Зовнішньоекономічна діяльність. Міжнародні розрахунки та торгівля

Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:

F=E/P,

де F - ефективність; Е - ефект (результати); Р - витрати (ресурси).

При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші фактори. Але для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених факторів гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві.

Узагалі ж питання стосовно того, що вважати результатами виробництва, а що - витратами, які зумовили появу цих результатів, є дискусійним. Учені-економісти висунули чимало пропозицій стосовно вирішення цього питання.

Але з усієї їх множини найбільш обґрунтовані точки зору можна об'єднати в межах таких трьох підходів:

- ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва;

- витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов'язані з його досягненням;

-ресурсно-витратний, що, як це видно з самої назви, являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Проте застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо).

Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями.

Що стосується чисельника формули ефективності, то тут також можна виділити три найзагальніші підходи:

1. За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад, виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).

2. Як результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його застосуванні утворюється ціла множина показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.

3. За результат береться сума прибутку та амортизації. Річ у тім, що з точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавче визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним.

Але для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів.

Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими, ніж тоді, коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів.

Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність:

1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.

2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності - незаінтересованою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.

3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах.

6.2 Завдання та джерела аналізу збутової зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Реалізація продукції -- це ланка зв'язку між виробником і споживачем. Від того, як продається продукція, який попит на неї на ринку, залежить і обсяг її виробництва. Реалізація продукції є завершальним етапом кругообігу ресурсів підприємства де товарна форма засобів змінюється на грошову.

Обсяг реалізації продукції безпосередньо впливає на величину витрат, прибуток та рентабельність підприємства. Тому аналіз показників реалізації має важливе значення.

Його основні завдання:

- оцінка рівня виконання плану (прогнозу) та динаміки реалізації продукції;

- аналіз та визначення впливу різних факторів на зміну обсягу реалізації;

- розробка заходів для оптимізації обсягів реалізації продукції як в цілому, так за окремими видами.

Джерелами інформації для аналізу є бізнес-план підприємства, оперативні плани-графіки, звітність ф. 5-ЗЕЗ "Звіт про експорт (імпорт) товарів, що не проходять митного декларування", ф. 2 "Звіт про фінансові результати", відомість 16 "Рух готових виробів, їх відвантаження та реалізація" та ін.

Обсяг реалізації продукції визначається за відвантаженою покупцям продукцією і може виражатися в порівнянних, планових та діючих цінах. За умов ринкової економіки цей показник набуває першочергового значення.

Важливе значення для оцінки виконання планів мають також натуральні показники обсягів реалізації продукції, які використовують для аналізу обсягу реалізації продукції за окремими видами та групами однорідної продукції.

Етапи аналізу:

- оперативний аналіз відвантаження продукції за обсягом, асортиментом за день, наростаючим підсумком з початку місяця, а також відхилення від плану;

- дослідження динаміки та темпів зростання продукції (базові та ланцюгові темпи приросту) як в цілому за рік, так і за місяць, квартал звітного року;

- факторний аналіз реалізації продукції;

- аналіз виконання договірних зобов'язань щодо поставок продукції.

Факторний аналіз обсягу реалізації

Основні завдання аналізу обсягу реалізації продукції:

- аналіз виконання плану (прогнозу), динаміки обсягу реалізації за звітний період в цілому за рік, а також в розрізі кварталів, місяців, декад здійснюється як в цілому по підприємству по загальному обсягу реалізації так і в розрізі основних виробів та видів продукції, що формують цей обсяг;

- аналіз факторів, що впливають на зміну обсягу реалізації;

- аналіз причин зміни залишків продукції на складі та залишків відвантажених товарів;

- аналіз резервів оптимізації обсягів реалізованої продукції як в цілому, так і за окремими видами продукції.

Наступним етапом аналізу обсягу реалізованої продукції є ціла група факторів, які впливають на його зміну. А саме:

1. Виробничі фактори:

рівень виконання плану товарної продукції;

якість продукції;

асортиментно-структурні зрушення у випуску продукції;

ритмічність випуску продукції.

2. Фактори пов'язані з збутом та складуванням:

організаційно-технічний рівень навантажувально-розвантажувальних робіт та складських робіт;

величина портфеля замовлень;

стан і комплектність залишків готової продукції на складі;

забезпеченість тарою та упаковкою;

наявність договорів на поставку і дотримання умов цих договорів.

3. Фактори пов'язані з транспортуванням продукції:

відповідність кількості та видів транспортних засобів потребам підприємств;

ритмічність подання транспортних засобів;

придатність транспортних засобів для завантаження відповідних видів продукції;

дотримання термінів перевезень та інших договірних умов.

4. Фактори пов'язані з маркетинговою діяльністю:

стратегія маркетингу та її вплив на діяльність підрозділів підприємств;

місткість ринків збуту;

стратегія та методи основних конкурентів;

цінова політика;

методи розповсюдження товарів;

реклама діяльності.

5. Фактори пов'язані з роботою фінансового та інших підрозділів підприємства:

вибір форм розрахунків із покупцями;

своєчасність та якість контролю щодо оформлення та оплати платіжних документів;

вивчення платоспроможності покупців та можливих форм співпраці з ними;

своєчасність та якість оформлення санкцій за порушення зобов'язань зі сплати боргів покупцями та установами.

6. Інші чинники:

термін документообороту, якість опрацювання документів в установах банку;

зняття виробів із виробництва у підприємств споживачів;

рішення арбітражних судів щодо позовів;

зміна митних правил, податкового законодавства.

Важливо зазначити, що кожна група факторів може бути розгалужена відповідно до мети та завдань аналізу, що обумовлює методику аналізу їх впливу.

6.3 Аналіз виконання договірних зобов'язань

Розглянемо детально останній етап аналізу - аналіз виконання договірних зобов'язань щодо поставок продукції. Обґрунтоване складання портфелю замовлень є запорукою отримання прибутків підприємством і як наслідок стійкого фінансового становища.

Завдання аналізу:

- аналіз виконання договірних зобов'язань за асортиментом і якістю продукції;

- аналіз виконання договірних зобов'язань за строками поставки (досліджується план поставки та окремо вивчається сума недопоставленої продукції за місяць, квартал, рік);

- оцінка обґрунтованості складання та виконання договірних замовлень у відповідності до загальної стратегії підприємства;

- дослідження основних причин невиконання договірних замовлень та розробка системи заходів щодо поліпшення договірної дисципліни на підприємстві;

- аналіз виконання міжнародних угод та державних контрактів (гарантує підприємству збут продукції, своєчасну її оплату, податкові та кредитні пільги);

- аналіз виконання плану поставок за місяць та наростаючим підсумком у цілому по підприємству щодо окремих споживачів та видів продукції та оцінюють стан виконання договірних зобов'язань.

Основні показники аналізу виконання договірних зобов'язань:

- план поставки продукції в розрізі виробів, періодів поставки (місяць, квартал), та споживачів продукції;

- недопоставлена продукції в розрізі виробів, періодів поставки (місяць, квартал), та споживачів продукції;

- виконання плану в розрізі виробів, періодів поставки (місяць, квартал), та споживачів продукції;

- відсоток виконання договірних зобов'язань;

- коефіцієнт напруженості поставок.

Відсоток виконання договірних зобов'язань розраховують як відношення фактичного обсягу поставки в межах обсягу відвантаження, що передбачений договором поставки до розміру поставки за договорами (до планового обсягу поставки).

Коефіцієнт напруженості поставок - представляє собою відношення обсягу поставки за договорами до величини виробничих потужностей підприємства.

Недотримання договірних зобов'язань викликано:

- зміною величини партії виробів;

- недостатньою кількістю транспортних засобів;

- різними технологічними особливостями вантажопереробки;

- відмова контрагентів від продукції через її не конкурентоспроможність;

- скорочення обсягів виробництва продукції споживачами.

Невиконання договірних зобов'язань спричиняє:

- зменшення виручки, прибутку;

- зростання штрафних санкцій;

- втрата ринків збуту продукції;

- скорочення обсягів випуску та спад виробництва.

Список використаної літератури

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 29.

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. - К., 1990.

Герчикова И. Н. Маркетинг и международное коммерческое право. - М., 1990.

Дениэлс Джон Д., Радеба Ли X. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. - 6-е изд. - М., 1994.

Лук'яненко Д. Г. Міжнародна економіка. - К., 2002.

Панченко Є. М. Міжнародний менеджмент: Навч. посіб. - К., 1996.

Філіпенко А. С., Бураковський І. В., Будкін B. C. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини. - К.

Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. К.: Знання-Прес, 2002 с. 223-233.

Внешнеторговые сделки/ Составитель И.С.Гринько Сумы: Фирма “Реал”, 1994. с. 96.

Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. Ч.II. Международная макроекономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование. Учебное пособие для вузов. М.: Междунар. Отношения, 2000. с. 126-151.

Международные валютно-кредитны и финансовые отношения: Учебник / Под. ред Л.Н.Красавиной. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Финансы и статистика, 2000. с. 211-228, 122-154.

Рязанова Н.С.Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч.дисц. К.: КНЕУ, 2001. с. 94-105.

Шемет Т.С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг.ред. А.А. Мазаракі. К.: Київ.нац.торг.-екон. ун-т, 2000.с. 67-93.

Размещено на Allbest.ru