Дослідження миру: основні теоретичні перспективи

мир шляхом розв'язання конфліктів (англ. «peace through conflict resolution») - «безперервний процес вмілого вирішення та, коли це можливо, запобігання чи трансформації конфлікту»;

мир на основі ненасилля (англ. «peace through nonviolence»);

мир через особисту трансформацію і трансформацію суспільства (англ. «peace through personal and community transformation»): Н. Фанк наголошує на критичності розвитку та дозрівання «внутрішнього процесу» (трансформації), який має призвести до «мирної поведінки» або «культури миру» [20, с.5].

Шведський дослідник Т. Олсон в контексті Peace and Conflict Studies висуває концепцію трикутників (англ. «Triple-R and Triple-M concept»), яка розкриває причини конфліктів і варіанти розв'язання конфліктної ситуації та встановлення миру. Відповідно до концепції, люди беруться за зброю, тому що в них є причини (англ. «Reasons») у вигляді скарг і цілей, ресурси (англ. «Resources») у вигляді здатності й можливостей, і вони мають рішучість (англ. «Resolve»), тому що вони не бачать альтернативи насильству для досягнення своїх цілей (R-фактори) [28, с. 134].

Це перелік необхідних і достатніх вимог для початку збройного міждержавного конфлікту. Різні ступені миру в процесі вирішення конфлікту науковець також пояснює за допомогою M-трикутника: MHS (Mutually Hurting Stalemate) - патова ситуація, яка взаємно шкодить; MEO (Mutually Enticing Opportunity) - взаємно приваблива можливість; MOR (Mutually Obtained Rewards) - взаємна винагорода внаслідок припинення конфлікту [28, с.134]. Трикутник Triple-M рухається через фази діалогу, імплементації та консолідації. Тобто мир постає як змінна, виражена Т. Олсоном у цих трьох варіаціях, залежно від комбінації R-факторів у процесі врегулювання конфлікту.

З точки зору введених тут понять, трикутник Triple-R - це набір взаємопов'язаних, пояснювальних змінних, які проливають світло на залежну змінну, трикутник Triple-M. Оскільки кожен учасник конфлікту має свій власний трикутник Triple-R, мирний процес, на думку дослідника, полягає у гармонізації різних трикутників Triple-R суб'єктів конфлікту, щоб вони разом і взаємно сприяли співпраці замість конфлікту [28, с. 144]. Через трикутник Triple-R можна аналізувати процес врегулювання конфлікту: діалог, домовленість і його реалізація, управління конфліктом або трансформація конфлікту, консолідація і мир, адже R-фактори виступають також як дестимулятори до війни та як вибіркові та колективні стимули для миру [28, с. 152]. Ці обидва трикутники можна використовувати для вироблення стратегії запобігання конфліктам. У ключі практичної спрямованості концепція Triple-R/Triple-M пропонує корисний спосіб організації інструментарію учасників мирних переговорів і практиків із запобігання конфліктам, а також мотивації та структурування політичних дій, міжнародного співробітництва та координації переговорного процесу та реалізації мирного врегулювання.

У міжнародних відносинах все частіше використовується поняття «сталий мир» (англ. «steady - state peace») [6, с. 10]. Сталий мир - стан, не пов'язаний з нав'язуванням. Він є продуктом домовленості між усіма акторами міжнародних відносин і базується на ліберальних цінностях. Дж. Еррера взагалі розглядає сталий мир як засіб державного управління, раціональний і прагматичний з точки зору фактичних витрат (особовий склад, матеріальні засоби, політична підтримка тощо) [6, с.10]. Такий мир є активним, адже формує політичне середовище, яке унеможливлює війну.

