Асиметрія глобального розвитку: соціально-економічний вимір

Серед факторів, які справили вагомий каталізуючий вплив на масштаби та динаміку глобальної монополізації капіталу і виробництва, дисертант виокремлює ключові: загострення конкурентної боротьби між провідними ТНК за перерозподіл світової економічної влади, якісно новий рівень концентрації і централізації капіталу, поглиблення асиметрії економічного та інноваційного розвитку країн, «технологічний відрив» американських ТНК від своїх основних конкурентів та формування у світовому господарстві нових центрів економічного суперництва, насамперед в азійському мегарегіоні.

Таблиця 1

Динаміка показників господарської діяльності 10 і 100 найбільших корпорацій світу протягом 1971-2008 рр

Проведений у роботі поглиблений аналіз глобальних форм монополізації капіталу і виробництва (злиття і поглинання, вертикально інтегровані корпорації, транснаціональні фінансові групи, міжнародні стратегічні альянси, територіально-галузеві кластери та транснаціональні державно-монополістичні об'єднання галузевого типу) дозволив автору визначити їх типові риси і специфічні особливості. При цьому автор наголошує, що ЗіП і дотепер залишаються однією з найефективніших форм концентрації та централізації капіталу ТНК, а також зміцнення їх конкурентних позицій на відповідних сегментах глобального ринку. Цей процес, як доводить автор, носить циклічний характер, у своєму розвитку пройшов кілька етапів і на сьогодні досягнув свого найвищого рівня (рис. 1). Більше того, хвиля злиттів і поглинань, яка спровокована глобальною економічною кризою (2007-2009 рр.), стане, на думку дисертанта, початком нового етапу концентрації капіталу, у результаті якого виникнуть нові монополії-гіганти, підвищиться рівень глобальної монополізації капіталу та одночасно звузиться коло осіб, котрі матимуть реальний контроль над діяльністю ТНК. В роботі обґрунтовано, що цей процес накладає на суспільство величезні витрати, пов'язані насамперед з загостренням конкуренції на глобальному ринку цінних паперів, погіршенням функціонування ТНК за умов недружніх або захисних поглинань, активізацією процесу відпливу глобального капіталу з виробничої у фінансову сферу, а також перекапіталізацією глобальних корпорацій та інтенсифікацією руху фіктивного капіталу.

В роботі доведено, що глобальний характер монополізації капіталу і виробництва надає сучасним ТНК нового статусу у світових координатах та робить їх практично непідконтрольними традиційним інститутам глобального менеджменту. На цій основі дисертант доводить, що глобальна монополізація капіталу поглиблює асиметрію глобального економічного розвитку через послаблення впливу на світогосподарські процеси національних держав, трансформацію параметрів їх економічного суверенітету та підрив техніко-технологічної безпеки, створення умов нерівної конкуренції для відсталих країн, підпорядкування монополістичним інтересам дрібного та середнього немонополізованого секторів, поглиблення технологічного розриву між країнами, що залучені до процесів розробки та комерціалізації ключових інновацій, та державами-аутсайдерами цих процесів та ін.

У розділі 3 «Різнорівневий характер фінансової глобалізації країн» досліджується фінансовий компонент економічної глобалізації, узагальнюються сучасні методичні підходи до оцінки рівня інтеграції країн у світовий фінансовий простір, а також аналізуються процеси регіональної реструктуризації світового фінансового ринку та дається структурно-функціональна характеристика глобальних фінансових дисбалансів.

Фінансовий глобалізм як ключовий компонент економічної глобалізації набув на сьогодні найбільших масштабів та найвиразніших форм прояву порівняно з глобалізаційними процесами у сфері реальної економіки. Це обумовлено насамперед розширенням інвестиційно-кредитної діяльності транснаціональних корпорацій і банків, лібералізацією валютних, інвестиційних і кредитних ринків, розширенням доступу різних держав до глобальних фінансових ресурсів та диверсифікацією механізмів концентрації інвестиційних ресурсів. Підтвердженням цього є, зокрема, великомасштабні вартісні обсяги світових транскордонних фінансових потоків (прямих іноземних інвестицій, вкладень в акції та боргові цінні папери, а також транскордонних позик та депозитів), які у 2007 р. досягнули 11,2 трлн. дол. США (або 20,5 % глобального ВВП), тоді як у 1990 р. вони становили лише 1,1 трлн. (5,2%).

Дисертант відзначає, що хоча фінансовий глобалізм надає світовому господарству цілісної структури та внутрішньої єдності, проте спричиняє й поглиблення асиметричності регіонального та структурно-функціонального розподілу глобального капіталу, стимулюючи його надконцентрацію в невеликій групі постіндустріальних країн та створюючи своєрідний «фінансовий колоніалізм» відсталих держав. Останні через механізми зовнішнього фінансування своїх національних економік та лібералізацію внутрішніх фінансових ринків опиняються перед цілком реальною загрозою втрати економічного та політичного суверенітету з причин боргової та інших видів фінансової залежності, фінансового підпорядкування розвинутим країнам світу та «меркантилізації» гуманітарних цінностей.

У процесі роботи над дисертацією автором були проаналізовані основні методичні підходи до оцінки рівня інтеграції країн у глобальний фінансовий простір, які використовуються міжнародними організаціями та дослідними агенціями, такими як МВФ, Інститут досліджень праці (IZA), «AT Kearney», ОЕСР, ЮНКТАД, Інститут менеджменту та розвитку (IMD), Швейцарський федеральний інститут технологій, Всесвітній економічний форум (ВЕФ). Узагальнення цих підходів дало змогу зробити висновок щодо певної їх обмеженості, оскільки оцінювання здійснюються головним чином на основі кількісних показників (валове нагромадження зовнішніх активів і зобов'язань країн, вартісні обсяги та динаміка вхідних і вихідних потоків фінансових ресурсів, масштаби міжнародного підприємництва в регіональному та галузевому розрізі, обсяги зовнішньої торгівлі фінансовими активами, обсяги міжнародних операцій банків та ін.), які характеризують номінальні аспекти включення держав до процесів фінансової глобалізації і здатність їх фінансових систем акумулювати капітал та надавати високоякісні фінансові послуги. Між тим, як наголошує автор, якісний рівень фінансової інтегрованості країн повинен оцінюватись на основі реальних критеріїв, які відображали б внесок фінансового сектору у технологічний розвиток країн, зростання продуктивності праці та економічного добробуту громадян.

