Міжнародний бізнес та його розвиток в сучасних умовах

Вельми складна оргструктура з автономними філіями

Приклади корпорацій

«Юнілевер»

«Філіпс»

Більшість виробників автомобілів, японські корпорації

«Мацушита»

«Сіменс»

Залучення іноземних працівників зустрічається в міжнародних корпораціях всіх типів, однак воно все частіше носить короткостроковий характер і здійснюється, як правило, «під конкретний проект».

Залежно від структури виробництва міжнародні корпорації ділять також на три великі групи:

- горизонтально інтегровані;

- вертикально інтегровані;

- диверсифіковані.

Горизонтальна інтеграція дозволяє об'єднувати підприємства в різних країнах для випуску однієї і тієї ж продукції або надання однотипних послуг (за такою схемою діє компанія «Мак Доналдс»).

Вертикальна інтеграція передбачає зосередження виробництва в одній чи декількох країнах, але за умови, що випускається продукція використовується в подальшому процесі виробництва на інших підприємствах, що входять до складу цієї ж міжнародної корпорації (наприклад, фірма «Адідас»).

Диверсифікована корпорація об'єднує національні підприємства з вертикальною і горизонтальною інтеграцією, які розташовані в різних країнах (таку структуру має «Майкрософт»).

Найбільш загальною причиною виникнення міжнародних корпорацій є інтернаціоналізація виробництва і капіталу на основі розвитку продуктивних сил, які переростають національні кордони. Інтернаціоналізація виробництва і капіталу набуває характеру експансії шляхом створення найбільшими компаніями власних філій і відділень за кордоном і перетворення національних корпорацій у транснаціональні. Вивіз капіталу стає найважливішим чинником у формуванні та розвитку міжнародних корпорацій.

Вихід компаній за межі своєї країни може бути також продиктований бажанням відкрити нові ринки для реалізації своєї продукції. Підстава філій за кордоном допомагає обходити тарифні та нетарифні обмеження, які застосовуються при регулюванні зовнішньої торгівлі.

Важливу роль у перетворенні національних корпорацій у міжнародні відіграє держава. Воно заохочує їх діяльність на світовому ринку і підтримує їх діяльність за кордоном шляхом укладення різних політичних, економічних і торгових договорів з іншими державами. Як приклад можна назвати практику підтримки великого вітчизняного бізнесу в Японії. Китай також розробив і реалізує спеціальну програму підтримки вітчизняних корпорацій при виході їх на зовнішні ринки.

Отже, створення міжнародних корпорацій стає неминучим у міру розвитку регіональної та світової транспортної інфраструктури, вдосконалення систем зв'язку, зростання вивозу капіталу.

Позитивні аспекти впливу міжнародних корпорацій на світову економіку. Аналізуючи позитивні риси функціонування міжнародних корпорацій для загальносвітового економічного розвитку слід зазначити, що вони вносять великий внесок в економіку приймаючих країн та у світове господарство за наступними напрямками:

- сприяють ефективному розподілу різних видів ресурсів (капіталу, робочої сили та ін.) між різними країнами і регіонами світу;

- сприяють оптимальному розміщенню виробництва;

- стимулюють розробку, впровадження та поширення нових товарів, послуг і технологій;

- сприяють посиленню конкуренції;

- беруть участь в розширенні міжнародного економічного і технологічного співробітництва.

Розділ 3. Розвиток форм міжнародного бізнесу в умовах глобалізації

Міжнародний бізнес в умовах і на різних стадіях інтернаціоналізації розвивається під впливом конкуренції на глобальних ринках. Підкреслимо, що їх сумісний розвиток зумовлений динамічними процесами глобалізації та інтернаціоналізації продуктивних сил, посиленням консолідації міжнародного бізнесу та діяльності глобальних компаній в умовах нового цивілізаційного порядку.

Глобальний етап інтеграції економічних систем, пов'язано з багатоплановим процесом інтернаціоналізації, який представляє собою процес розширення та поглиблення світогосподарських зв'язків завдяки підвищенню мобільності факторів і результатів виробництва (макрорівень) та залучення фірми до міжнародних операцій (мікрорівень) [2, с.9].

