесок у розвиток журналістики духівництва: представники церкви порушували суспільно-важливі теми, висвітлюючи їх з позицій християнської моралі; вживали емоційно-забарвлену лексіку для кращого засвоєння догм православ'я кожним читачем; створили систему жанрів, відповідну для представників різних аудиторних груп тощо.

На основі архівних матеріалів та публікацій у пресі повернені в історію української журналістики і публіцистики десятки несправедливо забутих імен православних публіцистів, видавців, журналістів. Дослідження їх творчісті не лише збагатить національну культуру, але й дозволить відійти від уявлення про українську журналістику кінця ХІХ - початку ХХ ст. як про провінційну пресу.

6. Проблеми розвитку і функціонування в суспільстві української мови, відправа богослужіння і переклад Святих книг мовою народу трактувалося багатьма православними публіцистами як запорука державності і самостійності України. Динаміка розвитку визвольних ідей простежується на матеріалі часописів “Народ”, “Христианская мысль”, “Церковно-общественная мысль”, “Православная Подолия” та ін. Історичний факт про те, що деякі представники духівництва, публіцистична та журналістська творчість яких досліджена у поданій дисертації, були членами уряду та урядових комісій Української Держави 1917-1918 рр., красномовно свідчить про правильність зроблених висновків щодо їх позицій відносно українізації.

7. Дослідження преси вказаного сегмента дозволяє відкоригувати роль церкви в тогочасному історичному процесі, яка до останніх часів трактувалась як суспільний інститут, ворожій народові. Церковні часописи вказаного періоду дають підстави для висновків про неоднорідність поглядів духівництва на формування світогляду українського народу. Це зумовлено необхідністю науково-об'єктивного підходу до вищеозначеної проблеми, оскільки за роки радянської влади, що відзначалася войовничим атеїзмом, церква і священнослужителі піддавалися у засобах масової інформації осуду і нещадній іронії та сатирі, а в останні роки всі дії церкви і духівництва в минулому майже канонизуються засобами масової інформації, і, відповідно, постають такими у громадській думці.

Аналіз тематики і проблематики часописів для різних аудиторних груп, проведений із залученням архівних матеріалів, дозволяє накреслити істинну картину тогочасного життя, оскільки преса, як ніяке інше джерело допомагає розумінню об'єктивності й цілісності історичної правди.

8. Вивчення здобутків преси православної церкви і плідної праці духівництва на ниві журналістики допоможе збагатити тематику і проблематику сучасних засобів масової інформації, що висвітлюють проблеми релігії, підняти рівень цих часописів, теле-, радіопередач до якісно-світоглядного. Усвідомлення цінності духовної спадщини минулого, її ретельнн дослідження, визначення її місця і ролі в культурному розвої нації та особистості мають спряти духовному поступу держави.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦЇЇ ВИСВІТЛЕНО

У монографії:

Бойко А.А.“Преса православної церкви в Україні кінця Х1Х - початку ХХ ст.”. - Дніпропетровськ, Вид-во Дніпропетровського національного університету, 2002. - 306 с.

У публікаціях в наукових фахових виданнях:

Бойко А. Релігійна преса як система формування свідомості читачів// Вісник Дніпропетровського університету. - Серія: Літературознавство і журналістика. - Дніпропетровськ, 1996. - Вип. 1. - Т. 1. - С. 189-193.

Бойко А. Церковна преса і марксизм: до проблеми ідеологічного протистояння. // Там само. - 1999. - Вип.3. - Т.1. - С. 129-136.

Бойко А. “Епархиальные Ведомости” в системі церковної преси початку ХХ ст. // Там само. - 2001. - Вип. 4. - С.25-33.

Бойко А.“Українське питання” у православній пресі початку ХХ ст. // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. -Львів, 1999. - Вип.6. - С. 412-420.

5. Бойко А. Мистецтвознавча проблематика на сторінках церковної преси 1900-1919 рр. // Там само. - Львів, 2000. - Вип.7. - С.282-296.

Бойко А. Православна преса України 1900-1917 рр.: класифікація та систематизація. // Там само.- Львів, 2000 - Вип. 8. - С. 52-70.

Бойко А. Православна преса на західноукраїнських землях // Там само. - Львів, 2001 . - Вип. 9. - С. 41-58.

Бойко А. Проблема дослідження преси православної церкви кінця Х1Х - початку ХХ ст.: критико-бібліографічний огляд // Там само. Львів, 2002. - Вип. 10. - С. 284-296.

Бойко А. К постановке проблемы “Литература и церковь” // Література в контексте культуры. Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2000. - Вип. 4. - С.70-79.

Бойко А. Художня література в контексті преси православної церкви 1900-1910 рр. // Там само. - Вип.5. - С. 50-59.

Бойко А. Церковна преса кінця Х1Х - початку ХХ ст. як комунікаційна система // Слово і суспільство. Зб. наук. праць. Ч.1. - К.,2000. - С. 181-188.

Бойко А. Національні проблеми в церковній періодиці початку ХХ століття // Ex professo. Зб. наук. праць вчених Придніпров'я. - Дніпропетровськ, 1999. - Вип. 1 - С. 153-163.

Бойко А. Проблема інтелігенції на сторінках преси православної церкви // Там само. - Дніпропетровськ, 2001. - Вип. 3. - С.206- 217.

Бойко А. Ніцшеанство і православная преса 1900-1910 рр. // Від бароко до модернізму. - Дніпропетровськ, 2000. - С. 168-172.

Бойко А. Ніцшеанство у дзеркалі церковної преси (1900-1917 рр.) // Там само. - Дніпропетровськ, 2002. - С.160-168.

Бойко А. Лев Толстой і православна преса кінця Х1Х - початку ХХ століття // Актуальні проблеми літературознавства. Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2000. - Т.8. - С. 94-103.

Бойко А. Українська література в контексті православної преси кінця Х1Х - початку ХХ століття // Там само. - Дніпропетровськ, 2001 - Т.9. - С. 85-93.

Бойко А. Концепція дослідження художньої літератури М.Петрова // Там само. - Дніпропетровськ, 2002. - Т. 11. - С. 19-26.

Бойко А. Держава і церква (за матеріалами православної періодики початку ХХ століття) // Актуальні проблеми журналістики. - Ужгород, 2001. - С.260-267.

Бойко А. Петро Кудрявцев - філософ і публіцист // Образ. - К., 2001. - Вип.2. - С. 54-60.

Бойко А. Періодичні видання православної церкви для інтелігенції (1900-1918) // Українське журналістикознавство. - К., 2001. - Вип.2. - С. 27-34.

Размещено на Allbest.ru