Засади зовнішньоекономічної діяльності

Фінансова політика передбачає відновлення довіри та стабільності, зокрема шляхом:- стабілізації банківської системи через запровадження гнучкого нагляду за ліквідністю з боку НБУ;- запровадження щоденного моніторингу за станом ліквідності банків;

- забезпечення кредитоспроможності через посилення зовнішнього та внутрішнього нагляду;- здійснення рекапіталізаціі життєздатних банків;- розроблення всеохоплюючої банківської стратегії та зміцнення банківського законодавства.

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

3.1 Перспективи торгівельних відносин України

Аналіз торговельно-економічних відносин України та ЄС свідчить про недостатнє використання в цих відносинах наявного в обох сторін потенціалу, а також про існування ряду серйозних проблем, що гальмують їх поступальний розвиток. Ці проблеми набувають особливої актуальності після розширення Європейського Союзу, що поширив на його нових членів чинний у ЄС єдиний торговельний режим. Це ставить на порядок денний нові питання стосовно виведення торговельно-економічних відносин України та ЄС на якісно вищий рівень, надання їм реальної, а не декларативної інтеграційної спрямованості.

Успішному розвитку торговельно-економічної діяльності українських компаній на ринку ЄС сьогодні перешкоджає складний комплекс негативних внутрішніх і зовнішніх чинників. До них належать насамперед наступні.

1.Відсутність необхідних структурних перетворень в українській економіці, через що товарний обмін між Україною та ЄС відбувається переважно на міжгалузевій основі, що істотно звужує матеріальну базу реальної економічної інтеграції.

2.Обмеженість надійного джерела та потенціалу розвитку експортних можливостей - стійкого платоспроможного внутрішнього ринку.

3.Слабкі позиції України у сфері високих технологій: одне запатентоване технологічне рішення створює в середньому в дев'ять разів меншу вартість високотехнологічного експорту, ніж у країнах ЄС.

4.Недостатній рівень розвитку сучасної інфраструктури, особливо інформаційної і транспортної, та видів діяльності, що підтримують присутність українських виробників на зарубіжних ринках.

5.Невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і послуг та економіки країни в цілому.

6.Недостатня гармонізованість національних стандартів України з міжнародними та європейськими: лише близько 17% національних стандартів гармонізовані зі стандартами ЄС.

7.Тінізація значних обсягів зовнішньої торгівлі: вітчизняні статистичні дані про обсяги українського експорту та особливо імпорту постійно занижуються - експорт, як правило, на 10-22%, імпорт - на 15-30%. Це свідчить про тенденції до нелегального експорту капіталу під прикриттям торговельних угод і про масштабне уникнення оподаткування імпортних операцій через навмисне заниження митної вартості товарів.

1.Обмежувальний режим доступу українських експортерів до окремих сегментів ринку ЄС, що значною мірою зумовлюється ненаданням Україні статусу країни з ринковою економікою: застосовуються обмеження на імпорт українських сталеливарних виробів, окремих видів сільськогосподарської продукції, вживаються за дискримінаційними процедурами антидемпінгові заходи, практично закритий доступ українських виробників до європейських ринків високотехнологічної продукції. [11]

2.Відсутність належного зв'язку торговельної, особливо - експортної, діяльності з експортом капіталу до країн-членів ЄС та залученням капіталу провідних європейських ТНК: частка України в сукупному обсязі експортованого ЄС капіталу складає лише 0,06%, а частка її легально вивезеного капіталу в ЄС - 0,0007%. За таких обсягів легального інвестування за кордон неможливо створювати там ефективно діючі збутові та сервісні мережі, вкрай необхідні для діяльності на ринках складних технічних виробів, засновувати постійні точки комерційної присутності для надання послуг зарубіжним споживачам, розвивати виробничу кооперацію.

3.Відсутність масштабних інвестицій в економіку України з боку провідних європейських ТНК, що унеможливлює входження українських виробників до їх міжнародних розподільчих систем, а відтак - ефективне проникнення на висококонкурентні ринки найбільш розвинутих країн, особливо в сегментах, пов'язаних з високотехнологічними виробами.

4.Неврегульованість проблем міграції робочої сили і свободи пересування людей (застосування обмежень, які випливають із Шенгенської угоди), що призводить до підвищення вартості здійснення угод у торгівлі з ЄС.

Загалом ефективній діяльності українських компаній на ринку ЄС перешкоджає складний комплекс негативних чинників як торговельно-політичного, так і структурно-економічного плану. Ці недоліки вкорінені в проблемах міжнародної конкурентоспроможності українських виробників та стратегіях їх корпоративного розвитку. Отже, подолання зазначених недоліків вимагає системного підходу та може бути досягнуте лише внаслідок докорінних структурних перетворень в українській економіці, якісного поліпшення державного регулювання економіки, її зовнішньоекономічних зв'язків і корпоративного управління, значної активізації торговельної політики, спрямованої на захист національних економічних інтересів на зарубіжних ринках і насамперед - на пріоритетному для неї ринку ЄС [12].

З огляду на розширення ЄС, перед Україною відкриваються потенційні можливості забезпечити в перспективі нову якість своєї присутності на ринку Європейського Союзу - повну інтеграцію до структур його єдиного ринку із застосуванням режиму чотирьох свобод (вільного пересування людей, товарів, послуг і капіталів) та спільної політики в ряді ключових галузей економіки.

Водночас розширення ЄС створило не тільки нові можливості, але й нові ризики, зокрема:

1.скорочення обсягів торговельних операцій внаслідок денонсації договорів між Україною і країнами Балтії про вільну торгівлю після їх вступу до ЄС;

2.послаблення конкурентних позицій (зокрема, в сегменті сільськогосподарської продукції) українських експортерів на ринках нових членів ЄС через поширення на останніх торговельного режиму ЄС стосовно імпорту з третіх країн. Ефективними інструментами запобігання небажаним наслідкам розширення ЄС для позицій України мають стати:

-набуття Україною членства в СОТ;

-якнайшвидше отримання статусу країни з ринковою економікою;

-активна підготовка до укладення Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС;

-прискорення процесу сертифікації та стандартизації українських товарів відповідно до норм і стандартів ЄС;

-надання Україні більших преференцій на основі Генеральної системи преференцій Європейського Союзу.Процес руху до режиму вільної торгівлі у відносинах України та ЄС повинен бути поетапним та асиметричним, тобто лібералізація ринку ЄС має випереджати лібералізацію імпорту з боку України.

З метою підвищення ефективності присутності України на ринку ЄС, необхідно кардинально змінити нинішні структурні характеристики вітчизняної економіки; особливо важливим є значне піднесення рівня розвитку високих технологій та включення України до глобального високотехнологічного обміну; важливу роль може відіграти реалізація потенціалу в галузі транзиту енергоносіїв, авіаційних транспортних перевезень та ін.

Реалізація цих можливостей значною мірою залежатиме від їх конкретизації у спільному Плані дій України та ЄС, успішності врегулювання торговельних суперечностей у відносинах України з Європейським Союзом.

3.2 Шляхи покращення зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Відповідно до ст.380 Господарського кодексу України від 16.01.2003 державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку всіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції й обмеження монополізму суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності.[1]

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

- захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

- заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Основою регулювання діяльності підприємств України на зовнішніх ринках є Закон від 16.04.91 № 959-XII „Про зовнішньоекономічну діяльність”. Крім того, у відповідних сферах регулюючу роль відіграють й інші Закони України: [2]

Слід враховувати регулюючу роль інших законів України, якими передбачено ступінь управління зовнішньоекономічною діяльністю в конкретних її видах та напрямках. Зокрема, Закону України від 23.02.06 №3480-IV „Про цінні папери та фондовий ринок" передбачає, що у випадку розбіжності положень цього Закону і правил міжнародного договору чинним є останній.[14] Подібну містить і Закон України від 18.09.91 № 1560-XII „Про інвестиційну діяльність”. Стаття 19 цього Закону містить положення про захист іноземних інвестицій.[15]

Крім Законів України, важливе значення в регулюванні ЗЕД відіграють Укази Президента України. Серед них:

· „Про заходи для попередження експорту товарів походженням з України за цінами, що можуть розглядатися як демпінгові, і врегулювання торгових суперечок" від 25.07.94;

· „Про заходи здійснення єдиної державної політики регулювання імпорту" від 21.09.94;

· „Про використання Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів” від 04.10.94 тощо.