У результаті дії викликів глобалізації та посилення інтернаціоналізації виробництва і капіталу середовище міжнародного бізнесу зазнає структурних змін у системі впливу окремих сфер зовнішнього середовища, як загального, так і конкурентного. Багатовимірність глобалізації виявляється через зростання масштабів і динамізацію міжнародного руху товарів, послуг, факторів виробництва, інформації, технології, інновацій. Економічна глобалізація характеризується виходом міжнародної економіки на вищий рівень розвитку із системною інтернаціоналізацією умов і сфер людської життєдіяльності, коли в принципі можна говорити про формування економіки глобального типу [5, с. 6], де соціально-економічні зміни на національному, міжнародному та метакорпораційному рівні міжнародного середовища зумовлені розривами технологічного та інформаційного розвитку суб'єктів цих рівнів.

Міжнародний бізнес, у широкому розумінні цієї категорії, можна розглядати як підприємництво, що здійснюється у межах світового господарства. Конкретна сутність цього поняття розглядається як будь-яка операція, яка проводиться контрагентами двох або більше країн. При цьому, мова йде про господарські операції, які засновані на нових організаційних технологіях, мають гнучкий характер у процесі оперативного управління, враховуючи вплив вимог світового ринку та оптимального задоволення інтересів і потреб партнерів.

Міжнародний бізнес базується на можливості отримання переваг (економічних чи технологічних) саме із переваг міждержавних (міжкраїнових) ділових операцій, тобто продаж даного товару в іншій країні, або налагодження фірмою однієї країни виробництва в іншій країні, або спільного надання послуг фірмами двох країн - третій тощо забезпечують залученим у бізнес сторонам більше переваг, ніж вони мали б, якби здійснювали аналогічну діяльність як суб'єкти лише національних економік [4, с. 68].

Прагнення компанії здійснювати операції на закордонних ринках є можливістю реалізації конкурентних переваг, враховуючи глобалізаційні виклики. Ключовими рушійними силами впливу глобалізації на міжнародний бізнес в умовах гіперконкуренції можна вважати зниження бар'єрів, зростання міжкордонної торгівлі та інвестицій, зростання масштабів виробництва глобального продукту для глобального споживача, використання Інтернет та інформаційних технологій, роль швидкозростаючих економік на світовому ринку, впровадження глобальних систем якості та стандартів продукції.

Слід зазначити, що міжнародна підприємницька діяльність зорієнтована на впровадження конкретних заходів щодо розширення ринків збуту, послуг, капіталу, робочої сили, пошук нових джерел виробничих і фінансових ресурсів, здійснення диверсифікації господарської діяльності тощо.

Ці головні мотивації здійснення ділових операцій за межами національних кордонів формують структуру міжнародного бізнесу, що представляє собою систему взаємозв'язків типів, форм та методів реалізації міжнародного бізнесу, яка функціонує у напрямі міжнародних торговельних відносин, руху та раціонального використання фінансових і трудових ресурсів (фінансового та інтелектуального капіталів) у межах глобальної економічної системи. На сьогодні система міжнародного бізнесу зазнає певних змін у результаті нових викликів глобалізації та поглиблення інтернаціоналізації виробництва.

Сучасні тенденції розвитку форм міжнародного бізнесу охоплюють вихід транснаціональними компаніями на зарубіжні ринки шляхом прямого іноземного інвестування, венчурного інвестування, міжнародного виробництва та IT-компаніями.

Функціонування глобальної компанії у різних формах бізнесу базується стратегічними підходами реалізації її конкурентних переваг за рахунок інтерналізації, зниження трансакційних витрат, OLI-переваг чи передових знань і технологій [15].

Більшість процесів у виробничо-збутовому ланцюгу на глобальному, макроекономічному та корпоративному рівнях, сьогодні мають інноваційну природу. Відносна доступність усіх факторів виробництва, зростання ролі людського чинника, а також постійне прискорення економічних трансакцій визначають виняткову роль інформації та інновацій у системі прогнозування, планування, організації, мотивації та контролю діловими операціями ТНК.

Інформаційний ресурс виступає сьогодні ключовим чинником досягнення поточної ефективності і довгострокової конкурентоспроможності на більшості товарних ринків. У свою чергу, інформація як предмет і засіб праці має бути наслідком отримання двох категорій товарів - інформаційного та інтелектуального продукту.

Сьогодні залучення до господарювання фінансових ресурсів, використання тої чи іншої техніки, найм на роботу певних працівників та інші процеси на підприємствах безпосередньо визначається накопиченим його власником чи керівниками інтелектуальним капіталом. З другого боку, як і в природному середовищі, більшість бізнес-процесів чи їх окремих стадій мають крім матеріальної складової, ще й інформаційну.

Отже, інноваційні рішення як спосіб накопичення інформаційного чи інтелектуального капіталу безпосередньо виступають передумовою ведення діяльності на ринку та основою отримання економічних результатів компаніями [7, с. 12].

Сучасний розвиток «цивілізації знань» та світового господарства неможливий без достатньо інтенсивних інвестиційних та інноваційних процесів. Інноваційні ж процеси не можуть відбуватися без забезпечення інформаційних потоків між господарюючими об'єктами і суб'єктами з одного боку та іншого. У більшості джерелах фахівцями інформація в інвестиційній та інноваційній діяльності розглядається як інструмент зниження фінансово-економічних ризиків.

Водночас, на думку О.В. Михайловської, тенденція до посилення ролі інформації в усіх без винятку соціально-економічних процесах дає підставу припустити, що роль інформації у сфері інвестицій та інновацій не обмежується зменшенням ризиків інвесторів. Для оцінки інших мотивів господарюючих суб'єктів здійснювати вищезазначені види діяльності, звернемося до поширеного у фаховій літературі підходу до інвестицій, який тлумачить їх як розміщення певних фінансових ресурсів з метою отримати позитивний фінансовий результат [6, с. 12].

Однак, на думку О.В. Михайловської, такий підхід не чітко формулює причини (мотиви) здійснення інвестиції [6, с. 12], оскільки у сучасних умовах отримання максимальних прибутків чи збільшення капіталу не розглядається як самостійна мета інвестування [9, с. 60]. Тут йдеться про оптимальність, яка полягає у тому, що за мету ставиться отримувати менший, ніж максимально можливий прибуток, але з тривалим ефектом.

Загалом глибинні мотиви всіх суб'єктів, які здійснюють інноваційну та інвестиційну діяльність, є спільними, попри певні відмінності в цілях. Ці мотиви полягають у динамічній природі суб'єкта (його стан постійно змінюється). Причому, незалежно від того, розглядається окрема людина чи велика корпорація, вони існують у динамічному зовнішньому середовищі.

Особливістю суб'єкта є розуміння відмінностей між бажаним і реальним станом речей. Невідповідність між ними породжує, низку потреб, головною з яких є потреба в ресурсах: грошових, технологічних, інтелектуальних тощо для зміни свого стану або утримання його незмінним в умовах, що змінилися. Така ситуація примушує суб'єкта шукати об'єкт, який би забезпечив його необхідними ресурсами: вкласти гроші, щоб отримати їх ще більше, зробити вклад у модернізацію технологій, щоб утримати або збільшити ринкову частку, фінансувати наукові дослідження, щоб на їх базі створити нові технології, які забезпечать перевагу над конкурентами тощо.

Вищеперераховане, на думку О.В. Михайловської, є надзвичайно важливим моментом, який дозволяє об'єднати інвестиційну й інноваційну діяльність в один процес з єдиним мотивом. Відмінність виникає лише в тому, що в процесі пошуку можливі три ситуації [6, с. 13]:

1) знайдено готовий об'єкт, властивості якого дозволяють розв'язати конфлікт між потребами суб'єкта і реальністю. У цьому випадку інвестор здійснює вкладення, не змінюючи сам об'єкт інвестицій;

2) потенціал готового знайденого об'єкта, але він не відповідає потрібним критеріям і вимагає певної зовнішньої участі для його розвитку. У цьому випадку інвестор виступає як новатор, адже йому потрібно змінювати існуючий об'єкт так, щоб він забезпечив необхідні інвестору ресурси;

3) існуючого об'єкта, який навіть у разі його зміни забезпечив би суб'єкта необхідними ресурсами, не знайдено. У даному випадку інвестор приймає рішення про створення нового, не існуючого до цього об'єкта (як підприємства, так і наукового продукту, напряму прикладних чи технологічних досліджень). У цьому випадку, інвестор виступає як новатор ще більшою мірою, ніж у попередньому пункті.

Отже, як інноваційна, так і інвестиційна діяльність базуються на одному мотиві - необхідності поповнення ресурсів суб'єкта (інвестора) для підтримання існуючого стану або ж розвитку в зовнішньому середовищі. Реалізується цей мотив через пошук і встановлення зв'язку з об'єктом (реальним або ще не створеним), який здатен, на думку інвестора, забезпечити його необхідними ресурсами. Тому інноваційно-інвестиційний процес слід тлумачити як діяльність суб'єктів: окремих осіб, корпорацій, інших інституційних об'єднань, спрямовану на пошук, отримання впливу, зміну або створення об'єктів, здатних забезпечити ресурсами, необхідними для підтримання стану динамічної рівноваги із зовнішнім середовищем розвитку в межах глобалізаційних процесів [6, с. 14-15].

Отже, глобалізація як феномен ХХІ століття виявляється як багатовимірне явище, яке охоплює масштаби і динамізацію міжнародних економічних відносин і міжнародного бізнесу, і характеризує вищий рівень розвитку міжнародної економіки як системи науково-технологічних та галузево-функціональних зв'язків між новими типами утворень як кластерні, метакорпораційні та мережеві структури, також зумовлює становлення глобальної економічної системи. Підкреслимо, що на сьогодні рушійні сили економічної глобалізації формуються в умовах розвитку нового світоустрою, сформованого під впливом цивілізаційного розвитку продуктивних сил як результат домінування інформації та технології в економічній системі.

Висновки

Міжнародна підприємницька діяльність становить собою діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів)

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є фізичні особи, фірми, спілки підприємців, представники держав, міжнародні організації, спільні підприємства та транснаціональні компанії.

Основними формами сучасного міжнародного бізнесу є експорт та імпорт товарів та послуг, господарська діяльність за кордоном (банківські операції, аренда, прокат, лізинг, страхування та менеджмент), інвестиційна діяльність, спільне підприємництво, а також кооперація в галузі науково-технічної, виробничої, збутової та сервісної діяльності.

Найбільш поширеною серед форм міжнародного бізнесу є спільне підприємництво.

Розвиток міжнародного бізнесу обумовлює необхідність існування ефективного регулювання його на державному, національному на наднаціональному рівнях. Метою такого регулювання є: забезпечення збалансованості сфер та галузей країни в умовах максимальної свободи міжнародного руху товарів та факторів їх виробництва; стимулювання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності; створення передумов для широкої інтеграції національної економіки у світове господарство; захист національних економічних інтересів в цілому і окремих суб'єктів міжнародного бізнесу зокрема; створення рівних можливостей усім суб'єктам міжнародного бізнесу.

На державному рівні регулювання міжнародного бізнесу здійснюють законодавчі та виконавчі органи влади. В нашій країні це Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний Банк та інші органи. На міжнародному рівні регулювання бізнесу здійснюється міжнародними організаціями, передусім такими як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Міжнародна організація праці, Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Рада 00Н з промислового розвитку (ЮНІДО), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

На міжнародному рівні регулюються умови експорту-імпорту товарів і факторів їх виробництва, здійснення спільної підприємницької діяльності, правила переведення платежів (коштів) у країну базування, порядок розв'язання суперечок господарського і фінансового характеру, норми поведінки іноземних партнерів тощо. Регулювання міжнародного бізнесу на наднаціональному рівні здійснюється в межах інтеграційних об'єднань. Країни-учасниці заключають відповідні угоди щодо здійснення спільного підприємництва і утворюють відповідні наднаціональні інститути по регулюванню спільної підприємницької діяльності.

