3) становлення інформаційної ери, "в якій править нездоланна сила ідей";

4) "визначення безпеки має включати в себе загрози, що є спільними для всіх народів світу". У концептуальному сенсі нова глобальна стратегія зовнішньої політики визначала Америку домінуючою державою світу.

Фундаментальний підхід Дж. Буша-молодшого формально базується на концепті критичної геополітики, оскільки у першу чергу включає в себе використання всіх відомих форм впливу для зміни політичних і економічних систем у державах, на які він спрямовується. Основними засобами реалізації стратегії визнано: відмову від ізоляціонізму і протекціонізму; курс на лідерство як альтернативу ізоляціонізмові; вільна і чесна торгівля та відкриті ринки на противагу протекціонізмові; формування нового світу; превентивний вплив на події. Політична практика останніх років переконує в тому, що воєнна потуга кладеться в основу зовнішньої політики США, коли йдеться про "країни-парії".

В дисертації представлено деталізований політичний аналіз всіх елементів головної - демократизаційної - стратегії США, а також операційних (поточних) стратегій, включно з енергетичною та екологічною, що у близькій перспективі можуть здійснювати вирішальний вплив на світ-систему, особливості міжнародних відносин, збереження миру на планеті.

Враховуючи реалізацію головних стратегій США, зазначимо, що позиція сучасних американських стратегій щодо України така:

1) Україна має стати членом НАТО, а Сполучені Штати сприятимуть вирішенню цього питання;

2) необхідна протидія домінуванню Росії в політичному житті України;

3) наявність загрози російської експансії для реалізації євроатлантичної та євроінтеграційної стратегії України;

4) ескалація економічної та енергетичної війни Росії 2005-2006 років, спрямованої на дестабілізацію української економіки і політичної поразки "помаранчевої" влади;

5) штучно організовані політичні кризи з використанням економічних важелів впливу на Україну та її громадян.

Враховуючи аргументацію американських дослідників, а також виходячи з прагматичних інтересів української держави, зроблено висновки про стратегічну значимість для зовнішньої політики України максимально точного уявлення про глобальну політику Америки на осяжну історичну перспективу.

У Висновках зафіксовані основні підсумки дослідження.

У дисертації розроблені теоретичні узагальнення і здійснено нове розв'язання наукової проблеми, суть якої полягає у: а) відсутності у світовій політичній думці цілісної картини доктринального забезпечення головних міжнародно-політичних стратегій зовнішньої політики США як наслідку розмитості методичних підходів до їх вивчення; б) понятійно-категоріальних суперечностей; в) ідеологізації оцінок геополітики США у повоєнну добу.

У цьому зв'язку автор дійшов такого цілісного висновку:

Американська зовнішня політика завдячує своїй стабільності фактом цілеспрямованого і планомірного залучення наукового потенціалу країни до розробки й реалізації міжнародно-політичних стратегій. У випадках ігнорування державно-політичним істеблішментом США наукових розробок, ідей і рекомендацій зовнішня політика цієї держави втрачала у прогнозованості, завдаючи шкоди національним інтересам та іміджу Америки на міжнародних просторах. Головні міжнародно-політичні стратегії США мають переважно безпековий характер, що слугує основою для діяльності всього апарату і служб реалізації міжнародної політики. Базовий зміст міжнародно-політичних стратегій США повоєнної доби визначається жорстким, хоча й подекуди декларативним верховенством демократичних принципів у відносинах з іншими державами. Однак, якщо в добу ізоляціонізму суспільну демократію як основу американської політичної системи використовували переважно для "впливу прикладом" на інших національних акторів міжнародних відносин з метою їхнього втягування у потрібні Америці союзи чи попередження вступу у ворожі альянси, то протягом останніх 60 років йдеться про зростаюче застосування демократизаційних впливів як засобу стимулювання відповідних змін в політичних системах зарубіжних країн.

Упродовж останніх десятиліть в США продовжується боротьба між прихильниками обмеженого ізоляціонізму та активного втручання. Однак на рівні політологічного дискурсу це привело до появи двох надзвичайно близьких між собою теоретико-методологічних парадигм, які, незважаючи на декларування схильності оборонній чи, навпаки, наступальній версії, насправді ґрунтують свої положення, висновки і рекомендації вашингтонському істеблішментові на засадах ідеології ліберального інтернаціоналізму. Нині не маємо формальних підстав вважати можливим повернення зовнішньої політики США до ізоляціоністської спрямованості бодай обмеженого рівня. То ж міжнародна система буде й надалі в осяжній перспективі зазнавати вирішального впливу з боку Америки.

Геополітична спрямованість ідеології головних стратегій обумовлює її принциповий зв'язок з перебігом більшості подій на міжнародній арені. Американська геополітика за своєю глибинною суттю рішуче відрізняється від класичної версії відсутністю ознак традиційної географічної експансії. Вона передбачає здебільшого "підпорядкування впливом", а не через застосування воєнної сили. З цієї та інших причин дедалі гостріша критика інтервенціоністських дій адміністрації Дж. Буша-молодшого на міжнародній арені може спричинитися до серйозних змін у застосуванні демократизаційних принципів побудови і реалізації головних стратегій. Як свідчить історичний досвід, у таких випадках зростає роль Центрального розвідувального управління і так званої "прихованої дипломатії". Таку вже змінену сьогодні ситуацію можна прогнозувати й на осяжну перспективу.

Чіткість і твердість позицій і намірів адміністрацій США, їхня готовність доводити задумане до логічного завершення досить виразно підтверджуються особливостями головної стратегії стримування в рамках Доктрини Трумена. Вони були розроблені науковими експертами і, де-факто, клалися в основу всіх поточних стратегій національної безпеки повоєнної епохи. Для усвідомлення значущості цього авторського висновку першочергове значення має факт ефективності стратегії стримування, яка, врешті-решт, прискорила розпад радянської політичної системи, а дотичним наслідком став крах СРСР як держави.

Нова міжнародна система, формування якої розпочалося із завершенням "холодної війни", не може бути прогнозована з належною долею вірогідності без урахування еволюції наукового і доктринального забезпечення головних міжнародно-політичних стратегій єдиної глобальної держави сучасності. Їхнє переосмислення на основі політичного аналізу і синтезу дає можливість стверджувати, що перспектива цієї системи вирішальним чином залежить від позиції Сполучених Штатів, а, відповідно, обумовлює потребу поглибленого знання тонкощів і нюансів сучасної і потенційної спрямованості зовнішньої політики наддержави.

Від середини 1950-х років, коли остаточно окреслилось домінування стратегії стримування в рамках цілісного міжнародно-політичного курсу США, й аж до 1989-1991 років головна стратегія цієї держави по суті не змінювалася. Хоча розрядка у відносинах з СРСР і Шанхайське комюніке з КНР 1972 року окремими політологами кваліфікуються як відхід від стримування, по суті детант став однією з форм того ж стримування і розмивання ідеології комунізму. З іншого боку, ще під час президентства Дж. Картера (1977-1980) почали проявлятися перші обриси планування військових операцій на Близькому Сході та інтервенціоністського чи агресивного підходу до стимулювання політики захисту прав людини в інших країнах. Закономірним результатом стабільності стримування стало повернення адміністрації Р. Рейгана в русло жорсткого тиску і протистояння з Радянськими Союзом. У цей же час визначається перспектива нової міжнародної системи в межах повного заперечення багатосторонності і переходу до односторонності з заміни з притаманною їй однобічністю прийняття й реалізації міжнародно-політичних рішень.

Між американськими адміністраціями 1955-1991 років існували певні розходження у підходах до конкретного наповнення головної стратегії при збереженні вирішального механізму у формі стримування. "Агресивність" адміністрації Б. Клінтона щодо захисту прав людини, а Білого дому на чолі з Дж. Бушем - молодшим у питаннях боротьби з тероризмом засвідчила нездатність офіційного Вашингтона покінчити з односторонністю і перейти до формування багатосторонньої парадигми міжнародних відносин, яка б враховувала цивілізаційну розмаїтість людства. Державно-політичний і експертний "бомонд" Сполучених Штатів не зумів вийти на розробку менш інтервенціоністської головної стратегії після того, як була реалізована така мета стримування, як повна перемога над Радянським Союзом та комуністичною системою.

Розв'язання поставленої мети і завдань уможливило такі висновки:

1. Оптимальні результати дослідження міжнародно-політичних стратегій США уможливлюються через виявлення політичних опцій, в межах яких здійснюється пов'язане між собою доктринальне і концептуальне забезпечення формування відповідних політико-правових документів. Одновимірний підхід і дескриптивність у таких випадках обмежують можливості виявлення глибинних і тим самим постійно діючих чинників зовнішньої політики США, що звужує потенціал виявлення причинно-наслідкових зв'язків між оціночними підходами політичної думки до системи фундаментальних національних інтересів своєї держави та цілей і механізмів їхньої реалізації, з одного боку, та реальними світоглядними та ідеологічними позиціями певних адміністрацій Білого дому, з іншого боку.

Встановлено: а) політико-системну наступність в доктринальному і концептуальному забезпеченні повоєнних головних стратегій США; б) високий рівень суб'єктивізму в оцінюванні американськими стратегами ситуації в інших державах, регіонах і у світі загалом; в) без формалізованої підтримки положень, цілей і механізмів реалізації американських стратегій зовнішньої політики союзниками США та іншими державами, які поділяють демократичні принципи облаштування дво- і багатосторонніх відносин, можливі помилкові і деструктивні рішення з огляду на суб'єктивізм визначення держави-ворога або певної ворожої ідеології; г) збалансованість є вирішальним елементом забезпечення життєздатності конкретних механізмів зовнішньої політики США.

