"Хізб ут-тахрір" між радикалізмом і ненасильством: сучасний стан дослідження проблеми

Варто зазначити, що нині існує лише один науковий огляд, який являє собою спробу оцінки сучасного стану руху ХТ в контексті головних подій 2010-х років, як-от Арабська весна та виникнення і занепад ІДІЛ [Osman 2021]. Саме ІДІЛ, на думку Османа, за визначенням стала ключовим викликом для ХТ, адже насильницькими методами втілила на практиці певну модель халіфату, тобто головну ідеологічну мету ХТ, яка намагалася досягти цього в мирний спосіб.

Розглянувши сучасну діяльність ХТ, Осман доходить досить несподіваного висновку, що ІДІЛ не тільки затьмарила ХТ, а й призвела до її внутрішньої кризи, яка може означати занепад організації або її розпад на декілька менших одиниць [Osman 2021, 306-307, 314].

На противагу алармістським поглядам прибічників теорії “конвеєра” (та власних передбаченням на початку 2010-х [Osman 2012]), він стверджує, що існує декілька основних факторів, які дають змогу зробити такі висновки. Зокрема, мова йде про системне порушення керівництвом певних ключових принципів ХТ (як-от неприпустимість співпраці з урядовими структурами чи войовничими джихадистами), чергові невдачі в організації мирних переворотів у декількох країнах, а також втрату декількох ключових постатей в ієрархії структури через авторитарний стиль нинішнього аміра організації [Osman 2021, 311-314].

Отже, на думку Османа, ці та інші невдачі показали нездатність руху скористатися вдалими політичними нагодами та очолити трансформаційні процеси в ісламському світі. Також заперечення халіфату, запропонованого ІДІЛ, сприяло розчаруванню пересічних членів та їхньому відтоку з організації [Osman 2021, 310].

Висновки

Узагальнюючи цей побіжний огляд основних трендів у літературі щодо ХТ, можна зазначити певну парадоксальність підходів до осмислення цього транснаціонального ісламістського руху. Переважна більшість аналітиків та дослідників погоджуються, що переконливих доказів причетності ХТ до збройних акцій джихадистських угруповань немає, а також вказують, що організація справді постулює та використовує саме ненасильницьку стратегію побудови ісламської держави (халіфату) як принципово важливу частину своєї ідеологічної платформи. Водночас висвітлення радикальної антизахідної та антиізраїльської риторики ХТ, її поглядів на сутність джихаду та орієнтації на протидію інтеграції мусульман у західних суспільствах створює амбівалентний імідж для цієї організації як потенційної безпеко- вої загрози. Цей імідж посилюється конспіративною системою організації, безкомпромісною опозицією до усіх наявних мусульманських урядів та причетністю до невдалих спроб державних переворотів на Близькому Сході в минулому.

З огляду на це деякі аналітики вважають, що ХТ не буде вдаватися до терактів, оскільки її “місія” в ісламістській спільноті полягає в первинній індоктринації та радикалізації мусульман у “промислових масштабах”, для того щоб створити якомога більший “pool” потенційних бійців і терористів для джихадистських угруповань. Прибічники менш коспірологічної версії такого підходу стверджують, що відбувається масштабний процес поповнення рядів терористів за рахунок колишніх членів ХТ, які були розчаровані мізерністю результатів інтелектуальної боротьби або розлючені жорстокими репресіями проти членів руху. Так чи інакше, з цього ракурсу ХТ постає як екзистенційна загроза для держави і суспільства та має бути заборонена саме як терористична організація.

На противагу цьому підходу, академічні дослідження здебільшого не позиціо- нують ХТ як серйозну безпекову загрозу в найближчій перспективі, підкреслюючи як унікальність руху, як порівняти з іншими ісламістами, так і повну утопічність його програми в сучасному контексті. Хоча ймовірність переходу організації до вчинення терористичних актів не виключається повністю, дослідники вважають, що раптова зміна в цьому принциповому питанні після десятиліть ідеологічного обґрунтування та суворого дотримання ненасильницьких методів буде мати дуже серйозні наслідки для єдності організації. Згідно з останніми дослідженнями, ознаки такого сценарію розвитку подій для ХТ вже виявилися у другій половині 2010-х років. Отже, ставлячи під сумнів думки тих, хто продовжує бачити в ХТ найбільш небезпечний ісламістський рух сучасності та наступника “Аль-Каїди” чи ІДІЛ, деякі дослідники вважають, що ХТ вже увійшла у стадію системної кризи, яка може означати повний занепад руху в найближчій перспективі. Відповідно, у науковій літературі більш поширеною є рекомендація для урядів не забороняти ХТ та не визначати цей рух як терористичний, оскільки саме такі кроки можуть посунути організацію в бік перегляду ненасильницької стратегії. Також дослідники вважають за потрібне надати більше доказів того, що саме індивіди, радикалізовані внаслідок діяльності ХТ, становлять ключовий демографічний ресурс для поповнення лав терористичних організацій. Усе це вказує на необхідність польових досліджень серед нинішніх та колишніх членів ХТ, які б пролили більше світла на внутрішні процеси в цій організації та на її майбутню стратегію інституційного виживання.