Список використаних джерел

1. Офіційний сайт Державної статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

2. Офіційний сайт Forbes [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.forbes.com

3. Кривов'язюк І.В. Сучасне трактування та динамізм розвитку сектору транснаціональних корпорацій світу: наукова стаття.-2016.

4. Офіційний сайт UNCTAD [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://unctad.org/en/Pages/Home.aspx

5. Азрилияна А.Н. Великий економічний словник / під ред. А.Н. Азрилияна. - К. : «Правова культура», 2015. - С. 24-25.

6. Економіка підприємства: Підручник/ За аг.ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. Та доп. - К.: КНЕУ,2015. - С. 75-77.

7. Кукурудза І.І. Міжнародна економіка. Матеріали до лекцій та семінарів. - Черкаси: РВВ ЧДУ, 2011. - С. 249-255.

8. Міжнародні економічні відносини / Под ред. проф. Е.Ф. Жукова.-К.: КНЕУ, 2010. - С. 49-55.

9. Куцик П.О., Ковтун О.І., Башнянин Г.І. Глобальна економіка: принципи становлення, функціонування, регулювання та розвитку: монографія. Львів: вид-во ЛКА, 2015. - С. 11-13.

10. Сорока І.Б. Транснаціональні корпорації та їхня роль у процесі активізації міжнародної інтеграції // Актуальні проблеми економіки, 2016.

11. Рогач О.І. Міжнародні інвестиції: теорія та практика бізнесу транснаціональних корпорацій: підручник. Київ: Либідь, 2015. - С. 44-46.

12. Василевський Т.Л., Налев'єва М.А. Транснаціональні корпорації у світовому господарстві // Економічний журнал, 2013. - С. 9-14.

13. Темніченко М.Ю. Транснаціональні компанії. Економіст. 2003. № 1, 2. С. 75.

14. Ленський Є.В., Цвєтков В.А. Транснаціональні фінансово-промислові групи і міждержавна економна інтеграція: реальність і перспективи. Київ: Економіка і життя, 2015. - С. 8-11.

15. Офіційний сайт Кабінету Міністрів України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.kmu.gov.ua.

16. Малиновський В.Я. Словник термінів і понять з державного управління. Київ: Атіка, 2015. - С. 21.

17. Мельник А.Ф., Васіна А.Ю., Желюк Т.Л., Попович Т.М. Національна економіка: навч. посібник / ред. А.Ф. Мельник. Київ: Знання, 2016. - С. 36.

18. Гойко А. Ф. Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрямки їх реалізації / А. Ф. Гойко. - К. : ВІРА-Р, 2017.

19. Кокоріна В.І. Імперативи розвитку міжнародного бізнесу в умовах глобалізації / В.І. Кокоріна // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2016. - № 3. - С. 67-73.

20. Лук'яненко Д. Г. Стратегії глобального управління / Д. Г. Лук'яненко, Т. В. Кальченко // Міжнародна економічна політика. - 2017. - № 8-9. - С. 5-43.

21. Михайловська О. В. Вплив глобалізації інформаційного простору на розвиток міжнародних інноваційно-інвестиційних процесів : монографія. - К. : Дакор, Видавничий дім «Скіф». - 2014. - С.17.

22. Олексюк О. І. Глобальна метрика інноваційно-інвестиційного розвитку / О. І. Олексюк // Інновації та розвиток. - 2015. - № 4. - С. 11-17.

23. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом / А.А. Пересада. -- К.: Лібра, 2016. - С.61-63.

Размещено на Allbest.ru