Реалізація миру як «засобу» вимагає значної зміни парадигми, яка мала б розширити концепцію «м'якої сили», включаю «пристосування, привабливість своїх цінностей та інклюзивність» [6, с. 10]. Держава також має сприяти співробітництву за допомогою миру, пропагуючи належні цінності (права людини, повагу, процвітання) у поєднанні з відповідними діями. У цьому відношенні мир доповнює «розумну силу» з метою формування поведінки інших без необхідності вдаватися до війни: «Мир має відображати співпрацю та спонукання, а не нав'язування чи підкорення», - пише полковник Дж. Еррера [6, с. 10]. Гармонія, спокій і порядок можуть бути досягнуті шляхом відновлення спільних цінностей і громадянських чеснот через освіту на індивідуальному рівні, через суворіший нагляд і прозорість відповідального управління на колективному рівні, а також через відновлення міжнародної легітимності та довіри на міжнародному рівні [6, с.11]. Варто погодитися, що таку концепцію миру як засобу державного управління, не пов'язаного традиційними уявленнями про відсутність, припинення або продовження війни, нелегко концептуалізувати і ще важче оцінити.

Окремої уваги заслуговує позиція британського дослідника О. Річмонда, який за своїми поглядами більш схильний до неолібералізму і поділяє думку про доцільність врахування пропозицій критичної теорії. Науковець виступає за плюралізм і пропонує міждисциплінарний підхід як ключ до сталого миру, детально пояснюючи, як саме він може бути реалізованим з опорою на здобутки різних наук і сфер [32, с. 158-163]. Як і Дж. Еррера, О. Річмонд проти нав'язування такого миру. Простота, редукціонізм, раціоналізм, на його думку, мають бути «стовпами миру» [32, с. 5].

Дослідник порівнює теорію міжнародних відносин із соціальною антропологією, адже вони обидві мають не просто вирішувати питання насильства, війни, конфліктів, тероризму, політичного порядку на внутрішньому та міжнародному рівнях, а й включати міждисциплінарну роботу у сферах транснаціоналізму та глобалізації, ідентичності, культури, гендеру, навколишнього середовища тощо [32, с. 6]. Так само, як і в соціальній антропології, О. Річмонд рекомендує проаналізувати антигегемоністичні та «мовчазні» позиції та відшукати механізми їх замовчування [32, с. 6-7], що значно розширює рамку досліджень миру й концепт розбудови миру. Й. Гальтунг і Ч. Вебель теж погоджуються, що Peace and Conflict Studies мають напрацювати пар адигму, яка враховує гендерні, етнолінгвістичні, релігійні, навіть екологічні питання й інтереси маргіналізованих акторів, тому що саме цей напрям досліджень миру «слугує всім людям і націям» [18, с. 398]. Д. Франсіс, оперуючи категоріями соціальної антропології, стверджує, що зміцнення та розвиток культури миру передбачає поєднання «чоловічих» концепцій сили та героїзму з «жіночими» цінностями піклування й турботи [16, с. 155].

О. Річмонд запевняє: «...потрібні дослідження та політика, орієнтовані на контекстне розуміння миру, а не просто зосереджені на страху, відтвореному у вигляді найгіршого сценарію безпеки, що випливають із балансу сил або терору, спричиненого військовими, політичними чи економічними аналітичними рамками» [32, с. 4]. Мир можна контекстуалізувати більш тонко, географічно, культурно. На думку дослідника, потрібна диференціація між міжнародним порядком і миром у глобальному контексті, а також місцевим порядком та миром у місцевому чи корінному контексті. Мир має концептуально й теоретично представляти детальне завдання з багаторазовою динамікою конфліктів і війн і корелювати з соціальними, політичними та економічними очікуваннями.

