Peгіональні інноваційні комплекси в глобальній економіці

Упродовж 1999-2003 рр. технологічні парки України виробили інноваційної продукції на суму 1,38 млрд. грн. У 2002 р. 94 підприємства, що перебувають в складі технопарків України, виробили інноваційної продукції на суму 581,9 млн. грн., що становить приблизно 4,6% усієї відвантаженої інноваційної продукції в Україні. Протягом 2002 р. технопарки сплатили до державного бюджету та державних цільових фондів 19,2 млн. грн. До виконання інноваційних та інвестиційних проектів в технопарках залучено 23 тис. працівників.

ФІСПР - Фінансові інститути підтримки та сприяння розвитку

НДУ- науково-дослідні установи

ТПП- Торговельно-промислова палата/палати

ЗО - заклади освіти

· організаційно-правова та технічна: надання приміщення для розташування, можливості пільгового користування обладнанням, постачання обладнання за лізинговими договорами, складання та експертизи бізнес-планів проектів, юридичне супроводження реєстрації та організації фірми, проведення оціночної діяльності;

· маркетингово-консультаційна: консультування з питань управління, бухгалтерського обліку, законодавства, податків, фінансів, інвестицій, розроблення прогнозів реалізації інноваційного продукту, проведення маркетингових досліджень, підбір кадрів, надання необхідної інформації;

· фінансова: пошук інвесторів, забезпечення можливості отримання кредиту або венчурного капіталу, аудит фінансового стану компанії, сприяння залученню фінансових коштів.

На технічний траст може бути покладено виконання таких функцій: створення бази даних інновацій, сприяння полегшенню пошуку інформації, співробітництво з провідними національними інформаційними системами, відстеження виконання умов договорів, сплата винагороди, проведення експертизи інноваційних проектів, пошук інвесторів під інноваційні проекти, захист інтересів бенефіціарів насамперед малих та середніх підприємств.

Довірчий керуючий зонального трасту має право укладати ліцензійні договори, договори про поступку патенту, договір комерційної концесії, франчайзингу, установчі договори у випадку створення юридичної особи (у вітчизняних технопарках - спільних підприємств), а також договори про спільну діяльність (у т.ч. у разі приєднання нових засновників) [109, 36-40].

Для успішного функціонування технопарку та його учасників мають бути чітко врегульовані майнові відносини, визначені конкретні форми співробітництва між засновниками та учасниками, між учасниками, між учасниками та третіми особами. Найважливішим питанням створення та діяльності РІК є визначення статусу та структури майна. У майні будь-якого підприємства виділяють матеріальні та нематеріальні активи. Основними матеріальними активами технопарку, які являють собою найбільшу цінність для клієнтів є приміщення, спеціальне обладнання й техніка, лабораторії. Проте основним джерелом заробітку та конкурентоспроможності РІК та його суб'єктів є його нематеріальні активи, тобто його інтелектуальна власність, до якої насамперед слід віднести:

· права власності на нові технології, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, що охороняються патентами;

· ноу-хау та комерційну інформацію, що не охороняються патентами;

· права власності на зареєстровані знаки для товарів та послуг;

· фірмове найменування;

· право на зазначення місця походження товару тощо.

Власність як атрибут, що визначає соціальний статус особи, в інноваційному процесі набуває форми власності на результати інноваційної діяльності. Оформлення, в т.ч. юридичне, відносин власності вносить до турбулентного за своєю природою процесу ознаки стабільності, довгостроковості, перспективності, формує очікування суб'єктів і визначає напрями, сфери та масштабність здійснюваних заходів. Поглиблення спеціалізації та кооперації між економічними агентами, внаслідок чого активізується обмін, до обороту залучаються нові види ресурсів та продукції, спричинює необхідність чіткого визначення та якнайшвидшого закріплення прав власності, яке належить учасникам інноваційного процесу. До особливостей відносин власності, що виникають в інноваційній сфері, відносять, по-перше, мінливість правил гри, “неформалізованість” відносин, пов'язаних із володінням та розпорядженням результатами інноваційної діяльності. По-друге, це неможливість вичерпного визначення прав та обов'язків окремих суб'єктів у зв'язку з відсутністю чітких меж та правил визначення прав власності на такі об'єкти [110, 153].

Ліцензійні договори опосередковують процес передачі та використання прав на об`єкти інтелектуальної власності.

Українським законодавством передбачена можливість видачі простих (невиключних) та виключних ліцензій. Простою ліцензією ліцензіар надає ліцензіату право на використання об'єкта інтелектуальної власності визначеним у договорі способом, як правило, шляхом виготовлення та продажу відповідної продукції за певну плату. Коло осіб, яким може бути видано просту ліцензію, не обмежується на відміну від виключної ліцензії, за якою згадані права передаються виключно одній особі. Ліцензійним договором обумовлюються просторові та часові межі дії ліцензії, можливості використання предмету угоди, в т.ч. обсяги та якість продукції, що виготовляється за ліцензією, врегульовується питання платежів за користування згаданими правами.

Залежно від цілей та фінансової спроможності сторін можуть бути обрані різні форми платежів. У випадку сплати роялті - періодичних відрахувань, як правило, з одиниці виготовленої або проданої продукції- ліцензіар розраховує на отримання майже стабільного доходу протягом усього періоду дії ліцензії та збільшення очікуваних надходжень у випадку комерційного успіху продукції, проте він наражається на ризик, пов'язаний із приховуванням реальних обсягів виробництва та важкістю контролю.

Ліцензіату роялті дає можливість відстрочити термін сплати платежів та мінімізувати їх у разі негативних результатів використання ліцензії. Використання паушального платежу у вигляді визначеної у договорі суми для ліцензіата означає необхідність акумулювання значних коштів, а також ризик збитків у випадку комерційного провалу продукції. Водночас ліцензіар, отримуючи всю суму цілком, ризикує втратити можливі майбутні прибутки. Укладання ліцензійного договору у багатьох випадках передбачає тісну співпрацю між сторонами, яка грунтується на взаємній довірі, орієнтуванні на довгострокове співробітництво, зацікавленості в успіху партнерів.

Кооперація між сторонами відбувається в сфері навчання персоналу ліцензіату, допомоги в організації виробництва, передачі комерційної інформації та досвіду, передачі спеціального обладнання, в т.ч. на умовах лізингу. Результати діяльності українських підприємств за ліцензійними договорами наведено в табл. 3.8.

Глибшою кооперація між компаніями буде у разі використання партнерами договорів франчайзингу, що передбачають довгострокове співробітництво з метою спільного використання об'єктів права інтелектуальної власності як патентованих, так і непатентованих об'єктів. Франчайзинг є більш ефективною та перспективною формою співробітництва, що включає передачу комплексу згаданих прав, у т.ч. порівняно з ліцензуванням, оскільки передбачає необхідність більшої координації та узгодженості дій, розширення форм і сфер взаємодії за рахунок паралельних або супроводжувальних видів діяльності. Франчайзі (користувач) отримує чимало переваг: від використання досвіду, репутації, марки або знака до доступу до результатів наукових і маркетингових досліджень, участі в рекламних кампаніях, кредитної підтримки тощо. Еволюція франчайзингу від товарного до виробничого та ділового дає підстави прогнозувати розширення сфер співробітництва із залученням технологій франчайзингу та поглиблення по стадіях процесу виробництва та довиробничих стадіях.

Таблиця 3.8

Результати діяльності підприємств України за укладеними ліцензійними договорами за регіонами у 2002 р.

(Складено автором за [88])

Для РІК привабливість франчайзингу полягає у тому, що окремі учасники або власне РІК в особі адміністративних структур можуть виступати франчайзером. Якщо франчайзером є третя особа, РІК зменшує власні витрати та ризики, а також поділяє останні із зовнішнім франчайзером.

Використання договорів ліцензування та франчайзингу у відносинах між суб'єктами РІК сприятиме:

· оптимізації використання об'єктів інтелектуальної власності та розширенню можливостей щодо їх реалізації;

· поліпшенню договірної дисципліни та рівня саморегулювання;

· зростанню обізнаності щодо потреб інших учасників та відповідно корегуванню й модернізації власного розвитку, напрямів досліджень, що проводяться;

· розвитку паралельних та супроводжувальних видів діяльності;

· формуванню загального знання та мереж поширення знань та інформації;

· зростанню кваліфікації й у цілому якості праці персоналу учасників процесу;

· підвищенню здатності до навчання, конструктивного співробітництва, адаптивності окремих осіб та організацій.

Слід зазначити, що описуваний тип договорів передбачає підтримання високої довіри між контрагентами, наявність достатнього рівня саморегулювання середовища та відпрацьованих механізмів вирішення спорів і проблем, що має сприяти превалюванню “самовиконуваного типу контрактів”, коли сумлінне виконання угоди вигідніше для партнерів, ніж порушення її умов. Специфіку даного типу співробітництва зумовлює також їх належність до “неповних контрактів”, в яких неможливо зазделегідь визначити всі умови та передбачити події, що можуть трапитись у майбутньому [111, 130]. Така «неповнота» випливає з характеристик об'єкта договору - прав інтелектуальної власності.

Згадані характеристики формують клімат, в якому взагалі можливо говорити про ефективність співробітництва. Так, довіра, на відміну від пануючої у нашому суспільстві “позиції недовіри”, надає економічним відносинам ознак стабільності, перспективності, довгостроковості; сприяє зменшенню транзакційних витрат, полегшує вирішення проблем і стримує розвиток конфліктних ситуацій; зменшує час ведення переговорів й у цілому сприяє формуванню цивілізованого бізнес-середовища. На рівень довіри впливають такі особисті характеристики, як репутація порядності, компетентність (володіння спеціальними навиками й знаннями), послідовність (передбачуваність), лояльність (доброзичливість, здатність підтримувати та захищати інших), відкритість тощо. Довіра трансформується в специфічний вид “соціального капіталу”, який важко оцінити в математичній або навіть у матеріальній формі, але роль якого в сфері бізнесу є досить значною.

Розвиток високотехнологічного та інноваційного бізнесу в такій новій організаційно-економічній формі надає його учасникам широкі можливості в сфері встановлення власних правил зменшення державного втручання в сферу. На нашу думку, це одна з найважливіших функцій РІК, ефективна реалізація якої здатна принести користь не лише учасникам РІК, а й регіону та суспільству в цілому.

Певна річ, що потенціал саморегулювання визначається обсягом корисності, що безпосередні учасники отримують від участі, а саме захист інтересів учасників у відносинах з аутсайдерами; позасудове вирішення спорів, користування колективною торговою маркою; підвищення та менші витрати на підтримання іміджу та репутації, можливість отримання унікальних послуг фінансового, консультаційного, управлінського, маркетингового, патентного характеру, користування стандартними формами нових (специфічних) видів договорів тощо.

В контексті обговорюваних проблем неможливо оминути проблему стану ринку інноваційної продукції в Україні. Взагалі ринок інновацій характеризується наступними ознаками:

- монопольні риси багатьох сегментів ринку,

- слабкі позиції покупців внаслідок недостатності інформації та можливості впливати на ціни,

- невизначеність принципів ціноутворення на інноваційну продукцію,

- розмите конкурентне середовище,

- високий ступінь географічної концентрації попиту та пропозиції,

- сильна кореляційна залежність між торгівлею науково-технічними розробками та науково-дослідною діяльністю,

- швидке скорочення термінів між винаходом та його комерційною реалізацією,

- зменшення життєвого циклу продукції,

- висока кореляція між патентуванням, ліцензуванням та розвитком високотехнологічного експорту, а також між торгівлею технологіями та прямими іноземними інвестиціями,

- коопераційні взаємозв'язки між постачальниками та одержувачами технологій,

- творчий підхід до застосування технологій,

- випередження інноваційним продуктом потреб та можливостей ринку, внаслідок чого інновація сама створює новий ринок, що одночасно пов'язане із додатковими затратами [112, 12-13].

Серед особливостей ринку інновацій варто зазначити те, що він представлений сегментом інноваційних продуктів (новими технологіями, обладнанням, товарами, а також правами інтелектуальної власності) та сегментом суб'єктів інноваційного бізнесу у вигляді науково-дослідних організацій, підрозділів підприємств та інших установ, що виконують науково-дослідні роботи на замовлення.

Ринок інноваційних продуктів в Україні та у постсоціалістичних країнах характеризується сьогодні різким падінням попиту на інноваційну продукцію, неплатоспроможністю вітчизняних споживачів, наявністю конкуренції на внутрішніх ринках з боку іноземних фірм - постачальників технологій, намаганням іноземних замовників вилучити вітчизняний науковий потенціал насамперед через технології подвійного призначення за мінімальні кошти.

Практика створення РІК виробила численні форми їх організації. Залежно від ініціатора та ключового елементу структури можна виділити такі форми: академічний, корпоративний, ресурсний, маркетинговий, інфраструктурний.

Академічна форма організацій РІК на базі вузу, науково-дослідного інституту, лабораторій, інших видів дослідних установ є традиційною та дуже поширеною. Хоча в США у 1981 р. з 80 наукових парків лише 27 мали тісну кооперацію із університетами [48, 42]. У міру розвитку даного явища академічний та освітній сектори стають обов'язковою частиною комплексу. Академічна форма організації РІК має великі перспективи розвитку, особливо в постсоціалістичних країнах. Для університету або будь-якого вищого навчального закладу чи науково-дослідної установи активна участь в ініціюванні та заснуванні РІК може означати:

диверсифікацію діяльності та джерел фінансових надходжень;

гнучке реагування на ситуацію в країні, на міжнародних ринках з відповідним коригуванням напрямів досліджень;

поліпшення якості підготовки студентів за рахунок залучення останніх до діяльності структури, а також підвищення рівня працевлаштування випускників;

стимулювання становлення інноваційної культури та духу підприємництва;

поліпшення іміджу установи та завоювання статусу престижності;

надання персоналу установи додаткових можливостей щодо самореалізації у бізнесі, набуття навиків менеджменту, як однієї з форм мотивації, в т.ч. за рахунок збільшення заробітної плати науково-викладацького складу;

залучення установи та її персоналу до нових видів діяльності (ліцензійні договори, трастове управління тощо);

активізація співробітництва та координації між окремими підрозділами установи;

університет може стати форумом для зустрічей та переговорів між представниками науки, бізнесу, влади тощо;

реформування та удосконалення інформаційної бази вузівської науки;

поліпшення кадрового забезпечення науки за рахунок зростання престижу наукової діяльності серед студентів, а також стимулювання якості досліджень; підвищення соціального статусу працівників науки.

Звичайно, поряд з безумовними перевагами можливий розвиток і негативних моментів, одним з яких є гіпертрофованість функцій університету як продуцента нових знань.

Корпоративний варіант, характерний для Німеччини, означає організацію РІК на базі промислового підприємства або підприємств різних форм власності та розмірів, коли кілька компаній об'єднується для проведення певних видів інноваційної діяльності та яким на пільгових умовах надається приміщення в межах спеціальних державних або регіональних програм. Спроможність окремого підприємства або підприємств заснувати або ініціювати створення РІК варіює залежно від таких факторів: масштабів підприємства (мале, велике, “градоутворювальне”), тип та галузева приналежність підприємства (традиційні галузі, високотехнологічне виробництво), наявність досвіду інноваційної діяльності, стратегія підприємства, рівень коопераційних зв'язків. Крім зазначених факторів, які визначають внутрішній потенціал компаній як учасника РІК, значення набувають стан мезо- та макросередовища, можливість отримання фінансової підтримки власної ініціативи, зацікавленість місцевої влади тощо.

Інфраструктурний підхід передбачає створення РІК на базі окремих елементів інфраструктури, зокрема транспортних вузлів - ВЕЗ “Шеннон”та технопарк “Плессі” було засновано на базі аеропорту, Маршрут 128 - вздовж автомобільної артерії. Осередками формування комплексів можуть бути також порти, лінії експрес- залізниці, митні пункти.

За ресурсним принципом формуються технопарки, чия спеціалізація тісно пов'язана із ресурсами, що використовуються, тобто вони створюються на базі природного ресурсу, наявного в даному регіонів. Про це свідчить приморське розташування РІК із дослідження океану, агропарків - у регіонах сільськогосподарської спеціалізації, вітчизняного “Вуглемашу” у регіоні видобутку вугілля тощо. Ініціатором створення комплексу можуть також виступати товарно-сировинні біржі.

Достатньо перспективний маркетинговий підхід передбачає залучення до участі у РІК торговельних, виставкових або інших комплексів та компаній, які надають свої приміщення для розташування нових фірм, мають специфічний досвід у та виконують функції маркетингової підтримки. На нашу думку, на сьогодні перспективним є залучення для виконання згаданих функцій торговельно-промислових палат, які створюються з метою сприяння розвиткові народного господарства та національної економіки, її інтеграції у світову господарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової й торговельної інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічному розвиткові усіх видів підприємництва, науково-технічних і торговельних зв'язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн.

У межах регіонально-інноваційного комплексу торгово-промислові палати, згідно із законодавством [113], виконуватимуть такі завдання: сприяння розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, експорту українських товарів і послуг, надання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, освоєнні нових форм співробітництва; організація взаємодії між суб'єктами підприємницької діяльності, координація їх взаємовідносин з державою в особі її органів; участь в організації в Україні та за кордоном професійного навчання і стажування фахівців - громадян України з питань підприємництва; надання довідково-інформаційних послуг, основних відомостей, що не є комерційною таємницею, про діяльність українських підприємців і підприємців зарубіжних країн згідно з національним законодавством; сприяння в організації інфраструктури інформаційного обслуговування підприємництва; надання послуг для здійснення комерційної діяльності іноземним фірмам та організаціям; участь у розробленні правил професійної етики для інноваційної сфери.

3.3 Підвищення ефективності управління регіональними інноваційними процесами як передумова розвитку міжнародного економічного співробітництва України

Ефективність реалізації економічної політики та будь-якого процесу в економіці залежить від управління, спроможності організувати команду та побудувати адекватну умовам зовнішнього середовища структуру. Особлива увага до формування управлінського механізму в сфері інноваційної діяльності визначається браком відпрацьованих вітчизняних управлінських технологій та неможливістю використання технологій, що сформувалися в інших країнах та системах, а також необхідністю врахування нових зовнішніх умов здійснення такої діяльності. Адекватність методів і засобів управління сприяє забезпеченню оптимального та стабільного розвитку системи, зменшенню потенційних проблемних і конфліктних ситуацій. У вітчизняній економіці якість застосовуваних управлінських технологій набуває особливого значення через успадкований від адміністративної системи менталітет “гвинтика”, якому властиве ухилення від відповідальності, перекладання вини на “старшого за званням”, яскравим проявом чого є звинувачення влади та владних структур у всіх негараздах. Система управління регіональними інноваційними процесами має побудувати механізм, який би давав можливість уникнути згаданих проблем та сприяв формуванню сучасної технології управління. Необхідність дослідження управління як функції системи, що спрямована на збереження основних характеристик останньої в умовах постійної зміни середовища, зумовлена як вимогами забезпечення її ефективного функціонування, так і визначенням напрямів її подальшого удосконалення.

Система управління регіональними інноваційними процесами являє собою сукупність органів державної та місцевої влади, зональних структур управління, що здійснюють узгоджений вплив на суб'єктів регіональних інноваційних процесів з метою формування передумов для ефективного функціонування регіонального інноваційного комплексу. Відповідно управління регіональними інноваційними процесами може бути структуровано по: державному, регіональному та зональному (рівні регіонального інноваційного комплексу) рівнях.

Система управління регіональними інноваційними процесами формується під впливом таких тенденцій, як посилення регіоналізму, зміцнення системи місцевого самоврядування, демократизація та дебюрократизація організації всіх видів людської діяльності, необхідність узгодження регіональних інноваційних процесів із соціально-економічними перетвореннями в країні, органічність включення РІК до економічного та соціального простору регіону та країни.

У цілому управління регіональними інноваційними процесами має базуватись на таких принципах:

Ш законності та стабільності;

Ш соціальної справедливості та спрямованості;

Ш пріоритету суспільних інтересів;

Ш децентралізації та субсидіарності;

Ш врахування специфіки кожного регіону;

Ш координації інноваційної політики на різних рівнях;

Ш органічного поєднання інноваційних процесів з економічною та соціальною політикою та напрямом реформ;

Ш відповідного ресурсного забезпечення РІП;

Ш безперевності;

Ш поліваріантності та рівноправності різних форм організації регіональних інноваційних процесів.

Значимість посилення державного регулювання регіональних інноваційних процесів визначається та зумовлюється низкою причин насамперед необхідністю досягнення та підтримання певного рівня технологічного розвитку країни та лідерства з окремих, пріоритетних видів продукції, забезпечення та розбудови на новій основі системи національної безпеки.