Особливості міжнародної підприємницької діяльності у сучасній ринковій економіці

Інжиніринг - це комплекс інженерно-консультаційних послуг, які пов'язані зі створенням об'єктів промислового та сільського господарства, а також забезпеченням діяльності підприємств за широким спектром цілей їх маркетингової діяльності.

Інжиніринг - надання технологічних знань, проведення технічних робіт, консультування «на місці подій» з метою оптимізації виробничо-комерційної діяльності.

Франчайзинг - надання великою, «материнською», фірмою права дрібній фірмі права вести виробничо-підприємницьку діяльність під її опікуванням відповідного обладнання, права користування «маркою», «брендом» материнської структури, визначенням параметрів збутової діяльності.

Ліцензійний обмін - власник винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання в певних межах своїх прав на технологію.

Реалізація патентних угод - у міжнародному співробітництві, коли власник патенту поступається правилами на використання винаходу покупцеві патенту.

Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізенгодавцем у виключне користування на визначений строк лізинг одержувачу майна, що є власністю лізинго давця або придбається ним у власність за дорученням і погодженням з лізенгоодержувачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Поширені види послуг на міжнародних ринках є.

Консалтингові послуги - консультування виробників, продавців та покупців з питань економічної діяльності підприємства, фірми та організації. Надаються консалтинговими фірмами, які здійснюють дослідження та прогнозування ринку, оцінюють експортно-імпортні операції, розробляють техніко-економічне обґрунтування на об'єкти міжнародного співробітництва та створення СП, проводять комплексне маркетингове дослідження та розроблення маркетингових програм, розробляють експортні стратегії на конкурентних ринках тощо.

Факторинг - (англ. - агент, посередник) - вид фінансових послуг, які комерційні банки, їх дочірні фірми надають дрібним і середнім фірмам (клієнтам), що передають своє право отримання боргу фактор-фірмам. Така фірма купує у клієнтів право на вилучення боргів і частково (від 70 до 90%) оплачує їх вимоги до боржників ще до настання терміну сплати боргу. Решту боргу, крім відсотків, клієнтам повертають після погашення боржником усього боргу. Це прискорює отримання боргів клієнтами. За цю послугу клієнти виплачують певний відсоток.

2 ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ

Підприємництво - це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи - підприємства (організації). Це діяльність, яка не заборонена чинним законодавством і ведеться за рахунок коштів власника.

Існують такі види підприємницької діяльності:

- виробнича;

- комерційна;

- фінансова;

- посередницька;

- страхова.

Виробнича діяльність - це діяльність у сфері виробництва товарів та послуг; комерційна - у сфері реалізації товарів та послуг; фінансова - у банківській та кредитній сферах; посередницька - по наданню юридичних, економічних та інших видів послуг населенню та підприємствам, при купівлі-продажу товарів (послуг); страхова - по страхуванню життя людей, матеріальних цінностей, підприємницького ризику тощо.

В Україні поки що найбільш вигідні фінансове та комерційне підприємництво, а найменш прибуткове - виробниче. Причина полягає в тому, що в умовах переходу до ринкової економіки вкладати кошти в розвиток промисловості ризиковане, так як ці кошти можуть дати прибуток через кілька місяців, років, а то й зовсім принести збиток.

Крім того, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність чіткої правової бази також призводить до того, що підприємці не ризикують вкладати кошти в сферу виробництва. Тоді як вкладання коштів у торгівлю, наприклад, більш вигідніше тому, що швидкий оборот капіталу й інфляція не встигають обезцінити вкладені кошти.

В Україні заборонена підприємницька діяльність в сферах виробництва зброї, вибухових, токсичних речовин, наркотиків тощо.

Також вона обмежується в таких сферах як:

- виробництво алкогольних, тютюнових виробів;

- мисливської зброї;

- торгівля алкогольними та тютюновими виробами, медикаментами тощо.

2.1 Історія розвитку підприємницької діяльності в Україні

Історія українського підприємництва майже протягом двох століть була нерозривно пов'язана зі станово-корпоративними товариствами - купецькими гільдіями.