Автор доводить, що найбільш системною в оцінці рівня інтеграції країн у світовий фінансовий простір є на сьогодні методика ВЕФ, оскільки вона охоплює велику кількість факторів, статистичних індикаторів та результатів анкетувань за 52 країнами світу - найактивнішими учасниками міжнародних фінансових процесів. Центральним компонентом у цій методиці є індекс фінансового розвитку (Financial Development Index), який розраховується на основі інституційних індикаторів, показників фінансового посередництва та доступності капіталу і відбиває спроможність національних фінансових ринків країн світу концентрувати капітал та інституційно забезпечувати процес трансформації заощаджень в інвестиції. Разом з тим, як зауважує дисертант, навіть ця прогресивна методика потребує вдосконалення на основі застосування нових економетричних методів дослідження. Кластерне моделювання країн за індексом фінансового розвитку ВЕФ, яке було здійснено автором на основі програмного продукту STATISTICA 6.0, дало можливість провести математичну кластеризацію держав і на цій основі виокремити 5 кластерів, що відображають ранжування країнових груп на сучасній фінансовій карті світу (табл. 2).

Таблиця 2

Результати кластерного аналізу рівня інтеграції країн у глобальний фінансовий простір за індексом фінансового розвитку ВЕФ (FDI)

Системне дослідження процесів фінансового глобалізму дало змогу дисертанту кваліфікувати його як вкрай неоднозначний процес, який не лише не здатен усунути регіональну асиметрію нагромадження фінансових активів, але й дозволяє країнам - світовим фінансовим центрам перетворюватись у фінансових рантьє. На підтвердження цієї тези автор наводить дані щодо регіональної диспозиції світових фінансових активів, згідно яких США акумулюють нині майже 35 % їх загального обсягу (вартістю 56,1 трлн. дол. США), Західна Європа - 30 % (47,6 трлн.), а Японія - 11,7 % (19,5 трлн.). Ці ж держави лідирують також і за показниками капіталізації фондових ринків, обсягів випуску боргових зобов'язань, банківських депозитів, валових зовнішніх активів і зовнішніх зобов'язань, експорту та імпорту інвестиційного капіталу тощо.

Разом з тим, як відзначає дисертант, сучасна центро-периферійна модель світового фінансового ринку не є статичною, на сьогодні вона зазнає суттєвих модифікацій у зв'язку з формуванням в різних точках світового господарства нових центрів нагромадження фінансового капіталу. Встановлено, що до них належить низка країн з новостворюваними фінансовими ринками в Південно-Східній Азії, Центрально-Східній Європі, Латинській Америці та на Близькому і Середньому Сході, котрі поступово нарощують свій конкурентоспроможний вплив у сфері міжнародних фінансів та претендують на перерозподіл регіональних сегментів світового фінансового ринку. Кожен новий центр нагромадження глобального фінансового капіталу, на думку дисертанта, характеризується притаманними лише йому передумовами. Для країн Південно-Східної Азії - це високий рівень валового внутрішнього нагромадження капіталу, низька частка державних витрат у ВВП, а також випереджальні темпи демографічного, інвестиційно-виробничого і технологічного розвитку порівняно з розвинутими країнами. Для держав Центрально-Східної Європи - конвергенція національних моделей економічного розвитку з європейськими фінансово-економічними структурами, динамічна експансія до них західноєвропейського капіталу, високі темпи консолідації в банківському секторі, формування великих міжнародних фінансових конгломератів та диверсифікація фінансових продуктів. Для країн Латинської Америки - розвиток галузей обробної промисловості, залучення держав до транснаціональних виробничих мереж через спеціалізацію на технічно нескладних трудомістких операціях, а для країн близькосхідного регіону - інтенсифікація процесів валового внутрішнього нагромадження капіталу на основі насамперед нафтодоларів, державна монополія на об'єкти нафтогазової промисловості та зростання привабливості інвестиційних вкладень у сировинні галузі.

У дисертації наголошується на тому, що сфера фінансів, як наймобільніша ланка суспільного відтворення, в епоху глобалізації демонструє дедалі зростаючу самодостатність та незалежність від регуляторних механізмів макроекономічної політики держав світу. Самостійно визначаючи параметри глобальних фінансових агрегатів, вона здатна забезпечувати собі одержання надприбутків та стимулює нагромадження у світовій економіці фінансових дисбалансів як форми прояву асиметрії у фінансовій сфері. Останні, на думку автора, слід трактувати у широкому значенні як розрив між матеріально-речовим змістом глобального валового продукту та вартісною формою його вираження через відрив процесів капіталізації компаній від реальної основи соціально-економічного прогресу - зростання продуктивності праці, наростання асиметрії між обсягами фінансових послуг та реального виробництва, поглиблення диспропорцій між виробничим та спекулятивним нагромадженням капіталу, відсутність ефективних інструментів регулювання національних фінансових ринків, наростання нерівномірності у галузевій та територіальній концентрації міжнародних фінансових потоків, а також у світовому розподілі заощаджень та інвестицій, боргу і кредиту.

Саме ці фактори, як відзначає дисертант, і стали ключовою причиною першої глобальної економічної кризи 2007-2009 рр. Водночас ця криза підтверджує і загальну закономірність - циклічний характер глобального економічного розвитку, обумовлений зміною технологічних укладів у світовому вимірі. Тож, підсумовує автор, за своєю глибиною та масштабами впливу на національні економіки країн світу глобальна економічна криза характеризується чітко вираженим структурно-інноваційним характером, тобто передбачає системні якісні трансформації світового виробництва та його технологічної бази та основі шостого технологічного укладу.

У розділі 4 «Соціальна поляризація як форма прояву глобальної асиметричності» оцінюється рівень міждержавної та внутрішньокраїнової соціальної поляризації за кількісними та якісними параметрами, а також визначаються глобалізаційні детермінанти сегментації світового ринку праці.

На відміну від попередніх етапів розвитку капіталістичної ринкової системи, які характеризувались домінуванням критеріїв максимізації прибутків та рівня матеріального споживання, найважливішим мірилом ефективності економічної глобалізації стає її людський вимір. Вона відкриває перед кожною країною практично необмежені можливості долучитись до міжнародних стандартів виробництва і споживання, освіти й охорони здоров'я, універсальних демократичних інститутів та культурних цінностей, а також підвищити стандарти життєдіяльності населення та знизити рівень бідності в суспільстві. Водночас, як підтверджує міжнародна практика, за умов глобалізації стимулюється перенесення виробництва та робочих місць до країн з низькою вартістю робочої сили, широко застосовуються нестандартні форми зайнятості, спостерігається погіршення умов праці у відсталих країнах, послаблюється соціальний захист найманих працівників і, як наслідок - зростає розрив в доходах і якості життя між населенням розвинутих країн і країн, що розвиваються, а також наростають міжрегіональні і внутрішньокраїнові асиметрії соціального розвитку.

На основі аналізу основних кількісних і якісних параметрів соціальної поляризації країн світу (ВВП на душу населення, розрив в доходах громадян різних країн, рівень бідності та чисельність бідного населення, індекс Джині, індекс Колма, середнє логарифмічне відхилення та ін.) дисертант підтверджує цю незаперечну тенденцію. Так, протягом 1960-2005 рр. частка найбагатших 20 % населення світу у глобальних обсягах доходів зросла з 70 до 85 %, а частка найбідніших 20 % населення скоротилася з 2,3 до 1,1 %. На цій основі автор доходить висновку, що природа соціальної поляризації навіть в умовах глобалізації залишається незмінною, вона як і раніше є породженням відносин приватної власності на засоби виробництва і має своїм природнім наслідком нерівність в доходах різних верств суспільства. Тому, незважаючи на досягнення глобальним капіталізмом цивілізованих форм, соціальний статус людини у суспільстві обумовлений володінням об'єктами власності - матеріальними, інтелектуальними, інформаційними та ін. На підтвердження цієї тези дисертант наводить приклад США, де близько 40 % національного багатства країни та 70 % акцій усіх корпорацій світу належить 1 % найбагатших сімей, 80 % національного доходу привласнюють лише 20 % найбагатших американців, тоді як частка 20 % найменш забезпечених громадян країни у сукупному доході не перевищує нині 5,4 %.

Водночас останні десятиліття позначились суттєвим нівелюванням країнових диференціацій у показниках дитячої смертності, очікуваної тривалості життя при народженні, охоплення населення початковою освітою та грамотності дорослого населення (так званого «кристалу соціального розвитку»). Це свідчить про широкі можливості відсталих країн в умовах глобалізації, за підтримки міжнародного співтовариства вирішувати найгостріші соціальні проблеми, зокрема, доступу до питної води, боротьби з епідеміями, скорочення смертності від голоду та недоїдання, відкриття робочих місць, доступу до системи охорони здоров'я через діяльність міжнародних місій та ін.

Разом з тим, дисертант у своєму дослідженні констатує, що соціальна політика ще не набула глобального характеру, а повною мірою реалізується лише на національному рівні. Арсенал її інструментів найбільш широкий у розвинутих країнах світу, де нерівномірність у первинному розподілі особистих доходів населення суттєво пом'якшується не лише завдяки податковій та соціальній політиці держави (через забезпечення високого рівня добробуту для широких верств населення, підтримку доходів низькооплачуваних категорій громадян на соціально прийнятному рівні, коригування механізму розподілу національного доходу та суспільного багатства, розвиток державних систем освіти, охорони здоров'я та житлового будівництва та ін.), але й активній участі корпоративного сектору у формуванні сегменту соціальних послуг (соціальна відповідальність бізнесу, дотримання ним громадянських та особистих прав працівників, а також забезпечення охорони праці і здоров'я).

Досліджуючи глобалізаційні детермінанти сегментації світового ринку праці, автор відзначає, що вони охоплюють на сьогодні його інституціоналізацію, умови і характер зайнятості, структурні зміни у сукупній робочій силі, рівень інтелектуалізації праці, професійно-кваліфікаційну підготовку кадрів, а також галузеву і територіальну мобільність людського ресурсу. Серед їх напрямів автор виокремлює ключові: динамічне зростання масштабів світової зайнятості, інтенсифікацію процесу перерозподілу робочих місць на користь їх кваліфікованого і висококваліфікованого сегментів, наростання загального та структурного дефіциту робочої сили у розвинутих країнах світу, суттєве відставання темпів зростання вартості робочої сили від темпів зростання продуктивності її праці, інтенсифікацію процесів міжкраїнових переміщень людського ресурсу, виникнення нових професій.

За таких умов суттєвих модифікацій зазнає світовий ринок праці як щодо суб'єктно-об'єктної, так і просторово-функціональної структури, набуваючи якісно нових рис та особливостей. Вони, на думку автора, проявляються, з одного боку, у дедалі більшій втраті національними ринками праці своєї замкненості й відокремленості, зростанні ефективності використання сукупної робочої сили, розширенні можливостей обміну знаннями, інформацією та досвідом між народами, активізації міжнародних міграційних процесів та формуванні глобальної регуляторної системи міжнародної трудової міграції, а з другого - у загостренні проблем та суперечностей у соціально-трудовій сфері.