Всі відомі методи і методичні підходи можуть бути консолідовані в загальний метод політичного аналізу і прогнозування. Поділ зовнішньої політики США на принципові змістовні елементи і сюжети дозволяє виявити певні повторення і найбільш постійні складові. Тільки у такий спосіб можна оптимізувати узагальнюючі положення і висновки та вийти на максимально точне прогнозування дій Сполучених Штатів на міжнародній арені в осяжній історичній перспективі.

У стратегічному плануванні зовнішньої політики США існують постійно діючі чинники, які визначають позицію стратегів. У сучасній світ-системі вона виявляється в домінуючій орієнтації на поширення ліберально-демократичних цінностей і критеріїв побудови політичних систем, а також на запровадження принципів ринкової економіки і прозорої міжнародної торгівлі. Задля реалізації таких ідей і цілей американські адміністрації постбіполярної епохи демонструють готовність йти на використання всього комплексу механізмів, наявних у цієї наддержави, починаючи від традиційної дипломатії і завершуючи включенням збройних сил Сполучених Штатів у міжнародні авантюри.

Позитивною складовою всього комплексу стратегічного планування зовнішньої політики США є тотальна наступальність. Спостерігаються численні випадки підміни класичної зовнішньої політики і дипломатії силовим тиском і виставленням безумовних претензій. Поява в американській політичній думці так званої "оборонної версії" реалістичного оцінювання стратегій зовнішньої політики та механізмів їхнього впровадження у міжнародну діяльність насправді є лише спробою приховати реальний стан речей, який полягає у тому, що жодна з американських адміністрацій 1991-2006 років не демонструвала бодай мінімальної готовності вийти на розуміння доцільності варіативних підходів. Абсолютна переконаність у тотальній правоті розробників теорії американського гегемонізму і ефективності її практичного застосування спричиняє і спричинятиме далі серйозні протиріччя.

2. Виявлені нами далекі від очевидності причини поділу стратегій зовнішньої політики США на базові, головні й поточні полягають у тому, що: а) базові стратегії, якими є ізоляціонізм та ліберально-демократичний інтернаціоналізм, постійні у часі і дають загальну уяву про рівень готовності американської держави втручатися у кризові події в різних державах і регіонах планети із переважним застосуванням традиційних механізмів національної дипломатії чи силових методів; б) головні стратегії формуються на виявленні та формулюванні великих і стійких загроз життєвим національним інтересам Америки, що мають певну часову обмеженість, завершуючи своє існування ліквідацією ворога або різким послабленням його руйнівного потенціалу; в) поточні стратегії, як правило, є відносно короткотривалими і мають на меті розв'язання конкретних проблем, з якими зіштовхуються Сполучені Штати у практиці дво- і багатосторонніх відносин на певному етапі історичного розвитку.

Існують і так звані перехідні стратегії, яскравим прикладом чого є зовнішня політика адміністрації Б. Клінтона, завдяки якій розпочався процес розширення кількості європейських демократій. Демократична домінанта пронизує базові й головні стратегії зовнішньої політики США, що дає можливість визначити їхню суть як історично загалом сприятливу для національного поступу, але не завжди стабілізуючу для міжнародної системи.

Відтак, відстороненість Америки від подій у віддалених чи близьких регіонах, як і її пряме втручання у такі події може давати протилежні наслідки у залежності від того, яким є змістовне наповнення поточної стратегії. Доктрина базової стратегії ізоляціонізму бере свої витоки в первісних державотворчих документах епохи незалежності, а міжнародно-політичний інтервенціонізм є певним відхиленням від заповітів "батьків-засновників" США, що викликано радикальними змінами в геополітичних підходах як наслідку "скорочення відстані" між державами, спричиненого революцією у сфері комунікацій і транспорту. Тим самим знижується фактор постійності демократичного наповнення американського інтервенціонізму, оскільки ситуативні рішення, основані на виявленні поточних викликів і загроз, можуть прийматися для забезпечення егоїстичних економічних чи енергетичних інтересів країни.

Деструктивізм двох головних повоєнних стратегій, базованих на доктрині ліберального інтернаціоналізму, - стримування і глобальної демократизації - є відносним, що у першому випадку особливо помітно на прикладі розпаду СРСР та переходу пострадянських держав до демократичного розвитку, а у другому - на активізації міжнародного тероризму і позитивних змінах політичних систем в окремих тоталітарних державах.