Наступну спробу організаційного оформлення купецького стану було здійснено лише у 40-х рр. XVIII століття. Згідно з указом Єлизавети у 1742 р. було засновано три купецькі гільдії. Гільдійська система помітно пожвавила підприємницьку діяльність, залучивши до цієї сфери представників різних соціальних верств, зокрема чимало осіб «підлого звання». Одночасно вона підвищила соціальний статус купецтва, його роль в очах суспільства.

У середині XVIII ст. купецтво, зокрема Лівобережної України, починає активно клопотатися перед державою про закріплення власної монополії на ведення торговельних операцій і згідно з Торговим статутом 1755 р. селянам було заборонено торгувати у «близькій від міст відстані».

Новий етап у розвитку вітчизняного торговельного підприємництва і корпоративної організації купецтва почався в останній чверті XVIII століття. «Освічена самодержиця» Катерина ІІ, під явним впливом вчення французького просвітництва, виявила себе переконаною прибічницею вільної торгівлі, звільнення її з-під жорсткого контролю держави. За часів її правління було скасовано чимало указів і регламентів петрівських часів, що обмежували торгівлю і ділову ініціативу купецтва. Розширивши особисті й індивідуальні права купецького стану, Катерина ІІ одночасно звільнила його і від сплати подушного податку, тобто вивільнила від «большого невольничества», як писали у клопотаннях до цариці самі купці. У її знаменитому «Наказі» містилася досить чітка вказівка на те, що «торговля оттуда удаляется, где ей делают притеснения, и водворяется там, где ее спокойствие не нарушают».

«Грамотою» 1785 р. купецтво отримало фактичне звільнення від рекрутської повинності, яку воно могло тепер сплачувати. Крім того, представники великого торговельного капіталу - купці 1 і 2 гільдій - були звільнені від тілесних покарань і солдатських постоїв; їм надавалося право вільного пересування і проживання на всій території країни.

На початку ХІХ століття замість скасованого інституту іменитих громадян було засновано «першостатейне купецтво

Заснування станово-корпоративних торговельних товариств - купецьких гільдій - створило реальні економічні, соціальні і правові умови для оформлення купецтва у самостійний стан, на ґрунті якого в Україні пустив коріння і почав швидко розвиватися клас вітчизняних підприємців. Характерною рисою нового купецтва, що не лише відрізняло його від попередніх торговців, а й від інституту гільдій Західної Європи, було те, що воно становило «відкриту корпорацію». Належність до купецького стану не лише не була спадковою, а навіть не пожиттєвою і підлягала щорічній «атестації» шляхом сплати гільдійського збору (1% від оголошеного капіталу).

Розвиток українського купецтва у межах економічного і правового поля російської феодально-абсолютистської держави негативно позначився на його історичній долі і наклав суттєвий відбиток на подальшу еволюцію вітчизняної економіки. Оскільки підприємництво в усі часи існувало у двох економічних режимах (авторитарно-регулюючому і вільноринковому), то для розвитку господарства України наприкінці ХVIII - у ХІХ століттях був характерним саме авторитарно-регулюючий режим

Пореформений період справедливо вважається часом розквіту українського підприємництва. Вперше за всю попередню історію купецтво здобуло можливість вільного розвитку, реалізації закладених в ньому ділових якостей. Це стало потужним підґрунтям піднесення вітчизняної економіки.

Загалом розвиток підприємництва в Україні можна описати за допомогою таблиці.

міжнародний підприємницький діяльність

Таблиця

2.2 Інвестиційна діяльність в ринковій економіці

Сьогодні у складній та заплутаній системі економічних зв'язків все частіше необхідно приймати зважені рішення щодо накопичення та інвестування. Для збереження і примноження заощаджень потрібно відмовитись від старих засобів накопичення та перейти до засобів, притаманних ринковим відносинам, що об'єднуються під загальною назвою інвестування.

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не здатні вийти з економічної кризи без залучення і ефективного використання іноземних інвестицій, оскільки інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних, й інших ринкових чинників, а також ринки товарів і послуг.

Щоб країна не відставала від світової економіки, не зіткнулась із стратегічним дефіцитом, вакуумом пріоритетів, відсутністю взаємозв'язку і взаємозалежності складових частин економічної політики держави (інноваційної, бюджетної та інших) слід підтримувати необхідні нові пріоритети в економічній, промисловій та науково-технічній політиці за рахунок інвестування.

Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від уміння інвестувати залежить розквіт чи занепад власного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічних проблем, сучасний рівень і потенціальний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів. Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими б професійно володіли спеціалісти відповідного профілю, важко сподіватися на сталий розвиток вітчизняного виробництва, науково-технічний і соціальний прогрес, а з ними і на належне місце у світовому господарстві.

Інвестиції - складне і змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Основною метою сучасної інвестиційної діяльності є забезпечення найефективніших шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії, підприємства на окремих етапах її розвитку.

Мета інвестиційної діяльності спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:

- як прискорити реалізацію інвестиційних програм;

- як забезпечити високі темпи економічного розвитку компаній, підприємств;

- як забезпечити мінімізацію інвестиційних ризиків;

- як забезпечити фінансову стійкість і платоспроможність компанії у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Ефективність інвестиційної діяльності залежить від рівня розвитку капітального будівництва, інвестиційного та промислово - будівельного комплексів, що у свою чергу зумовлюється виробничим потенціалом його матеріально-технічної бази, кваліфікацією складу виконавців, науково-технічним рівнем проектних рішень, станом організації та планування інвестиційного процесу, забезпеченістю його фінансовими ресурсами, сукупною діяльністю всіх учасників процесу. Також інвестування впливає на відродження фінансового, фінансово-кредитного та інвестиційного ринків у економіці нашої країни. Економічне піднесення та активність інвестиційної діяльності можуть бути досягнуті тільки шляхом створення діючого ринку капіталів та інвестицій. Такого результату можна досягти на основі фінансової стабілізації, заохочення заощаджень та інвестицій, структурної перебудови, приватизації, створення ринку капіталів.

Інвестування розв'язує багато соціальних та екологічних проблем, а інвестиції в «людський капітал» набуває все більшого значення, так як саме результатом людської діяльності виступає більшість об'єктів інвестування - рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання, машини) та, найголовніше, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт (технічні, технологічні, комерційні, культурні, політологічні та інші знання, «ноу-хау»), який вивчає економічне положення країни у світовій ієрархії держав.

Необхідно на основі взаємодії усіх елементів інвестиційної діяльності об'єднати їх у єдиний взаємопов'язаний комплексний механізм, спрямований на структурні зрушення в народному господарстві, технічному прогресі, якісних показниках господарської діяльності на мікро - та макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу - один з найдієвіших механізмів соціально-економічних перетворень.

2.3 Теоретичні засади та об'єктивність процесу побудови соціального ринкового господарства в Україні

Надзвичайно складна політична й економічна ситуація, яка склалась в Україні, зумовлена особливостями перехідного періоду від тоталітарної системи до громадянського, демократичного суспільства, до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Головне питання, що виникає в процесі структуризації суспільства, полягає саме в тому, на основі якої економічної парадигми має формуватися це суспільство, які домінанти повинні пронизувати усі структурні рівні системи, зрештою, які константи мають скріплювати його каркас. Інтелектуальні пошуки нині тривають переважно навколо цивілізаційної парадигми, один із напрямів якої передбачає поступове і неухильне включення усіх структур України у світові політичні й економічні процеси.

Наприкінці XX сторіччя Україна змінила свій напрямок соціально-економічного розвитку, стала на шлях радикальних соціально-економічних і політичних перетворень з урахуванням досвіду й досягнень розвинутих країн світу. Проте внаслідок відсутності у нашій державі національної трансформаційної моделі та невдалого запозичення чужих моделей економічного розвитку, перехід у нову якість набув руйнівного характеру. Замість прогресивних економічних і науково-технологічних зрушень, побудови соціально орієнтованої демократичної держави, підвищення матеріального добробуту й духовного рівня життя народу, Україна опинилася у глибокому занепаді. Внаслідок цього, при одночасному загостренні дефіциту інвестицій та інновацій, процеси ринкової трансформації протягом 1990-1999 рр. супроводжувалися, по суті, економічним розвалом. Макроекономічна структура за цей період майже не поліпшилась. Обсяги товарного виробництва для насичення попиту безпосередньо споживчого ринку скорочувалися швидшими темпами, ніж обсяги випуску промислових засобів виробництва. Відбулося істотне скорочення видобутку паливно-енергетичних ресурсів, випуску підприємствами наукомісткої і високотехнологічної продукції. Ці підприємства надто повільно здійснювали конверсію та надто швидко згортали свої виробничі програми і навіть взагалі виводили їх з господарського обороту.

У Посланні Президента України до Верховної Ради «Про внутрішнє і зовнішнє становище України» («Підсумки соціально-економічного розвитку України та завдання на 2001 рік») зазначено, що за роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,82 рази, а реальні виплати пенсій - у 4 рази.

Контури припинення подальшого спаду й забезпечення економічної стабілізації та зростання в Україні окреслилися лише у 2000 р. Досягнення в розвитку народного господарства за цей рік дали можливість створити першооснову для стабілізації становища та переходу до початку економічного зростання. Так, у 2000 р. в нашій країні ВВП за інформацією президентської доповіді зріс на 6%, підвищення обсягів промислового виробництва становило 12,9%, сільського господарства - 9,2%. А такі галузі, як харчова, легка, деревообробна, які безпосередньо працюють для задоволення потреб споживачів, домоглися 30-35% зростання продукції. За тим же джерелом інформації, відбулись позитивні зрушення в бюджетній сфері, активізовано інвестиційну, в тому числі кредитну політику, підвищено рівень монетизації економіки, її експортного потенціалу, зменшено зовнішній державний борг.

Для виведення народного господарства України з кризового стану важливе значення має розробка науково обґрунтованої концепції та моделі її економічного розвитку, які нашим ученим у співдружності з практичними працівниками належить якомога швидше створити власними зусиллями. При їх розробці необхідно врахувати позитивний світовий досвід в управлінні розвитком економіки, банківських і фінансових структур, використання державних і ринкових механізмів регулювання у їх оптимальному поєднанні. Стратегічна мета розвитку полягає в радикальному поліпшенні життєвого рівня народу, що врешті-решт зводиться до створення ефективної, соціально орієнтованої моделі економіки ринкового типу, яка базується на використанні як конкурентних переваг країни у світовому поділі праці, так і в міжнародній інтеграції, у якій підприємницький інтерес становитиме основу економічної мотивації.

Лише шляхом прискорення темпів зростання ВНП і національного доходу, зростання інтелектуального потенціалу нації і науково-технологічних інновацій, застосування яких суттєво змінює обсяги, структуру і якість виробництва товарів і послуг, здійснення активної політики енергозабезпечення, аграрної політики, глибокої перебудови соціальної сфери можна подолати структурну кризу і вивести економіку із стану спаду і стагнації, спрямувавши її в сталий розвиток необхідними темпами відтворення. У цьому, власне, й полягає глибинна суть державної політики концентрації ресурсів на вирішальних напрямах державних пріоритетів. У кожній країні їх вибір, а також вибір моделі економічної структури залежать від вихідної ситуації, цілей майбутнього розвитку і можливих темпів динамізму, ступеня інвестиційної та інноваційної активності у відповідних стратегічних напрямах.

Одним із стратегічних напрямків побудови цієї нової системи і повинна стати глибока перебудова соціальної сфери. В успішному розв'язанні цього стратегічного завдання особливо важливим пріоритетом на наступні роки є здійснення політики доходів і реформування системи оплати праці, усунення існуючого досі штучного заниження вартості робочої сили, а також дуже низького рівня соціальних доходів населення. Саме ці чинники, включаючи гострий дефіцит інвестиційно-інноваційної діяльності, стримують прискорення відтворювальних процесів і технологічне оновлення виробництва в Україні, що є необхідною передумовою забезпечення конкурентоспроможності багатьох підприємств.

Саме виходячи з наведеного необхідно зазначити наступні умови переходу до соціального ринкового господарства в Україні:

- забезпечення економічної свободи;

- становлення та зміцнення різних форм власності;

- розвиток конкурентного середовища;

- формування механізму вільного ціноутворення;

- формування ринкової інфраструктури;

- збалансоване функціонування комерційного і некомерційного секторів економіки;

- державне регулювання економіки;

- формування відкритої моделі економіки при дотриманні національних інтересів країни;

- ефективна система соціального захисту населення, наявність соціальної інфраструктури.

Економічна модель України повинна спиратися на сучасні світові досягнення і спрямовуватися не на зразки так званого дикого капіталізму ХIХ ст., а орієнтуватись на суспільні цінності третього тисячоліття з його досить жорсткими детермінантами. Світова політична й економічна думка свідчить про те, що сучасне цивілізоване суспільство ґрунтується на трьох основних засадах: у політичній сфері - громадянське суспільство; в економічній - постіндустріальне, соціально орієнтоване ринкове господарство; у соціальній сфері - соціальне партнерство, справедливий розподіл матеріальних і духовних благ і на цій основі досягнення національної і соціальної злагоди.

ВИСНОВОК

Побудова нового суспільства на успадкованій товарно-матеріальній базі неможлива, а створення нового технологічно-виробничого підґрунтя вимагає фінансових ресурсів, тобто інвестицій, які необхідно залучити. Таким чином, стратегічно важлива для України проблема завершення перехідного періоду і розбудови розвиненої ринкової економіки зводиться до питання про залучення певного мінімального необхідного обсягу інвестиційних ресурсів, які могли б послужити опорою для подальшого нарощування економічного обороту вже на власній основі.

Проблема інвестування в Україні стала найактуальнішою проблемою сьогодення. Капіталовкладення мають стати засобом забезпечення виходу з довготривалої економічної кризи, досягнення реальних структурних зрушень у народному господарстві.

Необхідною є розробка адекватного українським реаліям інвестиційного механізму, який органічно поєднав би форми державного і приватного інвестування та забезпечив оптимізацію взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, створення відповідної законодавчо-нормативної бази та інші заходи, що активізують інвестиційний процес як на рівні окремої фірми чи галузі, так і національної економіки в цілому.

На жаль, у нашій державі досить часто сприймаються за аксіоми застарілі чи навіть помилкові висловлювання зарубіжних авторитетних економістів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. А.А. Пересада управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2002. - 472 с.

2. Балацький О.Ф., Теліженко О.М., Соколов М.О. Управління інвестиціями: Навчальний посібник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. - 232 с.

3. Бардиш Г.О. Проблеми трансформації і реструктуризації української економіки в напрямі соціальної спрямованості: Мнографія. - Львів: ЛБІ НБУ, 2006. - 463 с.

4. Бардиш Г.О. Проектне фінансування: Підручник. - Львів: ЛБІ НБУ, 2006. - 463 с.

5. Бардиш Г.О. Проектний аналіз: Підручник. - Львів: ЛБІ НБУ, 2004. - 415 с.

6. Борщ Л.М., Герасимова С.В. Інвестування: теорія і практика: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання 2007. - 685 с.

7. Верба В.А., Загородніх О.А. Проектний аналіз: Підручник. - К.: КНЕУ, 2000. - 322 с.

8. Гайдис Н.М. Інвестування: Навчальний посібник . - Л.: Львівський банківський інститут НБУ, 2002. - 271 с.

9. І.М. Боярко Оцінка інвестиційної привабливості суб'єктів господарювання // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №7.

10. Пшик Б.І., Парфенюк Є.І. Кредитування банками інвестиційних проектів. - Львів: ЛІБС УБС НБУ, Вид-во ННВК «АТБ», 2008. - 89 с.

11. Т.М. Бондаренко Аналіз ефективності інвестиційних вкладень у промисловість України // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №9.

12. Єлейко Я.І., Єлейко О.І., Раєвський К.Є. Інвестиції, ризик, прогноз - Львів: Львівський банківський інститут Національного банку України, 2000. - 176 с.

13. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність: Методичний посібник. - К.: МАУП, 1998. - 68 с.

Размещено на Allbest.ru