Існують нормативні рішення Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України та питань європейської інтеграції, інших міністерств і відомств, що регулюють окремі питання тарифного та нетарифного характеру.

Покращення ЗЕД являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, покликаних вдосконалювати зовнішньоекономічну діяльність в інтересах національної економіки.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється методом розробки та реалізації державної зовнішньоекономічної політики. У сучасних умовах зовнішньоекономічна політика - це система заходів, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами, поглиблення та розширення участі в міжнародному поділі праці з метою розв'язання стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.

Зовнішньоекономічна політика - складова частина внутрішньої економічної політики держави. Звичайно, розв'язання спільних завдань зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості.

Основні складові зовнішньоекономічної політики України:

· зовнішньоторговельна політика;

· інвестиційна політика;

· політика науково-технічного співробітництва;

· валютно-фінансова політика;

· політика міграції робочої сили та ін.

На території України відповідно до Закону від 16.04.91 № 959-XII „Про зовнішньоекономічну діяльність” впроваджуються такі правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності:

· національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав і обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо усіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їхніми інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, що входять разом з Україною до економічних союзів;

· режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мита, податків і зборів, якими користується і/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якому наданий згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори і пільги по них встановлюються в межах спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на підставі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України, та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

· спеціальний режим, який застосовується на територій спеціальних економічних зон відповідно до статті 24 Закону 16.04.91 № 959-XII „Про зовнішньоекономічну діяльність”, а також на територій митних союзів, до яких входить Україна, та у випадку встановлення будь-якого спеціального режиму відповідно до міжнародних договорів за участю України згідно зі статтею 25 Закону від 16.04.91 № 959-XII „Про зовнішньоекономічну діяльність”.[2]

Існує два основних напрямки зовнішньоторговельної політики:

· політика вільної торгівлі;

· протекціонізм.

Політика вільної торгівлі має місце коли держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю. Ця політика забезпечує максимальну свободу для дії ринкових сил у прагненні одержати найбільші вигоди від міжнародного економічного обміну. Позитивні політичні наслідки пов'язані з підсиленням взаємозалежності держав. Політика вільної торгівлі дає переваги більш розвинутим країнам, хоча в чистому виді не застосовувалася.

Протекціонізм - державна політика, спрямована на захист вітчизняної економіки від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів регулювання торгівлі.

Позитивні сторони протекціонізму:

· обмеження іноземної конкуренції з метою не допустити формування неефективної економічної структури в країні;

· забезпечення розвитку визначених галузей виробництва, коли в інших країнах вони вже більш розвинуті;

· скорочення безробіття.

Однак усунення іноземної конкуренції може призвести до застою, тому що послабляється зацікавлення вітчизняних підприємців у підвищенні технічного рівня й ефективності виробництва.

Виділяють кілька форм протекціонізму:

селективний - проти окремих країн або товарів;

колективний - об'єднання країн проти інших держав, які до об'єднання не входять;

галузевий - захист певних галузей;

прихований - здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на тарифні і нетарифні.

Тарифні методи - методи, засновані на використанні митних тарифів.

Для досягнення зазначених результатів держава застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання. Основними засобами регулюючого впливу держави на зовнішньоекономічну діяльність є:

1) засоби тарифного регулювання. Цю групу засобів ще називають засобами митно-та­рифного регулювання. їх специфіка полягає в тому, що вони належать до заходів опосередкованого (непрямого) регулювання, оскільки передбачають вплив на економічний стан суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. До їх числа належать регулювання цін і тарифів, встановлення різних видів мит, зборів та інших загальнообов'язкових платежів, надання інвестиційних, податкових та інших пільг, дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій, встановлення штрафних санкцій за порушення правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності тощо;

2) засоби нетарифного регулювання - група засобів, яка передбачає безпосередній (пря­мий) вплив на відповідні суспільні відносини. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є складовою частиною заходів по захисту національного ринку, національного виробника, виконання окремих міжнародних зобов'язань. Воно охоплює комплекс таких заходів, як заборона окремих видів експорту або імпорту, ліцензування, квотування, патентування, сертифікація, стандартизація, застосування нормативів та лімітів, встановлення індикативних цін, екологічний, фітосанітарний, ветеринарний, валютний та інші види контролю.

