Роль міжнародного поділу праці у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків

Вугільний метан у багатьох зарубіжних країнах використовується на теплових електростанціях, металургійних і хімічних заводах як пальне для автотранспорту й побутового палива. Сьогодні з кожних десяти шахт України лише одна частково утилізує метан, а в Донбасі є підприємства, де на кожну тонну вугілля можна добувати понад 100 м3 метану.
За даними Інституту газу США, видобуток вугільного метану в світі до 2013 р. повинен зрости до 470-610 млрд. м3 на рік (15-20% загального видобутку природного газу), в тому числі в США - 60-80 млрд. м3. Очевидно, й Україні слід орієнтуватися на ці цифри.

Таким чином, важливим завданням, що стоїть перед економікою України, яка переживає глибоку енергетичну кризу, є створення й розвиток метанодобувної галузі, яка на промисловому рівні займалася б проектуванням вуглегазових промислів, створенням техніки й технології видобутку і транспортування вугільного метану.

З енергетичною програмою України безпосередньо пов'язана й структурна перебудова економіки. Економіка України має деформовану структуру народного господарства, яка залишилася їй від колишнього Союзу. Її докорінна перебудова в напрямі зниження частки важкої індустрії, військово-промислового комплексу й підвищення виробництва наукоємних продуктів і товарів народного споживання дасть можливість значною мірою ослабити залежність наших підприємств-гігантів від поставок палива й енергії з-за меж України. Адже тільки на потреби індустрії використовується 78% річного обсягу газу.

І, нарешті, треба підкреслити, що елементарні заходи щодо економії світла та пального, утеплення приміщень і житла можуть забезпечити країні не менше, ніж 10% економії енергії.

Таким чином, проблеми енергетичного майбутнього України слід розв'язувати комплексно, виходячи з жорсткого режиму економії, враховуючи власні теплові, ядерні, гідрологічні ресурси, відновлювальні джерела енергії, розвиваючи економічне співробітництво з близьким і дальнім зарубіжжям. В Україні відчувається гостра нестача лісових ресурсів. У зв'язку з цим потреба в лісоматеріалах як деревообробних підприємств, так і населення своїми ресурсами не задовольняється.

Лісистість території країни становить лише 14,3%. Виснаження-лісосировинних запасів призвело до зменшення обсягів лісокористування. За рахунок місцевих ресурсів потреба в деревині задовольняється лише на 38-40%, а решта сировини ввозиться з багатолісних районів Росії (до 60%). Оскільки постачання деревини з Росії дуже ускладнилося й обсяг його обмежений, необхідно ввести суворий режим економії деревини у сфері споживання і на деревообробних підприємствах, де рівень її використання в два - два з половиною рази нижчий, ніж у розвинутих країнах. Дослідження науковців показують, що лише за рахунок упровадження на підприємствах деревообробної галузі прогресивних технологій можна заощадити й додатково залучити в господарський обіг 10-12 млн. м3 деревини щорічно. Не останню роль в економії відіграє байдуже ставлення до лісосировинних ресурсів, які відносно дешево діставалися споживачам у минулому. Збільшення обсягу лісокористування можна також досягти за рахунок раціонального проведення рубок лісу, що не суперечить природоохоронним заходам. Нині інтенсивність рубок лісу в країні відносно невисока. В розрахунку на 1га вкритої лісом площі в середньому вирубується 1,56 м3 деревини, а її щорічний приріст дорівнює 4 м3. Це означає, що в лісах державного лісового фонду відбувається інтенсивний процес нагромадження деревинної маси, приблизно 15,5 млн. м3 (без урахування рубок лісу) щорічно, яку, враховуючи гостру потребу в деревині, можна використати також у господарських цілях

Дуже гостро стоїть проблема забезпечення країни картоном і папером. Свої потреби в цій продукції країна забезпечує за рахунок своїх ресурсів тільки на 20-40%. Сировиною для целюлозно-паперового комбінату, який буде розміщено у північно-західному регіоні, може слугувати деревина від рубок, догляду та перерозподілу лісоматеріалів у сфері споживання. Водночас треба збільшити обсяги плантаційного лісовирощування безпосередньо при целюлозно-паперових комбінатах.

Продовольчі ресурси України достатні не тільки для повного задоволення потреб населення, а й для поставки за її межі.