Висновки

Сучасний концепт миру виник на основі ортодоксальної вісі «лібералізм-реалізм». Ліберально-ідеалістична парадигма сформувала позитивну епістемологію і онтологію миру, заклавши основу дискусії про мир. Позитивний мир уособлює відсутність фізичного і структурного насилля, стаючи майже реальністю для ліберальних демократій і «мрією» для інших держав. Мир розглядається як ідеальний, але досяжний, розбудований на основі співпраці та взаємодії держав, інституцій і організацій. Реалісти, навпаки, виробили негативну епістемологію миру і його державоцентричну модель на основі гегемонії та домінування («мир переможця»). Мир розглядається як тимчасовий стан між війнами, тому напрацювання реалістичних підходів можуть бути корисними в контексті конфліктного менеджменту й кризового реагування, а також практики реалізації теорії демократичного миру. Завдяки неолібералізму і неореалізму створена потужна емпірична база із досліджень миру й конфліктів і виявлені «слабкі» місця вже реалізованих підходів у розбудові миру. Крім того, концепція ліберального миру є результатом взаємовпливів реалізму й ідеалізму, їх своєрідним гібридом, який сьогодні є практично втіленим через діяльність ООН і потребує переосмислення не лише науковцями, а й політиками, дипломатами, громадськістю.

Конструктивісти пропонують прагматичну версію миру, створеного акторами, які мають відповідні ресурси, вплив і широкий консенсус щодо нього. Структуралістська і марксистська програма щодо миру, так само як і напрацювання критичної теорії, має частково включений характер, їй не вистачає чіткості й структурованості, як в реалізмі або лібералізмі, в яких зрозумілою є ієрархія і рівні домінування, роль державних і недержавних акторів у питаннях розбудови миру, ранжування зовнішніх і внутрішніх факторів тощо. Запропонований зазначеними школами емансипаційний мир, на думку авторки, є сьогодні неможливим. У сучасному глобалізованому й мінливому світі рівність і справедливість не можуть бути основою світового порядку і, відповідно, концепту миру. Варто повністю погодитися з думкою О. Річмонда, що «безпека та стабільність дискурсивно конструюють міжнародне життя» [32, с.14]. Відтак, більш аналітично продуктивними є ті теоретичні підходи, які спрямовані на побудову концепту миру через безпечний розвиток, максимально наближеного до позитивного бачення миру.

Англійська школа міжнародних відносин наближена до такого концепту. Вона актуалізувала питання розширення рамок дослідження миру, розвинувши дискусію про цінності, інтереси, ідентичності, права людини, що дозволило змінити підхід до конфліктного врегулювання і розбудови миру. Запропонована модель миру співвід носиться з концепцією ліберальної демократії, але враховує транснаціоналізм і важливість побудови комунікацій всередині світового співтовариства. Peace and Conflict Studies наразі за кордоном є домінуючим напрямом у дослідженні миру, зважаючи на його практичну орієнтованість і вже опрацьовану базу кейсів, моделей, матриць. Він включає в порядок денний аналіз найрізноманітніших аспектів розбудови миру, починаючи від традиційних наукових розвідок, присвячених виявленню причин насильства і воєн і закінчуючи гендерними й екологічними аспектами.

Можна констатувати, що так звана «ортодоксія» втратила популярність не лише через нищівну критику з боку неомарксистів і критицистів, а й через певну «відірваність» від реалій ХХІ ст. Доцільним є поєднання критичних підходів, звернення до напрацювань англійської школи міжнародних відносин і Peace and Conflict Studies і разом з тим розвиток міждисциплінарних досліджень.

Традиційно в теорії міжнародних відносин мир асоціюється з певною ідеологією або політичними чи економічними рамками, представлений як об'єктивна істина, пов'язана з повною легітимністю, і розглядається як ієрархічна інституційна основа або орієнтована на суспільство рамка за принципом «знизу-вгору». Після закінчення «холодної війни» дискусія про мир здебільшого зводилася до суперечливих образів миру, які протистоять суперечливим інтересам, тому в розробці концепту миру основна увага зосереджується на запобіганні конфліктам, припиненні або запобіганні війні, передумовам миру, механізмам й інструментам його гарантування і, нарешті, створенні зовнішнього миру, а не на сталому мирі. В еру глобалізації та постправди дебати про міжнародні конфлікти і війни видаються недоцільними. Набагато важливішою і продуктивнішою з точки зору сталого розвитку і міжнародної безпеки є дискусія про концепт миру, методи ефективної превенції, сучасні форми посередництва і практику медіації, інструменти розбудови миру і постконфліктного врегулювання. Корисною може бути розробка нових кількісних і якісних показників миру.

