Особливості торговельно-економічних зв’язків України та Республіки Кіпр

Особливий інтерес для України становить створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом.

РОЗДІЛ ІІІ. АКТИВІЗАЦІЯ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ ЄВРОПИ

міжнародний економічний діяльність європейський

3.1 Напрямки транскордонного співробітництва України з країнами Європи

Наприкінці ХХ ст. спостерігалося зростання значення міжнародно-політичних факторів прикордонного співробітництва. Саме в такому контексті можна розглядати підтримку Євросоюзом, зокрема організаційними та фінансовими засобами, процесів розвитку форм прикордонного співробітництва в центрально-східноєвропейському регіоні.

При формуванні перспективної інтеграційної моделі України, для якої, згідно з об'єктивною оцінкою можливих вигод та переваг, а також офіційних декларацій, ЄС становить найбільш бажаний вектор, слід враховувати роль та особливості прикордонного співробітництва на континенті.

Передусім необхідно відзначити прийняття «Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між регіональними общинами або властями» 1980 р., Додатковий протокол до конвенції 1995 та 1998 рр., а також програми ІНТЕРРЕГ, які приймалися в рамках ЄС. Приймалися й міжнародні документи на рівні субрегіонів. Такими були Угода країн Скандинавії щодо визнання компетенції місцевих органів влади в здійсненні та регулюванні прикордонного співробітництва, Конвенція Бенілюксу щодо формування правових засад прикордонного співробітництва, визначення прав та ролі місцевих владних інститутів, створення спільних органів сприяння взаємодії на регіональному рівні та інші документи. Згідно з другою програмою ІНТЕРРЕГ було визначено основні умови та характер надання країнами Євросоюзу підтримки прикордонним регіонам постсоціалістичних країн континенту, які здійснюють ринкові реформи.

Єврорегіони -- це міждержавні регіональні асоціації, які включають прикордонні області країн-учасниць та розвиваються відповідно до погоджених комплексних програм соціально-економічного та культурно-гуманітарного характеру і загальноєвропейських критеріїв з метою спільного розв'язання соціально-економічних завдань.[11]

Прикладами інституційного будівництва з метою сприяння прикордонному співробітництву є такі структури, як Асамблея європейських регіонів, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, Асоціація європейських прикордонних регіонів, Конференція периферійних приморських регіонів.

Розвитку прикордонного та міжрегіонального співробітництва в Європі сприяє формування єдиного митного, тарифного та взагалі соціально-економічного простору.

Співробітництво України з іншими східно- та центральноєвропейськими країнами, які є прилеглими до її власної території, щодо будівництва таких інтеграційних утворень, як єврорегіони, стало важливим завданням на порядку денному. Єврорегіони, які за своєю сутністю є зонами багатостороннього міжнародного співробітництва, включаючи режим прикордонної торгівлі, підпадають під національне регулювання процесу створення та функціонування зон вільної торгівлі взагалі. Воно є додатковим фактором вирішення складних питань проведення реформи та виходу з кризи.

Зокрема, за допомогою участі в системі єврорегіонів можна досягти таких практичних та тактико-стратегічних цілей:

· надання імпульсу соціально-економічному розвитку окремих регіонів завдяки використанню широкого комплексу міжнародно-регіонального співробітництва;

· кадрова, інфраструктурна підготовка як окремих регіонів, так і країни в цілому до більш глибоких форм інтеграційної співпраці з Євросоюзом; прискорення самого процесу такої інтеграції;

· краще реалізовувати потенціал виробничої спеціалізації західних регіонів держави, які поки що значно відстають у формуванні експортної бази зовнішньоторговельного балансу України;

· створення кращих передумов для здійснення закордонних інвестицій, взагалі поліпшення режиму руху капіталу в субрегіональних межах;

· спільний розвиток транспортної та комунікаційної інфраструктури;

· спільне розроблення стратегії регіонального розвитку, обмін досвідом розвитку виробничої та побутової сфери;

· співробітництво в галузі туризму, спортивного виховання та рекреації;

· охорона навколишнього середовища та розв'язання широкого кола проблем екології, які хвилюють місцеве населення.

Україна є учасницею таких об'єднань типу «єврорегіон»: «Карпатський єврорегіон», «єврорегіон Буг» «єврорегіон Нижній Дунай”, «єврорегіон Верхній Прут”, «єврорегіон Дніпро», «єврорегіон Слобожанщина». І такий факт не є випадковим, адже саме своїми західними регіонами (крім єврорегіонів «Дніпро» і «Слобожанщина») держава може й повинна блокуватися із сусідами відповідно до наявних моделей проєвропейського руху та розвитку.

Розглянемо особливості функціонування транскордонного співробітництва на прикладі євро регіонів «Карпатський» і «Буг».

До «Карпатського єврорегіону» входять чотири західні області України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька), а також вісім районів Словаччини (Вранов, Кошіце, Пряшів, Бардієво, Гуменне, Свидник, Міхаловце та Требішов), три воєводства Польщі (Жешувське, Пшемисльське та Кросненське), а також п'ять областей Угорщини (Саболч - Сатмар - Берег, Гайду - Бігар, Боршод - Абауй - Земплейн, Яс - Надькун - Сольнок та Гезеш).

Слід зазначити те, що «Карпатський міст» став першою подібною організацією, до якої було залучено колишнього суб'єкта СРСР, а також те, що розглядувана організація прикордонного співробітництва не є організацією наддержавного характеру або закритого типу. Навпаки, її статутними документами передбачено, що всі її учасники мають право розвивати співробітництво з іншими регіональними утвореннями.

Зазначимо, що серед тих областей України, які беруть участь у прикордонному співробітництві, зокрема в «Карпатському єврорегіоні», особливою активністю відзначається Закарпатська область. До цього її спонукають особливості географічного розташування, історико-культурна спорідненість з прилеглими країнами та регіонами, історичні традиції співробітництва. Має значення і наявний рівень інфраструктури співробітництва, більша проринкова орієнтація населення, його етнічний склад, який споріднює жителів різних країн, котрі мешкають по різні боки кордонів.

Територіальне об'єднання «Єврорегіон Буг» включає області України (Волинська та Львівська), воєводства Польщі (Холмське, Біло-Підліське, Любельське та Тарнобокезьке), а також Брестську область Білорусі. Сторони об'єднуються за принципами географічної близькості, а також історико-культурними та численними виробничими, транспортно - комунікаційними зв'язками, спорідненою інфраструктурою.

Не можна ігнорувати й коопераційний досвід, набутий за часів спільного існування в єдиному міжнародному угрупованні, в якому також приділялася увагу прикордонному співробітництву, а також в єдиній державі (Україна та Білорусь). Отже, розвивати його та запобігати втраті тих взаємовигідних зв'язків, яких уже було реально набуто в минулому -- одне з принципових завдань асоціації «Єврорегіон Буг». Цей проект має на меті, крім сприяння всебічній співпраці сторін-учасниць, ще й налагодження контактів з подібними структурами у Східній та Західній Європі.

Взагалі, з погляду державних інтересів України, єврорегіони можуть відіграти велику позитивну роль. Це пов'язується з перерозподілом адміністративних повноважень на користь регіонів, що йтиме на користь і процесу створення інтеграційних об'єднань даного типу. Навіть тоді, коли доводиться переглядати ті або інші законодавчі норми, це не повинно ставати гальмом усього процесу.

Як методологічно важливий висновок зі сказаного можна відзначити таке принципове положення щодо України. Тільки тоді, коли регіони зможуть самі відігравати роль повноцінних суб'єктів у міжнародних економічних відносинах, можливий якнайскоріший розвиток національної участі не тільки в системі єврорегіонів, а й у системі прикордонного співробітництва взагалі.

Нарощування зусиль щодо участі України в співробітництві з прилеглими країнами регіональними організаціями, до яких вони входять, є нагальною потребою її економічного розвитку, а багатовекторність за постійного пошуку резервів кожного з геополітичних векторів є пріоритетною вимогою до моделі національної участі в системі міжнародних економічних відносин.

3.2 Шляхи вдосконалення структури міжнародної економічної діяльності України з країнами ЄС

Пріоритетні інтереси, які пов'язані з перспективами багатобічного розширення коопераційних, інтеграційних контактів з країнами ЄС, для України пов'язані з таким:

· країни -- члени ЄС являють собою надзвичайно великий і потужний ринок, причому прив'язка до нього та скасування взаємних обмежень у процесі торгівлі з ним здатні допомогти вирішити основні проблеми збуту продукції, яка виготовляється в Україні;

· присутність у європейському ринковому просторі, а також міждержавне, міжурядове та міжвідомче співробітництво дають змогу Україні брати активну участь у програмах галузевого, технологічного, науково-технічного, освітньо-гуманітарного розвитку Євросоюзу;

· лібералізація та взаємне відкриття економічних режимів є гарантією капіталовкладень, що зумовить приплив іноземних інвестицій до країни;

· офіційний європейський статус автоматично означав би поширення на Україну всіх вигідних для її економіки особливостей режиму діяльності в торговельно-інвестиційній сфері, які поширюються й на інших членів Євросоюзу.

Крім лібералізації й взаємного наближення торговельних та інвестиційних режимів України та блоку ЄС, предметом особливого інтересу для нашої країни можуть бути численні галузеві напрями співробітництва, особливо ті, які пов'язані з високотехнологічним виробництвом, запровадженням передових досягнень науки і техніки. Серед науково-технічних пріоритетів найбільш важливими у сфері співробітництва з ЄС ми вважаємо такі:

· розвиток мікроелектроніки та робототехніки;

· взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії;

· розвиток оптроніки та лазерної техніки;

· розроблення нових матеріалів та прогресивних технологій обробки матеріалів;

· створення та запровадження в практику нових засобів комунікації та зв'язку;

· спільні дії, спрямовані на поліпшення енергозаощадження, перехід на використання нових та поновлюваних джерел енергії.

Важливим напрямом співробітництва з європейськими структурами для України є кредитно-фінансова взаємодія у банківській сфері, а основний партнер -- Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), рада директорів якого ще в 1997 р. затвердила стратегію дій стосовно України. Метою стратегії стало сприяння розвитку фінансової сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, а також кредитування малого та середнього і корпоратизованого бізнесу, аграрного виробництва, взагалі приватизованого сектору економіки, сприяння інвестиціям. Об'єкт особливої уваги ЄБРР -- модернізація та будівництво транспортної інфраструктури, допомога Україні у справі якомога більшого самозабезпечення енергоресурсами, впровадження енергозаощаджувальних та екологічних технологій у виробництві, фінансування чорнобильських статей витрат.

Втім, у відносинах України з ЄС існує й чимало проблем. Одна з найболючіших та таких, які вимагають негайних дій, -- антидемпінгові розслідування проти українських товарів. Від них серйозно потерпають як окремі вітчизняні виробники, так і зовнішньоторговельний і платіжний баланси країни. Причому з мікроекономічного погляду, ситуацію в найгірших випадках, загострює те, що за деякими видами виробництва на продукцію інколи навіть немає альтернативного експортову (тобто зовнішньому попиту) попиту всередині держави.