Економіка України забезпечується продукцією власного виробництва на 82%. Практично повністю за цей рахунок покриваються потреби у вугіллі, електроенергії, продуктах коксохімії, продукції м'ясо-молочної, комбікормової промисловості, у хлібобулочних і макаронних виробах. За межі України вивозиться понад 16% суспільного продукту, в тому числі понад 40% чорних металів і металевих виробів, окремих видів енергетичного, підйомно-транспортного, нафтового, хімічного й ковальського пресового устаткування, автомобілів, тракторів, трансформаторів, екскаваторів, тепловозів, шин, автобусів, сільськогосподарської техніки й цукру.

Існують усі передумови для становлення України як процвітаючої незалежної держави. До них можна передусім віднести:

1. Наявність промислових, сировинних і водних ресурсів, чорноземів, що дає змогу повністю забезпечити населення продуктами харчування.

2. Потенційну здатність кадрів до висококваліфікованої і наукоємної праці, яка може бути реалізована у короткий час за рахунок активізації сильніших ринкових стимулів до праці.

3. Вигідне географічне положення, вихід до моря, сприятливий клімат, різноманітна й мальовнича природа.

Таким чином, проведений аналіз дає можливість зробити висновок, що Україна має достатні трудові й природні ресурси, сировинну базу та виробничі потужності, необхідні для її розвитку як незалежної, суверенної держави, інтеграції у світову співдружність.

Крім того, в Україні недосконалою є система управління зовнішньоекономічною діяльністю. До основних причин, що зумовили сучасний рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України, слід віднести такі.

По-перше, після розпаду колишнього Радянського Союзу стався значний розрив господарських зв'язків України з іншими країнами, і насамперед з Росією. Через це Україна втратила частину своїх традиційних ринків збуту, зупинилося чимало підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні виробів, приладів, машин, а також виплавленого металу тощо внаслідок зростання їх енергомісткості та ціни. Тому навіть ті вироби, в яких вона зацікавлена, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30--50%.

По-друге, переважання в експорті України паливно-сировинної групи товарів. Їх частка нині перевищує 70%, а разом з товарами народного споживання становить понад 90%.

По-третє, в структурі експорту низькою є частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності. Згідно з даними Держкомстату України тільки 0,5% від загальної кількості вироблених нових видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними на світовому ринку.

По-четверте, в експорті незначною є частка товарів, які виготовляються відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва.

По-п'яте, відмічається значне зростання частки бартерних операцій у зовнішньоекономічній та господарській діяльності всередині країни. Нині ця частка становить майже 80%.

Слід визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції і ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, в ракетно-космічній техніці та створенні надтвердих матеріалів.

В Україні необхідно налагодити виробництво імпортозамінної продукції, зокрема такої, як зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі та ін.

По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зовнішньоекономічній діяльності. Нині Україна, згідно з оцінкою міжнародних експертів, за створенням надійного інвестиційного клімату посідає лише 130-те місце в світі.

По-сьоме, важливо налагодити надійний державний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічний контроль за експортом і імпортом товарів.

Висновок

Світогосподарські зв'язки стають сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку. Революційний стрибок у наукових знаннях, що супроводжувався якісними зрушеннями в техніці, технології, виробництві, а також радикальні соціально-політичні зміни в другій половині XX ст. суттєво модифікували міжнародний поділ праці й продовжують і сьогодні активно впливати на характер і тенденції його розвитку. Міжнародний поділ праці як матеріальна основа світового господарства Міжнародні економічні відносини характеризують спосіб і характер взаємодії всіх країн світу в сфері господарського спілкування. В основі функціонування світового господарства лежить міжнародний поділ праці (МРТ).

Історично саме з поділу праці, інтернаціоналізації обміну почалося формування світового господарства.

МРТ - це найвищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах.

Основним спонукальним мотивом участі в МРТ для країн є отримання економічних вигод та переваг. Ці вигоди полягають у тому, що країна може отримати на світовому ринку товари і послуги, витрати виробництва яких всередині країни вище світових, і поставити на світовий ринок ті товари і послуги, витрати виробництва яких в країні нижче світових, отримавши при цьому додатковий прибуток.

Фактори, що дають переваги тій чи іншій країні і сприяють поглибленню МРТ:

1.Природні переваги: ??запаси природних ресурсів, характерні кліматичні умови. Наприклад, Саудівська Аравія - видобуток нафти і виробництво нафтопродуктів; Бразилія - ??виробництво кави; Канада - вирощування пшениці;Марокко - багаті родовища фосфатів і виробництво сировини для хімічної промисловості.

До природних переваг можна віднести і надлишок населення щодо інших ресурсів, що дозволяє, наприклад, Індії робити трудомістку, але досить конкурентоспроможну продукцію (текстиль, взуття).

2. Придбані переваги: ??надлишок машин і устаткування щодо інших ресурсів стимулює спеціалізацію на виробництві капіталомісткої продукції. Країни, які вкладають значні кошти в освіту і науку, одержують переваги у виготовленні високотехнологічної та наукомісткої продукції. Наприклад США спеціалізуються у виробництві новітніх систем комп'ютерів, реактивних літаків, космічних апаратів. Японія спеціалізується у виробництві промислової та побутової відео-, аудіо-і радіотехніки.

3. Відмінності в звичках, смаках і перевагах між країнами. Наприклад, Норвегія і Швеція ловлять рибу і виробляють м'ясо приблизно в однакових умовах, проте, шведи віддають перевагу м'ясу, а норвежці - рибу. На основі спеціалізації обидві країни за рахунок торгівлі одержують додатковий ефект.

4. Економія на масштабах виробництва, тобто зниження середньої вартості одиниці продукції в міру зростання обсягів виробництва.

Країна, що економить на масштабах виробництва, отримує додатковий ефект - виробляє більший обсяг якоїсь продукції при найменшій ціні. Міжнародний поділ праці, будучи функцією розвитку продуктивних сил і міжнародних економічних відносин, створює об'єктивні умови для посилення взаємовигідного співробітництва країн і розширює масштаби інтернаціоналізації виробництва.

За останні 25-30 років МРТ повністю змінилося. Стара двоступенева модель міжнародного поділу руда, за якої країни ділилися на дві групи - індустріальні та аграрно-сировинні - перестала влаштовувати не тільки країни, що розвиваються, але і є розвинуті.

Почалося переміщення, виробництв з промислово розвинених країн у що розвиваються, що отримало назву «скидання технологій». У результаті протягом 10-15 років міжнародний поділ праці було модернізовано.

До 90-х років остаточно склалася триступенева модель міжнародного поділу праці. Промислово розвинені країни, що знаходяться на вершині світової піраміди міжнародного поділу праці, монополізували прогресивні технології. Ряд країн, що розвиваються, як і раніше виконують традиційну роль постачальників мінеральної сировини.

Виникла і особлива група країн, які в результаті «скидання» традиційних індустріальних технологій отримали складальні, матеріало-і трудомісткі виробництва, а також екологічно шкідливі «брудні» технології. Це так звані нові індустріальні країни, в які входять і країни - експортери промислових виробів (епі). Завдяки розвитку складального виробництва в цих країнах одержала бурхливий розвиток індустрія. З розряду аграрних вони стрімко перейшли в індустріальні.

Все це відбулося в результаті подальшої транснаціоналізації світової економіки, хоча і не без зусиль з боку національних держав. До даної групи країн відносяться, перш за все, країни Південно-Східної Азії.

Головні причини переходу до даної форми поділу праці полягають у наступному. Починаючи з 1969р. розвинені країни виявилися залежні від країн, що розвиваються як від постачальників сировини. Щоб зменшити ступінь залежності від джерел сировини, розвинені країни впроваджують у себе програми економії сировини та впровадження нових технологій. Країни, що розвиваються знизили напруження боротьби з іноземним капіталомі, користуючись ситуацією, обумовлюють переміщення обробної і складальної промисловості на свої території.

Під впливом НТП, появи електронно-обчислювальної техніки, склалося принципове нове міжнародний поділ праці, що грунтується не тільки на звичній спеціалізації по сферах, галузях виробництва, предметної спеціалізації, тобто виробництві окремих товарів, але і на випуску, і постачання на світовий ринок компонентів, вузлів і деталей у підсумку. Стало можливим спеціалізуватися на окремих стадіях технологічних процесів.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С., Ч.1; Ч.2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. - К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002.

2. Бєляєв О.О Політична економія - К. Атіка 2006 р

3. Федоренко В.ГШ Політична економія - К. 2008 р

4. РПС України Дорогунцов С.І- К 2010 р

5. Завіновська Г.Т Економіка праці - К . 2009 р

6. Авдокушин Є.Ф. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. 6 видавництво. переробці. і доп. - К.: 2001.

7. Авдокушин Є.Ф. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. 6 видавництво. переробці. і доп. - К.: 2001.

8. Г.Б. Добрецов Т.С. Бартакова. Світова економіка і зовнішня економічна діяльність. Навчальний посібник. -Красноярськ: СібГАУ, 2008 

9. Миколаєва І.П. Світова економіка, 2003.

10. Рибалкін В.Є., Щербанін Ю.А., Болдін Л.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник для студентів економічних спеціальностей М.: ЮНИТИ ДАНА, 2000.

11. http://www.finansy.ru/ Економіка та фінанси, інтернет ресурси

Размещено на Allbest.ru