Розглядаючи теоретичні перспективи у дослідженні миру, слід зазначити, що значна увага науковців, особливо неолібералів і неореалістів, привернута до аналізу зовнішньополітичної поведінки демократичних режимів, що пов'язано з теорією демократичного миру, залишаючи розгляд поведінки авторитарних і гібридних режимів за лаштунками і не розкриваючи особливостей їхнього впливу на процес розбудови миру в регіонах, в яких демократія не має міцного історичного підґрунтя. Припущення про мир, закріплене в рамках позиції групи на певній території або на основі переваги однієї культури, ідентичності або релігії над іншою, може легко стати джерелом конфлікту, тому регіони та держави, які тривалий час вважалися «периферією» потребують особливої уваги дослідників.

Роль і діяльність окремих осіб і суспільства в цілому у створенні миру, як правило, тривалий час залишалася за лаштунками, у центрі уваги були масштабні мирні проєкти, які мають політичний, економічний, військовий, соціальний та конституційний характер. У сучасному світі неможливо не брати до уваги суспільні та громадські рухи, транснаціональних акторів і окремих політиків і дипломатів, тому варто просувати такі теорії миру, які фокусуються на особистостях, суспільному розвитку, критеріях добробуту, транснаціоналізмі, інституціоналізмі, тому що вони стають основою сталого миру. Питання особистісного лідерства в розбудові миру і процесі прийняття відповідних рішень є малодослідженим. Потрібна широка співпраця наукової спільноти, експертів, громадськості, державних діячів, дипломатів, представників міжнародних і регіональних організацій, міжнародних агенцій, медіа з метою аналізу помилок та ідентифікації кращих практик, популяризації «культури миру», «мирного мислення» і формування пулу професіоналів у сфері розбудови миру.

Наявні сьогодні наукові теорії та підходи мають власний концепт миру. Така варіативність дозволяє розвинути широку дискусію про мир, запропонувати нові методологічно сумісні підходи і виробити сучасне комплексне розуміння миру, принципи і механізми його розбудови, але найбільш перспективними і аналітично продуктивними можуть бути дослідження, спрямовані на контекстне розуміння миру. Теорія необхідна для того, щоб спрямувати миротворців на створення міцнішого та позитивного миру, а не лише на глибше дослідження миру. На думку Й. Гальтунга і Ч. Вебеля, подолання розриву між моралізмом руху за мир і прагматизмом зовнішньої політики є основним завданням, яке стоїть перед усіма, хто прагне досягти миру на Землі [18, с. 399].

Примітки

«На вербі грушки не родяться» - український відповідник зазначеного сталого вислову

Бібліографічний список

1. Багінський А. Ліберальний мир» як концепція та практика врегулювання конфлікту. Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. 2019. Вип. 3 (43). С.15-19.

2. Бжезинский З. Великая шахматная доска (господство Америки и её геостратегические императивы) / пер. с англ. Москва: Международные отношения, 1998. 112 с.

3. Кант И. К вечному миру. Москва: «РИПОЛ Классик», 2018. 430 с.

4. Коротков Д.С. Вплив ліберально-ідеалістичного напрямку на традиційну гегемонію реалістів у теорії міжнародних відносин. Філософія та політологія в контексті сучасної культури. 2020. Т. 12. № 2. С. 87-93.

5. Окунева Е.С. Критика теории «демократического мира»: от реализма к конструктивизму. Сравнительная политика. 2015. № 4 (21). С.6-9. URL: https://www.comparativepolitics.org/jour/artIcle/view/328.