ВИСНОВОК

В умовах ринкових відносин (переходу до них) характер впливу держави на економіку країни, у тому числі зовнішньоекономічну діяльність, докорінно змінюється. Цей вплив набуває форми державного регулювання, що означає створення відповідних умов, які сприятимуть ефективному розвитку економіки країни в цілому та її складових частин.

Активна зовнішньоторговельна політика може стати дієвим інструментом структурної перебудови економіки, підвищуючи ефективність і конкурентну спроможність національного виробництва. На всіх історичних етапах розвитку держави зовнішньоекономічна діяльність впливала на вирішення економічних проблем на різних рівнях: народного господарства в цілому, окремих регіонів, об'єднань, підприємств. Як частина загальної структури народного господарства зовнішньоекономічна діяльність впливає на удосконалювання внутрішньогосподарських пропорцій, розміщення і розвиток виробничих сил. Тому стратегічна програма розвитку зовнішньоекономічних відносин України має базуватися на забезпеченні її суверенітету в світогосподарських зв'язках, гарантуванні її національної зовнішньоекономічної безпеки, ґрунтуватися на еквівалентному взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці.

Взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, головне завдання якої полягає у визначенні етапів, напрямів, форм і способів реалізації дієвої зовнішньоекономічної стратегії.

Стабільний економічний розвиток країни розглядається у нерозривному взаємозв'язку з функціонуванням світового господарства. Беззаперечним є те, що будь-яка національна економіка є невід'ємним елементом міжнародної економічної.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Господарський кодекс України. - Київ: Правова єдність, 2012 - 160 с.

2. Закон України від 16.04.91 №959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність".[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.rada.gov.ua/

3. Чувардинський О.Г. Зовнішня політика України в умовах світової економічної інтеграції й глобалізації. // Економіка та держава. - 2006. - №2. - с.36-39.

4. Рум'янцев А.П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А.П. Рум'янцев, Н.С. Рум'янцева; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 375 с.

5. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. - К.: Кондор, 2007. - 166 с.

6. Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Еволюція зовнішньої політики України (1991-2006рр.). // Український історичний журнал. - 2006. - №4. - 326 с.

7. Авдокушин Е.Ф. Міжнародні економічні відносини. - М.: ИВЦ „Маркетинг”, 2010 р.

8. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів): Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001р., №201.

9. Підприємство на зовнішніх ринках: Зовнішньоторговельне справа: підручник / Під. ред. З. І. Долгова, І. І. Кретова. - М.:БЕК, 2009.

10. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Підручник / За ред.. д. е. н., професора Е. А. Зіня. - К.: Видавництво «Кондор», 2009. - 432 с.

11. Вічевич А.М., Максимець О.В. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. - Львів: Афіша, 2011. - 140с.

12. Зовнішньоекономічні операції та контракти / Козик В.В., Панкова Л.А., Карпяк Я.С., Григорєв О.Ю., Босак А.О. - К.: Центр навчальної літератури, 2009. - 608 с.

13. Георгіаді Н. Г., Князь С.В., Передало Х.С., Берлінг Р.З. Основи зовнішньоекономічної діяльності: теоретичні основи і прикладні аспекти: Навч.-метод. посібник. - Львів: Інтелект-Захід, 2010. - 260 с.

14. , Закону України від 23.02.06 №3480-IV „Про цінні папери та фондовий ринок"

15. Закон України від 18.09.91 № 1560-XII „Про інвестиційну діяльність”

Размещено на Allbest.ru