Оскільки невід'ємним компонентом глобалізаційних детермінант сегментації світового ринку праці є транснаціоналізація людського ресурсу, то дисертант аналізує цей процес з точки зору єдності механізмів наднаціонального його відтворення, міждержавного розподілу та використання. Результати аналізу дали підстави стверджувати, що існуючі міжкраїнові диференціації в рівнях заробітних плат працівників однакової освіти та кваліфікації істотно звужують можливості відтворення людського ресурсу в межах національних економік відсталих держав. Тому, не випадково, що завдяки міграційним процесам насамперед розширенню сегмента висококваліфікованої робочої сили розвинуті країни світу концентрують на своїй території найцінніший вид ресурсу - людський, «знекровлюючи» у такий спосіб інтелектуальний потенціал переважної більшості країн світу. Дисертант акцентує увагу на тому, що вступ цих держав у фазу постіндустріалізму обумовлює суттєву трансформацію об'єктної структури міжнародної конкуренції, результатом чого стає розгортання запеклої конкурентної боротьби між глобальними корпораціями, підприємствами немонополізованого сектору та державами не лише за володіння природно-сировинними, фінансовими, інвестиційними та інформаційними ресурсами, але й за право монополізації сегменту найбільш креативного та високоосвіченого людського ресурсу.

Дисертант відзначає, що досягнення провідними країнами світу цієї стратегічної мети стало можливим як завдяки девелопментизації національного людського ресурсу, так і на основі реалізації ефективних міграційних стратегій щодо залучення висококваліфікованих іноземних фахівців. Серед останніх найефективнішими, на думку автора, є механізми залучення зарубіжного «інтелекту» через навчання іноземців, селективний відбір спеціалістів вищої кваліфікації та потрібного профілю через рейтингову систему залучення іноземної робочої сили та «квазі-міграційні» заходи через інструменти аутсорсингу, які дозволяють віртуальне залучення робочої сили до виробничих процесів на території іноземних країн без зміни фізичного місця її перебування.

У розділі 5 «Інституціоналізація глобального економічного розвитку як механізм нівелювання його асиметричності» оцінено ефективність діяльності сучасних інститутів регулювання міжнародної виробничо-обмінної діяльності, глобальних фінансових дисбалансів та соціальних асиметрій, а також обґрунтовано напрями їх організаційно-функціональної реорганізації у відповідності до потреб цілеупорядкування глобального економічного розвитку та забезпечення світової економічної рівноваги.

На сучасному етапі розвитку світового господарства внаслідок суттєвого загострення суперечностей глобального економічного розвитку спостерігається наростання неадекватності діючої інституційної системи його регулювання масштабам та динаміці глобальних трансформацій. Це вимагає насамперед якісного її вдосконалення через перерозподіл функціональних компетенцій її ключових учасників, перегляд базових принципів функціонування глобальної регуляторної системи, формування нових її структурних елементів та універсалізацію повноважень існуючих інститутів.

Серед функцій міжнародних інститутів регулювання виробничо-обмінної діяльності, які розпочали свою діяльність ще з 1920-х років, визначальними на сьогодні є розробка і практична реалізація міжнародних правових норм щодо міждержавного переміщення товарів, послуг та інвестиційних ресурсів. Дисертант відзначає, що, незважаючи на значну кількість дво- і багатосторонніх міжнародних інвестиційних угод (понад 2600 на початок 2008 р.), досить представницьку чисельність міждержавних, регіональних і наднаціональних інститутів, яким делеговано повноваження щодо уніфікації міжнародного інвестиційного права і розробки правил міжнародної обмінної діяльності (близько 300, серед яких СОТ, ОЕСР, БАГІ, ЮНКТАД та ін.), повної універсалізації їхніх функцій і досі не досягнуто. Це пояснюється насамперед варіативністю цілей економічної політики різних держав світу, суперечностями їхніх національних інтересів, а також загостренням міжнародної конкуренції за найвигідніші умови та об'єкти міжнародного інвестування.

На думку автора, з метою вдосконалення інструментів регулювання виробничо-обмінної діяльності та універсалізації функцій міжнародних інститутів у цій сфері варто наділити їх повноваженнями щодо запровадження регіональних торговельно-експортних квот, обмеження обсягів реінвестування транснаціонального капіталу, оптимізації галузево-регіональної структури міжнародного інвестування, регулювання рівня рентабельності обмінних операцій, легалізації тіньового капіталу через закриття «податкових оазисів» та обмеження діяльності офшорних компаній, уніфікації нетарифної системи регулювання та часткової лібералізації системи тарифного регулювання в рамках СОТ, розширення доступу країн, що розвиваються, до ринку прав інтелектуальної власності та ін.

Глобальна економічна криза 2007-2009 рр. і швидке розгортання економічної рецесії в багатьох країнах світу підтвердили нагальність радикального оновлення господарського і фінансового механізмів національних економічних систем з метою їх переформатування і «девіртуалізації». Як засвідчує міжнародний досвід, у кризові періоди вирішальну роль у вирішенні проблем фінансових дисбалансів відіграють заходи національної політики, зорієнтовані на державне забезпечення і страхування кредитів і позик, рекапіталізацію банків і компаній, нарощування ліквідності банківської системи, купівлю державою проблемних («токсичних») активів у фінансових інституцій, націоналізацію компаній і банків, а також стимулювання споживчого і виробничого попиту.

Проте за умов фінансового глобалізму, відзначає дисертант, одних лише заходів національного фінансового менеджменту, як і їх поєднання з механізмами наднаціонального регулювання фінансових дисбалансів (з боку МВФ, МВФК, МБРР, Світового банку та ін.) явно недостатньо для забезпечення глобальної фінансової стабільності. Адже синхронізація національних бізнес-циклів, міжнародний характер спекулятивних операцій, неконтрольована емісія долара, гіпертрофований обсяг випуску похідних фінансових інструментів, включення у фінансові операції непрофільних інститутів вимагають не тільки розширення функцій діючих, але й формування нових інститутів глобального фінансового менеджменту. Вони, на думку автора, повинні бути наділені якісно новими компетенціями, а саме: запровадження системи довготермінового глобального фінансового планування, формування національних і наднаціональних фондів страхування фінансових ризиків, розширення національних і міжнародних фінансових резервних і стабілізаційних фондів, запровадження системи міжнародної фінансової відповідальності країн за нарощування боргів, фінансове надспоживання і надінвестування, запровадження жорсткого функціонального контролю за діяльністю національних фінансових ринків, прогнозування фінансових криз та запобігання й координація виходу з них.

Що стосується сучасних глобальних інститутів регулювання соціальних асиметрій, то вони використовують диверсифікований інструментарій різноманітних важелів впливу на соціально-економічне становище громадян різних країн як з боку національних урядів, так і регіональних і світових інституцій. Найавторитетнішими серед них є нині підрозділи ООН та структурні фонди Європейського Союзу. Багаторічна діяльність цих інститутів дозволила розв'язати низку найгостріших соціальних проблем, зокрема, щодо розповсюдження високих соціальних стандартів з розвинутої зони світу на решту країн, правового та соціального захисту іммігрантів, регіональної уніфікації рівнів доходів певних соціальних груп і категорій та ін.

Разом з тим, глибока соціальна поляризація, наголошує дисертант, потребує значного підвищення ефективності функціонування цих інститутів у напрямку: встановлення регіональних стандартів доступу населення до соціальних послуг (освіти, охорони здоров'я, соціальної інфраструктури та ін.), подолання дискримінації за національною, расовою, релігійною та статевою ознаками, посилення соціальної та економічної відповідальності глобального бізнесу, регулювання глобального ринку людського ресурсу, міжнародної солідаризації національних профспілкових рухів, посилення ролі неурядових організацій у суспільному житті, розбудови громадянського суспільства у різних країнах світу та ін.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми щодо визначення природи асиметрії глобального економічного розвитку та шляхів формування ефективного інституційного механізму її регулювання. Системне дослідження теоретичних засад глобального економічного розвитку, розкриття еволюції соціально-економічних форм нерівномірності світогосподарського розвитку та всебічний аналіз і оцінка рівня асиметрії розвитку країн і регіонів у виробничій, фінансово-інвестиційній та соціальній сферах дали можливість автору сформулювати наступні висновки:

1. Глобалізація світової економіки здійснює вирішальний вплив на трансформацію нерівномірності світогосподарського розвитку в асиметрію глобального економічного розвитку через зростання інтернаціоналізації соціально-економічного життя та гуманітарної сфери, прискорення процесів техноглобалізму, посилення тенденцій до глобальної монополізації капіталу і виробництва, поглиблення регіональних інтеграційних процесів у світі, а також наростання неадекватності діючої інституційної системи масштабам та динаміці глобальних економічних трансформацій. Асиметрія, будучи загальною формою глобального економічного розвитку, відображає системні зміни у світовій економіці та визначає основні тренди світогосподарського розвитку в історичній перспективі.

2. Ключовими суперечностями у соціально-економічній сфері на глобальному витку світогосподарського розвитку є: поглиблення антагонізму між глобальною експансією монополій та національним економічним суверенітетом країн світу, посилення глобальної конкуренції у сфері виробництва та збуту товарів і послуг, загострення антагонізму між глобальним капіталом і міжнародним контингентом найманих працівників, суперечність між глобалізацією та регіоналізацією міжнародної економічної діяльності, поглиблення антагонізму між класом найбідніших та найбагатших громадян планети, поглиблення диспропорцій щодо участі країн у глобальній економічній системі, зростання структурного безробіття та підрив техніко-технологічної безпеки країн, поглиблення розриву у доходах працюючого населення та посилення внутрішньорегіональних асиметрій соціального розвитку країн, поглиблення нерівномірності розвитку фінансового та реального секторів глобальної економіки.

3. На сучасному етапі рушійною силою системних структурних трансформацій світового виробництва є чергова циклічна зміна технологічного укладу. Основою цього процесу є перехід виробництва до нанотехнологій, систем штучного інтелекту, біотехнологій, глобальних інформаційних мереж, інтегрованих високошвидкісних транспортних систем та дистанційної освіти. За умов техноглобалізму циклічність зміни технологічних укладів набуває синхронізованого характеру, відкриваючи перед кожною країною широкі можливості долучитись до передових досягнень науки і техніки та світових структурно-технологічних зрушень за наявності розвинутого промислового потенціалу, численного контингенту високоосвіченого людського ресурсу, а також безперешкодного доступу до зовнішніх джерел капітальних та інформаційних ресурсів.

4. Процес технологічного розвитку проходить украй нерівномірно за країнами світу у контексті асиметрії глобального економічного розвитку, що проявляється у періодичному порушенні рівноваги в інноваційному розвитку держав та зміні світового рейтингу країн-лідерів інноваційних процесів. Міждержавна технологічна асиметрія існує на сьогодні не лише між розвинутими державами та країнами, що розвиваються, але й у межах тріади світової економіки. Ті держави, які володіють технологіями вищих технологічних укладів, стають лідерами глобальної економіки, мають вищий рівень суспільного добробуту та зміцнюють свої конкурентні позиції на світовому ринку, дедалі більше дистанціюючись від своїх суперників з менш розвинутим суспільним виробництвом. При цьому ті сектори їхніх економік, які найтісніше пов'язані з технологічним прогресом, виконують роль своєрідних «локомотивів» національного та глобального економічного розвитку, визначають товарну структуру глобальної торгівлі та дозволяють державам-лідерам одержувати інноваційну ренту.

5. В глобалізаційну епоху міжнародна монополізація капіталу досягнула свого найвищого рівня, охопивши практично всі країни світу та всі фази суспільного відтворення на галузевому та територіально-регіональному рівнях. Однак глобальна монополізація капіталу не усунула асиметрії економічного розвитку країн та регіонів світового господарства, оскільки вона не враховує національні економічні інтереси всіх країн, послаблює їх економічний суверенітет та підриває техніко-технологічну безпеку, деформує умови міжнародної конкуренції та дискримінує немонополізований сектор глобальної економіки, а також поглиблює технологічний розрив між країнами та створює нерівні умови споживання інноваційної продукції. Це вимагає суттєвої реорганізації діючої системи інституційного забезпечення глобального економічного розвитку з метою нівелювання негативних наслідків наявних глобальних асиметрій та гармонізації інтересів суб'єктів світового господарства.

6. В епоху глобалізації фінансова сфера демонструє чимраз зростаючу самодостатність та незалежність від регуляторних механізмів впливу макроекономічної політики держав світу. Самостійно визначаючи параметри глобальних фінансових агрегатів, вона здатна забезпечувати собі одержання надприбутків та стимулює нагромадження у світовій економіці фінансових дисбалансів. Їх наслідками є трансформація традиційних теоретичних уявлень щодо параметрів макроекономічної рівноваги країн світу, економічної ефективності та конкуренції, а також загроза деформації національних відтворювальних процесів та підвищення вразливості національних фінансових систем перед екзогенними факторами глобального конкурентного середовища з причин істотного звуження можливостей держав щодо проведення самостійної грошово-кредитної політики та регулювання національних фінансових ринків.

7. Глобальна фінансова криза 2007-2009 рр. змушує переосмислити загальну філософію споживання глобальних ресурсів насамперед з точки зору формування системи розумної достатності потреб. Водночас вона надає країнам наздоганяючого розвитку потужного імпульсу економічного зростання, оскільки, не будучи обтяженими надлишковими виробничими потужностями у галузях застарілого технологічного укладу, вони, на відміну від розвинутих держав, значно меншою мірою зазнають впливу структурної кризи, відповідно стикнуться з меншими масштабами знецінення капіталу. А динамічне освоєння ними базових технологій і виробництв нового технологічного укладу відкриє перед ними широкі можливості щодо «підключення» до чергової хвилі економічного зростання та оперативного реагування на глобальні виклики науково-технічного і соціального прогресу.

8. Серед комплексу проблем, породжених глобальною фазою розвитку світового господарства, однією з найгостріших є поглиблення асиметричності соціального розвитку країн і регіонів, а також наростання диференціацій у їхній соціальній структурі. Тимчасом як нерівність в доходах населення провідних держав світу має тенденцію до поступового нівелювання, все більш поглиблюється розрив між ними та бідними країнами, а також стають рельєфнішими країнові диспропорції соціального розвитку в групі найбідніших держав та асиметричність внутрішньокраїнового та міжрегіонального соціального розвитку. Ці процеси справляють гальмівний вплив на динаміку глобального економічного розвитку через загострення соціальних суперечностей у глобальному соціумі, розмивання традиційних моральних устоїв суспільства, деградацію соціального захисту, посилення тенденцій соціальної індивідуалізації та поглиблення процесів десолідаризації суспільства.

9. Визначальною рисою сучасного етапу світогосподарського розвитку є наростаюче відставання системи інституційного забезпечення глобального економічного розвитку від масштабів та динаміки глобальних трансформацій. Це проявляється у неадекватності діючих механізмів регулювання міжнародної економічної системи зростаючим потребам цілеупорядкування міждержавних потоків товарів, послуг, капіталу, інформації та людського ресурсу з метою узгодження інтересів основних суб'єктів глобальної економіки та розв'язання глобальних проблем сучасності. Тим не менше на сьогодні вже сформувались усталені інституційні передумови для розбудови системи глобального управління, які включають як суб'єктну структуру глобалізаційних процесів (національні держави, регіональні інтеграційні угруповання, ТНК, ТНБ, міжурядові та неурядові організації, консультативні групи, різноманітні рухи та об'єднання), так і відповідний інструментарій різнорівневого регулювання міжнародних економічних відносин (дво- та багатосторонні міждержавні угоди, комерційні контракти, міжнародні конвенції, рішення міжнародних урядових організацій та ін.).

10. Діючі на сьогодні міжнародні регулятивні інститути, які були покликані обслуговувати переважно національні інтереси країн розвинутої зони світу, на сьогодні потребують глибокої організаційно-функціональної трансформації з метою забезпечення світової економічної рівноваги та з урахуванням інтересів і інших акторів глобального ринку. Основними напрямами реорганізації цих інститутів є посилення регіонального компоненту в їх діяльності, а також «перезавантаження» їхніх функціональних компетенцій у форматі глобального антициклічного управління через планування, координацію та контроль за економічною діяльністю у глобальному масштабі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії та навчальні посібники:

1. Столярчук Я. М. Глобальні асиметрії економічного розвитку: [монографія] / Ярослава Михайлівна Столярчук. К.: КНЕУ, 2009. 302 с. 17,8 д. а.

2. Глобальна економіка ХХІ століття: людський вимір: [монографія] / [Лук'яненко Д. Г., Поручник А. М., Столярчук Я. М. та ін.]; За заг. ред. Д. Г. Лук'яненка, А. М. Поручника. К.: КНЕУ, 2008. 424 с. 30,27 д. а. (особисто автору належить 5,0 д.а.: Розділ 1.4. Суперечності та асиметрії глобальної економіки (конкретизація суперечностей глобальної економіки) (С. 30-57); Розділ 2.4. Інтелектуалізація глобальної економічної системи (С. 105-128); Розділ 4.1. Сучасні параметри соціальної поляризації країн (С. 247-268); Розділ 4.2. Модифікація світового ринку праці в умовах глобалізації (С. 268-295)).

3. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку: [монографія: У 2 т. Т. 1] / [Лук'яненко Д. Г., Поруч- ник А. М., Столярчук Я. М. та ін.]; За заг. ред. Д. Г. Лук'яненка, А. М. Поручника. К.: КНЕУ, 2006. 816 с. 65,79 д. а. (особисто автору належить 0,7 д.а.: Розділ 3.2.5. Людський ресурс як пріоритетний компонент інноваційної конкурентоспроможності (обґрунтування визначальної ролі людського ресурсу у забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності національних економік, аналіз масштабів та структури інвестицій у розвиток людського ресурсу країн-ключових інноваторів) (С. 749-766)).

4. Регіональні виміри глобальної економічної системи: [монографія] / [Реутов В. Є., Горда А. С., Столярчук Я. М. та ін.]; За заг. ред. В. Є. Реутова. Сімферополь: ПП «Підприємство «Фєнікс», 2009. 390 с. 24,4 д. а. (особисто автору належить 1,2 д.а.: Розділ 2.3. Глобальні форми монополізації капіталу (С. 150-173)).

5. Спільний європейський економічний простір: гармонізація мегарегіональних суперечностей: монографія / [Лук'яненко Д. Г., Чужиков В. І., Столярчук Я. М. та ін.]; За заг. ред. Д. Г. Лук'яненка, В. І. Чужикова. К.: КНЕУ, 2007. 544 с. 43,86 д. а. (особисто автору належить 1,4 д. а.: Розділ 2.13. Соціальна складова асиметричності розвитку країн ЄС (С. 251-272)).

6. Міжнародна економіка: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / [Поручник А. М., Столярчук Я. М., Павловська О. Д. та ін.]; За ред. А. М. Поручника. К.: КНЕУ, 2005. 156 с. 9,3 д. а. (особисто автору належить 1,5 д. а.: Розділ 7. Міжнародні розрахунки і платіжний баланс (С. 106-123); Розділ 8. Міжнародна економічна інтеграція (С. 123-138)).

7. Столярчук Я. М. Практикум з міжнародного економічного аналізу: тести, вправи та задачі, проблемні ситуації, ділові ігри: Навч. посіб. / Лук'яненко Д. Г., Поручник А. М., Столярчук Я. М. К.: КНЕУ, 2006. 292 с. 16,97 д. а. (особисто автору належить 5,2 д. а.: Розділ 1. Структурні компоненти та середовище міжнародної економічної системи, їх кількісні та якісні параметри (С. 8-42); Розділ 3. Ключові характеристики виробничо-інвестиційної діяльності в системі міжнародних економічних відносин (С. 87-117); Розділ 7. Організація і проведення міжнародних розрахунків та їх відображення в платіжних балансах країн (С. 182-218)).

У наукових фахових виданнях:

8. Столярчук Я. М. Характер та шляхи вдосконалення українсько-російського міждержавного обміну трудовими ресурсами в аспекті формування спільного ринку праці / Я. М. Столярчук, А. М. Порох // Міжнародна економіка. Наук. зб. К.: ІСЕМВ, 2004. Вип. 43. С. 215-233. 0,9 д. а. (особисто автору належить 0,6 д.а.: кількісна та якісна оцінка обміну трудовими ресурсами між Україною та Російською Федерацією).

9. Столярчук Я. М. Пріоритетні напрямки співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями / Я. М. Столярчук // Актуальні проблеми економіки. 2004. № 7 (37). С. 68-75. 0,6 д. а.

10. Столярчук Я. М. Регіональні аспекти науково-технологічного та інноваційного співробітництва країн ЄС / Я. М. Столярчук // Теоретичні та прикладні питання економіки. Зб. наук. праць. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. Випуск 7. С. 126-130. 0,4 д. а.

11. Столярчук Я. М. Роль інтернаціональних фондів розподілу суспільного продукту в реалізації регіональної та соціальної політики в ЄС / Я. М. Столярчук // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. К.: КНЕУ, 2005. Вип. 17. С. 115-119. 0,4 д.а.

12. Столярчук Я. М. Маркетингові стратегії російських ТНК на нафтовому ринку України / Я. М. Столярчук // Формування ринкової економіки: зб. наук праць. К.: КНЕУ, 2005. Спец. вип. Сучасні проблеми теорії і практики маркетингу. С. 134-142. 0,45 д.а.

13. Столярчук Я. М. Роль держави в регулюванні трудової еміграції з України / Я. М. Столярчук // Економіка та держава. 2005. №7. С. 17-18. 0,3 д. а.

14. Столярчук Я. М. Особливості інтернаціонального процесу суспільного відтворення в Європейському Союзі / Я. М. Столярчук // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць. Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. Випуск 203: В 4 т. Том ІІІ. С. 787-793. 0,4 д. а.

15. Столярчук Я. М. Стратегії транснаціональних корпорацій у паливно-енергетичній сфері / Я. М. Столярчук, Моджтаба Сейфоллахі Гаредагі Зад // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журнал. К.: НАУ, 2006. Вип. 2-4. С. 283-294. 0,9 д. а. (особисто автору належить 0,5 д.а.: обґрунтування асиметричного характеру світового нафтогазового ринку, аналіз корпоративних стратегій у нафтогазовій сфері).

16. Столярчук Я. М. Маркетингові виміри людського ресурсу України / Я. М. Столярчук // Формування ринкової економіки: зб. наук. праць. К.: КНЕУ, 2007. Спец. вип. Маркетинг: теорія і практика - Ч. І. С. 486-502. 0,9 д. а.

17. .Столярчук Я. М. Соціальна поляризація українського суспільства у контексті глобальних тенденцій / Я. М. Столярчук // Культура народов Причерноморья. 2007. № 103. С. 50-54. 0,5 д. а.

18. Столярчук Я. М. Нова економіка: передиспозиція країн на «технологічній карті» світу / Я. М. Столярчук // Економіка та підприємництво: зб. наук. праць. К.: КНЕУ, 2007. Вип. 18. С. 53-67. 0,8 д. а.

19. Столярчук Я. М. Еволюція теоретичних поглядів на природу асиметрії економічного розвитку / Я. М. Столярчук // Економіка та підприємництво: зб. наук. пр. К.: КНЕУ, 2007. Вип. 19. С. 45-56. 0,7 д.а.