6. Паніна І.Г. Ліберально-ідеалістична традиція в дослідженні миру. Політичне життя. 2021. № 3. С. 132-140.

7. Парахонський Б.О., Яворська Г.М. Онтологія війни і миру: безпека, стратегія, смисл: монографія. Київ: НІСД, 2019. 560 с.

8. Тодд Э. После империи. Pax Americana - начало конца. Москва: Международные отношения, 2004. 240 с.

9. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / пер. с англ. Т. Велимеева, Ю. Новикова. Москва: АСТ, 2005. 571 [5] с.

10. Adorno T. Negative Dialectics / translated by E.B. Ashton. New York: Seabury Press, 1973. XXI, 416 p. URL: https://cutt.ly/sOo3CBE.

11. Aron R. Peace and war: a theory of international relations/ translated by R. Howard, A. Baker Fox. New York: Garden City, Doubleday, 1966. XVIII, 820 p.

12. Buzan B. Rethinking Security after the Cold War. Cooperation and Conflict. 1997. No. 32 (5). PP. 5-28.

13. Buzan B., Lawson J. Capitalism and the emergent world order. International Affairs. 2014. No.90 (1). PP. 71-91.

14. Doyle M.W. Democratic Peace. Security Studies: a reader/Ed. by C. Hughes and L.W. Meng. London, New York: Routledge, 2011. PP. 176-183.

15. Farber, H., Gowa J. (1995). Politics and Peace. International Security. 1995. Vol.20. No. 2. PP. 123-146.

16. Francis D. Rethinking War and Peace. London: Pluto Press, 2004. 177 p.

17. Galtung J. A Synthetic Approach to Peace Thinking. Oslo: International Peace Research Institute, 1967. 238 p.

18. Galtung J., Webel C. Peace and conflict studies. Looking back, looking forward. Handbook of peace and conflict studies / edited by Charles Webel and Johan Galtung. London, New York: Routledge, 2007. PP. 397-399.

19. Gray C.S. War, peace and international relations: an introduction to strategic history. London: Taylor & Francis e-Library, 2007. 321 p.

20. Herrera H. On Peace: Peace as a means of Statecraft. URL: https://www.files.ethz.ch/isn/102503/Peace_Statecraft_june09.pdf.

21. Howard M. The invention of peace and the reinvention of war London: MacGuru Ltd, 2002. 126 p.

22. Keohane R. Neoliberal Institutionalism. Security Studies: a reader/Ed. by C. Hughes and L.W. Meng. London, New York: Routledge, 2011. PP. 167-175.

23. Keohane R., Martin L. The Promise of Institutionalist Theory. International Relations. Summer 1995. Vol.20. No. 1. PP. 39-51.

24. Layne C. Kant or Cant: The Myth of the Democratic Peace. International Security. 1994. No. 19. Autumn. PP. 5-49.

25. Levy J.S. The Causes of War and the Conditions of Peace. Annual Review of Political Science. 1998. No. 1. PP. 139-165.

26. Morgenthau H. Politics among Nations: the Struggle for power and peace. 5^a ed. rev. New York: Alfred A. Knopf, 1978. XX, 650 p.

27. Mueller S.F. Peace, War and Modernity in International Relations. Theory Transcience Journal. 2010. Vol. 1. No 1. PP. 33-46.

28. Ohlson T. Understanding Causes of War and Peace. European Journal of International Relations. 2008. Vol. 14. N 1. P. 133-160.

29. Oren I. The Subjectivity of the “Democratic” Peace. International Security. 1995. Vol. 20. No. 2. PP. 147-184.

30. Owen J.M. How Liberalism Produces Democratic Peace. International Security. 1994. Vol. 19. No. 2. PP. 87-125.

31. Patomaki H. The Challenge of Critical Theories: Peace Research at the Start of the New Century. Journal of Peace Research. 2001. Vol. 38. No. 6. PP. 723-737.

