Етичні принципи західної журналістики

“Звичайно, існують деякі обставини, коли те, що повідомляється про злочин, може призвести до дуже серйозних порушень у відправленні правосуддя. Наприклад, якщо до початку судового процесу ЗМІ детально повідомляє зізнання підсудного або відомості про минуле підсудного, які має у своєму розпорядженні поліція, або детально обнародує “свідчення” (інтерв'ю з людьми, які стверджують, що вони нібито бачили чи знають речі, які доводять вину підсудного), то в результаті може статися так, що судовий розгляд не зможе бути проведений відповідно до закону. Присяжні засідателі відповідно до англосаксонської системи юриспруденції мають виносити вердикт лише на підставі свідчень, які вони вислуховують у суді. Свідчення, які присяжні побачили, почули чи прочитали за межами суду, не мають впливати на них - у противному разі підсудний може бути позбавлений можливості бути осуджений справедливо. Звичайно не дозволяється, щоб дані про минуле підсудного, наявні в поліції, подавалися в суді як доказ, окрім випадків, коли на цьому наполягає сам підсудний. Отже, якщо ЗМІ детально повідомляють про такі свідчення, вони можуть дискредитувати підсудного, хоча в суді вони ніколи не були б дані і не подіяли б на процес.

У результаті ми можемо отримати те, чого ми, будучи громадянами, просто не побажали б - тобто через нас підсудний, який, можливо, винен, буде звільнений без покарання, так як він не може бути засуджений на підставі закону. Такі обмеження, які стосуються повідомлень про зізнання чи даних про минуле підсудного, або про свідчення винності чи невинності підсудного, не поширюються на ті випадки, коли такі передачі зумовлені причинами державної політики, і мова не йде лише про просте повідомлення інформації, яка є у нашому розпорядженні, тільки тому, що вона може становити інтерес для читачів, глядачів або слухачів.

Преса повинна виконувати життєво важливу функцію:стояти на охороні інтересів громадян - особливо в тому, що стосується відправлення правосуддя. Таким чином, у тих випадках, коли для цього є підстави, які диктуються державною політикою, ми можемо працювати над будь-яким найважливішим повідомленням і опублікувати його, якщо воно безпосередньо пов'язане з сюжетом, вартим висвітлення, чи розкриває питання, пов'язані з виконанням правосуддя, розвінчує судові помилки, неправильні дії або бездіяльність посадових осіб.

Відомим є випадок з Ветумпктою, коли окружний шериф витяг молодого негра з його машини і кинув до в'язниці, а потім його було виявлено там мертвим. Посадовим особам округу не було пред'явлено жодних звинувачень. Коли минув деякий час і стало очевидно, що офіційного розгляду цього випадку не буде, преса повідомила свідчення очевидців та інші свідчення того, що цей негр був по-звірячому забитий шерифами. У цьому випадку мова йшла про те, що свідчення визначали винність чи невинність шерифів. Однак було очевидно, що ніхто не збирався вживати якихось заходів, і тому створювалося однозначне враження, що має місце неправильність у здійсненні правосуддя. У таких випадках допустимі лише обережні й відповідальні репортажі, і преса стала на шлях боротьби за справедливість.

Принциповим є ставлення американських ЗМІ до образливих висловів, що містяться в тих чи інших фразах, що мають бути включені до матеріалу. Включення їх до матеріалу залежить від характеру події й важливості подання її у такому вигляді, в якому вона мала місце насправді. Наприклад, в матеріалах про імпічмент президента Ніксона образливі слова були залишені з огляду на історичне значення документальності цих матеріалів. Якщо заяви містять образливі вислови, їх включення до матеріалів буде залежати від важливості теми чи події, важливості даної заяви в цілому та ступеня її цінності й доречності відносно події й теми, а також ступеня об'єктивності, тобто одні образливі вислови є допустимими, інші - ні.

Як уже було зазначено вище, головними критеріями у доборі та оцінці новин для західних ЗМІ є правдивість та значущість інформації. Вимога до правдивості інформації на практиці позначає, що репортер, добираючи новини, має керуватися фактами, і те, що він повідомляє аудиторії , має бути коректним і перевіреним із надзвичайною ретельністю. Критерій значущості дещо більш загальний: це інформація, важлива для аудиторії, проте очевидно, що для аудиторії різних видань значущість різна. Керуючись досвідом та покладаючись на своє професійне чуття, журналіст повинен відібрати новини, значущі для аудиторії. Тиск ззовні, чужі або власні інтереси чи думки не повинні впливати на його рішення. Водночас рушійною силою журналістської творчості часто є захоплення, несумісне з нейтральним ставленням до наслідків. Принцип нейтрального ставлення часто неможливо застосувати на практиці.

У 1961 році репортер американської газети “Нью Йорк Таймс” Тед Шульц добув відомості про те, що ЦРУ сприяло підготовці нападу на Кубу, яке планувалося імігрантами-антикомуністами, що жили в США. Ця інформація, безперечно, мала високу цінність заслуговувала бути новиною першої шпальти. Принципом “Нью Йорк Таймс” завжди був принцип нейтрального ставлення до наслідків, що відображає гасло: “All the news that's fit to print” - “Все новини гідні бути опублікованими”. Пентагон попередив президента Кеннеді, що газета має надсекретну інформацію, і президент звернувся до видавця газети з проханням накласти вето на публікацію. Мотивацією було те, що публікація зірве операцію і призведе до безлічі жертв; президент запитав, чи може газета взяти на себе відповідальність за таку катастрофу. Керівництво газети піддалося; і хоча в одному з наступних номерів газети повідомлення про можливу інтервенцію виникло, роль ЦРУ в ній навіть не згадувалася. 17 квітня 1961 року 1500 кубинців висадилися на узбережжя острова і були знищені урядовими військами Куби. Президент Кеннеді публічно звинуватив після цього “Нью Йорк Таймс” у надмірній обережності: адже, якби газета опублікувала повідомлення про заплановану операцію, вона б не відбулася, і жертв удалося б уникнути.

Ця історія стала непоганим уроком для американських журналістів: наслідки публікації неможливо вгадати, тому редакції не повинні віддаватися спекулятивним роздумам про можливі ефекти оприлюднення тієї чи іншої новини. Незалежна редакція не повинна прихилятися перед президентським формулюванням та розумінням інтересів нації. Задача медіальних інститутів - публікувати ту інформацію, достовірність якої документально підтверджена, і має значення для читацької аудиторії. Те, що оприлюднена новина може призвести до війни або укладенню миру, не може бути провиною редакції.

6. ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ ТА ПОВЕДІНКА ЖУРНАЛІСТА

Пам'ятаючи про те, що інформація - це товар, західні мас-медіа ставлять перед своїми працівниками цілий ряд жорстких умов щодо нерозповсюдження інформації, яка належить даному ЗМІ. Як правило, робота журналіста на стороні, тобто в іншому ЗМІ, не заборонена, якщо вона не суперечить і не знижує цінність його роботи в даному ЗМІ. Комерціалізована вкрай американська преса ставить набагато жорсткіші умови:

“Авторська діяльність співробітників на стороні обмежується підготовкою час від часу книг чи статей. Підготовка оперативних новинних матеріалів, хай навіть несистематична, заборонена. У підготовлених на стороні матеріалах не дозволяється повідомляти раніше не розповсюджені факти, що належать ЗМІ, який є основним місцем роботи журналіста. “

Надзвичайно жорсткими є правила, що стосуються хабарів. Співробітники західних ЗМІ не мають права приймати від третіх осіб будь-які речі, які мають цінність - у вигляді подарунку або платні - з метою впливу на їхні рішення. Заборонено купувати будь-яку річ від імені ЗМІ, використовувати підготовані в ньому матеріали для своєї творчої діяльності. Заборонено згадувати у будь-якому матеріали будь-який предмет, річ, твір, послугу, приватну особу, фірму та компанію.

Працівники американських ЗМІ, які у приватному порядку беруть участь у суспільному русі зі спірних питань, включаючи участь у партійних політичних кампаніях, відсторонюються від роботи з новинами, які стосуються такого спірного питання чи, якщо це виявляється недостатнім, можуть бути відправлені у відпустку за свій рахунок. В основі цього правила лежить припущення, що працівник, який стоїть на такій громадській позиції, як мінімум, втрачає видимість об'єктивності. Крім того, вони не мають право брати участь у телевізійних анонсах, комерційних передачах чи вступних передачах або займатися іншою діяльністю, яка пов'язана зі згадуванням діяльності або продукції рекламодавця. Деякі компанії забороняють участь своїх працівників у будь-якій розважальній програмі, вар'єте чи ток-шоу як ведучих, акторів або інших учасників, у виробничих фільмах будь-якого типу, радіо- чи телепередачах, за винятком тих, де вони виступають у якості інтерв'юйованих. Заборонена участь у презентаціях, урочистих передачах, присвячених товарам, послугам, справам або компаніям, публікаціям будь-якого типу, включаючи книги, незалежно від того, отримують вони за це нагороду чи ні.

Як правило, у випадку зіткнення особистих інтересів журналіста та компанії він може бути звільнений.

На співробітників ЗМІ, що поширюють секретну інформацію, можуть бути накладені додаткові зобов'язання. Кожен такий співробітник на додачу до своїх обов'язків зобов'язаний доповідати начальству про всі суперечності, які мають місце чи потенційно можливі між його посадовими обов'язками та його сторонньою діяльністю чи фінансовими інтересами. Вони не мають права у період їх роботи в даному ЗМІ бути найнятими або надавати послуги будь-якого типу будь-якій державній організації, як місцевій, так і зарубіжній.