Існує фундаментальна близькість між двома головними повоєнними стратегіями США - стримування і глобальної демократизації, оскільки в обох випадках йшлося про близьку ціль, якою є демократизаційний вплив на серйозного суперника американської держави (СРСР і світову систему соціалізму) та подолання викликів євро-американській цивілізаційній моделі розвитку (боротьба з реакційними режимами сучасності та міжнародним тероризмом як їх наслідком). Глибинна відмінність полягає в особливостях міжнародних систем, що існували від завершення Другої світової війни до 1989-91 років, та після розпаду СРСР і світового блоку соціалізму. У смисловому сенсі стратегія глобальної демократизації є своєрідним політико-системним продовженням своєї попередниці, якою була стратегія стримування. При цьому демократизаційний варіант стратегічного планування багато в чому відтворює положення і принципи стримування через їхнє перенесення на держави, події, процеси і явища, які оцінюються американською політичною думкою як виклик демократії, стабільності і мирові в сучасному світі.

3. Авторська концепція геополітичної моделі зовнішньополітичного курсу США полягає в тому, що американський варіант стратегічного планування на засадах гегемоністської стабільності також має багатовимірні, подекуди суперечливі наслідки передовсім з огляду на поворот адміністрацій Білого дому до односторонніх форм прийняття рішень з питань визначення суті викликів і загроз, які йдуть від окремих держав та їх альянсів. З нашого погляду, геополітичні складові головних стратегій США повоєнної епохи відрізняються за своєю суттю від базового концепту класичної геополітики, який вкладається у чіткі рамки територіальної експансії. В американському випадку йдеться про політико-ідеологічну і певною мірою політико-системну експансію, яка здійснюється без завоювання чужих територій з метою їх включення до складу американської держави. Ставиться мета перетворення реально чи потенційно ворожої держави або регіонального об'єднання держав у союзника або партнера західної спільноти націй. Ступінь збалансованості доктрин і стратегій зовнішньої політики США більшою мірою залежить від вибору механізмів забезпечення постійних і поточних цілей зовнішньої політики і дипломатії США. Саме стратегічне планування розглядаємо у першу чергу як засіб розробки і наукової аргументації доцільності використання тих чи інших механізмів, вибір яких є вирішальним елементом оцінювання змісту, спрямованості і потенційних наслідків зовнішньополітичної діяльності Сполучених Штатів.

4. Аналіз двох головних геополітичних стратегій Сполучених Штатів 1947-2006 років показує, що теорія гегемоністської стабільності не є наслідком "кабінетних" досліджень, а радше постала в складному політологічному дискурсі на теми реального американського міжнародно-політичного глобалізму постбіполярної епохи. Це не як суб'єктивна наукова парадигма, практичний прояв якої не завжди буває обов'язковим, а узагальнення реальної політики та форма її виправдання. У цьому сенсі автор робить висновок про політико-ідеологічну обмеженість можливостей використання індивідуальних рекомендацій науковців, розробки яких можуть бути покладені в основу політико-правових документів з питань стратегій зовнішньої політики тільки за умови їхнього принципового збігу зі світосприйняттям лідерів державно-політичного істеблішменту США. З цієї причини нерідко мають місце сутнісні розходження між первинними текстами таких документів і їх остаточним варіантом, який допускає фундаментальні відходи навіть від максимально добре обґрунтованих і аргументованих положень, висновків і рекомендацій експертних колективів.

5. Встановлено, що серед повоєнних стратегій зовнішньої політики США суттєвий виняток в сенсі онауковлення становлять доктрина Трумена і стратегія стримування, які чітко збіглися в сутнісному наповненні з підходами, оцінками і світоглядними позиціями тогочасного американського державно-політичного істеблішменту. Хоча у наявності елементів стримування в сучасній стратегії глобальної демократизації багатьом дослідникам бачиться її стійкість, існують підстави вважати, що такий стратегічний підхід може заморозити й навіть увічнити політико-системний розкол світу, ставши внутрішнім гальмом на шляху демократизаційних впливів на інших акторів міжнародних відносин. Водночас є підстави прогнозувати, що збереження вказаної домінанти стримування здатне призвести до відтворення біполярної системи міжнародних відносин у випадку його ймовірного застосування щодо КНР та РФ. Доведення цього лідерам американського політичного і державного істеблішменту може мати протилежні наслідки з огляду на те, що в США набуває популярності теза про більшу прогнозованість і передбачуваність світ-системи, в якій існує виразна градація держав на "свої" і "чужі", "опонуючи" і "партнерські", "ворожі" і "союзні". За всієї складності однозначного висновку, саме у цьому руслі може постати певна система аргументів, сприйняття яких виявиться спроможним і дієвим аргументом для американського політикуму. Тут бачиться можливість зовнішнього впливу на лідерів США з метою виходу на спільні підходи та рішення в умовах відсутності реального системного протиборства, яке існувало в часи радянсько-американського протистояння.

6. Так звані "проміжні міжнародно-політичні стратегії" США, у тому числі розрядки міжнародної напруженості, включення проблеми прав людини як вирішального елемента зовнішньої політики, а також наступальної боротьби з міжнародним тероризмом, багато в чому стали формальним продовженням стратегії стримування. Як показує аналіз, сама концепція стримування і її конкретне наповнення виявилися найбільш ефективною формою переконання політиків у тому, що в умовах біполярності можна зберегти тривкий мир у світі через обмеження можливостей поширення ворожої ідеології на нові регіони планети, а паралельно послаблювати головного ворога Сполучених Штатів, що ним були комуністична ідеологія та Радянський Союз як її основний носій.

На відміну від прихильників дескриптивного аналізу та ідеологізованого представлення стратегії стримування, політичний аналіз, спрямований на виявлення цілісності через максимальне "дроблення", дозволяє говорити і про концептуальні особливості стримування у постбіполярній світ-системі. Вони включають в себе такі елементи, як остаточне подолання залишкових політичних систем прокомуністичного характеру; внесення радикальних змін в позицію так званих "провальних держав" шляхом впливу прикладом і здійсненням політичного і економічного тиску; усунення будь-яких можливостей фінансової та інших форм підтримки міжнародного тероризму; поетапне нав'язування євро-американських суспільних цінностей державам, що сповідують принципово інші підходи, належачи до інших цивілізаційних відгалужень; сприяння зв'язуванню інших претендентів на роль наддержав шляхом їх максимального включення в систему міжнародно-правових домовленостей, угод і договорів; остаточну уніфікацію світ-системи через завершення процесу вестернізації та обережну протидію прагненням інших великих держав виступити носіями інших форм побудови міжнародної системи та міжнародних відносин.

7. Американське стратегічне мислення еволюціонує в напрямі його прагматизації, що посилює інтерес розробників міжнародно-політичних стратегій до проблематики енергетичного забезпечення, зниження залежності від зовнішніх поставок нафти, впровадження енергозберігаючих технологій, в яких вбачається найбільш значуща і реальна перспектива оптимального захисту навколишнього середовища. Відносність такої прагматизації доволі очевидна, про що дає підстави стверджувати триваюче сприйняття американським державно-політичним істеблішментом і політологічними школами національної, регіональної і міжнародної безпеки в традиційних рамках воєнно-політичного оцінювання міжнародних реалій. Тільки через політико-правовий напрям забезпечення переходу до стратегічного планування на засадах комплексного сприйняття безпеки можливо буде говорити про справжнє осучаснення міжнародно-політичних стратегій Сполучених Штатів. Нині такий підхід власне є прерогативою наукового аналізу, не знаходячи практичного відображення в державних політико-правових актах.

8. Існує чіткий політико-ідеологічний і політико-системний зв'язок між стратегіями зовнішньої політики адміністрацій Р. Рейгана, Б. Клінтона та Дж. Буша - молодшого. Він полягає у жорсткому запереченні комуністичної та інших тоталітарних ідеологій як формалізованому стримуванні їхнього збереження чи відродження у певних політичних системах з метою ліквідації чи усунення небезпек для національних інтересів США у традиційному розумінні захисту національних інтересів. Разом з тим, як переконливо доведено в працях провідних українських американістів, адміністрація Дж. Буша - старшого своєю стратегією стримування Радянського Союзу від неконтрольованого розпаду показала, що головним чинником включення тих чи інших положень до поточних стратегій зовнішньої політики США з перших років державної незалежності завжди був і залишатиметься аспект вимірювання реальних загроз власне для життєвих інтересів Америки. Якщо така загроза потребує певних відступів від засад, закладених у стратегіях національної безпеки, то Сполучені Штати цілком можуть здійснювати зовнішньополітичний курс в рамках подвійних стандартів. Значною мірою цей чинник визначає американське прагнення забезпечити й увічнити домінування своєї держави на міжнародній арені.

9. Попри різні відхилення і нюанси, американська зовнішня політика високою мірою завдячує своїй стабільності фактом цілеспрямованого і планомірного залучення наукового потенціалу країни до розробки й реалізації міжнародно-політичних стратегій. Цим викликані цілісність і стабільність курсу Сполучених Штатів у світі, його значна зрозумілість і доволі висока прогнозованість. Водночас переважно у випадках ігнорування державно-політичним істеблішментом США наукових розробок, ідей і рекомендацій зовнішня політика цієї держави втрачала у прогнозованості, завдаючи шкоди національним інтересам та іміджу Америки на міжнародних просторах. На тлі очевидного домінування ідеології ліберального інтернаціоналізму в середовищі розробників глобальних і регіональних стратегій зовнішньої політики США у цій держав не припиняється боротьба між прихильниками обмеженого ізоляціонізму та активного втручання. Втім, нині не маємо формальних підстав вважати можливим практичне повернення зовнішньої політики США до ізоляціоністської спрямованості бодай обмеженого рівня. То ж міжнародна система буде й надалі у видимій перспективі зазнавати сильного впливу з боку Америки. Ідея створення світового врядування у цьому зв'язку здатна набувати практичних форм, зокрема такої, як радикальне реформування Організації Об'єднаних Націй.