32. Richmond O.P. Peace in international relations / Routledge studies in peace and conflict resolution; series editors T. Woodhouse and O. Ramsbotham. London: Taylor & Francis e-Library, 2008. 218 p.

33. Russet B. Neo-Kantian Perspective. Security Studies: a reader/Ed. by C. Hughes andL. W. Meng. London, New York: Routledge, 2011. PP. 184-189.

34. Theories of international relations / Scott Burchill ... [et al.]. 3rd ed. New York: Palgrave Macmillan, 2005. 310 p.

35. UN Charter: [full text] / United Nations. URL: https://www.un.org/en/about-us/un-charter/full-text.

36. Waltz K. Man, the State, and War: A Theoretical Analysis. Columbia University Press, 2001. 263 p.

37. Webel C. Introduction: toward a philosophy and metapsychology of peace. Handbook of peace and conflict studies / edited by Charles Webel and Johan Galtung. London, New York: Routledge, 2007. PP. 3-13.

38. Wendt A. Social Theory of International Politics. Cambridge: Cambridge University Press, 1999. 429 p.

39. Zakaria F. The United States and China are locked in a Cold Peace. The Washington Post. August 5, 2021. URL: https://cutt.ly/xIdlZ5d.

References

1. Bahinskyi A. Liberalnyi myr» yak kontseptsiia ta praktyka vrehuliuvannia konfliktu. Visnyk NTUU «KPI». Politolohiia. Sotsiolohiia. Pravo. Vyp.3 (43) 2019. S. 15-19.

2. Bzhezinskiy Z. Velikaya shahmatnaya doska (gospodstvo Ameriki i eYo geostrategicheskie imperativyi) / per. s angl. Moskva: Mezhdunarodnyie otnosheniya, 1998. 112 s.

3. Kant Y. K vechnomu myru. Moskva: «RYPOL Klassyk», 2018. 430 s.

4. Korotkov D.S. Vplyv liberalno-idealistychnoho napriamku na tradytsiinu hehemoniiu realistiv u teorii mizhnarodnykh vidnosyn. Filosofiia tapolitolohiia v konteksti suchasnoi kultury. 2020. T. 12. № 2. S. 87-93.

5. Okuneva E.S. Krytyka teoryy «demokratycheskoho myra»: ot realyzma k konstruktyvyzmu. Sravnytelnaia polytyka. 2015. № 4 (21). S.6-9. URL: https://www.comparativepolitics.org/jour/article/view/328.

6. Panina I.H. Liberalno-idealistychna tradytsiia v doslidzhenni myru. Politychne zhyttia. 2021. № 3. S. 132-140.

7. Parakhonskyi B.O., Yavorska H.M. Ontolohiia viiny i myru: bezpeka, stratehiia, smysl: monohrafiia. Kyiv: NISD, 2019. 560 s.

8. Todd E. Posle ymperyy. Pax Americana - nachalo kontsa. Moskva: Mezhdunarodnyie otnoshenyia, 2004. 240 s.

9. Hantington S. Stolknovenie tsivilizatsiy / per. s angl. T. Velimeeva, Yu. Novikova. Moskva: AST, 2005. 571 [5] s.

10. Adorno T. Negative Dialectics / translated by E.B. Ashton. New York: Seabury Press, 1973. XXI, 416 p. URL: https://cutt.ly/sOo3CBE.

11. Aron R. Peace and war: a theory of international relations/ translated by R. Howard, A. Baker Fox. New York: Garden City, Doubleday, 1966. XVIII, 820 p.

12. Buzan B. Rethinking Security after the Cold War. Cooperation and Conflict. 1997. No. 32 (5). PP. 5-28.

13. Buzan B., Lawson J. Capitalism and the emergent world order. International Affairs. 2014. No.90 (1). PP. 71-91.

14. Doyle M.W. Democratic Peace. Security Studies: a reader/Ed. by C. Hughes and L. W. Meng. London, New York: Routledge, 2011. PP. 176-183.