Зазвичай великі гонорари, які отримують працівники західних ЗМІ, компенсують ці доволі жорсткі обмеження, які стосуються їхнього особистого життя. Необхідність такого регулювання поведінки працівників ЗМІ викликана тим, що журналістові дуже легко передати, оприлюднити або втратити ексклюзивну інформацію; його власний імідж може стати засобом реклами сторонніх осіб, а якісь вчинки - антирекламою для “рідного” ЗМІ.

Сувора дисципліна характерна не тільки для якісних ЗМІ, що бережуть свою репутацію, як можна подумати. “Скандальний” імідж деяких журналістів аж ніяк не переноситься на їхні стосунки з начальством, і навіть у “жовтих” виданнях менеджмент здійснюється на високому рівні. Без цього вони не мали б шансів на виживання в умовах жорстокої конкуренції на ринку ЗМІ.

ВИСНОВКИ

У європейських державах за минулі десятиріччя відбувся процес драматичної зміни цінностей. Зайве розмірковувати про причини та вплив цього явища, однак ЗМІ були суттєвим їх фактором.

Професор Дітер Вайріх, оцінюючи перспективи розвитку європейської журналістики, каже: “Що ж можна зробити, щоб запобігти повній утраті цінностей у сфері мас-медіа і не лише в ній? Центральне становище в підготовці молодих журналістів та в підвищенні кваліфікації повинна посісти етика. Адже стосунки з владою передбачають відповідальність. Для цього існують непогані передумови, бо більшість початківців відкриті, допитливі, мають великий запас творчої енергії. Ще однією метою підготовки та перепідготовки журналістів має стати з'ясування чіткої межі між функцією серйозного надавача інформаційних послуг чи чистого “майстра розваг”. Зрештою необхідна й самокритична розмова між журналістами про етичні засади їх професії. Саме ті, хто залюбки піддають сумніву всіх і кожного, виявляються найменш здатними до самокритики. Необхідною передумовою є самокритичний аналіз стару у власній галузі та усвідомлення необхідності ґрунтовного виправлення допущених помилок”.

У цій сфері зроблено вже немало. Професійна журналістська етика з теми, що цікавила небагатьох дослідників, за останні 10-15 років стала обов'язковою дисципліною практично в усіх європейських вищих навчальних закладах, що готують кадри для преси. Їй присвячують публікації, конференції та симпозіуми, точаться безперервні дискусії, в тому числі, що дуже важливо, і на сторінках друкованих видань. Адже ніхто, крім самих журналістів, не має морального права визначати норми та принципи професійної журналістської етики.

Про міру відповідальності журналіста перед аудиторією, колективом та соціумом за інформацію, яку він представляє, її зміст і форму, говорять вже більше двох століть. Проте в наш час слід з'ясувати, що ця відповідальність багатократно збільшується, помножена на ефективність сучасних засобів комунікації, довершеність способів переконання та формування громадської думки. Відповідно, багатократно збільшується і та можлива шкода, якої журналіст завдає аудиторії та суспільству, порушуючи норми професійної етики та загальнолюдської моралі. Ця відповідальність постійно зростає. Приміром, коли недавно одна з американських газет надрукувала розгорнуту інструкцію для самогубців, де описувалися всілякі способи відправлення самого себе на той світ, після чого серед аудиторії були численні випадки спроб суїциду, перед журналістами постало питання загрози, яку становить неетична поведінка для людського життя. Такі випадки, на жаль, далеко не поодинокі.

Звичайно, певного позитивного результату вже вдалося досягти шляхом усіляких заборон, обмежень, правил, кодифікації етичних норм. Проте при формуванні нового покоління майбутніх журналістів аж ніяк не обійтися саме без роз'яснення цих норм. Адже основою високої моральності завжди є висока культура, усвідомлення своїх обов'язків перед державою, суспільством та людством.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Етичні критерії створення радіо- і телевізійних програм. Збірка “Інтерн'юз-Україна”. - Київ, 1998.

Фихтелиус Эрик. Десять заповедей журналистики. - Стокгольм, 1999.

Дітер Вайріх. Етика і журналістика. - Київ, 2000.

Ворошилов В. Журналистика. - Санкт-Петербург,1999.

Авраамов Д. С. Профессиональная этика журналиста. - Москва, 1991.

Теплюк В.М. Этика журналистского творчества. - Москва, 1980.

Рой Копперуд, Рой Пол Нельсон. Как преподносить новости. - Москва, 1998.

Вказівки продюсерам ВВС. - Київ, 1998.

Журналістика сьогодні. - Київ, 1999.

Размещено на Allbest.ru