References

ісламістська організація хізб ут-тахрір аль-ісламі

Ahmed H. and Stuart H. (2009), Hizb ut-Tahrir: Ideology and Strategy, The Centre for Social Cohesion, London.

Ahnaf M. I. (2009), “Between Revolution and Reform: The Future of Hizbut Tahrir Indonesia”, Dynamics of Asymmetric Conflict: Pathways Toward Terrorism and Genocide, Vol. 2, No. 2, pp. 69-85.

Ahnaf M. I. (2018), “Hizb al-Tahrir: Its Ideology and Theory for Collective Radicalization”, in Steiner K., Onnerfors A. (eds), Expressions of Radicalization, Palgrave Macmillan, Cham, pp. 295-320.

Aitkulova M. (2021), “Hizb ut-Tahrir: Dreaming of Caliphate”, in Handbook of Islamic Sects and Movements, Brill, Leiden, pp. 402-420. DOI: 10.1163/9789004435544_022

Akiner Sh. (2003), “The Politicisation of Islam in Postsoviet Central Asia”, Religion, State and Society, Vol. 31, No. 2, pp. 97-122. DOI: 10.1080/09637490308282

Baran Z. (2004a), Hizb ut-Tahrir. Islam's Political Insurgency, The Nixon Center, Washington DC.

Baran Z. (ed.) (2004b), The Challenge of Hizb ut-Tahrir: Deciphering and Combating Radical Islamist Ideology, The Nixon Center, Washington DC.

Burgio F. (2008), Hizb ut-Tahrir in Central Asia - Messengers of a Coming Revolution?, Grin Verlag, N. p.

Chaudet D. (2006), “Hizb ut-Tahrir: An Islamist threat to Central Asia?”, Journal of Muslim Minority Affairs, Vol. 26, No. 1, pp. 113-112. DOI: 10.1080/13602000600738822

Cohen A. (2003), “Hizb ut-Tahrir: An Emerging Threat to U.S. Interests in Central Asia”, The Heritage Foundation, May 30, available at: https://www.heritage.org/europe/report/hizb-ut-tahrir- emerging-threat-us-interests-central-asia (accessed March 28, 2022).

Commins D. (1991), “Taqi Al-Din Al-Nabhani and the Islamic Liberation Party”, The Muslim World, Vol. 81, Issue 3/4, pp. 194-211.

Genovese D. (2012), “Representation and Self-Representation of Radical Islamism in the UK: Through the Mirroring Lens of the Political Self”, in Flood C. et al. (eds), Political and Cultural Representations of Muslims, Brill, Leiden, pp. 25-42. DOI: https://doi.org/10.1163/ 9789004231030_004

Hamid S. (2007), “Islamic Political Radicalism in Britain: The Case of Hizb-ut-Tahrir”, in Abbas T. (ed.), Islamic Political Radicalism: A European Perspective, Edinburgh University Press, Edinburgh, pp. 145-159.

Hanif N. (2012), “Hizb ut-Tahrir: Islam's Ideological Vanguard”, British Journal of Middle Eastern Studies, Vol. 39, No. 2, pp. 201-225. DOI: 10.1080/13530194.2012.711037

Hanif N. (2014), The Securitisation of Hizb ut Tahrir: A Comparative Case Study, University of London.

ICG (2003), Radical Islam in Central Asia: Responding to Hizb utTahrir, Crisis Group.

Iqbal A. M. and Zulkifli Z. (2016), “Islamic Fundamentalism, Nation-State and Global Citizenship: The Case of Hizb ut-Tahrir”, Indonesian Journal of Islam and Muslim Societies, Vol. 6, No. 1, pp. 35-61.

Karagiannis E. (2005), “Political Islam and Social Movement Theory: The Case of Hizb ut-Tahrir in Kyrgyzstan”, Religion, State & Society, Vol. 33, No. 2, pp. 137-150. DOI: 10.1080/09637490500118638

Karagiannis E. (2006a), “Political Islam in Uzbekistan: Hizb ut-Tahrir al-Islami”, Europe-Asia Studies, Vol. 58, No. 2, pp. 261-280. DOI: 10.1080/09668130500481444

Karagiannis E. (2006b), “The Challenge of Radical Islam in Tajikistan: Hizb ut-Tahrir al-Isla- mi”, Nationalities Papers, Vol. 34, No. 1, pp. 1-20. DOI: 10.1080/00905990500504806

Karagiannis E. (2007), “The Rise of Political Islam in Kazakhstan: Hizb Ut-Tahrir Al-Islami”, Nationalism and Ethnic Politics, Vol. 13, No. 2, pp. 297-322. DOI: 10.1080/13537110701293567

Karagiannis E. (2009), Political Islam in Central Asia: The Challenge of Hizb ut-Tahrir, Routledge, London.

