Відносини зі США найбільш доцільно будувати за моделлю „стратегічне партнерство проти спільної загрози”, зважаючи на існування на початку ХХІ століття спільної загрози міжнародного тероризму. До того ж, основними сферами співробітництва між Україною і США у цей період є боротьба з тероризмом та розповсюдженням зброї масового знищення.

Є всі підстави передбачати, що започаткування стратегічного партнерства України зі США проти спільної загрози надасть імпульсу до виокремлення нових стратегічних сфер співробітництва між двома державами, існування яких зробить відносини між ними реальним стратегічним партнерством.

- Відносини України з Російською Федерацією, відповідно до проведеного аналізу на основі критеріїв стратегічного партнерства, на даному етапі мають тенденцію наближення до рівня реального стратегічного партнерства. Це означає, що розвиток українсько-російських відносин повинен продовжуватися у напрямку остаточного досягнення стратегічного партнерства між двома державами.

Що стосується моделі побудови відносин стратегічного партнерства між двома державами, то найбільш бажаним для України був би розвиток партнерства за моделлю „тактичного партнерства заради стратегічних результатів”. Побудова відносин за цією моделлю дозволила б Україні якнайкраще реалізувати стратегічні цілі співробітництва з Росією. Однак, зважаючи на неспівмірність потенціалів двох держав, розвиток відносин з Росією за моделлю „тактичного партнерства для стратегічних результатів” не є реальним для України.

Отже, найбільш прийнятною моделлю побудови відносин України з Росією є модель „асиметричного стратегічного партнерства”. З метою забезпечення відповідності таких відносин партнерства національним інтересам України, наша держава в обов'язковому порядку повинна отримати та закріпити гарантії дотримання Росією усіх критеріїв та ознак такої моделі, перш ніж встановлювати стратегічне партнерство подібного типу.

- Відносини України з Польщею у більшій мірі відповідають критеріям та ознакам стратегічного партнерства. Це означає, що розвиток українсько-польського співробітництва має продовжуватися у напрямку поглиблення існуючого рівня стратегічного партнерства між державами.

Водночас, національним інтересам України навряд чи відповідатиме побудова відносин із Польщею за моделлю „асиметричного стратегічного партнерства”, яку іноді намагаються реалізувати в Україні, виходячи з того, що асиметрія відносин України з Польщею нібито є невиправною.

Можна з великою долею впевненості стверджувати, що Польща будувала свої відносини з Україною саме за моделлю „тактичного партнерства заради стратегічних результатів”.

Україна повинна прийняти цю модель розбудови відносин з Польщею як найбільш оптимальну. Лише така модель дозволить нашій державі у перспективі реалізувати потенціал регіонального лідера у Центральній та Східній Європі. Для досягнення тактичної мети - повернення до європейського співтовариства - Україні необхідне стратегічне партнерство з Польщею. Водночас, досягненню стратегічної мети - перетворення України у регіональний центр сили - стратегічне партнерство з Польщею навряд чи сприятиме, оскільки ця держава є прямим конкурентом України у цьому питанні.

Відтак, „тактичне партнерство заради стратегічних результатів” із Польщею Україна має використати для того, щоб вирівняти історичну асиметрію з партнером та водночас реалізувати геополітичний та геоекономічний потенціал, закріпивши за собою лідерство у регіоні.

- Застосування інструмента стратегічного (особливого) партнерства у відносинах Україна-НАТО та Україна-ЄС дозволило нашій державі досягти конкретних практичних здобутків у відносинах з цими організаціями, давши змогу наблизитись до можливості встановлення нового рівня відносин. При підготовці документів, що визначатимуть подальшу стратегію співробітництва з НАТО та ЄС, Україні належить оцінити ефективність використання інструмента стратегічного партнерства з цими організаціями та визначитись щодо доцільності його подальшого застосування.

Незважаючи на певні особливості початкових етапів використання інструмента стратегічного партнерства в Україні, слід визнати, що його застосування протягом початкових етапів розвитку зовнішньої політики держави загалом довело свою ефективність. Цей інструмент допоміг Україні отримати належне визнання на міжнародній арені та забезпечити національну безпеку у перші роки незалежності, унеможлививши розвиток відносин за конфронтаційною моделлю з державами-сусідами та ключовими центрами сили у світі.

Водночас, практика використання інструмента стратегічного партнерства на нинішньому етапі в умовах інтенсивних процесів розбудови постбіполярної системи міжнародних відносин повинна бути суттєво змінена, щоб у повній мірі відповідати національним інтересам нашої держави.

Це означає, що використання інструмента стратегічного партнерства із кон'юнктурною метою або заради компенсації відсутності конкретних здобутків у розвитку тих чи інших двосторонніх відносин, що іноді практикувалось у перші роки незалежності України, є неприпустимим.

На сьогоднішньому етапі неоднаковим є ступінь ефективності для національних інтересів України застосування тих чи інших моделей стратегічного партнерства.

Так, застосування моделей „асиметричного стратегічного партнерства” та „тактичного партнерства заради стратегічних результатів” є повністю прийнятним для зовнішньої політики України. У випадку використання обох моделей Україна має переконатись, що відповідний контрагент вкладає ідентичний з Україною зміст у поняття стратегічного партнерства.

Модель „стратегічного партнерства проти спільної загрози” може бути цілком прийнятною для використання у відносинах зі США.

Модель „представницького стратегічного партнерства” може бути прийнятною для використання в тому випадку, коли Україна матиме потенціал для встановлення взаємовигідних відносин з власними представниками у різних регіонах світу. Роль представника інтересів іншої держави у регіоні Центрально-Східної Європи є неприйнятною для України з урахуванням її геополітичного становища. Тому на початку ХХІ століття використання даної моделі у зовнішньополітичному механізмі України є недоцільним.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Жовква І.І. Питання стратегічного партнерства в українському науковому обігу // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 32, част. І. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2002. - С. 117-124.

2. Жовква І.І. Стратегічне партнерство України і Росії в нових геополітичних умовах // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 33, част. І. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2002. - С. 25-30.

3. Жовква І.І. Моделі стратегічного партнерства // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 41, част. ІІ. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2003. - С. 32-38.

4. Жовква І.І. Виклики українсько-польському стратегічному партнерству // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 42, част. ІІ. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2003. - С. 130-138.

Размещено на Allbest.ru