Важливими передумовами розширення співробітництва між Україною та ЄС можна вважати:

· загальне поліпшення макроекономічної ситуації в Україні та більш динамічне просування ходою справжніх і радикальних, а не симулятивних економічних реформ, що не тільки створює базу для більш вигідної економічної взаємодії, а інколи й постає прямою умовою реалізації тих або інших проектів;

· розв'язання тих проблем, які були породжені практикою антидемпінгових розслідувань з боку ЄС, зокрема із більш широким та послідовним застосуванням самою ж Україною існуючих методів контрантидемпінгу;

· проведення роботи щодо розв'язання проблем, які виникають в України по лінії ГАТТ/СОТ, що є однією з політичних передумов налагодження відносин з Євросоюзом, які є членами цих світових торговельних структур та активно відстоюють їх принципи на міжнародній арені;

· проведення подальшої організаційної та переговорної роботи щодо розширення номенклатурного і кількісного представництва вітчизняного виробництва на західноєвропейських ринках у тих випадках, коли ще існують відповідні обмеження;

· участь у системі субрегіонального та прикордонного соціально-економічного співробітництва, зокрема на рівні Вишеградської групи та CEFTA, а також у системі єврорегіонів.

Відносини з країнами Центрально-Східної Європи є для України своєрідним акселератором її руху в напрямку Європи. Причому можна відзначити практичну заінтересованість держав цього регіону, які не бажають бути східним бастіоном як політичних, так і економічних євроструктур. Не випадково, що Україна вже достатньо швидко увійшла до Центральноєвропейської ініціативи, яка об'єднує 15 країн Центральної Європи, включаючи Австрію, Італію та країни Вишеградської групи.

Таким чином, коли йдеться про відносини Україна -- ЄС, слід враховувати, що насправді йдеться про процес, а не про оцінювання справді несприятливої сучасної кон'юнктурної ситуації в Україні в застиглому її варіанті. Крім того, стосовно України можна стверджувати, що на кожному з послідовних кроків, які мають наближувати її до ЄС, будуть відкриватися додаткові можливості співробітництва -- як у вигляді збільшення пільг та скасування кількісних обмежень, зменшення тарифних бар'єрів з боку ЄС, так і у формі залучення західноєвропейських інвестицій, участі нашої держави в спільних технологічних проектах.

Розглядаючи можливість вступу України до ЄС слід відмітити, що для України така можливість є більш довгостроковою, ніж короткостроковою через ряд факторів. Це в першу чергу неготовність економічного ринку України до конкурування з Європейськими, відсталість у розвитку економіки у порівнянні з Європейськими країнами, недостатній соціальний захист населення та нестабільна політична ситуація. В той же час останнє розширення ЄС свідчить про замороження прийняття нових членів на деякий час. Тому, для країни є важливим приведення законодавчої бази та економіки країни до вимог Союзу. А також вирішення поточних проблем в економіці, соціальній сфері та завершення політичних протиріч.

Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики держави набувають на сучасному етапі виняткового значення.

Це пов'язано, по-перше, з рядом факторів внутрішнього характеру: знаходженням економіки в ситуації об'єктивної незбалансованості структури і її повільної перебудови; надмірною енерго- і ресурсомісткістю галузей народного господарства; низькою конкурентоспроможністю національного виробництва; поступовим занепадом науково-технічного і високотехнологічного промислового потенціалів та ін.

По-друге, це обумовлено системою зовнішніх факторів: надмірною (від 20 до 90%) залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків постачання стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей виробництва; наявністю тисяч українських підприємств, задіяних у виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за межами України; високою) залежністю процесу структурного та технологічного реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел фінансування; відсутністю розвинутої зовнішньоторговельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової, організаційної, трейдерської, біржової, виставочної, рекламної тощо); зберіганням Україною статусу «торговельного аутсайдера» світовій торгівлі через відсутність повного чи асоційованого членства у Європейському союзі (ЄС), Центральноєвропейській асоціації вільної торгівлі (ЦЕФТА) та інших торговельно-інтеграційних угрупованнях, а через це слабкою конкурентозахищеністю зовнішньоекономічної діяльності України в умовах жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках товарів, капіталів і послуг; певним тиском інших країн на зовнішньоекономічну діяльність України через прямі та побічні форми різноманітних торговельних, інвестиційних торговельно-стандартних, фітосанітарних, технологічних і фінансових обмежень.

Розвиток відносин з ЄС у довгостроковій перспективі, з огляду на геополітичний, геоекономічний і історичний європейський статус України, має залишатися одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України. Метою розвитку зовнішньоекомічних відносин України з ЄС є забезпечення економічної інтеграції господарства України у загальноєвропейський економічний простір. Основними пріоритетами мають стати:

1. трансформація політичного визначення України до юридичного закріплення її статусу в законодавстві ЄС з метою отримання відповідних торговельно-економічних, фінансово-кредитних, інвестиційних преференції;

2. гармонізація економічного законодавства відповідно до стандартів Європейського Союзу та світової системи торгівлі ГАТТ/СОТ з урахуванням національних економічних інтересів і специфіки економіки України.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні iз сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС i сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах-членах ЄС.

Глобалiзацiя світового господарства, унiфiкацiя національних економiк на засадах ГАТТ/СОТ, економiчнi тенденції в державах-членах ЄС щодо консолiдованого єдиною грошовою одиницею Європейського Союзу, потенцiйна взаємовигiднiсть вiльної торгiвлi є важливими факторами економiчної iнтеграцiї та розвитку торгiвлi мiж Україною та ЄС.

Економічна iнтеграцiя базується на координацiї, синхронiзацiї та вiдповiдностi прийняття рішень у сфері економіки України та ЄС i передбачає лiквiдацiю обмежень розвитку конкуренції та обмеження застосування засобiв протекцiонiзму, формулювання основних економiчних передумов для набуття Україною повноправного членства у ЄС.

3. розширення доступу українських товарів, зокрема таких важливих, як текстиль, продукція металургійної промисловості та сільського господарства на європейські ринки;

4. підтримка ефективних національних товаровиробників шляхом вдосконалення міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів, зокрема через укладення відповідних галузевих угод; зняття існуючих бар'єрів у торгівлі та поглиблення виробничої кооперації.

Пріоритет на найближчі роки у галузевiй спiвпрацi слiд також вiддати сферi транс'європейських транспортних, включаючи магiстральнi газо- та нафтопроводи, електроенергетичних та iнформацiйних мереж, спiвробiтництву у галузi юстицiї, запобiганню та боротьбi з органiзованою злочиннiстю i поширенням наркотикiв, митнiй справi, науково-дослiдницькiй сферi, промисловiй та сiльськогосподарськiй кооперацiї тощо. Окремим i винятково важливим напрямом галузевого спiвробiтництва є спiвробiтництво в галузi використання атомної енергiї в мирних цiлях.

Галузева співпраця передбачає, поряд з прийняттям галузевих програм спiвробiтництва з ЄС, розроблення переліку пiдроздiлiв та посадових осiб у центральних органах виконавчої влади, мiсцевих органах влади, що вiдповiдають за формування та реалiзацiю державної полiтики України щодо ЄС, встановлення прямих контактiв мiж мiнiстерствами та iншими центральними органами виконавчої влади України i вiдповiдними директоратами Європейської Комiсiї. У коротко- та середньостроковому контекстi вирiшальна вiдповiдальнiсть за узгодження галузевої спiвпрацi покладається на Українську частину Ради з питань спiвробiтництва мiж Україною та Європейським Співтовариством (Європейським Союзом), а за їх реалiзацiю - на Українську частину Комітету з питань спiвробiтництва мiж Україною та Європейським Спiвтовариством (Європейським Союзом) та Мiнiстерство економiки України.

Підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності з країнами Європи потребує розробки таких головних напрямків удосконалення зовнішніх та внутрішніх відносин, як:

· запобігання відтоку капіталів за кордон і розробки заходів щодо їх повернення в Україну;

· проведення адміністративної реформи для зняття бюрократичного тиску на внутрішні й зовнішні економічні відносини;

· посилення контролю за діяльністю зовнішньоекономічних фінансових посередників та встановлення контрактної собівартості продукції;

· посилення контролю над вивезенням за кордон валютних цінностей, технологій, інформації та запобігання підписанню фіктивних експортно-імпортних угод.

Сучасний стан міжнародної економічної діяльності України обумовлює вирішення актуальної проблеми інтеграції України до Європейського співтовариства (ЄС), де вже впроваджено єдину валюту і безмитний перетин кордонів товарами, послугами, капіталами, робочою силою. Вирішення цієї проблеми потребує від України зняття перешкод для міжнародної діяльності підприємств, організацій і людей, зокрема передбачає:

- повну лібералізацію руху капіталів;

- інтеграцію банківських та інших фінансових ринків;

- ліквідацію меж коливань валютного курсу;

- повну й остаточну конвертованість національної валюти.

Основним етапом на шляху набуття Україною повноправного членства в ЄС має стати створення економічних і правових передумов для початку переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС

ВИСНОВКИ

У ході роботи було проведено аналіз європейського вектору міжнародної економічної діяльності України. На основі цього аналізу зроблено висновок, що для України налагодження ефективних і гідних її потенціалу зв'язків з країнами Європи виступає одним з пріоритетних напрямків. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, майже однакові історичні і духовні традиції, близькі рівні економічного і науково-технічного розвитку роблять європейський регіон головним на етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. На двосторонні зв'язки з окремими країнами Європи необхідні значно сильніші стимули з боку держави.

У другій половині 90-х років в Україні були здійснені кроки в напрямку внутрішнього забезпечення процесів поглиблення міжнародних економічних зв'язків України з країнами Західної Європи, а саме: розроблена поетапна стратегія України до членства в ЄС; визначені механізми організаційного, фінансового, правового, інформаційного забезпечення євроінтеграційної стратегії, зокрема розпочато роботу з гармонізації законодавства України з нормами й стандартами ЄС.

Але у підходах сторін до кінцевої мети співробітництва між Україною і ЄС зберігається асиметричність. На відміну від України, яка оголосила входження до ЄС стратегічною метою державної політики, в офіційних документах ЄС не висловлювалася точка зору щодо членства України і цій організації. Спільна позиція країн ЄС щодо України зводилася до підтримки розвитку демократії та економічного реформування, поглиблення економічної взаємодії.

Зовнішньоекономічна політика України стосовно країн Центральної Європи (Словаччина, Чехія, Угорщина, Болгарія, Румунія, СРЮ, Хорватія, Македонія, Словенія, Албанія) передусім передбачає відновлення таких пріоритетів:

* ефективних традиційних зв'язків, міжнародної спеціалізації і кооперування, зокрема у металургії, транспортному і сільськогоському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості;

* раціональних контактів у сфері науки і техніки, особливо з проблем розроблення нових матеріалів і технологій, біотехнологій, проблем фізики низьких температур, ядерної фізики тощо.

Державна політика в прикордонних областях стимулює розвиток пріоритетних напрямів зовнішньоекономічної діяльності з метою використання вигідного розташування прикордонних територій. Основним напрямом транскордонного співробітництва є здійснення обміну товарами та робочою силою, координація робіт у сфері охорони навколишнього природного середовища, спільного використання інфраструктурних об'єктів, інформаційного обміну тощо.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Багрова І.В., Гетьман О.О, Власюк В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Навч. пос./ За ред. І.В. Багрової. - Київ.: «Центр навчальної літератури», 2004. - 384с.

2. Борко Ю. Расширение и углубление европейской интеграции // Мировая экономика и международные экономические отношения. - 2004. - №7. - с. 15 - 29.

3. Василенко С. Чорноморська доктрина України та її сучасні виміри//Людина і політнка.-2004.-№4.

4. Гавриков П. Европейский Союз как территория противоречий//Мировая экономика и международные экономические отношения. - 2004. - №12. - с.88 - 95

5. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка: в питаннях і відповідях: Навч. посібн. - Київ: “Центр навчальної літератури”, 2004.- 676с.

6. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І.. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К. : Видавничий дім “Ін Юре”, 2001. - 448 с.

7. Лановенко Н. Участь України в ЧЕС: транзитні послуги//3овнішня торгівля.-2002.-№1.

8. Макогон, Ю. В., Ляшенко В.І., Кравченко В.О. Регіональні економічні зв'язки і вільні економічні зони: Підручник. - Донецьк: Альфа - прес. - 2004. - 544с.

9. Макогон Ю. В., Орехова Т. В., Юрченко И.В./ Под ред. Ю. В. Макогона. - Донецк.: 1999. - 496с.

10. Міжнародний центр перспективних досліджень/ Вплив розширення ЄС 2004 року на зовнішню торгівлю України/ 2003. - 15с.

11. Новицький В.Є. - Міжнародна економічна діяльність України. - Київ: КНЕУ. - 2003.- 948с.

12. Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2005. - 397с.

13. Остролуцька Л. Близькість не лише географічна//Урядовий кур'єр.-2004.-№4

14. Пашков М., Чалый В. Украина и расширение ЕС: проблемы, последствия, перспективы // Мировая экономика и международные отношения. - 2002 г. -- №12. - с.65-78.

15. Проблемы и перспективы сотрудничества между Европейским Союзом и Украиной. // Экономика Украины. - 2000. - № 9. - с.82.

16. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України /1999/

17. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС / 1991/

18. Украина в процесах міжнародної інтеграції / За ред..д - ра екон. наук В.Р. Сіденко. - Х.: Вид - во «Форт», 2003. - 280с.

19. УЦПД імені Разумкова /Розширення Європейського Союзу: наслідки для України/2001.

20. Циганкова Т.М. Міжнародні організації: Навч. посібник. - К.:КНЕУ , 2001 - 340с.

21. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII

22. www.ukrstat.gov.ua

23. www.mfa.gov.ua

24. www.ueplac.kiev.ua (Сайт Міжнародного центру перспективних досліджень)

25. www.delukr.cec.eu.int (Офіційний сайт представника Європейської комісії в Україні)

ДОДАТОК А

• Таблиця А.1 Характеристика країн - членів Європейського Союзу на 2007 рік

№	Країна ЄС	Територія, 1000 км2	Населення, млн. осіб	ЄС-25	ЄС - 27
1.	Австрія	84	8,1
2.	Бельгія	31	10,3
3.	Об'єднане Королівство	244	60,1
4.	Угорщина	93	10,2
5.	Німеччина	357	82,4
6.	Греція	132	10,6
7.	Данія	43	5,4
8.	Ірландія	70	3,9
9.	Іспанія	505	40,4
10.	Італія	301	58
11.	Кіпр	9	0,8
12.	Латвія	65	2,4
13.	Литва	65	3,5
14.	Люксембург	3	0,4
15.	Мальта	0,3	0,4
16.	Нідерланди	41	16,1
17.	Польща	313	38,6
18.	Португалія	92	10,3
19.	Словаччина	49	5,4
20.	Словенія	20	2
21.	Фінляндія	337	5,2
22.	Франція	544	59,3
23.	Чехія	79	10,3
24.	Швеція	411	8,9
25.	Естонія	45	1,4
26.	Болгарія	111	7,9
27.	Румунія	238	22,4
	Всього:	4282,3	484,7

• ДОДАТОК В
• Таблиця В.1 Структура українського експорту до ЄС - 15 і нових країн - членів за 2003 р

Група країн	Частка експорту окремих груп товарів в експорті до ЄС-15 і нових країн - членів, %
Вид продукції	Енергетичні матеріали	Чорні метали та вироби з них	Кольорові метали	Зернові культури	Одяг текстильний	Механічне та електрообладнання	Продукція хімічної промисловості	Руди, шлаки та зола	Деревина	Транспортні засоби
Нові країни-члени	17	13	10	3	1	11	7	11	6	2
ЄС - 15	19	17	5	11	10	7	3	2	3	2

• Размещено на Allbest.ru