Karagiannis E. (2013), “Hizb ut-Tahrir”, in Snow D. A. et al. (eds), The Wiley-Blackwell Encyclopedia of Social and Political Movements, Blackwell Publishing Ltd. DOI: 10.1002/978 1405198431.wbespm308

Karagiannis E. (2018), The New Political Islam: Human Rights, Democracy, And Justice, University of Pennsylvania Press, Philadelphia.

Karagiannis E. and McCauley C. (2006), “Hizb ut-Tahrir al-Islami: Evaluating the Threat Posed by a Radical Islamic Group That Remains Nonviolent”, Terrorism and Political Violence, Vol. 18, No. 2, pp. 315-334. DOI: https://doi.org/10.1080/09546550600570168

Khamidov A. (2003), Countering the Call: The U.S., Hizb-ut-Tahrir, and Religious Extremism in Central Asia, The Saban Center for Middle East Policy at the Brookings Institution, Washington.

Khan M. Z. (2014), “Political Islam in Pakistan: Hizb-ut-Tahrir and the National Security Dilemma”, Strategic Studies, Vol. 34, No. 1, pp. 27-46.

Maher S. (2016), “Change and Continuity: Hizb ut Tahrir's Strategy and Ideology in Britain”, in Barker E. (ed.), Revisionism and Diversification in New Religious Movements, Taylor and Francis Ltd., pp. 155-170.

Mandaville P. (2001), Transnational Muslim Politics. Reimagining the Umma, Routledge, London.

Mayer J.-F. (2004), “Hizb ut-Tahrir - The Next al-Qaeda, Really?”, PSIO Occasional Paper, Vol. 4, pp. 1-24.

McNeil-Willson R. (2021), “Counter-Terrorism and the Repression of Islamic Activism: Hizb ut-Tahrir in Britain and Denmark”, Journal of Contemporary European Studies. DOI: https://doi. org/10.1080/14782804.2021.1989387

Moller P., Baron H. and von Berg A. (2021), “Netzwerke der Hizb ut-Tahrir in Deutschland - Ein Einblick”, in Emser C. et al. (eds), ScHNITTSTELLEN - Erkenntnisse aus Forschung und Beratungspraxis im Phanomenbereich islamistischer Extremismus, Bundesamt fur Migration und Fluchtlinge, Nurnberg, pp. 67-81.

Moskalenko S. and McCauley C. (2009), “Measuring Political Mobilization: The Distinction Between Activism and Radicalism”, Terrorism and Political Violence, Vol. 21, No. 2, pp. 239260. DOI: https://doi.org/10.1080/09546550902765508

Naumkin V. V. (2005), Radical Islam in Central Asia: Between Pen and Rifle, Rowman & Littlefield, Lanham.

Nuruddin S. (2017), “Hizbut-Tahrir in da'wah and Islamic political movements in Indonesia”, Journal of Islamic Civilization in Southeast Asia, Vol. 6, No. 2, pp. 271-294. DOI: https://doi. org/10.24252/jicsa.v6i2.4315

Olsson S. (2021), “Hizb ut-Tahrir's Caliphal Counter-Narrative”, Religions, Vol. 12. DOI: https:// doi.org/10.3390/rel12070486

Omelicheva M. (2007), “Combating Terrorism in Central Asia: Explaining Differences in States' Responses to Terror”, Terrorism and Political Violence, Vol. 19, No. 3, pp. 369-393. DOI: https://doi.org/10.1080/09546550701424075

Orofino E. (2015), “Intellectual Radicals Challenging the State: The Case of Hizb ut-Tahrir in the West”, Contemporary Social Science, Vol. 10, No. 4, pp. 401-412. DOI: https://doi.org/10.108 0/21582041.2016.1236212

Orofino E. (2020), Hizb ut-Tahrir and the Caliphate, Routledge, Milton.

Orofino E. (2021a), “Framing, New Social Identity and Long-Term Loyalty. Hizb ut-Tahrir's Impact on Its Members”, Social Movement Studies, Vol. 20, No. 1, pp. 75-92. DOI: https://doi.or g/10.1080/14742837.2020.1722629

Orofino E. (2021b), “Hizb ut-Tahrir. Revisiting Its Origin, Ideology, and Method”, in Lukens- Bull R., Woodward M. (eds), Handbook of Contemporary Islam and Muslim Lives, Springer, N. p., pp. 1271-1291.

