Особливості розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі

Намітилася тенденція поліпшення структури закуплених ліцензій. Щорічно зростає частка більш цінних об'єктів інтелектуальної власності, захищених патентами, і зменшується частка безпатентних послуг. Прибуток від реалізації продукції, виготовленої на основі ліцензій, зріс за останні за останні роки більш ніж втричі.

Українськими міжгалузевими об єднаннями, консорціумами, асоціаціями, акціонерними товариствами, торговельними будинками та іншими організаціями, створеними на добровільній основі, ліцензійними договорами забезпечено 63,3% загального прибутку від використання зарубіжних ліцензій. Проте приблизно 1/5 діючих технологічних ліцензій не призводить до економічного зростання виробництва. Закуплені ліцензії часто виявляються нерентабельними.

Серед продукції, що виробляється за ліцензійними договорами, найбільш високу рентабельність(902,7) має продукція ЗАТ ”Луганський трубний завод”, що виробляється на основі ліцензійного договору з Італією. Строк окупності витрат, менше одного року, мали лише 26% з усіх діючих ліцензій, за якими було організовано виробництво певних видів продукції.

Кількість проданих ліцензій на об'єкти інтелектуальної власності також зростає. Основним ліцензіатом України є Росія(близько 33,9% проданих за кордон ліцензій). Продаються ліцензії також в Польшу, Китай, Молдову, США, Іран, Південну Корею, Сирію та ще 13 країн світу.

Серед продажів вітчизняних ліцензій переважає частка безпатентних об'єктів інтелектуальної власності, зокрема “інжирінг” та “ноу-хау”. Слід відзначити при цьому, що статистичною звітністю 62,3% продаж залишились неоплаченими.

Україна має зв'язки з багатьма країнами світу щодо експорту ліцензійної продукції. Найбільша його частка припадає на Росію і Білорусь, а найменша на США. Це свідчить про відносно низький рівень технологічності вітчизняної ліцензійної продукції, що також вказує на її низьку конкурентоспроможність. У високо розвинутих країнах ця продукція ще не користується значним попитом. Коефіцієнт покриття імпорту об'єктів інтелектуальної класності їх експортом по Україні в середньому дорівнює 0,12.

Переважна кількість переданих закордонним споживачам за ліцензійними договорами об'єктів (в середньому 44,3%) відноситься до екологічно чистої енергетики та ресурсозберігаючої технології. Практично не відбувається передача технології з охорони навколишнього природного середовища. Це свідчить про те, що в найбільшій мірі користується попитом за кордоном ліцензійна продукція, що пов'язана з ресурсозберігаючими технологіями. Але теми передачі ліцензій поступово знижуються, в тому числі таких пріоритетів світового значення, як створення нових речовин і матеріалів. Ліцензійна діяльність за соціальними напрямками інтелектуальної власності ще досить слабо розвивається[5,183-185 c.].

Узагальнене уявлення про сучасний стан розвитку найрозповсюдженіших форм трансферу технологій в Україні дає таблиця 2.1. Керуючись необхідністю визначення пріоритетності високотехнологічного розвитку вітчизняної промисловості, значення наведених в таблиці показників наведено за технологічними секторами (низькотехнологічий, середньотехнологічний, високотехнологічний).

Зіставляння наведених в таблиці показників дає змогу дійти таких висновків:

За кількістю промислових підприємств, які впроваджували нові технологічні процеси в останні два роки (рядок 1) високотехнологічний і середньотехнологічний сектори перебували приблизно на однаковому рівні, майже вдвічі вищому за рівень низькотехнологічного сектору. Це свідчить про певну активізацію і правильну орієнтацію технологічного оновлення вітчизняної промисловості.

Сектор середніх технологій охоплює: харчову промисловість та переробку сільськогосподарських продуктів; легку промисловість; виробництво деревини та виробів з неї; целюлозно-паперову промисловість; видавничу справу; виробництво коксу та продуктів нафтопереробки; хімічну та нафтохімічну галузі промисловості.

Сектор високих технологій охоплює виробництво машин і устаткування, в тому числі електричного та електронного, а також транспортного; поліграфічну діяльність; фармацевтичне виробництво.

За рівнем ліцензійної торгівлі (рядки 2; 3) високотехнологічний сектор майже не відрізняється від низькотехнологічного і разом з ним має рівень у 3-4 рази нижчий за рівень середньотехнологічного сектору.

Таблиця 2.1 Стан трансферу технологій у 2001-2002рр. за технологічними секторами[17].

