Проблеми й шляхи трансформації ООН у контексті російсько-української війни

Пропонується не застосовувати вето стосовно рекомендацій на основі статей 4, 5, 6 та 97 Статуту, в яких йдеться про прийняття нових членів ООН, призупинення та відновлення прав члена організації, виключення з організації, призначення Генерального секретаря.

Багато років фігурує ідея запровадити «подвійне» право вето, яке має діяти тільки у разі одночасного застосування права вето принаймні двома постійними членами РБ ООН.

Підсумуємо, що жоден із варіантів щодо реформування Ради Безпеки ООН не може задовольнити всіх. Крім того, у разі представництва у РБ тієї чи іншої держави на постійній основі, може виникнути потреба згодом замінити одну державу (яка отримала своє місце за квотою, наприклад для країн Латинської Америки) іншою. Не зовсім зрозуміло, як буде представлений і наскільки буде ефективною робота постійного члена РБ у разі громадянської війни на його території (це стосується передовсім африканських країн). Частина латиноамериканських країн пропонує, наприклад, виведення частини міжнародних конфліктів з-під юрисдикції Ради Безпеки, поклавши головну відповідальність за їхнє урегулювання на відповідні регіональтні структури [12, с. 76-93].

Окрім цих проблем, виникає ще одна - як ураховуватимуться інтеграційні процеси у світі? Яким чином будуть представлені в РБ ООН такі члени ЄС як Великобританія та Франція? У цьому сенсі Німеччина, наприклад, пропонує надати місце в РБ Європейському Союзу.

Таким чином, шлях до реформування Ради Безпеки необхідно шукати у досягненні зближення позицій всіх членів ООН, в узгодженні компромісних рішень.

Пропозиції щодо реформи Генеральної Асамблеї, Секретаріату та повноважень Генсека. Нагадаємо, що Генеральна Асамблея - демократичний орган. Кожен її член, незалежно від розміру території, кількості населення, економічної та військової потуги, має один голос. Рішення з важливих питань приймаються більшістю у 2\3 присутніх. У роботі Генеральної Асамблеї можуть брати участь держави - не члени ООН, які мають статус спостерігачів при ООН (наприклад, Ватикан).

Одна із пропозицій зводиться до перегляду принципу «одна країна - один голос». Нині голос таких потужних країн як США, Японії і Німеччини важить стільки ж, скільки Гани, Бірми, Науру тощо. Розвинені країни прагнуть, щоб члени ГА мали різну кількість голосів, відповідно до кількості населення, економічної могутності і внеску до бюджету. Країни «третього світу» (70 відсотків нинішнього складу ООН) виступають за надання резолюціям ГА обов'язкової сили; ліквідація права вето в Раді Безпеки; прийняття рішення Генеральною Асамблеєю шляхом консенсусу.

Перебудова Секретаріату, який нараховує 25 тис. осіб із 150 держав, зводиться до наступного: пропозиції, спрямовані на зменшення витрат і підвищення ефективності його роботи. Чимало підтримують ідею створення незалежної аудиторської служби, яка б провела незалежну ревізію і виявила б дублюючі посади і цілі підрозділи. Критикується і система постійних контрактів по найму оонівських чиновників, через які неможливо звільнити недбайливого працівника. Покласти край географічному принципові розподілу посад в Секретаріаті (існує система і тимчасових контрактів).

Генеральний секретар ООН: пропозиції щодо його повноважень та компетенції: (1946-1953 рр. - Трюгве Лі (Норвегія); 1953-1961 рр. - Даг Хаммаршельд (Швеція); 1961-1971 рр. - У Тан (Бірма); 1971-1981 рр -. Курт Вальдхайм (Австрія); 1981-1992 рр. - Хав'єр Перес де Куельяр (Перу); 19921996 рр. - Бутрос Галі (Єгипет); 1997-2006 рр. - Кофі Аннан (Гана); 2007 - 2016 роки - Пан Гі Мун (Південна Корея); з 1 січня 2017 року Антоніу Гуттереш (Португалія) (до обрання на посаду генсека ООН був прем'єр-міністром Португалії і Верховним комісаром ООН у справах біженців)

Генеральний секретар призначається на свою посаду Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки за одностайної згоди її постійних членів на 5-річний термін і може переобиратися на наступний термін. Жодних обмежень у цьому плані у Статуті не існує. Жоден генсек не обіймав свою посаду більше двох термінів. П'ять країн, постійних членів РБ, не мають права пропонувати своїх кандидатур, щоб уникнути концентрації влади.