10. Геополітична спрямованість ідеології побудови міжнародно-політичних стратегій обумовлює і далі обумовлюватиме їх принциповий зв'язок з перебігом більшості подій на міжнародній арені. Спроби виробляти національні стратегії великих і середніх держав світу без врахування американського чинника у світовій політиці можуть мати деструктивний вплив на національні інтереси. Це особливою мірою стосується й України з огляду на очевидні прагнення окремих політичних партій і блоків та їхніх лідерів практично відмовитися від необхідності врахування американського чинника через відродження союзницьких відносин з Росією, яка в такому випадку автоматично перебирає на себе проблему врегулювання відносин з Америкою. У такій ситуації, особливо в разі повного відновлення російського імперського курсу, Україні загрожувало б потрапляння у ворожий західним демократіям табір. Тільки політика зваженого балансування, суть якої в американській версії висвітлена в дисертації, уможливлює стабільні відносини України з різними учасниками міжнародних відносин.

Публікації за темою дисертації

1. Рижков М.М. "Grand Strategies": актуалізація американського досвіду стратегічного планування. - К.: Видавництво "Алькор", 2006. - 247 с.

2. Рижков М.М. Інформаційно-аналітична діяльність: історія, теорія, прогнозування // Аналітика, експертиза, прогнозування: Монографія / Макаренко Є.А., Рижков М.М., Ожеван М.А. та ін. - К.: Наша культура і наука, 2003. - С.55-62 (особистий внесок автора - 0, 75 авт. арк.)

3. Рижков М.М. Сучасні міжнародно-політичні стратегії США як модифікації доктрини стримування // Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози: Монографія / Макаренко Є.А., Рижков М.М., Ожеван М.А. та ін. - К.: Центр вільної преси, 2006. - С.386-403 (особистий внесок автора - 0,9 авт. арк.)

4. Рижков М.М. Трансформація дипломатичної діяльності в сучасних міжнародних відносинах. Стратегія європейської зовнішньої політики // Європейські комунікації: Монографія / Макаренко Є.А., Рижков М.М., Ожеван М.А. та ін. - К.: Центр вільної преси, 2006. - С.457-503 (особистий внесок автора - 2 авт. арк.)

Статті у наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць:

5. Рижков М.М. Этапы становления международного экологического сотрудничества // Вестник Киевского университета. Сер. Международные отношения и международное право. - Вып.31. - К., 1990. - С.14-17.

6. Рижков М.М. Екологічні проблеми та питання миру і безпеки наприкінці ХХ століття // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1998. - № 8. - С.43-55

7. Рижков М.М. Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку у Ріо-де-Жанейро та проблеми щодо впровадження її рішень в Україні // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 12 (частина 4). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.16-23.

8. Рижков М.М. Сторінки становлення міжнародного екологічного співробітництва // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 13 (частина 2). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.13-22.

9. Рижков М.М. Значення проблем довкілля в контексті розвитку // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 14 (частина 1). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.16-22.

10. Рижков М.М. Основні проблеми довкілля в сучасному суспільстві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 15. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.9-20.

11. Рижков М.М. Напрямки та позиції країн в ЮНЕП з питань охорони довкілля після Стокгольмської конференції 1972 р. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 16. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.12-18

12. Рижков М.М. Деякі теоретичні аспекти вирішення глобальних проблем сучасності на початку ХХІ століття // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 24 (частина 2). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2000. - С.17-22.

13. Рижков М.М. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх розв'язання у діяльності соціал-демократичних партій Європи // Політологічний вісник. - 2001. - № 8. - С.229-233.

14. Рижков М.М., Чернієвська О.В. Сучасна політика безпеки України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 34 (частина 2). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2002 - С.9-13 (особистий внесок автора - концептуальна розробка проблеми, висновки)

15. Рижков М.М. Розвиток інформаційно-аналітичної діяльності: історично-теоретичний погляд // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 36 (частина 1). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2002 - С.14-19.

16. Рижков М.М. Екологічна політика ЮНЕСКО в добу цивілізації // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 37 (частина 1). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2003 - С.66-70

17. Рижков М.М., Коломієць А.В. Моделі аналізу міжнародного тероризму // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. - Вип.29-30. - К., 2004 - С.65-67 (особистий внесок автора - наукове обґрунтування проблеми, емпіричний аналіз соціологічних досліджень, висновки).

18. Рижков М.М., Коружинець Р. Перспективи вступу України до Європейського Союзу на сучасному етапі // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 54 (частина 2). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005 - С.29-31 (особистий внесок автора - аналіз стратегії євро інтеграції України, рекомендації та пропозиції для практичної діяльності урядових структур).

19. Рижков М.М., Коружинець Р. Об'єктивна необхідність вступу України до СОТ // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 56 (частина 2). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005 - С.3-7 (особистий внесок автора - концептуальна розробка проблеми, висновки).

20. Рижков М.М. "Наступальність" і "оборона" як чинник головних стратегій США // Науковий вісник дипломатичної академії України. Випуск 12. Світова політика і дипломатія: концептуальні підходи, компаративний аналіз, парадигми сучасності. - К., 2006. - С.366 - 381.

21. Рижков М.М., Коружинець Р. Глобалізація як фактор розвитку сучасних суспільно-економічних процесів // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 61 (частина 2). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. - С.51-55 (особистий внесок автора - концептуальна розробка проблеми, висновки).

22. Рижков М.М. Велика стратегія Дж. Буша щодо Європи, Росії, України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 62 (частина 1). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006 - С.106-111.

23. Рижков М.М. Аналіз міжнародно-політичних стратегій США повоєнного періоду // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 62 (частина 2). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. - С.60-65.

24. Рижков М.М. Головні стратегії США у міжнародних відносинах: європейський вимір // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 63 (частина 3). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006 - С.223-229.

25. Рижков М.М. Політико-правові проблеми міжнародного співробітництва України у сфері екологічної безпеки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 64 (частина 1). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006 - С.48-56.

26. Рижков М.М. Екологічні проблеми як чинник міжнародної безпеки: національний контекст // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 65 (частина 1). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. - С.33-36.

27. Рижков М.М. Особливості концептуального забезпечення стратегії енергетичної безпеки США // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 66 (частина 2). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2007. - С.35-38.

28. Рижков М.М. Основні напрямки нової стратегії національної безпеки США Дж. Буша молодшого // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 67 (частина 1). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2007. - С.17-19.

Начальні видання, наукові брошури та інші публікації:

29. Спеціалізовані установи системи ООН: Навчальний посібник / Бруз В.С., Садовенко А.П., Рижков М.М. та ін. - К.: Либідь, 1995. - С.55-59, 90-102, 105-109 (особистий внесок автора - 2 авт. арк.)

30. Рижков М.М. Навколишнє середовище і мир на планеті. - К.: Знання, 1991. - 48 с.

31. Рижков М.М. Роль ЮНЕП у системі ООН // Науковий збірник присвячений 50-річчю ООН. - К.: Либідь, 1995. - С.85-95.

32. Информационно-аналитично осигуряване на международните отношения: Учебно пособие / Гондюл В.П., Рижков М.М. - София: Академия Платон, 1998. (особистий внесок автора - 2 авт. арк.)

33. Ryjkov M.М. La politique йcologique de l'UNESCO au seuil de la civilization // Les problиmes actuels des relations internationals: Le recuueil des travaux scientifiques. Edition 37. Partie 2. - K.: Universitй Nationale Chevtchenko, Institut des relations internationals, 2003. - P.48-52.

34. Рижков М.М. Формування механізмів міжнародного співробітництва України у сфері захисту навколишнього середовища // Міжнародна науково-практична конференція "Моделювання міжнародних відносин". - К.: ІМВ, 2004. - С.84-87.

35. Рижков М.М. Аналітика міжнародна // Українська дипломатична енциклопедія. - К.: Знання України, 2004. - Т.1. - С.53-54.

Анотація

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

У дисертації комплексно досліджено головні стратегії США (1947-2007 рр.) від стримування до глобальної демократизації, здійснено аналіз стратегічних планів та зазначених у них цілей зовнішньої політики держави, а також конкретних дій Сполучених Штатів на світовій арені упродовж доби біполярності і сучасної системи міжнародних відносин, обґрунтовано і концептуалізовано сучасний стан і тенденції зовнішньої політики США на різних рівнях міжнародної взаємодії, визначено критерії співмірності між стратегічними планами і цілями, з одного боку, та реальними наслідками політичного курсу Сполучених Штатів для окремих держав, регіонів і світ-системи загалом.

З погляду глобальних трансформацій системи міжнародних відносин подано авторську версію понять "базова", "головна" та "операційна" стратегії зовнішньої політики США, запропоновано авторське бачення методології міжнародно-політичних досліджень та оптимізації методів дослідження зовнішньої політики великих держав. У роботі розв'язується триєдина наукова проблема, а саме: систематизовано базові цілі і механізми реалізації головних стратегій зовнішньої політики США, представлено цілісну картину їх доктринального забезпечення та характер взаємодії експертного співтовариства США і державно-політичного істеблішменту, доведено критичні суперечності між положеннями відповідних документів зовнішньої політики США і її практичними проявами, уточнено зміст поточних і головних стратегій, з'ясовано причини стійкого застосування положень доктрини стримування, встановлено причинно-наслідкові зв'язки між реалізацією стратегій зовнішньої політики США і новими явищами у міжнародній системі, здійснено прогноз реалізованості поставлених у них цілей у сенсі потенційних наслідків для світ-системи застосування принципів теорії гегемоністської стабільності.

Ключові слова: США, доктрини і стратегії зовнішньої політики, безпека, стримування, стратегічне планування, глобальна демократизація, збалансованість, класична і критична геополітика, гегемоністська стабільність.

Аннотация

Диссертация на соискание научной степени доктора политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития - Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

В диссертации комплексно исследованы главные стратегии США (1947-2007 гг.) от сдерживания до глобальной демократизации, осуществлен анализ стратегических планов и указанных в них целей внешней политики государства, а также конкретных действий Соединенных Штатов на мировой арене в эпоху биполярности и современной системы международных отношений, обоснованы и концептуализированы современное состояние и тенденции внешней политики США на разных уровнях международного взаимодействия, определены критерии соотношения между стратегическими планами и целями, с одной стороны, и реальными последствиями политического курса Соединенных Штатов для отдельных государств, регионов и мир - системы в целом.

С точки зрения глобальных трансформаций системы международные отношения представлена авторская версия понятий "базовая", "главная" и "операционная" стратегии внешней политики США, предложено авторское видение методологии международно-политических исследований и оптимизации методов исследования внешней политики сверхдержав. В работе решается триединая научная проблема, а именно: систематизированы базовые цели и механизмы реализации главных стратегий внешней политики США, представлена целостная картина их доктринального обеспечения и характер взаимодействия экспертного сообщества США и государственно-политического истеблишмента, доказаны критические разногласия между положениями соответствующих документов внешней политики США и ее практическими проявлениями, уточнено содержание промежуточных и главных стратегий, определены причины постоянного применения положений доктрины сдерживания, установлены причинно-следственные связи между реализацией стратегий внешней политики США и новыми явлениями в международной системе, спрогнозирована реализация поставленных в них целей с учетом потенциальных последствий применения принципов теории гегемонистской стабильности для мир-системы.

Ключевые слова: США, доктрины и стратегии внешней политики, безопасность, сдерживание, стратегическое планирование, глобальная демократизация, сбалансированность, классическая и критическая геополитика, гегемонистская стабильность.

Annotation

The dissertation is submitted for the Doctoral degree in Political Sciences in speciality 23.00.04 - Political Problems of International Systems and Global Development - Taras Shevchenko Kyiv National University, Institute of International Relations, Kyiv, 2007.

The dissertation provides a political examination and actualization of international and political doctrines and strategies of the USA since 1947 when the country ultimately repudiated the isolationist course in peacetime. The author's description of such concepts as "basic," "major," and "operational" US foreign policy strategies have been offered. The author has presented his standpoint on the methodology of international and political research and streamlining the study of great powers' foreign policy.

The triune scientific problem has been solved, namely: basic goals and implementation mechanisms of principal US foreign policy - deterrence and global democratization, have been systematized; an integral account of their doctrinal provision, and the nature of interaction between the American expert community and the state-political establishment have been presented. Employing the historic-comparative and normative methods, the author displays and demonstrates the positive and destructive ramifications of the implementation of the post-war US administrations' foreign policy for the human civilization, for the state of international relations as well as for the development of individual countries and regions on the planet, exposes critical discrepancies between provisions of the relevant instruments of the US foreign policy and its practical manifestations, specifies the essence of the current and major strategies, reveals the causes for the persistent application of the deterrence doctrine provisions after the Truman administration, establishes the cause-effect relations between the implementation of the US external policy strategies and new phenomena in international system, suggests the forecast of the realization of the goals set therein in terms of potential consequences for the world-system of the use of principles of the hegemonic stability theory.

The nature of the constant geopolitical components in the key strategies of the USA has been elucidated with an emphasis on the post-bipolar epoch and the degree of relation between the dominant elements in the US main strategies at the doctrinal level and practical implementation.

Essential distinctions between the post-war American geopolitics and classical geopolitics of the imperial wars era have been substantiated. The affinities and discrepancies between the basic doctrines and strategies in the US foreign policy and its principal strategies, their connection with the operational strategies have been established. The specifics of the "offensive" and "defensive" versions of the real politic assessment of the US foreign policy have been explored. It has been proven that such an approach is a manipulative one, given the effective transition of the USA to the liberal-democratic paradigm in developing international strategies and their content substance. The author has offered a more accurate definition of the prospects for implementation of the principal strategy of global democratization. It has been argued that the US interim international and political strategies constitute a formal continuation of the deterrence and global democratization strategies.

The distinctive features of the American strategic thinking in the sphere of energy supplies and environmental protection have been structured. The political and ideological coherency between the Reagan strategy, the expansion and engagement strategy of the Clinton administration, and the principal strategy of the G. W. Bush's administration has been elucidated. The forecast assessments regarding prospects of the US foreign policy in the context of its impact on the world-system have been suggested and the recommendations of the conceptual nature for the Ukrainian diplomacy have been made.

Key words: USA, foreign policy doctrines and strategies, security, deterrence, strategic planning, global democratization, equilibrium, deviation, classical and critical geopolitics, hegemonic stability.

Размещено на Allbest.ru