Приблизно в такому ж стані перебуває спільне підприємництво (рядки 4; 5)

Пряме річне іноземне інвестування у 2002 р. (рядок 6) високотехнологічного та середньотехнологічного секторів -- майже однакові і більше ніж втричі вищі за рівень іноземного інвестування низькотехнологічного сектору.

В експортно-імпортних операціях домінує низькотехнологічний сектор із значним відривом від решти секторів. Високотехнологічний сектор більш як в 4 рази відстає від низькотехнологічного. Він має і найменший коефіцієнт покриття імпорту експортом (0,7), що свідчить про імпортозалежність товарів цього сектору[17].

Таким чином, трансфер технологій -- інструмент технологічного та економічного розвитку, який застосовують для підвищення конкурентоспроможності господарюючих суб'єктів. Це визначається не тільки їх місцем на світовому ринку, а й здатністю до створення, впровадження, просування, накопичення, вдосконалення і використання провідних технологій, які по-новому ефективніше і сталіше задовольняють постійно зростаючі потреби споживачів щодо якості та ціни товарів і послуг. Зовнішнім джерелом технологічного розвитку підприємств є придбання технологій та засобів виробництва, витрати на яке аналогічні витратам на дослідження й розробки і деякою мірою -- ресурсам науково-технічної сфери.

Аналіз свідчить, що операції з трансферу технологій в Україні низько ефективні та потребують уваги державних органів влади, оскільки розвиток таких операцій перебуває на початковій стадії. Для активізації діяльності з комерційної реалізації нових технологій і доведення її до такого рівня, коли трансфер технологій стане високодохідним бізнесом, необхідно вирішити ряд проблем інституційного, організаційного, економічного аспектів, які стосуються як компаній-інвесторів, так і розробників нових технологій.

Розділ 3. Напрямки стимулювання розвитку технологічного обміну в Україні

Незважаючи на всі негаразди, які є нині у вітчизняній науковій галузі, Україна має новітні технології, потенціал яких важко переоцінити. Їх застосування може дати мільйонні прибутки. Однак немає механізму впровадження цих технологій і винаходів як у вітчизняних галузях економіки, так і виведення їх на вигідних комерційних умовах на світовий ринок. Ці процеси пов'язані з перетворенням інтелектуальної праці на ринковий товар. Причому при комерціалізації інтелектуальної власності її може використовувати винахідник у власному виробництві, а права на неї можна продати або передати. А також інтелектуальну власність можна внести до статутного капіталу підприємства.

Світове співтовариство має яскраві приклади того, що саме комерціалізація інтелектуальної власності - створення і діяльність потужного ринку технологій і техніки - стає основною рушійною силою в розвитку країн. Це, наприклад, Фінляндія, Індія, Японія, США.

Не секрет, що колискою інтелектуальної власності є наука. Не секрет і те, що вона може приносити користь лише при відповідному фінансуванні. На жаль, рівень фінансування в Україні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт сьогодні наближається до рівня їх фінансування в СРСР на початку 50-х років минулого століття. Зниження рівня фінансування приводить до відтоку наукових кадрів, деградації наукової бази, спрямування зусиль не на впровадження вітчизняних розробок і технології, а на адаптацію імпортованих аналогів, які часто не найновіші. Нині спостерігається зростання ролі закордонних інвесторів у фінансуванні наукових досліджень, а це має нас серйозно непокоїти (рис.3.1).

До речі, занепокоєння має викликати не лише збільшення кількості іноземних інвесторів у науковій сфері, а й дії на українському ринку закордонних компаній. Сьогодні на 20 - 30 відсотків більше, ніж торік, заявок на винаходи і корисні моделі від закордонних марок. Це означає, що іноземні заявники зацікавлені в ринку України, але часто їхні заявки на винаходи подаються так, що вони майже перекривають весь український ринок цієї продукшї. Це відбувається, наприклад, у фармакологічній галузі. I якщо сьогодні держава не зробить якогось важливого кроку, то в майбутньому в промисловості можуть виникнути великі проблеми[4].

Рис. 3.1 Фінансування технологічних інновацій (за даними [20])

Проблема загострення конкурентної боротьби, пошук і утримання високотехнологічних товарних ніш на ринку - це передумови виокремлення інтеграційного процесу в один із можливих способів реагування на економічні виклики сьогодення. Прийнятність використання такого методу впливу на ситуацію, особливо, коли йдеться про інтеграцію на рівні міждержавних об'єднань, має визначатися, крім політичної волі, ще й результатами економічного обгрунтування.