Отже, Генеральним секретарем не може бути обрана кандидатура, яка не влаштовує того чи іншого постійного члена РБ. За всю історію ООН пост генсека не обіймала жінка. Хоча у 2016 році на виборах генсека пропонувались жінки: Ірина Бокова (болгарка) - генсек ЮНЕСКО; Кристаліна Георгієва (болгарка) - єврокомісар; Хелен Кларк - прем'єр-міністр Нової Зеландії; Наталія Герман - міністр закордонних справ Молдови тощо.

Генсек докладає зусиль щодо врегулювання конфліктів між державами і має право доводити до відома РБ відомості стосовно суперечок, які, на його думку, загрожують миру та міжнародній безпеці. Також він подає директивні настанови департаментам, управлінням та іншим організаційним структурам Секретаріату ООН та координує діяльність всієї системи ООН. Як головна посадова особа Генсек бере участь у всіх засіданнях Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, а також виконує інші функції, покладені на нього цими органами.

Одна із пропозицій стосується обмеження ролі Генсека і його повноважень винятково адміністративними справами. Відомо, що відповідно до статей 97, 98, 99 Статуту ООН, Генсек не тільки і не стільки вищий адміністративний службовець Організації, як політичний гравець, який володіє реальним правом на ініціативу.

Стаття 98 забезпечує йому присутність на засіданнях ГА, РБ, Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) і Ради з опіки, участь у роботі інших органів, впливати на порядок денний, вносити будьякі питання, які він вважає за необхідне. Стаття 99 дає Генсеку право дипломатичної ініціативи і право виносити ( на свій власний розсуд) чи не виносити те чи інше питання на розгляд РБ ООН. За історію ООН Генсеки тричі вносили одноособово питання на розгляд РБ ООН: під час кризи в Конго в липні 1960 року Дагом Хаммаршельдом, під час ситуації з американськими заручниками в Тегерані (листопад 1979 року) Куртом Вальдхаймом, і у зв'язку з ситуацією в Лівані в 1989 році Хав'єром Пересом де Куельєром.

Стаття 99 дає Генсеку можливість проводити превентивні і попереджувальні акції. Недавня криза у відносинах між Іраком і США показала, що Генсек може скласти «третю силу» і стати успішним посередником та арбітром. Роль і функції і Генсека повинні характеризуватися наступним: він повинен передбачати, попереджувати. Від нього очікують, що він повинен виступати проти недотримання прав людини у будь-якій країні (незважаючи на те, який опір викличуть його дії чи заява), попереджуватиме про негативні наслідки того чи іншого курсу країни. Коротше, Генсек ООН повинен бути «совістю» всього людства, моральним авторитетом для всіх країн. В такій іпостасі він зможе впливати на поведінку держав, заставляючи їх поважати власні зобов'язання щодо дотримання принципів та Статуту ООН.

Загалом, більшість політиків та аналітиків схильні вважати, що ООН є і залишиться найкращим інститутом багатосторонньої дипломатії і важливим показником «глобального управління». Водночас вона потребує негайної адаптації до сучасних безпекових викликів.

Також видається цілком реальним наступний сценарій, суть якого полягає у тому, що після перемоги у російсько-українській війні Україна матиме цілковите право виступити ідеологом і фундатором нової системи колективної безпеки, витоки якої лежать на європейському континенті, як і було після Другої світової війни.

Бібліографічний список