20. Столярчук Я. М. Форми прояву технологічного розриву країн світового господарства / Я. М. Столярчук // Формування ринкової економіки: зб. наук. праць. К.: КНЕУ, 2008. Вип. 19. С. 255-268. 0,7 д. а.

21. Столярчук Я. М. Регіональна асиметричність світового фінансового ринку за умов глобалізації / Я. М. Столярчук // Вчені записки: зб. наук. праць. К.: КНЕУ, 2008. Випуск 10. С. 231-240. 0,7 д. а.

22. Столярчук Я. М. Глобалізаційні детермінанти соціальної поляризації країн світу / Я. М. Столярчук // Формування ринкової економіки: зб. наук. праць. К.: КНЕУ, 2008. Вип. 20. С. 363-381. 0,8 д. а.

23. Столярчук Я. М. Системна індикація інтеграції країн у глобальний фінансовий простір / Я. М. Столярчук // Економіка та підприємництво: зб. наук. праць. К.: КНЕУ, 2008. Вип. 20. С. 100-114. 0,75 д. а.

24. Столярчук Я. М. Розвиток українсько-російського торговельного співробітництва у контексті європейської політико-економічної інтеграції / Я. М. Столярчук // Економіка та підприємництво: зб. наук. праць. К.: КНЕУ, 2008. Вип. 21. С. 101-118. 0,8 д. а.

25. Столярчук Я. М. Суперечності глобальної монополізації капіталу / Я. М. Столярчук // Регіональна економіка. 2008. № 4. С. 15-23. 0,6 д.а.

26. Столярчук Я.М. Нові центри нагромадження глобального фінансового капіталу: фактори формування та вплив на фінансову рівновагу / Я. М. Столярчук // Ринок цінних паперів України. 2008. № 5-6. С. 35-47. 1,0 д.а.

27. Столярчук Я. М. Новітні тенденції міжнародної монополізації капіталу / Я. М. Столярчук // Міжнародна економічна політика. 2008. № 8-9. С. 104-127. 1,2 д. а.

28. Столярчук Я. М. Національні і наднаціональні механізми регулювання глобальних фінансових дисбалансів / Я. М. Столярчук // Стратегія економічного розвитку України. 2008. Вип. 22-23. С. 45-55. 0,9 д. а.

29. Столярчук Я. М. Глобальні інститути регулювання нерівномірності соціального розвитку країн світу / Я. М. Столярчук // Вчені записки: зб. наук. праць. К.: КНЕУ, 2009. Вип. 11. С. 264-276. 1,2 д. а.

30. Столярчук Я. М. Сутність глобальних фінансових дисбалансів та їхні наслідки для світової фінансової стабільності / Я. М. Столярчук // Проблеми науки: Міжгалузевий науково-практичний журнал. 2009. № 7. С. 43-50. 0,7 д. а.

31. Столярчук Я. М. Функції міжнародних інститутів регулювання виробничо-обмінної діяльності та їх універсалізація в сучасних умовах / Я. М. Столярчук // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць. Дніпропетровськ: ДНУ, 2009. Випуск 251: В 6 т. Т. ІІІ. С. 740-749. 0,6 д. а.

В інших виданнях:

32. Столярчук Я. М. Основні механізми усунення фінансово-економічної асиметрії у країнах Європейського Союзу / Я. М. Столярчук // Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти: зб. матеріалів ІХ міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 30 травня 2006 р.). К.: УАЗТ, 2006. С. 266-268. 0,15 д. а.

33. Столярчук Я. М. Асиметричність українсько-турецьких економічних відносин та її подолання в контексті реалізації національних економічних інтересів України / Я. М. Столярчук, А. М. Поручник // Україна-Туреччина: двосторонні економічні відносини та взаємодія в процесі інтеграції до європейських структур: зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 24-25 травня 2006 р.). К.: КНЕУ, 2006. С. 35-47. 0,7 д.а. (особисто автору належить 0,4 д. а.: обґрунтування кола спільних національних економічних інтересів України та Туреччини у двосторонньому співробітництві).

34. Столярчук Я. М. Інструментарій конвергенції рівня доходів населення країн ЄС / Я. М. Столярчук // На Схід та Південь від ЄС: проблеми формування спільного європейського економічного простору: зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 5-7 жовтня 2006 р.). К.: КНЕУ, 2006. С. 215-218. 0,15 д.а.

35. Столярчук Я. М. Глобальний вимір суперечностей у соціальній сфері / Я. М. Столярчук // Научное обеспечение процессов реформирования экономических отношений в условиях глобализации: материалы междунар. науч.-практ. конф. (Симферополь, 20-22 апреля 2007 г.). В 2-х т. Т. 1. Симферополь, 2007. С. 61-62. 0,15 д. а.

36. Столярчук Я. М. Стратегії ТНК на світовому ринку високих технологій / Я. М. Столярчук // Новітні тенденції і стратегії розвитку міжнародної торгівлі: фінансово-економічний та правовий аспекти: зб. матеріалів Х міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 30 травня 2007 р.). К.: УАЗТ, 2007. С. 237-239. 0,15 д. а.

37. Столярчук Я. М. Фактори інноваційного розвитку національних регіонів країн світового господарства / Я. М. Столярчук // Эффективность бизнеса в условиях трансформационной экономики: материалы междунар. науч.-практ. конф. (Симферополь, 1-3 июня 2007 г.). Симферополь, 2007. С. 102-105. 0,15 д. а.

38. Столярчук Я. М. Світовий досвід підтримки інноваційної діяльності малих та середніх підприємств / Я. М. Столярчук // Развитие инновационной культуры общества: проблемы и перспективы: материалы ІІ науч.-практ. конф. (Ялта, 22 июня 2007 г.). Сімферополь: «АЗГОЛ-ПРЕСС», 2007. С. 110-114. 0,15 д. а.