Розбудова в Україні економічно потужного сектору високотехнологічного виробництва - одне із нагальних завдань державної економічної політики. Актуальність розв'язання проблеми прискорення темпів розвитку означеної сфери промислового виробництва беззаперечна, зважаючи не лише на стрімку динаміку розвитку галузі високих технологій за кордоном та формування на цьому підгрунті якісно нового джерела економічного зростання, але й на необхідність вирішення вельми амбітних завдань, які має здійснювати новий склад Уряду країни.

Широкий спектр організаційно-правових та фінансово-економічних питань, пов'язаних із опануванням нового технологічного етапу розвитку сфери виробництва і послуг, неодноразово був і залишається предметом дискусій фахівців у наукових виданнях, тематичним приводом для організації численних науково-практичних конференцій. Однак після формування базових елементів державної системи законодавчого регулювання інноваційних процесів в економіці справи просуваються вкрай повільно.

Це з точки зору автора спричинено управлінським конформізмом з боку держави в питаннях розбудови високотехнологічної галузі економіки. Звідси й інертність перебігу інноваційних зрушень в економіці. Серед досить широкого кола заходів, спрямованих на подолання такого стану, особливого "промоушену" в суспільній свідомості набула ідея євроінтеграції. Проте в розумінні шляхів її реалізації на сьогодні існують два підходи.

Перший було проголошено учасниками круглого столу на тему "Розвиток ринку високих технологій в Україні", що відбувся в Інституті економічного прогнозування у травні минулого року. Провідні фахівці економічної науки та представники вітчизняного бізнесу в підсумковому рішенні наголосили на необхідності використання в якості інструментарію імплементації ідеї уніфікацію національної системи стандартів з відповідною системою Європейського Союзу, поглиблення міжнародного співробітництва в науково-технологічній сфері, сприяння налагодженню економічно взаємовигідної співпраці з поважними представниками європейського високотехнологічного бізнесу.

Однак існує й інший, відмінний від попереднього, підхід. Так, у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України на 2005 р. "Назустріч людям" завдання інноваційного розвитку і розвитку високих технологій висвітлено в підрозділах "Промислово-інвестиційна політика" та "Високі технології". I на цьому етапі постановки завдань жодної альтернативи тому, що вже визначено у програмному документі розробляти було б недоречно.

Можна зробити узагальнюючий висновок про те, що дійовим з точки зору Уряду методом розв'язання цієї проблеми стане інтеграція України з Європейським Союзом. I в цьому, а саме -- в автоматичній екстраполяції прогнозованих переваг українського соціуму в цілому за інтеграції з ЄС на вітчизняну індустрію високих технологій полягає суть підходу до реалізації ідеї євроінтеграції.

Стимулювання розбудови наукоємної економіки, що сприяє досягненню високого рівня прибутковості інвестованого ресурсу, в Україні поки що малоефективне. Слушними щодо формування конкурентоспроможної технологічної бази національного наукоємного виробництва, а відтак і реалізації економічного методу наближення України до ЄС, на думку вчених, можуть стати такі заходи в галузі державного регулювання:

проведення експертизи і за її результатами в разі необхідності внесення коректив та запровадження в практику інноваційної діяльності державної системи фінансово-економічних преференцій розвиткові високотехнологічних виробництв в Україні;

сприяння (шляхом використання фіскальних та методів прямої державної підтримки) інтенсифікації залучення інвестиційного капіталу вітчизняного та іноземного походження до сфери модернізації технологічного ресурсу продукування наукоємних товарів та послуг, забезпечення економічних умов поглиблення міжнародного співробітництва України в галузі перспективних наукових досліджень з пріоритетних напрямів інноваційного та науково-технологічного розвитку економіки; в цьому питанні пріоритетними мають бути як співробітництво з ЄС, так і взаємовигідна співпраця з представниками єдиного економічного простору (ЄЕП) [12].

Інтеграція як форма глобалізації є процесом позитивним і необхідним. I саме в цьому контексті можна дійти висновку про те, що вступ України до ЄС (у довгостроковій перспективі) матиме позитивні наслідки для наукоємного сектору економіки не лише за умови формування сприятливого інвестиційного клімату та дійових нормативно-правових умов господарювання, а й за створення потужної кадрової і техніко-технологічної підвалини продукування високотехнологічних товарів і послуг. У певному розумінні саме про таку підвалину вже у масштабах всієї економічної системи йдеться у Копенгагенських та Маастрихтських критеріях, які є своєрідними вимогами до економік країн, котрі претендують на вступ до ЄС.