Osman M. (2012), “Hizb ut-Tahrir”, in Akbarzadeh S. (ed.), Routledge Handbook of Political Islam, Routledge, New York, pp. 89-105.

Osman M. (2021), “Hizb-ut-Tahrir in the Age of the Islamic State of Iraq and Syria (ISIS)”, Routledge Handbook of Political Islam, 2^ndedition, Taylor and Francis, Milton.

Osman M. N. M. (2010), “The Transnational Network of Hizbut Tahrir Indonesia”, South East Asia Research, Vol. 18, No. 4, pp. 735-755. DOI: https://doi.org/10.5367/sear.2010.0018

Osman M. N. M. (2018), Hizbut Tahrir Indonesia and Political Islam, 1^sted., Routledge, Milton.

Pankhurst R. (2013), The Inevitable Caliphate? A History of the Struggle for Global Islamic Union, 1924 to the Present, Oxford University Press, Oxford.

Pankhurst R. (2016), Hizb-ut-tahrir. The Untold Story of the Liberation Party, Hurst and Company, London.

Roy O. (2004), Globalized Islam. The Search for a New Ummah, Columbia University Press, New York.

Sabara (2017), “Hizbut-Tahrir in Dawah and Islamic Political Movement in Indonesia”, JICSA, Vol. 06, No. 02, pp. 271-294.

Salama A. A. Y. (2021), “A Critical Metaphor Analysis of the Khilafa as Conceptualised by Members of Hizb ut-Tahrir (Liberation Party) in the UK”, Applied Linguistics Research Journal, Vol. 5, No. 5, pp. 82-99. DOI: 10.14744/alrj.2021.78557

Schmidt G. and J. Otterbeck (2014), “Scandinavian Countries”, in Cesari J. (ed.), The Oxford Handbook of European Islam, Oxford University Press, Oxford, pp. 391-428.

Simonsen J. B. (2014), “Hizb Ut-Tahrir in Denmark”, in Peter F. and Ortega R. (eds), Islamic Movements of Europe: Public Religion and Islamophobia in the Modern World, I. B. Tauris, London, pp. 205-206. DOI: 10.5040/9780755611638.0049

Sinclair K. (2010), The Caliphate as Homeland: Hizb ut-Tahrir in Denmark and Britain, Ph.D. Thesis, University of Southern Denmark, Odense.

Sinclair K. (2018), “What They Really Want Is a Caliphate! British Salafi Reactions to the Arab Spring”, Journal of Muslim Minority Affairs, Vol. 38, No. 2, pp. 218-228. DOI: https://doi.o rg/10.1080/13602004.2018.1466489

Stuart H. and H. Ahmed (2010), “Profile: Hizb ut-Tahrir in UK”, Current Trends in Islamist Ideology, Vol. 10, pp. 143-172.

Sukhov A. (2006), “Post-Soviet Radicalization of Islam in Kyrgyzstan: Hizb Ut-Tahrir”, Central Asia and the Caucasus, Vol. 42, No. 6, pp. 102-110.

Swick S. (2005), From London to Andijan: The Rising Global Influence of Hizb-ut-Tahrir among Muslim Youth, Temple University, Philadelphia.

Taji-Farouki S. (1996), A Fundamental Quest: Hizb al-Tahrir and the Search for the Islamic Caliphate, Grey Seal.

Taji-Farouki S. (2000), “Islamists and the Threat of Jihad: Hizb al-Tahrir and al-Muhajiroun on Israel and the Jews”, Middle Eastern Studies, Vol. 36, No. 4, pp. 21-46.

Taji-Farouki S. (2014), “Hizb ut-Tahrir”, in Peter F. and Ortega R. (eds), Islamic Movements in Europe: Public Religion and Islamophobia in the Modern World, I. B. Tauris, London, pp. 44-50.

Wali F. (2016), Radicalism Unveiled, Taylor and Francis.

Wali F. (2017), “Islamist Indoctrination: Exploring the Techniques Used by Hizb Ut-Tahrir to Radicalize Young British Muslims”, Journal for Deradicalization, Vol. 11, pp. 30-58.

Yakin Z. D. (2005), The Rise of Hizb ut-Tahrir in Post-Soviet Uzbekistan, PhD thesis, Middle East Technical University.

Yilmaz I. (2010), “The Varied Performance of Hizb ut-Tahrir: Success in Britain and Uzbekistan and Stalemate in Egypt and Turkey”, Journal of Muslim Minority Affairs, Vol. 30, No. 4, pp. 501-517. DOI: https://doi.org/10.1080/13602004.2010.533448

Zahid F. (2014), “The Caliphate in South Asia: A Profile of Hizb-ut Tahrir in Pakistan”, Terrorism Monitor, Vol. 12, No. 14, pp. 4-5.

Размещено на Allbest.ru