15. Farber, H., Gowa J. (1995). Politics and Peace. International Security. 1995. Vol.20. No. 2. PP. 123-146.

16. Francis D. Rethinking War and Peace. London: Pluto Press, 2004. 177 p.

17. Galtung J. A Synthetic Approach to Peace Thinking. Oslo: International Peace Research Institute, 1967. 238 p.

18. Galtung J., Webel C. Peace and conflict studies. Looking back, looking forward. Handbook of peace and conflict studies / edited by Charles Webel and Johan Galtung. London, New York: Routledge, 2007. PP. 397-399.

19. Gray C.S. War, peace and international relations: an introduction to strategic history. London: Taylor & Francis e-Library, 2007. 321 p.

20. Herrera H. On Peace: Peace as a means of Statecraft. URL: https://www.files.ethz.ch/isn/102503/Peace_Statecraft_june09.pdf.

21. Howard M. The invention of peace and the reinvention of war London: MacGuru Ltd, 2002. 126 p.

22. Keohane R. Neoliberal Institutionalism. Security Studies: a reader/Ed. by C. Hughes and L.W. Meng. London, New York: Routledge, 2011. PP. 167-175.

23. Keohane R., Martin L. The Promise of Institutionalist Theory. International Relations. Summer 1995. Vol. 20. No. 1. PP. 39-51.

24. Layne C. Kant or Cant: The Myth of the Democratic Peace. International Security. 1994. No. 19. Autumn. PP. 5-49.

25. Levy J.S. The Causes of War and the Conditions of Peace. Annual Review of Political Science. 1998. No. 1. PP. 139-165.

26. Morgenthau H. Politics among Nations: the Struggle for power and peace. 5^a ed. rev. New York: Alfred A. Knopf, 1978. XX, 650 p.

27. Mueller S.F. Peace, War and Modernity in International Relations. Theory Transcience Journal. 2010. Vol. 1. No 1. PP. 33-46.

28. Ohlson T. Understanding Causes of War and Peace. European Journal of International Relations. 2008. Vol. 14. N 1. P. 133-160.

29. Oren I. The Subjectivity of the “Democratic” Peace. International Security. 1995. Vol. 20. No. 2. PP. 147-184.

30. Owen J.M. How Liberalism Produces Democratic Peace. International Security. 1994. Vol. 19. No. 2. PP. 87-125.

31. Patomaki H. The Challenge of Critical Theories: Peace Research at the Start of the New Century. Journal of Peace Research. 2001. Vol. 38. No. 6. PP. 723-737.

32. Richmond O.P. Peace in international relations / Routledge studies in peace and conflict resolution; series editors T. Woodhouse and O. Ramsbotham. London: Taylor & Francis e-Library, 2008. 218 p.

33. Russet B. Neo-Kantian Perspective. Security Studies: a reader/Ed. by C. Hughes andL. W. Meng. London, New York: Routledge, 2011. PP. 184-189.

34. Theories of international relations / Scott Burchill ... [et al.]. 3rd ed. New York: Palgrave Macmillan, 2005. 310 p.

35. UN Charter: [full text] / United Nations. URL: https://www.un.org/en/about-us/un-charter/full-text.

36. Waltz K. Man, the State, and War: A Theoretical Analysis. Columbia University Press, 2001. 263 p.

37. Webel C. Introduction: toward a philosophy and metapsychology of peace. Handbook of peace and conflict studies / edited by Charles Webel and Johan Galtung. London, New York: Routledge, 2007. PP. 3-13.

38. Wendt A. Social Theory of International Politics. Cambridge: Cambridge University Press, 1999. 429 p.

39. Zakaria F. The United States and China are locked in a Cold Peace. The Washington Post. August 5, 2021. URL: https://cutt.ly/xIdlZ5d.

Размещено на Allbest.ru