Висновок

Таким чином, можна зробити висновок, що господарства різних рівнів з усіх країн, взаємодіючи одне з одним, пов'язані між собою системою економічних та інших міжнародних відносин, що базуються на МПП. Сучасні МЕВ є системою економічних зв'язків, які характеризуються виходом за межі національних господарств, взаємодією суб'єктів МЕВ, визначеністю форм, різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення і розвитку. Функціонування і розвиток МЕВ залежить як від внутрішніх, так і від зовнішніх умов та факторів (іншими словами від середовища) їх існування.

Основною з форм міжнародних економічних відносин є науково-технічні відносини,що є відносини з приводу обміну результатами науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт(НДДКР), спільного проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільного розроблення і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією.

Жодні економічні відносини мають регулюватися. Міжнародне регулювання на ринку технологій - це насамперед охорона прав на винахід, промислові зразки, товарні знаки, що належать до об'єктів інтелектуальної власності. Проблемами захисту прав інтелектуальної власності займаються міжнародні організації, такі як ЄПО, СОІВ, СОТ та інші.

Аналіз показав, що операції з трансферу технологій в Україні низько ефективні та потребують уваги державних органів влади, оскільки розвиток таких операцій перебуває на початковій стадії. Для активізації діяльності з комерційної реалізації нових технологій і доведення її до такого рівня, коли трансфер технологій стане високодохідним бізнесом, необхідно вирішити ряд проблем інституційного, організаційного, економічного аспектів, які стосуються як компаній-інвесторів, так і розробників нових технологій. Позитивні наслідки для наукоємного сектору економіки матиме також вступ України до ЄС.

Список використаної літератури

1. Амоша О. Інноваційний шлях розвитку проблеми та рішення//Економіст. - 2005. - №6. - С.28-32.

2. Андрощук Г.А. Стимулирование инновационной деятельности в Украине: финансово-кредитный механизм//Проблеми науки. - 2005. - №3. - С.22-27.

3. Булатова Е.В., Чентуков Ю.И. “Международная економика”. - Маріуполь:МГГУ, 2005. - 43с.

4. Жовта І. Новітні технології можуть дати мільйонні прибутки//Освіта України. - 2005. - №47/48(24 червня). - С.4.

5. Козак Ю.Г., Ковалевська В.В. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 676с.

6. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г. Міжнародна економіка:Навч. посіб. - 2-ге вид. - К.:Центр навчальної літератури,2004. - 672с.

7. Козик В.В.,Панкова Л.А. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - 3-тє вид., - К.:Знання-Прес,2002. - 406с.

8. Маліцький Б. Про невідкладні заходи щодо посилення ролі науки та технологій в економічному та соціальному розвитку України// Економіст. - 2005. - №4. - С.31-35.

9. Международные экономические отношения: Учебник/ под общ. ред. В.Е. рыбалкина. - 2-е изд., перераб. и доп.. - М.:ЗАО «Бизнес-школа»Интел-Сервис»,1998. - 368с.

10. Михайлівська О.В. Світовий досвід державної підтримки інноваційних процесів//Актуальні проблеми економіки. - 2005. - №11. - С.101-110.

11. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. - К.:КНЕУ,2003. - 948с.

12. Одотюк В. Євроінтеграція як фактор стимулювання розвитку української індустрії високих технологій//Проблеми наукию - 2005. - №5. - С. 8-11.

13. Сахарцева І.І. Дослідження проблеми визначення ефективності науково-технічного проекту в умовах сучасної української економіки//Вісник економічної науки України. - 2006. - №1. - С. 123-126.

14. Соснін О. Стратегічні ресурси суспільства. Розвиток високих технологій - запорука індустріального статусу держави//Політика і час. - 2002. - №11. - С.53-60.

15. Філіпченко А.С. Міжнародні економічні відносини: історія: підручник ю - К.: Либідь,2006. - 392с.

16. Школа І.М. Міжнародні економічні відносини. - К:КНГЕУ,2005. - 589с.

17. Щедріна Т.У. Стан та сучасні тенденції трансферу технологій в Україні//Проблеми науки. - 2004. - №3. - С. 16-22.

18. Юркевич О.М. Система пріоритетів державної фінансової підтримки науково-технічної інноваційної діяльності//Фінанси України. - 2004. - №12. - С. 46-49.

19. Статистичний щорічник 2004/ за ред. О.Г. Осауленка. - К.,2005. - 592с.

20. http://www.ukrstat.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru